Справа № 758/2575/25
01 червня 2026 року м. Київ
Подільський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді Левицької Я.К.,
за участю секретаря судового засідання Новіцької О.К.,
позивача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
представника позивача Бондара А.В. ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
представника третьої особи Малишко О.А.,
представника третьої особи Угляренко К.В. (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної у місті Києві державної адміністрації та Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, про відібрання дитини,
У лютому 2025 року до Подільського районного суду м. Києва звернулась ОСОБА_5 в особі представника - адвоката Бондара Антона Вікторовича з позовною заява про відібрання дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , та повернення його матері - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .
В обґрунтування зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_5 народився син - ОСОБА_6 . Відомості про батька дитини записані відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного Кодексу України. Позивач з сином мають зареєстроване місце проживання в будинку АДРЕСА_1 . У даному будинку також зареєстрована мати позивача - ОСОБА_3 .
За домовленістю з відповідачем, син позивача проживав з бабусею в будинку, оскільки позивач була змушена тяжко працювати, в тому числі за межами України, щоб забезпечити сина усім необхідним. Позивач постійно надсилала відповідачу гроші та спілкувалась з сином засобами зв'язку, регулярно приїжджала до сина. Однак, з лютого 2022 року селище Михайлівка Василівського району Запорізької області було окуповане у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Син позивачки залишився жити з бабусею під окупацією, але позивач намагалась будь-якими способами підтримувати зв'язок з сином та відповідачем.
Зважаючи на військову агресію російської федерації проти України, позивач вирішила піти на військову службу до лав Збройних Сил України та 29.07.2023 року була призвана за мобілізацією через ІНФОРМАЦІЯ_5 . Перебуваючи на військовій службі позивач зустріла чоловіка ОСОБА_7 , з яким 23.01.2024 року зареєструвала шлюб.
Розуміючи, що син позивача перебуває на окупованій російською федерацією території, позивач шукала будь-які варіанти щодо повернення сина разом з відповідачем на підконтрольну територію України. Через Благодійну організацію «Посмішка» їй вдалось з координувати переміщення відповідача з сином на підконтрольну територію України. Позивач зустрілась із сином та відповідачем і вони разом почали проживати в АДРЕСА_2 . За даною адресою позивач та її син були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи. Сторони почали проживати разом та відновлювати нормальні сімейні стосунки, зважаючи на тривалий час розлуки.
Починаючи з грудня 2024 року у позивача з сином почали виникати незрозумілі для неї стосунки, пов'язані з суттєвим психологічним впливом на дитину з боку відповідача. Зважаючи на те, що за час розлуки син дуже зблизився з відповідачем, вона має на нього досить суттєвий вплив в спонукає дитину до вчинення конфліктних ситуацій.
15.12.2024 о 19 год. 48 хв. відповідач, прийшовши з ОСОБА_6 додому, безпідставно, із залученням сина в черговий раз вчинили домашнє насильство, висловлювалась брутальними, нецензурними словами, штовхала позивача, принижувала. З телефону відповідача був викликаний наряд поліції, який з ініціативи позивача попросив відповідача покинути квартиру, а син залишився з позивачем. Однак, 16.12.2024 близько 00 год. 08 хв., підтримуючи зв'язок з відповідачем син ОСОБА_6 вибіг з квартири та побіг у невідомому напрямку. Позивач пішла шукати сина та викликала поліцію. Наряд поліції, прибувши на виклик знали, де знаходиться ОСОБА_6 . Вилучивши у позивача сина відвезли у невідомому позивачу напрямку. Зупинити дії поліції позивач не змогла, в свою чергу повідомила до служби 102 та неодноразово дзвонила та запитувала місце знаходження сина.
16.12.2024 року позивач написала заяву до Святошинського УП ГУ НП у м. Києві, в якій вказала, що відповідач систематично займається підбурюванням її сина до вчинення ним домашнього психологічного насильства, у чому і сама приймає участь. А саме словесні образи, нецензурна лайка, приниження, контроль у пересуванні позивача разом з дитиною. На неодноразові зауваження та прохання з боку позивача, відповідач не реагує, продовжує вчиняти насильницькі дії і це все відбувалось в присутності дитини.
16.12.2024 року позивачем отримана довідка з Святошинського УП ГУ НП у м. Києві, відповідно до якої повідомлено, що 15.12.2024 року о 20 год. 08 хв. надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 15.12.2024 року о 20 год 07 хв. за адресою: АДРЕСА_2 виник конфлікт щодо ялинки. Відповідне звернення було зареєстроване в єдиному обліку Святошинського УП ГУ НП у м. Києві від 15.12.2024 року за № 79482 та повідомлено, що син ОСОБА_6 знаходиться у відповідача за адресою: АДРЕСА_3 .
