ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
01 червня 2026 року Справа № 903/135/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Саврій В.А., суддя Романюк Ю.Г. , суддя Коломис В.В.
при секретарі судового засідання Зенюковій К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Волинської області від 01.04.2026 (повний текст - 06.04.2026) у справі №903/135/23 (суддя Бідюк С.В.)
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вербена"
до Фермерського господарства "Західний Буг" ОСОБА_2
про банкрутство,
учасники провадження не забезпечили явку своїх представників у судове засідання
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 09.12.2024 визначено перелік та розмір визнаних вимог кредиторів до боржника - Фермерського господарства “Західний Буг» ОСОБА_2 , які підлягають внесенню розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів боржника, з яких, зокрема, визнані ухвалою суду від 23.10.2024 вимоги ОСОБА_3 на загальну суму 34097859,09 грн у наступній черговості: 5368 грн -вимоги першої черги; 34092491,09 грн - вимоги четвертої черги.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 09.12.24 у справі №903/135/23 залишено без задоволення. Пункт 1.11 ухвали Господарського суду Волинської області від 09.12.24 в частині перегляду грошових вимог ОСОБА_3 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 24.06.2025 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" задоволено частково. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 та ухвалу Господарського суду Волинської області від 09.12.2024 (в частині розгляду кредиторських вимог ОСОБА_3 ) у справі №903/135/23 скасовано. Справу №903/135/23 в скасованій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду Волинської області.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 23.07.2025 відкладено вирішення питання про прийняття до розгляду заяви ОСОБА_3 з грошовими вимогами до боржника до повернення матеріалів справи №903/135/23 Господарському суду Волинської області.
Матеріали справи повернуті Господарському суду Волинської області 10.11.2025.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 19.11.2025 заяву ОСОБА_3 з грошовими вимогами до боржника прийнято до розгляду. Розгляд заяви призначено у судовому засіданні на 11 грудня 2025 року о 11:00 год. Встановлено заявнику, боржнику, розпоряднику майна строк для подання пояснень по суті заяви з врахуванням постанови Верховного Суду від 24.06.2025 до 08.12.2025.
11.12.2025 на адресу суду першої інстанції надійшло клопотання представника боржника ФГ “Західний Буг» ОСОБА_2 у якому повідомлено про смерть ОСОБА_3 , на підтвердження чого долучив свідоцтво про смерть від 18.08.2025. Зазначено, що необхідність в з'ясуванні обставин правонаступництва.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 01.04.2026 у справі №903/135/23 замінено учасника у справі №903/135/23 про банкрутство Фермерського господарства "Західний Буг" ОСОБА_2 в частині розгляду заяви ОСОБА_3 від 01.05.2023 №01-74/653/23 про грошові вимоги в сумі 34092491,09 грн до Фермерського господарства "Західний Буг" ОСОБА_2 , а саме ОСОБА_3 його правонаступниками ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Також, запропоновано ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не пізніше ніж протягом 10 календарних днів з моменту отримання ухвали суду подати суду пояснення з посиланням на докази щодо:
- оформлення спадщини після смерті ОСОБА_3 (отримання свідоцтва про право на спадщину), розміру часток у спадщині кожного із спадкоємців, у тому числі щодо прийняття майнових прав та обов'язків ОСОБА_3 за договором позики від 15.01.2021, укладеним між ОСОБА_3 (Позикодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник); договором поруки від 15.01.2021, укладеним між ОСОБА_3 (Кредитор), ОСОБА_1 (Боржник) та Фермерським господарством “Західний Буг» ОСОБА_2 (Поручитель); договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 11.01.2021, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ;
- обставин щодо джерела походження у ОСОБА_3 коштів, які він за життя запозичив ОСОБА_1 , за виконання зобов'язань якого поручився Боржник;
- обставин надання (не надання) боргової розписки на підтвердження реально отриманих ОСОБА_3 від ОСОБА_5 за укладеним між ними договором поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 11.01.2021 коштів в сумі 20000000 грн, що були передані за договором позики ОСОБА_1 .
Зобов'язано ОСОБА_1 не пізніше ніж протягом 10 календарних днів з моменту отримання цієї ухвали подати суду пояснення з посиланням на докази щодо мети та цілей отримання позики в сумі 20000000 грн від ОСОБА_3 за договором позики від 15.01.2021, напрямків їх витрачання та причин неповернення запозичених ним у кредитора коштів.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою ОСОБА_1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що ухвала є передчасною та постановлена без належного встановлення обставин правонаступництва. Скаржник не заперечує факт смерті ОСОБА_3 та факт прийняття спадщини його трьома дітьми, однак наголошує, що на момент винесення ухвали жодному із спадкоємців не було видано свідоцтва про право на спадщину, а частки спадкового майна між ними не визначені.
За даними спадкової справи №25/2026, спадщину прийняли дочка ОСОБА_4 та сини ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Водночас матеріали справи не містять жодних відомостей про те, яка частина спірних кредиторських вимог належить кожному зі спадкоємців та який обсяг прав переходить до кожного з них.
Скаржник посилається на те, що у справах про банкрутство правонаступництво кредитора має встановлюватися з урахуванням особливостей Кодексу України з процедур банкрутства. На його думку, суд мав з'ясувати не лише факт прийняття спадщини, а й конкретний розмір вимог, які переходять кожному спадкоємцю, їх черговість та обсяг прав у процедурі банкрутства. Без такого встановлення заміна кредитора є необґрунтованою.
Також апелянт зазначає, що процесуальне правонаступництво було здійснено без будь-якої заяви самих спадкоємців або інших учасників справи, хоча стаття 43 КУзПБ передбачає заміну кредитора за заявою правонаступника або іншого учасника провадження. На його переконання, суд не мав права самостійно вирішувати питання заміни кредитора без відповідного звернення.
Окремо скаржник звертає увагу на те, що спадкоємці не були викликані в судове засідання під час вирішення питання про їх залучення до справи, не мали можливості висловити свою позицію та подати заперечення. Це, на його думку, порушує принципи змагальності сторін, рівності учасників процесу та право на справедливий суд.
Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що між спадкоємцями існує домовленість про інший розподіл спадкового майна. За попередньою усною угодою вони мають намір передати йому права щодо кредиторських вимог, заявлених покійним батьком у справі про банкрутство. Нотаріальне оформлення такої домовленості ще не завершено, тому остаточний розподіл спадкових прав не визначений. На думку скаржника, за таких обставин залучення всіх трьох спадкоємців як правонаступників є передчасним.
Посилаючись на норми ЦК України, ГПК України, КУзПБ та практику Верховного Суду щодо правонаступництва у справах про банкрутство, апелянт вважає, що суд першої інстанції не встановив належним чином факт матеріального правонаступництва та не визначив обсяг прав кожного спадкоємця.
У зв'язку з викладеним апелянт просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Господарського суду Волинської області від 01.04.2026 про заміну кредитора правонаступниками та направити питання про правонаступництво на новий розгляд.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №903/135/23 у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Романюк Ю.Г., суддя Мамченко Ю.А.
14.04.2026 матеріали справи витребувано з Господарського суду Волинської області.
23.04.2026 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Волинської області від 01.04.2026 у справі №903/135/23 залишено без руху. Запропоновано скаржнику протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: надати докази направлення копії апеляційної скарги з додатками всім учасникам провадження.
06.05.2026 до суду від апелянта надійшли докази направлення копії апеляційної скарги з додатками вказаним учасникам провадження.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Волинської області від 01.04.2026 у справі №903/135/23 та призначено розгляд апеляційної скарги на 01.06.2026 об 14:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м.Рівне, вул.Яворницького, 59, у залі судових засідань №4. Запропоновано учасникам провадження у строк до 21.05.2026 подати письмовий відзив на апеляційну скаргу.
Розпорядженням керівника апарату суду від 28.05.2026, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді - члена колегії Мамченко Ю.А., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №903/135/23.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №903/135/23 у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Романюк Ю.Г., суддя Коломис В.В.
Ухвалою суду від 28.05.2026 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Волинської області від 01.04.2026 у справі №903/135/23 колегією суддів у складі головуючий суддя Саврій В.А., суддя Романюк Ю.Г., суддя Коломис В.В.
У судове засідання суду апеляційної інстанції 01.06.2026 учасники провадження не забезпечили явку своїх представників у судове засідання, хоч про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися у встановленому законом порядку; причини неявки не повідомили.
Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов'язковою не визнавалась, а позиція апелянта викладена в апеляційній скарзі, матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи у даному судовому засіданні.
Колегія суддів констатує, що учасники провадження не скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, представник боржника ФГ “Західний Буг» ОСОБА_2 повідомив суд про смерть ОСОБА_3 , на підтвердження чого долучив свідоцтво про смерть від 18.08.2025, а також зазначив, що існує необхідність в з'ясуванні обставин правонаступництва.
З метою повного та всебічного розгляду справи, встановлення всіх обставин справи, кола спадкоємців ОСОБА_3 та встановлення наявності/відсутності підстав для процесуального правонаступництва, суд першої інстанції ухвалою від 25.02.2026 витребував у приватного нотаріуса Володимирського районного нотаріального округу Волинської області Велимчаниці Анатолія Івановича інформацію щодо спадкоємців із зазначенням їх реєстраційного номеру облікової картки платника податку, паспортних даних, адреси реєстрації та місця проживання, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 в межах спадкової справи №25/2026. Зобов'язав повідомити про видачу свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно. Витребувані документи подати суду не пізніше 5-ти календарних днів з моменту отримання ухвали суду. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю “Волинь-зерно-продукт» викласти клопотання про залишення заяви без розгляду у письмовій формі, надати письмове клопотання суду та іншим учасникам справи протягом 5 днів з моменту постановлення ухвали.
26.02.2026 до суду першої інстанції від представника ТОВ “Волинь-зерно-продукт» надійшло клопотання про залишення без розгляду заяви з кредиторськими вимогами ОСОБА_3 у справі про банкрутство ФГ “Західний Буг ОСОБА_2 ».
09.03.2026 на виконання ухвали від 25.02.2026 приватний нотаріус Володимирського районного нотаріального округу Волинської області Велимчаниця А.І. надіслав суду інформацію щодо спадкоємців ОСОБА_3 , згідно з якою за матеріалами спадкової справи №25/2026 спадщину у встановлені строки прийняли його діти: дочка - ОСОБА_4 , син - ОСОБА_1 та син - ОСОБА_2 . Свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно не видавалося.
У поясненнях від 26.02.2026 та представник ТОВ “Волинь-зерно-продукт» з посиланням на п.4 ч.1 ст.226 ГПК України просив залишити заяву ОСОБА_3 з кредиторськими вимогами до боржника без розгляду, оскільки жоден із спадкоємців ОСОБА_3 , який помер, не проявив інтересу до вступу у справу в якості правонаступника, що є за своєю суттю відмовою від такого права.
Колегія суддів приймає до уваги положення ч.1 ст.52 ГПК України, відповідно до якої у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
Правонаступництво - це перехід суб'єктивного права від однієї особи до іншої. Правонаступництво прав та обов'язків особи може мати місце у разі коли до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов'язок боржника.
Питання процесуального правонаступництва регламентовані частиною першою статті 52 ГПК України, згідно з якою у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.
Підставою для процесуального правонаступництва є правонаступництво у матеріальному правовідношенні, яке настало після відкриття провадження у справі. Відтак, особливості здійснення процесуального правонаступництва визначаються особливостями норм матеріального права, що регулюють перехід прав й обов'язків у матеріальних правовідносинах від особи до її правонаступника, або в інших випадках зміни сторони у правовідносинах, з яких виник спір.
Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 52 ГПК України, є переходом процесуальних прав та обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.
Згідно з частиною третьою статті 52 ГПК України про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.
Як правильно зазначено в оскарженій ухвалі, суд будь-якої інстанції зобов'язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов'язків відповідної особи, а правонаступник існує.
Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника щодо незалучення спадкоємців до участі у справі до вирішення питання про правонаступництво, оскільки до встановлення наявності підстав для процесуального правонаступництва та прийняття відповідного судового рішення такі особи не набувають статусу учасників справи і не можуть брати участь у процесі.
Аналогічно врегульовано питання правонаступництва у справі про банкрутство у статті 43 КУзПБ відповідно до положень якої:
- у разі вибуття чи заміни кредитора у справі про банкрутство господарський суд за заявою правонаступника або іншого учасника (учасників) справи здійснює заміну такої сторони її правонаступником на будь-якій стадії провадження у справі (частина перша);
- усі дії, вчинені у справі про банкрутство до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив (частина друга).
Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що процесуальне правонаступництво як за правилами статті 52 ГПК України, так і правонаступництво у справі про банкрутство за правилами статті 43 КУзПБ є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником за наявності підтверджених вимог первісного кредитора). Тобто і процесуальне правонаступництво у позовному провадженні, і правонаступництво у справі про банкрутство є наслідком матеріального правонаступництва. У зв'язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі (кредитора у справі про банкрутство) необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов'язків до іншої особи - правонаступника, а відповідно дослідження обставин, зокрема заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.
Положеннями ст.ст.512, 513 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Внаслідок певної дії чи події сторону у зобов'язанні можна замінити на іншу особу, яка є її правонаступником або стосовно лише цивільних прав (обов'язків), або одночасно щодо цивільних прав і обов'язків. Іншими словами, заміна сторони у зобов'язанні може бути наслідком або сингулярного правонаступництва (зокрема, на підставах договорів купівлі-продажу (частина третя статті 656 ЦК України), дарування (частина друга статті 718 ЦК України), факторингу (глава 73 ЦК України)), або універсального правонаступництва (у випадку реорганізації юридичної особи (частина перша статті 104 ЦК України) чи спадкування (стаття 1216 ЦК України)).
Якщо означена заміна є неможливою внаслідок того, що правовідношення не допускає правонаступництва, таке правовідношення припиняється (статті 608, 609, 1219 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Великою Палатою Верховного Суду сформульовано усталений правовий висновок, згідно з яким суд будь-якої інстанції зобов'язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов'язків відповідної особи, а правонаступник існує. Питання процесуальної правосуб'єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу. Не є перешкодами для з'ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами (постанови ВП ВС від 30.06.2020 у справі №264/5957/17, від 08.02.2022 у справі №761/13017/16-ц). Отже, підставою здійснення правонаступництва в процесуальному аспекті є вибуття (заміна) сторони у матеріальних правовідносинах, у тому числі й у відповідному зобов'язанні (постанова ВП ВС від 03.12.2025 у справі №902/388/18).
Вказані висновки також враховує Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у своїх постановах, зокрема: від 17.02.2026 у справі №910/18250/16 (910/18131/23); від 22.01.2026 у справі №910/11071/23; від 20.11.2025 у справі №911/2666/15; від 19.11.2025 у справі №917/8/20.
Таким чином, як правильно виснував суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, під час вирішення питання щодо наявності підстав для процесуального правонаступництва суд має з'ясувати, чи допускають правовідносини правонаступництво прав та обов'язків відповідної особи і чи існує правонаступник. Тобто необхідно дослідити наявність матеріально-правового зв'язку між попереднім учасником справи та його правонаступником щодо переходу прав та обов'язків від першого до другого.
Верховний Суд у постанові від 05.09.2024 у справі №910/6799/18 зазначив, що при вирішенні питання заміни учасника справи правонаступником у порядку ст.52 ГПК України у разі смерті фізичної особи, судам перш за все необхідно з'ясувати коло всіх спадкоємців померлої особи.
Як вбачається з свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 18.08.2025, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як передбачено ст.1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно з ч.2 ст.1220 Цивільного кодексу України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ч.3 ст.1223 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 1270 Цивільного кодексу України встановлено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Частинами 1, 5 статті 1268 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Як передбачено ч.3 ст.1268 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно з ч.1 ст.1269 Цивільного кодексу України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Статтею 1296 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
З огляду на зазначене, спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Статтею 1218 Цивільного кодексу України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з положеннями ст.1219 Цивільного кодексу України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Предметом розгляду в межах даної справи є заява ОСОБА_3 з грошовими вимогами до ФГ “Західний Буг» ОСОБА_2 .
Відповідно до листа приватного нотаріуса Володимирського районного нотаріального округу Волинської області Велимчаниці А.І. від 03.03.2026 №85/01-16, заведено спадкову справу ОСОБА_3 №25/2026, за матеріалами якої спадщину у встановлені строки прийняли його діти: дочка - ОСОБА_4 , син - ОСОБА_1 та син - ОСОБА_2 . Свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно не видавалося.
Верховний Суд у постанові від 05.09.2024 у справі №910/6799/18 зазначає, що законодавство не обмежує право спадкоємців на оформлення свідоцтва певними строками. Спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право звернутися із заявою про одержання свідоцтва у будь-який час після прийняття спадщини. Оформлення свідоцтва є правом, а не обов'язком спадкоємців. Факт не оформлення спадкових прав не тягне за собою втрату права на спадкове майно, якщо воно було прийнято у встановлений законом строк і встановленим законом способом, а лише обмежує його право на розпорядження спадщиною. Отже, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину та не свідчить про те, що особа, яка прийняла спадщину (здійснила всі необхідні дії для її прийняття), не стала спадкоємцем. Таким чином, відсутність свідоцтва про право на спадщину не спростовує обставин прийняття спадкоємцями спадщини після смерті позивача та набуття ними статусу правонаступників у матеріальних правовідносинах, оскільки відповідно до вищевказаних приписів чинного цивільного законодавства право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ч.3 ст.1223 ЦК України), спадщина належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини незалежно від часу прийняття спадщини (ч.5 ст.1268 ЦК України), а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.3 ст.1296 ЦК України).
Як встановлено з матеріалів справи, грошові вимоги ОСОБА_3 ґрунтуються на договорі позики від 15.01.2021, укладеному між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) та договорі поруки від 15.01.2021, укладеному між ОСОБА_3 (кредитор), ОСОБА_1 (боржник) та ФГ “Західний Буг» ОСОБА_2 (поручитель), відповідно до якого поручитель зобов'язався перед кредитором забезпечити належне виконання боржником, ОСОБА_1 , зобов'язання за договором позики та зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання боржником умов укладеного договору позики.
Як правильно відмітив суд першої інстанції, зобов'язання за договорами позики та поруки не припиняються внаслідок смерті позикодавця (кредитора), оскільки не є нерозривно пов'язаним з його особою (ст.ст.608, 1219 ЦК України).
Таким чином, правовідносини, з приводу яких виник спір у цій справі, допускають правонаступництво і такі правонаступники є.
Разом з тим Верховний Суд у постановах від 21.01.2025 у справі №910/11071/23, від 10.02.2026 у справі №916/420/25 неодноразово наголошував на тому, що провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб'єктним складом, застосуванням спеціальних способів захисту та стадійністю.
Кодекс України з процедур банкрутства абсолютно чітко та однозначно регламентує стадійність розгляду справи про банкрутство, послідовне виконання та проходження яких дозволяє, зокрема, сформувати коло й обсяг вимог кредиторів, дотриматися балансу інтересів усіх учасників справи про банкрутство тощо (постанови Верховного Суду від 10.02.2026 у cправі №916/420/25, від 22.01.2026 у справі №910/11071/23).
Згідно з ст.1 Кодексу України з процедур банкрутства кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Набуття статусу кредитора у справі про банкрутство є наслідком перевірки судом заявлених вимог у межах справи про банкрутство та їх визнання повністю або частково, що відображається перш за все в ухвалі попереднього засідання, а також включення визнаних вимог до реєстру вимог кредиторів в подальшому заміни кредитора правонаступником.
Як правильно враховано судом першої інстанції, на момент винесення оскарженої ухвали заява з грошовими вимогами ОСОБА_3 до боржника перебувала на стадії її перевірки судом, тобто ОСОБА_3 не набув статусу кредитора у справі про банкрутство ФГ “Західний Буг» ОСОБА_2 .
В той же час, учасниками у справі про банкрутство (неплатоспроможність) є: сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов'язків яких існує спір, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, Фонд державного майна України, Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника.
Отже, оскільки учасник справи помер під час судового процесу, його заміна відбувається на підставі універсального правонаступництва, незалежно від оформлення спадщини.
Враховуючи смерть ОСОБА_3 , а також те, що спірні правовідносини носять матеріальний характер, допускають правонаступництво, що такі правонаступники існують та що спір стосується їх прав та обов'язків, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про заміну учасника у справі №903/135/23 про банкрутство Фермерського господарства "Західний Буг" ОСОБА_2 в частині розгляду заяви ОСОБА_3 від 01.05.2023 №01-74/653/23 про грошові вимоги в сумі 34092491,09 грн до Фермерського господарства "Західний Буг" ОСОБА_2 , а саме ОСОБА_3 його правонаступниками:
- ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_3 від 22.03.1997, місце проживання: АДРЕСА_1 );
- ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , паспорт НОМЕР_5 від 12.01.1996, місце проживання: АДРЕСА_2 );
- ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , паспорт НОМЕР_7 від 12.01.1997, місце проживання: АДРЕСА_2 ).
При цьому, колегія суддів враховує, що аргумент апелянта про невизначеність часток спадкоємців стосується матеріально-правового розподілу спадщини, а не процесуального правонаступництва. Суд першої інстанції не вирішував питання про те, яка частка вимоги належить кожному спадкоємцю., а лише встановив факт існування правонаступників та залучив їх до участі у справі. При цьому, ухвалою спадкоємцям запропоновано надати пояснення щодо розміру їх часток у спадщині та інших пов'язаних обставин. Тобто питання часток суд відклав на подальший розгляд і не зробив жодних остаточних висновків щодо належності конкретної частини вимоги кожному спадкоємцю. Більше того, після заміни кредитора правонаступникам надано строк для подання пояснень та доказів, тобто вони отримали можливість реалізувати всі свої процесуальні права.
Також слід врахувати, що саме боржник повідомив суд про смерть кредитора та ініціював з'ясування питання спадкоємців. Після отримання від нотаріуса інформації про осіб, які прийняли спадщину, суд не міг продовжувати розгляд справи без визначення належного учасника процесу.
Щодо твердження апелянта про майбутній перерозподіл спадщини між спадкоємцями, колегія суддів приймає до уваги, що суд оцінює факти, які існують саме на момент розгляду справи, а не можливі майбутні події. Посилання ОСОБА_1 на усну домовленість між спадкоємцями фактично ґрунтується на припущеннях.
При цьому на момент постановлення ухвали спадщина була прийнята трьома особами, жодної нотаріально посвідченої угоди про поділ спадщини не існувало, а також доказів переходу всіх прав виключно до ОСОБА_1 не було подано. Тому суд першої інстанції не мав правових підстав визнавати єдиним правонаступником саме ОСОБА_1 .
Крім цього, щодо заяви ТОВ “Волинь-зерно-продукт» про залишення без розгляду заяви ОСОБА_3 з кредиторськими вимогами до боржника, колегія суддів звертає увагу на положення п.4 ч.1 ст.226 ГПК України, відповідно до яких суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з'явився у підготовче засідання чи у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, передбачені п.4 ч.1 ст.226 ГПК України підстави для залишення заяви без розгляду в межах даної справи, відсутні.
Враховуючи зазначене, з огляду на наявність спадкоємців ОСОБА_3 , що підтверджується матеріалами спадкової справи №25/2026, відсутність передбачених п.4 ч.1 ст.226 ГПК України підстав для залишення заяви без розгляду, Господарський суд Волинської області дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні заяви ТОВ “Волинь-зерно-продукт» про залишення без розгляду заяви ОСОБА_3 з кредиторськими вимогами до боржника.
В силу ч.ч.1, 2 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на наведене вище та наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає правильним висновок місцевого господарського суду про заміну у справі учасника справи - ОСОБА_3 його правонаступниками ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").
В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Відповідно до положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд ухвали покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст.269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Волинської області від 01.04.2026 у справі №903/135/23 залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Повний текст постанови складено 03.06.2026.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Романюк Ю.Г.
Суддя Коломис В.В.