04 червня 2026 року
м. Київ
справа № 754/6478/23
адміністративне провадження № К/990/36815/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В., Загороднюка А. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), державного виконавця Попик Ольги Василівни про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, скасування постанов та стягнення моральної шкоди, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 (суддя - Лапій С. М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2025 (колегія суддів у складі: Мельничука В. П., Кузьменка В. В., Мєзєнцева Є. І.),
Короткий зміст обставин справи і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У травні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Деснянський ВДВС, відповідач-1), державного виконавця Попик Ольги Василівни (далі - державний виконавець Попик О. В.), у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Попик О. В. у частині нездійснення належних виконавчих дій у частині ведення виконавчого провадження № НОМЕР_1;
- скасувати постанову державного виконавця від 07.04.2023 у ВП № НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору в розмірі 25,50 грн;
- скасувати постанову державного виконавця від 07.04.2023 у ВП № НОМЕР_1 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 269,00 грн;
- зобов'язати Деснянський ВДВС повернути позивачці неправомірно стягнуті кошти виконавчого збору, витрат виконавчого провадження у розмірі 294,50 грн;
- стягнути з Деснянського ВДВС на користь позивачки моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.
Крім того, у позовній заяві позивачка просила поновити строк звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 19.05.2023 справу № 754/6478/23 передано на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.09.2024 позовну заяву залишено без руху та установлено позивачці десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали, з огляду на невідповідність її вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Позивачкою на виконання вимог ухвали суду подано заяву про поновлення строку звернення до суду, у якій вона зазначила, що про порушення своїх прав дізналася 04.04.2023 та 05.04.2023 написала заяву до Деснянського ВДВС про закінчення виконавчого провадження. Відповідачем 14.04.2023 надано позивачці постанову про закінчення виконавчого провадження та зняття арешту з майна. Позивачка 14.04.2023 подала до відповідача заяву про надання доступу для ознайомлення з матеріалами справи та 05.05.2023 ознайомилася з виконавчим провадженням.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2025, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2025, позовну заяву повернуто позивачці.
Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зазначені позивачкою у клопотанні про поновлення строку звернення до адміністративного суду мотиви для його поновлення не підтверджують наявності об'єктивно непереборних обставин, які б перешкоджали своєчасному оскарженню нею постанов. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що в ухвалі суду від 06.09.2024 вже була надана оцінка зазначеним обставинам щодо поновлення строку. Нових доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачкою суду не наведено, а відтак заява позивачки про поновлення пропущеного строку не містить поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом.
Беручи до уваги ту обставину, що позивачкою не надано суду доказів, які б свідчили про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали їй звернутися з цим позовом до суду у межах строків, встановлених законом, а судом з позовної заяви та доданих до неї матеріалів не встановлено підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов підлягає поверненню. Суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погодившись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивачка звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
На обґрунтування касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що про порушення своїх прав вона дізналася 05.04.02023, коли звернулася до відповідача із заявою про закінчення ВП № НОМЕР_1 та, що постанову про закінчення виконавчого провадження нею було отримано 14.04.2023, а до суду звернулася лише 16.05.2023, тобто з пропуском встановленого строку. Проте апеляційною інстанцією не взято до уваги те, що постанова про закінчення виконавчого провадження не містить посилання для доступу сторони до АСВП, де особа може ознайомитися з усіма матеріалами виконавчого провадження, а тому, на думку скаржниці, її дії надалі залежали виключно від державного виконавця та очікування надання можливості ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження і лише 05.05.2023 після надання доступу до матеріалів виконавчого провадження вона отримала документальні підтвердження бездіяльності та неправомірних постанов необхідних для обґрунтування позову.
Позиція інших учасників справи
Відповідачі правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалися, відсутність якого, згідно з приписами частини четвертої статті 338 КАС України, не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
Рух касаційної скарги
05.09.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2025.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2025 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Загороднюка А. Г. для розгляду судової справи № 754/6478/23.
Ухвалою Верховного Суду від 09.09.2025 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2025.
08.05.2026 адміністративна справа № 754/6478/23 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02.06.2026 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
Релевантні джерела права й акти їхнього застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеної в частині другій статті 328 КАС України, та посилання скаржника на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, уважає за необхідне зазначити таке.
Предметом касаційного перегляду є ухвала суду першої інстанції, яка залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, про повернення позовної заяви у зв'язку з пропуском строку звернення до суду з позовом (визнання неповажними причин пропуску такого строку).
Згідно зі статтею 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до частини першої статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За змістом частин першої, другої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Позовну заяву може бути подано до суду: 1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; 2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
Як установлено судами попередніх інстанцій, предметом оскарження у цій справі є, зокрема, постанови державного виконавця від 07.04.2023 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1. При цьому до суду позивачка звернулася 16.05.2023. У позовній заяві позивачка просила поновити строк звернення до суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.09.2024 позовну заяву залишено без руху та установлено позивачці десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.
Зі змісту ухвали суду 06.09.2024 випливає, що підставою для прийняття такого рішення суду є невідповідність позовної заяви вимогам статей 122, 287, 160, 161 КАС України.
