ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
04.06.2026Справа № 910/6350/26
Суддя Щербаков С.О., розглянувши позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Аудиторська фірма «Аналітик»
до Аудиторської палати України
про визнання рішень такими, що порушують законодавство про захист економічної конкуренції та зобов'язання не створювати перешкод,
Приватне акціонерне товариство «Аудиторська фірма «Аналітик» (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Аудиторської палати України (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати рішення Аудиторської палати України від 31.07.2025 № 168/4 та № 168/8 такими, що порушують законодавство про захист економічної конкуренції, передбачене частиною першою статті 15, пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних дій органу влади, які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на ринку надання аудиторських послуг;
- зобов'язати Аудиторську палату України не створювати штучних адміністративних перешкод ПрАТ «Аудиторська фірма «Аналітик" щодо його участі в публічних закупівлях.
Розглянувши матеріали позовної заяви Приватного акціонерного товариства «Аудиторська фірма «Аналітик», суд дійшов висновку про відмову у прийнятті позовної заяви на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, перелік яких наведений у ч. 1 ст. 20 ГПК України.
Частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Стаття 125 Конституції України визначає, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх «змішування» залежно від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд, «встановлений законом», має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Критеріями розмежування предметної судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.
Крім того, законом може бути прямо визначено вид судочинства, у якому розглядається певна категорія справ.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції.
Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, від 23 березня 2021 року у справі 367/4695/20).
Пунктом 7 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України (на яку посилається позивач у позовній заяві, як підставу подання даного позову до господарського суду) передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами, клопотаннями органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач, зокрема просить суд визнати рішення Аудиторської палати України від 31.07.2025 № 168/4 та № 168/8 такими, що порушують законодавство про захист економічної конкуренції, передбачене частиною першою статті 15, пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних дій органу влади, які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на ринку надання аудиторських послуг.
Суд зазначає, що в додатках до позовної заяви наявні рішення Аудиторської палати України від 31.07.2025 № 168/4 «Про притягнення до професійної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення» та від 31.07.2025 № 168/8 «Про притягнення до професійної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення», відповідно до яких:
- притягнуто до професійної відповідальності Аудитора Головача Володимира Володимировича (реєстровий номер у Реєстрі аудиторів та суб'єктів аудиторської діяльності 100296) та застосувано до нього дисциплінарне стягнення у вигляді попередження;
- доручено Секретаріату Аудиторської палати України оприлюднити це рішення на офіційному вебсайті Аудиторської палати України з урахуванням вимог частини першої та абзацу першого частини другої статті 44 Закону України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність».
Разом з тим, проаналізувавши вказані рішення Аудиторської палати України, судом встановлено, що відповідні рішення стосуються дій аудитора Головача Володимира Володимировича, як суб'єкта аудиторської діяльності, якій діяв як керівник Приватного акціонерного товариства «Аудиторська фірма «Аналітик» під час участі у публічних закупівлях та надав недостовірну інформацію. Тож, за результатами аналізу його дій Аудиторська палата України дійшла висновку про наявність у діях аудитора ознак професійного проступку, а тому наявні підстави для притягнення аудитора до професійної відповідальності відповідно до положень статті 45 Закону України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність».
Суд зазначає, що приписи статті 20 Господарського процесуального кодексу України не передбачають можливості оскарження рішення, прийнятого суб'єктом владних повноважень в процесі виконання ним владних управлінських функцій.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За правилами статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України). Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Тобто до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб'єктний склад, але й їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій (крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення). Ці функції суб'єкт владних повноважень повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір, тобто по відношенню до особи, яка звернулася до суду або до якої з позовом звертається сам суб'єкт владних повноважень у випадках, передбачених законом. Видане [винесене, ухвалене, постановлене] суб'єктом владних повноважень при виконанні управлінських функцій рішення, вчинені дії або бездіяльність безпосередньо стосуються правового статусу (прав, законних інтересів, свобод, обов'язків) цієї особи. Так само звернення суб'єкта владних повноважень з позовом до особи (осіб) у передбачених законом випадках здійснюється на виконання управлінських функцій і є визначеним законом способом реалізації повноважень у певних, визначених законом, правовідносинах.
У понятті «владні управлінські функції» ознака «владні» полягає в наявності в суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта.
Із цього короткого викладу можна підсумувати, що до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень [такі самі висновки щодо предмета адміністративної судової юрисдикції сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24, 25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18, 19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16, 17), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 21), від 29 вересня 2020 року у справах № 368/561/19 (пункт 22) і № 712/5476/19 (пункт 19), від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/393/19 (пункт 25), від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (пункт 72), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21(пункт 28)].
Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Якщо одна сторона в межах спірних правовідносин не здійснює владних управлінських функцій щодо іншої сторони, яка є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо скарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Тобто норми КАС України регламентують порядок розгляду не просто публічно-правових спорів, а тих з них, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2025 року у справі № 420/12471/22.
Суд зазначає, що правові засади аудиту фінансової звітності, провадження аудиторської діяльності в Україні та регулювання відносин, що виникають при її провадженні визначає Закон України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність» від 21.12.2017 № 2258-VIII (далі - Закон № 2258-VIII).
Згідно з статтею 2 Закону № 2258-VIII він поширюється на аудиторів, суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та виду діяльності, органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Цей Закон не поширюється на діяльність органів державної влади, їх підрозділів та посадових осіб, уповноважених законами України на здійснення державного фінансового контролю, а також на діяльність з внутрішнього аудиту юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Вимоги цього Закону щодо особливостей організації, проведення аудиту та надання інших аудиторських та неаудиторських послуг, встановлені до підприємств, що становлять суспільний інтерес, поширюються також на політичні партії, які отримують фінансування з державного бюджету, державні підприємства (крім тих, що відповідають критеріям малого підприємства та мікропідприємства), Національний банк України, банківські групи, небанківські фінансові групи.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 2258-VIII усі аудитори та суб'єкти аудиторської діяльності підлягають суспільному нагляду.
Відповідальним за здійснення суспільного нагляду за аудиторською діяльністю в Україні є Орган суспільного нагляду за аудиторською діяльністю (ч. 2 ст. 15 Закону № 2258-VIII).
Орган суспільного нагляду за аудиторською діяльністю складається з Ради нагляду за аудиторською діяльністю (далі - Рада нагляду) та Інспекції із забезпечення якості (далі - Інспекція) (ч. 3 ст. 15 Закону № 2258-VIII).
В розрізі положень пункту 5 та пункту 6 частини четвертої статті 15 Закону № 2258-VIII орган суспільного нагляду за аудиторською діяльністю забезпечує здійснення нагляду і несе відповідальність за нагляд, зокрема за: дисциплінарними провадженнями щодо аудиторів та суб'єктів аудиторської діяльності, які здійснюють обов'язковий аудит фінансової звітності; застосуванням стягнень.
Статтею 47 Закону № 2258-VIII визначено, що Аудиторська палата України є юридичною особою, яка здійснює професійне самоврядування аудиторів та не має на меті отримання прибутку, та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань аудиторського самоврядування. Членами Аудиторської палати України є зареєстровані у Реєстрі аудитори і аудиторські фірми. Діяльність Аудиторської палати України провадиться відповідно до законодавства та Статуту Аудиторської палати України. Статут Аудиторської палати України затверджується з'їздом аудиторів України відповідно до вимог цього Закону.
Повноваження Аудиторської палати України визначаються цим Законом.
Згідно з частиною третьою статті 49 Закону № 2258-VIII Рада Аудиторської палати України представляє інтереси членів Аудиторської палати України у період між з'їздами аудиторів України. Рада Аудиторської палати України приймає рішення від імені Аудиторської палати України. Рішення Ради Аудиторської палати України приймаються на її засіданнях простою більшістю голосів членів Ради Аудиторської палати України, які беруть участь у її засіданні, за наявності більш як половини її членів, крім випадків, передбачених цим Законом та Статутом Аудиторської палати України.
Відповідно до частини першої статті 51 Закону № 2258-VIII комітет з контролю якості аудиторських послуг Аудиторської палати України та комітети з контролю якості аудиторських послуг професійних організацій аудиторів та бухгалтерів, яким у порядку, визначеному цим Законом, делеговано повноваження з контролю якості аудиторських послуг, забезпечують проведення перевірок з контролю якості аудиторських послуг суб'єктів аудиторської діяльності, крім тих, які здійснюють обов'язковий аудит фінансової звітності підприємств, що становлять суспільний інтерес.
В свою чергу положеннями частини першої статті 40 Закону № 2258-VIII регламентовано, що контроль якості аудиторських послуг суб'єктів аудиторської діяльності здійснюється шляхом проведення перевірки якості аудиторських послуг суб'єктів аудиторської діяльності щодо дотримання ними міжнародних стандартів аудиту, принципу незалежності, ефективності системи внутрішнього контролю якості аудиторських послуг (системи управління якістю), дотримання вимог цього Закону.
Згідно з частиною четвертою статті 40 Закону № 2258-VIII контроль якості аудиторських послуг суб'єктів аудиторської діяльності, які мають право надавати послуги із обов'язкового аудиту фінансової звітності (крім суб'єктів аудиторської діяльності, які мають право проводити обов'язковий аудит фінансової звітності підприємств, що становлять суспільний інтерес), проводиться комітетом з контролю якості аудиторських послуг Аудиторської палати України.
З метою організації проведення контролю якості аудиторських послуг комітет з контролю якості аудиторських послуг Аудиторської палати України або професійної організації аудиторів та бухгалтерів, якій делеговано такі повноваження: готує подання Раді Аудиторської палати України про порушення дисциплінарних справ за результатами перевірок з контролю якості аудиторських послуг та/або інших перевірок (п. 7 ч. 6 ст. 40 Закону № 2258-VIII).
Порядок проведення перевірок з контролю якості аудиторських послуг та інших перевірок затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту (ч. 14 ст. 40 Закону № 2258-VIII).
Абзацом другим частини шістнадцятої статті 40 Закону № 2258-VIII у разі вчинення суб'єктом аудиторської діяльності професійного проступку, визначеного статтею 42 цього Закону, комітет з контролю якості аудиторських послуг Аудиторської палати України або професійної організації аудиторів та бухгалтерів направляє до Ради Аудиторської палати України подання про порушення дисциплінарної справи, у зв'язку із наявністю у діях суб'єкта аудиторської діяльності ознак професійного проступку.
Згідно з абзацом другим та абзацом третім частини вісімнадцятої статті 40 Закону протиправні рішення комітету з контролю якості аудиторських послуг професійної організації аудиторів та бухгалтерів, якій делеговано повноваження з контролю якості аудиторських послуг суб'єктів аудиторської діяльності, які повідомили про намір здійснювати обов'язковий аудит, прийняті за результатами перевірки контролю якості аудиторських послуг, можуть бути оскаржені до Ради нагляду або до суду.
Оскарження таких рішень не зупиняє їх дії.
Разом з цим частиною першою та другою статті 42 Закону № 2258-VIII регламентовано, що аудитора та суб'єкта аудиторської діяльності може бути притягнуто до професійної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених цим Законом.
Дисциплінарне провадження стосовно аудиторів (крім зазначених в абзаці першому цієї частини) та суб'єктів аудиторської діяльності (крім суб'єктів аудиторської діяльності, які мають право проводити обов'язковий аудит фінансової звітності підприємств, що становлять суспільний інтерес) здійснюється Радою Аудиторської палати України (абзац другий частини третьої статті 42 Закону № 2258-VIII).
Відповідно до частини четвертої статті 42 Закону № 2258-VIII підставою для притягнення аудитора та/або суб'єкта аудиторської діяльності до професійної відповідальності є вчинення ними професійного проступку.
Згідно з пунктом 6 частини п'ятої статті 42 Закону № 2258-VIII професійним проступком аудитора або суб'єкта аудиторської діяльності є порушення інших обов'язків, визначених цим Законом.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 42 Закону № 2258-VIII за вчинення професійного проступку до аудитора та суб'єкта аудиторської діяльності може застосовуватися одне з таких стягнень, серед іншого попередження, що вимагає від аудитора та суб'єкта аудиторської діяльності, відповідального за порушення, припинення неприйнятної поведінки або усунення порушення та утримання від будь-яких подібних повторних дій.
Згідно ч. 18 ст. 45 Закону № 2258-VIII, рішення про притягнення аудитора та/або суб'єкта аудиторської діяльності до професійної відповідальності за вчинення професійного проступку і застосування стягнення надсилається або вручається під розпис аудитору або представнику суб'єкта аудиторської діяльності протягом десяти робочих днів з дня прийняття такого рішення.
Аудитор та/або суб'єкт аудиторської діяльності чи особа, яка ініціювала питання про професійну відповідальність аудитора та/або суб'єкта аудиторської діяльності, має право оскаржити рішення у дисциплінарній справі до суду. Рішення Ради Аудиторської палати України у дисциплінарній справі в частині делегованих повноважень може бути оскаржено до Ради нагляду. Оскарження рішення не зупиняє його дії (крім оскарження в частині делегованих повноважень до Ради нагляду).
Аналіз наведених положень Закону № 2258-VIII дає суду підстави дійти до висновку, що контроль якості аудиторських послуг суб'єктів аудиторської діяльності, які мають право надавати послуги із обов'язкового аудиту фінансової звітності (крім суб'єктів аудиторської діяльності, які мають право проводити обов'язковий аудит фінансової звітності підприємств, що становлять суспільний інтерес), проводиться комітетом з контролю якості аудиторських послуг Аудиторської палати України (далі Комітет). За результатами такого контролю, у разі виявлення наявності ознак в діях суб'єкта аудиторської діяльності професійного проступку, Комітетом формується та направляється до Ради Аудиторської палати України подання про порушення дисциплінарної справи, у зв'язку із наявністю у діях суб'єкта аудиторської діяльності ознак професійного проступку. За результатами дисциплінарного провадження Рада Аудиторської палати України приймає рішення від імені Аудиторської палати України. Рішення Ради Аудиторської палати України приймаються на її засіданнях простою більшістю голосів членів Ради Аудиторської палати України, які беруть участь у її засіданні, за наявності більш як половини її членів, крім випадків, передбачених цим Законом та Статутом Аудиторської палати України. При цьому, як протиправні рішення комітету з контролю якості аудиторських послуг професійної організації аудиторів та бухгалтерів, якій делеговано повноваження з контролю якості аудиторських послуг суб'єктів аудиторської діяльності, які повідомили про намір здійснювати обов'язковий аудит, прийняті за результатами перевірки контролю якості аудиторських послуг, так і рішення Аудиторської палати України, прийняте, за результатами дисциплінарного провадження може бути оскаржено суб'єктом аудиторської діяльності до суду.
Тобто, законом надано право аудитору оскаржити рішення у дисциплінарній справі до суду. При цьому, рішення від 31.07.2025 № 1638/4 та № 168/8 прийняті Радою Аудиторської палати України при здійсненні нею публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відтак, Рада Аудиторської палати України під час розгляду дисциплінарної справи реалізує делеговані законом владні повноваження щодо контролю за професійною діяльністю аудиторів. Рішення про притягнення до професійної відповідальності є індивідуальним актом, що впливає на права та професійний статус аудитора. Відповідно, спір виникає у сфері публічно-правових відносин між особою та суб'єктом, який здійснює владні управлінські функції, а тому такі рішення можуть бути оскаржені аудитором та/або суб'єктом аудиторської діяльності чи особою, яка ініціювала питання про професійну відповідальність аудитора та/або суб'єкта аудиторської діяльності в порядку адміністративного судочинства.
Разом з тим, позивачем у даній справі є Приватне акціонерне товариство «Аудиторська фірма «Аналітик», яке просить суд визнати рішення Аудиторської палати України від 31.07.2025 № 168/4 та № 168/8 такими, що порушують законодавство про захист економічної конкуренції, передбачене частиною першою статті 15, пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних дій органу влади, які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на ринку надання аудиторських послуг, а також зобов'язати Аудиторську палату України не створювати штучних адміністративних перешкод ПрАТ «Аудиторська фірма «Аналітик" щодо його участі в публічних закупівлях.
