02.06.2026 м. Дніпро Справа № 904/6364/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Фещенко Ю.В. (доповідач),
суддів: Золотарьової Я.С., Соп'яненко О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Рибалки Г.Д.,
та представників:
від скаржника (позивача): Остапенко П.В. (в залі суду);
від відповідача: не з'явився;
вільні слухачі: Шевчук В.А., Івченко І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпровської міської ради
на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2026, постановлену суддею Івановою Т.В. у м. Дніпрі (повна ухвала складена 21.04.2026)
за результатом розгляду заяви Дніпровської міської ради
про вжиття заходів забезпечення позову
у справі № 904/6364/25
за позовом Дніпровської міської ради (м. Дніпро)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельмар Дніпро Сервіс" (м. Дніпро)
про визнання права комунальної власності,
У квітні 2026 року Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою про забезпечення позову, в якій просила суд:
- вжити заходb забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельмар Дніпро Сервіс", а саме^ на квартири №№56, 68, 69, 74, 78, 80, 85, 90, 93, 94, 98, 102 та паркомісця № 4 і № 5, розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Європейська, 11, до набрання рішенням по справі законної сили;
- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Дельмар Дніпро Сервіс" та будь-яким третім особам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо зазначеного майна, РНОНМ: 3186091212020, 3186099612020, 3186100512020, 3186110812020, 3147978312020, 3147979312020, 3147979712020, 3147980912020, 3186107012020, 3186108112020, 3186109212020, 3186110112020, 3147985112020, 3147985712020, у тому числі його відчужувати, передавати в іпотеку, обтяжувати будь-якими правами третіх осіб, до набрання рішенням суду у справі № 904/6364/25 законної сили.
Заява обґрунтована наступним:
- у провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа №904/6364/25 за позовом Дніпровської міської ради до ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс" про визнання права комунальної власності на об'єкт самочинного будівництва - житловий будинок літ. А1-13 , загальною площею 3 584 кв.м., що розташований за адресою: м. Дніпро, вул.Європейська, буд. 11, секція 2 (РНОНМ 1855159112101) (далі - Забудова № 2);
- провадження у справі № 904/6364/25 відкрито 25.11.2025, незважаючи на це, договори купівлі-продажу квартир у забудові № 2 укладалися у грудні 2025 року, січні, лютому та березні 2026 року - тобто вже після відкриття провадження у справі. Зокрема, 14.03.2026 (за 5 днів до дати формування довідки) відчужено 6 машиномісць та 2 квартири. Загалом після відкриття провадження у справі здійснено 14 угод щодо об'єктів самочинного будівництва. Таке цілеспрямоване та прискорене відчуження нерухомого майна, що є безпосереднім предметом судового спору, після відкриття провадження у справі, свідчить про умисне виведення активів з метою унеможливлення виконання рішення суду та є недобросовісною поведінкою учасника господарського процесу;
- для реєстрації кожної квартири секції 2 (літ. А1-13) (починаючи з квартири № 56) відповідач використовував сертифікат ДП162191700547 від 19.06.2019, який засвідчив введення в експлуатацію первинного, окремого, 9-поверхового будинку з 53 квартирами. Сертифікат вичерпав свою дію у 2019 році з введенням в експлуатацію первинного об'єкта (літ.А-9). Його повторне використання для реєстрації права власності на окрему будівлю є незаконним. Відтак, наявна у відповідача реєстрація права власності на квартири, що залишаються невідчуженими, ґрунтується виключно на незаконних реєстраційних діях, що є підставою для визнання цього права відсутнім. Усі реєстраційні дії здійснені одним державним реєстратором - Колесник Інгою Миколаївною, яка є посадовою особою Виконавчого комітету Троїцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області - органу, що знаходиться за сотні кілометрів від об'єкта нерухомості. Практика "реєстраційного туризму" - звернення до реєстраторів у віддалених органах, є загальновідомим явищем, що свідчить про умисний характер дій відповідача. Звертаємо особливу увагу суду на те, що всі реєстраційні дії щодо понад 50 об'єктів здійснено одним реєстратором протягом 2025- 2026 років. Переважна більшість договорів купівлі-продажу квартир у забудові № 2 (літ. А1-13) посвідчена одним нотаріусом - приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Главчевою Ларисою Володимирівною. Така концентрація угод свідчить про організований, системний характер реалізації квартир в об'єкті самочинного будівництва;
- зважаючи на те, що відповідач вже здійснив 14 угод щодо відчуження об'єктів самочинного будівництва після відкриття провадження у цій справі, існує висока вірогідність продовження такої поведінки щодо майна, яке залишається у його власності;
- квартири у забудові № 2 є невід'ємними складовими частинами єдиного об'єкта самочинного будівництва і фізично не можуть існувати як самостійні об'єкти нерухомого майна у відриві від несучих конструкцій будівлі в цілому;
- з деталізованої інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 471406337, сформованої 06.04.2026, вбачається, що ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс" не припинило відчуження об'єктів забудови № 2 після 19.03.2026;
- після 14.03.2026 відповідач відчужив ще 3 об'єкти загальною площею 514,1 кв.м, у тому числі:
