26 травня 2026 року
м. Київ
справа № 545/4453/22
провадження № 61-5877св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю.
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1 , заінтересована особа- головний державний виконавець Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Антонова Алевтина Геннадіївна, стягувач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Якименко Микола Миколайович, на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2025 року у складі судді Любчика О. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 березня 2026 року у складі колегії суддів Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на рішення та дії головного державного виконавця Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Дергачівський ВДВС у Харківському районі Харківської області Східного МРУ Міністерства юстиції) Антонової А. Г., стягувач ОСОБА_2 .
Скаргу мотивовано тим, що Полтавський районний суд Полтавської області рішенням від 08 серпня 2024 року у справі № 545/4453/22, яке Полтавський апеляційний суд постановою від 28 січня 2025 року залишив без змін, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дітей задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно і до досягнення дітьми повноліття.
22 серпня 2024 року Полтавський районний суд Полтавської області у справі № 545/4453/22 видав виконавчий лист, який пред'явлено до виконання до Дергачівського ВДВС у Харківському районі Харківської області Східного МРУ Міністерства юстиції.
Головний державний виконавець Дергачівського ВДВС у Харківському районі Харківської області Східного МРУ Міністерства юстиції Антонова А. Г. постановою від 05 вересня 2024 року відкрила виконавче провадження № НОМЕР_1.
18 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дергачівського ВДВС у Харківському районі Харківської області Східного МРУ Міністерства юстиції із заявою про зарахування платежів у рахунок сплати аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 в сумі 54 200,00 грн, які сплачено на банківський картковий рахунок сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та в сумі 55 500,00 грн - на банківський картковий рахунок сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також всі наступні платежі, які будуть, боржник ОСОБА_1 здійснить на ці банківські карткові рахунки дітей у рахунок сплати аліментів за виконавчим провадженням № НОМЕР_1.
Також просив здійснити перерахунок розміру заборгованості зі сплати аліментів та видати нову довідку-розрахунок про розмір заборгованості зі сплати аліментів за вказаним виконавчим провадженням.
Дергачівський ВДВС у Харківському районі Харківської області Східного МРУ Міністерства юстиції у задоволенні заяви про зарахування платежів у рахунок сплати аліментів відмовив у зв'язку з тим, що в призначенні платежу не вказана стягувачка ОСОБА_2 як отримувачка аліментів та аліменти не були отримані нею; станом на 08 липня 2025 року заборгованість за аліментами становить 96 022,80 грн.
Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 просив суд:
визнати неправомірною відмову Дергачівського ВДВС у Харківському районі Харківської області Східного МРУ Міністерства юстиції у зарахуванні платежів, сплачених на особисті рахунки дітей, у рахунок сплати аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;
визнати неправомірним та скасувати розрахунок боргу за аліментами ОСОБА_1 , складений головним державним виконавцем Дергачівського ВДВС у Харківському районі Харківської області Східного МРУ Міністерства юстиції Антоновою А. Г.;
зобов'язати головного державного виконавця здійснити розрахунок заборгованості зі сплати аліментів із зарахуванням у рахунок сплати аліментів платежів у сумі 54 200 грн, які боржник сплатив на банківський картковий рахунок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та в сумі 55 500 грн, які боржник сплатив на банківський картковий рахунок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Полтавський районний суд Полтавської області ухвалою від 11 вересня 2025 року скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Полтавський апеляційний суд постановою від 30 березня 2026 року ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2025 року залишив без змін.
Судові рішення мотивовано тим, що боржник не пропустив строк на звернення до суду з поданою скаргою. Проте, скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, оскільки дії головного державного виконавця щодо вжиття заходів, спрямованих на виконання судового рішення про стягнення аліментів, зокрема проведення розрахунку заборгованості, узгоджуються із вимогами чинного законодавства.
Разом з тим, здійснені боржником платежі на відкриті у банку рахунки на ім'я малолітніх дітей не можуть свідчити про виконання ним свого обов'язку, пов'язаного з утриманням дитини, оскільки діти стягувачки та боржника є малолітніми і не досягли чотирнадцятирічного віку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій 01 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд», ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Якименко М. М., просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення скарги.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається напункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц, від 28 червня 2023 року у справі № 186/126/21, від 13 червня 2024 року у справі № 760/17498/22, від 31 жовтня 2024 року у справі № 545/1241/20.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені на шкоду інтересам дітей ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , оскільки саме вони (діти) є власниками аліментів, але після перерахування вказаних аліментів їх матері ОСОБА_2 , діти вказаних аліментів не отримували та аліменти не використовувалися матір'ю на користь та в інтересах дітей.
Суди не урахували, що діти проживають з батьком (заявником), тому нарахування аліментів за період, коли діти не проживали із матір'ю (стягувачем), суперечить цільовому використанню коштів.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу стягувач ОСОБА_2 , посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів заявника, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, що встановили суди
На виконанні Дергачівського ВДВС у Харківському районі Харківської області Східного МРУ Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом № 545/4453/22 від 22 серпня 2024 року, виданим Полтавським районним судом Полтавської області у цивільній справі про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно і до досягнення дітьми повноліття.
Головний державний виконавець Антонова А. Г. постановою від 05 вересня 2024 року відкрила виконавче провадження № НОМЕР_1.
Відповідно до розрахунку боргу за аліментами станом на 08 липня 2025 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів становить 96 022,80 грн.
18 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дергачівського ВДВС у Харківському районі Харківської області Східного МРУ Міністерства юстиції із заявою про зарахування платежів у рахунок сплати аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_1. Зазначив, що протягом 2024-2025 років він перерахував на банківський картковий рахунок його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти на його утримання в загальній сумі 54 200,00 грн, а також аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на його банківський картковий рахунок у загальній сумі 55 500,00 грн. Також просив видати нову довідку-розрахунок про розмір заборгованості.
Дергачівський ВДВС у Харківському районі Харківської області Східного МРУ Міністерства юстиції листом від 08 липня 2025 року повідомив ОСОБА_1 про те, що в наданих ним копіях банківських квитанцій та картці реквізитів для проведення операцій поповнення карткового рахунку в призначенні платежу не вказана стягувач ОСОБА_2 як отримувач аліментів. До відділу надійшла заява стягувача про неотримання аліментів від боржника ОСОБА_1 . Таким чином, наведені копії квитанцій не можуть бути враховані під час обчислення розрахунку заборгованості за аліментами.
Вказаним листом ОСОБА_1 відмовлено у зарахуванні у рахунок сплати аліментів здійснені ним платежі на рахунки дітей як аліменти, стягнені на користь ОСОБА_2 за рішенням суду.
Заявою від 09 травня 2025 року, яка наявна в матеріалах виконавчого провадження, ОСОБА_2 повідомила Дергачівський ВДВС у Харківському районі Харківської області Східного МРУ Міністерства юстиції, що станом на 09 травня 2025 року не отримувала аліменти від ОСОБА_1 на дітей ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .
Надані боржником банківські копії квитанцій за 2024-2025 роки містять відомості щодо призначення платежу, а саме аліменти на ОСОБА_3 і ОСОБА_4
Котелевський районний суд Полтавської області рішенням від 23 травня 2023 року, яке залишено без змін Полтавським апеляційним судом постановою від 03 квітня 2024 року та Верховним Судом постановою від 24 липня 2024 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю ОСОБА_2 задовольнив. Зобов'язав ОСОБА_1 передати матері ОСОБА_2 неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного судів відповідають.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема обов'язковість судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Тобто, виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов'язки суб'єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.
У частині першій статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Права та обов'язки виконавців передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
У пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно зі статтею 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
У постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 641/7824/18 Верховний Суд зазначив: «Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
Схожий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21).
Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 посилався на те, що він переказав на банківські карткові рахунки синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , кошти в рахунок сплати аліментів за виконавчим провадженням № НОМЕР_1, тому просив здійснити перерахунок розміру заборгованості зі сплати аліментів та видати нову довідку-розрахунок про розмір заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим провадженням № НОМЕР_1.
Суди, відмовивши у задоволенні вказаної скарги, посилалися на те, що оскільки діти є малолітніми, то боржник не може в порядку сплати аліментів перераховувати кошти на їх рахунки, а не на рахунок стягувача, та без зазначення того, що аліменти вносяться на виконання рішення суду у справі № 545/4453/22.
Верховний Суд вважає такі висновки судів обґрунтованими з урахуванням такого.
У статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до частини першої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.
Згідно зі статтею 179 СК України неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.
У частині другій статті 30 ЦК України визначено, що обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 32 ЦК України, крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).
Таким чином, залежно від віку фізичної особи, цивільна дієздатність за обсягом поділяється на такі види: часткова цивільна дієздатність малолітньої особи (стаття 31 ЦК України); неповна цивільна дієздатність неповнолітньої особи (стаття 32 ЦК України); повна цивільна дієздатність повнолітньої особи, неповнолітньої особи у разі реєстрації її шлюбу (стаття 34 ЦК України) та емансипованої особи (стаття 35 ЦК України).
