79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
13.05.2026 Справа № 914/516/25
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Муравець О.М., розглянувши справу
за позовом: Першого заступника керівника Галицької окружної прокуратури м.Львова в інтересах держави в особі
позивача-1: Львівської міської ради
позивача-2: Західного офісу Держаудитслужби
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут»
до відповідача-2: Львівського комунального підприємства «Лев»
про: визнання недійсною додаткової угоди, стягнення 27 134,70 грн.
та за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут»
до відповідача-1: Львівської міської ради
відповідача-2: Львівського комунального підприємства «Лев»
про: стягнення 31 121,74 грн.
представники:
прокурор: Г.Слиш,
позивача-1: А.Кулик,
позивача-2: не з'явився,
відповідача-1:Шевчик О.І.,
відповідача-2: не з'явився,
26.02.2022р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом: Першого заступника керівника Галицької окружної прокуратури м.Львова в інтересах держави в особі позивача-1: Львівської міської ради, позивача-2: Західного офісу Держаудитслужби до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут», відповідача-2: Львівського комунального підприємства «Лев» про визнання недійсною додаткової угоди, стягнення 27 134,70 грн.
03.03.2025р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 02.04.2025р.; викликати представників учасників справи у підготовче засідання.
Хід розгляду справи відображено в ухвалах суду та протоколах судового засідання.
18.03.2025р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№6927/25).
При цьому, 18.03.2025р. через систему «Електронний суд» надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» до відповідача-1: Львівської міської ради, відповідача-2: Львівського комунального підприємства «Лев» про стягнення 31 121,74 грн.
20.03.2025р. через систему «Електронний суд» від позивача-2 (за первісним позовом) надійшло клопотання щодо долучення до матеріалів справи правової позиції (вх.№7189/25).
24.03.2025р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти зустрічний позов до спільного розгляду із первісним позовом.
24.03.2025р. через систему «Електронний суд» відповідачем-1 (за первісним позовом) подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№8412/26).
28.03.2025р. через систему «Електронний суд» від прокурора надійшло пояснення щодо зустрічного позову (вх.№8095/25).
28.03.2025р. через систему «Електронний суд» від прокурора надійшла відповідь на відзив щодо первісного позову (вх.№8093/25).
31.03.2025р. через систему «Електронний суд» Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» подано клопотання (вх.№1313/25), в котрому висловлено думку про доцільність зупинення провадження у справі до вирішення Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24.
27.05.2025р. через систему «Електронний суд» від відповідача-1 (за первісним позовом) надійшло клопотання про продовження строку підготовчого провадження та відкладення судового засідання (вх.№14068/25).
Ухвалою від 18.06.2025р. провадження у справі №914/516/25 зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24.
23.01.2026р. через систему «Електронний суд» від прокурора надійшло клопотання поновити провадження у даній справі (вх.№2211/26).
Ухвалою від 02.02.2026р. провадження у справі №914/516/25 поновлено.
20.02.2026р. через систему «Електронний суд» від позивача-2 (за первісним позовом) надійшло клопотання щодо долучення до матеріалів справи правової позиції (вх.№5145/26).
23.02.2026р. через систему «Електронний суд» відповідачем-1 (за первісним позовом) подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№5228/26).
Протокольною ухвалою суду від 25.02.2026р. суд, зокрема, ухвалив: закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 25.03.2026р.
12.05.2026р. через систему «Електронний суд» Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» подано клопотання (вх.№2207/26), в котрому просить:
-повернутися до стадії підготовчого провадження після його закриття для розгляду клопотання ТзОВ «Львівгаз збут» про зупинення провадження у справі.
-зупинити провадження у справі №914/516/25 до завершення розгляду Конституційним Судом України конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс» щодо конституційності пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Протокольною ухвалою суду від 13.05.2026р. суд, зокрема, ухвалив: залишити без розгляду клопотання відповідача-1 (за первісним позовом) про зупинення провадження у даній справі з огляду на наступне.
Справа перебуває на стадії розгляду справи по суті, разом з тим, у заявленому клопотанні відповідач-1 (за первісним позовом) просить повернутись до стадії підготовчого провадження у справі.
Частиною 1 статті 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Пунктами 1, 2, 4, 5 частини 3 статті 2 ГПК України встановлено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність.
Статтею 42 ГПК України визначено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
У частині 1 статті 43 ГПК України встановлено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до практики Верховного Суду, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій.
Разом із тим, такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.
Вказана позиція закріплена в Постанові Верховного суду від 16.12.2021р. у справі № 910/7103/21.
У постанові Верховного Суду від 12.01.2022р. у справі № 234/11607/20 зроблено висновок, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати, як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У поданому клопотанні відповідачем не доведено належними та допустимими доказами обґрунтованість обставин, що могли б стати підставою для повернення суду до стадії підготовчого провадження у справі. Таким чином, суд відмовив відповідачу-1 (за первісним позовом) у задоволенні клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження.
Розглянувши заяву відповідача-1 (за первісним позовом) про зупинення провадження у справі, суд з урахуванням вже розглянутого клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження, зазначає наступне.
Суд зауважує, що справа №914/516/25 перебуває на стадії розгляду справи по суті та згідно з ч. 3 ст.195 ГПК України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-31 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.
З огляду на зазначені норми, враховуючи, що відповідач-1 (за первісним позовом) просить зупинити провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК, що не передбачено на стадії розгляду справи по суті, суд прийшов до висновку про залишення такого клопотання без розгляду.
Позиція прокурора:
Предметом спору за первісним позовом в даній справі є визнання недійсною додаткової угоди №3 від 30.03.2022р. до Договору від 01.03.2022р. №41АВ797-2572-22 про постачання природного газу, укладених між відповідачами, а саме Львівським комунальним підприємством «Лев» та ТзОВ «Львівгаз збут» за бюджетні кошти, а відповідно і стягнення надмірно отриманих коштів за ними з відповідача - 1 на користь позивача.
Первісний позов обгрунтовано тим, що між сторонами договору укладено вказану додаткову угоду до вищевказаного договору про постачання природного газу, якою, за відсутності підстав, визначених пунктом п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», зменшено обсяги поставки такого внаслідок збільшення його ціни.
Вимоги зустрічного позову повністю заперечено з огляду на те, що визначення в договорі штрафу, а не збитків не звільняє позивача від обов'язку доведення в діях відповідачів складу цивільного правопорушення, зокрема, його об'єктивної сторони, а саме: протиправне діяння (дія чи бездіяльність), його шкідливі наслідки (збитки); причинно-наслідковий зв'язок між діянням і шкідливим результатом (збитками).
Прокурор вважає, що ані нормами Закону України «Про ринок природного газу», ані нормами Правил постачання природного газу позивача за зустрічним позовом не звільнено від обов'язку доведення наявності збитків, протиправності поведінки відповідачів та причинного зв'язку такої поведінки із заподіяними збитками.
Позиція позивача-1: не висловлено.
Позиція позивача-2: за змістом письмових пояснень, вказаним органом не проведено перевірку закупівлі, не заперечено щодо розгляду справи без участі представника.
Позиція відповідача-1: щодо первісного позову вважає твердження прокурора про те, що в березні 2022р. не відбувалось коливання цін на ринку природного газу не відповідає дійсності та є необгрунтоване, у ТзОВ «Львівгаз збут» були правові підстави для зміни ціни на газ, а внесення таких змін до Договору було обґрунтованим та документально підтвердженим, крім того, на думку відповідача-1, відбувалось відповідно до чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про публічні закупівлі» та умов укладеного Договору. Зауважено про те, що жодних прав та інтересів позивачів не порушено.
Стверджено про те, що прокурор в позовній заяві не довів існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави, обгрунтованості підстав визнання недійсною додаткової угоди до Договору, обґрунтованості заявленої до стягнення суми та відповідно наявність достатніх правових підстав та повноважень для звернення до суду з даним позовом.
Вказано на те, що обставини встановлені рішенням Господарського суду Львівської області від 12.07.2023р. у справі № 914/1493/23, яке набрало законної сили мають преюдиційне значення, зокрема, підтверджено законність договору №41АВ797-2572-22 від 01.03.2022р. та укладених додаткових угод, на підставі яких суд стягнув заборгованість за спожитий газ.
ТзОВ «Львівгаз збут» також подало зустрічний позов про солідарне стягнення з Львівської міської ради та Львівського комунального підприємства «Лев» на користь ТзОВ «Львівгаз збут»: 3579,49 грн. - штрафу за перевищення підтвердженого обсягу газу, 447,18 грн. - штрафу за недовикористання об'ємів природного газу; 26 867,97 грн. - коштів за недотримання щодобового споживання планових обсягів природного газу за Договором; 227,10 грн. компенсації вартості послуги доступу до потужності, що в загальній сумі становить 31 121,74 грн.
Позиція відповідача-2: правом на відзив не скористався.
За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, пояснень представників учасників справи, суд встановив наступне:
Щодо обставин в межах первісного позову.
Галицькою окружною прокуратурою міста Львова при вивченні питання дотримання вимог Закону України «Про публічні закупівлі» №922-VIII від 25.12.2015р. (далі - Закон України «Про публічні закупівлі») встановлено, що на веб-сайті електронної системи публічних закупівель «PROZORRO. Публічні закупівлі» Львівським комунальним підприємством «Лев» (надалі - ЛКП «Лев») проведено процедуру відкритих торгів за номером UA-2021-12-31-005424-c щодо закупівлі 9 530,00 куб. м. газу. ДК 021:2015:09120000-6: Газове паливо - з очікуваною вартістю 810 050,00 грн. Джерело фінансування - місцевий бюджет, власний бюджет (кошти від господарської діяльності підприємства).
За результатам проведеної процедури закупівлі переможцем визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (надалі - ТзОВ «Львівгаз збут» з яким ЛКП «Лев» 01.03.2022р. укладено договір № 41АВ797-2572-22 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.2. Договору, річний плановий обсяг постачання газу - до 9 530,00 куб. м.
Згідно з п. 3.2 Договору, ціна 1000 кубічних метрів природного газу без урахування податку на додану вартість на момент укладення даного Договору становить 31 666,67 грн., податок на додану вартість становить 6333,33 грн. Всього ціна 1000 кубічних метрів природного газу становить 38000,00 грн.
Відповідно до п. 3.3. Договору, зміна ціни узгоджується шляхом підписання додаткової угоди до цього Договору.
Сторони домовились, що ціна газу, розрахована відповідно до пунктів 3.2. та 3.3. цього Договору, застосовується Сторонами при складанні актів приймання-передачі газу та розрахунках за цим Договором.
Встановлено, що в подальшому між ЛКП «Лев» та ТзОВ «Львівгаз збут» укладено низку додаткових угод якими збільшено первісну ціну товару в Договорі, у порівнянні з визначеною за результатами відкритих торгів.
Прокурор зазначив, що оскільки, постачання та оплата газу не здійснювалося по ціні, визначеній додатковими угодами № 1 від 11.03.2022р., №2 від 15.03.2022р., № 5 від 29.07.2022р. до Договору № 41АВ797-2572-22 від 01.03.2022р., які відповідно не потягнули за собою жодних наслідків, тому в даному випадку, відсутні підстави для їх оскарження, адже це не забезпечить поновлення порушеного права, а отже не буде ефективним засобом захисту інтересів держави.
Так, додатковою угодою № 3 від 30.03.2022р. до Договору Сторони домовилися внести зміни до Договору та, у зв'язку із збільшенням ціни на природний газ, підвищено ціну за 1000 куб. м. до 49 163,8912 грн з ПДВ. Таким чином, за додатковою угодою №3 ціна на газ збільшилася на 29,38 % від ціни, визначеної Договором (49 163,8912- 38 000,00):38 000,00х100 = 29,38 %.
При цьому, з Додаткової угоди слідує, що компенсація вартості послуги доступу до потужності залишалась незмінною.
Відтак, Додаткова угода № 3 від 30.03.2022р., якою не зменшено обсяги постачання та збільшено ціну за 1000 куб. м. від 38000,00 до 49 163,8912 з ПДВ, укладена, виходячи з доводів прокурора, з порушенням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а тому підлягає визнанню судом недійсною.
У даному випадку, в результаті укладення вказаної додаткової угоди, як стверджує прокурор, державі в особі Львівської міської ради заподіяна шкода у виді надмірно сплачених грошових коштів, а саме: обсяг спожитого газу упродовж березня 2022 року на підставі Рахунку-Акту на оплату №62029784 від 31.03.2022р. за завищеною ціною відповідно до додаткової угоди № 3 від 30.03.2022р. склав 3 092,6256 кубічних метрів газу, ціна на який відповідно до Договору складала б 38 000,00 грн. з ПДВ, тобто ЛКП «Лев» повинно було за відповідний обсяг спожитого газу сплатити 117 519,7 грн, натомість сплатило фактично 126 704,59 (3092,6256 кубічних метрів газу за ціною 49 163,8 грн. з ПДВ за 1 000 кубічних метрів газу). Таким чином, як вказав прокурор, сума надмірно сплачених коштів за березень 2022 року складає (126 704,59 грн. - 117 519,77 грн.) = 9 184,82 грн.
Так, обсяг спожитого газу упродовж квітня 2022 року на підставі акту приймання-передачі природного газу № ЗЛВ82017725 від 30.04.2022р. за завищеною ціною відповідно до додаткової угоди № 3 від 30.03.2022р. склав 1 211,23 кубічних метрів газу, ціна на який відповідно до Договору складала б 38 000,00 грн. з ПДВ, тобто ЛКП «Лев» повинно було за відповідний обсяг спожитого газу сплатити 46026,74 грн, натомість сплатило фактично 59 530,73 (1 211,23 кубічних метрів газу за ціною 49149,8 грн. з ПДВ за 1 000 кубічних метрів газу) Таким чином, сума надмірно сплачених коштів за квітень 2022 року складає (59 530,73 грн. - 46026,74 грн.) = 13 503,74 грн.
Крім цього, обсяг спожитого газу у травні 2022 року на підставі акту приймання-передачі природного газу №ЗЛВ82022453 від 31.05.2022р. за завищеною ціною відповідно до угоди № 3 від 30.03.2022р. склав 398,26 тисяч кубічних метрів газу, ціна на який відповідно до Договору складала б 38 000,00 грн. з ПДВ, тобто ЛКП «Лев» повинно було за відповідний обсяг спожитого газу сплатити 15 133,88 грн., натомість сплатило фактично 19 580,02 грн. (398,26 тисяч кубічних метрів газу за ціною 49 163,9 грн. з ПДВ за 1000 кубічних метрів газу) Таким чином, сума надмірно сплачених коштів за травень 2022 року складає (19 580,02 грн -15 133,88 грн)= 4 446,14 грн.
Водночас, обсяг спожитого газу на підставі акту приймання-передачі природного газу №ЗЛВ82026668 від 14.07.2022р. за завищеною ціною відповідно до угоди № 3 від 30.03.2022р. склав 385,18 тисяч кубічних метрів газу, ціна на який відповідно до Договору складала б 38 000,00 грн. з ПДВ, тобто ЛКП «Лев» повинно було за відповідний обсяг спожитого газу сплатити 15 133,88 грн., натомість сплатило фактично 15 085,15 грн. (385,18 тисяч кубічних метрів газу за ціною 39163,8 грн. з ПДВ за 1000 кубічних метрів газу).
Водночас, ТзОВ «Львівгаз збут», в обґрунтування необхідності підвищення ціни за одиницю товару, надано наступні документи:
1.Копія цінової довідки Львівської торгово-промислової палати №19-09/147 від 23.03.2022р. в якій приведена вартість природного газу на європейському хабі до кордону України, станом на 01.03.2022р. та 14.03.2022р., тобто до укладення оспорюваної додаткової угоди №3 від 30.03.2022р.
В ціновій довідці Львівської торгово-промислової палати №19-09/147 від 23.03.2022р. вказано джерело інформації - сайт ТБ «Українська енергетична біржа» https://www.ueex.com.ua/exchange-quotations/. Завдання: надання інформаційної довідки про динаміку зміни ціни природного газу у відсотковому відношення на європейському хабі TTF (приведена вартість до кордону України), згідно якої зміна величин цін в порівнянні за 01.03.2022р. та 14.03.2022р. становить +29,69 %.
Необхідно зазначити, дані сайту ТБ «Українська енергетична біржа» https://www.ueex.com.ua/exchange-quotations/ є офіційними та беруться судом до уваги.
Разом з тим, указана довідка не містить жодних посилань на коливання ціни на предмет закупівлі саме за договором № 41АВ797-2572-22 від 01.03.2022р., або обґрунтування коливання ціни на такі товари упродовж періодів між укладеним договором та додатковою угодою та не може бути використана для підтвердження коливання цін на ринку товарів, оскільки визначає лише вартість природного газу на Європейському хабі до кордону України на вказані у ній дати.
Відповідно п.4.1 додаткової угоди №3 від 30.03.2022р., розрахунковий період за договором становить один календарний місяць, таким чином правовідносини щодо розрахунків за вказаною угодою починають виникати 01.04.2022р.
Так, згідно сайту ТБ «Українська енергетична біржа» https://www.ueex.com.ua/exchange-quotations/ станом на :
на 30.03.2022р. біржовий курс за результатами торгів стандартизованими продуктами за напрямком «Природний газ» становив 27 500,00 грн з ПДВ за 1 тис. куб.м.
на 14.03.2022р. біржовий курс за результатами торгів стандартизованими продуктами за напрямком «Природний газ» становив 28 416,67 грн з ПДВ за 1 тис. куб.м.
на 02.03.2022р. біржовий курс за результатами торгів стандартизованими продуктами за напрямком «Природний газ» становив 43 525,00 грн з ПДВ за 1 тис. куб.м.
З наведеного слідує, що станом на 30.03.2022р. (дата укладання додаткової угоди №3) біржовий курс за результатами торгів стандартизованими продуктами за напрямком «Природний газ» у порівнянні із періодом з 02.03.2022р. по 14.03.2022р. зменшився.
Крім того, відповідно до п. 2 Примітки цінових довідок, останні за своїм змістом та суттю є документами фактографічно-інформаційного характеру та не враховують умови Договору.
Інформація у наданій ціновій довідці не містить відомостей щодо динаміки ціни на природний газ, відсутній аналіз вартості ціни газу на внутрішньому ринку на конкретну дату у порівнянні з попередніми періодами чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни природного газу на ринку, у зв'язку з чим не містить належного обґрунтування для зміни істотних умов Договору на підставі п. 2. ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Крім того, згідно інформації ЛКП «Лев» №16 від 25.02.2025р., наданої на запит окружної прокуратури, встановлено, що на даний час у підприємстві відсутні копії документів, які стали підставою для укладання додаткових угод до договору №41АВ797-2572-22, а саме: листи, звернення постачальника, яким ініціювалося питання укладення додаткових угод до вказаного договору. У зв'язку із зміною керівництва та персоналу ЛКП «Лев», у підприємстві відсутня інформація щодо надходження таких у 2022 році.
Таким чином, ЛКП «Лев» не надано супровідних листів Постачальника про зміну ціни на газ, які надсилалися Споживачу з порушенням вимог п. 2.1 глави 2 Ліцензійних умов щодо здійснення господарської діяльності з постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 16.02.2017р. №201, п.5 розділу 11 Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015р. №2496 щодо належного повідомлення споживача постачальником про його намір змінити умови договору постачання природного газу не пізніше ніж за 30 днів до набрання чинності такими змінами.
Відповідно до інформації Головного управління статистики у Львівській області від 16.01.2025р. № 12-06/76/10-25, ціна на природній газ для побутових споживачів у Львівській області у 2022 році з урахування тарифу на розподіл (доставку) природного газу у Львівській області протягом січня-травня 2022 року не змінювалась та становила 210,99 грн. за 100 куб. м., а з червня по грудень 2022 року ціна на газ становила 210,96 грн. за 100 куб м.
Крім цього, окружною прокуратурою 02.10.2022р. за № 14.50/97-9602ВИХ-24 скеровано листа до Західного офісу Держаудитслужби про виявлені порушення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Проте, листом від 29.11.2024р. за № 131306-17/9287-2024 Західним офісом Держаудитслужби надано відповідь про відсутність підстав для проведення моніторингу процедури закупівлі UA-2020-11-20-015614-c, оскільки моніторинг проводиться протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору та його дії.
Щодо обставин в межах зустрічного позову.
Відповідно до п. 1.1 Договору, Постачальник зобов'язується передати у власність Споживачу у 2022 році природний газ (далі - газ), а Споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені Договором.
Річний плановий обсяг постачання газу - до 9 530 куб.м. (п. 1.2 Договору).
Планові обсяги постачання газу по місяцях визначені в п.1.3.Договору, зокрема:
квітень - 420 куб.м.
травень - 800 куб.м.
червень - 450 куб.м.
липень - 300 куб.м.
Згідно Актів приймання-передачі природного газу до Договору, підписаних Сторонами, Постачальник передав, а Споживач прийняв:
квітень - 1 211,23 куб.м.
травень - 398,26 куб.м.
червень - 385,18 куб.м.
липень - 271,46 куб.м.
Розділом 6 Договору передбачено відповідальність сторін.
Згідно п. 6.1. Договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність згідно з Договором і чинним законодавством України.
Пунктом 6.2. Договору, визначено відповідальність споживача у вигляді штрафних санкцій за порушення своїх зобов'язань за Договором.
Відповідно до п.2.5. Договору, обсяг споживання природного газу споживачем у розрахунковому періоді не повинен перевищувати підтверджений обсяг природного газу. Допускається відхилення споживання обсягу природного газу протягом розрахункового періоду у розмірі +-3% від підтвердженого обсягу природного газу у відповідну газову добу.
Згідно п. 6.2.2. Договору, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг поставленого Споживачеві газу буде перевищувати підтверджений обсяг газу на цей період, Споживач сплачує Постачальнику штраф за перевищення обсягу постачання газу, що розраховується за формулою:
В = (Vф - Vп) х Ц х К, де:
Vф - обсяг фактично поставленого газу Споживачу протягом розрахункового періоду за Договором;
Vп - підтверджений обсяг газу на розрахунковий період;
Ц - вартість газу за Договором;
К - коефіцієнт, який дорівнює 0,1 (при цьому, якщо перевищення обсягу газу стало наслідком відмови в доступі до об'єкта Споживача, у результаті чого Постачальник не здійснив пломбування запірних пристроїв на газових приладах Споживача, або Оператор ГРМ/ГТС не здійснив обмеження (припинення) розподілу/транспортування природного газу Споживачу, або коли Споживач не обмежив (припинив) споживання газу на письмову вимогу Постачальника, коефіцієнт дорівнює 1).
Розрахунковий період за Договором становить один календарний місяць (п. 4.1 Договору).
За твердженням позивача за зустрічним позовом, згідно вищевказаної формули, штраф за перевищення підтверджених обсягів природного газу у квітні 2022р. за Договором становить 3579,49 грн. та вказано про те, що розрахунок здійснено з урахуванням цін, які передбачені Додатковими угодами №2,5 до Договору, які не визнаються недійсними прокуратурою.
Відповідно до п.6.2.3. Договору зазначено, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання газу за Договором буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), Споживач сплачує постачальнику штраф у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується штраф, від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період.
Позивач за зустрічним позовом заначив наступне:
в травні 2022р. становив 800 м. куб., а фактично спожито 398,26 куб.м., відповідно недовикористано (з урахуванням -3%) 389,69 м.куб. на суму 17914,69 грн. Штраф за відповідним розрахунком становить 304,30 грн.
в червні 2022р. становив 450 м. куб., а фактично спожито 385,18 куб.м., відповідно недовикористано (з урахуванням -3%) 62,87 м.куб. на суму 2462,23 грн. Штраф за відповідним розрахунком становить 97,14 грн.
в липні 2022р. становив 300 м. куб., а фактично спожито 271,46 куб.м., відповідно недовикористано (з урахуванням -3%) 27,68 м.куб. на суму 1084,06 грн. Штраф за відповідним розрахунком становить 46,04 грн.
Отже, як стверджує позивач за зустрічним позовом, разом штраф за недовикористання підтверджених обсягів газу з урахуванням допустимого відхилення +-3% становить 447,18 грн.
Відповідно до п. 6.2.4 Договору, у випадку недотримання Споживачем щодобового споживання планового обсягу газу у місяці постачання, тобто у разі виникнення добового небалансу, Споживач зобов'язаний не пізніше 18 числа місяця, наступного за місяцем постачання, на підставі відповідного рахунку відшкодувати Постачальнику:
у разі позитивного небалансу - суму різниці між вартістю природного газу без урахування компенсації вартості послуги доступу до потужності, визначеною за ціною згідно з пунктом 3.2. цього Договору та вартістю природного газу за маржинальною ціною продажу природного газу, зазначеною на сайті Оператора ГТС України за посиланням: https://tsoua.com/.
у разі негативного небалансу - суму різниці між вартістю природного газу, без урахування компенсації вартості послуги доступу до потужності, визначеною за ціною згідно з пунктом 3.2. цього Договору та вартістю природного газу за маржинальною ціною придбання природного газу, зазначеною на сайті Оператора ГТС України за посиланням: https://tsoua.com/.
Інформація щодо подобового споживання природного газу підтверджується з Інформаційної платформи Оператора ГТС.
Представник ТзОВ «Львівгаз збут», звернувся з адвокатським запитом до Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», як адміністратора даної платформи з метою підтвердження фактичного обсягу щодобового споживання природного газу для споживача Львівське комунальне підприємство «Лев» (ЕІС-код 56XS0000KNFJX00V) в період березня - липня 2022 року (копія відповіді Оператора ГТС №ТОВВИХ-25-4339 від 17.03.2025р. на адвокатський запит).
В результаті проведеного розрахунку з урахуванням даних Оператора ГТС, за недотримання щодобового споживання планового обсягу природного газу в квітні - липні 2022 року за Договором, відповідачі за зустрічним позовом, за твердженням позивача, повинні відшкодувати Товариству грошові кошти в сумі 26 867,97 грн.
Відповідно до п. 6.2.5 Договору, у разі відхилення в сторону збільшення чи зменшення добового обсягу споживання газу у порівнянні з підтвердженим обсягом споживання, Споживач зобов'язаний не пізніше 20 числа місяця, наступного за місяцем постачання, на підставі відповідного рахунку Постачальника сплатити Постачальнику компенсацію вартості послуги доступу до потужності, яка розраховується:
щодобово за формулою, без урахування податку на додану вартість:
Кп = |Оп - Оф| х Цп, де:
Кп - це розмір компенсації вартості послуги доступу до потужності за добу;
Оп - це добовий підтверджений обсяг споживання газу тис. м. куб.;
Оф - це добовий фактичний обсяг споживання газу тис. м. куб.;
|Оп - Оф| - це абсолютне відхилення у щодобових обсягах, яке завжди є позитивним;
Цп - це вартість послуги доступу до потужності у відповідності до п. 3.2. та п. 3.3. цього Договору.
та щомісячно за формулою із врахуванням податку на додану вартість:
Кпм = (Кп1 + Кп2 + … + КпN) х 120%, де:
Кпм - це розмір компенсації вартості послуги доступу до потужності за місяць;
Кп1 - це перша доба споживання природного газу;
Кп2 - це друга доба споживання природного газу;
КпN - це кожна наступна доба споживання природного газу протягом місяця;
120% - податок на додану вартість.
Отже, як стверджує позивач за зустрічним позовом, відповідач допустив відхилення в сторону зменшення/збільшення добового обсягу споживання газу у порівнянні з підтвердженим обсягом споживання у квітні - липні 2022 року, з нього підлягає стягненню 227,10 грн. компенсації вартості послуги доступу до потужності згідно п. 6.2.5 Договору.
Відтак, предметом розгляду зустрічного позову у даній справі є вимога про стягнення з відповідачів штрафних санкцій за перевищення підтвердженого обсягу газу; за недовикористання об'ємів природного газу; за недотримання щодобового споживання планових обсягів природного газу за Договором; компенсації вартості послуги доступу до потужності, що в загальній сумі становить 31 121,74 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що первісні позовні вимоги підлягають задоволенню, а зустрічні позовні вимоги не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Згідно з п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про публічні закупівлі», договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
У ч. 4 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі (ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі»). Однак, зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.
Законодавство про публічні закупівлі, як у редакції Закону №922-VIII до 19.04.2020р. (положення пункту 2 частини четвертої статті 36 Закону), так і у редакції цього закону після внесення змін (положення пункту 2 частини п'ятої статті 41 цього Закону) встановлює спеціальний порядок зміни істотних умов договору, укладеного за результатами проведення закупівлі за державні кошти та містить обмеження щодо заборони збільшення ціни за одиницю товару більш, ніж на 10% незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод) (п.7.50 постанови Верховного Суду від 16.02.2023р. у справі №903/383/22).
Згідно Висновку Великої палати Верховного Суду про застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», який викладено у постанові від 24.01.2024р. у справі № 922/2321/22 (провадження № 12-57гс23):
ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається (п.88);
зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (п.89);
у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі (п.90).
В іншому випадку не досягається мета Закону № 922-VIII, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025р. у справі №920/19/24 зазначено, що:
- … норми пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону № 922-VIII (п.150 постанови);
- інший підхід до розуміння положень пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої (п. 151 постанови);
- укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону № 922-VIII (п.152 постанови);
- окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі. До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників (пункти 153-154 постанови).
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025р. у справі №920/19/24 не відступила від висновків, викладених у постанові ВПВС від 24.01.2024р. у справі №922/2321/22.
У будь-якому випадку загальний розмір збільшення ціни не може перевищувати 10% ціни, встановленої в договорі закупівлі.
Внесення змін до договору про публічні закупівлі є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди.
При цьому, існування обставин, які є підставою для зміни ціни товару, повинні бути доведені належними та допустимими доказами, та такі коливання ціни товару на ринку повинні бути наявні саме на момент внесення таких змін.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025р. у справі № 920/19/24 вказала, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (правові висновки постанов Верховного Суду від 13.10.2020р. у справі № 912/1580/18, від 02.12.2020р. у справі № 913/368/19, від 11.05.2023р. у справі № 910/17520/21).
Згідно встановленого судом, будь-яке документальне підтвердження коливання ціни на природний газ при укладенні Додаткової угоди №3, саме на момент укладення спірної угоди, відсутнє.
Разом з тим, додатковою угодою № 3 від 30.03.2022р. до Договору Сторони домовилися внести зміни до Договору та, у зв'язку із збільшенням ціни на природний газ, підвищено ціну за 1000 куб. м. до 49 163,8912 грн з ПДВ. Таким чином, за додатковою угодою №3 ціна на газ збільшилася на 29,38 % від ціни, визначеної Договором (49 163,8912- 38 000,00):38 000,00х100 = 29,38 %.
Частина 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни товару на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Тому, документи щодо коливання ціни повинні підтверджувати, чому відповідне підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні запропонованій замовнику на тендері та/або чому виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним.
Право торгово-промислових палат на проведення експертизи і контролю якості, кількості, комплектності товарів (у тому числі імпортних) та визначення їх вартості прямо передбачено ст.11 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» №671/97-ВР від 02.12.1997р.
Цінові довідки торгово-промислових палат щодо будь-яких видів цін (світових, біржових, довідкових, експортних, імпортних, індикативних цін, котирування тощо на сировину, продукцію, вироби, обладнання тощо на ринку України або на світових ринках тощо) надаються учасникам ринку для обґрунтування ринкової вартості продукції; для аргументації в суперечках з контролюючими органами; тендерним комітетам для аналізу/розрахунку очікуваної вартості продукції, що закуповується; учасникам торгів для підтвердження відповідності цінової пропозиції рівню ринкових цін, для підтвердження факту зміни ціни на ринку.
Закон України «Про торгово-промислові палати в Україні» №671/97-ВР від 02.12.1997р. не встановлює порядку та строків надання цінових довідок на звернення учасників ринку щодо цін на ті чи інші товари.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з абзацом 1 частини першої статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
При цьому, для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявленню сторін, на момент укладення договору свідомо існує об'єктивна неможливість настання правового результату, а також те, що внаслідок його укладення порушені права позивача.
Таким чином, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Суд констатує, що укладенням Додаткової угоди №3 до Договору щодо зміни ціни на природний газ за відсутності обґрунтованих (об'єктивних) підстав для цього, спотворили результати публічних закупівель та знівелювали економію, на яку мав би розраховувати замовник, що фінансується за рахунок коштів місцевого бюджету.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.
Встановлені у цій справі обставини дають Суду переконливі підстави спростувати презумпцію дійсності Додаткової угоди №3 до Договору та визнати її недійсною.
У зв'язку з цим Суд повністю відхиляє доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» про те, що презумпцію дійсності Додаткової угоди №3 підтверджено рішенням Господарського суду Львівської області від 12.07.2023р. у справі № 914/1493/23.
Так, чинний ГПК України не наділяє господарський суд правом самостійно оцінювати договори про публічні закупівлі за критерієм їх відповідності вимогам Закону України «Про публічні закупівлі» у спорах про стягнення із замовника на користь постачальника боргу за поставлений природний газ, електричну енергію, тощо. Таке право надане виключно позивачу, про що зазначено у ч.3 ст. 237 ГПК України: ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.
Господарський суд Львівської області у справі №914/1493/23 розглядав позов про стягнення заборгованості в редакції відповідних додаткових угод. Очевидно, що визначаючи договір про публічну закупівлю та додаткові угоди до нього підставою позову, Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» не було зацікавлене у застосуванні правила ч.3 ст. 237 ГПК України. Комунальне підприємство не скористалось правом подати зустрічний позов у наведеній справі про визнання додаткових угод до Договору недійсними.
З врахуванням викладеного, підстави для застосування ч. 4 ст. 75 ГПК України відсутні, і в цій частині Суд повністю поділяє позицію Прокурора.
Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з п.1 ч.3 ст.1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Спірна Додаткова угода №3 до Договору, за висновком Суду, є недійсною та не породжує правових наслідків в частині зміни ціни природного газу, поставленого за Договором №41АВ797-2572-22 від 01.03.2022р.
Ціна на природний газ визначена Договором №41АВ797-2572-22, тому кошти в загальній сумі 27 134,70 грн Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» отримало без достатньої правової підстави, і такі підлягають поверненню до місцевого бюджету Львівської міської ради.
Щодо зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» про солідарне стягнення з Львівської міської ради та Комунального підприємства розрахованих сум у загальному розмірі 31 121,74 грн.
У п.п. 6.2.2. п. 6.2. Договору передбачено, що споживач несе відповідальність згідно з чинним законодавством України, тобто Правилами постачання, Кодексом газотранспортної системи, Кодексом газорозподільних систем за перевищення об'єму (обсягу) природного газу передбаченого Договором на відповідний період, тоді як у п. 2.5 вказаного Договору, сторони погодили, що обсяг споживання газу споживачем у розрахунковому періоді не повинен перевищувати підтверджений обсяг природного газу. Допускається відхилення споживання обсягу природного газу в розмірі +/-3% від підтвердженого обсягу природного газу у відповідну газову добу.
Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 3 Закону України «Про ринок природного газу», ринок природного газу функціонує на засадах вільної добросовісної конкуренції, крім діяльності суб'єктів природних монополій, та за принципом, зокрема, щодо відповідальності суб'єктів ринку природного газу за порушення правил діяльності на ринку природного газу та умов договорів.
Статтею 12 Закону України «Про ринок природного газу» передбачені правила постачання природного газу та встановлено, зокрема, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
У частині 5 статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» визначені істотні умови договору, зокрема, згідно з пунктом 6 передбачено, що договір постачання повинен містити таку істотну умову, як порядок відшкодування та визначення розміру збитків, завданих внаслідок порушення договору постачання.
Відповідні положення Договору не відповідають визначеній законодавством відповідальності за недотримання підтвердженого обсягу природного газу, що призвело до безпідставної зміни правової природи такої відповідальності та встановленого порядку її застосування.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).
Фактично, у розрахунку позивача спотворено правову природу штрафу, як разового платежу.
Цілком обґрунтовано, що фактичне споживання природного газу є динамічним процесом, який неможливо точно визначити наперед, тому до фактів недотримання підтвердженого (запланованого) обсягу природного газу законодавець визначив певні наслідки та механізм їх застосування, який позивачем не дотримано. Зміна правової природи наведеної відповідальності призвела до того, що споживач опинився в умовах, за яких він зобов'язаний сплачувати штраф в будь-якому випадку, оскільки точно запланувати обсяги фактичного споживання не можливо з об'єктивних причин.
Так, статтею 1 розділу VІІ Правил постачання природного газу визначено, що відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим (крім споживачів, постачання яким здійснюється в рамках виконання спеціальних обов'язків, покладених Кабінетом Міністрів України на суб'єктів ринку природного газу на підставі статті 11 Закону України «Про ринок природного газу»), постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках:
1) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період;
2) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період, постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою В = (Vф - Vп) x Ц х K.
Таким чином, правова природа відповідальності за недотримання планових обсягів постачання є відмінною, ніж застосована позивачем за зустрічним позовом.
Отже, з огляду на положення чинного законодавства щодо обов'язковості умов укладеного між сторонами договору, з урахуванням положень Закону України «Про ринок природного газу», в якому визначені істотні умови договору про постачання природного газу, зокрема, порядок відшкодування та визначення розміру збитків, завданих внаслідок порушення договору постачання, а також здійснення постачальником нарахування збитків за формулою та в порядку, визначеному договором та Правилами постачання природного газу, та здійснення належного повідомлення споживача про заподіяння та нарахування збитків, шляхом складання та направлення акта-претензії, постачальник природного газу має право на відшкодування споживачем збитків за перевищення/зменшення фактично спожитого обсягу природного газу, що відрізняється від замовленого споживачем обсягу.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25.03.2021р. у справі № 910/4608/20 та від 21.09.2021р. у справі № 904/6992/20, постанові Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2022р. у справі №904/6994/20.
Суд зауважує, що існує сформована практика суду касаційної інстанції щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах щодо відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику природного газу із урахуванням приписів розділу VI Правил постачання природного газу, викладена у постановах Верховного Суду від 25.03.2021р. у справі № 910/4608/20, від 25.08.2021р. у справі № 911/3215/20, від 21.09.2021р. у справі № 904/6992/20, від 26.10.2021р. у справі № 904/6985/20 та від 16.12.2021р. у справі № 911/3214/20, від 20.01.2022р. у справі № 908/21/21, від 26.01.2022р. у справі № 914/617/21, від 20.01.2022р. у справі № 911/77/21, постанові Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2022р. у справі №904/6994/20.
Однак, визначення в договорі штрафу, а не збитків не звільняє позивача від обов'язку доведення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, зокрема його об'єктивної сторони, а саме: протиправне діяння (дія чи бездіяльність), його шкідливі наслідки (збитки); причинно-наслідковий зв'язок між діянням і шкідливим результатом (збитками).
Беручи до уваги п. 1 розділу VII Правил постачання природного газу, положення якого передбачають право постачальника на відшкодування споживачем збитків за перевищення/зменшення фактично спожитого обсягу природного газу, що відрізняється від замовленого споживачем обсягу, можна дійти висновку про те, що позивач вважає, що внаслідок споживання відповідачем газу в більшому обсязі від підтвердженого обсягу природного газу, допущення позитивного небалансу, відхилення в сторону збільшення добового обсягу споживання газу, позивач має право на компенсацію збитків за рахунок штрафу.
Проте, суд не погоджується з доводами позивача за зустрічним позовом, оскільки ані нормами Закону України «Про ринок природного газу», ані нормами Правил постачання природного газу позивача не звільнено від обов'язку доведення наявності збитків, протиправності поведінки відповідача та причинного зв'язку такої поведінки із заподіяними збитками.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.03.2021р. у справі №910/4608/20, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2022р. у справі №904/6994/20.
Згідно частин 1, 2 статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Під збитками розуміється майнові втрати, що виражаються у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права. Такий елемент як наявність збитків полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.
Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та збитками є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що збитки стають об'єктивним наслідком поведінки їх заподіювача. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками, зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.
Суд зазначає, що збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів, тощо.
Постановою НКРЕКП від 30.09.2015р. за №2496 затверджено Правила постачання природного газу, розроблені на виконання пункту 17 частини третьої статті 4 Закону України «Про ринок природного газу» та регулюють відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи (далі за текстом - Правила).
Згідно п. 3 розділу VII Правил визначено, що за результатами виявлених порушень представником постачальника складається акт-претензія, який оформлюється з урахуванням таких вимог: 1) форма акта-претензії є довільною; 2) при порушенні, зазначеному в підпункті 3 пункту 1 цього розділу, акт-претензія складається представниками постачальника після пред'явлення ними відповідних посвідчень у присутності уповноваженого представника споживача (власника або наймача) і скріплюється їхніми підписами. У разі відмови споживача від підписання акта-претензії про це зазначається в акті-претензії. Акт-претензія щодо відмови споживача у доступі до території об'єкта споживача вважається дійсним, якщо його підписали представник постачальника та одна незаінтересована особа за умови посвідчення їх осіб або три представники постачальника. У разі відмови споживача від підписання акта-претензії про це робиться відмітка в обох примірниках цього акта, і другий його примірник надсилається споживачеві реєстрованим поштовим відправленням.
Акт-претензія, у якому зазначаються підстави та розмір нарахованих збитків, складається в двох примірниках, один з яких надсилається (надається) споживачу (з позначкою про вручення), а споживач зобов'язаний протягом двадцяти робочих днів з моменту його отримання відшкодувати постачальнику завдані збитки або написати мотивовану відмову від їх повного або часткового відшкодування.
У випадку нереагування у встановлений строк на акт-претензію або невідшкодування завданих збитків постачальник має право звернутись до суду.
Однак, позивач за зустрічним позовом не довів дотримання вищевказаних норм при виявленні позитивного/негативного небалансів природного газу відносно їх планових обсягів згідно з Додатком 1 до Договору до звернення з зустрічним позовом у цій справі.
Не виникає між Львівською міською радою та Комунальним підприємством солідарного обов'язку з відшкодування збитків в межах Договору.
Так, відповідно до статті 541 ЦК України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
На рівні ЦК України про солідарні пасивні зобов'язання йдеться:
при встановленні відповідальності за збитки, завдані членами органу юридичної особи та іншими особами, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, внаслідок порушення своїх обов'язків щодо представництва (частина четверта статті 92 ЦК України);
при встановленні відповідальності учасників повного товариства його зобов'язаннями (частина перша статті 119 ЦК України, частина перша статті 124 ЦК України), учасників товариства з додатковою відповідальністю (частина друга статті 151 ЦК України);
при відшкодуванні збитків та моральної шкоди, що завдані довірителю у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між його представником та другою стороною (частина друга статті 232 ЦК України);
при відповідальності боржника і поручителя перед кредитором ж солідарних боржників, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України), осіб, які спільно дали поруку (частина третя статті 554 ЦК України);
коли продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу (частина перша статті 808 ЦК України);
за договором комерційної субконцесії при встановленні відповідальності користувача та субкористувача перед правоволодільцем за завдану йому шкоду (частина третя статті 1119 ЦК України);
за вимогами, що пред'являються до користувача як виробника продукції (товарів) правоволодільця, правоволоділець відповідає солідарно з користувачем (стаття 1123ЦК України);
за спільними зобов'язаннями, що виникли не з договору простого товариства, або якщо договір простого товариства пов'язаний зі здійсненням підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно (частини перша, друга статті 1138ЦК України);
з моменту припинення договору простого товариства його учасники несуть солідарну відповідальність за невиконаними спільними зобов'язаннями щодо третіх осіб (частина третя статті 1141 ЦК України);
особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим (стаття 1190 ЦК України);
коли набувачами за договором довічного утримання є кілька фізичних осіб, їх обов'язок перед відчужувачем є солідарним (частина третя статті 746 ЦК України);
коли за договором найму житла наймачами є кілька осіб, їхні обов'язки за договором є солідарними (частина третя статті 816 ЦК України).
Законодавець при конструюванні відповідних правових норм так чи інакше текстуально використовує поняття «солідарності», тобто вказує, що певний обов'язок має солідарний характер, що повністю узгоджується із вимогами частини першої статті 541ЦК України ( див. постанову ВПВС від 23.01. 2019р. у справі №712/21651/12).
З урахуванням наведеного, Суд приходить до висновку про відмову у зустрічному позові, як безпідставному.
Враховуючи, що позивачем за зустрічним позовом не доведено складових елементів цивільного правопорушення, зокрема, об'єктивну сторону правопорушення: протиправне діяння (дія чи бездіяльність), його шкідливі наслідки (збитки); причинно-наслідковий зв'язок між діянням і шкідливим результатом (збитками), у суду відсутні підстави для стягнення збитків (а не штрафу) та відповідно розрахованих сум.
