Справа № 182/7523/24
Провадження № 1-кп/0182/174/2026
01.06.2026 м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі
головуючого -судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку в залі суду в м. Нікополі кримінальне провадження, відомості про вчинене кримінальне правопорушення за яким внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.06.2024 за № 12024040000000948 по обвинуваченню
ОСОБА_3 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - м. Нікополь Дніпропетровської області, який зареєстрований та фактично проживає у АДРЕСА_1
у вчиненні кримінальних правопорушень - /злочину/, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та кримінального проступку передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України,
за участю сторін судового провадження
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 (в режимі ВКЗ з ДУВП №4),
захисника ОСОБА_5 ,
потерпілої ОСОБА_6 ,
ОСОБА_7 (в режимі ВКЗ з власного пристрою),
представників потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9
(в режимі ВКЗ з власного пристрою),
У провадженні Нікопольського міськрайонного суду перебуває кримінальне провадження від 15.06.2024 за № 12024040000000948 по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень - /злочину/, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
Щодо обвинуваченого ОСОБА_3 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого було продовжено до 04.04.2026.
Оскільки строк дії ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 незабаром спливає, прокурор просив суд продовжити строк тримання під вартою на час судового розгляду справи, але не більше двох місяців, без визначення застави. Своє клопотання прокурор мотивує тим, що наразі є реальними та продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були враховані при обранні та продовженні запобіжного заходу, а саме: п. 1 - ризик переховування від суду, до чого його може спонукати тяжкість можливого покарання, оскільки він обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину із застосуванням насильства; п. 3 - ризик незаконного впливу на потерпілих та свідків шляхом вмовлянь, погроз або іншим чином з метою уникнення від відповідальності; п. 5 - ризик вчинення іншого кримінального правопорушення.
В судовому засіданні прокурор підтримав своє письмове клопотання.
Обвинувачений ОСОБА_3 заперечував проти продовження строків тримання під вартою. Вважає наведені прокурором процесуальні ризики стандартними та теоретичними, бо реальних доказів їх існування вже давно немає. Просив змінити йому запобіжний захід на домашній арешт або ж знизити суму застави до помірного та розумного розміру.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 надав суду письмові заперечення, згідно яких вважає клопотання прокурора необґрунтованим з огляду на наступне. Так, його підзахисний перебуває під вартою вже майже 2 роки, а доводи прокурора про необхідність тримання під вартою зводяться лише до суспільного резонансу. Посилаючись на практику ЄСПЛ, захисник вказує, що ризик втечі не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна, і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Таким чином, сама по собі тяжкість покарання, що може бути застосоване до особи за умови визнання її винуватості, не є самостійною і достатньою підставою для встановлення ризику втечі. Але ОСОБА_3 має міцні соціальні зв'язки - мешкає з дружиною та двома дітьми і не планує переховуватись від суду, про що свідчить його поведінка за час перебування під заставою, коли він добросовісно виконував свої обов'язки. Ризик незаконного впливу на потерпілих та свідків також не підтверджений жодним доказом. ОСОБА_3 раніше до кримінальної відповідальносі не притягався, а тому ризик вчинення іншого кримінального правопорушення також є абстрактним. Тому, підтримуючи позицію свого підзахисного, просив змінити ОСОБА_3 запобіжний захід на домашній арешт або зменшити розмір застави до 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Потерпілі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтримала клопотання прокурора і наполягала на триманні ОСОБА_3 під вартою.
Представник потерпілих ОСОБА_8 підтримала клопотання прокурора. Також вона заперечує проти застосування до ОСОБА_3 застави.
Представник потерпілого ОСОБА_9 підтримав клопотання прокурора. Проти зміни ОСОБА_3 запобіжного заходу заперечує.
Вислухавши думку сторін судового провадження, суд враховує наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження суд повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Як встановлено судом, обвинувачений ОСОБА_3 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень - злочину, який, відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого, та кримінального проступку.
Також встановлено, що належним чином обґрунтована прокурором наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Так, ризик переховування від суду об'єктивно існує, бо, зокрема суворість можливого покарання у виді позбавлення волі строком від 7 до 10 років, яке може бути призначене у випадку доведеності вини, характер висунутого обвинувачення, яке має суспільний інтерес, наявні спроби знищення доказів кримінального правопорушення можуть спонукати ОСОБА_3 переховуватися від суду або вчинити дії, спрямовані на ухилення від кримінальної відповідальності.
Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Панченко проти Росії» (Panchenko v. Russia) п. 102 від 08.02.2005, в якому зазначено, що тяжкість вчиненого кримінального правопорушення є суттєвим елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду.
При цьому доводи захисника про відсутність ризику переховування обвинуваченого у зв'язку з тим, що останній має міцні соціальні зв'язки є неспроможними, бо ці обставини існували і на момент вчинення ним інкримінованих кримінальних правопорушень та не були стримуючим фактором, а, відтак, очевидно не утворюють жодних моральних запобіжників при обранні обвинуваченим моделі поведінки та зазначені обставини не можуть бути беззаперечною підставою для зміни чи скасування обраного запобіжного заходу.
Також суд вважає, що наявний і продовжує існувати й ризик незаконного впливу на потерпілих і свідків, оскільки підозра ОСОБА_3 , в т.ч. ґрунтується на показах свідків та очевидців, то є значним ризик того, що останній, перебуваючи на волі, може вдатися до погроз, залякувань або застосування насильства до свідків з метою відмови або зміни в подальшому ними показань з метою уникнення відповідальності, т.як суд враховує лише показання свідків, які надані усно, шляхом допиту особи в судовому засіданні.
Що стосується наявності ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, то суд вважає, що такий ризик теж існує, оскільки встановлено, що ОСОБА_3 протягом дня 14.06.2024, окрім спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_10 , завдав тілесні ушкодження й іншим особам - потерпілому ОСОБА_11 , свідкові ОСОБА_12 . Тому на думку суду є досить високим ризик того, що, перебуваючи на волі, з метою уникнення відповідальності, обвинувачений може вчинити щодо свідків чи інших осіб інше кримінальне правопорушення, а тому цей ризик також доведений та обґрунтований.
Судом також врахована і репутація обвинуваченого, який раніше не судимий; має постійне місце проживання, сталі соціальні зв'язки, а також те, ОСОБА_3 обвинувачується в спричиненні тяжких тілесних ушкоджень працівнику ІНФОРМАЦІЯ_2 , що спричинило його смерть, викликало значний суспільний резонанс серед мешканців міста Нікополь, а ця подія активно висвітлювалася та продовжує висвітлюватись в засобах масової інформації та соціальних мережах, викликала обурення та занепокоєння значної кількості населення міста через можливість уникнення останнім відповідальності завдяки зв'язкам в правоохоронних органах, бо ОСОБА_3 є чоловіком діючого працівника Нікопольського РУП ГУНП в Дніпропетровській області.
Таким чином тяжкість, характер та обставини кримінального правопорушення свідчать про вагомість заявлених ризиків, які дійсно на теперішній час не зменшились, і яким не здатні запобігти більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою.
Слід зауважити, що відсутність на даний час, фактів втечі обвинуваченого чи впливу на потерпілих, свідків жодним чином не свідчить про неможливість вчинення ним цих дій в подальшому. Фактично, належна процесуальна поведінка обвинуваченого та відсутність спроб, передбачених у ст. 177 КПК України, зумовлені не його високими моральними якостями, а дієвістю обраного запобіжного заходу, тому суд вважає, що клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою підлягає задоволенню, а в задоволенні клопотання обвинуваченого та захисника про зміну запобіжного заходу слід відмовити.
Відносно доводів захисника про довготривале тримання під вартою обвинуваченого, то суд зазначає, що тривалість судового розгляду не спростовує необхідність продовження обраного запобіжного заходу, а викликана складністю кримінального провадження. Суд наголошує, що у цьому кримінальному провадженні суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинуваченого ОСОБА_3 та саме тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
До того ж, в цій справі тримання під вартою обвинуваченого не є для нього безальтернативним запобіжним заходом, адже передбачає в якості альтернативи заставу.
Так, враховуючи практику ЄСПЛ, суд, продовжуючи дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вважає за можливе, як альтернативний запобіжний захід, визначити обвинуваченому розмір застави, достатній для забезпечення виконання ним обов'язків, передбачених КПК, оскільки у разі, коли суд застосовує запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у злочинах, перелік яких передбачено ч. 3 ст. 183 КПК України, питання про визначення або ж не визначення застави віднесено на розсуд суду.
Відповідно до практики ЄСПЛ розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Ч. 5 ст. 182 КПК України встановлює, що особі, обвинуваченій у вчиненні тяжкого злочину, розмір застави визначається від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи всі обставини справи, в т.ч. тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 , стадію судового провадження, а також дані про особу ОСОБА_3 , суд вважає доцільним залишити заставу в раніше визначеному розмірі - 400 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 1 331 200 грн. і, на думку суду, саме така сума застави буде цілком достатньою мірою, щоб гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
Керуючись ч. 3 ст. 331 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою задовольнити, в задоволенні клопотання обвинуваченого та захисника про зміну запобіжного заходу відмовити.
Продовжити щодо ОСОБА_3 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 дію запобіжного заходу тримання під вартою на час судового розгляду справи, але не більше, ніж на два місяці, тобто до 31 липня 2026 р.
Одночасно визначити обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді застави у сумі 400 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 1 331 200 грн. для забезпечення виконання ним обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави і зобов'язаний виконувати наступні обов'язки:
- прибувати за кожною вимогою до суду;
- не відлучатися із м. Нікополя, Дніпропетровської обл., в якому він проживає, без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;
- не спілкуватись з потерпілими та свідками, зазначеними в обвинувальному акті.
Термін дії обов'язків, покладених судом у разі внесення застави визначити два місяці з моменту внесення застави.
Роз'яснити обвинуваченому, заставодавцю, кожному окремо, що у разі нез'явлення обвинуваченого за викликом до суду без поважних причин або неповідомлення про причини своєї неявки або порушення обов'язків, покладених цією ухвалою, застава звертається у дохід держави.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду м. Кривого Рогу. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
Суддя: ОСОБА_1