29 травня 2026року
м. Київ
справа № 760/22279/25
провадження № 61-6690ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,
Зайцева А. Ю.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Гаро Ганна Олександрівна, на постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2026 року
у справі за позовом ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) до ОСОБА_1 , третя особа - Міністерство юстиції України, про визнання переміщення та утримання дитини на території України незаконним, повернення малолітньої дитини до місця її постійного проживання в Австрійській Республіці,
У серпні 2025 року ОСОБА_4 (ОСОБА_3) звернувся до суду з даним позовом, в якому просив:
визнати незаконним переміщення в Україну та утримування на території України малолітньої дитини, ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
зобов'язати ОСОБА_1 повернути малолітнього сина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до місця його постійного проживання в Австрійській Республіці протягом 10-ти днів з дати отримання нею повного тексту рішення. Якщо ОСОБА_1 відмовиться повертати малолітню дитину, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до місця його постійного проживання в Австрійській Республіці, відібрати дитину і передати дитину батькові, ОСОБА_6 для забезпечення повернення дитини на територію Австрійської Республіки.
Разом із позовною заявою ОСОБА_4 (ОСОБА_3) подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив:
зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкод в реалізації прав батька, ОСОБА_2 на спілкування та проведення часу зі своїм сином, малолітньою дитиною, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за допомогою телефону та/або програм інтернет-телефонії (Viber, Skype, Telegram та інші) в режимах аудіо- та/або відео- зв'язку конференції з урахуванням денного режиму та можливості дитини до закінчення розгляду справи про повернення дитини до місця постійного проживання в Австрійській Республіці за Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року, включаючи перегляд справи Верховним Судом;
встановити тимчасовий обов'язок ОСОБА_1 в реалізації прав батька, ОСОБА_2 , громадянина США, на спілкування та проведення часу зі своїм сином, малолітньою дитиною, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом спілкування батька та сина за допомогою телефону та/або програм інтернет-телефонії (Vibеr, Skype, Telegram та інші) в режимах аудіо- та/або відео- зв'язку конференції щодня тривалістю від 20 до 30 хвилин з урахуванням денного режиму та можливості дитини до закінчення розгляду справи про повернення дитини до місця постійного проживання в Австрійській Республіці за Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року, включаючи перегляд справи Верховним Судом;
зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкод в реалізації прав батька, ОСОБА_2 на спілкування та проведення часу зі своїм сином, малолітньою дитиною, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом особистих зустрічей батька зі своїм сином з урахуванням денного режиму та можливості дитини два рази на тиждень протягом шести годин кожного такого разу до закінчення розгляду справи про повернення дитини до місця постійного проживання в Австрійській Республіці за Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року, включаючи перегляд справи Верховним Судом;
встановити тимчасовий обов'язок ОСОБА_1 в реалізації прав батька, ОСОБА_2 на спілкування та проведення часу зі своїм сином, малолітньою дитиною, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом особистих зустрічей батька зі своїм сином з урахуванням денного режиму та можливості дитини два рази на тиждень протягом шести годин кожного такого разу до закінчення розгляду справи про повернення дитини до місця постійного проживання в Австрійській Республіці за Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року, включаючи перегляд справи Верховним Судом.
18 серпня 2025 року Солом'янський районний суд м. Києва постановив ухвалу, якою заяву ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) про забезпечення позову задовольнив частково. Встановив обов'язок ОСОБА_1 в реалізації прав ОСОБА_4 (ОСОБА_3) на спілкування зі своїм малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом спілкування батька та сина за допомогою телефону та/або програм інтернет-телефонії в режимах аудіо та/або відеозв'язку конференції щодня тривалістю до 30-ти хвилин, з урахуванням режиму та можливості дитини. В іншій частині у задоволенні заяви відмовив.
Задовольняючи заяву про забезпечення позов частково, суд першої інстанції суд дійшов висновку, що встановлення обов'язку ОСОБА_1 в реалізації прав ОСОБА_4 (ОСОБА_3) на спілкування зі своїм малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом спілкування батька та сина за допомогою телефону та/або програм інтернет - телефонії в режимах аудіо- та/або відео- зв'язку, буде сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків батька із його малолітньою дитиною і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини, що в свою чергу може усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про визнання переміщення та утримання дитини на території України незаконним та повернення дитини до місця її постійного проживання.
Київський апеляційний суд своєю постановою від 12 березня 2026 року скасував ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 18 серпня 2025 року в частині відмови в задоволенні заяви ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) про забезпечення позову шляхом встановлення тимчасового обов'язку відповідача в забезпечення реалізації прав батька на спілкування та проведення часу з дитиною шляхом особистих зустрічей та ухвалив в цій частині нове рішення.
Встановив тимчасовий обов'язок ОСОБА_1 , громадянки України,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , в забезпеченні реалізації прав батька, ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), громадянина США, ІНФОРМАЦІЯ_3 , на спілкування та проведення часу зі своїм малолітнім сином, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом особистих зустрічей батька зі своїм малолітнім сином 2 рази на тиждень: кожну середу з
16 години до 19 години, та кожну суботу з 10 години до 13 години в присутності матері до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
Визначив, що сторони за попередньою домовленістю можуть змінювати графік побачень батька, ОСОБА_2 , громадянина США, ІНФОРМАЦІЯ_3 , зі своїм сином, малолітньою дитиною, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за умови, що час побачень батька з сином становитиме не менше 6 годин на тиждень.
В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
15 травня 2026 року ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Гаро Г. О. засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2026 року і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Крім того, у касаційній скарзі заявник просить поновити строк на касаційне оскарження з посиланням на те, що повний текст оскаржуваної постанови було доставлено до електронного кабінету 15 квітня 2026 року.
Відповідно до частини першої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 390 ЦПК України).
Встановлено, що повний текст постанови Київського апеляційного суду від 12 березня 2026 року складений 08 квітня 2026 року. З картки руху документу убачається, що повний текст оскаржуваної постанови доставлено до електронного кабінету представника відповідачки 15 квітня 2026 року, після чого ОСОБА_1 протягом тридцяти днів звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на вказане судове рішення.
Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з наступних підстав.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та визначаються судом залежно від фактичних обставин у кожному конкретному випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини повинен вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини перша - третя статті 157 СК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
У статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991року(далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Частиною третьою статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що той із батьків, який на час вирішення справи про фактичне визначення місця проживання дитини проживає окремо від цієї дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а другий не має права перешкоджати спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається в якнайкращих інтересах дитини.
У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з тим із батьків, хто проживає окремо, повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від таких зустрічей.
Близького за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19, від 17 травня 2021 року у справі № 761/25101/20, від 15 вересня 2021 року у справі № 752/6099/20.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що:
предметом даного позову батька євизнання незаконним дій матері дитини- ОСОБА_1 щодо переміщення та утримання малолітньої дитини на території України, а також зобов'язання відповідачки повернути дитину до місця її постійного проживання в розумінні та на підставі положень Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року;
з лютого 2025 року позивач ОСОБА_4 (ОСОБА_3) не мав зустрічей із малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
відповідачка ОСОБА_1 заперечує проти побачень ОСОБА_2 (ОСОБА_3) із сином;
протоколом Окружного суду Грац-Ост у справі Про опікунство 3252 PS 56/23kвід 13 листопада 2023 року було затверджено угоду між сторонами щодо тимчасового порядку особистого спілкування батька із дитиною, зокрема шляхом побачень батька із дитиною у визначеній судом установі під наглядом одного із визначених працівників вказаної установи;
на підставі зазначеного судового рішення австрійського суду відбувалися регулярні, двічі на тиждень, зустрічі між батьком та дитиною в період з
05 грудня 2023 року по 31 січня 2025 року;
із наданих позивачем звітів про супровід під час зустрічі, які подавались до австрійського суду, такі зустрічі мали позитивний характер, батько ніколи не виявляв поведінки, що могла б загрожувати благополуччю дитини, і протягом усього часу поводився уважно, з турботою про добробут сина.
Апеляційний суд, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги позивача, обґрунтовано зазначив, що вимоги заяви про забезпечення позову спрямовані на досягнення однієї мети - збереження стосунків дитини з батьком, підтримання тісного емоційного зв'язку до вирішення спору, тому дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення вимог заяви ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) в частині встановлення матері тимчасового обов'язку в забезпеченні реалізації прав батька на спілкування та проведення часу зі своїм малолітнім сином шляхом особистих зустрічей в присутності матері, оскільки саме у такий спосіб буде досягнуто мети забезпечення позову.
Визначаючи періодичність та тривалість таких зустрічей, а також проведення таких зустрічей за участі матері, апеляційний суд приймав до уваги, зокрема, вік дитини, а також ту обставину, що дитина понад рік не мала особистих зустрічей з батьком.
Прийнявши до уваги викладене, встановивши наявність обставин, які позбавляють батька можливості спілкуватися з малолітнім сином, урахувавши право батька на особисте спілкування з дитиною, з огляду на відсутність обставин, які обмежують право на таке спілкування, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову.
Оскільки заходи забезпечення згідно зі статтею 158 ЦПК України носять тимчасовий характер, а також можуть змінюватися відповідно до статті 156 ЦПК України, то їх запровадження не означає їх імперативну реалізацію без врахування об'єктивних обставин, зокрема, реальних результатів відповідного спілкування дитини з батьком з метою встановлення емоційного контакту та покращення психоемоційного характеру їх відносин. Отже, за наявності ознак невідповідності застосованого заходу забезпечення позову інтересам дитини він може бути змінений або скасований.
Позбавлення ж батька будь-якої можливості контактувати з дитиною виключає за своєю суттю будь-які шанси на відновлення належного емоційного контакту між дитиною та ним. Разом з тим, здоровий психоемоційний характер стосунків дитини з обома батьками, незалежно від їх сімейного статусу та місця проживання, емоційний контакт з обома батьками відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Доводи заявника у касаційній скарзі на порушення апеляційним судом порушення норм процесуального права через відмову у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не може бути прийнято до уваги, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19)).
Крім того, сторона відповідачки надавала письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача, а тому право учасника справи бути заслуханим (почутим) судом як складова права на судовий захист не було порушено.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів, правильне застосовування судами попередніх інстанцій норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення.
З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а оскаржуване судове рішення є законним, ухваленим з додержанням норм права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 12 березня 2026 року.
У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) до ОСОБА_1 , третя особа - Міністерство юстиції України, про визнання переміщення та утримання дитини на території України незаконним та повернення малолітньої дитини до місця її постійного проживання в Австрійській Республіці за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Гаро Ганна Олександрівна, на постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2026 року відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
І. А. Воробйова
А. Ю. Зайцев