65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"02" червня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/942/26
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р. В.,
розглянувши справу
за позовом Одеської міської ради (65026, Одеська обл., м. Одеса, площа Біржова, буд. 1; код ЄДРПОУ 26597691)
до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «БОНА ФАЙДІС» (65029, Одеська обл., м. Одеса, вул. Новосельського, буд. 26, приміщення 501; код ЄДРПОУ 41322927)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради (65011, Одеська обл., м. Одеса, вул. Успенська, буд. 83/85; код ЄДРПОУ 45839467)
про стягнення 141 194,12 грн,
Одеська міська рада (далі - позивач, Рада) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БОНА ФАЙДІС» (далі - відповідач, Товариство) 141 194,12 грн, з яких: 122 914,10 грн заборгованості по орендній платі за землю; 10 049,47 грн інфляційних втрат; 2 151,81 грн 3% річних; 6 078,74 грн пені.
В обґрунтування позову Рада покликається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором оренди землі від 22.11.2018, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. 22.11.2018 та зареєстрованим в реєстрі за № 3004, в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку в період з 01.07.2023 по 30.11.2024.
Разом із позовною заявою Рада подала заяву про забезпечення позову, в якій просила суд:
- накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на грошові кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Товариству, у межах розміру позовних вимог на загальну суму 141 194,12 грн;
- накласти арешт на нерухоме майно, яке належить Товариству, у межах розміру позовних вимог 141 194,12 грн, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів, у разі їх недостатності.
Ухвалою від 18.03.2026, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.05.2026, суд відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Ухвалою від 23.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/942/26, справу постановлено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами, за клопотанням позивача залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради (далі - третя особа, Департамент), запропоновано сторонам скористатися правом на подання до суду заяв по суті справи, а третій особі - пояснень в порядку ст. 168 ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.
Згідно з ч.ч. 1-3, 5, 8 ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
09.04.2026 від Департаменту надійшли письмові пояснення, згідно з якими він повністю підтримує позицію Ради та просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про що свідчить довідка вих. № 916/942/26/20572/26 від 24.03.2026 про доставку ухвали про відкриття провадження у справі від 23.03.2026 до електронного кабінету Товариства (дата та час доставки: 24.03.2026 о 12:00 год.).
Зі змісту ст. 165 ГПК України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Частиною 9 ст. 165 ГПК України унормовано, що разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, оскільки відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд даної справи та не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву, суд виснував про можливість розгляду справи за наявними доказами.
При цьому суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Разом з цим Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
З огляду на зазначене, з метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду справи, враховуючи обставини, пов'язані зі запровадженням в Україні воєнного стану, постійні тривали повітряні тривоги, відключення електропостачання, приймаючи до уваги навантаження суду, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справу було розглянуто поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, але у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для вирішення справи та виконання завдань господарського судочинства.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
22.11.2018 між Радою (орендодавцем) та Товариством (орендарем) укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0530 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, земельна ділянка 26, кадастровий номер 5110137500:04:005:0015, для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, терміном на 20 років (далі - Договір; а.с. 11-13).
Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 22.11.2018 р. та зареєстрований в реєстрі за № 3004.
22.11.2018 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. у Державному реєстрі речових прав зареєстровано за Товариством право оренди земельної ділянки, яку останнє отримало в оренду на підставі Договору.
Договір укладено на 20 років для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (п. 3.1. Договору).
На дату укладення Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становила 1 624 879,89 грн, згідно з витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку від 14.06.2018 № 1169 (п. 2.3. Договору).
Пунктом 4.1. Договору визначено, що орендна плата за земельну ділянку площею 0,0530 га розрахована у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та складає 81 243,99 грн на рік.
Відповідно до п. 4.2. Договору розмір орендної плати встановлюється згідно рішень Одеської міської ради у відповідності до розрахунку розміру орендної плати та може збільшуватися Одеською міською радою в межах, передбачених законодавством. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації у порядку, визначеному законодавством.
Положеннями п. 4.3. Договору встановлено, що орендна плата сплачується орендарем рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів його господарської діяльності (п. 4.4 Договору).
Розмір орендної плати переглядається, зокрема у разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки, у тому числі у разі введення в дію нової нормативної грошової оцінки земель м. Одеси, яка затверджується рішеннями Одеської міської ради. У цих випадках розмір орендної плати змінюється за ініціативою орендодавця (п. 4.5. Договору).
Згідно з п. 4.7. Договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня, розмір якої визначається Податковим кодексом України.
Як зазначає позивач, відповідач має заборгованість з орендної плати за Договором, розмір якої за період з 01.07.2023 р. по 30.11.2024 р. становить 122 914,10 грн.
Орендну плату за 2023 рік позивач розраховує наступним чином: 81 243,99 грн * 1 (інд. 2018 р.) * 1 (інд. 2019 р.) * 1 (інд. 2020 р.) * 1,1 (інд. 2021 р.) * 1,15 (інд. 2022 р.) = 102 773,65 грн.
102 773,65 грн / 12 місяців = 8 564,47 грн (щомісячно).
За 2024 рік розрахунок орендної плати здійснено з урахуванням того, що відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 11.09.2024 № НВ-5101029272024 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5110137500:04:005:0015 становить 2 160 323,80 грн (а.с. 21).
Відповідно, орендна плата за 2024 рік становить 108 016,19 грн на рік та 9 001,35 грн на місяць.
Розрахунок заборгованості з орендної плати міститься на с. 4 позовної заяви, а більш детальний розрахунок - на звороті а.с. 21.
За порушення відповідачем строків внесення орендної плати позивач, крім основного боргу, нарахував та заявив до стягнення 10 049,47 грн інфляційних втрат, 2 151,81 грн 3% річних та 6 078,74 грн пені.
Розрахунки вказаних сум також наявні у матеріалах справи (а.с. 22).
Так, предметом позову є вимога про стягнення з Товариства 122 914,10 грн заборгованості з орендної плати за землю, 10 049,47 грн інфляційних втрат, 2 151,81 грн 3% річних та 6 078,74 грн пені.
Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд виходить з такого.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України "Про оренду землі).
Суд встановив, що 22.11.2018 між Радою (орендодавцем) та Товариством (орендарем) укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0530 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, земельна ділянка 26, кадастровий номер 5110137500:04:005:0015, для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, терміном на 20 років.
Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до ст. ст. 11, 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 Цивільного кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Статтею 21 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Отже, укладений між сторонами Договір є підставою для виникнення у відповідача обов'язку сплачувати орендну плату.
Згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Положеннями статті 288 Податкового кодексу України визначено, зокрема, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території; не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки, але може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах.
Також слід зазначити, що базою оподаткування відповідно до статті 271 Податкового кодексу є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII Податкового кодексу.
За змістом п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України та ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов'язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами (ст. 1 Закону України "Про оцінку земель").
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років (ч. 2 ст. 18 Закону України "Про оцінку земель").
Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою (ч. 1 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель").
Станом на дату укладення Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становила 1 624 879,89 грн.
Пунктом 4.1. Договору визначено, що орендна плата за земельну ділянку площею 0,0530 га розрахована у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та складає 81 243,99 грн на рік.
При цьому, відповідно до п. 4.2. Договору, розмір орендної плати встановлюється згідно рішень Одеської міської ради у відповідності до розрахунку розміру орендної плати та може збільшуватися Одеською міською радою в межах, передбачених законодавством. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації у порядку, визначеному законодавством.
Положеннями п. 4.3. Договору встановлено, що орендна плата сплачується орендарем рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Водночас, розмір орендної плати переглядається, зокрема у разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки, у тому числі у разі введення в дію нової нормативної грошової оцінки земель м. Одеси, яка затверджується рішеннями Одеської міської ради. У цих випадках розмір орендної плати змінюється за ініціативою орендодавця (п. 4.5. Договору).
Так, згідно з витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 11.09.2024 № НВ-5101029272024, нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровим номером 5110137500:04:005:0015 становить 2 160 323,80 грн.
Суд зазначає, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати за землі державної і комунальної власності, а її зміна є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України (постанова Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20). Джерелом інформації про нормативну грошову оцінку конкретної земельної ділянки є технічна документація, виготовлена відповідно до статті 20 Закону України "Про оцінку земель", а також довідки та витяги з Державного земельного кадастру.
При цьому нормативна грошова оцінка проводиться раз у 5-7 років, а для визначення поточних податкових зобов'язань та орендної плати вона підлягає щорічній індексації із кумулятивним (накопичувальним) застосуванням коефіцієнтів, що дозволяє актуалізувати базу оподаткування з урахуванням інфляційних процесів (постанова Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 804/937/16).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд також звертає увагу на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зміст цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. У рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Перевіривши розрахунок основної заборгованості на суму 122 914,10 грн, суд встановив його правильність та обґрунтованість, оскільки він відповідає як умовам Договору, так і приписам чинного законодавства.
Наявність спірної заборгованості відповідач не спростував, доказів її сплати на користь позивача до матеріалів справи не надав, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 122 914,10 грн основної заборгованості підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 Цивільного кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Так, згідно з положеннями п. 4.3. Договору орендна плата сплачується орендарем рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Згідно зі ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За порушення відповідачем строків внесення орендної плати позивач, крім основної заборгованості, нарахував та заявив до стягнення у даній справі 10 049,47 грн інфляційних втрат, 2 151,81 грн 3% річних та 6 078,74 грн пені.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат та 3 відсотки річних, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
Визначені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат та 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Перевіривши розрахунки 10 049,47 грн інфляційних втрат та 2 151,81 грн 3% річних, суд встановив їх правильність та обґрунтованість, у зв'язку з чим позовні вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню.
В силу частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
В статті 549 Цивільного кодексу України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені (абз. 2 ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з п. 4.7 Договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня, розмір якої визначається Податковим кодексом України.
Податкове законодавство визначає порядок обчислення та сплати податків, включаючи орендну плату за землю, а також відповідальність за порушення податкових зобов'язань.
За приписами п. 129.4. статті 129 Податкового кодексу України нарахування пені передбачається за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов'язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.
Однією із засад цивільного законодавства є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд зазначає, що положення пункту 4.7. Договору, згідно з яким пеня нараховується у розмірі, визначеному Податковим кодексом України, не позбавляє орендодавця (Раду) права звертатися до суду з позовом про стягнення цієї пені, оскільки така домовленість сторін прямо відсилає до розміру, визначеного Податковим кодексом України, як до критерію для розрахунку розміру санкції і не змінює суті зобов'язання як господарського.
Тобто, така домовленість сторін у договорі означає застосування відповідного критерію ставки пені, визначеної податковим законодавством, до договірного зобов'язання. Вона не означає перетворення самого зобов'язання на публічно-правове і не позбавляє орендодавця, як сторони договору, права самостійно звертатися до суду з вимогою про стягнення відповідних сум.
Отже, сторони узгодили, що пеня підлягає нарахуванню у розмірі, передбаченому Податковим кодексом України. Така умова Договору свідчить про волевиявлення сторін застосувати розмір пені, визначений податковим законодавством, як договірну ставку відповідальності за порушення зобов'язання. Відтак, приписи статті 129 Податкового кодексу України у цій частині підлягають застосовуванню до таких договірних правовідносин, оскільки саме на них відсилає положення укладеного між сторонами Договору.
Перевіривши запропонований позивачем розрахунок 6 078,74 грн пені, суд встановив його відповідність умовам Договору та приписам чинного законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.
За приписами ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із задоволенням позову у повному обсязі, суд покладає на відповідача 2 662,40 грн витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БОНА ФАЙДІС» (65029, Одеська обл., м. Одеса, вул. Новосельського, буд. 26, приміщення 501; код ЄДРПОУ 41322927) на користь Одеської міської ради (65026, Одеська обл., м. Одеса, площа Біржова, буд. 1; код ЄДРПОУ 26597691) 122 914,10 грн заборгованості з орендної плати за землю, 10 049,47 грн інфляційних втрат, 2 151,81 грн 3% річних, 6 078,74 грн пені за наступними реквізитами: Одеська міська ТГ, отримувач - ГУК в Одеської області /м. Одесі/, код отримувача (ЄДРПОУ) 37607526, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), номер рахунку UA 468 9999 8033 4129 812 0000 15744, код класифікації доходів бюджету - 18010600 "орендна плата з юридичних осіб".
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БОНА ФАЙДІС» (65029, Одеська обл., м. Одеса, вул. Новосельського, буд. 26, приміщення 501; код ЄДРПОУ 41322927) на користь Одеської міської ради (65026, Одеська обл., м. Одеса, площа Біржова, буд. 1; код ЄДРПОУ 26597691) 2 662,40 грн витрат зі сплати судового збору (на рахунок Юридичного департаменту Одеської міської ради, код ЄДРПОУ 26302537, р/р UA 198 2017 2034 4290 2130 0003 4995, ДКСУ м. Київ, МФО 820172).
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 02 червня 2026 р.
Суддя Р.В. Волков