ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
03.06.2026Справа № 910/2234/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-Поліс»
про стягнення 34 182,44 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-Поліс» про стягнення 34 182,44 грн, з яких: 26 733,20 грн пені, 4856,35 грн інфляційного збільшення та 2592,89 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач прострочив виплату страхового відшкодування у розмірі 219 075,36 грн, яке було стягнуто за рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 у справі № 910/13140/25.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позову.
16.03.2026 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/2234/26, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання); встановлено сторонам строки для відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
07.04.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач виклав свої заперечення щодо задоволення позовних вимог, вказуючи про неправильно здійснений позивачем розрахунок пені, інфляції та 3% річних, оскільки такий розрахунок, на думку відповідача, мав бути здійснений з моменту постановлення рішення у справі № 910/13140/25 та до моменту його виконання. Так, відповідач зазначив, що у нього виник обов'язок призупинити розгляд заяви позивача про виплату страхового відшкодування в силу положень абзацу 4 пункту 36.2. ст. 36 Закону № 1961-IV.
08.04.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечив викладені відповідачем у відзиві доводи, вказуючи про їх необґрунтованість та відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень Закону № 1961-IV.
Відповідач своїм правом на подання заперечень на відповідь на відзив не скористався.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
09.08.2024 між Приватним акціонерним товариством товариство «Українська пожежно-страхова компанія» (за договором - страховик) та ОСОБА_1 (за договором - страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 172/078/006425, відповідно до умов якого страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу - автомобіля марки Renault Мaster, д.н.з. НОМЕР_1 .
03.06.2025 о 18 год 00 хв., на автодорозі М-06 536 км. відбулася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю застрахованого у позивача транспортного засобу під керуванням ОСОБА_2 , транспортного засобу Citroen C5, д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 , транспортного засобу Volkswagen Bora 1/9 TD., д.н.з. НОМЕР_3 , із причепом Прагматек V0-2515, д.н.з НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_4 , в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
ДТП сталася внаслідок порушення гр. ОСОБА_3 , яка керувала транспортним засобом Citroen C5, д.н.з. НОМЕР_2 , п. 2.3 б, 1.5, 16.2 ПДР, оскільки остання не була уважна, не стежила за дорожньою обстановкою на перехресті нерівнозначних доріг, рухаючись другорядною дорогою, не надала переваги в русі водієві гр. ОСОБА_4 , який керував ТЗ Volkswagen Bora 1/9 TD., д.н.з. НОМЕР_3 , із причіпом Прагматек V0-2515, д.н.з НОМЕР_4 , який рухався по головній дорозі, після чого ТЗ Volkswagen Bora 1/9 TD., д.н.з. НОМЕР_3 , занесло і він здійснив зіткнення з автомобліем Renault Мaster, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням гр. ОСОБА_2 , який зупинився на перехресті перед початком руху.
Вказані обставини встановлено у постанові Личаківського районного суду м. Львова від 08.07.2025 у справі № 463/5437/25, відповідно до якої ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
03.06.2025 страхувальник звернувся до позивача з повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку, та 05.06.2025 з заявою на виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу Renault Мaster, д.н.з. НОМЕР_1 .
Відповідно до Звіту № 255.25Е_УПСК_30896 від 06.06.2025, складеного ПП «Експерт-Сервіс-Альфа» на замовлення позивача, вартість відновлювального ремонту автомобіля Renault Мaster, д.н.з. НОМЕР_1 , склала 267090,43 грн (з ПДВ та без коефіцієнту фізичного зносу) та 222 575,36 грн (без ПДВ).
Відповідно до страхового акту № КАСКО172/214/030896/25/1 від 18.06.2025 та умов договору страхування, розмір страхового відшкодування склав 219 075,36 грн, який було сплачено позивачем безпосередньо на рахунок страхувальника - ОСОБА_1 , що підтверджується платіжною інструкцією № 162230112 від 19.06.2025 на суму 219 075,36 грн.
Водночас, на момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля Citroen C5, д.н.з. НОМЕР_2 , була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Інтер-Поліс» на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/229271973. Ліміт відповідальності страховика по майну становить 250 000,00 грн, франшиза становить 0,00 грн.
10.07.2025 позивач надіслав на адресу відповідача претензію за вих. № 030896/03 від 10.07.2025 з підтверджуючими документами про виплату страхового відшкодування в розмірі 219 075,36 грн.
Із наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення із вищевказаною претензією вбачається, що остання отримана відповідачем 16.07.2025.
Оскільки відповідачем не було здійснено виплати страхового відшкодування позивачу у добровільному порядку, ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до ПрАТ «Страхова компанія «Інтер-Поліс» про стягнення суми 219 075,36 грн страхового відшкодування.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 у справі № 910/13140/25 позовні вимоги ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» задоволено повністю. Ухвалено стягнути з ПрАТ «Страхова компанія «Інтер-Поліс» на користь ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» страхове відшкодування у розмірі 219 075 грн 36 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 3268 грн 13 коп. та 10 000,00 грн витрати на правничу допомогу.
09.02.2026 відповідач виконав вищевказане судове рішення у справі № 910/13140/25 добровільно, сплативши на користь позивача кошти у загальному розмірі 232 343,49 грн, яка включає у т.ч. суму страхового відшкодування у розмірі 219 075,36 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 6947.
Посилаючись на несвоєчасне виконання грошових зобов'язань зі сплати страхового відшкодування, позивачем нараховано пеню у розмірі 26 733,20 грн, інфляційні втрати у розмірі 4856,35 грн та 3% річних у розмірі 2592,89 грн за період прострочення з 18.09.2025 (наступний день після завершення 60-денного строку+3 робочі дні) по 08.02.2026 (день, що передує дню фактичної виплати страхового відшкодування за рішенням суду), які заявлено до стягнення з відповідача за даним позовом.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Як встановлено судом вище, перехід права вимоги позивача до відповідача в межах суми страхового відшкодування 219 075,36 грн встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 у справі № 910/13140/25, яке набрало законної сили 24.02.2026.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 у справі № 910/13140/25, яке набрало законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.
Частиною 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Станом на дату настання ДТП відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулювалися Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 3720-IX від 20.06.2024.
Частиною 6 розділу 6 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 3720-IX від 20.06.2024 зазначено, що дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону.
Як встановлено у рішенні Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 у справі № 910/13140/25, Поліс № ЕР/229271973, за яким відповідачем було застраховано цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу Citroen C5, д.н.з. НОМЕР_2 , був укладений 24.05.2025, а відтак на спірні правовідносини поширюються норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 3720-IX, який введено в дію з 01.01.2025.
Частиною 5 ст. 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 3720-IX від 20.06.2024 визначено, що граничний строк для прийняття рішення за заявою про страхову (регламентну) виплату становить 60 календарних днів з дня подання заяви та всіх необхідних у відповідному страховому випадку документів, передбачених частиною третьою цієї статті, з урахуванням положень цієї частини та частини сьомої цієї статті.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 3720-IX від 20.06.2024 страховик (МТСБУ) зобов'язаний у строк, передбачений частиною п'ятою статті 32 цього Закону, письмово у спосіб, зазначений у заяві про страхову (регламентну) виплату, повідомити заявника про прийняте за його заявою рішення.
Страховик (МТСБУ) зобов'язаний здійснити страхову (регламентну) виплату протягом трьох робочих днів з дня направлення заявнику повідомлення про прийняте рішення за його заявою про здійснення такої виплати.
Так, враховуючи дату отримання відповідачем претензії від 10.07.2025 № 030896/03, а саме 16.07.2025, відповідач мав здійснити виплату страхового відшкодування в сумі 219 075,36 грн у строк не пізніше 17.09.2025, однак сплатив вказану суму коштів лише 09.02.2026 в порядку добровільного виконання судового рішення.
Відтак, враховуючи те, що фактично кошти на користь позивача сплачені лише після ухвалення рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 у справі № 910/13140/25, суд погоджується з доводами позивача, що відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов'язання.
Разом з тим, суд відхиляє доводи відповідача щодо наявності у нього обов'язку призупинення розгляду заяви позивача про виплату страхового відшкодування в силу положень абзацу 4 пункту 36.2. ст. 36 Закону № 1961-IV, через їх безпідставність та необґрунтованість.
Так, суд зауважує, що, по перше, приписи Закону № 1961-IV, як вже вище зазначалось, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, тоді як норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 3720-IX дещо по-іншому врегульовують питання припинення (зупинення) перебігу строків на прийняття рішення про виплату страхового відшкодування.
