20 травня 2026 року
м. Київ
справа № 754/3347/24
провадження № 61-5959ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Костинчука Павла Михайловича на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2026 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 25 березня 2026 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання та
У березні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.
22 січня 2026 року ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя клопотання про залучення правонаступника позивача задоволено.
Залучено ОСОБА_3 до участі в справі як правонаступника позивачки.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2026 року.
25 березня 2026 року постановою Запорізького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2026 року залишено без змін.
Суди першої та апеляційної інстанції виснували, що, оскільки позов про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності на квартиру за відчужувачем пред'явлено за життя ОСОБА_2 , факт смерті відчужувача до вирішення справи судом допускає правонаступництво у спірних правовідносинах. Наданими суду доказами підтверджується, що єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті позивачки ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її дочка ОСОБА_3 , якою у встановленому законом порядку подано заяву про прийняття спадщини.
У травні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Костинчук П. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2026 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 25 березня 2026 року, в якій він просить їх скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, оскільки правонаступництво в такій категорії справ не допускається. Уважає, що наявні підстави для закриття провадження в справі у зв'язку зі смертю позивачки ОСОБА_2 .
У відкритті касаційного провадження слід відмовити, з огляду на таке.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
За приписами частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша
статті 2 ЦПК України).
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною четвертою статті 25 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
Відповідно до статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі
у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.
Процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв'язку з вибуттям
із процесу суб'єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення,
за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов'язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.
Підставою процесуального правонаступництва є наступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони, зокрема, внаслідок смерті, зі спірних чи встановлених судом правовідносин майнового характеру. При процесуальному правонаступництві всі процесуальні дії, виконані попередником, є обов'язковими для правонаступника.
Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві
на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Згідно зі статтею 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права
та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається
у тих випадках, коли права або обов'язки одного із суб'єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи,
яка не брала участі у цьому процесі.
Отже, процесуальне правонаступництво тісно пов'язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб'єктивного права
або обов'язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому незалежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні.
На вказаному наголошено у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2025 року
в справі № 688/412/24 (провадження № 61-17401св24).
За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року в справі № 645/3284/19 (провадження № 61-15301св20) суд виснував: «Аналіз статті 744 ЦК України свідчить, що законодавець, передбачивши можливість визначення в договорі обов'язків як з утримання, так і догляду, розмежував указані поняття. Так, утримання характерне для зобов'язань майнового характеру, в той час як догляд, з-поміж іншого, може полягати в конкретних діях, турботі та опікуванні набувача над відчужувачем у силу його похилого віку та потребі в сторонній допомозі. Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання».
Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини (пункт 1 частини першої статті 755 ЦК України).
Тлумачення змісту пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України свідчить, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду за умови доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов'язків за договором довічного утримання (догляду), що може проявлятися у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій.
Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов. Саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України має надати суду докази відсутності тих обставин, на які посилається позивач.
Такі висновки щодо застосування статей 755, 756 ЦК України узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року в справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року в справі
№ 755/1226/17-ц, від 06 травня 2020 року в справі № 755/1750/19, від 24 червня
2021 року в справі № 644/1566/19, від 15 серпня 2023 року в справі № 712/10192/22.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (абзац 1 частини другої статті 651 ЦК України).
Отже, правом вимагати припинення зобов'язання наділяється лише його сторона. Особа, яка не була стороною зобов'язання на момент його виникнення та яка не набула статусу сторони зобов'язання, не може вимагати припинення зобов'язання.
Тобто правом звертатися до суду з позовною вимогою про зміну або розірвання договору про заміну набувача за договором довічного утримання (догляду) наділена лише одна із сторін договору, а не будь-яка інша особа.
Верховний Суд у постанові від 30 червня 2021 року в справі № 310/5175/15-ц (провадження № 61-6666св20) зазначив: «Відповідно до частини другої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача. Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Оскільки позов про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності на квартиру за відчужувачем пред'явлено за життя ОСОБА_5, факт смерті відчужувача до вирішення справи судом допускає правонаступництво у спірних правовідносинах, тому оспорюваний договір довічного утримання може бути розірвано. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 25 грудня 2013 року в справі
№ 6-142цс13, а також Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2018 року в справі
№ 759/14846/15-ц, у постанові від 15 травня 2019 року в справі № 306/2548/14-ц».
Судами встановлено, що за життя ОСОБА_2 подала позов до суду, у якому просила розірвати договір довічного утримання.
10 квітня 2024 року ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя відкрито провадження в справі та визначено порядок її розгляду в загальному позовному провадженні.
ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто після подачі позову, ОСОБА_2 померла.
Оскільки позов про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності на квартиру за відчужувачем пред'явлено за життя ОСОБА_2 , факт смерті відчужувача до вирішення справи судом допускає правонаступництво у спірних правовідносинах, тому оспорюваний договір довічного утримання може бути розірвано.
Судами також встановлено, що єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті позивачки ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її дочка
ОСОБА_3 , якою у встановленому законом порядку подано заяву про прийняття спадщини.
Повно та всебічно дослідивши надані докази, суди правильно виснували про наявність достатніх фактичних і правових підстав для залучення до участі у справі правонаступника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
Результат аналізу змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судами норм процесуального права є очевидним, а касаційна скарга є необґрунтованою.
У частині четвертій статті 394 ЦПК України передбачено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Костинчука Павла Михайловича на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2026 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 25 березня 2026 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська