вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" червня 2026 р. Справа№ 44/459-б (910/12040/24)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сотнікова С.В.
суддів: Остапенка О.М.
Отрюха Б.В.
за участю секретаря судового засідання Макухи О.А.,
представника позивача - арбітражного керуючого Бандоли О.О.,
представника відповідача-1 - адвоката Москвічова А.С.,
представника відповідача -2 - адвоката Чижа С.С.,
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства “Транспортна лізингова компанія»
та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Сатурн авто»
на ухвалу Господарського суду міста Києва
від 09.03.2026 (суддя Чеберяк П.П.)
у справі № 44/459-б (910/12040/24)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова лізингова група» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Бандоли Олександра Олексійовича
до 1. Приватного підприємства “Транспортна лізингова компанія»,
2. Товариства з обмеженою відповідальністю “Сатурн авто»
про витребування майна з чужого незаконного володіння,
в межах справи № 44/459-б про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова лізингова група» (код 33602854),
На розгляді Господарського суду міста Києва перебуває справа № 44/459-б про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова лізингова група», у якій щодо боржника застосовано ліквідаційну процедуру згідно з постановою від 09.04.2012.
У жовтні 2024 року ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова лізингова група» арбітражний керуючий Бандола Олександр Олексійович (далі - позивач) звернувся із позовом до Приватного підприємства “Транспортна лізингова компанія» про витребування із чужого незаконного володіння майна - транспортних засобів (згідно переліку).
06 листопада 2025 року позивач подав клопотання про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю “Сатурн авто» до участі у справі як співвідповідача.
07 листопада 2025 року позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно, яке є предметом спору та перебуває у власності Приватного підприємства “Транспортна лізингова компанія», а також Товариства з обмеженою відповідальністю “Сатурн авто».
Судовому засіданні 09.03.2026 Господарський суд міста Києва постановив ухвалу, якою задоволено заяву позивача про забезпечення позову; вжито заходи до забезпечення позову у справі № 44/459-б (910/12040/24) та накладено арешт на транспортні засоби згідно переліку.
При постановлені ухвали про забезпечення позову, суд виходив із обґрунтованості заяви позивача про необхідність вжити заходи забезпечення у вигляді арешту на спірне майно з огляду на те, що відповідно до листа Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві (філія ГСЦ МВС) від 15.08.2025 № 31/26/17-8152-2025 частина транспортних засобів, які є предметом спору, перереєстровано на Товариство з обмеженою відповідальністю “Сатурн авто», а зміна власника транспортних засобів відбулась, після подання позовної заяви.
Також, в судовому засіданні 09.03.2026 постановлено ухвалу про задоволення клопотання позивача та залучення до участі у справі Товариства з обмеженою відповідальністю “Сатурн авто» в якості співвідповідача.
Приватне підприємство “Транспортна лізингова компанія» звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 про забезпечення позову у справі № 44/459-б (910/12040/24).
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржувана ухвала Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 про забезпечення позову у справі № 44/459-б (910/12040/24) є незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права, неповним з'ясуванням обставин справи та неналежною оцінкою наявних у справі доказів.
Доводи апеляційної скарги зводяться до такого.
Суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали безпідставно послався на правові позиції Верховного Суду (у справах № 905/448/22 та № 381/4019/18), які стосуються стягнення грошових коштів, тоді як предметом спору у цій справі є віндикаційний позов - витребування майна з чужого незаконного володіння.
Місцевим господарським судом помилково застосовано спрощений стандарт доказування, передбачений для грошових вимог. Скаржник наголошує, що у справах про витребування майна позивач зобов'язаний довести реальну загрозу знищення, пошкодження або приховування саме того майна, щодо якого заявлено вимогу.
В порушення приписів пункту 1 частини 1 статті 137 ГПК України суд першої інстанції наклав арешт на майно, яке на момент постановлення ухвали не перебуває у власності відповідача (скаржника).
В оскаржуваній ухвалі судом не встановлено та не зазначено, якими саме належними та допустимими доказами підтверджується наявність фактичних обставин, що свідчать про ймовірність утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі невжиття заходів забезпечення позову, чим знехтовано вимогами статей 73, 74, 76 ГПК України та відповідними правовими висновками Верховного Суду.
Судом першої інстанції не дотримано принципів розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимога.
Скаржник також зазначає, що ПП “Транспортна лізингова компанія» набуло право власності на спірні транспортні засоби (вантажні сідлові тягачі та напівпричепи-самоскиди) на законних підставах - на підставі оплатних договорів купівлі-продажу № ЛНА-000001 - № ЛНА-000020 від 04.02.2014, укладених із ТОВ “Бридж плюс», що підтверджується відповідними свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів.
Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження обставин, передбачених статтею 388 ЦК України, а саме - що спірне майно було викрадене, загублене або вибуло з володіння власника (банкрута) іншим шляхом поза його волею. За доводами скаржника, майно раніше було добровільно передано самим позивачем іншій особі - ТОВ “Шалс».
Скаржник звертає увагу, що відповідно до статті 334 ЦК України та правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 911/1278/20, право власності на рухоме майно переходить з моменту його фактичної передачі. Оскільки відповідач є добросовісним набувачем у розумінні статті 330 ЦК України, підстави для обмеження його прав шляхом накладення арешту відсутні.
Суд першої інстанції залишив без розгляду та не надав правової оцінки окремому клопотанню відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності. Скаржник наголошує, що спірне майно вибуло з володіння позивача ще у 2010 році, натомість ліквідатор звернувся з позовом до суду лише у 2024 році (тобто через 14 років), що суттєво перевищує встановлений статтями 256, 257 ЦК України трирічний строк позовної давності, а за приписами частини 4 статті 267 ЦК України є самостійною підставою для відмови в позові.
Місцевим господарським судом також не було розглянуто клопотання відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб для надання пояснень.
Також, Товариство з обмеженою відповідальністю “Сатурн авто» звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 у справі № 44/459-б (910/12040/24) про забезпечення позову, зняти арешт з транспортних засобів згідно переліку.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник (ТОВ “Сатурн авто») зазначає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 про забезпечення позову у справі № 44/459-б (910/12040/24) є незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до такого.
ТОВ “Сатурн авто» не є відповідачем у цій судовій справі.
В порушення приписів статті 137 Господарського процесуального кодексу України та релевантних правових висновків Верховного Суду (зокрема, у справі № 755/5333/23), які дозволяють накладення арешту в межах забезпечувальних заходів виключно на майно, що належить відповідачу, суд першої інстанції безпідставно наклав арешт на майно третьої особи.
Місцевий господарський суд обмежив право власності скаржника та наклав арешт на його активи, не залучивши ТОВ “Сатурн авто» як співвідповідача на момент винесення оскаржуваної ухвали, чим позбавив його законної процесуальної можливості захистити свої інтереси в суді.
ТОВ “Сатурн авто» є законним власником та добросовісним набувачем заарештованих вантажних сідлових тягачів та напівпричепів-самоскидів, що підтверджується відповідними свідоцтвами про реєстрацію права власності.
Спірну техніку було придбано на законних підставах (із дотриманням статей 11, 328, 626 ЦК України) у попереднього власника - ПП “Транспортна лізингова компанія», що підтверджується офіційними даними Сервісного центру РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві № 8044.
Відповідно до частини 1 статті 334 ЦК України право власності виникло з моменту передання майна, а за приписами частини 5 статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Скаржник не мав обов'язку перевіряти всю попередню історію переходів права власності на майно, діючи з позиції розумного спостерігача.
Позивач не надав жодних доказів протиправності дій ТОВ “Сатурн авто» чи наміру останнього знищити чи приховати майно, а сам лише факт перереєстрації транспортних засобів на нового власника не свідчить про незаконність володіння.
Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не зазначив, якими саме доказами підтверджується наявність фактичних обставин для застосування арешту, які негативні наслідки можуть настати у разі невжиття цих заходів та в чому полягають перешкоди для виконання майбутнього судового рішення, чим порушив вимоги статей 73, 74, 76 ГПК України та правові позиції Верховного Суду щодо стандартів доказування.
Застосований судом захід є повністю неспівмірним із захистом інтересів позивача, який, згідно з даними Реєстру судових справ, перебуває у процедурі банкрутства вже майже 16 років (з 2010 року).
Натомість повна зупинка експлуатації транспортних засобів призводить до блокування поточної господарської діяльності ТОВ “Сатурн авто», унеможливлює виконання його зобов'язань перед контрагентами та спричиняє значні фінансові збитки.
Скаржник наголошує, що накладення арешту на майно без належного обґрунтування недобросовісності набувача є непропорційним втручанням у право мирного володіння майном та покладає на законного власника надмірний індивідуальний тягар, що суперечить практиці Європейського суду з прав людини та Великої Палати Верховного Суду (зокрема, у справі № 633/408/18).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Приватного підприємства “Транспортна лізингова компанія», розгляд справи призначено на 02.06.2026.
Також ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Сатурн авто», призначено апеляційну скаргу до розгляду в судовому засіданні для її спільного розгляду із апеляційною скаргою Приватного підприємства “Транспортна лізингова компанія».
Позивач подав відзив, просив апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Сатурн авто» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 у справі №44/459-б (910/12040/24) залишити без задоволення; ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 у справі №44/459-б (910/12040/24), якою задоволено заяву позивача про забезпечення позову; вжито заходи до забезпечення позову у справі №44/459-б (910/12040/24) та накладено арешт на транспортні засоби згідно переліку залишити без змін.
Крім того, позивач подав відзив, у якому просив апеляційну скаргу Приватного підприємства “Транспортна лізингова компанія» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 у справі №44/459-б (910/12040/24) залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 у справі №44/459-б (910/12040/24), якою задоволено заяву позивача про забезпечення позову; вжито заходи до забезпечення позову у справі №44/459-б (910/12040/24) та накладено арешт на транспортні засоби згідно переліку залишити без змін.
В судовому засіданні 02.06.2026 суд проголосив скорочену постанову (вступну та резолютивну частини).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, відзивів, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що скарги підлягають відхиленню з огляду на наступне.
Позов пред'явлено ліквідатором з метою повернення майна банкрута з чужого незаконного володіння третіх осіб та включення майна до складу ліквідаційної маси. Так, ліквідатор встановив, що спірне майно (20 одиниць транспортних засобів - вантажні сідлові тягачі та напівпричепи) у грудні 2006 року було придбано позивачем як лізингодавцем для передачі в лізинг лізингоотримувачу - ПП “Азовмех». У липні 2007 року спірне майно було передано позивачем в заставу ПАТ АБ “Укргазбанк». Договори фінансового лізингу зі сторони лізингоотримувача в повному обсязі не виконані. У квітні 2010 року спірне майно було зареєстровано за позивачем, а у серпні 2010 року перереєстроване на ТОВ “Шалс». Кошти за спірне майно ТОВ “Шалс» на користь позивача не сплатив. Станом на дату звернення із цим позовом спірне майно було зареєстроване за Приватним підприємством “Транспортна лізингова компанія». Ліквідатор вважає, що позивач не надавав згоди на відчуження належних йому транспортних засобів на користь відповідача, тобто спірне майно вибуло із володіння позивача поза його волею, а тому в порядку статті 388 Цивільного кодексу України може бути витребуване від його фактичного володільця.
Відповідно до листа Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві (філія ГСЦ МВС) від 15.08.2025 № 31/26/17-8152-2025 частина транспортних засобів, які є предметом спору, перереєстровано на Товариство з обмеженою відповідальністю “Сатурн авто». Тобто зміна фактичного власника транспортних засобів відбулась після подання позовної заяви (жовтень 2024 року).
Колегія суддів зазначає, що накладення арешту саме на спірні транспортні засоби є адекватним та співмірним із заявленими позовними вимогами, оскільки цей захід безпосередньо пов'язаний із предметом спору та не порушує прав інших осіб понад міру, необхідну для захисту інтересів позивача. При цьому, позивач надав достатні та переконливі докази (зокрема, згаданий лист РСЦ МВС), які беззаперечно свідчать про реальну наявність спору та очевидну небезпеку того, що решта майна також може бути відчужена на користь третіх осіб до закінчення судового розгляду, що унеможливить фактичне виконання рішення суду в разі задоволення позову. Тобто доводи апеляційних скарг відповідачів в цій частині безпідставні.
Слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, яке не вирішує спір по суті, а лише зберігає існуючий стан речей до ухвалення рішення по суті спору, що запобігає виникненню нових судових спорів між позивачем та третіми особами.
На переконання колегії суддів, в даному випадку інтерес позивача у забезпеченні майбутнього виконання судового рішення переважає над тимчасовими незручностями відповідачів, пов'язаними з обмеженням права розпоряджатися спірним майном, оскільки право володіння та користування автомобілями у відповідачів залишається.
При цьому, накладення арешту на майно не завдасть шкоди чи збитків відповідачу-2, а також не позбавить його конституційних прав на володіння та користування спірним рухомим майном, здійснення господарської діяльності чи отримання доходів від його використання. Вказаний захід лише тимчасово обмежує право відповідача на відчуження майна на користь третіх осіб, що, відповідно, унеможливлює подальшу зміну його правового статусу та запобігає необхідності залучення нових співвідповідачів у майбутньому (як це вже відбулося в цій справі згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2026).
З огляду на це, колегія суддів відхиляє доводи ТОВ “Сатурн авто» про його незалучення до участі у справі, оскільки ці фактичні обставини повністю спростовується вищевказаною ухвалою суду від 09.03.2026.
Доводи про порушення права користування є декларативними, оскільки скаржником не доведено, що накладений арешт фактично зупинив підприємницьку діяльність з використанням спірних транспортних засобів. Сама по собі наявність обмежень у державному реєстрі не перешкоджає фізичному знаходженню рухомого майна у фактичного володільця, а лише встановлює межі його правової поведінки, що є допустимим втручанням у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (з метою забезпечення інтересів правосуддя).
Колегія суддів наголошує, що арешт майна за своєю суттю є тимчасовим обмеженням, спрямованим передусім на забезпечення незмінності правового положення майна та запобігання зміні фактичних обставин до ухвалення остаточного рішення у справі. Твердження скаржника про те, що арешт обмежує право користування та володіння, не враховує, що метою забезпечення позову у спорах про захист права власності є саме недопущення фізичного або юридичного вибуття майна з-під контролю суду.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Ураховуючи, що спірне майно станом на дату подання позову перебувало у власності відповідача-1, а згодом частково було перереєстроване на відповідача-2, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність накладення арешту на все спірне майно, зокрема й на те, що наразі перебуває у володінні ТОВ “Сатурн авто», одночасно залучивши останнє до участі у справі як співвідповідача.
У зв'язку з цим, доводи апеляційної скарги відповідача-2 в цій частині є необґрунтованими та підлягають відхиленню.
Також належить відхилити посилання відповідача-1 на порушення судом першої інстанції норм процесуального права що виявились у залишенні без розгляду заяви про застосування позовної давності та наслідків її спливу. Така заява відповідача має бути розглянута при розгляді справи по суті та ухваленні рішення зі спору. В той час як провадження у цій справі наразі перебуває на стадії підготовчого засідання.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З врахуванням наведеного вище, колегія суддів доходить висновку, що господарський суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали про забезпечення позову правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з'ясував дійсні обставини справи, у зв'язку з чим оскаржуване судове рішення належить залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Судові витрати за розгляд справи апеляційним судом належить покласти на скаржників в межах сплаченого судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 269, 271, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства “Транспортна лізингова компанія» залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Сатурн авто» залишити без задоволення.
3. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 у справі № 44/459-б (910/12040/24) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 03.06.2026.
Головуючий суддя С.В. Сотніков
Судді О.М. Остапенко
Б.В. Отрюх