Справа № 1-15598/12
Номер провадження:1-в/521/433/26
22 травня 2026 року Хаджибейський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі клопотання ОСОБА_3 , про скасування арешту майна, в рамках кримінальної справи №49-3047,
ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням в якому просить скасувати арешт накладений постановою слідчого в ОВС Генеральної прокуратури України ОСОБА_4 від 22.11.2010 року на все майно, що належить ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , де б воно не знаходилось і в чому б не виражалось.
В обґрунтування клопотання ОСОБА_3 вказує на те, що 09.11.2010 року слідчим в ОВС Генеральної прокуратури України порушено кримінальну справу №49-3047 відносно нього.
22.11.2010 року слідчим прокуратури винесено постанову про накладення арешту на все майно, що належить ОСОБА_3 де б воно не знаходилось і в чому б не виражалось, відповідно вимог ст.ст. 125, 126, 130 КПК України (в редакції 1960 р.).
08.04.2013 року вироком Малиновського районного суду м. Одеси справа №1-15598/12 ОСОБА_3 визнано винним та звільнено від основного покарання.
Однак, питання щодо арешту на все майно не вирішено.
05.12.2013 року ухвалою апеляційного суду Одеської області вирок суду першої інстанції залишено в силі. Питання щодо арешту на все майно не вирішено.
02.10.2014 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ звільнено ОСОБА_3 від призначеного судом покарання і закрито справу у зв'язку із закінченням строків давності.
На теперішній час з арештованим майном ОСОБА_3 не проводяться жодні слідчі дії, кримінальну справу закрито у зв'язку із закінченням строків давності, що у свою чергу є підставою для скасування арешту на вказане майно так як в застосуванні такого заходу, відпала потреба.
В судове засідання ОСОБА_3 не з'явився, однак надав заяву в якій просив клопотання розглядати у його відсутність та задовольнити.
В судове засідання прокурор не з'явився, однак надав заяву в якій просив клопотання розглядати у його відсутність та зазначив, що не заперечує проти скасування арешту на майно ОСОБА_3 накладеного постановою слідчого в ОВС Генеральної прокуратури України від 22.11.2010 року.
Судом враховується, що згідно ч. 2 ст. 411 КПК України (в редакції 1960 р.) неявка учасників не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши клопотання та вивчивши матеріали які обґрунтовують його доводи, суд приходить до висновку, що воно підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно із пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Ця правова норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Отже, у питанні скасування арешту майна у кримінальній справі № 49-3047 потрібно керуватися правилами КПК України (в редакції 1960 р.).
Порядок щодо скасування арешту на майно було передбачено таким чином на підставі постанови слідчого в порядку частини шостої 126 КПК України (в редакції 1960 р.), або судом під час попереднього судового засідання в порядку статті 253 КПК України (в редакції 1960 р.), під час ухвалення вироку в порядку статті 324 КПК України (в редакції 1960 р.), або судом в порядку виконання вироку в порядку статей 409, 411 КПК України (в редакції 1960 р.)
Згідно зі статтею 126 КПК України (в редакції 1960 р.) забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б це майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
Згідно із пунктами 7 та 8 частини першої статті 324 КПК України (в редакції 1960 р.), постановляючи вирок, суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.
Відповідно до частини першої статті 409 КПК України (в редакції 1960 р.) питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішуються судом, який постановив вирок.
У порядку, передбаченому статтею 411 КПК України (в редакції 1960 р.), суди вправі вирішувати питання, які виникають при виконанні вироку, зокрема щодо виконання вироку у частині цивільного позову чи конфіскації майна.
Відповідно до п.6 Листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 223-1735/0/4-12 від 26.11.2012 року «Про деякі питання застосування розділу Х1 «Перехідних положень», у судовому провадженні, яке здійснюється відповідно до КПУ 1960 року, при надходженні від учасників процесу клопотань, зокрема щодо зміни або скасування запобіжного заходу, арешту майна чи відсторонення від посади, суд має керуватися положеннями КПК України 1960 року.
Оскільки арешт на майно накладено у порядку КПК України (в редакції 1960 р.), то і при розгляді клопотання про його скасування мають застосовуватися положення КПК України (в редакції 1960 р.).
Тобто, зняття арешту має здійснювати суд, який постановив вирок у цій справі, в порядку визначеному КПК України (в редакції 1960 р.).
З наданих матеріалів встановлено, що 09.11.2010 року постановою слідчого в ОВС Генеральної прокуратури України порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 368 КК України.
22.11.2010 року постановою слідчого в ОВС Генеральної прокуратури України ОСОБА_4 накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , де б воно не знаходилось і в чому б не виражалось, відповідно вимог ст.ст. 125, 126, 130 КПК України (в редакції 1960 р.).
08.04.2013 року вироком Малиновського районного суду м. Одеси справа №1-15598/12 ОСОБА_3 засуджено
- за ч.3 ст. 364 КК України до 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 три роки;
- за ч. 1 ст. 190 КК України до 3 років обмеження волі;
- за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369 КК України до 1 року 4 місяців обмеження волі.
На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки.
На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на 3 роки з покладанням відповідних зобов'язань.
Вирішено долю речових доказів та судових витрат.
Однак, питання щодо арешту майна не вирішено.
Відповідно копії витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 22.12.2010 року на підставі постанови Генеральної прокуратури України від 22.11.2010 накладено арешт на все рухоме майно, належне обвинуваченому по кримінальній справі №49-3047 ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 (боржник: ОСОБА_3 , код: АДРЕСА_1 ).
05.12.2013 року ухвалою апеляційного суду Одеської області вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 08.04.2013 року залишено без змін.
25.04.2014 ухвалою Приморського районного суду м. Одеси вирок щодо ОСОБА_3 приведено у відповідність до Закону України від 21 лютого 2014 року «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень ст. 19 Конвенції ООН проти корупції».
Постановлено звільнити ОСОБА_3 від покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України.
Постановлено вважати ОСОБА_3 засудженим:
- за ст.ст. 15 ч. 2, 27 ч. 4, 369 ч. 1 КК України до покарання у виді 1 року 4 місяців обмеження волі;
- за ч.1 ст. 190 до покарання у виді 1 року обмеження волі.
Відповідно до ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_3 остаточне покарання у виді 1 року 4 місяців обмеження волі.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено обов'язки на підставі ст.76 КК України.
В решті вирок суду залишено без зміни.
15.07.2014 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 25.07.2014 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою приведено вирок щодо ОСОБА_3 у відповідність до Закону України від 21 лютого 2014 р. «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень ст. 19 Конвенції ООН проти корупції».
Перекваліфіковано дії ОСОБА_3 з ч. 3 на ч. 1 ст. 364 КК України.
Постановлено вважати ОСОБА_3 засудженим:
- за ч. 1 ст. 364 КК України до покарання у виді 3 років обмеження волі з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах строком 3 роки;
- за ст.ст. 15 ч. 2, 27 ч. 4, 369 ч. 1 КК України до покарання у виді 1 року 4 місяців обмеження волі;
- за ч.1 ст.190 до покарання у виді 1 року обмеження волі.
Відповідно до ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_3 остаточне покарання у виді 3 років обмеження волі з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах строком на 3 роки.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено обов'язки, передбачені ст.76 КК України.
02.10.2014 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 08.04.2013 року, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 05.12.2013 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 15.07.2014 року, якою скасовано ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 25.04.2014 року, щодо ОСОБА_3 змінено.
На підставі п.5 ст. 74, ст. 49 КК України звільнено ОСОБА_3 від призначеного судом покарання за ч.1 ст. 364, ч.4 ст. 27, ч.2 ст. 15, ч.1 ст. 369, ч.1 ст. 190 КК України у зв'язку з закінченням строків давності.
В решті судові рішення залишено без змін.
Ст. 17 Загальної декларації прав людини, проголошує право приватної власності як основне і невідчужуване право людини. Конвенція про захист прав і основоположних свобод є міжнародним договором, який закріплює певний перелік найбільш важливих для людини суб'єктивних прав. Складовою цієї Конвенції є окремі протоколи, які доповнюють та розвивають її положення. Статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції встановлено, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальним принципам міжнародного права».
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).
Враховуючи, що вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 05.12.2013 року, ухвала Апеляційного суду Одеської області від 05.12.2013 року, ухвала Апеляційного суду Одеської області від 15.07.2014 року та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.10.2014 року, набрали законної сили та при їх ухвалені не було вирішено питання щодо скасування арешту майна, а саме накладеного постановою слідчого в ОВС Генеральної прокуратури України ОСОБА_4 від 22.11.2010 року на все майно, що належить ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , де б воно не знаходилось і в чому б не виражалось, судовий розгляд справи завершено її закриттям, суд вважає, що на теперішній час відпала потреба в застосуванні заходу забезпечення у вигляді арешту, а відтак суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування накладеного арешту.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 125, 126, 324, 409, 411 КПК України (в редакції 1960 р.) суд ,-
Клопотання ОСОБА_3 , про скасування арешту майна, в рамках кримінальної справи №49-3047 - задовольнити.
Скасувати арешт накладений постановою слідчого в ОВС Генеральної прокуратури України ОСОБА_4 від 22.11.2010 року на все майно, що належить ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , де б воно не знаходилось і в чому б не виражалось.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1