ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
01 червня 2026 року Справа № 902/1564/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Розізнана І.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Паламарчук Надії Володимирівни на рішення Господарського суду Вінницької області, ухвалене 28.01.2026 суддею Маслієм І.В. у м. Вінниця (повний текст рішення складено 09.02.2026)
у справі № 902/1564/25
за позовом фізичної особи-підприємця Зорі Сергія В'ячеславовича
до фізичної особи-підприємця Паламарчук Надії Володимирівни
про стягнення 61 614, 97 грн
Короткий зміст позовних вимог, рішення суду першої інстанції та вимог апеляційної скарги; процесуальні дії у справі.
Фізична особа-підприємець Зоря Сергій В'ячеславович звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Паламарчук Надії Володимирівни про стягнення за Договором №1п від 30.12.2024 61614,97 грн заборгованості, з яких: 57305,00 грн -основного боргу, 2920,52 грн - інфляційних втрат та 1389,45 грн - 3 % річних.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.01.2026 у справі № 902/1564/25 позов ФОП Зорі С.В. задоволено повністю; стягнуто з ФОП Паламарчук Н.В. на користь позивача 57305 грн - основного боргу за заявкою-договором № 1 від 30.12.2024, 2920, 52 грн інфляційних втрат та 1389, 45 грн 3 % річних та 3028 грн судових витрат зі сплати судового збору.
Оскаржуване рішення обґрунтоване тим, що з урахуванням встановлених обставин, суд виснував про наявність між сторонами зобов'язальних відносин на підставі заявки-договору №1 від 30.12.2024 та факту порушення відповідачем прав позивача за захистом яких останній звернувся, позаяк матеріалами справи підтверджено факт надання позивачем послуг відповідачу та відсутність повної та своєчасної оплати зі сторони останнього за надані послуги. Виходячи з викладеного, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за заявкою-договором №1 від 30.12.2024, інфляційних втрат та 3% річних є правомірними та обґрунтованимм, а тому підлягають задоволенню.
Не погодившись зі вказаним рішенням суду першої інстанції 28.02.2026 відповідачка звернулась до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить останнє скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ФОП Зорі С.В.
Листом від 02.03.2026 справу витребувано з Господарського суду Вінницької області.
10.03.2026 матеріали справи № 902/1564/25 надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою суду від 11.03.2026 апеляційну скаргу залишено без руху; запропоновано скаржниці усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки шляхом надання суду доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 3 633,60 грн протягом 10 днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
24.03.2026 до суду апеляційної інстанції від апелянтки надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано, зокрема, платіжну інструкцію № PK17-1HBK-2E91-BK2T від 24.03.2026, що підтверджує сплату судового збору у встановленому розмірі. Також у вказаній заяві скаржниця просить поновити строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
Водночас, згідно відомостей табелю КП "Діловодство спеціалізованого суду", головуючий суддя Тимошенко О.М. перебуває у відпустці у період з 23.03.2026 по 03.04.2026 включно.
Розпорядженням керівника апарату № 01-05/212 від 25.03.2026, з метою недопущення порушення процесуальних строків та відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 8.5 Засад використання автоматизованої системи документообігу Північно-західного апеляційного господарського суду, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 902/1564/25; визначено для розгляду справи колегію суддів у складі: головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Павлюк І.Ю., суддя Розізнана І.В.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.03.2026 серед іншого, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Паламарчук Надії Володимирівни на рішення Господарського суду Вінницької області від 28.01.2026 у справі № 902/1564/25.
Поряд з наведеним, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що ціна позову у справі № 902/1564/25 менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд даної апеляційної скарги у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін до суду не надходило.
Узагальнений виклад доводів апеляційної скарги.
У апеляційній скарзі відповідач вважає рішення Господарського суду Вінницької області від 28.01.2026 у справі № 902/1564/25 незаконним та необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Зазначає, що суд першої інстанції порушив засади змагальності та рівності сторін, оскільки розгляд справи відбувся за відсутності відповідача і його представника, попри своєчасне подання клопотання про відкладення судового засідання від 22.01.2026 із наведенням поважних причин неявки, пов'язаних із участю в іншому процесі. Також апелянт вказує, що подане клопотання не було належним чином розглянуте, мотиви його відхилення не наведені, а обставини неявки не перевірені, що свідчить про формальний підхід суду до вирішення питання про можливість відкладення розгляду справи. Тому, через розгляд спору без участі представника відповідача останній був позбавлений можливості подати пояснення, заперечення та докази, чим порушено його процесуальні права.
