03 червня 2026 року
м. Київ
справа № 214/12060/25
провадження № 61-7396ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Покровського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 лютого 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Ковтун Наталії Григорівни про витребування відповіді,
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив зобов'язати суддю Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Ковтун Н. Г. надати йому повну інформацію по суті його звернень від 17 листопада 2025 року та 24 листопада 2025 року, а саме: вказати абзаци судового рішення або процитувати зміст судового рішення де саме зазначено, що судами досліджувалася нововиявлена обставина, що у разі перекриття крану гарантовано взагалі припиняється потік робочого середовища - газ, рідина, у встановлений законом десятиденний строк.
Покровський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалою від 06 лютого 2026 року відмовив у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Ковтун Н. Г. про витребування відповіді.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 28 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Ухвалу Покровського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 лютого 2026 року залишив без змін.
25 травня 2026 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв'язку, подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Покровського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 лютого 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року в указаній справі.
За змістом частини першої статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) вирішує колегія у складі трьох суддів після одержання касаційної скарги, оформленої відповідно до вимог статті 392 ЦПК України.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Вказане правило застосовується судом касаційної інстанції і при оскарженні постанови суду апеляційної інстанції, яка прийнята за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції.
Ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи, що підтверджено, зокрема, висновками Верховного Суду у постановах від 03 червня 2021 року в справі № 2-1210/11, від 08 червня 2021 року в справі № 2-1207/2011.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються (частини перша, друга статті 124 Конституції України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини одинадцятої статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.
Тлумачення вказаної норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду та суддів, який за своєю суттю, є засобом, що гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.
Європейський суд з прав людини з питання імунітету суддів зауважував, що такий імунітет має законну мету, оскільки є засобом забезпечення належного здійснення правосуддя (рішення у справах «Ернст та інші проти Бельгії», N 33400/96, § 47-57, від 15 липня 2003 року, «Плахтєєв та Плахтєєва проти України № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року).
Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року в справі
№ 6-3139цс16 зазначав, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц дійшла наступних висновків:
«Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року; аналогічні приписи закріплені у частинах першій і третій статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній з 30 вересня 2016 року).
Закони України не передбачають можливості розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов'язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов'язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.
Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов'язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.
Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного чи адміністративного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.
Позовні вимоги про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов'язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.
У даній справі ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами до судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Ковтун Н. Г. про витребування відповіді та просив суд зобов'язати суддю Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Ковтун Н. Г. надати позивачу повну інформацію по суті його звернень від 17 листопада 2025року та 24 листопада 2025року, а саме - вказати абзаци судового рішення або процитувати зміст судового рішення, де саме зазначено, що судами досліджувалася нововиявлена обставина - що у разі перекриття крану гарантовано взагалі припиняється потік робочого середовища - газ, рідина, у встановлений законом десятиденний строк.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції вірно виходив із того, що заявлені ОСОБА_1 вимоги фактично спрямовані на отримання роз'яснень щодо мотивів судового рішення та оцінки судом обставин справи, що свідчить про спробу оскарження дій суду поза межами процесуальних форм, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.
Отже встановивши, що позовна заява містить вимоги до судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Ковтун Н. Г., які не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження в частині цих вимог на підставі пункту 1 частини другої статті 186 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими, ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними, постановленими з додержанням норм права, підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Покровського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 лютого 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Ковтун Наталії Григорівни про витребування відповіді.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко