28 травня 2026 року м. Київ
Справа №761/21658/25
Провадження: № 22-ц/824/7063/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Васюка Миколи Миколайовича в інтересах ОСОБА_1
на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 02 грудня 2025 року, постановлену під головуванням судді Пономаренко Н. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, треті особи: Білоцерківське управління Державної казначейської служби України Київської області, ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом до ГУ НП в Київській області, треті особи: Білоцерківське управління Державної казначейської служби України Київської області, ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Васюк М. М. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просив скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про належне повідомлення позивача про судове засідання, призначене на 24 вересня 2025 року, оскільки відповідна судова повістка була направлена через підсистему «Електронний суд» лише 23 вересня 2025 року о 22 год. 37 хв., тобто менш ніж за десять годин до початку судового засідання, що не відповідає вимогам частини п'ятої статті 128 ЦПК України щодо завчасного повідомлення учасників справи. На переконання апелянта, за таких обставин неявка представника позивача у зазначене судове засідання не могла вважатися наслідком належного повідомлення сторони про дату, час та місце його проведення.
Крім того, представник позивача посилався на обставини, пов'язані зі станом його здоров'я, зазначаючи, що внаслідок отриманої травми колінного суглоба він переніс оперативне втручання та проходив тривалий курс лікування і реабілітації, що об'єктивно ускладнювало його участь у судових засіданнях.
Також наголошував, що до початку судового засідання 02 грудня 2025 року через підсистему «Електронний суд» було подано заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача, однак суд першої інстанції зазначену заяву не врахував та не надав їй жодної правової оцінки. На його думку, за наявності такої заяви відсутні передбачені законом підстави для залишення позову без розгляду.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ГУ НП в Київській області Оверчук О.М. заперечувала проти доводів апеляційної скарги та вважала їх необґрунтованими. Зазначила, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивач та його представник були належним чином повідомлені про дату, час і місце судових засідань, однак повторно не з'явилися до суду, а на момент вирішення питання про подальший розгляд справи у матеріалах справи була відсутня заява про розгляд справи за їх відсутності.
Також представник відповідача звертала увагу на те, що наведені в апеляційній скарзі обставини щодо пропуску строку на апеляційне оскарження не свідчать про існування об'єктивних та непереборних перешкод для своєчасного подання апеляційної скарги. На її переконання, тимчасова непрацездатність представника позивача протягом окремих періодів та його перебування у щорічній відпустці самі по собі не можуть вважатися поважними причинами пропуску процесуального строку, оскільки позивач не був позбавлений можливості самостійно звернутися до суду або залучити іншого представника.
Крім того, представник відповідача вважала безпідставними доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення про судове засідання 24 вересня 2025 року, зазначаючи, що під час вирішення питання про залишення позову без розгляду суд першої інстанції враховував усю процесуальну поведінку сторони позивача та факт повторної неявки до суду. При цьому наголошувала, що подання представником позивача заяви про розгляд справи за його відсутності свідчить про його обізнаність щодо призначення справи до розгляду на 02 грудня 2025 року.
Також зазначала, що заява представника позивача про розгляд справи за його відсутності була зареєстрована судом після завершення судового засідання та постановлення оскаржуваної ухвали, а тому об'єктивно не могла бути врахована судом першої інстанції під час вирішення питання про залишення позову без розгляду.
В судовому засіданні представник ГУ НП в Київській області Жеребят'єв Д. С. заперечував проти доводів апеляційної скарги та вважав їх необґрунтованими.
ОСОБА_1 та їх представник в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 травня 2025 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено судове засідання на 24 вересня 2025 року о 08 год. 30 хв. (а. с. 22-23).
Представник позивача отримав зазначену ухвалу через підсистему «Електронний суд» 11 липня 2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (а. с. 29).
Крім того, 23 вересня 2025 року судом сформовано та направлено учасникам справи судові повістки про виклик у судове засідання, призначене на 24 вересня 2025 року (а. с. 24-28). Відповідно до довідки про доставку електронного документа представник позивача отримав зазначену повістку 23 вересня 2025 року о 23 год. 04 хв. (а. с. 30).
У судове засідання, призначене на 24 вересня 2025 року, позивач та його представник не з'явилися, у зв'язку із чим розгляд справи було відкладено на 02 грудня 2025 року о 10 год. 00 хв. (а. с. 51-52).
24 вересня 2025 року судом було сформовано та направлено учасникам справи судові повістки про виклик у наступне судове засідання, призначене на 02 грудня 2025 року о 10 год. 00 хв., які того ж дня були доставлені до їхніх електронних кабінетів (а. с. 53-56).
Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що позивач та його представник були належним чином повідомлені про дату, час і місце судових засідань, однак повторно не з'явилися в судові засідання 24 вересня та 02 грудня 2025 року, про причини неявки суд не повідомили, а заява про розгляд справи за їх відсутності до суду не надходила. За таких обставин суд дійшов висновку про наявність передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 та частиною п'ятою статті 223 ЦПК України підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року зазначив, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду, за своєю природою, потребує регулювання з боку держави.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантії їх реалізації.
Згідно із частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із частинами першою, другою та п'ятою статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до частини п'ятої статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України (в редакції, чинній на час постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали) належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення, у зв'язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.
Однією з підстав для залишення позову без розгляду є повторна, тобто двічі поспіль, неявка у підготовче засідання чи в судове засідання позивача, якщо від нього не надходило заяви про розгляд справи без його участі та існують перешкоди для такого розгляду.
При цьому позивач має бути належним чином і в установленому порядку повідомлений про дату, час і місце як першого, так і другого підготовчого засідання чи судового засідання, в яке він не з'явився.
Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позов без розгляду, якщо нез'явлення позивача є перешкодою для розгляду справи. Тобто, законодавець диференціює необхідність урахування судом поважності/ неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, якою є неявка: першою чи повторною. Така диференціація обумовлена як необхідністю забезпечити дотримання прав позивача на участь у засіданні у разі першої неявки за належного його повідомлення про час та місце засідання та поважності причин неявки, так і необхідністю введення певних обмежень з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи, прав та інтересів іншої сторони, а тому саме позивач має продемонструвати свій процесуальний інтерес у як найшвидшому розгляді справи, а отже зобов'язаний у розумні інтервали цікавитися провадженням у справі.
Отже, під час вирішення питання про залишення позову без розгляду правове значення має виключно належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.
Верховний Суд у постановах від 11 січня 2023 року у справі № 500/3032/18 (провадження № 61-19742св21), від 12 січня 2023 року у справі № 205/3009/16 (провадження № 61-6033св22), від 14 лютого 2023 року у справі № 947/15909/21 (провадження № 61-10773св22) зазначив, що причини повторної неявки позивача в судове засідання правового значення не мають, а обов'язковими умовами для застосування передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України процесуальних наслідків повторної неявки позивача в засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи без його участі у судовому засіданні. Правом на залишення позову без розгляду суд наділений лише у разі повторної неявки належним чином повідомленого позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і якщо його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
Представник позивача в апеляційній скарзі посилається на те, що судова повістка про виклик у судове засідання, призначене на 24 вересня 2025 року о 08 год. 30 хв., була доставлена до його електронного кабінету лише 23 вересня 2025 року о 23 год. 04 хв., тобто менш ніж за добу до початку судового розгляду.
Разом із тим колегія суддів не може погодитися з наведеними доводами з огляду на таке.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 травня 2025 року було відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду на 24 вересня 2025 року о 08 год. 30 хв. Вказану ухвалу представник позивача отримав через підсистему «Електронний суд» 11 липня 2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (а. с. 29).
Отже, представник позивача був обізнаний про дату, час та місце судового розгляду більш ніж за два місяці до призначеного судового засідання та мав достатній час для належної реалізації своїх процесуальних прав, у тому числі для забезпечення особистої участі в судовому засіданні або шляхом проведення відеоконференції, участі іншого представника, звернення із заявою про відкладення розгляду справи або заявою про розгляд справи за його відсутності.
Проте матеріали справи не містять будь-яких відомостей про те, що до дати судового засідання 24 вересня 2025 року представник позивача звертався до суду із відповідними клопотаннями, повідомляв про неможливість участі у судовому засіданні чи про наявність обставин, які перешкоджають його явці до суду.
За таких обставин сам по собі факт доставки додаткової судової повістки 23 вересня 2025 року не свідчить про необізнаність представника позивача щодо призначеного судового розгляду та не спростовує встановленого матеріалами справи факту його завчасного повідомлення про дату, час і місце судового засідання.
Після неявки позивача та його представника у судове засідання 24 вересня 2025 року розгляд справи було відкладено на 02 грудня 2025 року о 10 год. 00 хв.
Як зазначалося вище, 24 вересня 2025 року судом були сформовані та направлені учасникам справи судові повістки про виклик у наступне судове засідання, призначене на 02 грудня 2025 року о 10 год. 00 хв., які того ж дня були доставлені до їхніх електронних кабінетів.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, представник позивача також посилається на те, що ним була подана заява про розгляд справи за його відсутності, на підтвердження чого надано витяг із підсистеми «Електронний суд» про направлення відповідного документа до суду (а. с. 91).
Із зазначеного витягу вбачається, що така заява була сформована та направлена представником позивача 02 грудня 2025 року о 09 год. 54 хв., тобто лише за шість хвилин до початку судового засідання, призначеного на 10 год. 00 хв.
Колегія суддів враховує, що про дату, час та місце судового розгляду 02 грудня 2025 року представник позивача був обізнаний ще з 24 вересня 2025 року, тобто більш ніж за два місяці до призначеного засідання. Незважаючи на це, будь-яких заяв чи клопотань щодо неможливості участі у судовому засіданні завчасно до суду не подавав, а відповідну заяву направив безпосередньо перед початком судового засідання.
Крім того, матеріали справи не містять відомостей про надходження зазначеної заяви до суду та її реєстрацію до початку судового засідання, а тому доводи апеляційної скарги про безпідставне неврахування судом першої інстанції такої заяви не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що позивач та його представник були належним чином повідомлені про дату, час та місце судових засідань, однак повторно не з'явилися до суду, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів надходження до суду першої інстанції заяви про розгляд справи за їх відсутності до початку судового розгляду.
Колегія суддів також враховує, що відповідно до частин другої та четвертої статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, передбачених законом, а кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням або невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, а зловживання процесуальними правами не допускається.
На учасників судового процесу та їх представників покладається обов'язок сумлінно здійснювати надані їм процесуальні права та належним чином виконувати процесуальні обов'язки. Добросовісність процесуальної поведінки передбачає вчинення процесуальних дій у спосіб та строки, визначені законом, належне сприяння своєчасному розгляду справи, проявлення зацікавленості у захисті власних прав та недопущення безпідставного затягування судового розгляду.
У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 465/205/17 зазначено, що саме позивач має бути насамперед зацікавлений у розгляді заявлених ним позовних вимог упродовж розумного строку та повинен вживати належних заходів для реалізації своїх процесуальних прав.
У цій справі представник позивача був обізнаний про дату, час та місце судового засідання, призначеного на 02 грудня 2025 року, більш ніж за два місяці до його проведення, однак будь-яких заяв щодо неможливості участі у судовому засіданні, клопотань про його відкладення чи інших процесуальних звернень завчасно до суду не подавав. Заяву про розгляд справи за його відсутності, на яку він посилається в апеляційній скарзі, було сформовано та направлено лише о 09 год. 54 хв. 02 грудня 2025 року, тобто фактично безпосередньо перед початком судового засідання. За таких обставин колегія суддів вважає, що сторона позивача не проявила належної процесуальної активності та обачності, які обґрунтовано очікуються від учасника судового процесу, зацікавленого у розгляді поданого ним позову.
Посилання представника позивача на стан здоров'я як на причину неявки у судові засідання також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Як убачається з матеріалів справи, під час розгляду справи судом першої інстанції позивач та його представник не повідомляли суд про наявність обставин, пов'язаних із погіршенням стану здоров'я представника, не зверталися із клопотаннями про відкладення розгляду справи з цих підстав та не надавали відповідних медичних документів на підтвердження неможливості участі у судових засіданнях.
Крім того, колегія суддів ураховує і те, що представник позивачки мав можливість завчасно порушити питання про проведення судового засідання в режимі відео конференції, в порядку ст. 212 ЦПК України.
Наведені обставини та докази були подані лише разом з апеляційною скаргою після постановлення оскаржуваної ухвали, у зв'язку із чим вони не можуть свідчити про неправильність висновків суду першої інстанції, який на момент вирішення питання про залишення позову без розгляду не був обізнаний про зазначені обставини.
Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
При цьому колегія суддів звертає увагу заявника на положення частини другої статті 257 ЦПК України, відповідно до яких особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно в загальному порядку. Таким чином, залишення позову без розгляду не позбавляє позивача права на судовий захист та не перешкоджає повторному зверненню до суду з відповідними вимогами після усунення обставин, що стали підставою для постановлення оскаржуваної ухвали.
Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Отже, апеляційну скаргу адвоката Васюка М. М. в інтересах ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 02 грудня 2025 року без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Васюка Миколи Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 02 грудня 2025 року залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 02 червня 2026 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура