Справа № 201/937/26
Провадження № 2/204/2550/26
26 травня 2026 року м. Дніпро
Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого - судді Черкез Д.Л.,
за участю секретаря судового засідання Борсук А.С.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ГУ ДПС
у Дніпропетровській області Соколовського М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, про звільнення майна з-під арешту, -
09 березня 2026 року з Соборного районного суду міста Дніпра згідно ухвали суду від 27 січня 2026 року надійшла цивільна справа № 201/937/26 за позовною заявою ОСОБА_2 до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, про звільнення майна з під арешту, в якій позивач просив зняти арешт та заборону відчуження з всього майна, належного ОСОБА_2 , накладеного на підставі постанови Жовтневого ВДВС МУЮ м. Дніпропетровська АЕ 978439 з оріг. АЕ 978438 від 04 листопада 2005 року про арешт майна боржника. В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що 04 листопада 2005 року Жовтневим відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження за виконавчим листом №1-4 виданим 25 жовтня 2005 року Апеляційним судом Дніпропетровської області, про стягнення в рахунок відшкодування судових витрат, які складаються з витрат на проведення експертиз в ході розслідування на користь Харківського науково-дослідного інституту ім. Бакаріуса з ОСОБА_2 71,44 грн. Описане в процесі досудового слідства майно, передане на зберігання членам сімей ОСОБА_3 , ОСОБА_2 підлягає реалізації в рахунок погашення стягнених за приговором сум та в порядку виконання призначеного цим засудженням додаткового покарання у вигляді конфіскації майна. 31 грудня 2005 року Державний виконавець Білецький А.В. повернув виконавчий документ стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції чинній на момент прийняття рішення (відсутність у боржника майна). Після вказаної дати стягувач жодного разу не звертався до виконавчої служби. ОСОБА_2 звернувся до виконавчої служби 12 жовтня 2023 року із заявою про зняття арешту з майна боржника, на що Соборний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) повідомив, що арешт був накладений у 2005 році в межах виконавчого провадження, яке завершено поверненням виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (а редакції чинній на момент прийняття рішення), при цьому зазначено, що завершення ВП з цих підстав не передбачало скасування арештів, накладених на майно боржника, та рекомендовано звернутися до суду для його зняття. Позивач є власником квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину від 27 вересня 2023 року. Разом з тим, наявні відомості про обтяження. Зазначено, що позивач не може реалізувати своє право на вільне здійснення користування та розпорядження своїм майном, оскільки на нього накладений арешт, який неможливо зняти в позасудовому порядку та в порядку передбаченому КПК України. З часу повернення виконавчого листа без виконання минуло понад 20 років, при цьому ні судом, ні Соборним ВДВС у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не було вирішено питання про скасування арешту майна, що належить ОСОБА_2 , що у сукупності перешкоджає останньому у користуванні даним майном. У зв'язку з викладеним, враховуючи відсутність правових підстав зберігати накладений арешт на майно позивача, а саме квартиру, отриману в спадок в 2023 році, через значний проміжок часу після ухвалення вироку суду, ОСОБА_2 вимушений звернутися до суду з даним позовом.
18 березня 2026 року від представника відповідача ГУ ДПС у Дніпропетровській області - Соколовського М.В. до суду надійшов відзив, в якому зазначено, що відповідач заперечує проти задоволення позовної заяви у повному обсязі, вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Зі змісту позовної заяви прямо випливає, що виконавчий лист видавався на виконання вироку суду у кримінальній справі про стягнення витрат та конфіскацію майна як додаткового покарання. Отже, спірний арешт: 1. Не є заходом податкового контролю. 2. Не пов'язаний із виникненням податкового боргу. 3. Не має податково-правової природи. Такий арешт є складовим елементом процедури виконання судового рішення у кримінальній справі (вироку), спрямованим на забезпечення реального виконання покарання у вигляді конфіскації. Зазначив, що спірний арешт нерухомого майна накладено у межах виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення (вироку), а не в межах податкових правовідносин та не з метою забезпечення податкових зобов'язань. ГУ ДПС у Дніпропетровській області не є органом, який ініціював або здійснив накладення спірного арешту. Такі повноваження, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та Кримінально-виконавчого кодексу України, у даному контексті належали органам державної виконавчої служби та суду. Контролюючим органом (ДПС) не приймались рішення про опис майна ОСОБА_2 у податкову заставу, не складались акти опису майна у податкову заставу та не виникали податкові обтяження щодо спірного нерухомого майна. У даному випадку арешт накладено в інтересах держави (для конфіскації за вироком суду), однак ГУ ДПС представляє інтереси держави виключно у сфері податкових правовідносин. Оскільки арешт не пов'язаний зі сплатою податків, ГУ ДПС не є належним представником держави у цьому спорі і не є особою, в інтересах якої цей арешт продовжує існувати та є неналежним відповідачем у даній справі. Крім того зазначив, що оскільки спірний арешт накладено в рамках виконання кримінального покарання (конфіскації), а позивач є засудженою особою (боржником), даний спір має вирішуватися за правилами Кримінального процесуального кодексу України (ст. 537, 539 КПК України - вирішення питань, пов'язаних із виконанням вироку). У зв'язку з викладеним просив суд у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 відмовити; у разі встановлення підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України - закрити провадження у справі (а.с. 193-195).
Представник позивача - ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити їх у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Представник відповідача ГУ ДПС у Дніпропетровській області - Соколовський М.В. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову та просив відмовити у задоволенні в повному обсязі.
Відповідач Соборний ВДВС у місті Дніпрі ПМУ МЮ (м. Одеса) в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив.
Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
За приписами ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Судом встановлено, що вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 березня 2005 року позивача ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 19, ч. 2. ст. 17 п. «а» ст. 93; ч. 5 ст. 19, п.п. «а», «з» «і» ст. 93; ч. 3 ст. 144; ч. 2 ст. 17, п.п. «с» «з» «і» ст. 93 КК України в редакції Закону 1960 року і призначене покарання у вигляді позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю (а.с. 42-127).
Листом Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) № 101541/16 від 12 жовтня 2023 року (а.с. 25) на запит ОСОБА_2 повідомлено, що згідно Автоматизованої системи виконавчого провадження, встановлено, що на виконанні у відділі з 04 листопада 2005 року по 31 грудня 2005 року перебувало виконавче провадження № 1497314 з примусового виконання виконавчого листа №1-4, виданого 25 жовтня 2005 року Апеляційним судом Дніпропетровської області про конфіскацію в доход держави всього майна, яке належить ОСОБА_2 . Постановою АЕ978439 з оріг. АЕ 978438 від 04 листопада 2005 року накладено арешт на майно боржника та внесено відповідний запис про обтяження в Єдиний державний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за №2621646. 31 грудня 2005 року Державним виконавцем на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент прийняття рішення) винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з відсутністю майна боржника, на яке можливо стягнути стягнення. Завершення виконавчого провадження з підстав повернення виконавчого листа не передбачало скасування арештів, накладених на майно боржника. Також зазначено, що надати більш детальну інформацію про виконавче провадження немає можливості, оскільки виконавчі провадження, які завершені у 2005 році знищені у зв'язку із завершенням трирічного терміну зберігання в архіві у відповідності до п.3.19. Інструкції з діловодства в органах державної виконавчої служби (в редакції 1999 р.) та роз'яснено про необхідність звернення до суду для вирішення питання щодо зняття арешту з майна боржника.
Згідно довідки про звільнення серії ЗАП № 01319, виданої ОСОБА_2 , позивач відбував покарання в установах Державної пенітенціарної служби України з 10 квітня 2001 року по 31 травня 2013 року звідки звільнений з Вільнянської ВК-20 УДПСУ в Запорізькій області (а.с. 235).
Як вбачається з Витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» Міністерства внутрішніх справ України ФОВМ-005476624, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 28 січня 2026 року є особою, стосовно якої відсутні відомості про притягнення до кримінальної відповідальності, відомості про наявність незнятої чи непогашеної судимості та відомості про розшук (а.с. 212).
Судом встановлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності зареєстроване 27 вересня 2023 року на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 27 вересня 2023 року П'ятою дніпровською державною нотаріальною конторою, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 459645245 від 08 січня 2026 року (а.с. 22).
Таким чином, судом встановлено, що арешт застосований відносно всього майна позивача, був накладений ще у 2005 році, тобто задовго до набуття ним права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , 27 вересня 2023 року.
Однак, наявність арешту на все майно, накладеного до набуття позивачем права власності на нерухоме майно, квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , позбавляє позивача права розпоряджатися спадковим майном, у зв'язку з чим у січні 2026 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою про звільнення майна з-під арешту.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, який діяв на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту на майно боржника ОСОБА_2 , тобто станом на 04 листопада 2005 року, державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством.
Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
У частинах першій та третій статті 3 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
В порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа як суб'єкт цивільних, земельних, сімейних правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Тобто, у контексті зазначених норм процесуального права здійснення розгляду справ за правилами іншого судочинства означає наявність у законодавстві чітко й однозначно сформульованих підстав і порядку вирішення відповідних правових питань судом іншої юрисдикції, що дає заінтересованій особі обґрунтовані підстави розраховувати на вирішення ним спору по суті.
Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливого суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, відповідно до статті 13 Конвенції повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.
У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
Стаття 391 ЦК України закріплює право власника вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, державний виконавець здійснює виконавчі дії по виконанню рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження; повернення виконавчого документа стягувачу; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Про повернення виконавчого документа державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, що закріплено у ч. 3 ст. 40-1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, який діяв на момент винесення постанови про повернення виконавчого документа від 31 грудня 2005 року.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, який діяв на момент винесення постанови про повернення виконавчого документа від 31 грудня 2005 року, виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до
виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
У разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження.
Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника. За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, вказаної у частині другій цієї статті, для її пред'явлення до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження для зняття арешту з майна (стаття 38 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, який діяв на момент винесення постанови про повернення виконавчого документа від 31 грудня 2005 року).
Як вже було зазначено вище, постановою державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Білецького А.І. від 31 грудня 2005 року у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 1-4, виданого 25 жовтня 2005 року Апеляційним судом Дніпропетровської області, було повернуто виконавчий документ стягувачеві на у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення.
Однак арешт, накладений на майно боржника в межах зазначеного виконавчого провадження, у встановленому законом порядку так і не був скасований.
Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.
Суд при вирішенні даної справи виходить з того, що на момент накладення на все майно позивача арешту 04 листопада 2005 року в нього було відсутнє будь-яке майно, за рахунок якого можливо було виконати вирок суду в частині конфіскації майна.
На теперішній час, позивач ОСОБА_2 відбув призначене йому судом покарання у вигляді позбавлення волі, непогашеної або не знятої судимості не має, виконавче провадження відносно нього закінчене 31 грудня 2005 року, а право власності на нерухоме майно він набув у порядку спадкування лише 27 вересня 2023 року, тобто через тривалий проміжок часу після закінчення виконавчого провадження у 2005 році.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що на час звернення з даною позовною заявою до суду за наявності арешту (обтяження) та заборони на відчуження всього майна належного ОСОБА_2 , порушується право позивача як власника майна на розпорядження майном набутим ним у порядку спадкування після накладення арешту на все майно та закінчення виконавчого провадження відносно нього, а тому наявні передбачені законом підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про звільнення майна з під арешту.
Враховуючи викладене, оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна, захистити своє порушене право не може, з урахуванням того, що виконавчий лист № 1-4, виданий 25 жовтня 2005 року Апеляційним судом Дніпропетровської області про конфіскацію в дохід держави всього майна, що належить ОСОБА_2 , був повернутий стягувачу ще 31 грудня 2005 року, приймаючи до уваги те, що станом на час розгляду справи позивач відбув призначене йому покарання та не має незнятої чи непогашеної судимості, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених вимог та необхідність захисту порушеного права позивача шляхом скасування арешту, накладеного на підставі постанови Жовтневого ВДВС МУЮ м. Дніпропетровська АЕ 978439 з оріг. АЕ 978438 від 04 листопада 2005 року у виконавчому провадженні № 1497314 з примусового виконання виконавчого листа № 1-4, виданого 25 жовтня 2005 року Апеляційним судом Дніпропетровської області про конфіскацію в дохід держави всього майна, що належить ОСОБА_2 . Отже, позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині підлягають задоволенню.
Оцінюючи у сукупності усі інші аргументи сторін, наведені ними в обґрунтування своїх вимог або заперечень, суд до уваги їх не бере та відхиляє, оскільки вони не відносяться до предмета спору та є явно необґрунтованими.
Щодо позовних вимог ОСОБА_2 пред'явлених до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області суд зазначає, що під час розгляду даної справи судом не встановлено факту порушення прав або інтересів позивача діями або бездіяльністю зазначеного відповідача, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до переконливого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню.
На підставі ст. 41 Конституції України, ст.ст. 2, 15, 16, 321, 391 ЦК України, Закону України «Про виконавче провадження» та керуючись 2, 3, 4, 19, 81, 82, 128, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_2 до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, про звільнення майна з-під арешту - задовольнити частково.
Зняти арешт та заборону відчуження з всього майна, належного ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладеного на підставі постанови Жовтневого ВДВС МУЮ м. Дніпропетровська АЕ 978439 з оріг. АЕ 978438 від 04 листопада 2005 року про арешт майна боржника, реєстраційний номер обтяження № 2621646.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Д.Л. Черкез