04 червня 2026 року
м. Київ
справа №420/5204/25
адміністративне провадження № К/990/25126/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу Інформаційного агентства на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі № 420/5204/25 за позовом ОСОБА_1 до Інформаційного агентства про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Інформаційного агентства, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Інформаційного агентства щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 грудня 2023 року по 06 лютого 2025 року;
- стягнути з Інформаційного агентства на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 грудня 2023 року по 06 лютого 2025 року в сумі 280 994,67 грн.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Інформаційного агентства щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 грудня 2023 року по 21 червня 2024 року включно.
Зобов'язано Інформаційне агентство нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 грудня 2023 року по 21 червня 2024 року включно у розмірі 280 967,22 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання Інформаційне агентство нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 грудня 2023 року по 21 червня 2024 року включно у розмірі 280 967,22 грн скасовано з прийняттям у цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Зобов'язано Інформаційне агентство нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 грудня 2023 року по 21 червня 2024 року включно у розмірі 266 300,79грн. (двісті шістдесят шість тисяч триста гривень 79 коп.).
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
При вирішенні питання щодо можливості відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою Суд виходить з такого.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням відповідає стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом (частина третя статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Разом з цим, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Матеріали касаційної скарги не містять відомостей про те, що позивач є військовою посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями Закону України "Про запобігання корупції", а в оскаржуваних судових рішеннях такі обставини не встановлені.
Таким чином, ураховуючи предмет позову, в силу вимог пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, дана справа законом віднесена до справ незначної складності.
Крім того, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України.
Ураховуючи, що ця справа законом віднесена до справ незначної складності та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж значного суспільного інтересу чи виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
У тексті касаційної скарги відповідач, обґрунтовуючи необхідність касаційного перегляду справи, посилається на підпункти «б» та на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, при цьому на підтвердження підстави, передбаченої підпунктом «в», вказує на виняткове значення цієї справи для нього. Верховний Суд проаналізувавши наведені доводи скаржника зауважує, що правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
У Рішенні від 22 листопада 2023 року у справі № 3-88/2021(209/21, 47/22, 77/23,188/23) Конституційний Суд України зазначив, що Верховний Суд як суд касаційної інстанції під час перегляду в касаційному порядку судових рішень має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків судових рішень, а не задля нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у вчиненні правосуддя. Унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в у процесуальному законі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики.
Суд касаційної інстанції зазначає, що посилання скаржника на наявність підстав, передбачених підпунктами «б» та «в» частини п'ятої статті 328 КАС України, є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними аргументами, які б свідчили про існування виключних умов для відкриття касаційного провадження у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження.
Колегія суддів звертає увагу, що доводи скаржника про наявність підстав, передбачених підпунктом «б» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, є необґрунтованими та ґрунтуються на неправильному розумінні змісту преюдиційності та правових наслідків судового рішення.
Посилання скаржника на те, що встановлення у рішенні суду факту звільнення позивача нібито унеможливлює спростування відповідних обставин в інших справах, є помилковим, оскільки частина четверта статті 78 КАС України передбачає преюдиційність лише щодо обставин, встановлених судовим рішенням, а не правових висновків суду щодо кваліфікації правовідносин.
Преюдиційне значення мають саме фактичні обставини, встановлені судом, тоді як юридична оцінка цих обставин, зокрема висновки щодо правової природи звільнення чи переведення, не є обов'язковими для суду при розгляді інших справ і можуть бути самостійно оцінені з урахуванням доказів, поданих у кожному конкретному провадженні.
Таким чином, твердження скаржника про «автоматичне» застосування преюдиції у всіх інших справах є припущенням і не підтверджується процесуальним законом. Кожна інша справа підлягає розгляду з урахуванням власного предмета доказування, а обставини, на які посилається скаржник, не позбавляють його права та можливості доводити інший характер правовідносин у межах відповідного процесу.
Суд також зазначає, що сам по собі негативний вплив судового рішення на позицію сторони в інших справах не є тією «виключною обставиною», яка передбачена підпунктом «б» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Така норма стосується ситуацій, коли особа об'єктивно позбавлена можливості захистити свої права у будь-якому іншому процесуальному порядку, а не коли рішення є несприятливим для сторони або може бути використане опонентом як доказовий аргумент.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Встановлення в КАС України виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи та гарантувати особі права на остаточне та обов'язкове судове рішення.
З наведених скаржником доводів не вбачається виняткового випадку й того, що рішення у цій справі, у контексті індивідуальних ознак цього спору, тягне за собою наслідки, які мають самобутню своєрідність, особливості, характерні виключно для особи, яка подає касаційну скаргу. Скаржник не продемонстрував й наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Наведені у касаційній скарзі доводи щодо неправильного застосування судами норм матеріального права фактично спрямовані на переоцінку встановлених судами обставин справи та незгоду із правовими висновками судів попередніх інстанцій, однак самі по собі не свідчать про наявність виключних обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, за яких судові рішення у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції.
Суд також враховує, що механізм касаційного перегляду у справах, розглянутих у спрощеному провадженні, має виключний характер та спрямований на забезпечення єдності судової практики, а не на повторне дослідження фактичних обставин чи переоцінку доказів. Такий підхід узгоджується з принципом правової визначеності та остаточності судових рішень.
За таких обставин наведені у касаційній скарзі доводи не свідчать про наявність передбачених законом виключних підстав для касаційного перегляду судових рішень у цій справі, а відтак не можуть бути визнані достатніми для відкриття касаційного провадження.
Отже, враховуючи наведене, Верховний Суд вважає недоведеним посилання скаржника на підпунктами «б» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
При цьому, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/ відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного вбачається, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перешкодою в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України,
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Інформаційного агентства на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі № 420/5204/25 за позовом ОСОБА_1 до Інформаційного агентства про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов