ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.06.2026Справа № 910/6213/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Служби безпеки України до Дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт" про стягнення 375 896,64 грн., без виклику представників сторін,
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 375 896,64 грн., з яких 268 057,44 грн. пені та 107 839,20 грн. 7% штрафу за Державним контрактом № 21/162 на виконання державного оборонного замовлення на 2021 рік від 22.06.2023 року на підставі статей 258, 509, 530, 611, 629 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін від сторін у встановлений законом строк не надано.
18.06.2025 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
21.06.2025 року позивачем до суду подано відповідь на відзив відповідача, в якій позивач просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
26.06.2025 року відповідачем до суду подано заперечення на відповідь на відзив позивача.
30.06.2025 року відповідачем до суду подано клопотання про застосування судом своїх дискреційних повноважень, в якому останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, а в разі задоволення позову зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення з відповідача штрафних санкцій.
08.07.2025 року позивачем до суду подано заяву про долучення доказів до матеріалів справи, яка прийнята судом до розгляду.
15.07.2025 року позивачем до суду подано заперечення на клопотання відповідача про застосування судом своїх дискреційних повноважень.
04.08.2025 року позивачем до суду подано додаткові пояснення у справі.
21.05.2025 року позивачем до суду подано додаткові пояснення у справі, в яких останній просив врахувати висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, які викладено у постанові від 11.05.2026 року у справі № 910/11407/24, зокрема, щодо застосування статті 231 Господарського кодексу України при розгляді даної справі.
25.05.2025 року відповідачем до суду подано додаткові пояснення у справі, в яких останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 26.10.2021 року між Службою безпеки України (позивач, покупець) та Дочірнім підприємством державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт" (відповідач, постачальник) укладено Державний контракт № 21/126 на виконання державного оборонного замовлення на 2021 рік (Контракт) на загальну суму 1 540 560,00 грн.
Як зазначає позивач, згідно з пунктами 1.1 та 4.1 Контракту відповідач взяв на себе зобов'язання поставити позивачу гранати 40 мм ВОГ-25 (або аналог) у термін до 05.09.2022 року.
09.12.2021 року покупцем було перераховано попередню оплату за Контрактом у розмірі 1 540 560,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1071.
Відповідно до Акту приймання-передачі продукції від 02.08.2023 року постачальник передав, а покупець прийняв продукцію загальною вартістю 1 540 560,00 грн., копія якого знаходиться в матеріалах справи.
Факт передачі продукції вартістю 1 540 560,00 грн. також підтверджується видатковою накладною № 292 від 02.08.2023 року, копія якої знаходиться в матеріалах справи.
Позивач зазначає, що 24.02.2022 року, у зв'язку з початком широкомасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, з метою недопущення витоку таємної та службової інформації в умовах правового режиму воєнного стану, ним було знищено примірник Контракту з додатковими угодами до нього, а також усю створену до 24.02.2022 року документацію стосовно його виконання.
За твердженням позивача, у відповідності до умов Контракту за порушення строків поставки відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню в розмірі 0,1% ціни продукції, з якої допущено прострочення виконання зобов'язання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів - додатково сплатити штраф у розмірі 7% вказаної вартості на підставі статті 231 Господарського кодексу України.
Зважаючи на викладені обставини, а також враховуючи вищенаведені положення Контракту, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 268 057,44 грн. пені та 107 839,20 грн. 7% штрафу, нарахованого внаслідок прострочення поставки продукції понад 30 днів, що становить 7% від вартості цієї продукції.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання. Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування пред'явлених вимог про стягнення з відповідача нарахованих штрафних санкцій, позивач посилався на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Контрактом щодо своєчасної поставки погодженого сторонами товару в строк до 05.09.2022 року.
Проте, позивач не надав до суду ні укладеного між сторонами Контракту, ні додаткових угод до нього.
Так, у позовній заяві позивач вказує, що внаслідок широкомасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України 24.02.2022 року, згідно з рішенням керівництва СБУ (з метою недопущення витоку таємної та службової інформації в умовах правового режиму воєнного стану) у військовій частині НОМЕР_1 СБ України були знищені всі документальні матеріали, що відображали службову діяльність цього підрозділу, в тому числі примірник Державного контракту від 26.10.2021 року № 21/126 (з додатковими угодами до нього), а також вся створена до 24.02.2022 року документація щодо виконання означеного правочину (листування, претензії тощо).
З метою пошуку примірника (копії) Контракту та додаткових угод до нього військовою частиною в/ч НОМЕР_1 СБУ були надіслані відповідні запити на адресу Державної служби експортного контролю України (від 13.09.2022 року № ВС-3841 та від 21.09.2022 року № ВС-4041), а також до Управління Державної казначейської служби України у Голосіївському районі (від 21.09.2023 року № 28/ВС-4129).
Позивач вказує, що у відповідь на означені запити Державна служба експортного контролю України (лист від 23.11.2022 року № 4973/34-22) повідомила СБУ про те, що державні контракти, які скеровувалися Підприємством до Держекспортконтролю мають гриф "Таємно" та зберігалися у режимно-секретному секторі служби. У той же час, у зв'язку з військовою агресією російської федерації таємні документи, які перебували у Держекспортконтролі, 24.02.2022 року в установленому порядку були знищені.
Управління Державної казначейської служби України у Голосіївському районі листом від 06.10.2023 року № 02-11-10/1005 повідомило позивача про те, що збереження в органах Казначейства підтвердних документів (як у паперовому, так і в електронному вигляді) після реєстрації відповідних бюджетних зобов'язань нормативно-правовими актами України не передбачено.
Таким чином, матеріали справи не містять ні оригіналу, ні копії Контракту, неналежне виконання зобов'язань відповідача за яким становить підставу пред'явленого позивачем позову, в той час як за змістом наявних у справі матеріалів сторони вичерпали усі наявні в них можливості отримати такий оригінал чи копію для подання їх до суду.
Проте, на підтвердження обґрунтованості пред'явлених у даній справі вимог позивач також посилався на листування сторін, змістом якого, на переконання позивача, підтверджується факт укладення Контракту та обставин виконання сторонами його умов.
Так, позивач вказує, що 08.09.2022 року позивач направив на адресу відповідача претензію з вимогою сплатити штрафні санкції (за порушення строку поставки - 05.09.2022 року). Однак, за твердженням позивача, відповідач відмовився виконувати претензійні вимоги позивача.
Суд звертає увагу, що до матеріалів справи позивач не долучив ні вищенаведеної претензії, направленої на адресу відповідача, за його твердженням, 08.09.2022 року, тобто безпосередньо після закінчення кінцевого строку поставки товару за Контрактом, ні доказів її фактичного направлення відповідачу.
З протоколу про порушення бюджетного законодавства № 1 від 10.10.2022 року, який долучено позивачем до матеріалів справи вбачається, що: "10.12.2021 установою здійснена попередня оплата в розмірі 100% терміном до 05.09.2022", встановлено, що сторонами було погоджено строк поставки товару за Контрактом - до 05.09.2022.
У той же час, матеріали справи містять копію адресованого позивачем відповідачу листа від 12.10.2022 року № 28/ВС-4473, в якому позивач, посилаючись на повномасштабні військові дії, спричинені нападом Російської Федерації на Україну, вказав на виникнення гострої потреби у належній до поставки за Контрактом продукції та просила відповідача пришвидшити виконання взятих на себе зобов'язань з поставки продукції оборонного призначення або повернути отримані від позивача грошові кошти попередньої оплати, в разі відсутності можливості поставити товар.
Листом від 28.10.2022 року № 31.43/1223/5516-22 відповідач звернувся до позивача з проханням надати банківські реквізити для подальшого повернення в/ч НОМЕР_1 СБ України коштів передоплати, отриманих від позивача, в тому числі, на виконання Контракту.
Крім того, листом від 21.10.2022 року № 28/ВС-4654 позивач з метою пришвидшення поставки необхідної оборонної продукції повідомив відповідача про наявність у позивача пропозиції про поставку за імпортом з Республіки Болгарія аналогічної оборонної продукції від ТОВ "Українська бронетехніка", що свідчить про можливість здійснити поставку необхідної оборонної продукції незалежно від відмови Республіки Угорщини. Також, позивач повідомив відповідача про те, що внаслідок порушення останнім строків поставки продукції, зокрема за Контрактом, в/ч НОМЕР_1 СБ України розпочато претензійну роботу та надіслано претензії.
У відповідь на означене звернення відповідач направив позивачу лист від 26.10.2022 року № 31.43/1223/5430-22, в якому запропонував розглянути можливість проведення спільної робочої наради, а також для належного розгляду претензій просило надати відповідачу копії відповідних державних контрактів (у тому числі Контракту) з додатками та додатковими угодами до них, у зв'язку зі знищенням відповідачем наявних у нього примірників. Аналогічне прохання було викладене відповідачем в адресованому покупцю листі від 28.11.2022 року № 31.43/1223/6073-22.
З матеріалів справи також вбачається, що позивач направив на адресу відповідача лист від 21.11.2022 року № 28/ВС-5323, в якому запропонував надати відповідь за результатами опрацювання направлених в/ч НОМЕР_1 СБ України претензій, а також повідомити, чи звертався відповідач до згаданого в листі позивача від 21.10.2022 року № 28/ВС-4654 постачальника з метою пошуку продукції, передбаченої державними контрактами.
Листом від 23.12.2022 року № 31.43/1223/6470-22 відповідач повторно просив покупця розглянути можливість проведення спільної наради за участі керівництва сторін для обговорення питань, що стосуються стану виконання державних контрактів.
За результатами проведеної 20.01.2023 року робочої зустрічі керівництва в/ч НОМЕР_1 СБ України та відповідача останніми складено відповідний протокол, яким зафіксовано згоду контрагентів щодо здійснення відповідачем поставки належної за умовами державних контрактів продукції частинами, з урахуванням пріоритету в окремих її видах.
31.01.2023 року в/ч НОМЕР_1 СБ України звернулася до відповідача з претензією за вих. № 28/ВС-324, в якій зазначила про те, що на виконання державного оборонного замовлення на 2021 рік укладено Державний контракт № 21/162 від 26.10.2021 року про постачання продукції оборонного призначення, відповідно до умов Державного контракту строк поставки продукції - 05.09.2022 року, станом на 27.01.2023 року продукція не поставлена, у зв'язку з чим сума нарахованих штрафних санкцій (станом на 27.01.2023 року) складає 329 679,84 грн., в/ч НОМЕР_1 СБ України вимагає здійснити поставку продукції та сплатити штрафні санкції.
З матеріалів справи вбачається, що продукція передбачена умовами Контракту була поставлена з простроченням, що підтверджується актом приймання-передачі від 02.08.2023 року, а також видатковою накладною № 292 від 02.08.2023 року, копії яких міститься в матеріалах справи.
Суд, враховуючи знищення всіх примірників Контракту, вважає належними доказами кінцевого строку поставки подані позивачем претензію, лист та протокол. Суд також зауважує, що відповідачем не було надано жодних доказів (листів, звернень тощо) на спростування доводів позивача про погодження сторонами строку поставки за Контрактом до 05.09.2022 року.
Таким чином відповідач допустив прострочення виконання зобов'язань з поставки продукції за Контрактом.
Згідно із частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.
Перелік осіб, які є учасниками господарських правовідносин щодо яких можуть бути застосовані господарські санкції, урегульований статтею 2 Господарського кодексу України. До них належать: суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Умовами пункту 26 Типового державного контракту передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим контрактом сторони несуть відповідальність відповідно до закону.
