03.06.2026 м. Дніпро Справа № 904/1875/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Стефанів Т. В.,
суддів: Кошлі А. О., Кучеренко О. І.,
розглянувши у порядку письмового провадження
без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
Комунального підприємства "Парковка та реклама" Криворізької міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2026 (суддя Красота О. І., м. Дніпро) у справі № 904/1875/25
за позовом Комунального підприємства "Парковка та реклама" Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, м. Дніпро,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача - Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості з відшкодування земельного податку,
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
Комунальне підприємство "Парковка та реклама" Криворізької міської ради звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області і просить суд стягнути заборгованість з відшкодування земельного податку у розмірі 48 763,40 грн, 3% річних у розмірі 3 025,33 грн, інфляційні втрати у розмірі 10 373,75 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов Договору оренди об'єктів нерухомості комунальної власності міста № 20/7 від 18.10.2019 (в редакції Додаткової угоди № 1 від 21.05.2024) в частині повного та своєчасного відшкодування витрат Позивача, як балансоутримувача орендованого майна, щодо оплати земельного податку за користування земельною ділянкою під орендованим майном.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2026 у справі № 904/1875/25 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що у спірний період 2022-2023 років між сторонами були відсутні належним чином оформлені договірні правовідносини щодо відшкодування земельного податку.
Суд установив, що пункт 4.2 Договору лише передбачав обов'язок Орендаря відшкодовувати земельний податок Балансоутримувачу, однак конкретний механізм, порядок нарахування, розмір та умови сплати мали визначатися окремим договором про відшкодування земельного податку, який у спірний період сторонами укладений не був.
При цьому матеріали справи не містять належних доказів того, що Позивач у 2022-2023 роках направляв Відповідачу проект відповідного договору, надавав розрахунки сум до сплати чи ініціював процедуру погодження істотних умов такого правочину.
Суд також виходив з того, що Додаткова угода №1, укладена у 2022 році без нотаріального посвідчення, не створювала належних правових наслідків щодо зміни Балансоутримувача, оскільки основний договір оренди комунального майна був нотаріально посвідчений, а відповідно і зміни до нього мали вчинятися у такій самій формі.
У зв'язку з цим суд дійшов висновку, що лише після нотаріального посвідчення 21.05.2024 Додаткової угоди №1 Позивач набув належного статусу Балансоутримувача у межах спірних договірних правовідносин.
Крім того, місцевий господарський суд врахував спеціальний статус Відповідача як бюджетної установи та дійшов висновку, що укладення у 2024 році договору про компенсацію земельного податку за 2022-2023 роки призвело б до виникнення бюджетних зобов'язань поза межами відповідних бюджетних періодів та без бюджетних асигнувань, що суперечить вимогам статей 3, 48 Бюджетного кодексу України.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для покладення на Відповідача обов'язку зі сплати компенсації земельного податку за 2022-2023 роки, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні позову.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2026 у справі №904/1875/25, Комунальне підприємство "Парковка та реклама" Криворізької міської ради подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2026 у справі № 904/1875/25. Ухвалити нове рішення у справі № 904/1875/25, яким позовні вимоги Комунального підприємства "Парковка та реклама" Криворізької міської ради задовольнити та стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на користь Комунального підприємства "Парковка та реклама" Криворізької міської ради заборгованість з відшкодування земельного податку в сумі - 48 763,40 грн (сорок вісім тисяч сімсот шістдесят три грн. 40 коп.), інфляційних втрат у розмірі 10 373,75 грн (десять тисяч триста сімдесят три грн. 75 коп.), 3% річних у розмірі 3 025,33 грн (три тисячі двадцять п'ять грн. 33 коп.) та судових витрат по справі у розмірі - 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок).
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Апелянт вважає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2026 у справі №904/1875/25 підлягає скасуванню у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з огляду на таке.
Основним мотивом відмови у задоволенні позову суд першої інстанції визначив відсутність у Позивача належного статусу балансоутримувача у 2022-2023 роках, а також відсутність правових підстав для покладення на Відповідача обов'язку з відшкодування земельного податку за попередні бюджетні періоди.
Разом з тим, апелянт зазначає, що такі висновки не відповідають фактичним обставинам справи та наявним у матеріалах доказам.
Як убачається з матеріалів справи, Наказом Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради №277-ум від 29.12.2021 адміністративну будівлю за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Олександра Поля, 12В передано на баланс КП "Парковка та реклама" КМР, що підтверджується Актом приймання-передачі основних засобів від 31.12.2021 та довідкою про балансову належність.
Отже, статус балансоутримувача Позивач набув саме з моменту передачі майна на баланс, а не з моменту нотаріального оформлення змін до договору оренди. При цьому порядок передачі майна на баланс визначається відповідними розпорядчими документами, а не виключно умовами договору оренди.
Апелянт наголошує, що суд першої інстанції фактично ототожнив відсутність нотаріально посвідчених змін до договору оренди із відсутністю статусу балансоутримувача, що є надмірним формалізмом та суперечить фактичним обставинам справи.
Крім того, Відповідач був обізнаний про зміну балансоутримувача ще з січня 2022 року, оскільки між сторонами була підписана додаткова угода про внесення змін до договору оренди в частині зміни балансоутримувача, а також у подальшому у пункті 13.8 нової редакції договору оренди сторони прямо погодили, що положення щодо балансоутримувача застосовуються до правовідносин, які виникли з 01.01.2022 відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України.
Таким чином, сам Відповідач фактично визнав, що КП "Парковка та реклама" КМР є балансоутримувачем орендованого приміщення саме з 01.01.2022.
Апелянт також зазначає, що обов'язок орендаря відшкодовувати витрати балансоутримувача зі сплати земельного податку прямо передбачений: статтями 796, 797 ЦК України; Податковим кодексом України; Законом України "Про оренду державного та комунального майна"; примірним договором оренди, затвердженим рішенням Криворізької міської ради №570 від 30.06.2021; умовами самого договору оренди.
При цьому підставою для такого відшкодування є сам факт користування Відповідачем орендованим приміщенням та земельною ділянкою під ним.
Відповідач не заперечує факту користування приміщенням у 2022-2023 роках, а також фактично визнав свій обов'язок з компенсації земельного податку, уклавши 03.12.2024 договір про відшкодування земельного податку за 2024 рік та здійснивши відповідну оплату.
На думку апелянта, відмова Відповідача від відшкодування земельного податку саме за 2022-2023 роки мотивована виключно посиланням на відсутність бюджетних асигнувань, що не може бути підставою для звільнення від виконання майнового обов'язку.
Апелянт вважає помилковим висновок суду про неможливість покладення на Відповідача обов'язку з відшкодування земельного податку за попередні бюджетні періоди через вимоги бюджетного законодавства.
Суд першої інстанції фактично звільнив Відповідача від компенсації витрат, які Позивач поніс за користування земельною ділянкою саме Відповідачем, чим порушив баланс інтересів сторін та принцип рівності учасників судового процесу, передбачений ст. 2 ГПК України.
Апелянт звертає увагу, що невзяття бюджетною установою бюджетних зобов'язань або відсутність відповідних асигнувань не припиняє цивільно-правового та господарського обов'язку щодо компенсації понесених витрат.
Крім того, апелянт наголошує, що затримка в укладенні договору про відшкодування земельного податку була спричинена саме бездіяльністю Відповідача, який протягом тривалого часу не забезпечував нотаріальне посвідчення змін до договору оренди, хоча такий обов'язок був покладений на нього рішенням Криворізької міської ради №263 від 15.05.2019.
Після нотаріального оформлення змін до договору оренди Позивач одразу направив Відповідачу проект договору про відшкодування земельного податку та відповідні розрахунки за 2022-2024 роки, однак Відповідач відмовився відшкодовувати податок за 2022-2023 роки.
Також апелянт посилається на правові висновки Господарського суду Дніпропетровської області у справах №904/6486/25 та №904/6882/25, відповідно до яких ефективним способом захисту прав балансоутримувача у подібних правовідносинах є саме стягнення компенсації земельного податку, а не визнання договору укладеним.
Отже, апелянт вважає, що суд першої інстанції: неповно з'ясував фактичні обставини справи; не надав належної оцінки доказам передачі майна на баланс Позивача; неправильно застосував положення ст. 631 ЦК України; помилково ототожнив відсутність нотаріально оформлених змін до договору оренди з відсутністю статусу балансоутримувача; безпідставно застосував норми бюджетного законодавства як підставу для звільнення Відповідача від виконання майнового обов'язку.
У зв'язку з наведеним апелянт просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2026 у справі №904/1875/25 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, м. Дніпро подало відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги Комунального підприємства "Парковка та реклама" Криворізької міської ради та вважає її необґрунтованою, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на наступне.
Основне, з чого виходив Відповідач у відзиві та що фактично підтримав суд, полягає в тому, що у 2022-2023 роках між сторонами були відсутні належним чином оформлені договірні правовідносини щодо відшкодування земельного податку, а відтак у ГУ ДМС у Дніпропетровській області не виникло обов'язку зі сплати відповідних коштів.
Відповідач зазначав, що між сторонами не було укладено письмового договору про відшкодування земельного податку, а Позивач не довів факту направлення Відповідачу проєкту договору, розрахунків чи пропозицій щодо його укладення. Матеріали справи не містять доказів того, що Позивач у 2022-2023 роках вчиняв необхідні дії для належного оформлення таких договірних відносин, тоді як саме на нього покладався обов'язок доведення відповідних обставин. За відсутності погоджених істотних умов та належно укладеного правочину договір не може вважатися укладеним, а тому відсутні й правові підстави для стягнення спірних коштів.
Крім того, Відповідач наголошував, що додаткова угода 2022 року про зміну балансоутримувача не була нотаріально посвідчена, хоча основний договір оренди комунального майна був укладений у нотаріальній формі. Відтак зміни до нього також мали вчинятися у такій самій формі. Через відсутність нотаріального посвідчення така додаткова угода не створювала належних правових наслідків, а Позивач набув статусу балансоутримувача у правовому сенсі лише після нотаріального посвідчення змін 21.05.2024.
Також Відповідач зазначав, що положення ч. 3 ст. 631 ЦК України щодо поширення умов договору на відносини, які виникли до його укладення, не можуть створювати ретроспективні бюджетні зобов'язання. На думку Відповідача, відповідна умова договору стосувалася виключно зміни балансоутримувача, але не покладала автоматично обов'язок компенсувати земельний податок за попередні бюджетні періоди.
Окремо Відповідач обґрунтовував, що як бюджетна установа він не мав права брати фінансові зобов'язання поза межами бюджетних асигнувань та бюджетного періоду. Кошторисами на 2022-2023 роки не були передбачені видатки на компенсацію земельного податку, а укладення договору "заднім числом" суперечило б вимогам Бюджетного кодексу України. Відповідач посилався на те, що такі зобов'язання не підлягали б реєстрації органами Казначейства, а їх взяття могло б спричинити застосування заходів впливу та відповідальності до посадових осіб.
Також суд погодився з доводами Відповідача про недоведеність бездіяльності останнього. Посилання Позивача на воєнний стан, перебої у роботі поштового зв'язку та передачу документів "без відмітки" були визнані неналежними доказами факту направлення договорів чи ухилення Відповідача від їх підписання.
Крім того, Відповідач звертав увагу, що судові рішення у справах №904/6486/25 та №904/6882/25, на які посилався апелянт, не підтверджують його позицію, оскільки у задоволенні позовів КП "Парковка та реклама" у цих справах також було відмовлено.
Отже, ключовим висновком Відповідача, який фактично підтримав суд, стало те, що у 2022-2023 роках Позивач не був належним чином оформленим балансоутримувачем, договір про відшкодування земельного податку між сторонами не був укладений, бюджетні підстави для виникнення відповідного фінансового зобов'язання були відсутні, а тому правові підстави для стягнення коштів з Відповідача відсутні.
Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді.
Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Стефанів Т. В., судді: Кошля А. О., Кучеренко О. І.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Парковка та реклама" Криворізької міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2026 у справі № 904/1875/25. Витребувано матеріали справи №904/1875/25 у Господарського суду Дніпропетровської області, в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
25.05.2026 від Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, м. Дніпро на адресу Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
В обґрунтування клопотання Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області вказало на те, що відповідно до ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до ч.10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 252 ГПК України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Питання про розгляд справи в порядку письмового провадження чи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи залежить не від волевиявлення осіб, які беруть участь у справі, а від конкретних обставин справи (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 905/2190/14 та ухвала Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 910/10956/15).
У цій справі оскаржується рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2026 у справі № 904/1875/25 з ціною позову 62 162,48 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму - 302 800, 00 грн, а отже справа відноситься до малозначних.
Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області не наведено обґрунтувань та не надано доказів на підтвердження конкретних обставин, що могли б бути підставою для розгляду апеляційної скарги Комунального підприємства "Парковка та реклама" Криворізької міської ради у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Водночас, по суті спору та оспорюваного рішення Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області виклало свої доводи у відзиві на апеляційну скаргу, що дає можливість суду оцінити її аргументи без виклику учасників справи.
Зважаючи на предмет спору, а також докази, що містяться у матеріалах справи, колегія суддів не вбачає підстав для розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, належних та достатніх доказів необхідності перегляду оскаржуваного рішення у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи заявником не надано, колегією суддів не виявлено, а тому суд відмовляє у задоволенні клопотання.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції.
18.10.2019 між Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради (Орендодавець), Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (Орендар) та Комунальним підприємством "Парковка та реклама" Криворізької міської ради (Позивач) укладено Договір оренди об'єктів нерухомості комунальної власності № 20/7, відповідно до якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування нежитлові приміщення за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Олександра Поля, 12В, для розміщення територіального підрозділу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області. Балансоутримувачем майна визначено Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради.
Об'єкт оренди був переданий Орендарю за актом приймання-передачі від 18.10.2019.
Згідно з умовами Договору, зокрема п. 4.2, Орендар зобов'язаний відшкодовувати витрати зі сплати земельного податку, що сплачується Балансоутримувачем, на підставі окремого договору про відшкодування земельного податку та відповідного розрахунку. Також Договором передбачено обов'язок Орендаря укласти такий договір протягом визначеного строку після його укладення.
Рішенням уповноваженого органу у 2021 році адміністративну будівлю за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Олександра Поля, 12В передано на баланс Комунального підприємства "Парковка та реклама" Криворізької міської ради, що підтверджується відповідними актами та документами.
У 2022 році між сторонами укладено додаткову угоду до Договору оренди, якою змінено Балансоутримувача на КП "Парковка та реклама" КМР та передбачено застосування цих змін до відносин сторін з 01.01.2022. Водночас у 2024 році укладено нову додаткову угоду, якою Договір викладено в новій редакції та підтверджено статус Позивача як Балансоутримувача.
Договором у новій редакції передбачено, що витрати зі сплати земельного податку не входять до складу орендної плати та підлягають відшкодуванню Орендарем на підставі окремого договору, який укладається з Балансоутримувачем після надання ним відповідного розрахунку.
У 2020 році між попереднім Балансоутримувачем та Відповідачем уже укладався договір про відшкодування земельного податку, що свідчить про попереднє виконання подібних зобов'язань.
У 2024 році Позивач направив Відповідачу проєкт договору про відшкодування земельного податку № 419-ВЗП із розрахунками за 2022-2024 роки, який Відповідачем не був підписаний. Надалі між сторонами укладено договір про відшкодування витрат за 2024 рік, який був виконаний Відповідачем.
Відповідач листом від 21.08.2024 відмовив у відшкодуванні витрат за 2022-2023 роки, посилаючись на відсутність бюджетних асигнувань та правових підстав, водночас погодився на відшкодування витрат за 2024 рік.
Позивач, обґрунтовуючи позов, посилався на те, що саме він як Балансоутримувач з 2022 року сплачував земельний податок, а Відповідач, як Орендар, зобов'язаний його компенсувати відповідно до умов Договору, норм Податкового кодексу України та рішень органу місцевого самоврядування. Також Позивач зазначав, що додаткова угода 2022 року встановлює ретроспективну дію змін з 01.01.2022, а отже підтверджує обов'язок Відповідача компенсувати витрати за 2022-2023 роки.
Разом з тим, Відповідач заперечував позов, вказуючи на відсутність належно оформленого договору про відшкодування земельного податку у спірний період, відсутність бюджетних асигнувань, а також недотримання Позивачем договірної процедури направлення розрахунків та проєкту договору у 2022-2023 роках.
За результатами розгляду справи господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та відмовив у його задоволенні.
Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції
Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Предметом апеляційного оскарження у даній справі є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2026 у справі № 904/1875/25, яким у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду та вважає оскаржуване рішення законним і обґрунтованим з огляду на таке.
Згідно зі ст. 796 ЦК України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець. Якщо наймодавець не є власником земельної ділянки, вважається, що власник земельної ділянки погоджується на надання наймачеві права користування земельною ділянкою, якщо інше не встановлено договором наймодавця з власником земельної ділянки.
Відповідно до ст. 797 ЦК України плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.
За приписами пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до ст. 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.
Згідно з п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Відповідно до пп. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є, зокрема нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.
Пунктом 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу. Постачання послуг - це будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 Кодексу).
Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання.
За приписів ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 4.2 Договору передбачено, що Орендар самостійно відшкодовує податок на землю, на якій розташований об'єкт оренди, її Балансоутримувачу, проте між сторонами не укладався договір про відшкодування земельного податку за період з 2022 - 2023 роки.
Посилання апелянта на те, що статус балансоутримувача виник у Позивача з моменту передачі майна на баланс відповідно до наказу Управління комунальної власності міста від 29.12.2021 №277-ум, саме по собі не спростовує висновків суду першої інстанції.
Колегія суддів вказує на те, що спірні правовідносини виникли не лише з факту внутрішньої передачі майна на баланс, а у межах чинного договору оренди нерухомого майна комунальної власності, який укладений у нотаріальній формі строком на 15 років.
Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна договору повинна вчинятися у такій самій формі, що і договір, який змінюється, якщо інше не встановлено законом або договором.
Оскільки Договір оренди від 18.10.2019 був нотаріально посвідчений, зміни щодо сторони, яка виконує функції балансоутримувача, також підлягали нотаріальному посвідченню.
Отже, саме лише видання внутрішнього управлінського акта про передачу майна на баланс не змінювало умов укладеного та нотаріально посвідченого Договору оренди і не створювало автоматично для Відповідача нових договірних грошових зобов'язань перед Позивачем.
При цьому суд першої інстанції не ототожнював відсутність нотаріального посвідчення із відсутністю факту передачі майна на баланс, а правильно встановив відсутність належним чином оформлених договірних підстав для виникнення у Відповідача обов'язку саме перед Позивачем відшкодовувати земельний податок у 2022-2023 роках.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що Відповідач нібито визнав обов'язок зі сплати компенсації за 2022-2023 роки.
Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що Відповідач послідовно заперечував наявність у нього обов'язку укладати договір про відшкодування земельного податку за минулі бюджетні періоди, а укладені у 2024 та 2025 роках договори №419-ВЗП стосувалися виключно поточних періодів та не містили погодження сторонами будь-якої заборгованості за 2022-2023 роки.
Сам по собі факт укладення договору на майбутній період не свідчить про визнання боргу за попередні роки, оскільки відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають лише з підстав, передбачених договором або законом.
Також апеляційна скарга помилково ототожнює існування загального обов'язку орендаря компенсувати витрати балансоутримувача з наявністю конкретного належним чином оформленого грошового зобов'язання.
Дійсно, умовами Договору передбачено можливість відшкодування земельного податку, однак сам Договір прямо встановлює, що таке відшкодування здійснюється на підставі окремого договору та відповідного розрахунку Балансоутримувача.
При цьому судом встановлено, що у 2022-2023 роках Позивач не направляв Відповідачу належним чином оформлених проектів договору та розрахунків у порядку, визначеному Договором. Лише у червні 2024 року Позивач звернувся до Відповідача з пропозицією укласти договір про відшкодування податку за минулі періоди.
Тому твердження апелянта про бездіяльність Відповідача є необґрунтованими, оскільки до моменту направлення проекту договору у Відповідача об'єктивно не існувало обов'язку ані погоджувати відповідні розрахунки, ані брати бюджетні зобов'язання.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що положення ч. 3 ст. 631 ЦК України не можуть застосовуватись у спосіб, який суперечить імперативним приписам бюджетного законодавства.
Надання сторонам права поширити умови договору на попередні відносини не означає можливості створення "заднім числом" бюджетних зобов'язань державного органу за відсутності бюджетних асигнувань та реєстрації таких зобов'язань у встановленому законом порядку.
Суд першої інстанції правильно врахував, що Відповідач є розпорядником бюджетних коштів та здійснює свою діяльність виключно у межах Бюджетного кодексу України.
Відповідно до ст.ст. 3, 48 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов'язання можуть братися лише в межах бюджетного періоду та затверджених бюджетних асигнувань. Зобов'язання, взяті без бюджетних асигнувань, не підлягають реєстрації органами Казначейства та не утворюють бюджетної заборгованості.
Тому висновок місцевого господарського суду про неможливість покладення на Відповідача у 2024 році обов'язку щодо компенсації витрат за 2022-2023 роки відповідає вимогам бюджетного законодавства та правовій природі бюджетних зобов'язань.
При цьому посилання апелянта на "порушення балансу інтересів сторін" не спростовує того факту, що суд не вправі покладати на бюджетну установу обов'язок здійснити видатки всупереч імперативним приписам бюджетного законодавства.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про нібито винну поведінку Відповідача щодо несвоєчасного нотаріального оформлення змін до договору оренди.
Матеріали справи не містять належних доказів того, що саме дії або бездіяльність Відповідача стали єдиною та безпосередньою причиною неукладення у 2022-2023 роках договору про відшкодування земельного податку.
Більше того, навіть після передачі майна на баланс Позивач протягом тривалого часу не ініціював належного оформлення договірних відносин щодо відшкодування земельного податку, а проект відповідного договору був направлений лише у 2024 році.
Посилання апелянта на судові рішення у справах №904/6486/25 та №904/6882/25 також не спростовують висновків місцевого господарського суду, оскільки правова оцінка у кожній справі надається з урахуванням установлених фактичних обставин, змісту конкретних договорів та наданих сторонами доказів.
Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну оцінку доказам у їх сукупності, правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду колегія суддів встановила, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2026 у справі № 904/1875/25 ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Судові витрати.
Відповідно до статті 129 ГПК України, у зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Парковка та реклама" Криворізької міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2026 у справі № 904/1875/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2026 у справі № 904/1875/25 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Т. В. СТЕФАНІВ
Суддя А. О. КОШЛЯ
Суддя О. І. КУЧЕРЕНКО