Статтею 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" унормовано, що Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про державну допомогу суб'єктам господарювання", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів, а щодо розгляду та вирішення справ про надання дозволів та висновків на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання - також з урахуванням вимог Закону України "Про адміністративну процедуру".
Згідно ст. 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині: здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; сприяння розвитку добросовісної конкуренції; методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції; здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель; проведення моніторингу державної допомоги суб'єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість; перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.
Згідно ч. 1 ст. 35 Закону України "Про захист економічної конкуренції" розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.
Частиною 1 статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.
Тож, АМК та його органи для реалізації основного завдання, визначеного у статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", у частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 1 статті 3) в межах своїх дискреційних повноважень, визначених у частини четвертій статті 4 Закону здійснює державний контроль та вчиняє відповідні дії з метою додержання законодавства про захист економічної конкуренції, захисту інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень у підприємницькій діяльності та у сфері медіа.
Системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновку про те, що зазначені нормативно-правові акти (з огляду на критерій регулювання суспільних відносин та кола питань, які вони вирішують) є спеціальними нормативно-правовими актами, що регулюють відносини АМК, як державного органу з спеціальним статусом у правовідносинах з суб'єктами господарювання, органами влади, органами місцевого самоврядування, а також органами адміністративно-господарського управління та контролю у відносинах, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.
Отже, в силу наведених нормативно-правових актів захист економічної конкуренції в Україні покладено на АМК, які останній реалізує шляхом виявлення, припинення та притягнення до відповідальності за порушення антимонопольного законодавства в рамках адміністративної процедури - розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у cправі № 916/4909/23.
У постанові від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді. Відповідно до частини першої статті 2 та статті 20 Господарського процесуального кодексу України, до повноважень господарських судів не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, які передбачають наявність спору про право, що виникає з матеріальних правовідносин.
Встановлення юридичних фактів можливе лише як елемент оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості позовних вимог у випадку наявності спору про право цивільне. Це відповідає загальним засадам процесуального права, які зобов'язують суд при вирішенні спору встановити всі обставини, що мають значення для справи, дати їм юридичну оцінку та здійснити оцінку доказів у їх сукупності (постанова Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/7631/18).
У постанові від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 Великою Палатою Верховного Суду було зазначено, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання права, що визначений у пункті 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, означає як наявність права, так і його відсутність.
Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов'язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Така правова позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (на яку посилається позивач у позові) та від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц.
На переконання суду, даний позов спрямований на встановлення юридичних фактів щодо визнання рішення Аудиторської палати України від 31.07.2025 № 168/4 та № 168/8 такими, що порушують законодавство про захист економічної конкуренції і такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів позивача не відповідає способам захисту, встановленим у п. 10 ч. 2ст. 16 ЦК України, відповідно до якого способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Розгляд справ про встановлення юридичних фактів, не відноситься до юрисдикції господарських судів відповідно до статті 20 ГПК України.
Юридичні факти, які позивач просить встановити у даному позові, не можуть бути предметом окремого судового провадження, оскільки такі обставини підлягають встановленню Антимонопольним комітетом України в рамках адміністративної процедури - розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Проте, суд роз'яснює позивачеві, що останній не обмежений у праві звернутися до Антимонопольного комітету України з відповідною заявою про порушення його прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених Законом України "Про захист економічної конкуренції" як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема визначених ст. 15 вказаного Закону (Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Аудиторська фірма «Аналітик» до Аудиторської палати України про визнання рішень такими, що порушують законодавство про захист економічної конкуренції та зобов'язання не створювати перешкод.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 175, ст.ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Відмовити Приватному акціонерному товариству «Аудиторська фірма «Аналітик» у прийнятті позовної заяви.
2. Позовну заяву з додатками повернути заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Дата складання та підписання повного тексту ухвали: 04.06.2026.
Ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Щербаков С.О.