Чинне законодавство передбачає як право сторін встановити у договорі розмір неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеню), так і право застосовувати погоджені у договорі штрафні санкції у певному розмірі, обчисленому від вартості товару (у разі порушення негрошового зобов'язання). Подібний висновок Верховного Суду викладений у пункті 25 постанови від 16.02.2021 року у справі № 910/1972/20.
Відповідно до частин 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкцій.
Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі с господарські санкції у виді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (частина 1 статті 231 Господарського кодексу України). Відповідно до частини другої цієї ж статті у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі 20% вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг) (абзац другий); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості (абзац третій).
Тлумачення приписів цієї норми дозволяє зробити висновок, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у виді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливе за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховують у відсотковому відношенні розмір штраф. Такий правовий висновок Верховний Суд України сформував у постанові від 04.02.2014 року у справі № 3-1г14 і його застосовує Верховний Суд, зокрема, у постановах від 23.08.2022 року у справі № 910/9375/21, від 28.03.2024 року у справі № 905/405/22, від 04.05.2023 року у справі № 910/21298/21.
Згодом Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 року у справі № 910/14524/22 виснувала про відсутність підстав для відступу від такого висновку щодо застосування абзацу 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, що також свідчить про усталеність наведеної судової практики.
Оскільки частина 2 статті 231 Господарського кодексу України встановлює відповідальність за порушення зобов'язань, де хоча б одна сторона с суб'єктом державного сектору економіки або виконання пов'язано з державним бюджетом, то ці санкцій можна вважати законною неустойкою. Тобто вони діють незалежно від того, чи прописані вони у договорі, чи договору немає взагалі, але є факт бюджетного фінансування.
Крім того за висновками Верховного Суду України у постанові від 04.02.2014 року у справі № 3-Ігс14 та Верховного Суду у постановах від 11.07.2018 року у справі № 915/507/17, від 18.06.2019 року у справі № 914/891/16 відсутність у договорі умов про стягнення пені або штрафу, передбачених абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, не є підставою для відмови у стягненні грошових сум, передбачених цією нормою, оскільки перелік обставин, які є достатніми для покладення відповідальності передбаченої цією нормою, не включає наявність у договорі (контракті) відповідної умови.
Верховний Суд у пунктах 6.24-6.25, 6.31 постанови від 10.12.2019 року у справі № 904/4156/18 виснував, що стаття 231 Господарського кодексу України передбачає можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору. Частина друга цієї статті визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов'язань, перелічених у частині 2 статті 231 Господарського кодексу України. У тому випадку, коли правочин не містить у собі умов щодо розміру та бази нарахування пені або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише у разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Правовідношення, у якому підприємство зобов'язалося поставити товар, а СБУ вимагати своєчасної його поставки є негрошовим зобов'язанням. Підприємство допустило прострочення виконання зобов'язань з поставки продукції за Контрактом. Тож правове регулювання цих відносин відбувається за приписами статті 231 Господарського кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.05.2026 року у справі № 910/11407/24.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду порушено відповідачем, тому вимоги позивача про стягнення 268 057,44 грн. пені та 107 839,20 грн. штрафу за Контрактом є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню за розрахунком позивача, який відповідає умовам Контракту та з урахуванням вимог статті 231 Господарського кодексу України.
Доводи, на які посилався відповідач у відзиві залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог.
Судовий збір відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт" (04073, місто Київ, проспект Степана Бандери, будинок 7; ЄДРПОУ: 30019335) на користь Служби безпеки України (01034, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 33; ЄДРПОУ: 00034074) 268 057 (двісті шістдесят вісім тисяч п'ятдесят сім) грн. 44 коп. пені, 107 839 (сто сім тисяч вісімсот тридцять дев'ять) грн. 20 коп. штрафу та 5 638 (п'ять тисяч шістсот тридцять вісім) грн. 45 коп. судового збору.
Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.
Суддя С.О. Чебикіна