Щодо повноважень прокурора представляти інтереси позивачів у даній справі, суд дійшов висновку про наступне.
3гідно ст.23 Закону «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Поведінка органів, через які діє держава, розглядається, як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому, у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови ВПВС від 20.07.2022р. у справі №910/5201/19, від 05.10.2022р. у справі №923/199/21).
Ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі (див. постанову ВПВС від 14.12.2022р. у справі №2-3887/2009).
Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (див. постанову ВПВС від 21.06.2023р. у справі № 905/1907/21).
У кожному випадку звернення до суду в інтересах держави перед тим, як визначити коло відповідачів, прокурор має встановити насамперед: суб'єкта, якому належать повноваження звертатися до суду за захистом відповідного права або інтересу; ефективний спосіб захисту такого права чи інтересу; залежно від установленого - коло відповідачів.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися, як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (див. постанову ВПВС від 08.11.2023р. у справі № 607/15052/16-ц).
Правовий статус, повноваження та відповідальність розпорядника бюджетних коштів визначаються положеннями БК України. Згідно з Кодексом, розпорядники бюджетних коштів мають право брати бюджетні зобов'язання та витрачати кошти лише в межах, встановлених затвердженими кошторисами та планами.
Використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців громади, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності, неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладання підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.
Тому, факт не звернення до суду органу місцевого самоврядування ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам чинного законодавства (див. постанову ВПВС від 15.10.2019р. у справі №903/129/18).
Комунальні підприємства (установи) створені органом місцевого самоврядування на основі комунального майна та здійснюють свою діяльність від імені територіальної громади, а тому всі прибутки, які отримано комунальними підприємствами від своєї діяльності є також власністю територіальної громади, тобто є бюджетними коштами (комунальним майном).
Предметом первісного позову є вимога визнати недійсною Додаткової угоди №3 до Договору, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» та Комунальним підприємством. У спірних правовідносинах Комунальне підприємство діяло в статусі розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та було замовником та споживачем природного газу в межах видатків, наданих Львівською міською радою, як розпорядником бюджетних коштів вищого рівня, тому з огляду на норми ст.ст. 22, 26 БК України та ст. 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відносини між Львівською міською радою та Комунальним підприємством будуються на засадах підконтрольності, підпорядкованості останнього міській раді в частині одержання та витрачання бюджетних коштів, здійснення фінансово-господарської діяльності.
Виконання Комунальним підприємством грошових зобов'язань за Додатковою угодою №3, укладеною з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального використання коштів місцевого бюджету, за рахунок яких таке зобов'язання виконувалось, що не відповідає меті Закону України «Про публічні закупівлі» та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023р. у справі №905/1907/21 виснувала, що рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі.
Прокурор в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» до звернення з позовом до суду звернувся з повідомленням до Львівської міської ради щодо виявлених порушень у сфері публічних закупівель Комунальним підприємством та вжиття належних заходів реагування. Департаментом житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради у листі - відповіді повідомлено про майнову самостійність Комунального підприємства у захисті порушених прав.
В даному випадку прокурором дотримано порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру».
З врахуванням викладеного, Львівська міська рада та Комунальне підприємство у спірних правовідносинах є належними позивачами.
Отже, позивачем за зустрічним позовом не виконано процесуального обов'язку, передбаченого нормами статей 13 (ч.3), 74 (ч.1,3), 76, 77 ГПК України, стосовно доведення усіх обставин, які є підставою позову, належними та допустимими доказами.
Суд також враховує висновки, наведені в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, первісні позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню, а в задоволенні зустрічних позовних вимог належить відмовити, з огляду на їх безпідставність та необгрунтованість.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України судовий збір за первісним позовом покладається на відповідачів за первісним позовом пропорційно сумі задоволених вимог, а судовий збір за зустрічним позовом покладається на позивача за зустрічним позовом.
При цьому, згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З матеріалів справи слідує, що при подані позову прокурором сплачено судовий збір у розмірі 6 056,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №197 від 05.02.2025р.
Проте, з урахуванням звернення до суду з позовною заявою в електронній формі прокурором мав би бути сплачений судовий збір з пониженим коефіцієнтом 0,8, зокрема, в розмірі 4 844,80 грн.
Пунктом 1 частини 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Згідно з ч. 2 вказаної статті, у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
Таким чином, суд зазначає, що розмір надмірно сплаченого судового збору становить 1 211,20 грн.
За вказаних обставин, вказана надмірно сплачена сума судового збору може бути повернута за відповідним клопотанням прокурора.
Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Первісний позов задовольнити повністю.
2.Визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 30.03.2022р. про постачання природного газу для потреб непобутових споживачів, укладену між Львівським комунальним підприємством «Лев» (місцезнаходження: Україна, 79024, Львівська обл., місто Львів, вулиця Промислова, будинок 56; ідентифікаційний код 20843717) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (місцезнаходження: Україна, 79039, Львівська обл., місто Львів, вул.Шевченка Т., будинок 111А; ідентифікаційний код 39594527).
3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (місцезнаходження: Україна, 79039, Львівська обл., місто Львів, вул.Шевченка Т., будинок 111А; ідентифікаційний код 39594527) на користь Львівської міської ради (місцезнаходження: Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, пл.Ринок, будинок 1; ідентифікаційний код: 04055896) в дохід місцевого бюджету безпідставно отримані кошти в сумі 27 134,70 грн.
4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (місцезнаходження: Україна, 79039, Львівська обл., місто Львів, вул.Шевченка Т., будинок 111А; ідентифікаційний код 39594527) на користь Львівської обласної прокуратури (місцезнаходження: Україна, 79005, Львівська обл., місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19; ідентифікаційний код 02910031) 2 422,40 грн. судового збору.
5.Стягнути з Львівського комунального підприємства «Лев» (місцезнаходження: Україна, 79024, Львівська обл., місто Львів, вулиця Промислова, будинок 56; ідентифікаційний код 20843717) на користь Львівської обласної прокуратури (місцезнаходження: Україна, 79005, Львівська обл., місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19; ідентифікаційний код 02910031) 2 422,40 грн. судового збору.
6.В задоволені зустрічного позову відмовити.
7.З набранням судовим рішенням законної сили видати накази.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Враховуючи перебування судді Король М.Р. у відпустці в період з 25.05.2026р. по 29.05.2026р., повне рішення у даній справі складено 01.06.2026р.
Суддя Король М.Р.