На думку апелянта, судом не враховано, що у Договорі на перевезення вантажу №1п від 30.12.2024 та відповідній заявці не встановлено чітких строків оплати за надані послуги. Натомість, між сторонами було досягнуто усної домовленості про те, що Відповідач здійснюватиме оплату частинами протягом року, тобто до 17.01.2026. Відтак, на момент подання позову строк виконання грошового зобов'язання Відповідача не настав, а твердження Позивача про виникнення у Відповідача обов'язку повної оплати станом на дату звернення до суду є помилковими та передчасними.
Зокрема вказує, що позивач не довів належного направлення та отримання претензії, оскільки До того ж, останнім не було надано до суду належних та допустимих доказів відправлення претензії на адресу відповідача (зокрема, відсутні опис вкладення та фіскальний чек, які б ідентифікували вміст поштового відправлення), а також не надано жодних доказів її отримання останньою. За відсутності документального підтвердження вручення вимоги та вказаних претензії, доводи позивача в частині визначення строку виконання зобов'язання є безпідставними та документально непідтвердженими.
Крім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції було проігноровано факт спливу позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем у відзиві на позовну заяву.У зв'язку з викладеним скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 28.01.2026 у справі № 902/1564/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням повноважень, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Обставини справи, встановлені судами та визначені відповідно до них правовідносини.
Як встановлено судами, а також підтверджується матеріалами справи, 30.12.2024 між Фізичною особою-підприємцем Паламарчук Надією Володимирівною (Замовник) та Фізичною особою-підприємцем Зорею Сергієм Вячеславовичем (Виконавець) оформлено заявку-договір №1.
За змістом останньої Виконавець повинен здійснити транспортні послуги маршрутом м. Стамбул (Туреччина) - м. Одеса (Україна). Сума фрахту (крім додаткових витрат): 131305,00 грн (безготівкова форма розрахунку) протягом 15 банківських днів за оригіналами.
Виконавець взяті на себе зобов'язання виконав у повному обсязі, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №Е002772.
Факт належного виконання зобов'язань щодо надання транспортних послуг також підтверджується підписаним сторонами актом наданих послуг №13 від 18.01.2025.
Відповідачем частково здійснено оплату за надані послуги: 28 000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 598 від 17.01.2025; 40 000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 617 від 11.03.2025; 6000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 642 від 04.07.2025.
28.05.2025 та 16.09.2025 позивачем на адресу відповідача надіслано претензії (вих. №3/01-01 та вих. №4/01-01) з вимогою погашення заборгованості за прийняті послуги з вантажного перевезення.
Заборгованість відповідача перед позивачем складає 57 305,00 грн.
З метою захисту своїх прав Фізична особа-підприємець Зоря Сергій В'ячеславович звернувся з позовом до суд про стягнення з Фізичної особи-підприємця Паламарчук Надії Володимирівни 57305,00 грн основного боргу, 2920,52 грн інфляційних втрат та 1389,45 грн 3 % річних.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції бере до уваги наступні положення чинного законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до ст. 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України). Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Керуючись положеннями ч 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
За змістом ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).
Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Водночас одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції надавав оцінку висновкам суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, колегія суддів зазначає таке.
Щодо тверджень апелянта про порушення судом першої інстанції принципів змагальності та рівності сторін у зв'язку з розглядом справи за відсутності відповідача та його представника попри подане клопотання про відкладення судового засідання.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.97, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 ГПК судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Пунктом 2 частини першої та пунктом 3 частини другої статті 42 ГПК передбачено, що учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.
Згідно з вимогами статті 46 ГПК сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 120 ГПК суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Як зазначає відповідач у апеляційній скарзі, місцевий господарський суд, на його переконання, порушив принципи змагальності та рівності сторін, оскільки розгляд справи 28.01.2026 року відбувся за відсутності відповідача та його представника, попри наявність у матеріалах справи вчасного та обґрунтованого клопотання про відкладення судового засідання. Вказане клопотання було подано представником відповідача 22.01.2026 року, тобто за шість днів до призначеної дати, із зазначенням поважних причин неможливості явки, а саме - участі в іншому судовому засіданні.
Як встановлено судами, 22.01.2026 до місцевого господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання із проханням перенесення розгляду цієї справи, у зв'язку з участю останнього в іншому судовому засіданні, а відповідно до формуляру (протоколу) судового засідання від 28.01.2026 по справі № 902/1564/25, представники сторін не з'явилися.
Разом з тим, колегія суддів відхиляє наведені доводи апеляційної скарги з огляду на наступне.
Як убачається з матеріалів справи, 22.01.2026 представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю в іншому судовому засіданні. Водночас до вказаного клопотання не було додано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наведених обставин, зокрема копії судової повістки, ухвали суду про призначення іншого судового засідання чи будь-яких інших документів, які б підтверджували факт участі представника в іншому судовому процесі.
Судова колгеія також враховує, що явка учасників справи у судове засідання обов'язковою судом першої інстанції не визнавалась, а відповідач не був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права та надати відповідні пояснення і заперечення у письмовій формі.
Матеріалами справи підтверджується, що апелянт упродовж розгляду справи користувався наданими йому процесуальними правами, зокрема 08.12.2025 подав відзив на позовну заяву, в якому виклав свої заперечення щодо заявлених позовних вимог та навів відповідні доводи.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору чи певного процесуального питання у відповідному судовому засіданні.
Отже, твердження апелянта про порушення принципів змагальності та рівності сторін, а також про позбавлення відповідача можливості реалізувати свої процесуальні права, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Колегія суддів також відхиляє доводи скаржника щодо недоведеності настання строку виконання грошового зобов'язання у зв'язку з відсутністю в договорі чітко визначених строків оплати, оскільки такі твердження спростовуються матеріалами справи та фактичною поведінкою самого відповідача.
Так, часткове здійснення відповідачем оплат на користь позивача після надання послуг, а саме 28 000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 598 від 17.01.2025; 40 000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 617 від 11.03.2025; 6000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 642 від 04.07.2025, свідчить про визнання ним як факту існування грошового зобов'язання, так і настання обов'язку щодо його виконання.
Положеннями ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Посилання апелянта на усну домовленість про відстрочення або розстрочення платежу до 17.01.2026 є необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів погодження сторонами змін до умов розрахунків у встановленій договором або законом формі, а також не містять доказів прийняття такої домовленості позивачем. Натомість часткове здійснення відповідачем оплат після надання послуг свідчить про безпосереднє визнання ним існування та строковості грошового зобов'язання.
Щодо неврахування судом першої інстанції заяви відповідача про сплив позовної давності, встановленої для вимог, що випливають із договору перевезення.
Скаржником зазначено, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов, поданий після спливу строку позовної давності, та не розглянув належним чином заяву відповідача про її застосування.
Однак, судова колегія не погоджується з наведеними доводами з огляду на таке.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України).
Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено п. 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.
Відтак, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом № 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20, від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.
Поряд із цим Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 102-IX набрав чинності 17.03.2022.
Надалі Законом України від 08.11.2023 № 3450-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон № 3450-IX) п. 19 nрозділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 N 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-IX набрав чинності 30.01.2024.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився.
Законом України "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення поновлення перебігу позовної давності", який набрав чинності 04.09.2025, виключено п. 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України.
Отже, з 04.09.2025 було поновлено перебіг позовної давності.
Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинявся до 04.09.2025.
Суть доводів відповідача полягає в тому, що суд першої інстанції безпідставно не застосував наслідки спливу позовної давності, про яку було заявлено у відзиві. До спірних правовідносин, що виникли з договору перевезення вантажу, підлягає застосуванню спеціальна позовна давність, визначена ч. 5 ст. 315 ГК України, яка становить шість місяців та має пріоритет перед загальними положеннями ч. 3 ст. 925 ЦК України, що встановлюють річний строк.
Відтак, за наявності заяви сторони про сплив позовної давності, суд першої інстанції був зобов'язаний надати їй належну правову оцінку та застосувати наслідки, передбачені ч. 4 ст. 267 ЦК України, оскільки сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові, у тому числі й щодо похідних вимог.
З приводу вищезазначених доводів колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові 12.10.2021 у справі № 910/17324/19. Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами їхніх спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні нормативні приписи. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 83), від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101), від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 8.1).
Зазначення позивачем конкретних приписів для обґрунтування позову не є визначальним для вирішення судом питання про те, які приписи слід застосувати, вирішуючи спір (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 85). З'ясувавши під час розгляду справи, що позивач або інший учасник справи для обґрунтування вимог або заперечень вказує інші нормативні приписи, ніж ті, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює юридичну кваліфікацію останніх і застосовує для ухвалення рішення ті нормативні приписи, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43) та від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 85)].
Саме суд має обов'язок здійснити юридичну кваліфікацію відносин сторін, виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, і визначити, який припис треба застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є спірні відносини, не є зміною підстави позову (обставин, якими обґрунтований позов) та обраного позивачем способу захисту (предмета позову). Вказана позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 86).
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що принцип "jura novit curia" ("суд знає закони") полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору ("da mihi factum", "dabo tibi jus"). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, в самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем і відповідачем, виборі та застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 та постанові Верховного Суду від 25.11.2025 у справі № 911/2250/23.
Водночас застосування принципу "jura novit curia" ("суд знає закони") не є безмежним, оскільки, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. За таких умов слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01.05.2024 у справі № 369/2869/22, від 25.11.2025 у справі № 911/2250/23.
Судова колегія зазначає, що висновки місцевого господарського суду щодо правової природи спірних правовідносин та відповідно застосування у подальшому загальної позовної давності є обґрунтованими, оскільки відповідають встановленим правовідносинам та наявним у справі доказам.
Матеріали справи не містять належних доказів укладення між сторонами саме договору перевезення вантажу, з яким закон пов'язує застосування положень статті 908 ЦК України, тоді як сам по собі факт здійснення транспортування не є достатнім для такої правової кваліфікації.
Водночас, беручи до уваги підписаний сторонами Акт надання послуг №13 від 18.01.2026, останній підтверджує факт надання виконавцем транспортних послуг за маршрутом м. Стамбул (Турецька Республіка) - м. Одеса (Україна) із використанням вантажного автомобіля НОМЕР_1 / НОМЕР_2 . Також зі змісту призначень, які містяться в квитанціях відповідача про оплату випливає, що останні спрямовані саме на оплату транспорних послуг. Беручи до уваги зміст спірних правовідносин, характер досягнутих сторонами домовленостей та відсутність доказів оформлення саме відносин перевезення вантажу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 901 ЦК України.
З огляду на встановлений характер спірних правовідносин, до них не підлягають застосуванню спеціальні строки позовної давності, передбачені для вимог, що випливають із договору перевезення вантажу. Оскільки спір виник з правовідносин щодо надання транспортних послуг, які регулюються положеннями статті 901 ЦК України, до заявлених позовних вимог підлягає застосуванню загальна позовна давність тривалістю три роки відповідно до статті 257 ЦК України.
Отже, на момент звернення позивача до суду строк позовної давності фактично не сплив, оскільки його перебіг був зупинений дією відповідних законодавчих положень.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що навіть у випадку, якщо суд першої інстанції не навів у мотивувальній частині рішення детального обґрунтування щодо незастосування позовної давності, сама по собі така обставина не свідчить про неправильність вирішення спору по суті.
У цьому випадку матеріали справи свідчать, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Відтак, навіть за умови відсутності окремого детального мотивування щодо незастосування позовної давності, така обставина не вплинула на правильність вирішення спору по суті та не призвела до ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду у їх сукупності, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності такихвисновків, позаякґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального/процесуального права та неправильній оцінці характеру спірних правовідносин, а тому не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частинами 1-3 ст. 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 76-78 ГПК України належними, допустимими та достовірними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування, при цьому докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Як встановлено ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
За змістом усталеної практики Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
На підставі ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у цій справі рішення суду першої інстанції відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Таким чином, судова колегія виснує, що рішення Господарського суду Вінницької області від 28.01.2026 у справі № 902/1564/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Паламарчук Надії Володимирівни без задоволення.
Розподіл судових витрат.
У зв'язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Паламарчук Надії Володимирівни залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 28.01.2026 у справі № 902/1564/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.
Справу № 902/1564/25 повернути до Господарського суду Вінницької області.
Повний текст постанови складено "01" червня 2026 р.
Головуюча суддя Романюк Ю.Г.
Суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Розізнана І.В.