8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" травня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/625/26
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Буракової А.М.
при секретарі судового засідання Чабан А.А.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Відділу освіти виконавчого комітету Золотоніської міської ради, м. Золотоноша, Черкаська область,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АС", м. Харків,
про визнання недійсною додаткову угоду, стягнення коштів
за участю представників:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
Відділ освіти виконавчого комітету Золотоніської міської ради (позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "АС", про визнання недійсною Додаткової угоди № 3 від 17.11.2020 до Договору поставки природного газу № 591 (20)Б від 21.01.2020 та стягнення з відповідача на свою користь суми грошових коштів в розмірі 65448,62 грн. Також, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь понесені останнім судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем було порушено п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», що діяла станом на день укладення додаткової угоди № 3 від 17.11.2020, а саме ціна за 1000 куб.м збільшена більше ніж на 10% порівняно із ціною, що вказана в Договорі, а саме: з 5199,00 грн. з ПДВ до 6207,42 грн. з ПДВ тобто на 19,40% порівняно із ціною, що первинно встановлена в Договорі (5199,00 грн. з ПДВ), що є підставою недійсності вказаної додаткової угоди та стягнення суми коштів на яку ціну підвищено.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.03.2026 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; відмовлено в задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін; призначено підготовче засідання.
Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.
Позивач про розгляд справи був повідомлений належним чином, правом на участь представника у судовому засіданні призначеному на 25.05.2026 о 11:30 не скористався.
Відповідач про розгляд справи був повідомлений належним чином, відзив на позовну заяву до суду не надав, правом на участь представника у судовому засіданні призначеному на 25.05.2026 о 11:30 не скористався.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
21.01.2020 між Відділом освіти виконавчого комітету Золотоніської міської ради (позивач, споживач за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю “АС» (відповідач, постачальник за договором) був укладений Договір поставки природного газу № 591 (20)Б від 21.01.2020 (надалі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1. Договору Товариство з обмеженою відповідальністю “АС» - постачальник за договором, зобов'язалося передати у 2020 році у власність Відділу освіти - споживачу за договором, природний газ (ДК 021:2015 09120000-6 газове паливо), а споживач зобов'язався прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором.
Пунктом 1.2. Договору було передбачено, що постачальник передає споживачу газ в обсягах 350000 куб.м. (річний плановий обсяг постачання природного газу).
Згідно з пунктом 2.2. Договору ціна газу становить - 4332,50 грн. за 1000 куб.м., крім того ПДВ - 866,50 грн., всього з ПДВ - 5199,00 грн.
Загальна сума вартості цього договору становить 1819650,00 грн., в т.ч. ПДВ 303275,00 грн. (пункт 2.1. Договору).
Пунктом 3.3. Договору було передбачено, що відповідно до п. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, та п. 1 ст. 48 БКУ взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів проводиться в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Розрахунки проводяться шляхом оплати споживачем грошових коштів на поточний рахунок постачальника згідно рахунків за отриманий товар до 10 числа місяця наступного за місяцем постачання.
Відповідач направив позивачу лист № 486/04 від 19.03.2020 в якому постачальник зазначив, що враховуючи зміни до законодавства в частині набрання чинності окремих нормативно-правових актів, а саме постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 3013 від 24.12.2019 року “Про встановлення тарифів для ТОВ “Оператор ГТС України» на послуги транспортування природного газу для точок входу і точок виходу на регуляторний період 2020-2024 роки» з 01 березня 2020 року застосовується коефіцієнт, при замовленні потужності на добу наперед - на рівні 1,10 умовних одиниць.
Додатковою угодою № 1 від 23.03.2020, яка була укладена між сторонами, були внесені зміни до пункту 2.2. Договору: ціна за 1000,0 кубічних метрів газу з 01.03.2020 року з врахуванням вартості плати за потужність складає загалом: 5213,90 грн. (з ПДВ).
20.10.2020 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 2 до Договору, відповідно до якої змінено ціну за одиницю товару (природний газ) за Договором та зменшено загальну кількість товару, у зв'язку з чим внесені зміни у пункти 1.2., 2.2. Договору, а саме: постачальник передає споживачу газ в обсягах 327306,460 куб.м. Ціна за 1000 кубічних метрів газу з 22.10.2020 року становить 4735,95 грн., крім того ПДВ (20%) - 947,19 грн., що разом складає 5683,14 гривень.
Відповідач направив позивачу експертний висновок Черкаської торгово-промислової палати № О-745 від 27.10.2020, в якому було зазначено інформацію про середньозважену ціну природного газу станом на 27.10.2020.
17.11.2020 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 3 до Договору, відповідно до якої змінено ціну за одиницю товару природний газ за Договором та зменшено загальну кількість товару, у зв'язку з чим внесені зміни у пункти 1.2., 2.2. Договору, а саме: постачальник передає споживачу газ в обсягах 307710,832 куб.м. Ціна за 1000 кубічних метрів газу з 01.11.2020 року становить 5172,85 грн., крім того ПДВ (20%) - 1034,57 грн., що разом складає 6207,42 гривень.
Відповідач направив лист позивачу № 1685/04 від 03.11.2020 щодо обґрунтованості в необхідності підвищення ціни. На підтвердження зростання ціни на газ відповідач до листа № 1685/04 від 03.11.2020 додав експертний висновок Черкаської торгово-промислової палати від 02.11.2020 № О-762.
Відповідач направив позивачу лист № 1989/04-51 від 05.11.2020, в якому просив підписати додаткову угоду про взаємну відсутність претензій сторін Договору одна до одної.
30.12.2020 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 4 до Договору, відповідно до якої були внесені зміни у пункти 1.2., 2.2. Договору, а саме: постачальник передає споживачу газ в обсягах 233243,31 куб.м. Загальна вартість Договору складає 1357494,95 грн.
Згідно позову позивач вказує, що відповідачем було порушено п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", що діяла станом на день укладення додаткової угоди № 3 від 17.11.2020, а саме ціна за 1000 куб.м збільшена більше ніж на 10% порівняно із ціною, що вказана в Договорі, а саме: з 5199,00 грн. з ПДВ до 6207,42 грн. з ПДВ тобто на 19,40% порівняно із ціною, що первинно встановлена в Договорі (5199,00 грн. з ПДВ). При цьому позивач зауважує, що як у редакції Закону України «Про публічні закупівлі» до 19.04.2020, так після 19.04.2020, Закон встановлював імперативну заборону односторонньої та довільної зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання, дозволяючи такі зміни лише у чітко визначених винятках (зокрема, збільшення ціни за одиницю товару не більш, ніж на 10% у разі коливання ринкової ціни), а наслідком порушення цих вимог у попередній редакції (до 19.04.2020) прямо визнавалася нікчемність відповідного правочину, тоді як у новій редакції (після 19.04.2020) такі правочини (укладені з порушенням заборони щодо збільшення ціни за одиницю товару не більш ніж на 10% у разі коливання ринкової ціни переведено у категорію правочинів, які можуть визнаватися недійсними в судовому порядку. Оскільки на час укладення Додаткової угоди № 3 від 17.11.2020 до Договору діяла вже наступна редакція Закону України «Про публічні закупівлі» (з 19.04.2020), яка не передбачала нікчемності такої угоди з наведених в даному позові підстав, а переводила їх у категорію правочинів, які можуть визнаватися недійсними в судовому порядку, то належним способом захисту права позивача в цій частині буде вимога про визнання вказаної додаткової угоди недійсною. Також, позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що Відділом освіти оплачено ТОВ «АС» за Договором на постачання природного газу від 21.01.2020 №591(20)Б, вартість товару по ціні більшій, ніж передбачено тендерними документами, протягом грудня 2020 року за рахунок загального фонду на суму 65448,62 грн., чим порушено пункт 2 частини 5 статті 41 Закону України № 922 та частину 2 статті 632 Цивільного кодексу України та чим завдано матеріальної шкоди (збитків) Відділу освіти виконавчого комітету Золотоніської міської ради на відповідну суму.
Таким чином, як зазначає позивач, ним в межах цієї справи заявлено 2 позовні вимоги, а саме про визнання додаткової угоди недійсною та про стягнення коштів.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 погодилася з висновком Об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду у цій справі про те, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України ). Тобто договірні правовідносини виникають саме на підставі договорів.
Зі змісту статей 15, 16 ЦК України вбачається, що кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова ВП ВС від 22.08.2018 року у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови ВП ВС у від 29.05.2019 року у справі №310/11024/15-ц (п.14) та від 01.04.2020 року у справі № 610/1030/18 (п. 40)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі №910/18214/19 (пункт 9.12).
Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту (постанова від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, п.131).
Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова ВПВС від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц).
Разом з тим невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть витлумачені відповідно до належного способу захисту прав (постанова ВС у складі суддів ОП КГС від 16.02.2024 у справі № 910/10009/2).
Саме тому, дійсна сутність відповідних позовних вимог оцінюється судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими (постанова ВПВС від 13.10.20р. у справі №447/455/17).
За змістом позову позивач просить суд визнати недійсною Додаткової угоди № 3 від 17.11.2020 до Договору поставки природного газу № 591 (20)Б від 21.01.2020 та стягнути з відповідача на свою користь суму грошових коштів в розмірі 65448,62 грн.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В свою чергу, правові та економічні засади закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначає Закон України "Про публічні закупівлі".
Предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції/пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Послуги - будь-який предмет закупівлі, крім товарів і робіт, зокрема транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, науково-дослідні або дослідно-конструкторські розробки, медичне та побутове обслуговування, найм (оренда), лізинг, а також фінансові та консультаційні послуги, поточний ремонт, поточний ремонт з розробленням проектної документації (пункти 22, 21 частини першої статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі").
Сутність публічної закупівлі полягає у забезпеченні виникнення прав та обов'язків у замовників (зобов'язання зі сплати коштів за придбані товари, виконані роботи чи надані послуги) та учасників процедур закупівель (продажу таких товарів, виконанні робіт чи наданні послуг учасником за результатами проведення процедури закупівлі) у порядку, встановленому Законом України "Про публічні закупівлі".
Якщо публічна закупівля завершується оформленням відповідного господарського договору, то оскаржити можна такий договір, а вимога про визнання недійсною закупівлі не є ефективним способом захисту.
При цьому, оскільки процедура закупівлі завершується укладенням договору, рішення уповноваженої особи замовника, оформлене відповідним протоколом, є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору).
Згідно зі ст.1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч.1 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі").
Згідно ч.4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
У ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" встановлено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії; 7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.
За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, установлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після виконання не допускається.
Стаття 652 ЦК України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Із системного тлумачення наведених норм ЦК України, Закону України "Про публічні закупівлі" слідує, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.
Судом враховано, що в межах розгляду господарської справи № 922/2321/22 Великою Палатою Верховного Суду вирішувалось питання про те, чи дозволяють норми пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону збільшувати ціну товару більш ніж на 10% від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю.
Відповідаючи на це питання, Велика Палата Верховного Суду в пункті 56 постанови від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22 виклала наступний правовий висновок: "у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто, під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону №922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі".
Висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" по суті має універсальний характер та піддягає застосуванню до всіх правовідносин, які виникають при збільшенні ціни за одиницю товару за договором, укладеним відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі" (постанова Верховного Суду від 12.11.2024 у справі № 910/19784/23).
У постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 зазначено, що перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення шляхом так званого "каскадного" укладення додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця.
Аналогічну правову позицію викладено і в постанові Верховного Суду від 16.02.2023 у справі № 903/366/22, та, окрім вищенаведеного, вказано, що відповідно до ст. 5 Закону, закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях. Поряд з цим, перемога в тендері (закупівля за кошти місцевого бюджету) та укладення договору за однією ціною та її подальше підвищення більш як на 10 % у спосіб укладення оскаржуваних додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця, та свідчить про свідоме заниження цінової пропозиції у тендері з метою перемоги.
Суд також враховує сталу та послідовну позицію Верховного Суду, що будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки. При цьому, така відмова покупця не надає постачальнику права в односторонньому порядку розірвати договір (постанова Верховного Суду від 18.07.2023 у справі №916/944/22).
У постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.
З матеріалів справи слідує, що саме відповідач ініціював підписання додаткових угод, внаслідок чого збільшено ціну за одиницю товару у порівнянні з первинним договором.
Визнання правочину недійсним є одним із способів захисту порушеного права (п.2 ч.2 ст. 16 ЦК України). Відповідає належному способу захисту порушеного права також позов про стягнення коштів, рішення суду за яким є рішенням про присудження (постанова ВПВС від 25.01.2002 у справі №761/16124/15-ц).
Так, частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Натомість недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою недійсності правочину (ч.1 статті 215 ЦК України).
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК необхідним є, зокрема, пред'явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину.
Статтею 236 ЦК України передбачено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що договір є юридичним фактом із яким пов'язане виникнення зобов'язання. З договору можуть виникати одне або декілька зобов'язань (п.п. 24, 26 постанови ВПВС від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц).
Так, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).
Усталеним як в доктрині приватного права, так і судовій практиці, є те, що під принципами виконання зобов'язань розуміються загальні засади згідно яких здійснюється виконання зобов'язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов'язань, серед яких: належне виконання зобов'язання; реальне виконання зобов'язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці. Принцип реального виконання слід розуміти як виконання зобов'язання в натурі, тобто вчинення саме тих дій які складають зміст зобов'язання. За нормально розвитку зобов'язальних правовідносин зобов'язання виконується належно і реально.
З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності (ст.ст. 3, 509 ЦК України), сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.
Правові наслідки, передбачені частинами 1 та 2 статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина 3 цієї ж статті).
Відповідно до ч.1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно п.1 ч.3 ст.1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Недійсність спірної додаткової угоди означає, що зобов'язання сторін регулюються виключно договором, тобто і поставка і оплата мають здійснюватися сторонами відповідно до умов саме первісної редакції договору.
Наведена правова позиція узгоджується зі сталою та послідовною практикою Великої Палати Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, Верховного Суду в постановах від 13.04.2023 у справі №908/653/22, від 16.02.2023 у справі №903/366/22, від 16.02.2023 у справі №903/383/22, від 07.02.2023 у справі №927/188/22.
У позовній заяві позивач зазначив, що Відділом освіти оплачено ТОВ «АС» за Договором на постачання природного газу від 21.01.2020 №591(20)Б, вартість товару по ціні більшій, ніж передбачено тендерними документами, протягом грудня 2020 року за рахунок загального фонду на суму 65448,62 грн., чим порушено пункт 2 частини 5 статті 41 Закону України № 922 та частину 2 статті 632 Цивільного кодексу України та чим завдано матеріальної шкоди (збитків) Відділу освіти виконавчого комітету Золотоніської міської ради на відповідну суму.
Разом з цим, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 щодо застосування в аналогічних правовідносинах ст. 1212 ЦК України.
При цьому суд зазначає, що в матеріалах справи наявні докази проведення Управлінням Північного офісу Держаудитслужби в Черкаській області ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Відділу освіти виконавчого комітету Золотоніської міської ради (лист Управління Північного офісу Держаудитслужби в Черкаській області від 14.02.2025 № 262303-13/598-2025).
Згідно вимоги Управління Північного офісу Держаудитслужби в Черкаській області про вжиття заходів № 262303-13/2735-2025 від 05.09.2025 відповідача було проінформовано про необхідність забезпечення відшкодування ТОВ «АС» зайвих виплат на суму 65448,62 грн., здійснених внаслідок завищення вартості товару, відповідно до норм статей 216-229 ГК України, ст.ст. 22, 610-625 ЦК України. У разі неможливості забезпечити відшкодування у згаданому порядку розглянути питання щодо відшкодування фінансових втрат особами, якими допущено порушення відповідно до норм статей 130-136 КЗпП України.
Втім, чинне законодавство України не покладає на постачальника обов'язку повернути відповідну суму оплаченої вартості товару за завищеною ціною, у разі виявлення цього в процесі перевірки контролюючим органом завищення вартості робіт.
Внутрішній аудит як система контролю за діяльністю підконтрольних суб'єктів створюється з метою ефективної оцінки та вдосконалення системи внутрішнього контролю та управління ризиками.
Отже, обставини, які встановлені під час проведення внутрішнього аудиту позивача не можуть впливати на умови договірних відносин між позивачем та відповідачем, а тим більше їх змінювати.
Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У статтях 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 виклала такі висновки: "Якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 березня 2023 у справі № 522/22473/15-ц також звертає увагу, що якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України).
З наведеного слідує, що позовна вимога про визнання недійсною Додаткової угоди № 3 від 17.11.2020 до Договору поставки природного газу № 591 (20)Б від 21.01.2020 є основною, а позовна вимога стягнути з відповідача кошти в розмірі 65448,62 грн. на користь Відділу освіти виконавчого комітету Золотоніської міської ради - є похідною. І ці позовні вимоги є взаємопов'язаними.
Навіть за наявності підстав для визнання додаткових угод недійсними, суд не може частково задовольнити позов без вирішення позовної вимоги про стягнення коштів в розмірі 65448,62 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України, як виснувала ВПВС в постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 щодо застосування цієї норми права в аналогічних правовідносинах.
Тоді як позовна вимога про стягнення з відповідача коштів в розмірі 65448,62 грн. на користь позивача задоволенню не підлягає у зв'язку з її необґрунтованістю.
Визначення предмета, підстав позову та відповідача у спорі - це право, яке належить позивачу. Натомість встановлення обґрунтованості позову є обов'язком суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №607/6092/18, від 05.06.2019 у справі №607/6865/2018).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.ч. 1 та 2 ст. 14 ГПК України).
Визначення предмета спору є правом позивача (постанова ВПВС від 17.04.18 р. у справі № 523/9076/16-ц).
Під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем (постанови ВПВС від 17.04.18р. у справі № 523/9076/16-ц, від 13.03.19р. у справі №916/3245/17).
В свою чергу, поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, пункт 66 постанови від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц).
У цій справі спір вирішувався між його сторонами - Відділом освіти виконавчого комітету Золотоніської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "АС", однак лише в частині позовної вимоги про визнання додаткової угоди недійсної, а в частині позовної вимоги стягнути кошти в розмірі 65448,62 грн., їх вигодонабувачем є Золотоніська міська рада та безпосередньо її місцевий бюджет згідно кошторисів та планів асигнувань на 2020 рік відповідно до інформації з офіційного сайту Відділу освіти виконавчого комітету Золотоніської міської ради.
В свою чергу, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 також дійшла висновку, який mutatis mutandis підлягає врахуванню в цій справі, що для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти мають повертатися (стягуватися) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету (п.35 постанови).
Так, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями Бюджетного кодексу України (далі - БК України) та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок №228).
Згідно зі ст. 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
У п. 18 ч. 1 ст. 2 БК України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень. Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абз. 3 п. 7 Порядку №228).
За змістом абз. 2 п. 43 Порядку №228 розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
Ураховуючи наведене, Відділ освіти виконавчого комітету Золотоніської міської ради у спірних правовідносинах діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником предмета закупівлі в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня.
Подібні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (в якій вирішувалось питання щодо можливості/неможливості звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування та комунального закладу з вимогою про визнання укладеного правочину щодо публічних закупівель недійсним та стягнення коштів).
Оскільки Позивач не є головним розпорядником бюджетних коштів, виступає у спірних правовідносинах не як суб'єкт владних повноважень, а як суб'єкт господарювання - сторона у зобов'язальних відносинах, тому Відділ освіти виконавчого комітету Золотоніської міської ради є неналежним позивачем у цій справі.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що відсутність ж обставин, які підтверджували б наявність порушення права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, є підставою для відмови у задоволенні позову (постанова ВП ВС від 11.09.18р. у справі №905/1926/16).
Підставою для відмови у позові є також не доведення позивачем порушення його права чи безпосереднього інтересу (постанова ВПВС від 28.09.21р. у справі №761/45721/16-ц).
Суд також звертається до правового висновку, наведеного у постанові ВС у складі КГС в якому від 12.03.2025 у справі №924/524/24 про те, що представництво Прокурором інтересів держави може бути обґрунтовано внаслідок звернення в інтересах власника юридичної особи, яка є стороною оспорюваного договору (зокрема, в статусі замовника, покупця), за рахунок якої здійснюється оплата такого договору. Такий суб'єкт наділений визначеними законодавством повноваженнями щодо здійснення контролю за належним функціонуванням підпорядкованого підприємства чи установи, забезпеченням ефективного та правомірного витрачання коштів відповідно до визначених процедур. При цьому джерело походження таких коштів (державний або місцевий бюджет, власні надходження підприємства чи інші фінансові ресурси) не є визначальним, оскільки обов'язок нагляду (контролю) за фінансово-господарською діяльністю юридичної особи покладено на її власника незалежно від джерел фінансування.
Відтак, у разі виявлення порушень під час укладення чи виконання договору, які можуть вплинути на дотримання законодавства у сфері фінансово-господарської діяльності, саме власник такої юридичної особи, як суб'єкт, наділений повноваженнями щодо контролю за її діяльністю (забезпечення законності фінансових операцій і цільового використання коштів), має правові підстави для звернення до суду в статусі належного позивача.
Як наголошує Велика Палата Верховного Суду, судове рішення, ухвалене у справі, ні за яких обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов'язки інших осіб (постанова ВПВС 30.06. 2020 у справі №19/028-10/13).
Крім того, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог (ч.2 ст. 237 ГПК України).
Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Відповідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 20, 73, 74, 76-80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
Позивач: Відділ освіти виконавчого комітету Золотоніської міської ради (19702,Черкаська область, м. Золотоноша, вл. Шевченка, 70, код ЄДРПОУ 21367348).
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "АС" (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 2А, код ЄДРПОУ 31915956).
Повне рішення складено "04" червня 2026 р.
СуддяА.М. Буракова