03 червня 2026 року
м. Київ
справа № 348/1822/23
провадження № 61-7334ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 15 травня 2025 року, постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року, постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Битківська селищна рада Надвірнянського району Івано-Франківської області, про усунення перешкод у користуванні під'їзною дорогою,
У серпні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , в якому просив зобов'язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні під'їзною дорогою, шляхом демонтажу частини огорожі, яка звужує проїзд до земельної ділянки позивача довжиною 30 м, шириною 60 см по всій довжині під'їзної дороги, а також зобов'язати ОСОБА_3 зрізати горіх, який є перешкодою для під'їзду до будиноковолодіння позивача та користування допоміжною спорудою - гаражем.
Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області рішенням від 15 травня 2025 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2 .
Звільнив ОСОБА_2 від сплати судового збору за розгляд цієї справи. Стягнув з ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн на користь ОСОБА_3 . Стягнув з ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн на користь ОСОБА_4 .
Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 10 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення. Рішення Надвірнянського районного суду від 15 травня 2025 року залишив без змін.
Не погоджуючись з рішенням суду, особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не досліджено того, що ОСОБА_3 умисно розташувавши огорожу не на межі земельних ділянок, фактично привласнив частину під'їзної дороги, шляхом зменшення ширини заїзду, чим ускладнив заїзд до будинковолодіння та земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , порушивши права останньої щодо вільного використання нею земельної ділянки. Вказувала, що фактично суд ухвалюючи оскаржуване рішення ґрунтувався на помилковому висновку експерта, який не відповідає державним будівельним нормам, що є додатковою підставою для скасування рішення.
Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 04 травня 2026 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 15 травня 2025 року закрив.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судовим рішенням не вирішувалось питання про права та обов'язки ОСОБА_1
29 травня 2026 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 15 травня 2025 року, постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року, постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Згідно частин першої та четвертої статті 389 ЦПК України касаційна скарга може бути подана особою, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки лише після розгляду судом апеляційної інстанції її апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції. Як виняток, допускається оскарження постанови апеляційного суду у касаційному порядку, якщо безпосередньо судом апеляційної інстанції ухвалено судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не брала участі у справі.
Згідноз пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 15 травня 2025 року не переглядалося по суті в апеляційному порядку за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка не брала участі у справі, у відкритті касаційного провадження в частині оскарження рішення суду першої інстанції необхідно відмовити з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України.
В частині оскарження постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 04 травня 2026 року у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на наступне.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною четвертою статті 394 ЦПК України передбачено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Право на оскарження судових рішень особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, передбачено також статтями 17, 18 ЦПК України.
Частиною першою статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права на апеляційне оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків.
Чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватися судом виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.
Аналогічного по суті висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15, а також Верховний Суд у постанові від 04 червня 2020 року у справі № 522/7758/14 та ухвалах від 20 січня 2021 року у справі № 202/2908/17, від 20 жовтня 2021 року у справі № 2-5986/11 та від 01 червня 2022 року у справі № 931/651/20.
Законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їхніх прав, інтересів та (або) обов'язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 904/7274/17, від 09 липня 2019 року у справі № 01/1494 (14-01/1494), від 02 грудня 2020 року у справі № 712/13890/15, від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц, від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц, від 13 жовтня 2021 року у справі № 917/1697/20.
У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і встановлення апеляційним судом, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (постанова Верховного Суду від 01 серпня 2019 року в справі № 412/1277/2012).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що вирішення питання про те, чи стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, рішення суду першої інстанції, є першочерговим завданням для апеляційного суду, але тільки в разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції (постанови Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі № 209/1817/19, від 04 квітня 2024 року у справі № 2-46/2010, від 05 червня 2024 року у справі № 607/12207/16-ц).
У постанові від 17 лютого 2020 року в справі № 668/17285/13-ц Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. Якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов'язки інших осіб (пункти 47, 48 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 32/77т (провадження № 12-17гс21)).
Подібного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла також у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.28) та в ухвалі від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19)).
У цій справі ОСОБА_1 , яка не брала участі в розгляді справи, вважала, що рішенням районного суду вирішено питання про її права та інтереси.
Суд установив, що ОСОБА_5 успадкувала після смерті ОСОБА_6 житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом від 21 листопада 1996 року, яке зареєстроване у реєстрі за № 6504.
ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25 серпня 2011 року, яке зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 серпня 2011 року.
Рішенням Битківської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської області від 27 жовтня 2010 року № 44-2/2010 ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою.
У 2014 році ОСОБА_2 виготовив технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, площею 0,0767 га, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 , в натурі (на місцевості).
Рішенням Битківської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської області від 22 січня 2015 року № 996-30/2015 орган місцевого самоврядування вирішив затвердити технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку позивача та передати йому вказану земельну ділянку у власність. На підставі цього рішення право власності на землю необхідно оформити у порядку визначеному статтею 126 ЗК України.
