вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" червня 2026 р. Справа№ 910/9678/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Майданевича А.Г.
Коротун О.М.
без виклику представників сторін
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртранснафта»
на рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2026
у справі №910/9678/25 (суддя Підченко Ю.О.)
за позовом Акціонерного товариства «Укртранснафта»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Літос»
про стягнення 133 634, 49 грн,-
Акціонерне товариство «Укртранснафта» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Літос» про стягнення штрафу в розмірі 133 634,33 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2026 у задоволенні позову Акціонерного товариства «Укртранснафта» відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Акціонерне товариство «Укртранснафта» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2026 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2026 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртранснафта» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2026 у справі №910/9678/25 залишено без руху та надано заявникові строк на усунення недоліків десять днів з дня отримання копії ухвали.
На виконання вищезазначеної ухвали суду, 23.03.2026 від Акціонерного товариства «Укртранснафта» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано докази сплати судового збору у розмірі 3 633,60 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Укртранснафта». Розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку, що невиконання відповідачем зобов'язання, яке виникає не перед контрагентом за договором, а з податкових правовідносин, не може бути підставою для покладення на продавця господарської відповідальності у вигляді штрафної санкції.
Апелянт зазначає, що згідно із висновками викладеними у постанові Об'єднаної палати КГС ВС від 07.06.2023 у справі № 916/334/22 не здійснення реєстрації податкової накладної у ЄРПН протягом строку передбаченого в підпункті 7.1.11 пункту 7.1 договору є порушенням з боку відповідача правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов'язання, оскільки обов'язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає у відповідача, в тому числі і на підставі договору.
Спір у даній справі стосується наявності правових підстав для стягнення з відповідача штрафу, у зв'язку з невиконанням ним зобов'язання щодо складання та реєстрації податкових накладних в ЄРПН, що призвело до втрати права на податковий кредит. У зв'язку із чим, вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі втраченого податкового кредиту у сумі 133 634, 33 грн є законною, обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
13.04.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Літос» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідач зазначив, що доводи апелянта є безпідставними та суперечать правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.02.2026 у справі № 904/2953/24. Так, включення до приватноправового договору обов'язків, що належать до публічно-правової сфери, сфери регулювання податкового законодавства, не перетворює ці обов'язки на цивільні незалежно від волевиявлення сторін договору. У разі невідповідності договірного регулювання приписам імперативних норм застосуванню в будь-якому разі підлягають саме імперативні норми, відтак таке договірне регулювання не створює передбачених ним правових наслідків, не надає підстав для застосування договірної відповідальності.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені апелянткою доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 18.10.2022 року між Акціонерним товариством «Укртранснафта» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Літос» (підрядник) укладено договір № 22/443-ДР на надання послуг з поточного ремонту об'єкту з використанням власних матеріально-технічних засобів підрядника (без авансу) (далі - договір).
Пунктом 17.6 договору передбачено, що за взаємною згодою сторін цей договір укладений в електронній формі відповідно до умов Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закону України «Про електронні довірчі послуги».
На умовах цього договору та за результатами проведеної процедури (заявка на закупівлю № 8396 від 13.10.2022) замовник доручає, а підрядник забезпечує, відповідно до дефектного акта і умов цього договору, надання послуг: «Поточний ремонт Будівлі насосної станції піногасіння (традиційної) ЛВДС «Кременчук», 39749, Полтавська обл., Кременчуцький район, с. П'ятихатки, вул. Світанкова, 1 (додаткові роботи)», (Інженерні та будівельні роботи, код 45220000-5 за ДК 021:2015), надалі - роботи (пункт 1.1. договору).
Згідно з п. 2.1. договору, договірна ціна є твердою та визначається на основі твердого кошторису, що є невід'ємною частиною договору (Додаток № 2) і становить: без ПДВ - 598 551,07 грн, ПДВ - 119 710,21 грн. Разом з ПДВ - 718 261,28 грн.
У розділі 2 договору сторони погодили, що платежі за обсяги виконаних робіт здійснюються замовником шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок підрядника, протягом 10 календарних днів з дати підписання сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт (Додаток № 3 до договору) та Довідки про вартість виконаних робіт та витрати (Додаток № 4 до договору) на підставі отриманого рахунку-фактури.
Відповідно до п. 4.1 договору передача виконаних робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актами приймання виконаних будівельних робіт, підписаними уповноваженими представниками сторін.
Як передбачено в підпункті 7.1.11 пункту 7.1 договору, підрядник зобов'язаний зареєструвати податкову накладну та/або розрахунок коригування до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) з урахуванням граничних строків:
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.
Підпунктом 7.1.12 пункту 7.1 договору встановлено, що підрядник зобов'язаний направити замовнику складену в електронній формі та зареєстровану в ЄРПН податкову накладну з дотриманням вимог про електронний підпис уповноваженої підрядником особи і з наявністю всіх обов'язкових реквізитів, передбачених податковим законодавством, не пізніше наступного дня з моменту її реєстрації.
Пунктом 9.11 договору встановлено, що підрядник зобов'язаний сплатити замовнику штраф у розмірі 20 % вартості (ціни) виконаних робіт, на яку податкова накладна:
а) не складена і не направлена Замовнику;
б) складена неналежним чином;
в) не зареєстрована в ЄРПН;
г) подана з порушенням строку її реєстрації в ЄРПН, а саме після закінчення 180 (сто вісімдесят) календарних днів із дати складання.
Згідно з пунктом 9.12 договору, підрядник зобов'язаний сплатити замовнику штраф у розмірі, визначеному у пункті 9.11 цього договору протягом 5 (п'ять) календарних днів з моменту направлення Замовником відповідної письмової вимоги, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок замовника, реквізити якого зазначено в цьому договорі.
Як стверджує позивач, 12.12.2022 сторонами оформлено акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт, а також підписано довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2022 року на суму 668 171,63 грн.
Звертаючись до суду першої інстанції, позивач зазначив, що, що відповідно до умов договору відповідач не склав та не зареєстрував в ЄРПН податкову накладну за актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт від 12.12.2022, а тому на підставі п. 9.11 договору повинен сплатити штраф у розмірі 20% вартості виконаних робіт, що становить 133 634, 33 грн.
Стаття 837 ЦК України передбачає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Наявними у справі доказами підтверджується, що за грудень 2022 року було виконано будівельних робіт на суму 668 171,63 грн у тому числі ПДВ 133 634,33 грн.
Проте, всупереч вимог пп. 7.1.11, 7.1.12 договору відповідач не склав та не зареєстрував відповідну податкову накладну згідно з актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт від 12.12.2022, чим порушив умови договору та Податкового кодексу України.
Свобода визначення умов договору є одним з проявів максими «дозволено все, що не заборонено», і вона базується на невтручанні держави у приватні відносини, доки такі відносини стосуються лише їх учасників. Тому сторони договору можуть на власний розсуд (якщо він не обмежений законом) визначити зміст свого регулятивного правовідношення, нормальну динаміку його розвитку.
Також для реалізації сторонами свободи визначення умов договору як міри правомірної поведінки сторін важливим є те, чи належать ці умови договору до тих правовідносин, що взагалі можуть бути унормовані сторонами на власний розсуд у цивільному договорі, волевиявлення сторін у яких має значення для кваліфікації поведінки як правомірної, чи такої, що складає собою правопорушення.
За приватноправовим договором сторони встановлюють, змінюють або припиняють саме цивільні права та обов'язки (стаття 626 ЦК України), ті, які регулюються цивільним законодавством. Також за частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами ж, встановленими частиною другою статті 1 ЦК України, до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом, тому правило «дозволено все, що не заборонено» як підстава для застосування договірного регулювання до відповідних правовідносин взагалі незастосовне.
Реалізуючи свободу договору, сторони вправі на власний розсуд визначити перелік робіт, строки виконання, порядок їх передачі як і порядок, строки та спосіб оплати тощо, передбачивши цивільно-правову відповідальність за порушення цих умов.
Водночас, як вірно зазначив суд першої інстанції, що стосується податкових накладних, їх складання та реєстрації, то це документ, призначений для розрахунку податку на додану вартість, а не для оформлення операцій з поставки товару господарюючим суб'єктом; податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з виконання робіт/послуг, є для замовника таких робіт/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Порядок складання та реєстрації податкових накладних унормовано Податковим кодексом України (далі - ПК України), який за пунктом 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів.
Так, відповідно до положень пункту 201.7 статті 201 ПК України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Згідно з пунктом 201.1 статті 200 ПК України система електронного адміністрування податку на додану вартість забезпечує автоматичний облік в розрізі платників податку: суми податку, що містяться у складених та отриманих податкових накладних та розрахунках коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних; суми поповнення та залишку коштів на рахунках в системі електронного адміністрування податку на додану вартість; суми податку, на яку платники мають право зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до пункту 201.3 статті 201 ПК України платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму податку.
Суми ПДВ, зазначені у податковій накладній, після реєстрації податкової накладної в ЄРПН: формують податковий кредит (об'єкт цивільних прав) на підставі зареєстрованих податкових накладних; збільшують реєстраційний ліміт покупця (пункт 200-1 статті 200-1 ПК України); сума реєстраційного ліміту в СЕА ПДВ (невід'ємна складова частина податкового кредиту), яка формується за наслідками реєстрації податкових накладних, може бути використана отримувачем ПДВ для реєстрації вже свої податкових накладних в ЄРПН по своїх податкових зобов'язаннях без поповнення електронного рахунку в СЕА ПДВ для збільшення реєстраційного ліміту; беруть участь у формуванні податкового кредиту для зменшення податкових зобов'язань за наслідками подання декларації з ПДВ (тобто сплата податку на додану вартість у меншому розмірі).
Відповідно до абзацу 14 пункту 201.10 статті 201 ПК України реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.
Згідно з пунктом 203.1 статті 203 ПК України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Реєстрація податкових накладних у ЄРПН повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків.
Штраф за порушення строків реєстрації податкових накладних встановлюється положеннями ПК України, зокрема, відповідно до пункту 90 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України тимчасово, протягом дії воєнного стану та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, штраф за порушення платниками ПДВ граничного строку для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в ЄРПН, встановлюється у розмірах:
- 2 % (було 10%) суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів;
- 5 % (було 20%) суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 16 до 30 календарних днів;
- 10 відсотків (було 30%) суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 31 до 60 календарних днів;
- 15 відсотків (було 40%) суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 61 до 365 календарних днів;
- 25 відсотків (було 50%) суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації на 366 і більше календарних днів.
Посилаючись на висновки Об'єднаної палати КГС у складі Верховного Суду викладені у постанові від 07.06.2023 у справі № 916/334/22, апелянт зазначив, що хоча обов'язок відповідача зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, але у разі визначення такого обов'язку у господарському договорі такий обов'язок стає також господарсько-договірним зобов'язанням перед позивачем, і саме невиконання цього обов'язку може завдавати покупцю збитків.
Однак дані доводи апелянта є бепідставними та суперечать правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.02.2026 у справі № 904/2953/24.
Так, у вказаній постанові зазначено, що Податковий кодекс України не передбачає застосування до правовідносин у сфері справляння податків і зборів правила «дозволено все, що не заборонено», як і не надає можливості застосування до цих правовідносин цивільного законодавства, у тому числі законодавства, що регулює зобов'язальні правовідносини сторін. Ці норми є імперативними, тобто, такими, що не допускають ніяких відхилень, можливості їх зміни шляхом узгодження цих змін сторонами.
Включення до приватноправового договору обов'язків, що належать до публічно-правової сфери, до сфери регулювання податкового законодавства, не перетворює ці обов'язки на цивільні незалежно від волевиявлення сторін договору. У разі невідповідності договірного регулювання приписам імперативних норм застосуванню в будь-якому разі підлягають саме імперативні норми, відтак таке договірне регулювання не створює передбачених ним правових наслідків, не надає підстав для застосування договірної відповідальності.
Колегія суддів зауважує, що суд виходить із необхідності забезпечення єдності судової практики та враховує найбільш актуальну правову позицію Верховного Суду, сформовану після ухвалення раніше наведених рішень.
Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.
Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.
Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.
Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов'язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення.
Обов'язок підрядника зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед замовником, а включення до приватноправового договору обов'язків, що належать до публічно-правової сфери, до сфери регулювання податкового законодавства, не перетворює ці обов'язки на цивільні незалежно від волевиявлення сторін договору. У разі невідповідності договірного регулювання приписам імперативних норм застосуванню в будь-якому разі підлягають саме імперативні норми, відтак таке договірне регулювання не створює передбачених ним правових наслідків, не надає підстав для застосування договірної відповідальності.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про необгрунтованість позовних вимог, а тому позов Акціонерного товариства «Укртранснафта» задоволенню не підлягає.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятих у справі рішень, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції- без змін.
Судовий збір, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України слід покласти на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртранснафта» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2026 у справі № 910/9678/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2026 у справі № 910/9678/25 залишити без змін.
3. Судовий збір, понесений у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
4. Матеріали справи № 910/9678/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Коротун