У постановах від 13 червня 2024 року у справі № 760/17498/22 та від 31 жовтня 2024 року у справі № 545/1241/20 Верховний Суд зазначив, що фізична особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років вважається неповнолітньою. За обсягом цивільна дієздатність неповнолітньої особи є неповною. Добровільне перерахування боржником аліментів на особистий рахунок неповнолітньої дитини вважається таким, що здійснене на виконання судового наказу про стягнення аліментів на її утримання, оскільки з урахування обсягу неповної цивільної дієздатності неповнолітньої особи та того, що аліменти є власністю дитини, законодавець закріпив право неповнолітнього на самостійне одержання аліментів.
На загальні правові висновки вказаних постанов Верховного Суду заявник посилається в касаційній скарзі як на підставу неоднакового застосування норми права у подібних правовідносинах.
Водночас у справі, що переглядається, на час вчинення першого платежу дітям ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , будо повних одинадцять та сім років відповідно, отже, такі діти не мають статусу неповнолітніх та вважаються малолітніми дітьми, тому боржник має перераховувати аліменти на рахунок стягувача ОСОБА_2 , яка має отримувати аліменти на малолітніх ОСОБА_3 , і ОСОБА_4 .
ОСОБА_2 повідомила державного виконавця, що не отримувала вказаних коштів, перерахованих ОСОБА_1 .
Крім того, суди встановили, що у призначенні платежу боржник не зазначив, що ці кошти сплачено як аліменти у порядку виконання рішення суду у справі № 545/4453/22.
Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що головний державний виконавець не порушив вимог чинного законодавства, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 .
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суди не урахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зазначених у доводах касаційної скарги.
У постановах Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі № 760/17498/22, від 31 жовтня 2024 року у справі № 545/1241/20 встановлено, що діти є неповнолітніми, тобто досягли чотирнадцятирічного віку. Водночас у справі, що переглядається, діти є малолітніми і на час здійснення оплати заборгованості за аліментами заявником не досягли чотирнадцятирічного віку.
Отже, фактичні обставини, встановлені у наведених справах і у справі, що переглядається є різними, тому наведені висновки Верховного Суду не є застосовними у цій справі.
У постановах Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц і від 28 червня 2023 року у справі № 186/126/21 зазначено, що зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме: встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні частини другої статті 197 СК України може бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами платника аліментів. Рішення про звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами повинно також відповідати найкращим інтересам дитини. Нарахування аліментів за період, коли дитина не проживала з матір'ю, суперечить цільовому призначенню аліментів, за рахунок яких утримується дитина.
Вказані постанови було ухвалено у справах за позовом батька про припинення стягнення з нього аліментів, звільнення його від сплати заборгованості, стягнення аліментів з матері (справа № 596/826/21-ц), за позовом батька про визначення місця проживання малолітньої дитини з ним, припинення стягнення аліментів з нього і стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини з матері (справа № 186/126/21).
За змістом статті 197 СК України суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, зокрема, якщо вона виникла у зв'язку з іншою обставиною, що має істотне значення, саме за позовом платника аліментів.
Згідно з частиною четвертою статті 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Отже, вказане питання може бути вирішено у порядку позовного провадження за позовом боржника як платника аліментів, водночас не може бути предметом оцінки у цій справі, оскільки заявник не навів будь-яких судових рішень, що набрали законної сили, де його звільнено від сплати заборгованості за аліментами з огляду на фактичне проживання дітей з ним, а державний виконавець не має повноважень встановлювати такі обставини в порядку виконання судового рішення, де платник аліментів є боржником.
Доводи боржника ОСОБА_1 про можливість сплати аліментів на рахунок безпосередньо дитини, оскільки аліменти є власністю дитини та остання наділена правом розпоряджатися ними, колегія суддів відхиляє, оскільки на момент відкриття рахунків та здійснення зазначених переказів діти були малолітніми, а тому зазначені у заяві суми виплат не можуть бути враховані для розрахунку заборгованості за аліментами.
У справі, що переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень в оскаржуваній частині з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи, дійшла висновку, що суди ухвалили судові рішення відповідно до встановлених обставин і на підставі наданих доказів.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судами, а також пов'язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, суди встановили неправильно. Водночас згідно з вимогами статті 400 ЦПК України переоцінка доказів не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, висновків судів не спростовують.
Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).
На думку судової колегії, оскаржувані судові рішення є достатньо мотивованими.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Якименко Микола Миколайович, залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді І. М. Фаловська
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв