П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
01 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/41698/25
Категорія: 106000000 Головуючий в 1 інстанції: Радчук А.А.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту:16.02.2026р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, справа розглянута згідно п.1 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини (далі - в/ч) НОМЕР_1 про:
- визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_1 в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 у зв'язку зі звільненням з військової служби за станом здоров'я грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2022 рік у кількості 25 днів та за невикористану щорічну відпустку за 2023 рік у кількості 3 дні;
- зобов'язання в/ч НОМЕР_1 здійснити нарахування та провести виплату за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців" ОСОБА_1 у зв'язку зі звільненням з військової служби за станом здоров'я грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2022 рік у кількості 29 (двадцять дев'ять) днів та за невикористану щорічну відпустку за 2023 рік у кількості 35 (тридцять п'ять) днів з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року позовну заяву залишено без руху та роз'яснено позивачу, що виявлені недоліки мають бути усунуто шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати причини поважності (у разі їх наявності) пропуску строку звернення до суду та надати належні докази цьому, з урахуванням викладеного у даній ухвалі суду.
На адресу Одеського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, у якій позивач зазначає, що згідно ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. При цьому, на думку позивача, Закон України від 01 липня 2022 року №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" не підлягає застосуванню у зв'язку з його невідповідністю ст.ст. 8 та 22 Конституції України. Також позивач посилається на постанову Верховного суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18, у якій суд дійшов висновку, що право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 .
Адміністративний позов ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - повернуто заявнику.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення (ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року) в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що Закон України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" не підлягав застосуванню у зв'язку з його невідповідністю ст.ст. 8 та 22 Конституції України. 11 грудня 2025 року Конституційний суд рішенням №1-р/2025 визнав неконституційними приписи Закону України від 01 липня 2022 року №2352- IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" щодо звуження права працівників на звернення до суду у спорах про стягнення заробітної плати. Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення встановлено, що зазначений Закон втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним судом цього Рішення. Таким чином, станом на дату звернення позивача до суду з позовною заявою діяла редакція ч.2 ст. 233 КЗпП України, яка не обмежувала позивача правом на звернення до суду у справах про стягнення належної заробітної плати жодним процесуальним строком. Велика палата Верховного суду неодноразово наголошувала, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції України та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними. Такі акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанова Великої палати Верховного суду від 09 червня 2022 у справі №520/2098/19, постанови Верховного суду від 12 березня 2019 року у справі №913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах установленого тримісячного строку. Отже, заява позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду задоволенню не підлягає.
Таким чином, враховуючи відсутність підстав для поновлення пропущеного позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна заява підлягає поверненню.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам Конституції України, ст.ст. 2, 6-12, 14, 77, 122 КАС України, КЗпП України.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Положення ст. 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Статтею 116 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) було установлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій ст. строк виплатити неоспорювану ним суму.
За правилами ч.ч.1, 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) працівник міг звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду, зокрема, в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом №2352-ІХ запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення частини другої ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї ст..
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Закон №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція ст. 233 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Отже, з моменту набрання чинності Законом №2352-ІХ (19 липня 2022 року) положення ст. 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію ст. 233 КЗпП України.
Поряд з цим, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст. 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії ст. 233 КЗпП України, у редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми ст. 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23, а також Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, при розгляді справи №460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року).
Таким чином, на час прийняття судом першої інстанції ухвали період з 19 липня 2022 року регулювався вже нині чинною редакцією ст. 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Поряд з цим, приписи частини першої ст. 233 КЗпП України на час вирішення справи судом першої інстанції пов'язували відлік тримісячного строку звернення до суду з днем, коли особа (працівник, службовець) дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Колегія суддів зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року 1/99- рп, ч.1 ст. 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Таким чином, правила обчислення строку звернення до суду працівника про з питань стягнення належної йому заробітної плати (грошового забезпечення) визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
Так, Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) ч.1 ст. 233 КЗпП України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) про визнання ч.1 ст. 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат неконституційною утратило чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, а саме - 11 грудня 2025 року, тому не розповсюджується на правовідносини, що виникли до набрання їм чинності.
Так, колегія суддів зазначає, що предметом спору у даній справі є, зокрема, визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_1 в частині нарахування та виплати невикористаної щорічну відпустку за 2022 рік у кількості 29 (двадцять дев'ять) днів та за невикористану щорічну відпустку за 2023 рік у кількості 35 (тридцять п'ять) днів з урахуванням раніше виплачених сум.
Тобто спірними у даній справі є правовідносини, які виникли щодо невиплаченого грошового забезпечення військовослужбовця, який припинив виконувати обов'язки військової служби.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04 лютого 2023 року №36 ОСОБА_1 дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату всіх належних сум, оскільки цей наказ містить відомості про нараховану позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки із зазначенням кількості таких днів.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що, враховуючи положення п.1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України, відлік строку звернення до суду з цим позовом розпочався 01 липня 2023 року та мав би сплинути 30 вересня 2023 року, тоді як, позов поданий до суду 17 грудня 2025 року, що вірно встановлено судом першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про повернення позову ОСОБА_1 .
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків суду першої інстанції не спростовують, тоді як факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини спірного питання та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.2 ст. 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 01 червня 2026 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.