Частиною 3 ст. 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 3720-IX визначено перелік документів, які додаються до заяви про страхову (регламентну) виплату, серед яких: копія постанови суду по справі про адміністративне правопорушення, що набрала законної сили, якщо порушено провадження у справі про адміністративне правопорушення та дослідження обставин дорожньо-транспортної пригоди здійснювалося відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, - на вимогу страховика (МТСБУ) у межах строку, передбаченого частиною четвертою цієї статті. Страховик (МТСБУ) має право вимагати копію постанови суду по справі про адміністративне правопорушення, що набрала законної сили, лише у разі складення протоколу про вчинення порушення Правил дорожнього руху стосовно двох або більше осіб за одним фактом дорожньо-транспортної пригоди або у разі наявності в документі про дорожньо-транспортну пригоду, оформленому працівниками відповідних підрозділів Національної поліції України відповідно до законодавства, чи в інших документах повідомлення учасника дорожньо-транспортної пригоди про його незгоду з обставинами такої дорожньо-транспортної пригоди; копія вироку суду чи іншого рішення, що набрало законної сили, що підтверджує завершення кримінального провадження, якщо дослідження обставин дорожньо-транспортної пригоди здійснювалося у кримінальному провадженні та страховик (МТСБУ) у межах строку, передбаченого частиною четвертою цієї статті, вимагає надання такого документа.
Згідно з ч. 4 ст. 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 3720-IX, якщо страховик (МТСБУ) протягом 30 календарних днів з дня отримання заяви про страхову (регламентну) виплату не повідомив заявника у зазначений у заяві спосіб про відсутність одного чи кількох документів, передбачених частиною третьою цієї статті, вважається, що заявник виконав вимоги частини третьої цієї статті та разом із заявою про страхову (регламентну) виплату подав усі передбачені цим Законом документи для здійснення такої виплати.
Відповідно до ч. 5 ст. 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 3720-IX, у разі повідомлення страховиком (МТСБУ) заявника протягом строку, встановленого частиною четвертою цієї статті, про неподання ним одного чи кількох документів, передбачених частиною третьою цієї статті, перебіг граничного строку для прийняття рішення за заявою про страхову (регламентну) виплату зупиняється з дня надання (надсилання) такого повідомлення та поновлюється з наступного робочого дня після отримання страховиком (МТСБУ) таких документів у повному обсязі (останнього документа з усіх необхідних у разі надання їх не в повному обсязі).
У разі проведення страховиком (МТСБУ) заходів з визначення (з'ясування) причин, обставин та наслідків дорожньо-транспортної пригоди, які включають здійснення експертиз та/або досліджень, граничний строк прийняття рішення за заявою про страхову (регламентну) виплату продовжується до отримання результатів таких експертиз та/або досліджень, але не може перевищувати 90 календарних днів з дня подання заяви та всіх необхідних у відповідному страховому випадку документів, передбачених частиною третьою цієї статті.
Перебіг строків, передбачених частиною п'ятою цієї статті, зупиняється з моменту отримання страховиком (МТСБУ) інформації про те, що дорожньо-транспортна пригода розглядається у цивільному, господарському, кримінальному провадженні або у справі про адміністративне правопорушення, у разі якщо страховик (МТСБУ) вимагав надання документів, передбачених пунктами 12 і 13 частини третьої цієї статті, до дня, коли страховику (МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили (ч. 6 ст. 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 3720-IX).
Однак, судом не встановлено обставин звернення відповідача до позивача щодо необхідності надання додаткових документів або проведення ним заходів, які б стали підставою для продовження чи зупинення граничного строку щодо прийняття рішення за заявою про страхову (регламентну) виплату. При цьому, між сторонами існував спір не щодо обставин ДТП, а щодо здійснення страхової виплати після того, як обставини ДТП вже були встановлені.
Вказане свідчить і про відсутність підстав для застосування ч. 6 ст. 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 3720-IX.
За таких обставин, суд зазначає, що відповідачем не доведено суду існування обставин, які були б підставами для збільшення ним строку для прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки у відповідача виник обов'язок зі сплати страхового відшкодування, тобто виникло грошове зобов'язання, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст. 625 ЦК України. Ця норма встановлює відповідальність за порушення будь-якого грошового зобов'язання, що виникло з підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, в тому числі і такого, що не засновано на договорі.
