03 червня 2026 року
м. Київ
справа №380/917/26
адміністративне провадження №К/990/23723/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Олендера І.Я.,
суддів: Гончарової І.А., Юрченко В.П.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2026 у справі №380/917/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Мостиської міської ради Львівської області, Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправними дій, визнання нечинними та скасування рішень, визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Мостиської міської ради Львівської області, Головного управління Державної податкової служби у Львівській області, в якому просив: визнати протиправними дії Мостиської міської ради Львівської області, які полягають у неодноразовій відмові у наданні ОСОБА_1 пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, без здійснення індивідуальної оцінки його майнового стану та рівня доходів; визнати протиправними та скасувати рішення Мостиської міської ради Львівської області щодо розгляду заяви позивача про надання пільги з податку на нерухоме майно для фізичних осіб за п.п. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 Податкового кодексу України, оформлені листами: №3674/02-33 від 20.12.2023; №1961/02-33 від 22.07.2024; №2915/02-33 від 05.11.2025; №3257/02-33 від 10.12.2025; зобов'язати Мостиську міську раду Львівської області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 про надання пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у встановленому законом порядку з урахуванням правової оцінки, наданої судом; зобов'язати Мостиську міську раду застосувати положення п.п. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 Податкового кодексу України, не посилаючись на п.п. 12.3.7 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України; надати мотивоване рішення з посиланням на встановлені фактичні обставини та норми права, зокрема, Податкового кодексу України; у разі відповідності заяви та наданих документів законодавчо визначеним умовам, зобов'язати Мостиську міську раду Львівської області прийняти рішення про надання пільги у повному обсязі, що усуває податкове навантаження, відповідно до платоспроможності позивача на 2020-2025 роки; визнати протиправним та нечинним у частині застосування до ОСОБА_1 рішення Мостиської міської ради № 4 від 22.06.2021 «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» як такого, що у відповідній частині не відповідає вимогам п.п 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 Податкового кодексу України та прийняте з істотним порушенням процедур державної регуляторної політики; визнати, що Рішення Мостиської міської ради №4 від 22.06.2021 не може створювати правові наслідки для позивача, оскільки прийняте з істотним порушенням процедур державної регуляторної політики, що унеможливлює його застосування до позивача до моменту усунення таких порушень у передбачений законом спосіб; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного Управлінням Державної податкової служби у Львівській області від 16.05.2025 про визначення податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2024 рік у сумі 3110,02грн.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26.01.2026, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2026, відмовлено у відкритті провадження у справі №380/917/26 в частині наступних позовних вимог:
- визнати протиправними та скасувати рішення Мостиської міської ради Львівської області щодо розгляду заяви позивача про надання пільги з податку на нерухоме майно для фізичних осіб за п.п. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 Податкового кодексу України, оформлене листом №1961/02-33 від 22.07.2024 ;
- зобов'язати Мостиську міську раду Львівської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.07.2024 про надання пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у встановленому законом порядку з урахуванням правової оцінки, наданої судом;
- визнати протиправним та нечинним у частині застосування до ОСОБА_1 рішення Мостиської міської ради №4 від 22.06.2021 «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» як такого, що у відповідній частині не відповідає вимогам п.п 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 Податкового кодексу України та прийняте з істотним порушенням процедур державної регуляторної політики;
- визнати, що Рішення Мостиської міської ради №4 від 22.06.2021 не може створювати правові наслідки для позивача, оскільки прийняте з істотним порушенням процедур державної регуляторної політики, що унеможливлює його застосування до позивача до моменту усунення таких порушень у передбачений законом спосіб.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд» 22.05.2026 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2026, а справу №380/917/26 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Законом України від 29.06.2023 №3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» внесено зміни, зокрема, до КАС України, які набрали чинності 18.10.2023.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених положень законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За змістом частини другої статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху, з огляду на наступне.
Частинами четвертою та п'ятою статті 330 КАС України унормовано, що до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору. Якщо касаційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.
Проте, всупереч вищенаведеним вимогам процесуального закону, скаржником до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору у визначеному законом порядку та розмірі, натомість заявлено клопотання про звільнення ОСОБА_1 від такої сплати у зв'язку з тим, що щомісячний дохід позивача повністю йде на обов'язкові витрати: комунальні послуги, харчування, ліки, про що надає відповідні квитанції.
У якості доказів на підтвердження зазначених обставин позивачем до касаційної скарги також додано відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період січень 2022 року - березень 2026 року та довідку з пенсійного органу про доходи видану позивачу про те, що він перебуває на обліку в Городоцькому об'єднаному управлінні ПФУ в Львівській області й отримує пенсію за віком, з-поміж іншого, і за 2025 рік.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981№ R (81) : «В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D).
Сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08.07.2011 №3674-VІ «Про судовий збір» .
Статтею 8 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» встановлено умови за яких суд своєю ухвалою може відстрочити або розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від сплати такого на певний строк за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Відповідно до частини першої статті 133 КАС України, які кореспондуються з приписами частини першої та другої статті 8 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» єдиною підставою для зменшення розміру належних для оплати судових витрат, звільнення від їх оплати, відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи.
Наведені положення закону дають підстави для висновку, що звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення є правом, а не обов'язком суду, при цьому суд, вирішуючи це питання, враховує майновий стан сторони.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно із частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Закон України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» не містить вичерпного й чіткого визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2005 у справі «Княт проти Польщі» («Kniat v. Poland»), заява №71731/01; пункти 63- 64 рішення Європейського суду з прав людини від 26.07.2005 у справі «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» («Jedamski and Jedamska v. Poland»), заява №73547/01).
Крім того, майновий стан особи є оціночною категорією, яка підлягає встановленню судом у кожному конкретному випадку на підставі належних і допустимих доказів, що відображають фактичний фінансовий стан скаржника на момент звернення до суду.
З огляду на зазначене вище, Верховний Суд констатує, що із заявленого позивачем клопотання убачається, що воно не відповідає вимогам встановлених статтею 8 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір», що свідчить про відсутність правових підстав для його задоволення, оскільки сума судового збору не перевищує 5 відсотків розміру доходу позивача за попередній календарний рік, а доказів наявності у останнього інших умов, перелічених у згаданій статті ОСОБА_1 до касаційної скарги не надано.
До того ж, чинним законодавством не передбачено можливості суду зменшувати розмір судового збору, відстрочувати, розстрочувати його сплату або звільняти особу від сплати судового збору виключно з підстав того, що значна частина доходу скаржника витрачається на оплату комунальних послуг, придбання продуктів харчування чи лікарських засобів.
Наведені обставини самі по собі не є безумовною та достатньою підставою для застосування судом положень щодо звільнення, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, а тому доводи скаржника в цій частині є необґрунтованими.
Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.
Як зазначено вище, статтею 330 КАС України передбачено обов'язок особи, яка подає касаційну скаргу, щодо одночасного надання документа про сплату судового збору.
Особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту касаційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору.
Натомість, скаржником не надано суду жодних доказів, які б підтверджували сукупність будь-яких дій спрямованих на дотримання ним вимог процесуального закону стосовно форми й змісту касаційної скарги, зокрема, щодо сплати судового збору у цій справі.
Отже, на підставі викладеного вище Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання скаржника про звільнення від сплати судового збору.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 4 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на ухвалу суду ставка судового збору становить - один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У зв'язку з початком функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), а саме: «Електронний кабінет», «Електронний суд» та підсистеми відеоконференцзв'язку, статтю 4 вказаного Закону України 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» було доповнено частиною третьою, згідно з якою при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено, що з 01.01.2026 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб складає 3328,00грн.
Отже, судовий збір, який скаржник повинен сплатити при поданні касаційної скарги, становить: 2663,00грн (3328,00грн х 0,8).
Судовий збір за подання касаційної скарги до Верховного Суду сплачується шляхом внесення або перерахування коштів за реквізитами:
Отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102
Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783
Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП)
Код банку отримувача - 899998
Номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) - UA288999980313151207000026007
Код класифікації доходів бюджету - 22030102
Призначення платежу - *;101;22030102 (код класифікації доходів) ___________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб; реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи; судовий збір за позовом ______________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), ВЕРХОВНИЙ СУД (назва відповідного касаційного суду, де розглядається справа), номер справи, у якій сплачується судовий збір.
Вказане свідчить про недотримання скаржником положень частини четвертої статті 330 КАС України та є недоліком касаційної скарги.
За змістом частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, частиною першою якої передбачено залишення позовної заяви без руху із зазначенням її недоліків, способу та строку для їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Таким чином, касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без руху встановивши строк, впродовж якого скаржник має право усунути виявлені судом недоліки касаційної скарги та надати до суду документ про сплату судового збору в сумі 2663,00грн за подання касаційної скарги у цій справі.
Керуючись статтями 169, 248, 329, 332, 359 КАС України, Суд -
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги у справі №380/917/26.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2026 у справі №380/917/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Мостиської міської ради Львівської області, Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправними дій, визнання нечинними та скасування рішень, визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити дії залишити без руху.
Встановити особі, що подала касаційну скаргу десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для виконання вимог, що стали підставою залишення касаційної скарги без руху.
У разі невиконання вимог ухвали в установлений судом строк касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді І.Я. Олендер
І.А. Гончарова
В.П. Юрченко