1) квартиру № 105, загальною площею 218,5 кв.м., договір № 1576 від 24.03.2026;
2) нежитлове приміщення № 106, загальною площею 218,5 кв.м., договір № 1577 від 24.03.2026;
3) квартиру № 107, загальною площею 66,2 кв.м., договір б/н від 30.03.2026;
- загальна кількість угод щодо відчуження об'єктів забудови № 2, здійснених після відкриття провадження у справі (25.11.2025), становить щонайменше 14 об'єктів. Беручи до уваги наведену динаміку, існує реальна та безпосередня загроза подальшого відчуження майна, що залишається у власності відповідача;
- станом на дату формування Довідки № 471406337 від 06.04.2026 у власності ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс" залишаються такі об'єкти забудови № 2:
1) квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 56,4 кв.м.;
2) квартира № 68, загальною площею 44,8 кв.м.;
3) квартира № 69, загальною площею 34,7 кв.м.;
4) квартира № 74, загальною площею 34,7 кв.м.;
5) квартира № 78, загальною площею 44,8 кв.м.;
6) квартира № 80, загальною площею 45,1 кв.м.;
7) квартира № 85, загальною площею 45,1 кв.м.;
8) квартира № 90, загальною площею 45,1 кв.м.;
9) квартира № 93, загальною площею 29,5 кв.м.;
10) квартира № 94, загальною площею 34,7 кв.м.;
11) квартира № 98, загальною площею 29,5 кв.м.;
12) квартира № 102, загальною площею 61,8 кв.м.;
13) паркомісце № 4, загальною площею 13,8 кв.м.;
14) паркомісце № 5, загальною площею 13,8 кв.м.;
- з урахуванням викладеного, позивач уточнює перелік майна, щодо якого просить вжити заходи забезпечення позову, виключивши з нього квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , а також нежитлове приміщення № 106, як вже відчужені, та просить суд накласти арешт на майно відповідно до актуального переліку, наведеного вище;
- господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення;
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено таке: "Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. […] Апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні";
- заявлений захід забезпечення є співмірним із заявленою вимогою та не завдає відповідачу збитків, що підлягали б відшкодуванню. Відповідно до частини 4 статті 139 Господарського процесуального кодексу України, зустрічне забезпечення надається з метою відшкодування можливих збитків відповідача, пов'язаних із вжиттям заходів забезпечення позову. Між тим, накладення арешту на нерухоме майно не позбавляє відповідача жодних реальних доходів і не перешкоджає його господарській діяльності: квартири у незданому в експлуатацію об'єкті самочинного будівництва не можуть законно здаватися в оренду чи використовуватися у господарському обороті. Обмежується виключно право на відчуження спірного майна, тобто саме та дія, яку відповідач вже здійснює на шкоду інтересам позивача. За таких обставин збитки, які потенційно могло б покрити зустрічне забезпечення, відсутні. Заявлений захід забезпечення позову - накладення арешту на нерухоме майно, не призводить до позбавлення відповідача права власності або права користування майном. Відповідач зберігає право фактичного володіння та користування об'єктами і може здійснювати будь-яку господарську діяльність, пов'язану з їх використанням. Обмежується виключно право на розпорядження, тобто можливість вчиняти правочини щодо відчуження, іпотеки чи обтяження майна. Позивач є органом місцевого самоврядування, що здійснює захист права комунальної власності, тобто майна, яке належить не йому особисто, а територіальній громаді. Бюджетне законодавство не передбачає можливості надання органом місцевого самоврядування зустрічного забезпечення у вигляді застави коштів або майна за власними процесуальними позиціями - це суперечило б принципу цільового використання бюджетних коштів (статті 7 Бюджетного кодексу України). Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду (постанова від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22), суд при вирішенні питання про забезпечення позову зобов'язаний встановлювати, зокрема, ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача. Такий ризик у цій справі є очевидним та підтвердженим - відповідач здійснив 14 угод щодо відчуження об'єктів самочинного будівництва вже після відкриття провадження у справі. Надання зустрічного забезпечення в умовах активного виведення активів відповідачем не відповідало б меті інституту забезпечення позову - гарантувати реальне виконання судового рішення. З огляду на викладене, позивач вважає, що у цій справі відсутні правові та фактичні підстави для надання зустрічного забезпечення, а вжиття заходів забезпечення позову є цілком обґрунтованим та відповідає принципам пропорційності, ефективності судового захисту та верховенства права.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2026 у справі №904/6364/25 Дніпровській міській раді відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Ухвала обґрунтована наступним:
- позовними вимогами у даній справі є вимоги про визнання за Дніпровською міською територіальною громадою, в особі Дніпровської міської ради, права комунальної власності на нерухоме майно: об'єкт самочинного будівництва - житловий будинок літ. А1-13, загальною площею 3 584 кв.м., що розташоване за адресою: місто Дніпро, вулиця Європейська, будинок 11, секція 2;
- у поданій заяві про забезпечення позову позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельмар Дніпро Сервіс", а саме: на квартири з номерами: 56, 68, 69, 74, 78, 80, 85, 90, 93, 97, 98, 102 та паркомісця з номерами 4, 5, що розташовані за адресою: місто Дніпро, вулиця Європейська, 11;
- разом з тим позивачем не подано належних і допустимих доказів наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а саме: позивач не навів обґрунтувань та не надав належних і допустимих доказів, на підтвердження того, що нерухоме майно, на яке він просить накласти арешт, - квартири №№56, 68, АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , 97, 98, 102 та паркомісця №№ 4, 5 за адресою: місто Дніпро, вулиця Європейська, 11, належать до секції 2 житлового будинку літ. А1-13, яка є предметом позовних вимог у даній справі. За таких обставин суд позбавлений можливості встановити наявність належного зв'язку між заявленим заходом забезпечення позову та предметом спору;
- саме лише посилання заявника на адресу розташування майна без подання технічної, реєстраційної чи іншої документації, з якої можливо ідентифікувати належність конкретних квартир та паркомісць до секції 2 спірного об'єкта, не дає господарському суду підстав для висновку про співмірність, обґрунтованість і необхідність обраних заходів забезпечення позову;
- предметом судового розгляду в даному випадку є заява про забезпечення позову та додані на її обґрунтування докази. До заяви про забезпечення позову позивачем додано деталізовану Інформаційну довідку на майно відповідача від 06.04.2026 та деталізовану Інформаційну довідку на майно відповідача від 19.03.2026. Жоден із зазначених та досліджених судом доказів не містить посилання на розташування зазначених позивачем у заяві про забезпечення позову об'єктів нерухомості саме за адресою: місто Дніпро, вулиця Європейська, будинок 11, секція 2;
- отже, заявником не доведено належними і допустимими доказами, що нерухоме майно, щодо якого заявлено вимогу про накладення арешту, входить до об'єкта, який є предметом спору у даній справі, а відтак відсутній належний зв'язок між заявленими заходами забезпечення позову та предметом позовних вимог;
- за таких обставин господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, Дніпровська міська рада звернулась до Центрального апеляційного господарського суду за допомогою системи "Електронний суд" з апеляційною скаргою (вх. № суду 49943 від 28.04.2026), в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2026 у справі № 904/6364/25 про відмову у забезпеченні позову; ухвалити постанову про задоволення заяви про забезпечення позову Дніпровської міської ради у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована наступними обставинами:
- ухвала, всупереч положенням Господарського процесуального кодексу України та практиці Європейського Суду з прав людини, не містить жодної належної оцінки доводів заявника/позивача, є необґрунтованою та непрозорою, оскільки суд першої інстанції здійснив ігнорування доводів без будь-якого належного спростування;
- суд першої інстанції відмовив у забезпеченні позову з єдиного мотиву - позивач не довів приналежність арештованих квартир до секції 2. При цьому суд проігнорував наявні в матеріалах справи докази і переклав на позивача тягар подолання наслідків навмисного приховування, яке вчинив сам відповідач. Відповідач цілеспрямовано зареєстрував квартири №56-107 за адресою "вул. Європейська, 11" без зазначення секції - щоб формально відвести їх від забудови № 2 (спірного об'єкта) і ускладнити ідентифікацію. Саме відповідач є автором тієї неоднозначності, на яку суд послався як на підставу відмови позивачу; правосуддя не може захищати наслідки власної тактики відповідача і перетворювати їх на тягар для позивача;
- предметом позову є забудова № 2 - самочинно збудований 13-поверховий житловий будинок літ. А1-13, РНОНМ 1855159112101, за адресою: вул. Європейська, 11, секція 2, м.Дніпро. Відповідач, здійснюючи реєстрацію квартир у цій будівлі, свідомо вказував адресу вул. Європейська, 11 (ідентичну адресі будинку літ. А-9 - основна будівля). Це не технічна похибка - це цілеспрямована тактика зробити так, щоб квартири не піддавалися ідентифікації як об'єкти самочинного будівництва;
- разом з тим у своєму відзиві на позов відповідач зазначив, що обидві будівлі є для нього "єдиним цілим" і що він розглядає це як єдиний будинок № 11. Позиція відповідача про "єдине ціле" була детально і аргументовано спростована позивачем у додаткових поясненнях від 20.01.2026, що вже перебувають у матеріалах справи: об'єкт літ. А-9 та забудова № 2 (літ. А1-13) є самостійними, різними об'єктами нерухомого майна з різними РНОНМ, різною поверховістю, різними правовими режимами і різними підставами реєстрації. Жодної "секції 1" у будинку літ. А-9 не існує та ніколи не існувало; в жодній технічній, дозвільній чи реєстраційній документації не зазначено, що первісний об'єкт є будинком "секційного типу". Це суперечить усталеному правовому принципу: nemo ex suo delicto meliorem suam conditionem facere potest - ніхто не може поліпшити своє становище власним протиправним діянням. Оскільки неоднозначність адресного запису є наслідком навмисних дій відповідача, то саме відповідач мав доводити відсутність зв'язку між квартирами і забудовою № 2. Більше того, у судовому засіданні 15.04.2026 представник відповідача підтвердив факт відчуження квартир у спірному тринадцятиповерховому будинку. Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані учасником справи, не підлягають доказуванню. Отже, твердження суду першої інстанції про те, що суд не може встановити приналежність квартир до 13-поверхової будівлі, є помилковим;
- об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 по справі № 905/448/22 виснувала, що вимога надання доказів щодо очевидних речей свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Приналежність квартир АДРЕСА_1 і вище до забудови № 2 є очевидною обставиною, що прямо вбачається з матеріалів справи у їх сукупності. Вимагати від позивача окремий документ з дослівним написом "секція 2" - за умови, що саме відповідач навмисно "не вписав ці слова" у реєстраційні документи - це не просто завищений стандарт, це стандарт, який заздалегідь недосяжний і конструктивно неможливий, оскільки єдиний, хто міг забезпечити наявність цих слів у документах - сам відповідач, який свідомо цього не зробив;
- технічний паспорт на кв. АДРЕСА_11 прямо вказує на 13-й поверх. Так, у матеріалах справи наявний технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_11 (реєстраційний номер 1101:4577-9390-4882-5884, виготовлений ФОП Пазій О.Л., 08.08.2025). У розділі "Об'єкти технічної інвентаризації" паспорту зазначено розташування квартири на 13-му поверсі. Єдина будівля за адресою вул. Європейська, 11, яка є 13-поверховою, - це забудова № 2 (літ. А1-13, РНОНМ 1855159112101). Будинок літ. А-9 є 9-поверховим і фізично не містить 13-го поверху. Більш того, відповідно до пункту 48 Порядку Кабінету Міністрів України № 488 від 12.05.2023 поверховість будівлі позначається через тире після літерного позначення: позначення "А1-13" безпосередньо ідентифікує 13-поверхову будівлю. Суд не дав жодної оцінки цьому доказу та обставинам;
- нумерація квартир унеможливлює їх розташування в будь-якій іншій будівлі. Будинок літ. А-9 (РНОНМ 1296796212101) введений в експлуатацію Сертифікатом ДП162191700547 від 19.06.2019 і має рівно 53 квартири (№№ 1 - 53). Квартири з номерами 56 та вище фізично не можуть знаходитися у цьому будинку. Їхнє розташування у забудові № 2 є логічно та документально неминучим. Це очевидна обставина, що безпосередньо вбачається із сертифіката, наявного в матеріалах справи. Крім того, квартири у забудові № 2 розміщені починаючи з 4-го поверху - перші три поверхи є нежитловими, що також відповідає реєстраційним даним та підтверджує унікальність ідентифікації об'єктів;
- додаткові пояснення, що вже перебували у справі, прямо встановлюють приналежність кожної квартири до забудови № 2. До матеріалів справи вже були долучені додаткові пояснення від 20.03.2026 (щодо реєстраційних дій відповідача та прав третіх осіб), подані позивачем на підставі частини 5 статті 161 Господарського процесуального кодексу України, а також деталізовані інформаційні довідки № 469024886 від 19.03.2026 та № 471406337 від 06.04.2026. У них детально і з посиланням на конкретні реєстраційні записи встановлено: 1) будинок літ. А-9 є 9-поверховим з 53 квартирами; 2) всі квартири з номерами № 56 та вище, зокрема, зазначені у заяві про забезпечення позову, зареєстровані у забудові № 2 (літ. А1-13, секція 2) на підставі вичерпаного Сертифіката ДІ1162191700547 і Наказу ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс" № 11/10/24-4Р від 11.10.2024; 3) всі реєстраційні дії здійснені одним реєстратором - Колесник І.М.;
- суд безпідставно звів дослідження матеріалів справи до питання наявності слів "секція 2" в адресному рядку, залишивши поза увагою всю сукупність ідентифікаційних ознак;
- заява про забезпечення позову є процесуальною заявою в межах уже відкритого провадження у справі № 904/6364/25, а не самостійним провадженням. Це означає, що при її розгляді суд має у своєму розпорядженні весь масив матеріалів справи і зобов'язаний їх враховувати, незалежно від того, до якої конкретної заяви або клопотання вони були долучені. Суд самостійно звузив коло досліджуваних матеріалів до документів, доданих безпосередньо до заяви про забезпечення позову, і саме через цю неповноту дослідження дійшов висновку про недоведеність вимог заявника. Наслідком цього стало недопустиме перекладення на позивача тягаря подолання власної неповноти дослідження матеріалів справи. Таким чином, суд першої інстанції, вимагаючи прямо або опосередковано (через відмову в задоволенні), повторного надання вже наявних доказів, діє поза межами закону і створює для позивача штучний, нормативно не обґрунтований бар'єр;
- стаття 136 Господарського процесуального кодексу України пов'язує забезпечення позову саме з ризиком для виконання майбутнього рішення, а не з досконалістю оформлення заяви. Ухвала не містить жодної оцінки цього ризику;
- після відкриття провадження у справі, - з 25.11.2025, відповідач здійснив щонайменше 14 угод з відчуження квартир у забудові № 2. Ці обставини підтверджені деталізованими інформаційними довідками № 469024856 та № 471406337, що були долучені до заяви про забезпечення позову. Суд не надав їм жодної оцінки. Кожен раунд "процесуального зволікання" - повернення заяви (через "відсутність зустрічного забезпечення") і тепер відмова - об'єктивно надавав відповідачу час і можливість продовжувати виведення активів. Відповідач отримував вигоду від кожного дня зволікань суду;
- Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 встановила, що ключовим є ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, що може виявлятися через "вплив на виконуваність рішення суду". Апеляційний суд у тій справі правомірно врахував, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. У справі № 904/6364/25 цей ризик не є гіпотетичним - він вже реалізований 14 випадками і суд це проігнорував;
- заходи interim relief (тимчасові забезпечувальні заходи) є ефективними лише за умови своєчасності (ЄСПЛ, "Micallef v. Malta", 2009). Суд, що відмовляє в арешті майна, яке активно відчужується, з підстав, які не передбачені законом як підстави для відмови - підміняє предмет оцінки: замість дослідження ризику для позивача досліджує процесуальну форму документів, яку навмисно спотворив відповідач;
- суд першої інстанції фактично захистив відповідача від арешту майна, використовуючи як привід ту саму документальну неясність, яку відповідач сам і створив;
- ухвала не містить жодної оцінки: - технічного паспорта на кв. № 102 (1101:4577-9390-48852-5884) в частині зазначення 13-го поверху і літерного позначення А1-13; - додаткових пояснень від 20.03.2026 (щодо реєстраційних дій відповідача та прав третіх осіб), що встановлюють приналежність квартир № 56+ до забудови № 2; - деталізованих інформаційних довідок № 469024886 та № 471406337 в частині 14 угод після відкриття провадження і відомостей про реєстраційні підстави; - усного визнання представника відповідача у засіданні 15.04.2026 щодо відчуження квартир у тринадцятиповерховому будинку (стаття 75 Господарського процесуального кодексу України); - акту обстеження земельної ділянки від 21.05.2025 № 0442, що підтверджує розташування забудови № 2 і її ідентифікацію як літ. А 1- 13, секція 2;
- відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо суд вважає за можливе не дотримуватись цих висновків, він має належним чином мотивувати таке відхилення із зазначенням того, чим обставини цієї конкретної справи відрізняються від тих, у яких сформовані наведені висновки Верховного Суду. У свою чергу, ухвала містить цитати з постанов Верховного Суду у переліку доводів позивача, однак жодним чином не пояснює, чому висновки Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 (справа № 754/5683/22) та Верховного Суду від 07.04.2025 (справа № 915/1386/243), від 03.03.2023 (справа № 905/448/22) не підлягають застосуванню в цій справі, відповідне мотивування в ухвалі відсутнє;
- відповідно до висновків Верховного Суду для застосування заходів забезпечення позову досліджується наявність таких умов: 1) наявність спору (справа перебуває у провадженні на стадії підготовчого засідання; спір беззаперечно існує); 2) ризик незабезпечення ефективного захисту (підтверджений 14-ма задокументованими угодами після відкриття провадження у справі); 3) співмірність заходу (арешт накладається виключно на квартири і паркомісця забудови № 2 - безпосереднього предмета позову; відповідач зберігає право користування); 4) відсутність зловживання правом (жодних ознак зловживання з боку позивача не встановлено; зловживання має місце з боку відповідача. Усі чотири умови дотримані; правових підстав для відмови у забезпеченні позову не існувало.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Фещенко Ю.В. (доповідач), суддів - Золотарьової Я.С., Мартинюка С.В.
Враховуючи вказане, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.05.2026, зокрема, відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, розгляд справи призначено у судовому засіданні на 27.05.2026.
У судове засідання 27.05.2026 з'явилися представники скаржника (відповідача) та позивача.
У судовому засіданні 27.02.2026 протокольно було оголошено перерву до 02.06.2026.
Від відповідача надійшли письмові пояснення, які мають назву "Судові дебати" (вх. № суду 7137/26 від 29.05.2026), в яких відповідач просив апеляційний господарський суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, як підтверджують належність конкретних квартир та паркомісць до секції 2 спірного об'єкту, а також на те, що накладення арешту може призвести до порушення прав третіх осіб, які не є відповідачами у цій справі.
Розпорядженням керівника апарату Центрального апеляційного господарського суду від 01.06.2026, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Мартинюка С.В. - члена колегії суддів, відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених Рішенням зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду від 01.04.2025 № 1, призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у судовій справі № 904/6364/25.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Фещенко Ю.В. (доповідач), суддів - Золотарьової Я.С., Соп'яненко О.Ю.
Враховуючи вказане, колегія суддів у зазначеному складі вважала за необхідне прийняти апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2026 у справі № 904/6364/25 до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Фещенко Ю.В. (доповідач), суддів - Золотарьової Я.С., Соп'яненко О.Ю., про що постановлена ухвала від 02.06.2026.
У судове засідання 02.06.2026 з'явився представник скаржника (позивача); представник відповідача у вказане засідання не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив; жодних клопотань від відповідача до суду не надходило.
При цьому судом встановлено, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, оскільки у попередньому судовому засіданні 27.05.2026 брали участь представники всіх учасників справи; також в матеріалах справи наявна розписка про повідомлення представників позивача та відповідача про дату наступного судового засідання - 02.06.2026 о 14:30 (арк.с. 169).
Судом відзначено, що у даному випадку всі учасники справи були повідомлені про дату, час та місце судового засідання 02.06.2026 завчасно; підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені Господарським процесуальним кодексом України, відсутні.
Враховуючи те, що явка представників учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов'язковою, всі учасники справи були належним чином та завчасно повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, достатність матеріалів справи для їх розгляду по суті, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у призначеному судовому засіданні.
У судовому засіданні 02.06.2026 представник скаржника (позивача) просив апеляційний господарський суд скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2026 у справі № 904/6364/25 про відмову у забезпеченні позову; ухвалити постанову про задоволення заяви про забезпечення позову Дніпровської міської ради у повному обсязі, посилаючись на доводи, наведені в апеляційній скарзі.
Суддею-доповідачем у судовому засіданні 02.06.2026 було оголошено зміст письмових пояснень відповідача, поданих до суду 29.05.2026.
Під час розгляду апеляційної скарги судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах оскарження № 904/6364/25, а також докази, що містяться в електронній справі №904/6364/25 про визнання права комунальної власності.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що апеляційним господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції під час апеляційного провадження.
У судовому засіданні 02.06.2026, відповідно до статей 240, 283 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, а також правильність застосування норм матеріального права, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Основні правила щодо вжиття заходів забезпечення позову містяться у статтях 136, 137 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулася з відповідними вимогами у справі про банкрутство.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Згідно з частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У частині 3 статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
Системний аналіз положень частини 1 статті 136, статті 137 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені у частинах 2, 5, 6, 7 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Слід також відзначити, що гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейський суд з прав людини у рішенні від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У рішенні від 31.07.2003 в справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відтак, інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Судом враховується висновок, викладений в рішенні Конституційного Суду України від 31.05.2011 № 4-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень частини 1 статті 376 у взаємозв'язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, "з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову" (абзац 5 пункту 4 мотивувальної частини). Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в господарському судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для особи рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення рішення в господарській справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 910/16868/19).
Згідно з частиною 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного суду від 19.07.2024 у справі № 917/1862/21.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що з рештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог до доказування, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
Достатньо обґрунтованим, для забезпечення позову, є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17, постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19, від 28.10.2019 у справі №916/1845/19, від 10.09.2020 у справі № 922/3502/19).
У постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду вказала, що при розгляді заяви про забезпечення позову ключовим є встановлення судом:
1) наявності спору між сторонами;
2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду;
3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та
4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Як убачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа № 904/6364/25 за позовом Дніпровської міської ради до ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс" про визнання права комунальної власності на об'єкт самочинного будівництва - житловий будинок літ. А1-13 , загальною площею 3 584 кв.м., що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Європейська, буд. 11, секція 2 (РНОНМ 1855159112101).
Отже, у даному випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Водночас, у таких немайнових спорах мають досліджуватися також обставини, чи не призведе невжиття заявлених заходів забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі від 17.04.2026 дійшов таких висновків:
- позивачем не подано належних і допустимих доказів наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а саме: позивач не навів обґрунтувань та не надав належних і допустимих доказів, на підтвердження того, що нерухоме майно, на яке він просить накласти арешт, - квартири №№56, 68, 69, 74, 78, 80, 85, 90, 93, 97, 98, 102 та паркомісця №№ 4, 5 за адресою: місто Дніпро, вулиця Європейська, 11, належать до секції 2 житлового будинку літ. А1-13, яка є предметом позовних вимог у даній справі. За таких обставин суд позбавлений можливості встановити наявність належного зв'язку між заявленим заходом забезпечення позову та предметом спору. Саме лише посилання заявника на адресу розташування майна без подання технічної, реєстраційної чи іншої документації, з якої можливо ідентифікувати належність конкретних квартир та паркомісць до секції 2 спірного об'єкта, не дає господарському суду підстав для висновку про співмірність, обґрунтованість і необхідність обраних заходів забезпечення позову;
- предметом судового розгляду в даному випадку є заява про забезпечення позову та додані на її обґрунтування докази. До заяви про забезпечення позову позивачем додано деталізовану Інформаційну довідку на майно відповідача від 06.04.2026 та деталізовану Інформаційну довідку на майно відповідача від 19.03.2026. Жоден з зазначених та досліджених судом доказів не містить посилання на розташування зазначених позивачем у заяві про забезпечення позову об'єктів нерухомості саме за адресою: місто Дніпро, вулиця Європейська, будинок 11, секція 2;
- заявником не доведено належними і допустимими доказами, що нерухоме майно, на яке заявлено вимогу про накладення арешту, входить до об'єкта, який є предметом спору у даній справі, а відтак відсутній належний зв'язок між заявленими заходами забезпечення позову та предметом позовних вимог. За таких обставин господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Апеляційний господарський суд вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, з огляду на таке.
Суд першої інстанції помилково обмежився дослідженням лише доказів, які були долучені до заяви про вжиття заходів забезпечення позову, поданої 06.04.2026, оскільки в провадженні цього ж суду на час звернення з зазначеною заявою вже перебувала справа №904/6364/25 за позовом Дніпровської міської ради до ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс" про визнання права комунальної власності на об'єкт самочинного будівництва - житловий будинок літ. А1-13, загальною площею 3 584 кв.м., що розташований за адресою: м. Дніпро, вул.Європейська, буд. 11, секція 2.
Як убачається з електронної справи № 904/6364/25, до позовної заяви позивачем були долучені, зокрема, такі докази:
- копія Договору оренди землі від 14.05.2019 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000024200094.PDF.
- копія клопотання ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс" від 20.07.2017.pdf.
- копія Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.07.2017.pdf.
- копія технічного паспорту від 30.06.2017.pdf.
- копія Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру прав власності на нерухоме майно від 09.01.2018.pdf.
- копія Декларації № ДП 083161161759 від 25.04.2016 про початок виконання будівельних робіт з реконструкції нежитлової будівлі під житловим будинок.pdf.
- копія рішення Дніпровської міської ради від 21.02.2018.pdf.
- копія клопотання ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс" від 17.01.2019.pdf.
- копія рішення Дніпровської міської ради від 24.04.2019.pdf.
- копія проєкту землеустрою, розробленого ТОВ НВФ "Геокад" щодо відведення Земельної ділянки.pdf.
- копія повідомлення № ДП 102191471347 від 27.05.2019.pdf.
- копія Сертифіката № ДП 162191700547 від 19.06.2019.pdf.
- копія Технічного паспорту від 28.04.2023.pdf.
- копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 24.10.2025.pdf.
- копія Акту обстеження земельної ділянки від 21.08.2025 № 0442.pdf.
- копія Звіту про оцінку об'єкта нерухомості.pdf.
- копія Витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва щодо Сертифіката ДП162191700547.pdf.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції під час розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову мав повно і всебічно дослідити обставини справи та всі наявні у справі №904/6364/25 докази, дотримуючись принципів господарського процесу та недопущення проявів надмірного формалізму.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Законом України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" Європейський суд з прав людини наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
При цьому докази мають відповідати критеріям належності (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України), допустимості (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України), достовірності (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України) та вірогідності (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).
За правилами оцінки доказів, наведеними у статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи зазначений стандарт доказування, апеляційний господарський суд дослідив та надав оцінку всім наявним у справі № 904/6364/25 доказам в їх сукупності та взаємозв'язку, та дійшов висновку, що долучені до позовної заяви, а також до заяви про вжиття заходів забезпечення позову докази більш вірогідно підтверджують, що квартири №№56, 68, 69, 74, 78, 80, 85, 90, 93, 94, 98, 102 та паркомісця № 4 і № 5, розташовані за адресою: м. Дніпро, вул.Європейська, 11, щодо яких позивач просив вжити заходи забезпечення позову, є тим же об'єктом нерухомості, на який позивач просить суд визнати право комунальної власності у цій справі.
В цій частині апеляційний господарський суд вважає слушними доводи апеляційної скарги з посиланням на необхідність оцінки всіх наявних у справі доказів в їх сукупності та взаємозв'язку.
При цьому, як було зазначено вище, достатньо обґрунтованим, для забезпечення позову, є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, зокрема, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем вчиняються дії з відчуження квартир та паркомісць, розташованих за адресою м. Дніпро, вул. Європейська, 11, з приводу яких наявний спір у справі № 904/6364/25.
Колегія суддів також враховує, що обраний заявником захід забезпечення позову є тимчасовим, на період вирішення спору по суті, та має на меті зупинення вчинення на час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки у вигляді ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.
Посилання відповідача у пояснення щодо апеляційної скарги від 29.05.2026 на висновки Верховного Суду розцінюються судом критично, оскільки індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється необхідність вжиття заходів забезпечення позову, а також дискреційний характер визначення судом необхідності вжиття відповідних заходів, виключає формування єдиних (для вирішення питання щодо необхідності застосування заходів забезпечення позову) критеріїв та алгоритму визначення підстав для вжиття того чи іншого засобу забезпечення позову.
На переконання колегії суддів, в питаннях наявності або відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову не може бути подібних правовідносин, оскільки в кожній конкретній справі судом надається оцінка конкретній та індивідуальній сукупності обставин, фактів та доказів в їх взаємозв'язку, які, очевидно, не можуть буди ідентичними з іншими справами.
Слід також відзначити, що в питаннях оцінки наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин справи, якими обумовлена необхідність вжиття відповідних заходів, а також оцінює вказані обставини у відповідності до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України.
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.
Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" установлено, що державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовну презумпцію права власності такої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 в справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18).
За викладених обставин, вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомості, тобто заборони на право розпоряджатися цим майном та заборона вчиняти реєстраційні дії з таким майном, у даному випадку спрямована на те, щоб протягом судового розгляду спору по суті суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою та забезпечив протягом розгляду справи продовження існування стану, який є предметом спору.
Отже, обраний позивачем спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомості та заборона вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо зазначеного майна, що є предметом спору у справі № 904/6364/25, є розумним, обґрунтованим та адекватним, має логічний зв'язок з предметом позову та має наслідком лише збереження існуючого становища до набрання рішенням законної сили та протягом дев'яноста днів після цього (частина 7 статті 145 Господарського процесуального кодексу України).
Вказаний захід забезпечення позову, за висновком колегії суддів, є співмірним із предметом позовних вимог, а накладення арешту на нерухоме майно та заборона вчиняти реєстраційні дії з ним є тимчасовим заходом, спрямований на підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу.
Заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального та ефективного захисту прав позивача, у разі задоволення позовних вимог.
При вирішення питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, апеляційний господарський судом оцінив, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти, та дійшов висновку, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно буде мати наслідком збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.
На переконання суду, запропонований позивачем захід забезпечення позову не призведе до порушення майнових прав відповідача та не вплине на його господарську діяльність, при цьому він не є тотожним з позовними вимогами, є адекватним та ефективним, а також носить тимчасовий характер, не завдає шкоди та збитків іншим учасникам справи. Разом із тим, вжиття вказаних заявником заходів забезпечення позову спрямоване виключно на збереження існуючого становища та на ефективний захист порушених прав та інтересів позивача в разі задоволення позову.
Відповідно до статті 141 Господарського процесуального кодексу України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову.
З приводу зустрічного забезпечення суд зазначає, що застосування зазначених заходів відповідно до частини 1 статті 141 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов'язком суду, для реалізації якого, в даному випадку, в господарського суду достатні підстави відсутні.
Враховуючи відсутність доказів можливості завдання збитків заявленими позивачем та задоволеними судом заходами забезпечення позову, з урахуванням законодавчо обґрунтованого характеру вжитих заходів, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав вимагати від позивача зустрічного забезпечення.
Доводи відповідача стосовно того, що накладення арешту може призвести до порушення прав третіх осіб, які не є відповідачами у цій справі, розцінюються колегією суддів критично, з огляду на те, що ці аргументи носять неконкретний (абстрактний) характер, більше того, у випадку підтвердження цих доводів належними доказами, відповідач не позбавлений права звернутися з заявою про скасування заходів забезпечення позову в порядку статті 145 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів зазначає, що на даний час в матеріалах справи відсутні докази того, що вжиття заходів забезпечення позову у цій справі порушує права осіб, які не є учасниками даної справи.
Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вважає, що у даній справі наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову шляхом:
- накладення арешту на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельмар Дніпро Сервіс", а саме на квартири №№ 56, 68, 69, 74, 78, 80, 85, 90, 93, 94, 98, 102 та паркомісця № 4 і № 5, розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Європейська, 11, до набрання рішенням по справі законної сили;
- заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Дельмар Дніпро Сервіс" та будь-яким третім особам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо зазначеного майна, РНОНМ: 3186091212020, 3186099612020, 3186100512020, 3186110812020, 3147978312020, 3147979312020, 3147979712020, 3147980912020, 3186107012020, 3186108112020, 3186109212020, 3186110112020, 3147985112020, 3147985712020, у тому числі його відчужувати, передавати в іпотеку, обтяжувати будь-якими правами третіх осіб, до набрання рішенням суду у справі № 904/6364/25 законної сили.
Відповідно до частини 1, 4 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2026 у справі № 904/6364/25 постановлена при неправильному застосуванні норм процесуального права.
З огляду на викладене, доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, отже, апеляційна скарга Дніпровської міської ради підлягає задоволенню; ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2026 у справі № 904/6364/25 слід скасувати.
У зв'язку з незавершенням розгляду справи № 904/6364/25, розподіл сум судового збору повинен бути здійснений судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно з загальними правилами статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
З підстав наведеного та керуючись статтями 3, 13, 74 - 80, 129, 136, 137, 269, 270, 275 - 284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2026 у справі № 904/6364/25 - задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2026 у справі №904/6364/25 - скасувати.
3. Ухвалити нове рішення, яким заяву Дніпровської міської ради про вжиття заходів забезпечення позову - задовольнити.
4. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельмар Дніпро Сервіс" (ідентифікаційний код юридичної особи 40715848), а саме: на квартири № 56 (РНОНМ 3186091212020), № 68 (РНОНМ 3186099612020), № 69 (РНОНМ 3186100512020), № 74 (РНОНМ 3186110812020), №78 (РНОНМ 3147978312020), № 80 (РНОНМ 3147979312020), № 85 (РНОНМ 3147979712020), № 90 (РНОНМ 3147980912020), № 93 (РНОНМ 3186107012020), № 94 (РНОНМ 3186108112020), № 98 (РНОНМ 3186109212020), № 102 (РНОНМ 3186110112020) та паркомісця № 4 (РНОНМ 3147985112020) та № 5 (РНОНМ 3147985712020), розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Європейська, 11, до набрання рішенням по справі законної сили.
Заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Дельмар Дніпро Сервіс" (ідентифікаційний код юридичної особи 40715848) та будь-яким третім особам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо зазначеного майна, РНОНМ: 3186091212020, 3186099612020, 3186100512020, 3186110812020, 3147978312020, 3147979312020, 3147979712020, 3147980912020, 3186107012020, 3186108112020, 3186109212020, 3186110112020, 3147985112020, 3147985712020, у тому числі його відчужувати, передавати в іпотеку, обтяжувати будь-якими правами третіх осіб, до набрання рішенням суду у справі №904/6364/25 законної сили.
5. Матеріали справи (оскарження) № 904/6364/25 повернути до Господарського суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 03.06.2026.
Головуючий суддя Ю.В. Фещенко
Суддя Я.С. Золотарьова
Суддя О.Ю. Соп'яненко