17.12.2024 року позивачем надано відповідні пояснення до Служби у справах дітей і сім'ї Святошинського районної в місті Києві державної адміністрації. 20.12.2024 року позивач знову звернулась до Служби із заявою, в якій повідомила, що станом на дату звернення її чин тимчасово проживає з відповідачем з метою врегулювання його психічного стану. Контакт із сином не встановлений, на її дзвінки та повідомлення, а також чоловіка позивача син не відповідає.
25.12.2024 року Святошинським УП ГУ НП у м. Києві складена довідка про проведення перевірки по повідомленню на спецлінію 102, в якій описані повністю всі звернення позивача та результати їх розгляду.
27.01.2025 року проведено засідання круглого столу з питань запобігання та протидії домашньому насильству за ознакою статті щодо вчинення домашнього насильства в родині позивача, за наслідками якого позивач зарахувала сина до навчального закладу у місті Києві, проведення обстеження стану здоров'я дитини. Разом з тим, відповідач відхилила вимоги щодо навчання дитини у навчальному закладі у м. Києві, відмовилась від послуг Центру у справах сім'ї та жінок «Родинний дім» Святошинського району м. Києва та не забезпечує явку дитини до центру для роботи з психологами.
Позивач вважає, що саме з нею має проживати син, оскільки тільки вона як мати зможе надати сину відповідне виховання та турботу. В свою чергу відповідачем не може цього надати ОСОБА_6 , оскільки вона лише бабуся і ніхто не зможе замінити дитині рідної матері. Перебування та проживання ОСОБА_6 у відповідача відбувається всупереч інтересам дитини та СК України.
Ухвалою суду від 28.02.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Крім того, на адресу суду також надійшла заява представника позивача - адвоката Бондаря А.В. про забезпечення позову шляхом зобов'язання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 повернути ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 до місця її проживання/перебування її дитину - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 28.02.2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_5 про забезпечення позову.
17.03.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що вона є матір'ю позивача та бабусею малолітнього ОСОБА_6 . Позивач, її малолітній син, ОСОБА_6 , та відповідач зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Із урахуванням способу життя дочки відповідача, зловживанням алкогольними напоями, легковажним ставленням до життя, відсутністю стабільного фінансового заробітку, постійними боргами, вихованням та утриманням малолітнього ОСОБА_6 займалась відповідач самостійно з перших днів його народження. При цьому за весь цей час позивач проживала окремо, а з 2020 року проживала за кордоном, де перебувала до весни 2023 року. Участі у вихованні сина позивач не брала, матеріально не допомагала. Малолітній ОСОБА_6 весь час проживав разом із відповідачем у селищі Михайлівка Запорізької області, де відвідував дитячий садок, а з 2019 року навчався у школі № 1 Запорізької області. Позивач добровільно, за власною волею, передала свою дитину відповідачу, й переклала на останню весь тягар відповідальності та піклування про дитину, жодним чином не цікавилася його життям, не брала участі у його вихованні, не надавала йому матеріальної допомоги та психологічної підтримки, не виконувала свої батьківські обов'язки. При цьому відповідач мала намір і намагалася сприяти формуванню близьких відносин матері та дитини. Проте позивач такого наміру не проявляла.
З 01.03.2022 року селище Михайлівка Василівського району Запорізької, де відповідач та її малолітній онук проживали, було окуповане російською федерацією. До 30.09.2024 року відповідач та малолітній ОСОБА_6 проживали на окупованій території та не мали змоги виїхати звідти. Це були дуже важкі психологічні часи як для малолітнього ОСОБА_6 , так і для відповідача. При цьому, позивач займалася влаштуванням свого особистого життя. Щоб зберегти життя дитині відповідач, ризикуючи власним життям, залишивши 90-річну матір, яка потребує також постійного догляду та піклування, виїхала з окупованої території.
Після цього, враховуючи факт відсутності психоемоційного зв'язку з сином, досвіду спілкування із сином, якому вже на той момент виповнилося 11 років, і він травмований війною, відносини між матір'ю та сином складалися напружено. Позивач проявляла агресивну та нетерпиму поведінку по відношенню до сина, її дратувала кожна його дія, злість вона проявляла спочатку психологічним насильством, а потім і фізичним. Один із останніх таких випадків стався 15.12.2024 року. ОСОБА_6 був змушений навіть викликати поліцію, у подальшому відповідач зверталася до усіх можливих органів державної влади, у тому числі Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Уповноваженого Президента України з прав дитини. Зокрема, вночі з 15 на 16 грудня 2024 року, позивач вигнала відповідача з квартири, в якій вони проживали всі разом. Не дивлячись на благання дитини, працівники поліції ніяким чином не допомогли, не вчинили жодних заходів впливу на позивача, пославшись виключно на наявність у позивача статусу учасника бойових дій. О першій годині ночі малолітній ОСОБА_6 не витримав залякування матері та втік роздягнутий у розпачі до бомбосховища, де його і знайшли працівники поліції. Пізніше, безпорадну дитину на його прохання привезли до відповідача, зафіксувавши вказане на відповідні засоби фіксації.
Починаючи з 16.12.2024 року, виконуючи рекомендації працівників поліції, відповідно до заходів щодо протидії домашньому насильству, відповідач та малолітній ОСОБА_6 звернулися до ювенальної поліції, розповіли про все, що сталося. Проте й вказане не мало ніяких наслідків для позивача.
17.12.2024 року відповідач та її онук написали та подали особисто заяви начальнику відділу профілактичної роботи у справах дітей Святошинської РДА щодо надання дозволу на тимчасове проживання (влаштування) дитини у бабусі до з'ясування обставин. Під час прийняття відповідних заяв начальник відділу профілактичної роботи у справах дітей Святошинської РДА бачила сліди побиття на обличчі дитини та за вухом, навіть запитувала, чому такі пошкодження не зафіксовані в медичному закладі. Більше того, відповідач всі 11 років сподівалася, що у позивача, яка ж все таки є її донькою, прокинеться материнський інстинкт, у зв'язку з чим жодного разу не виникало й думки позбавити її батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_6 .
Відповідач протягом усього життя дитини намагалася робити так, щоб ні малолітній ОСОБА_6 , ані позивач не відчували тієї розлуки, непорозуміння, відсутності спілкування. Відповідач надсилала позивачу фотографії маленького онука, кожну деталь його життя (перший зуб, який випав, перші написані ним слова, каракулі в зошиті, відео з віршами, які він читав). Відповідач робила все можливе та залежне від неї задля спілкування матері та сина, щоб жоден із них не втрачав цього важливого зв'язку дитини з матір'ю.
Крім цього події, які відбувалися допоки вони перебували в окупації, а також, які відбулись між дитиною та матір'ю, стали причиною, у зв'язку з якою відповідача та малолітнього ОСОБА_6 зобов'язали пройти обстеження дитини у психіатра та невропатолога.
Малолітній ОСОБА_6 наляканий і травмований найріднішою йому людиною - його матір'ю. На неодноразові прохання відповідача, що дитині потрібен час на адаптування від перебування на окупованій території, заспокоїтись від агресії матері, служба у справах дітей уваги не звертала. Відповідач також просила дати йому час довчитися в онлайн школі, де він вчився навіть під час перебування в окупації, де з ним працювала шкільний психолог, класний керівник та майже всі вчителі його підтримували. Школа була для нього першою, кому він довірив свій біль.
Відповідач робить все можливе для якнайкращого життя її онука, для того, щоб загоїлися всі його душевні та фізичні рани. Малолітній ОСОБА_6 відвідує басейн, гуртки, бере участь у змаганнях, продовжує своє навчання в онлайн школі. Також у нього з'явилися нові друзі. У цьому випадку найкращим інтересам дитини буде відповідати залишення його у середовищі, в якому він тривалий час, а саме все своє життя, проживав разом з бабусею. При цьому, відповідач ніяким чином не перешкоджає позивачу брати участь у вихованні сина, підтримувати з ним регулярні стосунки, піклуватись про стан його здоров'я, а також фізичний та моральний стан. У зв'язку з викладеним, відповідач просила суд відмовити у задоволенні позову.
24.03.2025 року до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання представника позивача про зміну анкетних даних позивача, зокрема 04.03.2025 року у зв'язку із укладенням шлюбу та зміною прізвища, позивачкою було отримано паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , орган що видав № 8018. Відтак, представник позивача просив змінити анкетні дані позивачки у цивільній справі № 758/2575/25, зазначивши прізвище позивачки « ОСОБА_11 », замість зазначеного раніше прізвища позивачки « ОСОБА_12 ».
26.03.2025 року до суду через систему «Електронний суд» надійшли письмові пояснення третьої особи - Служби у справах дітей та сім'ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, у яких зазначено, що ОСОБА_3 звернулась до Служби із заявою 17.12.2024 щодо влаштування в її родину свого малолітнього онука ОСОБА_6 , так як його мати, громадянка ОСОБА_5 , вчинила фізичне насильство відносно свого малолітнього сина. З метою з'ясування обставин та проведення відповідної профілактичної роботи того ж дня на бесіду з'явилась мати малолітнього ОСОБА_6 , громадянка ОСОБА_5 , яка надала письмове пояснення щодо ситуації, яка сталась у їх родині. Згідно з інформацією від Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції України в місті Києві, факт домашнього насильства не підтвердився та вказана подія не внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань. За результатами психодіагностики центру у справах сім'ї та жінок «Родинний дім» ОСОБА_6 було встановлено, що дитина наразі не соціалізована, знаходиться в пригніченому та апатичному стані. ОСОБА_6 в процесі консультування неодноразово висловлював суїцидальні думки, з огляду на що було зібрано засідання круглого столу за участі представників: Центру, ювенальної превенції, управління соціальної та ветеранської політики, служби у справах дітей та сім'ї та родини ОСОБА_12 . Відповідно до рекомендацій круглого столу мати з дитиною відвідала дитячого невропатолога та дитячого психіатра з метою діагностичного обстеження. Згідно з висновками профільних лікарів, дитина потребує корекційної роботи з психологом. Громадянка ОСОБА_5 робить все можливе для налагодження стосунків з сином ОСОБА_6 , однак бабуся ОСОБА_3 створює перешкоди у їх спілкуванні та спільному проживанні. Конфліктні ситуації між матір'ю малолітнього та бабусею мають довготривалий характер, а відповідно негативним чином впливають на міжособистісні відносини в родині та безпосередньо на малолітнього ОСОБА_6 . Громадянка ОСОБА_3 наразі не усвідомлює своєї участі у виникненні конфліктної ситуації. Відповідно до рекомендацій Служби, громадянка ОСОБА_5 з метою залучення малолітнього сина ОСОБА_6 до очного навчання, пройшла усіх рекомендованих вузькопрофільних лікарів та отримала довідку від навчального закладу ліцею № 317 Святошинського району, міста Києва, про залучення її сина до навчання. Працівниками Служби відвідано помешкання громадянки ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 де встановлено, що родина має усі необхідні зручності для комфортного проживання. У зв'язку з вказаним Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації підтримує позовні вимоги громадянки ОСОБА_5 в повному обсязі.
01.04.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив представника позивача, у якій зазначено, що обставини, зазначені у відзиві відповідачем не відповідають дійсності, оскільки позивач не вела антисоціальний спосіб життя, тим паче не зловживала алкогольними напоями. Жодних доказів того, що у позивача був відсутній стабільний фінансовий заробіток надано не було. Позивач мала постійне місце роботи в суді в Запоріжжі, що підтверджується відповідними копіями документів. Зважаючи на те, що позивач не мала чоловіка та не отримувала аліменти, вона вимушена була переїхати в місто Запоріжжя та тяжко працювати, щоб забезпечити свою дитину всім необхідним. Між позивачем та відповідачем існувала домовленість про те, що позивач буде працювати та будувати кар'єру, а відповідач буде займатися вихованням сина. Позивач постійно надавала відповідачу грошові кошти на утримання сина, майже кожного тижня приїздила навідувала сина, відпочивала з ним на морі. Після звільнення з суду, позивач влаштувалася працювати до магазину, оскільки розміру заробітної плати в суді не вистачало. Навіть після звільнення з роботи з суду, позивач намагалася влаштувати свою кар'єру, однак у 2019 році була вимушена поїхати за кордон на заробітки до Польщі. Будучи за кордоном позивач надсилала грошові кошти відповідачу на утримання сина та постійно підтримувала зв'язок з ним. За домовленістю з відповідачем, грошові кошти позивач надсилала племіннику відповідача, а він їй віддавав, оскільки відповідач не хотіла щоб гроші направлялись на її картку. Під час навчання ОСОБА_6 у школі, позивач приймала активну участь в його навчанні, вела бесіди з його класним керівником та вчителями, постійно слідкувала за успіхами сина. Тому твердження про те, що вона самостійно несла витрати майнового характеру, пов'язані з вихованням, розвитком, навчанням і лікуванням ОСОБА_6 - не відповідають дійсності. Позивач наголошує на тому, що ОСОБА_6 залишився тимчасово проживати з відповідачем і це було спільне рішення позивача та відповідача. Також, саме за сприянням численних звернень позивача до Уповноваженого з прав людини та благодійних фондів вдалося організувати виїзд відповідача з ОСОБА_6 з тимчасово окупованої території. Позивачу не зрозуміло, яку мету переслідує відповідач, чиненням позивачу перешкод в нормальному спілкуванні з сином. Позивач є матір'ю дитини і тільки з нею повинен проживати ОСОБА_6 , а не з бабусею. Жодних доказів того, що дитині краще проживати з бабусею до суду з боку відповідача надано не було, лише брехливі та зневажливі твердження, що не підтверджені жодними доказами. Відповідно до довідки № 36 від 17.02.2025 року, позивач зарахувала ОСОБА_6 на навчання в Ліцей № 317 Святошинського району міста Києві в шостий клас на очне навчання, але з вини відповідача ОСОБА_6 не відвідує навчальний заклад.
