20 травня 2026 року
м. Київ
справа № 495/10979/17
провадження № 61-1374св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Карпенко С. О.,
суддів Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - перший заступник керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури,
відповідачі: Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну
скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 9 лютого 2022 року, ухвалене у складі судді Шевчук Ю. В., та постанову Одеського апеляційного суду
від 20 грудня 2022 року, ухвалену колегією у складі суддів Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури звернувся з позовом до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради, про визнання незаконним рішення та недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку.
В обґрунтування позову вказував, що Білгород-Дністровською окружною прокуратурою під час вивчення стану додержання вимог земельного законодавства при розпорядженні земельними ділянками органами місцевого самоврядування на території міста Білгород-Дністровського та Білгород-Дністровського району встановлено, що 12 жовтня 2005 року Департаментом державної автомобільної інспекції МВС України та Затоківською селищною радою укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,5244 га, розташованої в Лиманському курортному районі в смт Затоці міста Білгород-Дністровського в Одеській області, для розміщення готельного комплексу «Стрела» строком на 25 років.
На підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок 23 грудня 2014 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5110300000:02:012:0165 площею 0,0919 га
на АДРЕСА_1 із земель, наданих раніше у користування Департаменту державної автомобільної інспекції МВС України.
Рішенням Затоківської селищної ради від 29 грудня 2014 року № 2679 передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,0919 га з кадастровим номером 5110300000:02:012:0174, цільовим призначенням якої є індивідуальне дачне будівництво, розташовану на АДРЕСА_1 .
У подальшому державний реєстратор реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, поданих ОСОБА_1 для оформлення права власності, видав свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 32638761 щодо земельної ділянки площею 0,0919 га, цільовим призначенням якої є індивідуальне дачне будівництво, розташованої на
АДРЕСА_1 , яке зареєстровано згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 січня 2015 року № 18826674.
Прокурор зазначає, що ОСОБА_1 право власності на вказану земельну ділянку набула з порушенням вимог діючого законодавства, а саме земельну ділянку у порушення статей 79-1, 118 Земельного кодексу (далі - ЗК) України передано без розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність; відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва здійснено в порушення положень Генерального плану смт Затока та за відсутності детального плану території.
За таких обставин просив:
- визнати незаконним рішення Затоківської селищної ради від 29 грудня
2014 року № 2679 «Про передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0919 га з кадастровим номером 5110300000:02:012:0165, цільовим призначенням якої є індивідуальне дачне будівництво, розташовану на АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно
індексний № 32628395, яким посвідчено право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області
від 9 лютого 2022 року відмовлено у задоволені позову.
Суд першої інстанції керувався тим, що:
- Затоківська селищна рада, приймаючи рішення про передачу спірної земельної ділянки із визначеним кадастровим номером, цільовим призначенням земельної ділянки та видом її використання не порушила вимог законодавства в частині надання її у власність фізичній особі в межах безоплатної приватизації, визначеної статтею 121 ЗК України.
- зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).
- формування спірної земельної ділянки відбулось без зміни цільового призначення, а саме категорії Е07 - «Землі рекреаційного призначення», а лише зі зміною виду використання земельної ділянки в межах даної категорії на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, в порядку статті56 Закону України «Про землеустрій»
Постановою Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволено частково, рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 9 лютого
2022 року змінено шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції постанови апеляційного суду. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Змінюючи мотиви відмови у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанцій виходив із того, що місцевий суд правильно відмовив у задоволенні позову, але, посилаючись на необґрунтованість позовних вимог як на підставу відмови у позові не врахував, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У січні 2023 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуального права, просить рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 9 лютого 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 20 грудня 2022 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо обов'язку дослідити докази у справі (статті 229 та 367 ЦПК України), викладених у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року
у справі № 495/10983/17 (провадження № 61-19358св20) та від 8 грудня 2021 року
у справі № 495/1494/18 (провадження № 61-5155св21), в яких касаційний суд зазначив про необхідність дослідження апеляційним судом, зокрема Генерального плану смт Затока.
Зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 16, 387,
388 ЦК України та статті 152 ЗК України, а саме без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року
у справі № 365/65/16-ц (провадження № 14-371цс19), від 15 травня 2019 року
у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), від 5 червня 2018 року
у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 червня 2018 року
у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року
у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 червня 2019 року
у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 16 червня 2020 року
у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), від 22 вересня 2020 року
у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 2 лютого 2021 року
у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 20 липня 2022 року
у справі № 910/5201/19 (провадження № 12-37гс21), 23 листопада 2021 року
у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), та висновків, викладених
у постановах Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 381/3165/17 (провадження № 61-44458сво18), від 22 травня 2019 року у справі № 366/2648/16-ц (провадження № 61-31882св18), від 7 квітня 2021 року у справі № 912/2518/19,
від 17 червня 2020 року у справі № 395/746/17 (провадження № 61-36231св19),
від 3 квітня 2019 року у справі № 924/1220/17.
На думку прокурора, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що для набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку вимагалось виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки мало місце формування нової земельної ділянки (з іншими межами, конфігурацією, площею та цільовим призначенням).
Судом апеляційної інстанції не перевірено правомірність надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва з урахуванням чинної містобудівної документації, зокрема, Генерального плану смт Затока, що імперативно передбачено частиною п'ятою статті 20 ЗК України, та за відсутності розробленого та затвердженого детального плану території.
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції, змінюючи мотиви відмови у задоволенні позовних вимог, не врахував, що прокурор звернувся до суду з позовом як самостійний позивач; прокурор не є власником спірної земельної ділянки, що унеможливлює її витребування, оскільки з таким позовом вправі звернутись лише власник або титульний володілець.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року
у справі № 910/5201/19 (провадження № 12-37гс21), від 3 квітня 2019 року
у справі № 924/1220/17 (провадження № 12-26гс19), від 16 жовтня 2019 року
у справі № 365/65/16-ц (провадження № 14-371цс19), від 2 лютого 2021 року
у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 вересня 2020 року
у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 16 червня 2020 року
у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), від 11 вересня 2019 року
у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 30 січня 2019 року
у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2018 року
у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 5 червня 2018 року
у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 15 травня 2019 року
у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 381/3165/17 (провадження № 61-44458сво18), у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 395/746/17
(провадження № 61-36231св19), від 7 квітня 2021 року у справі № 912/2518/19,
від 22 травня 2019 року у справі № 366/2648/16-ц (провадження № 61-31882св18), від 8 грудня 2021 року у справі № 495/1494/18 (провадження № 61-5155св21), від 10 листопада 2021 року у справі № 495/10983/17
(провадження № 61-19358св20) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
Ухвалою Верховного Суду від 5 травня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами встановлено, що 12 жовтня 2005 року Департаментом державної автомобільної інспекції МВС України та Затоківською селищною радою укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,5244 га, яка розташована за адресою: Одеська область, місто Білгород-Дністровський, смт. Затока, Лиманський курортний район, для розміщення готельного комплексу «Стрела» строком
на 25 років.
З акта прийому-передачі об'єкта оренди від 20 листопада 2014 року, складеного Затоківською селищною радою як орендодавцем та Департаментом державної автомобільної інспекції МВС України як орендарем суди встановили, що на підставі рішення Затоківської селищної ради від 22 вересня 2014 року № 2189 орендар повернув орендодавцю, а орендодавець прийняв земельну ділянку загальною площею 1,5244 га, розташовану за вказаною адресою (кадастрові номери 5110300000:02:012:0017, 5110300000:02:012:0016, 5110300000:02:012:0015).
На підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок 23 грудня 2014 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5110300000:02:012:0165 площею 0,0919 га
на АДРЕСА_1 із земель, наданих раніше у користування Департаменту державної автомобільної інспекції МВС України.
За категорією спірна земельна ділянка є землею рекреаційного призначення та мала вид використання «для розміщення готельного комплексу «Стрела»,
що відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, входить у вид 07.01 «Для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення».
Суди встановили, що земельна ділянка площею 0,0919 га з кадастровим номером 5110300000:02:012:0165 сформована на підставі технічної документації щодо поділу земельної ділянки, яка раніше перебувала в оренді Департаменту державної автомобільної інспекції МВС України та була повернута орендарем власнику Затоківській селищній раді 20 листопада 2014 року, за категорією землі є землею рекреаційного призначення та після повернення орендодавцю набула виду використання «для індивідуального дачного будівництва», що відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, входить у вид 07.01 «Для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення» (в Державному земельному кадастрі дана земельна ділянка зареєстрована Відділом Держземагенства у м. Білгороді-Дністровському 23 грудня 2014 року, тобто у період після повернення орендарем та до передачі у приватну власність).
Зазначена земельна ділянка передана рішенням ради від 29 грудня 2014 року № 2679 у приватну власність ОСОБА_1 за категорією - земля рекреаційного призначення та мала вид використання «для індивідуального дачного будівництва», що відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, входить у вид 07.03 «Для індивідуального дачного будівництва».
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно суди встановили, що після набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку вона згідно з договором дарування від 3 липня 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Чербаджи К. М. № 502, подарувала спірну земельну ділянку ОСОБА_2 (номер запису про право власності 10270523).
У подальшому ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Чухрай Т. Ю., за яким спірна земельна ділянка перейшла у власність ОСОБА_3 (номер запису про право
власності 11838038).
Позиція Верховного Суду, мотиви, якими керується суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша-друга статті 5 ЦПК України).
Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді визначено положеннями статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 56 ЦПК України.
За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).
Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду;
ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно з частинами першою, другою статті 20 ЗК України при зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - це допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.
Отже, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання.
Статтею 50 ЗК України визначено, що до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.
Відповідно до статті 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.
Статтею 52 ЗК України визначено, що землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. На таких землях (крім земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельних ділянок, зайнятих об'єктами фізичної культури і спорту, інших аналогічних об'єктів) допускається будівництво відповідно до чинної містобудівної документації об'єктів житлового та громадського призначення, що не порушують режим використання земель рекреаційного призначення. Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом.
Отже, відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки (частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами) рекреаційного призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.
Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсіввід 23 липня 2010 року № 548 (чинної на час виникнення спірних правовідносин), до земель рекреаційного призначення (секція Е розділ 07) належали земельні ділянки:
07.01 - для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення;
07.02 - для будівництва та обслуговування об'єктів фізичної культури і спорту;
07.03 - для індивідуального дачного будівництва;
07.04 - для колективного дачного будівництва;
07.05 - для цілей підрозділів 07.01-07.04 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 1 червня 2021 року
у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21) відступила від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 5 березня 2013 року у справі № 21-417а12, від 8 квітня 2015 року у справі № 6-32цс15, постанові Великої
Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 712/10864/16-а (провадження № 11-518апп18) та постановах Верховного Суду від 26 червня
2019 року у справі № 701/902/17-ц (провадження № 61-36394св18), від 3 червня 2019 року у справі № 708/933/17 (провадження № 61-27122ск18), від 24 лютого
2020 року у справі № 701/473/17 (провадження № 61-38414св18), про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.
У постановах Верховного Суду від 4 травня 2022 року у справі № 495/6094/17
(провадження № 61-19105св20), від 22 лютого 2023 року
у справі № 495/1427/18 (провадження № 61-10511св21), від 1 березня 2023 року
у справі № 495/6098/17 (провадження № 61-7447св22), від 5 червня 2025 року
у справі № 495/1404/19 (провадження № 61-7684св24) викладено висновок про те, що земельним законодавством чітко встановлено, що за проєктами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури здійснюється зміна цільового призначення земельних ділянок. Проте такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки без зміни її категорії цільового призначення чинне законодавство не передбачає. Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).
Ураховуючи, що зміна виду використання земельної ділянки з виду «для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення» (секція Е розділ 07 підрозділ 07.01) на вид використання «для індивідуального дачного будівництва» (секція Е розділ 07 підрозділ 07.03) не призводило до зміни цільового призначення земельної ділянки та відбувалося у межах однієї категорії земель (землі рекреаційного призначення), слід дійти висновку про відсутність підстав стверджувати про незаконність зміни цільового виду використання спірної земельної ділянки.
Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок, зокрема для індивідуального дачного будівництва, визначений статтею 118 ЗК України.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для індивідуального дачного будівництва у розмірі не більше 0,10 гектара.