Суд перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за період прострочення з 18.09.2025 по 08.02.2026, встановив, що такий розрахунок є обґрунтованим та арифметично правильним, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 4856,35 грн інфляційного збільшення та 2592,89 грн 3% річних підлягають задоволенню.
Крім того, за змістом ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 8 ст. 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 3720-IX встановлено, що у разі прострочення здійснення страхової (регламентної) виплати з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на її отримання, крім страхових виплат особі, яка проводить чи провела лікування потерпілої фізичної особи, особі, яка здійснює чи здійснила ремонт транспортного засобу, та регламентних виплат, які здійснюються МТСБУ відповідно до пункту 4 частини першої статті 43 цього Закону, страховик (МТСБУ) сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня, за кожний день прострочення.
Здійснивши перевірку розрахунку пені у розмірі 26 733,20 грн, суд встановив, що вказана сума пені розрахована арифметично вірно, у зв'язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Відповідач, у свою чергу, свого контррозрахунку пені та компенсаційних нарахувань відповідно до ст. 625 ЦК України не надав, правильності заявлених до стягнення сум не спростував.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 74 ГПК України и кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
На підтвердження витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн позивачем надано до суду: копію договору № 1/07-2025 про надання правової (правничої) допомоги від 17.07.2025, укладеного між ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» та Адвокатським об'єднанням «ЕНТРОПІЯ ПРАВА», копії Акта про надання правової (правничої) допомоги № 08-26 від 25.02.2026 та платіжної інструкції від 25.02.2026 № 174514184, копію ордеру серії АА № 1681989 від 25.02.2026, виданого Адвокатським об'єднанням «ЕНТРОПІЯ ПРАВА» адвокату Овчаренко Руслану Вячеславовичу та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1345.
Так, суд встановив, що відповідно до умов п. 1.1. договору № 1/07-2025 про надання правової (правничої) допомоги від 17.07.2025, позивач доручив, а Адвокатське об'єднання «ЕНТРОПІЯ ПРАВА» (надалі - Об'єднання) прийняло на себе зобов'язання щодо здійснення представницьких повноважень, захисту прав та законних інтересів позивача в обсязі та на умовах, встановлених цим Договором та за домовленістю сторін.
Пунктом 4.3. вказаного договору визначено, що для визначення розміру гонорару за надання правової допомоги сторонами складаються Акти про надання правової (правничої) допомоги.
Згідно з Актом про надання правової (правничої) допомоги № 08-26 від 25.02.2026 Об'єднанням надано, а позивачем прийнято правничу допомогу на суму 7000,00 грн, яка включає підготовку та подання до Господарського суду міста Києва позовної заяви про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-Поліс» пені, 3% річних та інфляційного збільшення за неналежне виконання грошового зобов'язання.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).
Отже, за змістом положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Так, відповідач у своєму відзиві на позовну заяву зазначав про завищення заявленого розміру витрат на правничу допомогу, у зв'язку з чим просив зменшити розмір цих витрат.
Згідно зі ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Як зазначає Верховний Суд у численних постановах, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Крім того, судом враховано, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача.
Водночас, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи.
Так, судом враховано, що дана справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження та не є складною, при цьому, підготовка та написання позовної заяви не потребували значної кількості часу, оскільки при підготовці даного позову представником фактично лише наведено правове обґрунтування для стягнення пені та компенсаційних нарахувань та здійснено їх розрахунок, тоді як правова позиція щодо ДТП та наявності у відповідача обов'язку зі здійснення виплати страхового відшкодування вже була сформована представником позивача раніше під час підготовки позову у справі № 910/13140/25. Так, у вказаному судовому рішенні, з-поміж іншого, також було стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, які відповідачем відшкодовано.
За таких обставин, виходячи з критеріїв складності справи, ціни позову, обсягу матеріалів та кількості підготовлених документів, розумної необхідності заявлених витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для обмеження заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача, до суми 3000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-Поліс» вул. Володимирська, 69, м. Київ, 01033; ідентифікаційний код 19350062) на користь Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (вул. Кирилівська, 40, м. Київ, 04080; ідентифікаційний код 20602681) 26 733,20 грн пені, 4856,35 грн інфляційних втрат, 2592,89 грн 3% річних, 3328,00 грн судового збору та 3000,00 грн витрат на правничу допомогу.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата підписання повного рішення: 03.06.2026.
Суддя Т. Ю. Трофименко