Спір між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо будівництва господарських споруд із порушенням будівельних норм та переміщення огорожі в сторону під'їзної дороги, що призвело до її звуження у 2021 році був предметом розгляду на комісії з питань земельних відносин Пасічнянської сільської ради. За результатами розгляду спору комісія рекомендувала сторонам виготовити правовстановлюючі документи на земельну ділянку та дотримуватися правил добросусідства, що підтверджується копією акту від 15 липня 2021 року.
ОСОБА_4 є власником житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 квітня 2021 року № 252388621. Також вона є власником земельної ділянки, площею 0,0725 га, яка розташована за вказаною адресою, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28 грудня 2021 року № 292788449.
Відповідно до копії технічного паспорту, який був виготовлений 19 червня 2020 року на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 , встановлено, що до складу домоволодіння входить огорожа (металева сітка на металевих стовпах). Рік її зведення не вказаний.
Згідно з планом меж земельної ділянки, власником якої є ОСОБА_4 , ця ділянка по межі «БВ» та «ГА» межує з землями селищної ради. Таким чином, по обидва боки від цієї земельної ділянки пролягає дорога, ОСОБА_2 не є суміжним землекористувачем із ОСОБА_4 .
ОСОБА_3 є власником житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 31 травня 2019 року та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31 травня 2019 року №168873592.
Відповідно до копії технічного паспорту, який був виготовлений 19 жовтня 2017 року, на садибний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 встановлено, що до складу домоволодіння входить також огорожа. Рік побудови не вказаний.
За домогосподарством відповідача ОСОБА_3 облікована земельна ділянка орієнтовною площею 0,0797 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Згідно з кадастровим планом земельної ділянки, власником якої є ОСОБА_3 , земельна ділянка по межі «АБ» межує з землями селищної ради (дорога). ОСОБА_2 є суміжним землекористувачем із ОСОБА_3 по межі «ГА».
Установлено, що ОСОБА_1 є власником домоволодіння АДРЕСА_1 , яке також межує з домоволодінням ОСОБА_2 з іншого боку.
Відповідно до викопіювання із схематичного плану кварталу від 20 серпня 1975 року № 25-11, встановлено, що краї дороги, яка пролягає вздовж межі домогосподарства ОСОБА_3 не є рівними, ширину дороги не вказано.
Відповідно до копії листа від 16 жовтня 2023 року № В/253 у ході розгляду скарги ОСОБА_2 щодо переміщення огорожі відповідачами орган місцевого самоврядування встановив, що конфігурація земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідає плану земельних ділянок, складеному у 1975 році.
Згідно з висновком експерта від 11 лютого 2025 року № 1754/23-28 ширина заїзду (проїзду) до земельної ділянки позивача відповідає нормам ДБН В.2.3-5-2018 «Вулиці та дороги населених пунктів», де мінімальна ширина смуги руху для проїзду та вулиці в житловій забудові становить 2,75 м, однак не відповідає ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій», де для пожежних автомобілів слід передбачати проїзди завширшки не менше ніж 3,5 м. Проектування ширини заїзду 3,5 м відповідно до вимог ДБН Б.2.2-12:2009 «Планування і забудова територій» можливе при внесенні відповідних змін до генерального плану, відповідно до статей 8, 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» або якщо відповідно до чинного генерального плану даний заїзд (проїзд) повинен становити 3,5 м. Встановити, яку частину огорожі довжиною 30 м необхідно перемістити та наявну відстань з метою приведення заїзду до вимог ДБН, щоб встановити ширину заїзду 3,5 м не видається за можливе, оскільки це має бути проведено відповідно до чинної містобудівної документації (генерального плану). Інформація про параметри заїзду відповідно до чинної містобудівної документації відсутня. У дослідницькій частині висновку експерта є схема виконаних експертом замірів ширини під'їзної дороги між домоволодіннями сторін, відповідно до якої ширина під'їзної дороги між домоволодіннями відповідачів коливається від 3,19 м до 3,57 м, а ширина під'їзної дороги вздовж домоволодіння позивача коливається від 3,08 м до 3,78 м.
Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 15 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року, ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції вірно виходив із того, що оскаржуваним нею рішенням суду першої інстанції не вирішувалися питання про її права, інтереси та (або) обов'язки.
Крім того, при вирішенні позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції не встановлював обставини, які б свідчили про порушення відповідачами прав ОСОБА_1 та сторони відповідних доказів не подавали.
При цьому ОСОБА_1 не позбавлена права подання самостійного позову до суміжних землекористувачів щодо усунення перешкод.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши, що рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 15 травня 2025 року не вирішувалися питання про права, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_7 , дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України це є підставою для закриття апеляційного провадження.
Постановляючи ухвалу про закриття апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції діяв у межах своїх повноважень та у визначений процесуальним законом спосіб.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявниця.
Оскільки правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження в цій частині слід відмовити.
Керуючись статтею 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 15 травня 2025 року, постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року, постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Битківська селищна рада Надвірнянського району Івано-Франківської області, про усунення перешкод у користуванні під'їзною дорогою.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко