02.06.2026 м. Дніпро
Справа № 912/2719/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Кошлі А.О., суддів: Демчини Т.Ю., Кучеренко О.І.,
за участі секретаря судового засідання: Кахикало А.С.
представника позивача (апелянт) - Братухіна О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 17.12.2025 у справі № 912/2719/25 (суддя Закурін М.К.)
за позовом Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області)
до Олександрівської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області
про стягнення 2443856,60 грн,
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:
Державна екологічна інспекція Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) (позивач, апелянт, скаржник, Інспекція) звернулася до Господарського суду Кіровоградської області із позовом до Олександрівської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області, у якому просила суд стягнути з відповідача на користь держави завдані збитки внаслідок засмічення та забруднення земельних ресурсів у загальному розмірі 2 443 856, 60 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 29.04.2024 по 09.05.2024 Інспекцією проводилася планова перевірка дотримання Олександрівською селищною радою вимог природоохоронного законодавства в частині здійснення делегованих повноважень органів виконавчої влади. За результатами перевірки встановлено, що на території Олександрівської селищної громади знаходяться стихійні (несанкціоновані) сміттєзвалища на семи земельних ділянках за межами сіл Несваткове, Цвітне, Триліси, Михайлівка, Підлісне, Івангород та Ясинове, на яких складуються різні відходи (побутові, будівельні тощо), що призводить до засмічення та забруднення земель. Крім того, на земельних ділянках за межами с. Несваткове було відібрано проби ґрунту та встановлено забруднення земель з перевищенням гранично-допустимої концентрації забруднюючих речовин. Загальна сума шкоди від засмічення земельних ресурсів становить 2026697,82 грн, від забруднення - 417158,78 грн. Оскільки сміттєзвалища знаходилися на земельних ділянках комунальної власності Олександрівської селищної ради, позивач вважає її відповідальною за завдану довкіллю шкоду.
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 17.12.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з Олександрівської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області на користь держави в особі Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) завдані збитки внаслідок засмічення та забруднення земельних ділянок у розмірі 1733708,78 грн. Стягнуто з відповідача 20804,06 грн компенсації по сплаті судового збору. В частині стягнення 710147,82 грн, нарахованих за засмічення земельних ділянок за межами сіл Цвітне, Триліси, Михайлівки, Підлісного, Івангороду та Ясинове, відмовлено з підстав недовдення факту спричинення забруднення таким засміченням.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що Державна екологічна інспекція Придніпровського округу мала право проводити перевірку дотримання Олександрівською селищною радою законодавства про використання та охорону земель, а також делегованих повноважень органів виконавчої влади у відповідній сфері. Суд визнав необґрунтованими заперечення відповідача щодо поширення на спірні правовідносини постанови КМУ від 13.03.2022 № 303, оскільки вона стосується припинення заходів контролю суб'єктів господарської діяльності, до яких селищна рада не відноситься.
Суд першої інстанції встановив, що на території Олександрівської селищної ради знаходяться стихійні сміттєзвалища на семи земельних ділянках, що підтверджується Актом перевірки. При цьому суд, посилаючись на висновки Верховного Суду у справах № 904/6886/17, № 909/6/18, № 905/31/17, № 922/3507/16, № 922/3877/21, № 912/4/24 та № 921/166/24, зазначив, що умовою кваліфікації правопорушення як засмічення земель є доведення факту виявлення на відкритому ґрунті сторонніх предметів і матеріалів, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища. Забруднення або можливе забруднення навколишнього природного середовища є кваліфікуючими ознаками такого правопорушення, як засмічення земель, за яке передбачено відповідальність у вигляді відшкодування шкоди.
Суд дійшов висновку, що доведеним є лише факт засмічення та забруднення земельних ділянок за межами с. Несваткове загальною площею 29300 кв.м, на яких відбиралися проби ґрунту та встановлено перевищення гранично-допустимої концентрації забруднюючих речовин. Щодо інших земельних ділянок (за межами сіл Цвітне, Триліси, Михайлівки, Підлісного, Івангороду та Ясинове) суд зазначив, що проби ґрунту на них не відбиралися, забруднення земель не встановлено, а можливість забруднення цих ділянок внаслідок їх засмічення не доведена позивачем. Загальна сума шкоди, яка спричинена забрудненням та засміченням земельних ділянок за межами с. Несваткове, складає 1733708,78 грн.
Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:
Державна екологічна інспекція Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) подала апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 17.12.2025 у справі № 912/2719/25, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Рішення оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 710147,82 грн збитків, нарахованих за засмічення земельних ділянок за межами сіл Цвітне, Триліси, Михайлівки, Підлісного, Івангороду та Ясинове.
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у повному обсязі та вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, а також судом неправильно застосовано норми матеріального права. На думку Інспекції, встановивши факт знаходження на території селищної ради несанкціонованих сміттєзвалищ, суд безпідставно звільнив відповідача від обов'язку відшкодувати завдану державі шкоду в повному обсязі, оскільки дійшов висновку, що саме по собі знаходження на території селищної ради стихійних (несанкціонованих) сміттєзвалищ, на яких складуються різні відходи, не доводить негативного впливу на довкілля та не призводить до забруднення земель.
Апелянт звертає увагу на відмінності між термінами «засмічення» та «забруднення» земель, наведені у Методиці визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженій наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 27.10.1997 № 171. Згідно з пунктом 3.1 Методики землі вважаються забрудненими, якщо в їх складі виявлені негативні кількісні або якісні зміни, що потребує підтвердження лабораторними дослідженнями. Водночас, відповідно до пункту 3.2 Методики землі вважаються засміченими, якщо на відкритому ґрунті наявні сторонні предмети і матеріали, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища. Таким чином, забруднення земель відбувається у разі проникнення певних речовин у ґрунт, що потребує лабораторного підтвердження, тоді як засмічення землі - без такого проникнення та не потребує будь-яких досліджень.
Апелянт зазначає, що виходячи із системного аналізу природоохоронного законодавства, метою цього законодавства є запобігання негативному впливу на навколишнє природне середовище, оскільки будь-яке порушення вимог природоохоронного законодавства може призвести до забруднення навколишнього природного середовища. Поводження з відходами потребує спеціальних методів і засобів, чого не дотримано відповідачем.
Апелянт також вважає, що суд першої інстанції помилково посилався на висновки Верховного Суду, оскільки наведені судом справи мають відмінності із спірною справою, хоча предмет спору схожий. У наведених судом справах йдеться про розміщення на невеликих (незначних за розміром) земельних ділянках підприємства різних відходів, і в тих справах можливо припустити, що такі відходи не призводять до значного забруднення довкілля. Тоді як у спірній справі йдеться про стихійні (несанкціоновані) сміттєзвалища, на яких складуються різні відходи протягом тривалого часу (роками). Відповідний висновок Верховного Суду про те, що несанкціоновані (стихійні) сміттєзвалища, які необладнані належним чином, на яких складуються різні відходи протягом тривалого часу, не призводять або не можуть призвести до забруднення навколишнього природного середовища, - відсутній. Очевидно, що існування стихійних (несанкціонованих) сміттєзвалищ, які належним чином необладнані, неможливе без негативного впливу на навколишнє природне середовище.
Апелянт посилається на пункт 1.6 Роз'яснення Вищого Арбітражного Суду України від 27.06.2001 № 02-5/744 та постанову Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 922/1699/15, згідно з якими при вирішенні спору про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, суд виходить з презумпції вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу; навпаки, відповідач повинен довести, що у його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.
Апелянт зазначає, що в даному випадку наявні всі елементи складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, яка виявилась у засміченні землі; причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою відповідача, адже шкода є об'єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання вимог природоохоронного законодавства; наявність самої шкоди; вина, яка полягає в недотриманні вимог природоохоронного законодавства.
Крім того, апелянт вказує, що акт перевірки є службовим документом, в якому зафіксовані виявлені порушення, він є носієм доказової інформації про виявлені порушення, посилаючись на постанову Верховного Суду від 19.06.2020 у справі № 140/388/19. Голову сільської ради притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 52 КУпАП у вигляді штрафу, постанова у встановленому порядку не оскаржена, штраф сплачено у повному обсязі. Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є офіційним документом, що містить повне розкриття об'єктивної сторони правопорушення - засмічення земельних ресурсів.
Апелянт також посилається на ст. 13 Конституції України та ст. 56 Закону України «Про охорону земель», відповідно до яких шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.
Олександрівська селищна рада Кропивницького району Кіровоградської області не скористалася правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:
Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Кошля А.О., судді: Кучеренко О.І, Демчина Т.Ю.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 17.12.2025 р. у справі № 912/2719/25, витребувано з Господарського суду Кіровоградської області справу № 912/2719/25, розгляд справи призначено у судовому засіданні.
Матеріали справи № 912/2719/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду 10.02.2026.
02.06.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:
Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Кіровоградської області від 17.12.2025 у справі № 912/2719/25, яким позов Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) до Олександрівської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області про стягнення 2443856,60 грн завданих державі збитків внаслідок засмічення та забруднення земель задоволено частково - стягнуто 1733708,78 грн збитків, а в частині стягнення 710147,82 грн відмовлено.
Апелянт не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 710147,82 грн, нарахованих за засмічення земельних ділянок за межами сіл Цвітне, Триліси, Михайлівки, Підлісного, Івангороду та Ясинове, вважаючи, що висновки суду не відповідають обставинам справи та судом неправильно застосовано норми матеріального права. Зокрема, апелянт вважає, що суд помилково вимагав доведення факту забруднення земель шляхом відбору проб ґрунту для кваліфікації правопорушення як засмічення земель, а також помилково застосував висновки Верховного Суду, оскільки справи, на які посилався суд, мають відмінності із спірною справою.
З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що:
Державна екологічна інспекція Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) наділена повноваженнями здійснювати заходи державного нагляду (контролю) щодо дотримання законодавства про використання та охорону земель, у тому числі контроль за здійсненням органами місцевого самоврядування делегованих повноважень органів виконавчої влади у відповідній сфері.
У період з 29.04.2024 по 09.05.2024 Державною екологічною інспекцією Придніпровського округу проведено перевірку дотримання Олександрівською селищною радою вимог природоохоронного законодавства, за результатами якої складено Акт перевірки № 39/3.1-3.3-3.4-3.5-5.2-8/27 від 29.04.2024-09.05.2024.
Перевіркою встановлено, що на території Олександрівської селищної ради знаходяться стихійні (несанкціоновані) сміттєзвалища на семи земельних ділянках: за межами с. Несваткове (площа 29300 кв.м), за межами с. Цвітне (площа 900 кв.м), за межами с. Триліси (площа 1400 кв.м), за межами с. Михайлівка (площа 225 кв.м), за межами с. Підлісне (площа 2915,60 кв.м), за межами с. Івангород (площа 379,60 кв.м), за межами с. Ясинове (площа 1446 кв.м).
Правоустановлювальні документи на земельні ділянки під сміттєзвалищами відсутні. Олександрівська селищна рада не забезпечила належного виконання обов'язків у сфері управління відходами та охорони земель, зокрема: не розроблено та не затверджено місцеві плани управління відходами; не створено систему управління побутовими відходами; не забезпечено ліквідацію несанкціонованих сміттєзвалищ; не організовано створення полігонів для захоронення відходів; сміттєзвалища не оснащені системами захисту ґрунтових вод, вилучення та знешкодження біогазу та фільтрату.
На земельних ділянках за межами с. Несваткове загальною площею 29300 кв.м було здійснено відбір проб ґрунтів (Акт відбору проб ґрунтів № 29-24 від 30.04.2024), за результатами аналізу яких встановлено перевищення гранично-допустимої концентрації забруднюючих речовин: фосфору (показник 158,8 при нормі 99,7), хлоридів (показник 150,7 при нормі 44,3), щільного залишку (показник 0,3 при нормі 0,04), амонію (показник 41,1 при нормі 6,9), нітратів (показник 567,8 при нормі 6,6), що підтверджено Протоколом вимірювань показників складу та властивостей ґрунтів № 29-24 від 13.05.2024.
Нормативно-грошова оцінка земельних ділянок визначена на підставі листа Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 17.06.2024 та становить 33514,29 грн за гектар (3,35 грн за 1 кв.м), оскільки земельні ділянки не сформовані відповідно до вимог Земельного кодексу України.
Розрахунки розміру шкоди здійснені Державною екологічною інспекцією Придніпровського округу відповідно до Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки від 27.10.1997 № 171.
Голову селищної ради притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 52 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 850,00 грн (постанова від 09.05.2024), штраф сплачено добровільно у повному обсязі.
Щодо правової кваліфікації спірних правовідносин та підстав для задоволення/відмови у задоволенні позову, колегія суддів зазначає наступне.
Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що Державна екологічна інспекція Придніпровського округу не довела, що засмічення земельних ділянок за межами сіл Цвітне, Триліси, Михайлівки, Підлісного, Івангороду та Ясинове спричинило або могло спричинити їх забруднення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції вбачає, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 802 від 09.09.2020 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів та ліквідацію територіальних органів Державної екологічної інспекції» та наказу Державної екологічної інспекції України № 503 від 22.12.2020 «Про питання діяльності Державної екологічної Інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області)» повноваження Державної екологічної інспекції в Кіровоградській області з 23.12.2020 розпочала здійснювати Державна екологічна інспекція Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області).
Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому.
Правонаступництво в сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції. У такому випадку також відбувається вибуття суб'єкта владних повноважень із публічних правовідносин. Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов'язків, що відбувається із суб'єктами владних повноважень, сама по собі має бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.
Отже, коли відбувається публічне правонаступництво, вирішальним є встановлення факту переходу повністю чи частково функцій (адміністративної компетенції) від одного суб'єкта владних повноважень до іншого, а не факту державної реєстрації припинення вибувшого з публічних правовідносин суб'єкта владних повноважень як юридичної особи.
Саме така стала правова позиція Верховного Суду викладена у низці постанов, зокрема, від 10.09.2020 у справі №420/5772/18, від 06.10.2020 у справі №804/958/17, від 30.11.2020 у справі №260/453/19 та від 30.12.2020 у справі №805/4361/17-а.
В силу пунктів 10, 11 Розділу II Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України №230 від 07.04.2020 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.04.2020 за №350/34633, Державна екологічна інспекція відповідного округу пред'являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами, а також вживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступає позивачем та відповідачем у судах.
За таких обставин, беручи до уваги те, що правонаступником Державної екологічної інспекції в Кіровоградській області безпосередньо в силу акту законодавства стала Державна екологічна інспекція Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області), остання виступає органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, у зв'язку з чим, відповідно, є належним позивачем у даній справі.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються, зокрема, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законом України «Про відходи», Законом України «Про охорону земель», Земельним кодексом України, а також іншим спеціальним законодавством.
Згідно з частиною першою статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
В силу статті 35 Закону України «Про охорону земель» власники і землекористувачі при здійсненні господарської діяльності зобов'язані, зокрема, дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України, проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів, а також забезпечувати захист земель, у тому числі від засмічення.
У свою чергу, згідно з положеннями Закону України «Про управління відходами»:
- управління відходами - комплекс заходів із збирання, перевезення, оброблення (відновлення, у тому числі сортування, та видалення) відходів, включаючи нагляд за такими операціями та подальший догляд за об'єктами видалення відходів, а також дії, що здійснюються дилером або брокером (пункт 38 статті 1);
- територіальні громади є власниками відходів, переданих їх утворювачами або попередніми власниками до систем управління побутовими відходами. (частина 2 статті 11);
- об'єкти оброблення відходів проектуються, споруджуються та експлуатуються відповідно до вимог цього Закону, законодавства у сфері містобудування та у випадках, передбачених Законом України «Про оцінку впливу на довкілля», підлягають оцінці впливу на довкілля. (частина 5 статті 13);
- до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері управління відходами належить: 1) участь у реалізації державної політики у сфері управління відходами; 2) участь у розробленні та реалізації регіональних планів управління відходами; 3) затвердження місцевих планів управління відходами; 4) вирішення питань щодо розміщення на території відповідних територіальних громад об'єктів оброблення відходів; 5) створення пунктів роздільного збирання побутових відходів (частина 1 статті 26);
- до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері управління відходами належить: 1) розроблення та реалізація місцевих планів управління відходами; 2) організація управління побутовими відходами, відходами будівництва та знесення; 3) визначення у встановленому порядку суб'єктів господарювання, які здійснюють збирання, перевезення, відновлення та видалення побутових відходів; 4) визначення адміністратора послуги з управління побутовими відходами; 5) запровадження роздільного збирання побутових відходів та забезпечення виконання цільових показників щодо підготовки для повторного використання та рециклінгу побутових відходів; 6) організація роботи пунктів роздільного збирання побутових відходів; 7) забезпечення ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ у межах населених пунктів; 8) передача відходів, власник яких не встановлений, суб'єктам господарювання у сфері управління відходами для їх оброблення; 9) надання інформації, проведення роз'яснювальної та просвітницької роботи серед населення щодо управління відходами; 10) визначення одиниці вимірювання обсягу наданої послуги з управління побутовими відходами; 11) затвердження норм надання послуги з управління побутовими відходами; 12) затвердження інвестиційних програм суб'єктів господарювання у сфері управління побутовими відходами; 13) встановлення тарифів на послугу з управління побутовими відходами, а також тарифів на збирання, перевезення, відновлення, видалення побутових відходів окремо за видами побутових відходів (змішані, великогабаритні, ремонтні, небезпечні); 14) укладення договорів з організаціями розширеної відповідальності виробників щодо запровадження приймання та роздільного збирання видів побутових відходів, на які поширюється розширена відповідальність виробника (частина 2 статті 26);
- захоронення відходів здійснюється на полігонах, що відповідають вимогам законодавства та технологічне обладнання яких забезпечує захист ґрунтових вод, вилучення та знешкодження біогазу та фільтрату, контроль викидів в атмосферне повітря, забруднення ґрунтів і підземних вод; суб'єкт господарювання, що здійснює управління полігоном, повинен мати дозвіл на здійснення операцій з оброблення відходів, а в разі захоронення небезпечних відходів - ліцензію на здійснення господарської діяльності з управління небезпечними відходами (частина 1 статті 40).
Поряд з цим, відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»:
- місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (частина 2 статті 2);
- органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону (частина 1 статті 16);
- до відання виконавчих органів селищних рад належать, з-поміж інших, делеговані повноваження стосовно здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства та здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у межах та порядку, встановлених законом (підпункти 1 та 10 пункту «б» частини 1 статті 33).
Зі змісту наведених норм права вбачається, що місцеве самоврядування є гарантованим правом територіальних громад самостійно та через утворені органи місцевого самоврядування вирішувати усі питання місцевого значення, не вилученні з їх компетенції, під власну відповідальність. Для цього відповідна селищна рада наділена повноваженнями самостійно приймати рішення про утворення, у межах затверджених нею структури і штатів, виконавчих органів та розподіл повноважень між цими органами. При цьому, саме на селищну раду (або її виконавчий орган) покладається вирішення питань поводження з побутовими відходами, ліквідації сміттєзвалищ та вжиття інших заходів щодо запобігання негативному і екологонебезпечному впливу на земельні ділянки, а також ліквідації наслідків цього впливу на відповідних територіях.
