СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/2734/25
пр. № 2/759/2830/25
20 жовтня 2025 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Єросової І.Ю.,
за участю секретаря Лавриненко Т.С.,
представника позивача - адвоката Шевчука А.А.,
представника відповідача - адвоката Кучеренка О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Русанюк Золтан Золтанович (01103, м. Київ, вул. Андрія Верхогляда, 20, прим. 320), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шабаніна Олена Геннадіївна ( АДРЕСА_3 ) про визнання права власності,
03.02.2025 адвокат Шевчук А.А. через систему «Електронний суд» звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із даним позовом, в якому просить:
- визнати право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 51,6 кв.м, житловою площею 26 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2582286980000;
- витребувати у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 51,6 кв.м, житловою площею 26 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2582286980000;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 51,6 кв.м, житловою площею 26 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2582286980000;
- судові витрати у справі покласти на відповідача.
Дану позовну заяву представник позивача обґрунтовує тим, що 10.02.2022 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 63459307 від 15.02.2022, державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З. було внесено запис про державну реєстрацію права власності, номер відомостей про речове право: 46705160, на квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 51,6 кв.м, житловою площею 26 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2582286980000, за відповідачем - ОСОБА_2 . Для проведення державної реєстрації права власності державному реєстратору було подано дублікат Договору іпотеки, укладеного між відповідачем та ОСОБА_3 , посвідченого 09.12.2008 Борисовою С.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 5920.
Із пунктів 1, 3 Договору іпотеки №5920 від 09.12.2008 вбачається, що предметом іпотеки було нерухоме майно - квартира, яка належала ОСОБА_3 на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 15.12.2000 Лавренюк С.М., державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за №18-4406, на праві приватної власності, зареєстрованому в Київському міському бюро технічної інвентаризації 20.12.2000 за реєстровим №6459, та внесена у реєстрову книгу №д.339-159.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, про що 04.12.2021 Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) складено відповідний актовий запис №27866 та видано Свідоцтво про смерть Серії НОМЕР_1 .
11.01.2022 позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що в книзі реєстрації актів про народження 30.10.1986 зроблено запис за №1863, яка згідно зі Свідоцтвом про народження НОМЕР_2 , виданим Палацом реєстрації шлюбів і новонароджених 18.12.1992, є дочкою померлої ОСОБА_3 - спадкоємницею першої черги за законом, подала приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Шабаніній О.Г. заяву про прийняття спадщини.
11.01.2022 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шабаніною О.Г. до Спадкового реєстру внесено реєстраційний запис (тип реєстрації: реєстрація спадкової справи, номер у Спадковому реєстрі: 68961472, номер у нотаріуса: 1/2022) та видано відповідний Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі, № витягу: 680522949. Таким чином, у силу положень ЦК України позивач ОСОБА_1 здійснила своє право на спадкування, яке виникло внаслідок смерті її матері ОСОБА_3 (спадкодавиці), і з цього часу позивачу як спадкоємиці першої черги за законом належать усі права й обов'язки, що належали ОСОБА_3 (спадкодавиці) та входили до складу спадщини на момент її відкриття - 03 грудня 2021 року.
Отже, внаслідок порушення вимог пункту 4 частини третьої статті 10, частин п'ятої, шостої статті 18 Закону України №1952-IV та недотримання вимог підпункту 10, абзацу вісімнадцятого пункту 4 Порядку № 1141 від 26.10.2011 державний реєстратор Русанюк З.З. прийняв неправомірне Рішення №63459307 від 15.02.2022, на підставі якого провів незаконну реєстраційну дію, чим протиправно позбавив позивача права власності на квартиру, яка входила до складу спадщини та з 03.12.2021 належала позивачу як спадкоємиці першої черги за законом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2025 для розгляду вказаної позовної заяви визначено суддю Святошинського районного суду м. Києва Єросову І.Ю.
Ухвалою від 05.02.2025 позовну заяву залишено без руху.
07.02.2025 стороною позивача усунено допущені недоліки.
Ухвалою від 10.02.2025 відкрито провадження у справі, розгляд вирішено проводити у порядку загального позовного провадження.
04.03.2025 засобами поштового зв'язку надійшли письмові пояснення представника третьої особи - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Русанюка З.З. - адвоката Омеляна І.В., в яких останній заперечує щодо задоволення позову, вказуючи на те, що законність вчинення нотаріусом нотаріальної дії вже була предметом розгляду спеціально визначеного органу у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно - центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, яка склала висновок від 27.02.2024 за результатами розгляду скарги. Так, наказом Міністерства юстиції України від 08.03.2024 за №726/7 відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 29.01.2024 року. Даним документом зафіксовано, що проведена реєстраційна дія відповідає вимогам закону. Водночас, ОСОБА_1 не скористалася своїм правом на оскарження такого наказу.
Також представник третьої особи вказує, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки з огляду на практику Верховного Суду та на зміст спірних правовідносин, у даному випадку єдиним належним способом захисту порушених прав є вимога про витребування майна із незаконного володіння.
Окремо адвокат зауважує, що заявлені до відшкодування позивачу витрати є завищеними та такими, що не відповідають складністю справи, критерію реальності надання послуг. При цьому, витрати на послуги поштового зв'язку не підлягають відшкодуванню відповідно до вимог ЦПК України.
07.04.2025 через канцелярію суду надійшла заява про представника позивача про доповнення позовної заяви новими обставинами. Так, адвокат вказує, що зі змісту п. 7., п. 7.4 та п. 7.4.1 договору іпотеки вбачається, що звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з порядком задоволення вимог іпотекодержателя, передбаченими п. 4.4 договору. Водночас, вказаний договір іпотеки від 09.12.2008, зареєстрований за №5920, не містить п. 4.4, яким були б визначені підстави звернення стягнення на предмет іпотеки.
Ухвалою від 08.04.2025 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.
23.04.2025 через систему «Електронний суд» надійшов відзив ОСОБА_2 , скерований адвокатом Кучеренком О.І., в якому адвокат просить поновити відповідачу процесуальний строк для подачі відзиву та відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник відповідача вказує, що ОСОБА_2 перебував за кордоном, поштові відправлення не отримував, а про наявність даного судового провадження дізнався випадково із застосунку «Дія» (йому надійшла перехідна ухвала). На підтвердження виїзду відповідача за межі України сторона відповідача посилається на лист Головного Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №19/31449/25-Вих від 15.04.2025 року.
Щодо пред'явлених вимог адвокат Кучеренко О.І. зазначає, що приписи Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ставлять перед реєстраторами обов'язок перевіряти правосуб'єкність особи, яка безпосередньо звернулася із заявою про проведення реєстраційних дій. Враховуючи, що єдиною підставою для скасування проведеної приватним нотаріусом Русанюком З.З. реєстраційної дії є не визначення обсягу цивільної право- та дієздатності попереднього власника квартири ОСОБА_3 , що вже була предметом розгляду спеціалізованим органом Міністерства юстиції України, суду слід відмовити у задоволенні позову, оскільки рішення нотаріуса відповідає вимогам закону. При цьому, позивач ОСОБА_1 наводить у даному позові аналогічні до змісту скарги доводи.
При цьому, позивач не вказує у своєму позові, коли саме їй стало відомо про наявність обтяження щодо нерухомого майна, а також чи вчинялися нею дії щодо інформування відповідача, який був іпотекодержателем, про смерть попереднього власника квартири. У той же час, зі змісту скарги до Мін'юсту вбачається, що позивачу станом на день звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини було відомо про порушення її матір'ю вимог іпотечного договору, що фактично матиме наслідком реалізацію своїх прав на даний об'єкт нерухомості ОСОБА_2 .
Всупереч вимогам ч. 1 ст. 1281 ЦК України позивач не повідомила ОСОБА_4 про смерть іпотекодавця, чим фактично позбавила останнього можливості пред'явити свої вимоги як кредитора. Відповідач не володів інформацією про смерть ОСОБА_3 ,, з якою фактично було укладено договір позики та договір іпотеки, не мав об'єктивної можливості пред'явити свої вимоги до ОСОБА_1 як спадкоємця. У той же час, позивач після прийняття спадщини не виконала свій обов'язок щодо повідомлення кредитора про відкриття спадщини, не повідомила про готовність виконати обов'язок спадкодавця.
Щодо скерованої стороною позивача заяви про доповнення обставин позову адвокат зазначає, що посилання у договорі іпотеки на п. 4.4, якого фактично не існує у договорі, є суто технічною помилкою, а звернення стягнення на предмет іпотеки фактично регламентується розділом 7 договору.
Більше того, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 31.05.2012 у справі №2608/7558/11 відмовлено ОСОБА_3 у визнанні недійсним договору позики та договору іпотеки. Отже, під час укладання договору іпотеки сторони усвідомлювали значення своїх дій, погодили всі його істотні умови, дійсність договору іпотеки підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому технічні помилки у нумерації його пунктів не впливають на зміст останнього та визначені таким договором права та обов'язки сторін, зокрема й на право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання своїх зобов'язань іпотекодавцем.
Окремо представник відповідача вказує на е, що обраний позивач спосіб захисту своїх прав не є ефективним, що закріплено у практиці Верховного Суду.
Щодо заявлених стороною позивача судових витрат, які ОСОБА_1 просить стягнути із відповідача, адвокат Кучеренко О.І. заперечує, вказуючи на те, що з огляду на дублювання у позові змісту скарги, з якою остання зверталася до Мін'юсту, витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 50 000 грн. 00 коп. є необґрунтованими та нерозумними.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Шевчук А.А. просить задовольнити позовні вимоги, вказуючи на порушення нотаріусом вимог закону, що призвело до порушення прав позивача з боку відповідача, який вже після смерті попереднього власника (іпотекодавця) реєстрував обтяження за договором іпотеки.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Кучеренко О.І. заперечує щодо задоволення позову, звертаючи увагу на наявність обґрунтованої відмови органів Мін'юсту у задоволенні скарги ОСОБА_1 , яка у визначений законом строк не була оскаржена останньою. Водночас, зауважує, що ОСОБА_1 порушила вимоги ЦК України щодо належного та своєчасного повідомлення іпотекодержателя про смерть іпотекодавця, забезпечення ОСОБА_2 можливості заявити свої вимог як кредитора, а також погасити наявну заборгованість перед відповідачем, виконавши обов'язки спадкоємця, який прийняв спадщину, що обтяжена. Відтак, відповідач не володів інформацією про зміну власника житлового приміщення - предмета договору іпотеки, а тому у зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за договором іпотеки - реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки.
Вислухавши доводи сторін провадження, ретельно дослідивши наявні у розпорядженні суду матеріали судової справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Вважаючи свої права порушеними, ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Шевчука А.А., звернулася до суду із даним позовом, в якому просить:
- визнати право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 51,6 кв.м, житловою площею 26 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2582286980000;
- витребувати у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 51,6 кв.м, житловою площею 26 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2582286980000;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 51,6 кв.м, житловою площею 26 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2582286980000;
- судові витрати у справі покласти на відповідача.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В силу положень ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Суд звертає увагу, що стандарти доказування не звільняють сторону від тягаря доказування, а лише дозволяють встановити після того, як всі докази подано, чи виконано стороною свій обов'язок щодо доказування, чи достатньо доказів для встановлення певного факту та винесення рішення. Стандарт доказування «баланс ймовірностей» не є просто припущенням, заснованим на здогадках чи на підозрах: таке припущення обов'язково має ґрунтуватися на певних доказах.
У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13 Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 підтверджує копією договору іпотеки від 09.12.2008, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Борисовою С.О. та зареєстрований за №5920 (т. 1 а.с. 12-13).
Вказує, що даний договір не містить відповідного пункту (п. 4.4 як це вказано у розділі 7 договору), який би регламентував підстави для реалізації ОСОБА_2 права на звернення стягнення на предмет іпотеки. Водночас, нотаріус Київського міського нотаріального округу Русанюк З.З., нехтуючи вимогами закону, здійснив перереєстрацію права власності на відповідача.
Суд не може погодитися із такими доводами сторони позивача, оскільки, як встановлено у ході розгляду справи, дійсно вимоги позивача щодо неправомірності дій нотаріуса Русанюка З.З. вже були предметом розгляду Міністерством юстиції України, уповноваженими особами не виявлено порушень, які, на переконання ОСОБА_1 , допустив реєстратор.
Крім того, згідно зі ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:
- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;
- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
При цьому необхідно врахувати, що ст. 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.
Можна констатувати, що чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.
Разом з тим у частині першій статті 38 згаданого Закону право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).
Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року №1953-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у якій визначено, що загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є:
1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;
2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;
3) публічність державної реєстрації прав;
4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;
5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.
Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.
Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.
Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.
За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.
Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.
Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
З огляду на наведені положення закону суд констатує, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З. дотримано вимоги чинного законодавства під час посвідчення переходу права власності (звернення стягнення на предмет договору іпотеки) із ОСОБА_3 до ОСОБА_2 .
Окремо суд звертає увагу, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 31.05.2012 у справі №2608/7558/11 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики та договору іпотеки (т. 1 а.с. 155-156). Тобто у встановленому законом порядку та спосіб договір позики та договір іпотеки не були визнані недійсними, а тому продовжували дію обов'язків ОСОБА_3 .
У ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Положеннями ст. 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу вимог ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Водночас, як встановлено у ході розгляду справи, ОСОБА_3 - позичальник та одночасно іпотекодавець не виконала взяті на себе зобов'язання, у погоджений сторонами строк не повернула ОСОБА_2 обумовлену грошову суму, прострочила строк виконання обов'язку, що мало наслідком звернення відповідача до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу з метою звернення стягнення на предмет іпотеки та реєстрації за собою права власності на квартиру АДРЕСА_4 .
Так само суд не погоджується із твердженнями позивача та його представника про те, що договір іпотеки не містить конкретного пункту, який би регламентував питання звернення стягнення на предмет іпотеки.
Так, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а також застава об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості.
Правові наслідки порушення обов'язків іпотекодавця регламентуються ст. 12 Закону України «Про іпотеку». Так, відповідно до ч. 1 вказаної статті у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Тобто навіть у разі, коли питання звернення стягнення на предмет іпотеки не регламентоване конкретним договором, застосувати наслідки у вигляді звернення стягнення на предмет іпотеки можливо на підставі положень Закону.
Стаття 33 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
У постанові від 21 березня 2018 року у справі №760/14438/15-ц Верховний Суд вказує, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
У свою чергу, суд погоджується із доводами сторони відповідача про те, що ОСОБА_1 не виконала вимоги ЦК України щодо інформування кредитодавця - іпотекодержателя та позикодавця про зміну суб'єктного складу правовідносин внаслідок смерті ОСОБА_3 , яка фактично була стороною договору позики та договору іпотеки, і яка передала належне їй майно в іпотеку. Копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 04.12.2021 підтверджується, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зроблено актовий запис №27886 (т. 1 а.с. 15).
Відповідно до ч. 1,2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Враховуючи, що ОСОБА_3 була власницею квартири АДРЕСА_4 , станом на 03.12.2021 вказане спірне майно входить до складу спадщини.
За своїм змістом спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ч. 1 ст. 1216 ЦК України).
У ч. 1 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» закріплено, що у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Тобто вказані положення законодавства передбачають, що спадкоємець, який прийняв спадщину, приймає не тільки належні спадкодавцю права, а й взяті ним за життя на себе обов'язки, крім тих, які тісно пов'язані із особою спадкодавця та не можуть бути відчужені (ч. 1 ст. 1219 ЦК України).
Позивач ОСОБА_1 стверджує, що вона зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, тобто остання, в силу закону, вважається такою, яка прийняла спадщину.
Водночас, остання не вжила заходів з метою належного виконання взятих спадкоємцем ОСОБА_3 на себе зобов'язань за договором позики, не звернулася до ОСОБА_2 з метою інформування останнього про обставини, які мали місце станом на 03.12.2021, не забезпечила останньому право на заявлення вимог як кредитора щодо спадкового майна, що б дозволило уникнути негативних наслідків, зокрема, у вигляді звернення стягнення на предмет іпотеки.
А відтак, враховуючи, що станом на день звернення стягнення на предмет договору іпотеки ОСОБА_2 не було відомо про смерть ОСОБА_3 , яка у погоджений сторонами строк не виконала взяті на себе обов'язки щодо повернення взятих у позику грошових коштів, так само відповідач не отримав повного виконання обов'язку і від спадкоємців померлої, які у визначений законом строк не надали останньому інформації про смерть сторони договору, суд доходить висновку про безпідставність заявлених ОСОБА_1 вимог, у задоволенні яких слід відмовити у повному обсязі.
Окремо суд зауважує, що самостійною підставою для відмови у задоволенні позову є неефективність обраного позивачем способу захисту.
В силу вимог ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на порушника.
Цивільні права або інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Велика Палата неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа та характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова ВП ВС від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 06.04.2021 у справі №925/642/19).
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача. Тож під час розгляду справи суд має з'ясувати:
- чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором;
- чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача;
- чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права / інтересу у спірних правовідносинах.
Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону (а закон або договір зі свого боку не визначають іншого ефективного способу захисту), то порушені право чи інтерес позивача підлягають захисту обраним ним способом.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова ВП ВС від 29.09.2020 у справі №378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі №910/12525/20).
У постанові від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц Верховним судом витлумачено, що уадоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
За таких обставин суд погоджується із доводами третьої особи - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу та відповідача ОСОБА_2 про те, що з огляду на зміст спірних правовідносин у даному випадку обраний позивачем ОСОБА_1 спосіб захисту у вигляді визнання за нею права власності на спадкове майно, яка на підставі договору іпотеки було зареєстровано за ОСОБА_2 у встановленому законом порядку, та скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 не є ефективним способом порушеного, на переконання позивача, права.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, ст.ст. 575, 626-629, 1216, 1219, 1220 ЦК України, ст. 12, 33, 36, 37, 38 Закону України «Про іпотеку», суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Русанюк Золтан Золтанович (01103, м. Київ, вул. Андрія Верхогляда, 20, прим. 320), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шабаніна Олена Геннадіївна ( АДРЕСА_3 ) про визнання права власності - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду, при цьому, відповідно до п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.
Суддя І.Ю. Єросова