20 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 904/2576/22 (904/6130/23)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К. М.- головуючого, Жукова С. В., Погребняка В. Я.
за участю секретаря судового засідання Сулім А. В.
за участю прокурора Офісу Генерального прокурора Савицької О. В. та представників: Державного підприємства "Дослідне господарство "Дніпро" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України" - Червоної Т. М.; Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Банк" - Кононової О. С.; Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області - Жили І. М. та Виноградова О.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Банк"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2025
у справі № 904/2576/22 (904/6130/23)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Банк"
до Державного підприємства "Дослідне господарство "Дніпро" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України"
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Новоолександрівська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області
третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національна академія аграрних наук України
за участю Дніпропетровської обласної прокуратури
про визнання державного акта про право на користування на землю недійсним та скасування його, визнання права власності
в межах справи № 904/2576/22
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аристократ-Дніпро"
до Державного підприємства "Дослідне господарство "Дніпро" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України
про визнання банкрутом, -
Короткий зміст позовних вимог
У провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа № 904/2576/22 про банкрутство Державного підприємства "Дослідне господарство "Дніпро" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України (далі - Підприємство, боржник) на стадії процедури розпорядження майном боржника, введеної ухвалою цього суду від 08.09.2022.
У межах цієї справи місцевий господарський суд розглядав спір за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Банк" (далі - Товариство, позивач) до Підприємства (відповідач), за участю третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору: Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - Управління), Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (далі - Рада), Національної академії аграрних наук України (далі - Академія), - та за участю Дніпропетровської обласної прокуратури, про визнання державного акта про право на користування на землю недійсним та його скасування, визнання права власності.
У позовній заяві, з урахуванням заяви б/н від 30.01.2024 про зміну предмету позову та заяви б/н від 05.11.2024, Товариство заявило такі вимоги:
- визнати недійсним рішення Новоолександрівської сільської ради народних депутатів Дніпропетровського району Дніпропетровської області України (далі - Рада народних депутатів) № 24 від 09.04.1994, яким Науково-виробничому об'єднанню "Днепр" (далі - НВО "Днепр") було передано у користування земельну ділянку площею 4 934,5 га сільськогосподарського призначення;
- визнати недійсним рішення Ради народних депутатів № 24 від 09.04.1994, яким Дослідному господарству науково-виробничому об'єднанню «Дніпро» (далі - ДГНВО "Дніпро") було передано у користування земельну ділянку площею 4 934,5 га сільськогосподарського призначення.
- визнати недійсним Державний акт на право постійного користування землею від 09.04.1994, яким встановлено право постійного користування земельною ділянкою площею 4 934,5 га сільськогосподарського призначення за НВО "Днепр";
- визнати недійсним Державний акт на право постійного користування землею від 09.04.1994, яким встановлено право постійного користування земельною ділянкою площею 4 934,5 га сільськогосподарського призначення за ДГНВО "Дніпро";
- визнати за Товариством право власності на такі земельні ділянки, розташовані на території Ради, а саме: 1) земельну ділянку площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0038 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2251739912214); 2) земельну ділянку площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0054 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2252250212214); 3) земельну ділянку площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0018 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2244737612214); 4) земельну ділянку площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0046 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2258482812214); 5) земельну ділянку площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0041 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2251280112214); 6) земельну ділянку площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0037 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2251746912214); 7) земельну ділянку площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0025 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2238698212214); 8) земельну ділянку площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0028 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2250731712214); 9) земельну ділянку площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0020 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2238657312214); 10) земельну ділянку площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0032 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2245544212214); 11) земельну ділянку площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0013 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2235772712214); 12) земельну ділянку площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0027 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2245625612214); 13) земельну ділянку площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0063 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2260560012214); 14) земельну ділянку площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0043, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2251215312214; 15) земельну ділянку площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0051, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2259232812214; 16) земельну ділянку площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0049, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2258920812214; 17) земельну ділянку площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0011, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2236321712214; 18) земельну ділянку площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0036, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2251772812214; 19) земельну ділянку площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0010, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2235804112214; 20) земельну ділянку площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0023, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2238633212214; 21) земельну ділянка площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0015, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2236209812214); 22) земельну ділянка площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0017, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2250907912214); 23) земельну ділянка площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0064, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2258437112214); 24) земельну ділянка площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0031 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2245590012214); 25) земельну ділянка площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0034 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2245611612214); 26) земельну ділянка площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0058 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2258865912214); 27) земельну ділянка площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0048 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2258591712214); 28) земельну ділянка площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0021 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2244826112214); 29) земельну ділянка площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0040 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2251976712214); 30) земельну ділянка площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0057 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2258755312214); 31) земельну ділянка площею 2 га, кадастровим номером 1221486200:02:002:0019 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2244701712214).
08.03.2024 від Дніпропетровської обласної прокуратури надійшла заява вих.№15/1-413вих-24 від 07.03.2024 про вступ у справу.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2024 серед іншого постановлено заяву Дніпропетровської обласної прокуратури вих.№15/1-413вих-24 від 07.03.2024 про вступ у справу задовольнити та залучити до участі у справі № 904/2576/22(904/6130/23) для представництва прокурором інтересів держави в особі Управління Дніпропетровську обласну прокуратуру.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи
Товариством було набуто у власність земельні ділянки площами 2 га, кадастровими номерами 1221486200:02:002:0038, 1221486200:02:002:0054, 1221486200:02:002:0018, 1221486200:02:002:0046, 1221486200:02:002:0041, 1221486200:02:002:0037, 1221486200:02:002:0025, 1221486200:02:002:0028, 1221486200:02:002:0020, 1221486200:02:002:0032, 1221486200:02:002:0013, 1221486200:02:002:0027, 1221486200:02:002:0063, 1221486200:02:002:0043, 1221486200:02:002:0051, 1221486200:02:002:0049, 1221486200:02:002:0011, 1221486200:02:002:0036, 1221486200:02:002:0010, 1221486200:02:002:0023, 1221486200:02:002:0015, 1221486200:02:002:0017, 1221486200:02:002:0064, 1221486200:02:002:0031, 1221486200:02:002:0034, 1221486200:02:002:0058, 1221486200:02:002:0048, 1221486200:02:002:0021, 1221486200:02:002:0040, 1221486200:02:002:0057, 1221486200:02:002:0019, на підставі відповідних договорів договір купівлі-продажу від 22.02.2021, від 23.02.2021, від 24.02.2021 та від 15.03.2021, які було посвідчено приватними нотаріусами та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Вказані земельні ділянки знаходяться на території Ради.
У кримінальному провадженні № 62020000000000682 від 27.08.2020 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою, частиною четвертою статті 191, частиною першою статті 255-1, частиною другою статті 358, частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України було накладено арешт на нерухоме майно Товариства - земельні ділянки розташовані на території Ради.
Під час розгляду клопотань про скасування арешту з земельних ділянок було встановлено такі обставини, викладені за текстом ухвал слідчого судді у кримінальному провадженні:
- під час здійснення досудового розслідування встановлено, що згідно з державним актом на право постійного землекористування від 09.04.1994 НВО "Днепр" (у подальшому реорганізовано у Підприємство) надано у постійне користування 4 934,5 гектарів сільськогосподарських земель;
- Наказом Управління від 04.08.2020 № 1-13 Підприємству надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих за межами населеного пункту на території Ради з орієнтовним розміром земельних ділянок 4 934,5 га;
- згідно з довідкою Підприємства, підписаною в.о. директора ОСОБА_5 та головним бухгалтером ОСОБА_6, станом на 08.09.2020 у постійному користуванні Підприємства перебувало 3 788,3509 га землі. Зазначене підтверджується також листом начальника відділу Управління від 25.08.2020 №1321/104-20;
- 22.10.2020 наказом Управління № 27-ІЗ затверджено технічну документацію щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності (несформованих земельних ділянок державної власності та земельних ділянок державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі), які перебувають у користуванні Підприємства за межами населеного пункту на території Ради загальною площею 3 204,7435 га;
- у подальшому наказом Управління від 26.05.2021 № 587-13 до результатів інвентаризації було внесено зміни, в результаті яких площа земельних ділянок, що перебуває у користуванні Підприємства зменшилася до 2 916,6677 га;
- за рахунок вилучених у Підприємства земель утворено низку земельних ділянок, які передано у приватну власність фізичних осіб. Окремі особи, на яких було здійснено таке оформлення, були допитані як свідки під час досудового розслідування і показали, що не отримували у власність земельних ділянок або зробили це на прохання сторонніх осіб. Разом з тим, у період з 11.01.2021 по 03.04.2021 земельні ділянки, утворені за рахунок земель Підприємства, були масово відчужені на користь Товариства, власником та керівником якого є ОСОБА_7. Зазначене підприємство із статутним капіталом 1000,00 грн було зареєстровано 11.01.2021, відчужено 34 земельних ділянки (конкретний перелік земельних ділянок, підстав їх набуття та відчуження наведені в Додатку № 1 до цього клопотання).
Як встановлено господарським судом, на думку Товариства з наведеної ухвали слідує, що право Підприємства на постійне користування землею площею 4934,5 га, яка розташована на території Ради посвідчується Державним актом на право постійного землекористування від 09.04.1994, який, нібито, було видано НВО "Днепр" (у подальшому реорганізовано у Підприємство).
За іншими даними, які було отримано від представників Підприємства в судових засіданнях, позивачем було встановлено, що Підприємство має право постійного користування землею площею 4934,5 га, яка розташована на території Ради на підставі Державного акту про право користування землею площею 4934,5 га, виданого ДГНВО "Дніпро" серії ДП (без номеру) від 09.04.1994, виданого на підставі рішення Ради.
Позивач посилався на те, що в судових засідання у кримінальному провадженні неодноразово зазначалось, що Державний акт про право на користування землею, було видано Радою народних депутатів на підставі рішення Ради від 09.04.1994 №24, однак який з двох зазначених Державних актів видано на підставі зазначеного рішення Товариство не змогло встановити під час засідань слідчого судді.
Крім того, Позивач зазначав, що оригінал Державного акту про право користування Підприємства (нова назва) земельною ділянкою площею 4934,5 га, яка розташована на території Ради ніколи не надавався для огляду в жодному судовому засіданні під час розгляду клопотань та скарг Товариства про скасування арешту з земельних ділянок слідчому судді у кримінальному провадженні №62020000000000682 від 27.08.2020.
20.11.2023 відповідь на адвокатський запит позивача Підприємством було надано лист №20/11-03, згідно якого зазначено, що усі документи, які стосуються земельних ділянок, які перебувають у користуванні Підприємства, було вилучено в межах кримінального провадження №62020000000000682 від 27.08.2020 на підставі ухвали Печерського районного суду № 757/40585/21-к.
Згідно тексту ухвали: "Посадові особи Підприємства, діючи за попередньою змовою з іншими невстановленими особами, відмовились від частини земель, які перебували у постійному користуванні зазначеного державного підприємства.
У подальшому такі землі з кадастровими номерами: 1221486200:02:002:0013; 1221486200:02:002:0013; 1221486200:02:002:0023; 1221486200:02:002:0018; 1221486200:09:005:0019; 1221486200:02:002:0015; 1221486200:02:002:0056; 1221486200:02:002:0063; 1221486200:02:002:0029; 1221486200:02:002:0012; 1221486200:02:002:0014; 1221486200:02:002:0017; 1221486200:02:002:0038; 1221486200:02:002:0043; 1221486200:02:002:0064; 1221486200:02:002:0031; 1221486200:02:002:0041; 1221486200:02:002:0027; 1221486200:02:002:0034; 1221486200:02:002:0037; 1221486200:02:002:0049; 1221486200:02:002:0058; 1221486200:02:002:0025; 1221486200:02:002:0011; 1221486200:02:002:0048; 1221486200:02:002:0028; 1221486200:02:002:0045; 1221486200:02:002:0021; 1221486200:02:002:0020; 1221486200:02:002:0036; 1221486200:02:002:0057; 1221486200:02:002:0032; 1221486200:02:002:0044; 1221486200:02:002:0040; 1221486200:02:002:0047; 1221486200:02:002:0024; 1221486200:02:002:0019; 1221486200:02:002:0039; 1221486200:02:002:0026; 1221486200:02:002:0035; 1221486200:02:002:0042; 1221486200:02:002:0053; 1221486200:02:002:0061; 1221486200:02:002:0059; 1221486200:02:002:0033; 1221486200:02:002:0022; 1221486200:02:002:0009; 1221486200:02:002:0008; 1221486200:02:008:0005; 1221486200:02:008:0008; 1221486200:02:008:0007; 1221486200:02:008:0009; 1221486200:02:008:0006; 1221486200:02:008:0010; 1221486200:02:010:0015; 1221486200:02:010:0004; 1221486200:02:010:0009; 1221486200:02:010:0010; 