Отже, за наведеними правовими положеннями:
- на власників землі, у тому числі селищні ради, покладений обов'язок додержуватися вимог законодавства про охорону земель та довкілля, яка полягає у їх захисті від забруднення відходами;
- територіальні громади в особі селищних рад повинні вирішувати питання щодо розміщення на території відповідних територіальних громад об'єктів оброблення відходів та полігонів для їх зберігання;
- оскільки територіальні громади є власниками відходів, переданих їх утворювачами, вони повинні здійснювати управління відходами, які полягають у збиранні, перевезенні, обробленні, зберіганні відходів.
Частина перша статті 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовуванні в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися (п. 7 статті 1 Закону України «Про управління відходами»).
Згідно з пунктом 2.1 Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №171 від 27.10.1997 (у редакції наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №149 від 04.04.2007; далі Методика) відходи це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; засмічення земель наявність на території земельних ділянок сторонніх предметів і матеріалів.
Відповідно до пунктів 3.2, 3.3 Методики землі вважаються засміченими, якщо на відкритому ґрунті наявні сторонні предмети і матеріали, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища. Факти забруднення (засмічення) земель встановлюються уповноваженими особами, які здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства шляхом оформлення актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення та засмічення земель.
Статтею 56 Закону України «Про охорону земель» передбачено, що юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом. Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.
За умовами статті 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають, зокрема, відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до приписів статей 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушень у сфері управління відходами, у порядку та розмірах, встановлених законом України (стаття 58 Закону України «Про управління відходами»).
Згідно з приписами частини першої статті 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами.
За умовами статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.
Центральний апеляційний господарський суд враховує, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
При цьому у вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, слід виходити з презумпції вини правопорушника, тобто на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки відповідача та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, в свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.
Відсутність хоча б одного із зазначених елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Відповідно до приписів природоохоронного законодавства умовою кваліфікації такого правопорушення, як засмічення земель, що є підставою для настання відповідальності та відшкодування шкоди, спричиненої таким засміченням, є доведення факту виявлення на відкритому ґрунті сторонніх предметів і матеріалів, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров'я людини.
Отже, забруднення навколишнього природного середовища, прямий чи опосередкований шкідливий вплив на здоров'я людини є кваліфікуючими ознаками правопорушення, за яке передбачено відповідальність.
Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов, зокрема, від 13.04.2018 у справі №904/6886/17, від 27.09.2018 у справі №909/6/18, від 22.10.2020 у справі №922/5169/13, від 25.10.2018 у справі №905/31/17.
Відповідно до Акту № 39/3.1-3.3-3.4-3.5-5.2-8/27 перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 29.04.2024-09.05.2024, складеного працівниками Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) (а.с. 97-119), Інспекція у наведений період провела відповідну перевірку Олександрівської селищної ради. Під час перевірки установила той факт, що на території селищної ради знаходяться стихійні (несанкціоновані) сміттєзвалища, на яких складуються різні відходи та це призводить до засмічення та забруднення земельних ресурсів.
Зокрема, сміттєзвалища знаходяться:
- за межами села Несваткове Несватківського старостинського округу на загальній площі земельної ділянки 29300 кв. м (s1 - 750 кв. м, h-1,5 м; s2 - 12350 кв. м, h-1,5 м; s3 - 16200 кв. м, h-1,5 м);
- за межами села Цвітне Цвітневського старостинського округу на загальній площі земельної ділянки 900 кв. м, h-1 м;
- за межами села Триліси Триліського старостинського округу на загальній площі земельної ділянки 1400 кв. м, h-1 м;
- за межами села Михайлівка Михайлівського старостинського округу на загальній площі земельної ділянки 225 кв. м (s1 - 75 кв. м, h-0,3 м; s2 - 150 кв. м, h-0,3 м);
- за межами села Підлісне Підліснецького старостинського округу на загальній площі земельної ділянки 2915,60 кв. м (s1 - 2915,62 кв. м., h-0,8 м);
- за межами села Івангород Івангородського старостинського округу на загальній площі земельної ділянки 379,60 кв. м (s1 - 213,20 кв. м., h-0,3 м; s2 - 166,40 кв. м., h-0,3 м);
- за межами села Ясинове Ясинівського старостинського округу на загальній площі земельної ділянки 1446 кв. м, h-0,3 м.
