вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" квітня 2026 р. Справа № 910/10735/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сибіги О.М.
суддів: Тищенко О.В.
Андрієнка В.В.
секретар судового засідання: Михайленко С.О.
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 30.04.2026
Розглянувши матеріали апеляційної скарги Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025
повний текст рішення складено 03.12.2025
у справі № 910/10735/25 (суддя Андреїшина І.О.)
за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів
до 1. Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області
2. Чернігівської обласної державної адміністрації
3. Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
про скасування державної реєстрації земельної ділянки, -
Короткий зміст позовних вимог
Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігів (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (відповідач-1), Чернігівської обласної державної адміністрації (відповідач-2) та Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (відповідач-3) про скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 217,5271 га з кадастровим номером 7425584300:04:000:5005 у Державному земельному кадастрі із одночасним припиненням усіх речових прав щодо неї.
Позовні вимоги мотивовано тим, що державну реєстрацію земельної ділянки площею 217,5271 га з кадастровим номером 7425584300:04:000:5005 проведено без дотримання вимог ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", тому без скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 217,5271 га з подальшим скасуванням кадастрового номера 7425584300:04:000:5005 неможливо оформити право постійного користування земельною ділянкою площею 2,236 га, у зв'язку з чим позивач просить скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 217,5271 га з кадастровим номером 7425584300:04:000:5005 у Державному земельному кадастрі із одночасним припиненням усіх речових прав щодо неї.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/10735/25, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі № 910/10735/25 у задоволенні позову відмовлено.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 217,5271 га з кадастровим номером 7425584300:04:000:5005 у Державному земельному кадастрі із одночасним припиненням усіх речових прав щодо неї, є не ефективним та не приведе до захисту або відновлення порушеного речового права позивача, оскільки позивач не є власником спірної земельної ділянки, тому у задоволенні позову Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів слід відмовити. При цьому, судом не прийнято до уваги заяву відповідача-2 про застосування строку позовної давності, оскільки перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі № 910/10735/25, 23.12.2025 Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігів звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі № 910/10735/25 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що є підставою для його скасування. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем обрано ефективний спосіб захисту прав, який призведе до поновлення прав Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів на земельну ділянку площею 2,236 га, яка накладається на земельну ділянка площею 217,5271 га з кадастровим номером 7425584300:04:000:5005. Також скаржник зазначає, що державну реєстрацію земельної ділянки площею 217,5271 га з кадастровим номером 7425584300:04:000:5005 проведено з порушенням вимог ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр". На твердження скаржника, Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернігів обрано спосіб захисту, який направлений на відновлення порушених прав (здійснення державної реєстрації речового права на земельну ділянку 2,236 га). Наявність у Державному земельному кадастрі відомостей про державну реєстрацію земельної ділянки площею 217,5271 га з кадастровим номером 7425584300:04:000:5005 призводить до втрати земель оборони, які на даний час незаконно перебувають у постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2025 матеріали апеляційної скарги Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів у справі № 910/10735/25 передано головуючому судді: Сибізі О.М.
Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 23.12.2025 для розгляду апеляційної скарги Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів у справі № 910/10735/25 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Владимиренко С.В., Андрієнко В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2026 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали господарської справи № 910/10735/25.
29.01.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/10735/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/10735/25 за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 та призначено розгляд справи на 05.03.2026.
09.02.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Чернігівської обласної державної адміністрації надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводять власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що розпорядження від 18.07.2018 № 403 «Про затвердження технічної документації із землеустрою» Чернігівською обласною державною адміністрацією прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом. Спірна земельна ділянка була зареєстрована до прийняття розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації № 403 від 18.07.2018 «Про затвердження технічної документації із землеустрою». Таким чином, накладання земельної ділянки 7425584300:04:000:5005 на спірну земельну ділянку не є наслідком неправомірних дій відповідача-1. Крім того, відповідачем-2 заявлено про застосування до вимог позивача строків позовної давності, про що також зазначалося відповідачем-2 у відзиві на позовну заяву.
10.02.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводять власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що оскаржуване рішення прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права, при всебічному та об'єктивному дослідженні всіх обставин, що мають значення для розгляду справи, а тому підстави для його скасування відсутні.
Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 у зв'язку з перебування судді Владимиренко С.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/10735/25.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2026 для розгляду справи № 910/10735/25 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Андрієнко В.В., Тищенко О.В.
05.03.2026 ухвалою Північного апеляційного господарського суду новоутвореною колегією суддів прийнято до свого провадження справу № 910/10735/25 за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 та призначено розгляд справи на 30.04.2026.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі № 910/10735/25 залишити без змін, з наступних підстав.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, на підставі Державного акту на право постійного користування землею № 001931 серії ІІ- ЧН від 21.05.2003 Військовій частині НОМЕР_1 на території Ладинської сільської ради Чернігівського району Чернігівською районною державною адміністрацією Чернігівського району Чернігівської області надано у постійне користування 2,236 га землі в межах згідно з планом землекористування.
Державний акт на право постійного користування землею № ІІ ЧН № 001931 від 21.05.2003 видано відповідно до розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації № 301 від 20.05.2003.
На виконання організаційних заходів (вимоги організаційної Директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу України від 10.01.2005 № Д-322/1/01 "Про проведення організаційних заходів у Збройних Силах України" має гриф "таємно") Військову частину НОМЕР_1 було розформовано, правонаступником та балансоутримувачем нерухомого майна вищезазначеної військової частини визначено Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігів.
26.06.2012 Виконавчим комітетом Ладинської сільської ради видано свідоцтво про право власності держави в особі Міністерства оборони України з правом оперативного управління Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова на військове містечко № 52 в складі: спального корпусу № 1 А-1, спального корпусу № 2 Б-1, спального корпусу № 3 В-1, спального корпусу № 4 Г-1, свердловини Д-1, трансформаторної підстанції Е-1, зовнішні мережі водопостачання В (1), зовнішні мережі водовідведення К-1, що розташоване за адресою: Чернігівська область, Чернігівський район, сільська рада Ладинська, "Колодне" урочище.
Відповідно до розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації № 647 від 19.11.2015 Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернігів було отримано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України, орієнтовною площею 2,236 га, розташованої на території Ладинської сільської ради Чернігівського району, Чернігівської області.
18.07.2018 Чернігівською обласною державною адміністрацією видано розпорядження № 403, пунктом 1.1. якого затверджено Державному підприємству "Чернігівське лісове господарство" технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) загальною площею 14036,7146 га для ведення лісового господарства, в тому числі ділянки площею 217,5271 га з кадастровим номером 7425584300:04:000:5005.
Розпорядженням від 18.07.2018 № 403 Чернігівської обласної державної адміністрації затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж на земельну ділянку площею 217,5271 га з кадастровим номером 74255843090:04:000:5005 та надано вказану земельну ділянку у постійне користування Державному підприємству "Чернігівське лісове господарство" (п. 1 пп. 1.13. розпорядження).
Технічну документацію на земельну ділянку площею 217,5271 га з кадастровим номером 7425584300:04:000:5005 розроблено без виключення земель оборони площею 2,236 га (військове містечко № НОМЕР_2 ), власником яких є Міністерство оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова, що суперечить ч. 2 ст. 77 Земельного кодексу України, у відповідності до якої землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 у справі № 927/317/19 за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів до Чернігівської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державне підприємство "Чернігівське лісове господарство", про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнано недійсним та скасовано розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації від 18.07.2018 № 403 "Про затвердження технічної документації із землеустрою" в пунктах 1 та 1.13 в частині затвердження земельної ділянки площею 217,5271 га (кадастровий номер 7425584300:04:000:5005), яким ДП "Чернігівський лісгосп" без погодження меж земельної ділянки з Міністерством оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів, було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі площею 217,5271 га, кадастровий номер 7425584300:04:000:5005, без виключення земель оборони площею 2, 236 га, розташованої на території Ладинської сільської ради Чернігівського району, Чернігівської області.
13.12.2023 Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігів звернувся з листом № 565/3011 до Державного підприємства "Чернігівського лісового господарства" та Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", в якому просив здійснити поділ земельної ділянки з кадастровим номером 7425584300:04:000:5005 з метою відокремлення земель оборони, а саме земельної ділянки площею 2,236 га, яка була безпідставно включена до земель лісового фонду.
У відповідь на вказаний лист ДП "Ліси України" рекомендовано звернутись для врегулювання порушеного питання до власника земельної ділянки - Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації.
20.02.2024 листом № 565/476 Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернігів повідомлено Державне підприємство "Чернігівське лісове господарства" та Державне спеціалізоване господарське підприємства "Ліси України", що відновити порушені права Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів та відокремити земельну ділянку площею 2,2360 га від ділянки площею 217,5271 га (кадастровий номер 7425584300:04:000:5005) можливо лише шляхом внесення змін в координати поворотних точок меж земельної ділянки з кадастровим номером 7425584300:04:000:5005, визначених за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 26.05.2020 № 1274/1275/20-24.
У висновку експерта № 1274/1275/20-24 за результатами проведеної земельно-технічної експертизи від 26.05.2020 встановлено повне накладення контуру ділянки лісогосподарського призначення на контур земельної ділянки площею 2,2360 га, яка відноситься до земель оборони, що не відповідає фактичному положенню лінійних та кутових вимірів контурів даних земельних ділянок в натурі (на місцевості). Тобто, у документації із землеустрою, замовником якої була філія ДП "Ліси України" було допущено помилку щодо визначення характеристик об'єктів Державного земельного кадастру в натурі (на місцевості) із порушенням (зміною) їх значень внутрішніх кутів та мір ліній між поворотними точками меж земельних ділянок та площі. Оскільки, дана помилка була допущена у відомостях Державного земельного кадастру не з вини органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, то вона має бути виправлена згідно Закону України "Про Державний земельний кадастр" згідно з додатком 37 та пунктами Порядку ведення Державного земельного кадастру (Порядку), землекористувачем та суб'єктом прав відповідно до Державного реєстру речових прав, а саме ДП "Ліси України". Згідно з п. 156 Порядку, виправлення помилок у відомостях про земельну ділянку може здійснюватися також на підставі документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості або матеріалів інвентаризації земель чи рішення суду. З огляду на зазначене запропоновано здійснити відокремлення земельної ділянки площею 2,2360 КВЦПЗ 15.01 для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України від земельної ділянки з кадастровим номером 7425584300:04:000:5005 відповідно до вимог чинного законодавства.
Листом № 2011/2.3-2024 від 27.03.2024 Державним підприємством "Ліси України" повідомлено, що на даній території створено об'єкт природно-заповідного фонду - заповідник урочища місцевого значення "Лисуха" загальною площею 231 га.
18.04.2024 листом № 565/1238 Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігів звернувся до Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації, в якому просив здійснити внесення змін в технічну документацію на земельну ділянку площею 217,5271 га, кадастровий номер 7425584300:04:000:5005 шляхом виключення (відокремлення) земель оборони.
За результатами розгляду цього листа повідомлено Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігів, що для поділу земельної ділянки землекористувач в особі Державного підприємства "Ліси України" має звернутися до Чернігівської обласної державної адміністрації з клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 217,5271 га (кадастровий номер 7425584300:04:000:5005) на 2 (дві) земельні ділянки орієнтовними площами 2,2360 га та 215,2911 га, додавши нотаріально засвідчену згоду на її поділ.
Листом від 08.07.2024 № 565/2063 Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігів повідомив Чернігівську обласну державну адміністрацію про створення на земельній ділянці з кадастровим номером 7425584300:04:000:5005 об'єкту природно-заповідного фонду - заповідного урочища місцевого значення "Лисуха", загальною площею 231 га.
Листом від 12.08.2024 № 01-01-22/12390 Чернігівська обласна державна адміністрація повідомила Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігів про відсутність інформації щодо наявності земель Міністерства оборони України на території Заповідного урочища.
Посилаючись на те, що державну реєстрацію земельної ділянки площею 217,5271 га з кадастровим номером 7425584300:04:000:5005 проведено без дотримання вимог ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", тому позивач без скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 217,5271 га з подальшим скасуванням кадастрового номера 7425584300:04:000:5005 не може оформити право постійного користування земельною ділянкою площею 2,236 га, у зв'язку з чим просить скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 217,5271 га з кадастровим номером 7425584300:04:000:5005 у Державному земельному кадастрі із одночасним припиненням усіх речових прав щодо неї.
Відповідач-1 проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що державну реєстрацію земельної ділянки площею 217,5271 га з кадастровим номером 7425584300:04:000:5005 у Державному земельному кадастрі проведено з дотриманням вимог Закону України «Про Державний земельний кадастр» та на підставі розробленої технічної документації, тому підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідач-2 проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що спір у даній справі виник не через неправильні дії Чернігівської обласної державної адміністрації. Відповідач-2 зазначає, що накладення земельної ділянки площею 217,5271 га з кадастровим номером 7425584300:04:000:5005 на земельну ділянку площею 2,236 га не є наслідком неправомірних дій Чернігівської обласної державної адміністрації. Також відповідачем-2 заявлено про пропуск строку позовної давності.
Відповідач-3 проти позовних вимог заперечив, посилаючись на пропуск строку позовної давності, питання про поновлення якого позивачем не порушувалось.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з частиною першою статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" ("Kudla v. Poland", заява № 30210/96, § 158), 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" ("Garnaga v. Ukraine", заява № 20390/07, § 29).
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. ЄСПЛ у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" ("Chahal v. the United Kingdom", заява № 22414/93, § 145) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Засіб захисту, що вимагається законом або договором, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ("Afanasyev v. Ukraine" (заява № 38722/02, § 75)).
Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
У рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland) зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
У рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" (Panteleyenko v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Конституційний Суд України в пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Отже, розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Так, відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа чи суб'єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного та господарського законодавства.
Наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Способами захисту суб'єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним і правомірним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.
Статті 41 Конституції України визначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
З системного аналізу норм законодавства слідує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, окрім випадків спеціально передбачених законом.
За змістом ст. 126 Земельного кодексу України державний акт є документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, надану у власність відповідним рішенням.
Частиною першою статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр", яка кореспондується з положеннями статті 193 Земельного кодексу України, визначено, що Державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про Державний земельний кадастр" Державний земельний кадастр базується на таких основних принципах: об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону тощо.
Статтею 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" унормовано, що відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених ст. 79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до ст. 107 Земельного кодексу України; на підставі проектів землеустрою щодо впорядкування існуючих землеволодінь - у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками.
Відповідно до ч. 3 ст. 79-1 Земельного кодексу України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Згідно зі ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
Статтею 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" врегульовано питання державної реєстрації земельних ділянок. Вказана стаття передбачає порядок реєстрації земельних ділянок, перелік документів, які подаються для реєстрації земельної ділянки, підстави для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки та випадки скасування державної реєстрації земельної ділянки Державним кадастровим реєстратором.
Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).
Як встановлено судом, 26.06.2012 Виконавчим комітетом Ладинської сільської ради видано свідоцтво про право власності держави в особі Міністерства оборони України з правом оперативного управління квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова на військове містечко №52 в складі: спального корпусу №1 А-1, спального корпусу №2 Б-1, спального корпусу №3 В-1, спального корпусу №4 Г-1, свердловини Д-1, трансформаторної підстанції Е-1, зовнішні мережі водопостачання В (1), зовнішні мережі водовідведення К-1, що розташоване за адресою: Чернігівська область, Чернігівський район, сільська рада Ладинська, «Колодне» урочище.
Крім того, 26.06.2012 Комунальним підприємством «Чернігівське районне бюро технічної інвентаризації» Чернігівської районної ради Чернігівської області прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за № 36992539, номер запису 1018 у книзі 5.
19.11.2015 Чернігівською обласною державною адміністрацією видано розпорядження № 647 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», на підставі якого КЕВ м. Чернігів надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України орієнтовною площею 2,236 га, розташованої на території Ладинської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.
Розпорядженням від 18.07.2018 № 403 Чернігівської обласної державної адміністрації затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж на земельну ділянку площею 217,5271 га з кадастровим номером 74255843090:04:000:5005 та надано вказану земельну ділянку у постійне користування Державному підприємству "Чернігівське лісове господарство" (п. 1 пп. 1.13. розпорядження).
В той же час судом встановлено, що земельну ділянку військового містечка № НОМЕР_2 орієнтовною площею 2,236 га, яка розташована в межах Ладинської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, було надано в постійне користування Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів на підставі розпорядження № 301 від 20.05.2003 Чернігівської районної державної адміністрації, вказана земельна ділянка знаходиться на обліку у позивача, передана та закріплена за Військовою частиною НОМЕР_1 , що підтверджується Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою № ІІ - ЧМ № 001931 від 21.05.2003, виданим на підставі розпорядження № 301 від 20.05.2003 Чернігівської районної державної адміністрації.
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.
Згідно з абз. 3 ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".
Стаття 326 Цивільного кодексу України визначає, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 у справі № 927/317/19 за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів до Чернігівської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державне підприємство "Чернігівське лісове господарство", про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнано недійсним та скасовано розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації від 18.07.2018 № 403 "Про затвердження технічної документації із землеустрою" в пунктах 1 та 1.13 в частині затвердження земельної ділянки площею 217,5271 га (кадастровий номер 7425584300:04:000:5005), яким ДП "Чернігівський лісгосп" без погодження меж земельної ділянки з Міністерством оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів, було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі площею 217,5271 га, кадастровий номер 7425584300:04:000:5005, без виключення земель оборони площею 2, 236 га, розташованої на території Ладинської сільської ради Чернігівського району, Чернігівської області.
Судом встановлено, що при розгляді в суді апеляційної інстанції справи № 927/317/19 було надано оцінку Висновку експерта № 1274/1275/20-24 за результатами проведеної земельно-технічної експертизи від 26.05.2020, в якому встановлено, що земельна ділянка площею 217,5271 га, кадастровий номер 7425584300:04:000:5005 накладається на земельну ділянку площею 2,236 га, яка знаходиться на території Ладинської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області та перебуває у користуванні Міністерства оборони України в особі КЕВ м. Чернігів відповідно до розпорядження Чернігівської державної адміністрації № 301 від 20.05.2003 та обліковується у нього за бухгалтерським обліком.
Стверджуючи про те, що державну реєстрацію земельної ділянки площею 217,5271 га з кадастровим номером 7425584300:04:000:5005 проведено без дотримання вимог ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", а без скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 217,5271 га з подальшим скасуванням кадастрового номера 7425584300:04:000:5005 позивач позбавлений можливості оформити право постійного користування земельною ділянкою площею 2,236 га, тому наголошує на наявності підстав для скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 217,5271 га з кадастровим номером 7425584300:04:000:5005 у Державному земельному кадастрі із одночасним припиненням усіх речових прав щодо неї.
При цьому, суд зазначає, що Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігів не є власником спірної земельної ділянки.
Частиною 1 статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" визначено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Згідно з частиною 16 статті 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" заява про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, змін до таких відомостей, документація із землеустрою, документація з оцінки земель та інші документи, які відповідно до цього Закону є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, подаються до органів, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру, в електронній формі засобами телекомунікаційного зв'язку. Визначення державного кадастрового реєстратора, уповноваженого на розгляд таких документів та внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надання мотивованої відмови у їх внесенні, здійснюється в день подання заяви за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру за принципом випадковості.
Відповідно до частин 3, 4, 5, 6 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою, зокрема, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності).
Для державної реєстрації земельної ділянки державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; документація із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки, в електронній формі та формі електронного документа.
Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.
Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є, у тому числі, й такі підстави як невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.
Процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру, визначено Порядком ведення Державного земельного кадастру, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (надалі за текстом - Порядок № 1051).
Пунктами 4, 5 Порядку № 1051 визначено, що ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи.
Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр.
Згідно з пунктом 107 Порядку № 1051 державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об'єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).
Згідно з п. 114 Порядку № 1051 державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку (пп. 3 абз. 1 п. 114 Порядку № 1051).
У відповідності до абз. 6 п. 114 Порядку № 1051 відомості про земельну ділянку у разі скасування її державної реєстрації набувають статусу архівних за рішенням Державного кадастрового реєстратора; відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи; зберігаються в Державному земельному кадастрі постійно разом з відомостями про відповідного Державного кадастрового реєстратора, дату та час набуття статусу архівних такими відомостями.
З наведеного слід дійти висновку, що у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки її державна реєстрація скасовується, а відомості про таку земельну ділянку набувають статусу архівних та відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи.
За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 09.08.2023 у справі № 915/86/23, належним способом захисту прав позивача може бути звернення до суду з вимогами про витребування землі із чужого незаконного володіння, за умови доведеності, що позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, у разі, якщо буде доведено, що позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 виснувала, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов'язані зобов'язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах один з одним, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту.
Особа може витребувати належне їй майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, визнання недійсними записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право, оскільки їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном.
Згідно усталеної практики Великої Палати Верховного Суду коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас, вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц та від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 217,5271 га з кадастровим номером 7425584300:04:000:5005 у Державному земельному кадастрі із одночасним припиненням усіх речових прав щодо неї не приведе до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності).
Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148)), що в свою чергу виключає відмову в задоволенні позову в зв'язку з його необґрунтованістю.
Таким чином, надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, як кожному окремо так і в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту прав, що є підставою для відмови у позові.
При цьому, суд не приймає до уваги заяву відповідача-2 про застосування строку позовної давності, оскільки перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 910/14803/17 та від 23.07.2019 у справі № 910/9077/18).
За встановлених вище обставин, колегія суддів дійшла висновку про законність рішення суду першої інстанції про відмову в позові.
Надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, як кожному окремо так і в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог та відмову у задоволенні позову, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
Враховуючи вищевикладене, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом першої інстанції зібраних у справі доказів, саме тільки посилання скаржника на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази та не з'ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів оскаржуване судове рішення. Натомість зміст апеляційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи скаржника зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів.
На переконання колегії суддів, зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції свідчить про дослідження наявних у справі доказів та встановлення судом обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, а доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваного судового рішення у цій справі.
Незгода скаржника з рішенням суду першої інстанції або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішенні, не свідчать про його незаконність.
Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судом фактичних обставин справи та в межах наведених у апеляційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги та про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи скаржника, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Отже, в задоволенні апеляційної скарги Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі № 910/10735/25 залишити без змін.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі № 910/10735/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі № 910/10735/25 - залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.
4. Матеріали справи № 910/10735/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
У зв'язку з перебуванням судді Андрієнка В.В. у період з 11.05.2026 по 24.05.2026 у відпустці та участю головуючого судді Сибіги О.М. у підготовці для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України у період з 25.05.2026 по 27.05.2026 повний текст постанови складено та підписано 28.05.2026.
Головуючий суддя О.М. Сибіга
Судді О.В. Тищенко
В.В. Андрієнко