Справа № 180/718/24
Провадження № 1-кп/204/405/26
02 червня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1
секретаря судового засідання: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу судових засідань Чечелівського районного суду міста Дніпра кримінальне провадження № 12023040000000085, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 січня 2023 року,
за участю: прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 строком на 60 діб. В обґрунтування клопотання пояснила, що обвинувачений може переховуватись від суду, оскільки останній вчинив особливо тяжке кримінальне правопорушення, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до дванадцяти років, на теперішній час встановлений той факт, що обвинувачений не має тісних соціальних зв'язків. Окрім цього, обвинувачений може незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному правопорушенні. Обвинувачений будучи на волі, може незаконно впливати на свідків у вказаному кримінальному провадженні задля схилення останніх до надання певних показань, які будуть вигідні стороні захисту, або перешкоджати встановленню істини у даному кримінальному провадженню. Також обвинувачений, може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальні правопорушення в яких обвинувачується. Про наявність вказаного ризику свідчить систематичність, умисел та бажання швидкого незаконного збагачення за рахунок вчинення кримінальних правопорушень.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_4 заперечував проти задоволення клопотання прокурора. Пояснив, що його підзахисний перебуває під вартою майже три роки. А ні у ОСОБА_5 , а ні його рідних не має коштів внести таку суму застави, а тому просив зменшити розмір застави до мінімального його рівня.
Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав думку свого захисника.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, а також клопотання сторони захисту про зменшення розміру застави, суд вважає можливим задовольнити клопотання прокурора, а у задоволенні клопотання сторони захисту відмовити, виходячи з наступного.
Під час розгляду клопотання, суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, повторне зазначення в ухвалі про продовження запобіжного заходу одних і тих самих ризиків, з обґрунтуванням продовження їх існування, не становитиме порушення права на свободу та на особисту недоторканість (рішення ЄСПЛ «Штепа проти України» від 24 жовтня 2019 року, «Войкін проти України» від 27 березня 2018 року, ухвала про неприйнятність « ОСОБА_6 проти України» від 05 липня 2018 року).
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, визначених у п. 1-5 частини 1 вказаної статті.
Підставами застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, хоча зміст поняття «достатні підстави» не має чіткого законодавчого визначення, аналіз кримінального судочинства свідчить про те, що такими підставами є передбачувана небезпека вчинення обвинуваченим протиправних дій, зазначених у ч. 1 ст. 177 КПК України, та дозволять суду на основі закону та внутрішнього переконання зробити висновок про необхідність обрання запобіжного заходу.
У кримінальному судочинстві поняття ризиків передбачає як тактичні ризики, так і конкретні небажані для кримінального провадження наслідки поведінки підозрюваних та обвинувачених.
Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою є заходом забезпечення кримінального провадження, тобто заходом кримінального процесуального примусу, оскільки такий захід дає можливість виявляти та зберігати докази, запобігти прогнозованій протиправній поведінці чи унеможливити ухилення від слідства та суду обвинуваченого. Такий превентивний та забезпечувальний захід спрямований на недопущення можливої протидії з боку обвинуваченого провадженню у кримінальній справі, та є ефективним засобом коригування його неправомірної поведінки.
Обмежуючи конституційні права обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, запобіжні заходи виконують позитивну роль, реалізуючи у кримінальному процесі матеріально-правовий принцип крайньої необхідності: завдання меншої шкоди, щоб запобігти більшій шкоді.
Як вбачається із обвинувального акту ОСОБА_5 , обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорій тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень.
Ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 10 квітня 2026 року, обвинуваченому було продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 08 червня 2026 року, із визначенням розміру застави.
Клопотання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого прокурор мотивував тим, що не перестали існувати ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, що стало підставою для продовження строку обраного запобіжного заходу.
Згідно з практикою Європейського Суду, зокрема рішенням у складі Великої палати у справі «Labitav.Italy» від 06 квітня 2000 року, тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у своєму рішенні від 26 липня 2001 року у справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
На думку суду, ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість переховування обвинуваченого від суду, є підтвердженим, оскільки тяжкість імовірного покарання можна вважати істотним фактором на підтвердження цього ризику.
При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у § 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25 квітня 2000 року, у рішенні ЄСПЛ «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21 липня 2003 року), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду.
З урахуванням обставин вчинення кримінальних правопорушень, які ставляться у вину обвинуваченому ОСОБА_5 , відповідно до обвинувального акту, наявні обґрунтовані підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від суду, що є підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі Matznetter v. Austria № 2178/64 від 10 листопада 1969 року, суд визнав, що ризик втечі повинен бути обґрунтований конкретними обставинами справи, а не лише припущеннями. Реальна загроза суворого покарання сама по собі може створювати стимул для втечі особи від правосуддя, особливо за відсутності стабільних соціальних зв'язків у країні.
Крім цього, вказаний ризик збільшує свою актуальність у зв'язку із можливістю переховування обвинуваченого на тимчасово окупованих територіях України, оскільки вказане набуває особливої актуальності в умовах наявної збройної агресії Російської Федерації та фактичної недоступності частини територій для правоохоронних органів України.
Так, окупація окремих територій Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської областей та АР Крим військовими формуваннями Російської Федерації унеможливлює ефективне проведення слідчих (розшукових) дій, забезпечення явки особи до суду.
Крім цього, тимчасово окуповані території України не визнають юрисдикцію судової системи, правоохоронних органів України чи судових повісток. Також, на вказаних територіях не застосовується й правова процедура екстрадиції.
У своєму рішенні Letellier v. France №?12369/86, рішення від 26 червня 1991 року Європейський суд з прав людини зазначив, що ризик ухилення від суду може бути обґрунтованим, якщо особа має реальний доступ до територій, де влада держави не має фактичного контролю.
Таким чином, з урахуванням можливого розуміння обвинуваченим наслідків можливого визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень та тяжкість можливого покарання, ОСОБА_5 може вдатися до дій в разі застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, які будуть направлені на виїзд за межі України шляхом виїзду до непідконтрольних територій України, що у свою чергу унеможливить належне здійснення кримінального провадження.
Крім цього, вирішуючи питання необхідності продовження запобіжного заходу, слід виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як потерпілого, так і суспільства в цілому.
Слід також зазначити, що тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте обвинувачення ОСОБА_5 , у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого кримінального правопорушення в сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Суд зауважує, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
Вирішуючи питання щодо наявності ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає наступне.
Так, в силу засади безпосередності дослідження судом показань, яка регламентована ст. 23 КПК України, та відповідно до визначених у ст. 224 КПК України правил проведення допиту в суді, під час судового розгляду суд отримує показання усно шляхом допиту особи у судовому засіданні.
Водночас, з огляду на закріплений у ст. 290 КПК України порядок ознайомлення захисту з матеріалами досудового розслідування, зокрема, з показаннями допитаних стороною обвинувачення осіб, очевидно, що обвинувачений може бути обізнаним із персональними даними свідків та змістом їх позасудових показань.
Беручи до уваги той факт, що на даний час свідки залишаються не допитаними, а тому можливо припустити про вірогідність незаконного впливу зі сторони обвинуваченого на свідків, з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань.
При цьому, той факт, що свідки є залегендованими, жодним чином не нівелює наявність ризику впливу обвинуваченого на них, оскільки останньому можуть бути відомі дійсні дані цих свідків.
Станом на день розгляду клопотань прокурора, відповідно до встановленого порядку дослідження доказів у кримінальному провадженні, свідки залишаються не допитаними, а тому існує велика ймовірність у разі зміни запобіжного заходу відносно обвинуваченого на здійснення ним незаконного впливу на свідків у даному кримінальному провадженні.
Крім цього, слід взяти до уваги й характер обвинувачення, а саме участь у злочинній організації та незаконному обігу наркотичних засобів, що у свою чергу підтверджує можливість обвинуваченого щодо узгодження позиції здійснення можливого впливу на свідків, в разі зміни запобіжного заходу на такий, який не буде пов'язаний із триманням під вартою.
Розглядаючи питання наявності ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає наступне.
Судом при вирішенні питання щодо наявності вказаного ризику береться до уваги термін вчинення інкримінованих обвинуваченому, відповідно до обвинувального акту кримінальних правопорушень, а саме більш ніж вісім місяців, що у свою чергу може свідчити про стійкість злочинної поведінки останнього та в свою чергу підвищує ймовірність продовження протиправної діяльності шляхом продовження вчинення даного кримінального правопорушення або ж вчинення нового у разі застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, а тому даний ризик на даний час не втратив своєї актуальності.
Крім цього, обвинуваченому ставиться у провину вчинення кримінального правопорушення, яке має корисливий характер, пов'язаний з незаконним обігом наркотичних засобів, що у свою чергу свідчить про наявність відповідної криміногенної налаштованості. Вказане, за відсутності офіційного стабільного доходу жодним чином не може усунути ризик можливого продовження вчинення кримінальних правопорушень.
Отже, встановлені під час розгляду клопотань обставини у своїй сукупності дають достатні підстави стверджувати, що наявні ризики, у достатній мірі виправдовують подальше застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Судом не вбачається на даний час, надмірної тривалості тримання обвинуваченого під вартою, оскільки враховується тяжкість пред'явлених обвинуваченому обвинувачень їх суспільна небезпека та сукупність ризиків, які продовжують існувати, процесуальна поведінка учасників процесу, та інші обставини, які не залежать від суду, а тому суд приходить до висновку, що таке обмеження прав обвинуваченого на свободу є такими, що не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки існують ознаки суспільного інтересу, як, і не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
Підстави для продовження запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою не відпали, більш м'які запобіжні заходи не в змозі гарантувати його належну поведінку та невілювати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а тому дію обраного запобіжного заходу слід продовжити на 60 днів.
Розглядаючи клопотання сторони захисту про зменшення розміру застави, суд зазначає наступне.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що запобіжний захід у вигляді застави має відповідати принципу пропорційності і не може ставати надмірним фізичним тягарем для обвинуваченого, оскільки це може фактично обмежувати його право на свободу (стаття 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини наголошував на необхідність індивідуального підходу до визначення розміру застави з урахуванням таких факторів: фінансового стану обвинуваченого, суті та тяжкості інкримінованого правопорушення, можливості застави виконувати роль гарантії належної явки на судові засідання та неухильного дотримання процесуальних обов'язків, відсутності надмірного обмеження свободи, яке може виникнути через непропорційний розмір застави.
Відповідно до статті 12 КК України ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до дванадцяти років із конфіскацією майна.
Крім цього, слід також взяти до уваги, що інкриміновані обвинуваченому кримінальні правопорушення відносяться до категорій правопорушень проти громадської безпеки та у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
При цьому, факультативним об'єктом вказаного кримінального правопорушення є життя та здоров'я людини. А у разі застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, з урахуванням змісту пред'явленого обвинувачення, тривалості вчинення кримінального правопорушення, останній, будучи на свободі, у зв'язку із відсутністю засобів для існування, може вдатися до повторного вчинення кримінального правопорушення у сфері незаконного обігу наркотичних засобів та прекурсорів задля свого незаконного збагачення.
Крім цього, ухвали про продовження строку дії запобіжного заходу неодноразово були предметом перегляду Дніпровського апеляційного суду та були залишені без змін. Таким чином, судом апеляційної інстанції було перевірено вказані ухвали суду та врахувавши усі обставини по справі було визначено, що саме визначення застави у відповідному розмірі буде справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загально-суспільних прав та інтересів у даному кримінальному провадженні та є таким, що не порушує права обвинуваченого.
Враховуючи вказане, у задоволенні клопотання сторони захисту слід відмовити.
Суд вважає, що обраний та продовжений відносно обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.
При цьому застосований до обвинуваченого запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості інкримінованих йому діянь, а встановлені ризики є дійсними та триваючими, а тому на даний час виключається можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м'який.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого судом на даному етапі не встановлено.
Характер та фактичні обставини інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень свідчать про підвищену суспільну небезпеку.
Суду не було надано будь-яких відомостей того, що на теперішній час стан здоров'я обвинуваченого є такого ступеню тяжкості, який перешкоджає застосування відносно останнього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та неможливості надання належної допомоги в умовах пенітенціарної системи.
Підстави для продовження запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою не відпали, більш м'які запобіжні заходи не в змозі гарантувати їх належну поведінку та невілювати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а тому дію обраного запобіжного заходу слід продовжити на 60 днів із раніше визначеним розміром застави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 314-317, 334, 369, 371, 372 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 31 липня 2026 року включно.
Визначити відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу у розмірі 130 (сто тридцять) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 432640 (чотириста тридцять дві тисячі шістсот сорок) гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншими фізичними або юридичними особами (заставодавцями).
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у разі внесення застави наступні обов'язки: прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади у разі наявності свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити два місяці з моменту внесення застави.
У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
З моменту звільнення з-підварти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Копію ухвали суду направити до Державної установи «Криворізький слідчий ізолятор» для виконання.
У задоволенні клопотання сторони захисту про зменшення розміру застави, - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1