Як слідує з Акту перевірки вимірювання та розрахунок площ засмічених та забруднених земельних ділянок здійснювався за допомогою рулетки Р 10, зав. № 7 (свідоцтво про повірку № 640-М від 06.07.2023).
Однак, згідно з наявними у справі матеріалами, посадові особи Державної екологічної інспекції Придніпровського округу здійснили відбір проб ґрунтів лише на земельних ділянках загальною площею 29300 кв. м, розташованих за межами с. Несваткове у межах території Олександрівської селищної ради.
Наявні в матеріалах справи Схеми забруднення, засмічення земельних ділянок твердими побутовими відходами за межами с. Цвітне, с. Підлісне, с. Михайлівка, с. Ясинове, с. Триліси, та с. Івангород жодним чином не надає суду можливості встановити детальну інформацію про те, яке саме сміття розміщене на відповідній земельній ділянці та які характеристики останнє має, у тому числі яке з розміщеного сміття є побутовим тощо.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на викладене, колегія суддів зауважує на тому, що у матеріалах справи відсутні та позивачем до місцевого господарського суду не подано жодного належного та допустимого доказу того, що зафіксоване в акті розміщення на належній відповідачу земельній ділянці сміття призвело або могло призвести до забруднення навколишнього природного середовища, як і не встановлено під час проведення перевірки, що вказане сміття має ознаки забруднюючих елементів, які стали або могли стати причиною можливого забруднення навколишнього природного середовища або мати прямий чи опосередкований шкідливий вплив на здоров'я людини.
При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що сам по собі факт наявності на земельній ділянці сміття не є достатнім для того, щоб вважати землю засміченою і, як наслідок, не призводить до виникнення обов'язку відшкодувати шкоду, адже обов'язковою ознакою засмічення є таке засмічення земель, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, а відтак позивачу необхідно було встановити факт того, що засмічення призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, чого останнім зроблено не було.
Зазначеним спростовується твердження скаржника, що підставою для нарахування та стягнення збитків є саме засмічення, а не забруднення земельної ділянки.
Даний висновок Центрального апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 13.04.2018 у справі №904/6886/17.
Посилання апелянта на те, що голову Олександрівської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області було визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 52 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки факт накладення такого штрафу не є достатнім доказом заподіяння відповідачем шкоди навколишньому природному середовищу.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги недоведеність позивачем за допомогою належних та допустимих доказів факту порушення відповідачем природоохоронного законодавства, в частині того, що засмічення призвело або могло призвести до забруднення навколишнього природного середовища. на земельних ділянках де проби грунту бралися та не досліджувалися, Центральний апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для покладення на Олександрівську селищну раду Кропивницького району Кіровоградської області обов'язку з відшкодуванню шкоди в розмірі 710147,82 грн, нарахованої за засмічення земельних ділянок за межами сіл Цвітне, Триліси, Михайлівки, Підлісного, Івангороду та Ясинове.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що Господарського суду Кіровоградської області від 17.12.2025 у справі № 912/2719/25 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 17.12.2025 у справі № 912/2719/25- залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 17.12.2025 у справі № 912/2719/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений 04.06.2026.
Головуючий суддя А.О. Кошля
Суддя Т.Ю. Демчина
Суддя О.І. Кучеренко