Згідно з частинами першою та другою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Виходячи з аналізу положень частин п'ятої-десятої статті 79-1 ЗК України можна дійти висновку, що підставою для формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Крім того, згідно з частиною першою статті 50 Закону України «Про землеустрій» проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проєкти землеустрою щодо відведення земельної ділянки також можуть передбачати поділ, об'єднання земельних ділянок.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надав належну оцінку поданим сторонами доказам як в цілому так і кожному окремо, і дійшов обґрунтованого висновку про недоведення прокурором прийняття Затоківською селищною радою рішення від 29 грудня 2014 року № 2679, яким передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва, площею 0,0919 га, з порушенням вимог земельного законодавства, про які зазначив прокурор у позові.
Як встановлено судом першої інстанції, земельна ділянка загальною
площею 1,5244 га (кадастрові номери 5110300000:02:012:0015, 5110300000:02:012:0016, 5110300000:02:012:0017), що перебувала до 2014 року в оренді Департаменту державної автомобільної інспекції МВС України, за категорією земель була віднесена до земель рекреаційного призначення та мала вид використання «для розміщення готельного комплексу «Стрела», що відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, належала до виду 07.01 «для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення».
Отже і спірна земельна ділянка площею 0,0919 га з кадастровим номером 5110300000:02:012:0165, що сформована на підставі технічної документації з поділу земельної ділянки, яка раніше перебувала в оренді Департаменту державної автомобільної інспекції МВС України та була повернута орендарем власнику Затоківській селищній раді 20 листопада 2014 року, за категорією земель є землею рекреаційного призначення. Вид використання цієї земельної ділянки - «для індивідуального дачного будівництва» - відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, було віднесено до категорії земель рекреаційного призначення (07.03 «для індивідуального дачного будівництва»). Тому зміна цільового призначення земельної ділянки не відбулася, змінився лише вид використання землі в межах однієї категорії землі (землі рекреаційного призначення), що не вимагало розробки проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження.
Затоківська селищна рада як власник земельної ділянки з кадастровим номером 5110300000:02:012:0165 мала право визначати вид її використання в межах категорії земель рекреаційного призначення. На підставі технічної документації щодо поділу земельної ділянки була виділена земельна ділянка з кадастровим номером 5110300000:02:012:0165. Після цього ця сформована та зареєстрована земельна ділянка була передана ОСОБА_1 у власність.
Виходячи із зазначених обставин, доводи прокурора про порушення вимог чинного законодавства щодо розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність при передачі ОСОБА_1 земельної ділянки правильно визнані судом першої інстанції необґрунтованими.
Наведене відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду
від 9 серпня 2023 року у справі № 495/10986/17 (провадження № 61-4087св23).
Таким чином, слід погодитися з висновками суду першої інстанції щодо мотивів відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки прокурором не наведено обґрунтованих доводів на підтвердження того, що оскаржуване рішення Затоківської селищної ради від 29 грудня 2014 року № 2679, яким передано ОСОБА_1 у власність спірну земельну ділянку, прийнято з порушенням вимог земельного чи містобудівного законодавства.
Змінюючи мотиви відмови у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд не врахував правову позицію Верховного Суду у подібних спорах та дійшов помилкового висновку щодо мотивів відмови у позові.
У постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 495/1493/18 (провадження № 61-12797св22) та від 6 квітня 2023 року у справі № 495/10974/17 (провадження № 61-1397св22) викладено висновок про те, що вказівка суду апеляційної інстанції на додаткову підставу відмови в задоволенні позову (обрання прокурором неефективного способу захисту) є помилковою, оскільки обрання неефективного способу захисту може бути підставою для відмови у позові лише в разі доведеності порушення права.
З урахуванням сформованої Верховним Судом практики у спірних правовідносинах, необхідно погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв'язку з їх недоведеністю прокурором.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції надав належну оцінку як кожному доказу окремо, так і всім доказам у їх сукупності та дійшов загалом обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання незаконним рішення селищної ради та визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку.
За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Враховуючи, що за наслідками касаційного перегляду справи залишено в силі рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову прокурора, підстав для нового розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року скасувати із залишенням в силі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 9 лютого 2022 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточноюі оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Судді С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко С. Ю. Мартєв О. М. Ситнік І. М. Фаловська