Справа № 127/26467/25
Провадження №11-кп/801/630/2026
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
03 червня 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2026 року про продовження строку тримання під вартою щодо,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Житомир, громадянина України, непрацюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,
Зміст судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2026 року задоволено клопотання прокурора.
Продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, до 24 липня 2026 року включно.
Відмолено у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід або ж визначення розміру застави.
Ухвала суду мотивована тим, що в судовому засіданні прокурором доведено продовження існування ризиків, які були підставою для застосування запобіжного заходу, та на даному етапі провадження застосування більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, що її подала
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову про застосування більш м'якого запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту або визначити розмір застави.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
ухвала є незаконною та необґрунтованою, винесеною без урахування всіх фактичних обставин справи;
прокурором не доведено обставин для продовження найбільш суворого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з метою запобігання ризикам, указаним у клопотанні;
сам по собі факт тяжкості злочину, який інкримінується ОСОБА_8 , не може бути підставою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки суперечить принципу невинуватості;
судом не взято до уваги дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання, родину, міцні соціальні зв'язки, а також те, що його вина не підтверджена належними доказами.
Позиції учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_7 підтримав доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_6 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, указав, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, заявлені ризики доведені.
Мотиви суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Указаним вимогам ухвала суду відповідає.
Згідно зі ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно з ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Частиною третьою статті 331 КПК України встановлено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, а також запобігання спробам переховування від органів слідства та суду, знищення чи спотворення речей чи документів, незаконного впливу на інших осіб, перешкоджання кримінальному провадженню, вчиненню інших правопорушень. Підставою ж застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити вищезазначені дії.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Висновки суду про необхідність продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою є обґрунтованими.
Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого, визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Європейський суд з прав людини у справі № 33977/96 від 26 липня 2001 року «Ілійков проти Болгарії» указав, що:
«суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З оскаржуваної ухвали слідує, що прокурором в судовому засіданні та матеріалами кримінального провадження доведено наявність обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів проти основ національної безпеки України, за яке, у разі визнання його винуватим, загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна, що свідчить про значну суспільну небезпечність інкримінованого злочину.
Водночас апеляційний суд наголошує, що на відміну від обґрунтованості підозри, яка є обов'язковим елементом перевірки під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу під час здійснення досудового розслідування, сам факт розгляду обвинувального акта в суді, а відтак перебування особи у статусі обвинуваченого, дають підстави стверджувати про наявність висунутого обвинувачення. При цьому доведеність такого обвинувачення чи його спростування встановлюється виключно рішенням суду за наслідками судового розгляду, зокрема вироком.
Крім того, з моменту обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 та до вирішення питання про продовження його строку, не змінилися та продовжують існувати обставини та ризики, які стали підставою для обрання цього запобіжного заходу.
Зокрема, усвідомлюючи тяжкість можливого покарання, останній може переховуватися від суду.
Судове слідство (з'ясування обставин справи та перевірка їх доказами) на цей час не завершене, не допитані свідки кримінального провадження, докази судом не досліджувалися.
У разі переховування обвинуваченого стане неможливим подальше судове провадження та реалізація принципу змагальності сторін під час судового провадження.
Апеляційний суд звертає увагу, що положення КПК України не передбачають обов'язку сторони обвинувачення доводити, що обвинувачений безумовно та неминуче вчинятиме дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Водночас закон вимагає наявності обґрунтованих даних, які свідчать про реальну можливість вчинення такої поведінки в межах конкретного кримінального провадження у майбутньому, оскільки під ризиком слід розуміти ймовірність протидії обвинуваченого здійсненню кримінального провадження у формах, визначених законом.
Продовження запобіжного заходу має на меті запобігання таким ризикам, а також недопущення негативного впливу обвинуваченого на перебіг та результати кримінального провадження.
Апеляційний суд приймає до уваги посилання захисника на міцні соціальні зв'язки обвинуваченого ОСОБА_8 , однак уважає, що указані соціальні фактори не спростовують викладені в ухвалі висновки суду першої інстанції та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків.
З урахуванням обставин кримінального правопорушення, їх наслідків, тяжкості імовірного покарання за вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, особи обвинуваченого, рішення суду щодо продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою є законним та обґрунтованим, відповідає меті забезпечення реалізації завдань кримінального провадження.
Об'єктивних даних, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою, у тому числі за станом здоров'я, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, не встановлено.
Отже, з метою забезпечення кримінального провадження, попередження позапроцесуального впливу на свідків, достатнім запобіжним заходом буде тримання обвинуваченого під вартою, оскільки інші запобіжні заходи не будуть гарантувати належної його поведінки під час розгляду справи.
При вирішенні питання щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою, суд першої інстанції правильно виходив не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків переховування останнього від суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності за скоєне, позапроцесуального впливу на свідків, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення інших кримінальних правопорушень чи продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується.
Таке обмеження права ОСОБА_8 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, урахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, дані про його особу, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та прийняв судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Доводи в апеляційній скарзі захисника не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, запобігти яким у цьому випадку може лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Ба більше, суд першої інстанції правомірно не визначив обвинуваченому ОСОБА_8 розмір застави, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, ураховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених статтями 109-1142, 258-2585, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
Відтак істотних порушень вимог КПК України, які б перешкодили чи могли перешкодити суду постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
Ураховуючи викладене апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2026 року - залишенню без змін, як законна, обґрунтована та вмотивована.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419, 4221 КПК України, суд
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2026 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4