Так, залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції установив, що позивачкою, зокрема, оскаржуються постанови державного виконавця від 07.04.2023 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, при цьому до суду вона звернулася 16.05.2023, тобто з пропущеним строком звернення до суду, визначеним нормами КАС України. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивачкою подано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначено, що про порушення прав вона дізналася на початку квітня 2023 року, з матеріалами виконавчого провадження ознайомилася 05.05.2023. Також указала, що має тривалі розлади стану здоров'я, тому реакція на протиправні дії не завжди є своєчасною та швидкою. Разом з тим, суд першої інстанції установив, що про порушення своїх прав позивачці було відомо щонайменше 05.04.2023. Також позивачка у позові зазначила, що постанови про закриття виконавчих проваджень нею були отримані 14.04.2023, до суду з цим позовом вона звернулася 16.05.2023.
Суд першої інстанції, розглянувши клопотання позивачки, дійшов висновку, що зазначені позивачкою у клопотанні про поновлення строку звернення до адміністративного суду мотиви для його поновлення не підтверджують наявності об'єктивно непереборних обставин, які б перешкоджали своєчасному оскарженню нею постанов. Доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачкою суду не наведено, а відтак суд визнав причини пропущення строку звернення до суду з цим позовом неповажними.
Позивачкою на виконання вимог ухвали суду від 06.09.2024 подано заяву про поновлення строку звернення до суду, у якій вона зазначила, що про порушення своїх прав вона дізналася 04.04.2023 та 05.04.2023 вона написала заяву до Деснянського ВДВС про закінчення виконавчого провадження. Відповідачем 14.04.2023 надано позивачці постанову про закінчення виконавчого провадження та зняття арешту з майна. 14.04.2023 позивачка подала до відповідача заяву про надання доступу для ознайомлення з матеріалами справи та лише 05.05.2023 ознайомилася з виконавчим провадженням, з причин незалежних від її волі чи дій.
Оцінивши наведені позивачкою у заяві причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом, суд першої інстанції визнав їх неповажними, оскільки зазначені позивачкою у клопотанні про поновлення строку звернення до адміністративного суду мотиви для його поновлення не підтверджують наявності об'єктивно непереборних обставин, які б перешкоджали своєчасному оскарженню нею постанов. Крім того, в ухвалі суду від 06.09.2024 вже була надана оцінка зазначеним обставинам щодо поновлення строку. Нових доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачкою суду не наведено.
Таким чином, ураховуючи ту обставину, що позивачкою не надано суду доказів, які б свідчили про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали їй звернутися з цим позовом до суду у межах строків, встановлених законом, а судом з позовної заяви та доданих до неї матеріалів не встановлено підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про повернення позовної заяви позивачці.
Суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком суду першої інстанції та правильно зазначив, що оскільки позовна заява та заява на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху не містять належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду, наявні правові підстави для повернення позовної заяви.
Щодо твердження позивачки про те, що про порушення своїх прав, свобод та інтересів вона дізналася саме 05.05.2023, коли під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження їй стало відомо, що відповідачами було порушено ряд вимог законодавства України, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що про порушення своїх прав позивачці було відомо ще 05.04.2023, коли вона зверталася до відповідача із заявою про закінчення, зокрема, виконавчого провадження № НОМЕР_1 (а.с. 49). Крім того, позивачка у позові зазначила, що постанови про закриття виконавчих проваджень нею були отримані 14.04.2023 (а.с. 50), проте до адміністративного суду з цим позовом вона звернулася 16.05.2023, тобто з пропуском встановленого строку.
Що ж стосується посилання позивачки на те, що нею в межах цієї адміністративної справи не реалізовано право на справедливий суд, та конституційне право на судовий захист, то суд апеляційної інстанції, керуючись практикою Європейського суду з прав людини, правильно зауважив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави (рішення Європейського суду з прав людини «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі»),
У аспекті вказаних висновків судів попередніх інстанцій про відсутність істотних обставин, непереборних перешкод чи труднощів, Верховний Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна зі складових гарантії права на суд, може і має бути поновленим лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Для цього позивач як особа, зацікавлена у поданні позову, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Усталеною та послідовною є практика Верховного Суду про те, що під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Щодо доводів касаційної скарги про порушення права на доступ до суду, то, як зазначив Європейський суд з прав людини, судову практику якого відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує при вирішенні справ, право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.02.1975 у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства», заява № 4451/70). «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов'язків», пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (рішення Європейського суду з прав людини від 16.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі», заява № 28249/95).
Таким чином не можна погодитися з доводами позивачки про те, що суд обмежив її право на доступ до суду. Рішення суду першої інстанції про повернення позовної заяви зумовлене не небажанням суду з якихось причин розглядати її позовні вимоги, а недотриманням установлених законом порядку та умов звернення до суду за захистом порушеного права.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до приписів статті 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Підсумовуючи Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачкою не наведено доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до адміністративного суду з цим позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку.
У касаційній скарзі скаржниця посилається на постанови Верховного Суду від 23.03.2021 у справі № 640/20149/19 та від 20.04.2021 у справі № 160/8577/20, відповідно до яких початок строку слід обчислювати з моменту, коли особа отримала достатню інформацію для формування позовних вимог. Однак, Верховний Суд уважає, що посилання на указану правову позицію є безпідставним, оскільки в Єдиному державному реєстрі судових рішень зазначені постанови відсутні.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а значною мірою зводяться до трактування на власний розсуд норм процесуального права, що стосуються строку звернення до адміністративного суду.
З огляду на викладене Суд констатує, що у касаційній скарзі відсутні обґрунтовані доводи, які б свідчили про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, перевіривши за матеріалами адміністративної справи доводи та вимоги касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій не допущено порушення норм процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень, а тому підстави для задоволенні касаційної скарги відсутні.
Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2025 у справі № 754/6478/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЖ.М. Мельник-Томенко А.В. Жук А.Г. Загороднюк