1221486200:02:010:0008; 1221486200:02:010:0006; 1221486200:02:010:0003; 1221486200:02:010:0012; 1221486200:02:010:0007; 1221486200:02:010:0013; 1221486200:02:010:0014; 1221486200:02:008:0010; 1221486200:02:009:0001; 1221486200:02:032:0006; 1221486200:02:032:0005; 1221486200:02:033:0007; 1221486200:02:033:0006; 1221486200:02:033:0005; 1221486200:02:031:0003; 1221486200:02:030:0007; 1221486200:02:030:0008; 1221486200:02:030:0005; 1221486200:02:030:0006; 1221486200:02:045:0003; 1221486200:02:045:0005; 1221486200:02:045:0004; 1221486200:02:045:0006; 1221486200:02:037:0011; 1221486200:02:037:0012; 1221486200:02:037:0016; 1221486200:02:037:0017; 1221486200:02:036:0003; 1221486200:02:036:0001; 1221486200:02:037:0014; 1221486200:02:037:0013; 1221486200:02:037:0015; 1221486200:02:036:0006; 1221486200:02:036:0004; 1221486200:02:036:0005; 1221486200:02:038:0002; 1221486200:02:036:0001; 1221486200:03:039:0003; 1221486200:03:039:0002; 1221486200:03:026:0002; 1221486200:03:026:0004; 1221486200:02:028:0003; 1221486200:02:013:0006; 1221486200:02:014:0007; 1221486200:02:014:0008; 1221486200:02:014:0004; 1221486200:02:014:1008; 1221486200:02:014:0002; 1221486200:02:014:0006; 1221486200:02:014:0003; 1221486200:02:014:0001; 1221486200:02:014:0005; 1221486200:02:013:0003; 1221486200:02:013:0004; 1221486200:02:013:0005; 1221486200:02:013:0010; 1221486200:02:013:0009; 1221486200:02:013:0011; 1221486200:02:013:0002; 1221486200:02:013:0008; 1221486200:02:013:0007; 1221486200:02:024:0001; 1221486200:02:025:0001; 1221486200:02:026:0001; 1221486200:02:027:0001; 1221486200:02:028:0001; 1221486200:02:028:0003; 1221486200:02:013:0006; 1221486200:02:002:0013; 1221486200:02:002:0010; 1221486200:02:002:0046; 1221486200:02:002:0023; 1221486200:02:002:0018; 1221486200:09:005:0019; 1221486200:02:002:0015, були передані у приватну власність фізичних осіб.
Таким чином, було створено видимість законного способу вилучення землі та реалізовано наміри по заволодінню земельними ділянками державної власності.".
Позивач зазначив, що до переліку земельних ділянок, визначених за текстом ухвали входять також земельні ділянки належні Товариству.
Фактично право власності на зазначені вище належні Товариству земельні ділянки кадастровими номерами 1221486200:02:002:0054, 1221486200:02:002:0018, 1221486200:02:002:0038, 1221486200:02:002:0046, 1221486200:02:002:0041, 1221486200:02:002:0037, 1221486200:02:002:0025, 1221486200:02:002:0028, 1221486200:02:002:0020, 1221486200:02:002:0032, 1221486200:02:002:0013, 1221486200:02:002:0063, 1221486200:02:002:0043, 1221486200:02:002:0051, 1221486200:02:002:0027, 1221486200:02:002:0049, 1221486200:02:002:0011, 1221486200:02:002:0036, 1221486200:02:002:0010, 1221486200:02:002:0023, 1221486200:02:002:0015, 1221486200:02:002:0017, 1221486200:02:002:0064, 1221486200:02:002:0031, 1221486200:02:002:0034, 1221486200:02:002:0058, 1221486200:02:002:0048, 1221486200:02:002:0021, 1221486200:02:002:0057, 1221486200:02:002:0040, 1221486200:02:002:0019 суперечить наявним правам Підприємства на користування землею, яке підтверджується (згідно позиції правоохоронних органів) Державним актом про право користування землею площею 4934,5 га від 09.04.1994.
Також позивач зазначив, що під час підготовки до розгляду вказаної справи представником Товаристваа у відповідь на адвокатські запити було отримано листи Ради № 175/2-113 від 19.01.24, № 180/2-13 від 22.01.24, згідно яких у Раді наявна копія Державного акта про право користування землею площею 4934,5 га, виданого ДГНВО "Днепр" від 09.04.1994", зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 09.04.1994 за № 10, виданого відповідно до рішення Ради народних депутатів від 09.04.1994 № 24.
Позивач вважав, що рішення про надання НВО "Днепр" (або ДГНВО "Дніпро") у користування земельної ділянки площею 4934,5 га ніколи не виносились Радою народних депутатів, як і не виносилось рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки площею 4934,5 га для користування НВО "Днепр" (або ДГНВО "Дніпро").
З цих підстав, на думку позивача, Підприємство ніколи не набувало прав користування земельною ділянкою площею 4934,5 га на підставі рішення Ради народних депутатів, а відповідно і не отримувало Державний акт про право на користування.
Ураховуючи викладене, позивач звернувся до господарського суду з цим позовом, у якому просив: визнати недійсним Державний акт на право постійного користування землею від 09.04.1994, яким встановлено право постійного користування земельною ділянкою площею 4934,5 га сільськогосподарського призначення за НВО "Днепр"; визнати недійсним Державний акт на право постійного користування землею від 09.04.1994, яким встановлено право постійного користування земельною ділянкою площею 4934,5 га сільськогосподарського призначення за ДГНВО "Дніпро"; визнати за Товариством право власності на відповідні (зазначені вище) земельні ділянки, розташовані на території Ради.
У матеріалах справи міститься відзив Підприємства на позовну заяву Товариства, в якому відповідач вважає позов безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню, в обґрунтування чого посилається на таке.
22.02.2019 Підприємство звернулось із листом №01-8 (172/0/125-19 від 25.02.2019) до Управління щодо надання інформації про наявність земель в користуванні підприємства.
27.02.2019 за №4-0.21-248/104-19 надійшла відповідь від Відділу у Дніпровському районі Управління, що згідно даних з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (за даними форми 6-зем) в користуванні Підприємства знаходиться 3 788,3509 га землі.
30.01.2020 Підприємством було звільнено керівника ОСОБА_1 та призначено на посаду директора ОСОБА_2 своєю чергою, ОСОБА_1 після звільнення не передав документи підприємства, в тому числі не передавав правовстановлюючі документи на нерухоме майно (землю) чи будь-які пояснення щодо діяльності підприємства, що ускладнило як процес інвентаризації земель, так і діяльність підприємства в цілому.
З приходом нового керівництва та з численних запитів правоохоронних органів стало відомо про існування Державного акту на право постійного користування землею серії ДП (без номеру) від 09.04.1994, виданого НВО "Днепр" Радою народних депутатів України, відповідно до якого у користування передано 4934,5 га для сільськогосподарського використання, згідно з рішенням Ради від 09.04.1994 №24.
Через зазначені вище події Підприємство звернулось із запитом до Ради для підтвердження реєстрації Державного акту на право постійного користування землею серії ДП (без номеру) від 09.04.1994, виданого НВО "Днепр" Радою народних депутатів Д, відповідно до якого у користування передано 4934,5 га для сільськогосподарського використання, згідно з рішенням Ради від 09.04.1994 №24.
Проте, у відповіді, Рада надала пояснення (аналогічні до вже наявних у справі), що Державний акт ДП від 09.04.1994, виданий НВО "Днепр" в установленому законом порядку у Книзі записів державних актів на право користування Ради за 1970-1995 не зареєстровано.
Так, Підприємство звернулось до Управління із заявою від 26.06.2020 вих.№101 (зареєстровано від 02.07.2020 № О-7234/0/21-20) про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Ради.
04.08.2020 Наказом №1-13 (реєстраційний номер 1-ІЗ від 04.08.2020) в.о. начальника Управління надано Підприємству дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Ради.
21.08.2020 Наказом №3-13 (реєстраційний номер 1-ІЗ від 21.08.2020) в.о. начальника Управління, за заявою Підприємства №238 від 18.08.2020 (вх.№Д-7234/1/21-20 від 20.08.2020), внесено зміни до назви наказу Управління №1-ІЗ від 04.08.2020, та викладено в редакції "Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності".
На підставі Договору про розроблення документації Державним підприємством «Дніпровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» було розроблено Технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності (несформованих земельних ділянок державної власності та земельних ділянок державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі), які перебувають у користуванні Підприємства за межами населених пунктів на території Ради, загальною площею орієнтовно 3 254,7435 га.
22.10.2020, за результатами розгляду заяви Підприємства від 19.10.2020 вих.№321 Наказом начальника Управління № 27-13 (реєстраційний номер 27-1-ІЗ від 22.10.2020) затверджено Технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності (несформованих земельних ділянок державної власності та земельних ділянок державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі), які перебувають у користуванні Підприємства за межами населених пунктів на території Ради, загальною площею орієнтовно 3204,7435 га.
02.11.2023 Управлінням було прийнято наказ про внесення змін до наказу від 26.05.2021 №587-ІЗ щодо зміни площі, так як було допущено технічну помилку.
Крім того, Підприємство звертало увагу суду на ту обставину, що Товариство просить визнати недійсними рішення Ради народних депутатів №24 від 09.04.1994 та акт постійного користування землею від 09.04.1994, разом з тим Товариство було створено 11.01.2021, тобто на момент видачі спірного Державного акту позивача не існувало, що, на думку відповідача, спростовує саму можливість порушення вказаним Державним Актом прав позивача.
Судом першої інстанції встановлено, що 04.11.2024 прокурором Дніпропетровської обласної прокуратури в рамках справи № 904/2576/22 (904/6130/23) було подано клопотання, згідно з яким надано пояснення та долучено копії документів, а саме:
- Висновок експерта №КСЕ-19-24/38013-ПЧ від 21.10.2024;
- Протокол огляду документів від 18.07.2024.
Так, на вирішення питань експертів було поставлено питання такого змісту:
1. Чи відповідає давність виконання документа, а саме державного акта на право постійного користування землею серії ДП, виданого НВО "Днепр" 09.04.1994, вказаній в ньому даті 09.04.1994?
2. Чи є ознаки пізнішого внесення змін в державний акт на право постійного користування землею серії ДП, виданий НВО "Днепр" 09.04.1994, якщо так, то яких саме?
3. Чи нанесені схеми зовнішніх меж земельних ділянок №1 та №2 до державного акта на право постійного користування землею серії ДП, виданого НВО "Днепр" 09.04.1994, одночасно?
4. Чи виготовлений рукописний текст у вигляді особистих підписів у графах "підпис" від імені Голови Ради народних депутатів В. В. Приймаченко та В. Ф. Шаптали в акті на право постійного користування землею серії ДП, виданому НВО "Днепр" 09.04.1994, у той час, яким датований документ?
5. Чи нанесений відтиск печатки Ради народних депутатів в акті на право постійного користування землею серії ДП, виданому НВО "Днепр" 09.04.1994, у той час, яким датований документ?
6. Чи нанесено відтиск печатки в акті на право постійного користування землею серії ДП, виданому НВО "Днепр" 09.04.1994, печаткою, вільні зразки відтисків якої надані для порівняльного дослідження?
7. Ким, Приймаченко В. В. чи іншою особою виконаний підпис в графі "підпис" під графою "Голова Новоолександрівської сільської Ради народних депутатів» напроти імені "В.В. Приймаченко" в оригіналі акта на право постійного користування землею серії ДП, виданого НВО "Днепр" 09.04.1994?
Висновком експерта №КСЕ-19-24/38013-ДД від 19.09.2024 було встановлено, що до первинного змісту державного акта на право постійного користування землею серії ДП, виданого НВО "Днепр" 09.04.1994, було внесено зміни. Більш того, встановити первинний зміст видалених літер та цифр згідно висновку експерта не вдається можливим через механічне видалення поверхневого шару паперу.
З огляду на долучений висновок № КСЕ-19-24/38013-ДД від 19.09.2024 суд першої інстанції з'ясував, що документ, іменований прокуратурою як "ОРИГІНАЛ" Державного акта від 09.04.1994, не відповідає вимогам, встановленим чинним законодавством України до оригінальних (автентичних) документів.
Водночас з тексту Висновку експерта №КСЕ-19-24/38013-ПЧ від 21.10.2024 суд встановив, що дослідження було проведено лише щодо питання №7, про що свідчить викладений у розділі "Висновок" Висновку експерта № КСЕ-19-24/38013-ПЧ від 21.10.2024 висновок щодо проведеного дослідження лише відносно питання №7 з переліку запитань, поставлених на вирішення судової експертизи, за результатами якої було складено вказаний Висновок експерта.
З тексту Висновку експерта № КСЕ-19-24/38013-ДД від 19.09.2024 вбачається, що дослідження було проведено щодо питань № 2, 5, 6 з переліку запитань, поставлених на вирішення судової експертизи, відтак під час проведення судової експертизи, за результатами якої було складено Висновок експерта №КСЕ-19-24/38013-ПЧ від 21.10.2024, не було надано відповіді на всі поставлені запитання, зокрема:
- щодо відповідності давності виконання документа Державного акта на право постійного користування землею серії ДП, виданого НВО "Днепр" 09.04.1994 вказаній у ньому даті.
- щодо того, чи було нанесено схеми зовнішніх меж земельних ділянок №1 та №2 до державного акта на право поставного користування землею серії ДП, виданого НВО "Днепр" 09.04.1994 одночасно.
- щодо виконання рукописного тексту у вигляді особистих підписів у графах "підпис" від імені Голови Ради народних депутатів В. В. Приймаченко та В. Ф. Шаптали в Державному акті на право постійного користування землею серії ДП, виданого НВО "Днепр" 09.04.1994, у той час, яким датований документ.
З наведеного суд першої інстанції з'ясував, що твердження прокурора Дніпропетровської обласної прокуратури про те, що висновками експертиз № КСЕ-19-24/38013-ДД від 19.09.2024 та № КСЕ -19- 24/38013-ПЧ від 21.10.2024 спростовано доводи позивача та представників Управління щодо підроблення зазначеного державного акта на право постійного користування та підтверджено, що вказаний документ було заповнено у 1994 році, є передчасним та необґрунтованим, з огляду на те, що станом на дату прийняття рішення у справі так і не було встановлено дату виконання Державного акта на право постійного користування землею серії ДП, виданого НВО "Днепр" 09.04.1994 та виконання рукописного тексту у вигляді особистих підписів уповноважених осіб у той час, яким датований документ.
Разом з тим, у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею Ради відсутні відомості щодо реєстрації Державного акта про право користування земельною ділянкою площею 4 934,5 га сільськогосподарського, виданого НВО "Днепр" (або ДГНВО "Дніпро" 09.04.1994) Радою народних депутатів.
Відомості про право користування земельною ділянкою не було внесено до Єдиного державного реєстру нерухомого майна, що, за висновком місцевого господарського суду, свідчить про те, що земельна ділянка ніколи не існувала як така, оскільки підстав для її внесення до державного реєстру нерухомого майна не існувало.
Крім того, судом встановлено, що в матеріалах справи містяться пояснення відповідача, в яких зазначено, що Підприємство не має можливості підтвердити існування Державного акта на право постійного користування землею серії ДП (без номеру) від 09.04.1994, виданого НВО "Днепр" Радою народних депутатів, відповідно до якого у користування передано 4934,5 га для сільськогосподарського використання, відповідно до рішення Ради від 09.04.1994 № 24, оскільки оригінал документа у відповідача відсутній.
Також, з листа Ради №275/2-113 від 19.01.2024 (том 3, 24 а.с.) вбачається, що 09.04.1994 пленарне засідання Ради не проводилось. Рішенням Ради №24 від 29.03.1994 присвоювався ранг державному службовцю.
З наведеного суд першої інстанції з'ясував, що рішення Ради народних депутатів № 24 від 09.04.1994, яким НВО "Днепр"/ДГНВО "Дніпро" було передано у користування земельну ділянку площею 4934,5 га сільськогосподарського призначення, ніколи не приймалось.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 05.12.2024 у справі № 904/2576/22 (904/6130/23) Господарський суд Дніпропетровської області ухвалив:
- позов задовольнити частково;
- визнати недійсним Державний акт на право постійного користування землею від 09.04.1994, яким встановлено право постійного користування земельною ділянкою площею 4934,5 га сільськогосподарського призначення за НВО "Днепр";
- визнати недійсним Державний акт на право постійного користування землею від 09.04.1994, яким встановлено право постійного користування земельною ділянкою площею 4934,5 га сільськогосподарського призначення за ДГНВО "Дніпро";
- визнати за Товариством право власності на земельні ділянки, розташовані на території Ради (згідно з переліком, наведеним у резолютивній частині рішення суду);
- стягнути з Підприємства на користь Товариства 19 198,00 грн судового збору;
- в іншій частині позовних вимог відмовити;
- наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення в частині задоволення позову про визнання недійсним Державного акта на право постійного користування землею від 09.04.1994 суд першої інстанції мотивував тим, що наявними у справі доказами підтверджується відсутність відомостей щодо реєстрації такого акта у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею Ради, а також не внесення відомостей про право користування земельною ділянкою до Єдиного державного реєстру нерухомого майна, що, за висновком місцевого господарського суду, свідчить про те, що земельна ділянка ніколи не існувала як така, оскільки підстав для її внесення до державного реєстру нерухомого майна не існувало.
Зважаючи на зазначене та те, що право власності на відповідні земельні ділянки, належні Товариству, суперечить правам Підприємства на користування землею, наданою відповідачу відповідно до Державного акта про право користування землею площею 4 934,5 га від 09.04.1994, про недійсність якого виснував суд, останній вважав, що позовні вимоги Товариства про визнання права власності на вказані земельні ділянки є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Водночас встановивши на підставі дослідження листа Ради №275/2-113 від 19.01.2024 обставини того, що рішення Ради народних депутатів № 24 від 09.04.1994, яким НВО "Днепр"/ДГНВО "Дніпро" було передано у користування земельну ділянку площею 4934,5 га сільськогосподарського призначення, ніколи не приймалось, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним означених рішень Ради народних депутатів.
Не погодившись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, Підприємством подано апеляційну скаргу, у якій просило скасувати таке рішення в частинах визнання недійсними Державних актів на право постійного користування землею від 09.04.1994, а в іншій частині - залишити без змін.
Також не погодившись з вказаним рішенням, Дніпропетровська обласна прокуратура оскаржила його в апеляційному порядку, у поданій апеляційній скарзі просила скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2024 у цій справі та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Своєю чергою, Товариством у апеляційному провадженні було подано заперечення на пояснення прокурора Дніпропетровської обласної прокуратури, у яких позивач клопотав про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2024 у цій справі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2025 апеляційну скаргу Підприємства задоволено частково; апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури задоволено; рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2024 у справі № 904/2576/22 (904/6130/23) скасовано; постановлено нове рішення - про відмову в задоволенні позову; вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого господарського суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, оскільки встановив, що власником перелічених у позові земельних ділянок за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно обліковується позивач, тоді як відповідачем не вчинялися будь-які дії, спрямовані на невизнання чи оспорювання права власності позивача (відповідач навіть рішення суду оскаржує лише в частині визнання недійсними Державних актів).
Означене, за висновком апеляційного господарського суду, в сукупності вказує на відсутність порушення прав та інтересів позивача відповідачем та безпідставність заявлених до нього вимог про визнання права власності на земельні ділянки (згідно наведеного вище по тексту постанови переліку).
У іншій частині задоволених позовних вимог, а саме щодо визнання недійсними відповідних Державних актів, суд апеляційної інстанції вказав, що видача у 1994 році Державного акта на право постійного користування землею не порушує та не може порушувати права позивача, оскільки таким актом було надано ДГНВО "Днепр" у постійне користування 4934,5 га сільськогосподарських земель, а Товариство набуло у власність лише 62 га земель, до того ж відповідні права у позивача виникли у період з 23.02.2021-15.03.2021.
Також у цьому аспекті апеляційний суд врахував, що позивачем жодним чином не обґрунтовано, яким саме чином Державний акт на право постійного користування землею від 09.04.1994 порушує його права, яких на момент видачі Державного акта ще не існувало. Більше того, за висновком суду апеляційної інстанції, розгляд позовних вимог був можливий лише в частині 62 га земель (на які зареєстровано речові права за Товариством), що у будь-якому разі виключало можливість задоволення позову про визнання недійсним Державного акта в частині інших земель (4 872,5 га).
Урахувавши наведене у сукупності та встановивши відсутність порушення спірним(и) Державним актом(ами) та самим відповідачем прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових та фактичних підстав для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції від 05.12.2024 у цій справі та прийняття нового про відмову у позові з викладених мотивів.
Крім того, суд апеляційної інстанції виснував про необхідність залишення без задоволення клопотання Товариства про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора, позаяк Дніпропетровську обласну прокуратуру залучено до участі у справі ухвалою суду від 12.03.2024, а прокурором відповідно до положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави в суді (через неналежність здійснення захисту інтересів держави в суді уповноваженим компетентним органом) та дотримано порядок щодо повідомлення про наявність підстав для такого представництва.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги позивача
Позивач (Товариство) подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2025 у справі № 904/2576/22 (904/6130/23), просив оскаржену постанову скасувати та ухвалити рішення, яким: закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора Дніпропетровської області на підставі пункту 2 частини першої статті 264 ГПК України, відмовити у задоволенні апеляційної скарги Підприємства в повному обсязі, ухвалити нове рішення, яким залишити рішення Господарського Дніпропетровської області від 05.12.2024 без змін.
Касаційну скаргу мотивував підставами касаційного оскарження, які визначені пунктами 1, 2, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та полягають у такому:
- застосуванні судом апеляційної інстанції норм статті 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 155 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) без урахування висновку Верховного Суду про застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладеного у постановах від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц, від 13.07.2022 у справі № 645/6151/15, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 21.11.2018 у справі № 920/615/16, від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, від 17.04.2018 у справі N 914/1521/17, від 23.06.2020 у справі №909/337/19, від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі №904/8186/17, від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18, від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, від 01.02.2023 у справі № 569/6009/19, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 07.12.2023 у справі № 924/1351/20 (924/607/22), від 31.08.2018 у справі №924/1020/17;
- застосуванні апеляційним судом положень частин 3-5 статті 53 ГПК України і частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" без урахування висновку Верховного Суду про застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладеного у постановах від 29.04.2021 у справі №922/3219/20;
- необхідності відступлення від правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 29.08.2023 у справі №910/5958/20 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові;
- відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норм статті 392 ЦК України для усунення сумнівів при арешті майна в кримінальному провадженні, адже застосування положень статті 174 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) не включає способи захисту права власності, визначені цивільним кодексом, і фактично відмова суду у розгляді справи по суті є звуженням прав позивача його права власності;
- неналежному дослідженні зібраних у справі доказів через безпідставне самоусунення суду апеляційної інстанції від розгляду спору по суті, встановлення суті правовідносин та суті порушеного права Товариства.
У контексті порушення норм процесуального права скаржник серед іншого зазначив таке:
- суд апеляційної інстанції прийняв до розгляду апеляційну скаргу прокурора, яка не мала бути прийнята, чим фактично вийшов за межі чинного законодавства. Судом не взято до уваги, що прокурор Дніпропетровської обласної прокуратури під час звернення з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2024 у цій справі не вказав орган, який, на думу прокурора, не здійснює або неналежним чином здійснює захист інтересів держави, а також і не зазначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та не обґрунтував необхідність їх захисту;
- апеляційний суд не врахував, що: Підприємство (відповідачем) та органи прокуратури не визнають та оспорюють права Товариства (позивача) на придбані останнім земельні ділянки, оскільки вважають, що права на такі ділянки набуті позивачем неправомірно; має місце порушення прав та інтересів Товариства, що виражається в діючому обмеженні правомочностей щодо належного позивачеві майна, а також у ризику їх обмеження та втрати права власності позивачем у майбутньому, відтак означені права підлягають захисту; наявність арешту у кримінальному провадженні не усуває спору про право та не позбавляє позивача права на судовий захист у господарському суді, оскільки предметом цього спору є захист права власності та усунення правової невизначеності, а не контроль за діями слідчого/прокурора;
- позивачем було правильно обрано спосіб захисту, який відповідає чинному законодавству та сприяє відновленню наявних порушених прав Товариства, що не було враховано судом апеляційної інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги третьої особи
Також не погодившись із постановою апеляційного господарського суду, Управління подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2025 у справі №904/2576/22 (904/6130/23) та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга Управлінням подана з передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження через застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, що полягає у такому:
- прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (пункти 4.15, 4.13, постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 922/3219/20);
- щодо виконання судом обов'язку перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц);
- у частині повноти доведення прокурором бездіяльності компетентного органу щодо неналежного захисту прав держави, які підстави для представництва прокурором інтересів державного органу в суді (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
В обґрунтування зазначеної підстави касаційного оскарження Управління стверджує про порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права з огляду на те, що суд надав поверхневу оцінку обґрунтованості прокурором підстав свого представництва, пославшись виключно на твердження прокурора щодо бездіяльності державного органу та не врахувавши при цьому аргументів Управління (як представленого прокурором учасника справи) щодо субсидіарної ролі прокурора у цій справі, активної правової позиції державного органу щодо участі у цій справі на стадії її апеляційного перегляду, надання суду доказів на підтвердження правової позиції, яка діаметрально є протилежною обраній прокуратурою.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
Відзив відповідача
Підприємство (відповідач) подало відзиви, у яких просить касаційні скарги Товариства (позивача) та Управляння (третьої особи) залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін як законну та обґрунтовану.
Згідно викладених у відзиві доводів відповідач вважає, що оскаржувана постанова прийнята відповідно до вимог чинного законодавства, із урахуванням всіх фактичних обставин справи та в межах наданих суду повноважень.
Відзив прокурора
Дніпропетровська обласна прокуратура (як учасник справи) подала відзиви на касаційні скарги Товариства та Управляння, просила зазначені касаційні скарги залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2025 у цій справі - без змін.
У поданих відзивах переконує в обґрунтованості позиції апеляційного суду щодо дотримання прокурором процедури підтвердження підстав для представництва інтересів держави, оскільки прокурором вказано орган, до повноважень якого відноситься захист інтересів держави у спірних правовідносинах та який, однак, неналежним чином здійснює такий захист.
Крім того, у контексті представництва прокурором інтересів держави стверджує, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2024 було залучено до участі у цій справі Дніпропетровську обласну прокуратуру.
Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження та правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права, Верховний Суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість оскарженої постанови апеляційного суду з огляду на таке.
Щодо правомірності розгляду апеляційним судом апеляційної скарги прокурора
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2024 у цій справі № 904/2576/22(904/6130/23) постановлено серед іншого заяву Дніпропетровської обласної прокуратури вих.№15/1-413вих-24 від 07.03.2024 про вступ у справу задовольнити та залучити Дніпропетровську обласну прокуратуру до участі у справі для представництва прокурором інтересів держави в особі Управління.
Зазначена ухвала місцевого господарського суду не була оскаржена в апеляційному порядку, зокрема у спосіб включення заперечень на таку ухвалу до апеляційної скарги на рішення суду відповідно до приписів частини третьої статті 255 ГПК України.
Наведене не спростовується й викладеними у касаційних скаргах аргументами, які за своєю суттю зводяться до твердження про відсутність підстав для представництва у цій справі прокурором інтересів держави в особі Управління, що, на переконання скаржників, позбавляло права прокурора (Дніпропетровської обласної прокуратури) на звернення до суду із відповідною апеляційною скаргою та унеможливлювало перегляд судом апеляційної інстанції справи в апеляційному порядку саме за скаргою прокурора.
Втім, Верховний Суд зауважує на помилковості таких доводів скаржників, оскільки прокурор (Дніпропетровська обласна прокуратура), зважаючи на чинність зазначеної вище ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2024 та відсутність доказів її апеляційного оскарження, відповідно до вимог процесуального закону був наділений правом подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у цій справі безпосередньо як учасник такої справи.
З огляду на зазначене, Верховний Суд констатує правомірність перегляду справи в апеляційному порядку серед іншого за апеляційною скаргою прокурора (Дніпропетровської обласної прокуратури), у зв'язку з чим відхиляє протилежні доводи касаційних скарг у цій частині за безпідставністю.
Більше того, колегією суддів враховано встановлені апеляційним господарським судом обставини неналежного здійснення Управлінням захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, а також те, що рішення місцевого господарського суду переглядалось також за апеляційною скаргою відповідача (Підприємства), позиція якого у справі загалом відповідає позиції прокурора.
З наведених вище мотивів, судова колегія касаційного суду відхиляє у зв'язку з необґрунтованістю аргументи заявників касаційних скарг про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень частин третьої-п'ятої статті 53 ГПК України та частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", як і пов'язані з цим аргументи про неврахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм у подібних правовідносинах, які [аргументи] були наведені як підстави касаційного оскарження.
Щодо обґрунтованості висновків апеляційного суду щодо наявності/відсутності порушених прав позивача
Предметом позову у цій справі є матеріально-правові вимоги про визнання недійсним та скасування державного акта про право на користування на землю, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання права власності позивача на земельні ділянки.
Частинами першою та другою статті 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Пунктом 5 частини першої статті 3 ЦК загальними засадами цивільного законодавства серед іншого визначено судовий захист цивільного права та інтересу.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання права є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів. Зазначеній нормі кореспондує припис частини третьої статті 152 ЗК України, яка встановлює, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється серед іншого шляхом визнання прав.
Водночас згідно з положеннями статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Своєю чергою, відповідно до приписів частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
При цьому згідно з частиною першою статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Отже, у контексті спірних правовідносин при вирішенні позову про визнання права власності на земельні ділянки та визнання незаконним правового акта органу місцевого самоврядування підлягають застосуванню загальні приписи статті 15 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
Частиною першою статті 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
За правилами частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Верховний Суд зазначає, що гарантоване статтею 55 Конституції України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).
Отже, підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
У цьому ж зв'язку Верховний Суд неодноразово наголошував, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові. Окреслена правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.04.2024 у справі №910/7464/23, від 29.08.2023 у справі №910/5958/20, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19, від 04.12.2019 у справі №910/15262/18 тощо.
У цій справі, як зазначалось, Товариство звернулося до суду з позовом до Підприємства про визнання недійсним та скасування державного акта про право на користування на землю, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та визнання права власності на земельні ділянки.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним Державного акта на право постійного користування землею від 09.04.1994, суд першої інстанції у рішенні від 05.12.2024 у цій справі загалом керувався недоведеністю автентичності цього документа та тим, що наявними у справі доказами підтверджується відсутність відомостей щодо реєстрації такого акта у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею Ради, а також не внесення відомостей про право користування земельною ділянкою до Єдиного державного реєстру нерухомого майна.
Також задовольняючи позов у частині визнання права власності на відповідні земельні ділянки за позивачем, місцевий господарський суд зазначив, що право власності на належні Товариству земельні ділянки суперечить правам Підприємства на користування землею, наданою відповідачу відповідно до Державного акта про право користування землею площею 4 934,5 га від 09.04.1994, про недійсність якого попередньо виснував суд.
Втім, скасовуючи зазначене рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у позові, апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові виходив з того, що позивачем не доведено наявності у нього порушеного права.
Так, судом апеляційної інстанції було встановлено, що позивач обґрунтовував своє порушене право неможливістю ним реалізувати свої правомочності власника через накладення арешту на земельні ділянки у межах кримінального провадження № 62020000000000682, а також через обставини, що є предметом дослідження правоохоронними органами у межах зазначеного кримінального провадження.
Зокрема, позовні вимоги про визнання права власності вмотивовано незгодою позивача із діями слідчих Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань та прокурорів Офісу Генерального прокурора, якими здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62020000000000682 від 27.08.2020 за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 191, частиною четвертою статті 358, частинами першою, другою статті 364, частиною третьою статті 365, частиною другою статті 367 КК України, за фактами неправомірного передання у приватну власність земель сільськогосподарського призначення, що перебували у постійному користуванні Підприємства, та накладено арешт на спірні земельні ділянки, що спонукало його при розгляді справи в суді першої інстанції до заявлення клопотань про витребування документів із матеріалів кримінального провадження, у зв'язку із відмовою у їх наданні за заявами, поданими в межах досудового розслідування.
Водночас апеляційний суд обґрунтовано зауважив, що згідно з положеннями КПК України власник арештованого у кримінальному провадженні майна не позбавлений можливості відновити свої права шляхом подання апеляційної скарги на відповідне рішення слідчого судді в порядку, встановленому Главою 31 КПК України, а також шляхом подання клопотання про скасування арешту майна в порядку, визначеному статтею 174 цього Кодексу. Натомість ГПК України не передбачає можливості у порядку господарського судочинства в межах розгляду господарських справ надавати оцінку діям процесуального керівника та слідчого на досудовому розслідуванні кримінальних проваджень.
Більше того, суд апеляційної інстанції з'ясував, що власником зазначених у позові земельних ділянок за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно обліковується позивач (Товариство), тоді як відповідачем (Підприємством) не вчинялися будь-які дії, спрямовані на невизнання чи оспорювання права власності позивача, що вказує на відсутність порушення прав та інтересів останнього відповідачем та безпідставність заявлених до Підприємства вимог про визнання права власності на відповідні земельні ділянки.
У цьому зв'язку Верховний Суд акцентує, що з урахуванням приписів статті 148-1 ЗК України наявне у відповідача право постійного користування певними земельними ділянками не може порушувати право власності позивача на такі ділянки, якщо відповідне право користування виникло законно до переходу права власності до нового власника.
Отже, для висновку про порушення прав нового власника земельної ділянки наявністю у іншої особи права постійного користування цією ділянкою, яка на дату переходу права власності перебувала у постійному користуванні, необхідним є встановлення судом неправомірності набуття такою особою відповідного права користування, тобто у даному випадку - визнання недійсним Державного акта на право постійного користування на земельні ділянки площею 4934,5 га від 09.04.1994 (у відповідній частині земель).
Втім, дослідивши обґрунтованість позовних вимог Товариства у цій частині, суд апеляційної інстанції справедливо керувався тим, що оспорюваним позивачем Державним актом від 09.04.1994 було закріплено за відповідачем (Підприємством) право постійного користування на земельні ділянки площею 4 934,5 га, тоді як право власності на підставі відповідних договорів купівлі-продажу позивачем було набуте лише на частину таких ділянок площею 62 га, тому між позивачем та відповідачем відсутній спір про право у тому обсязі, який пред'явлено позивачем та задоволено судом першої інстанції, а саме про визнання недійсним Державного акта на право постійного користування на земельні ділянки площею 4 934,5 га від 09.04.1994.
За таких обставин, обґрунтованим є висновок апеляційного господарського суду про те, що розгляд позовних вимог був можливий лише в частині спірних 62 га земель, що у будь-якому разі виключало можливість задоволення позову про визнання недійсним Державного акта в частині інших земель (4872,5 га).
Поряд з цим суд апеляційної інстанції врахував, що видача у 1994 році Державного акта на право постійного користування землею обсягом 4 934,5 га не порушує та не може порушувати прав позивача, оскільки права власності у останнього на 62 га земель виникли у період з 23.02.2021-15.03.2021, тобто на момент видачі спірного Державного акта таких прав ще не існувало.
Ураховуючи наведене вище, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов загалом обґрунтованого висновку про те, що відсутність порушення спірним(и) Державним(и) актом(ами) та самим відповідачем прав та інтересів позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові, у зв'язку з чим місцевий господарський суд не повинен був надавати оцінку законності зазначеного акта.
У аспекті обґрунтованості висновку апеляційного суду про відмову у позові в цій частині Верховний Суд бере до уваги й неналежний (неповний) склад відповідачів (позаяк заявивши позов серед іншого про визнання недійсним Державного акта від 09.04.1994, виданого на підставі рішення Ради, позивач визначив відповідачем лише Підприємство), відсутність відповідного клопотання позивача про залучення співвідповідача та, відповідно, незалучення судом першої інстанції до участі у цій справі належного співвідповідача (орган місцевого самоврядування, який прийняв відповідне рішення про передачу ділянок у постійне користування).
Водночас відсутність підстав для розгляду спору по суті в частині вимог про визнання недійсним Державного акта від 09.04.1994 свідчить про чинність такого акта, що, у свою чергу, спростовує твердження позивача про порушення його прав як нового власника відповідних земельних ділянок наявністю у відповідача права постійного користування такими ділянками, які на дату переходу права власності перебували у постійному користуванні на законних підставах.
Таким чином, встановивши відсутність порушення прав власності позивача на земельні ділянки наявністю у відповідача прав постійного користування на такі ділянки, суд апеляційної інстанції правомірно виснував про відмову з наведеної підстави також і в частині позовних вимог щодо визнання права власності на відповідні земельні ділянки.
Наведене свідчить про обґрунтованість висновків апеляційного господарського суду про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у позові в цілому.
Зазначене спростовує протилежні доводи скаржника та свідчить про безпідставне посилання останнім на неврахування апеляційним судом нерелевантної до обставин цієї справи практики Верховного Суду.
Таким чином, доводи скаржника про неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, а Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення (постанови).
Відносно решти аргументів заявника касаційної скарги про необхідність відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
Колегія суддів звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумачення судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
Задля гарантування юридичної визначеності Верховний Суд має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18, від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18, від 08.06.2022 у справі № 362/643/21 та ін.).
Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
Всупереч наведеному, скаржник у касаційній скарзі, у контексті положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, не навів вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про необхідність відступу від викладених у постановах від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 29.08.2023 у справі №910/5958/20 висновків Верховного Суду про те, що відсутність порушеного права є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову, а саме не довів наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення, зміна суспільного контексту).
По суті аргументи касаційної скарги в зазначеній частині ґрунтуються на власному тлумаченні скаржником норм права, що регулюють спірні правовідносини та на незгоді з правовою позицією, викладеною у вказаних постановах Верховного Суду, але ці доводи не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правової позиції, наведеної в таких постановах.
З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає необхідності для відступлення від відповідного висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18 та від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, з наведених скаржником підстав.
Порушень судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які є підставами для обов'язкового скасування оскаржуваного судового рішення (частина перша статті 310 ГПК України), колегією суддів під час касаційного провадження не встановлено.
Таким чином, оскаржена постанова у цій справі ухвалена у відповідності до норм чинного законодавства та з урахуванням усталених висновків Верховного Суду, тому доводи скаржника про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права підлягають відхиленню з підстав необґрунтованості.
Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними викладені у відзивах доводи прокурора та відповідача у тій частині, в якій вони відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржену постанову апеляційного суду, Верховний Суд не встановив порушення чи невірного застосування норм права, на які посилався скаржник.
На підставі викладеного та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги позивача та необхідність залишення оскарженої постанови у цій справі без змін.
Розподіл судових витрат
У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Банк" залишити без задоволення.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2025 у справі № 904/2576/22 (904/6130/23) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя К. М. Огороднік
Судді С. В. Жуков
В. Я. Погребняк