Ухвалою суду від 01.05.2025 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та призначено справу до судового розгляду по суті.
27.05.2025 року через підсистему «Електронний суд» до суду надійшла заява відповідача ОСОБА_3 про відвід судді Подільського районного суду м. Києва Левицької Я.К. від розгляду цивільної справи № 758/2575/25.
Ухвалою суду від 29.05.2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про відвід головуючому судді у справі № 758/2575/25.
18.09.2025 року через систему «Електронний суд» до суду надійшла заява відповідача про забезпечення позову від 16.09.2025 року.
Ухвалою суду від 25.09.2025 року задоволено заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову, зобов'язано Комунальний заклад «Василівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1» Василівської міської ради Запорізької області зарахувати на навчання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов'язано Службу у справах дітей та сім'ї Подільської районної у місті Києві державної адміністрації забезпечити відновлення навчання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Комунальному закладі «Василівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1» Василівської міської ради Запорізької області та подати до суду акт перевірки умов навчання та проживання дитини.
15.10.2025 року до суду через систему «Електронний суд» надійшли пояснення третьої особи - Служби у справах дітей та сім'ї Подільської районної у місті Києві державної адміністрації, у яких зазначено, що 26.09.2025 головними спеціалістами відділу з питань профілактики та організації роботи із запобігання дитячій бездоглядності Служби Солонцовою Інною Олександрівною та Буцом Олександром Анатолійовичем , спільно із керівником Служби соціально-психологічного консультування осіб, які постраждали від домашнього насильства Подільського районного в місті Києві центру соціальних служб Волинець Катериною Олегівною , головним спеціалістом з питань гендерної рівності та сімейної політики Управління соціальної та ветеранської політики Подільської районної в місті Києві державної адміністрації Мельником Олександром Сергійовичем, здійснено візит за адресою проживання ОСОБА_6: АДРЕСА_4 . За результатом візиту було встановлено, що умови проживання відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Квартира мебльована, обладнана побутовою технікою. В квартирі прибрано, чисто. Облаштовані місця для навчання та відпочинку. Наявні речі особистого вжитку. Посезонним одягом, продуктами харчування та гаджетами дитина забезпечена. Матеріально дитину утримує бабуся ОСОБА_3 . Зі слів бабусі дитина з семимісячного віку проживає разом з нею. Дитина задоволена, говорить про те, що бажає проживати разом з бабусею. Разом з тим, згідно довідки від 03.10.2025 № 01-21/164 Комунального закладу «Василівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1» Василівської міської ради Запорізької області повідомлено Службу, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зарахований до 7 класу Комунального закладу «Василівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1» Василівської міської ради Запорізької області, відповідно до наказу про зарахування № 60-у від 26.09.2025 за заявою бабусі від 25.09.2025 та ухвали суду від 25.09.2025 у справі № 758/2575/25. Відповідно до характеристики від 03.10.2025, наданої Комунальним закладом «Василівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1» Василівської міської ради Запорізької області, зокрема повідомляється, шо ОСОБА_6 за час навчання у школі зарекомендував себе старанним, сумлінним, дисциплінованим, працелюбним, уважним учнем. Володіє навчальним матеріалом на достатньому і високому рівнях. Навчається в повну міру своїх можливостей. Має довільну зорову і слухову пам'ять, добре розвинене логічне мислення, гарно і швидко запам'ятовує навчальний матеріал. Бабуся бере активну участь у навчанні та вихованні онука, завжди на зв'язку з класним керівником. Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної у місті Києві державної адміністрації просить розглянути справу без участі представника Служби та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.
У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві та відповіді на відзив, просили суд задовольнити позовні вимоги.
Відповідач та представник відповідача у судовому засіданні просили суд відмовити у задоволенні позову.
Представник Служби у справах дітей та сім'ї Подільської районної у місті Києві державної адміністрації у судовому засіданні зазначила, що хоча позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки позивач є матір'ю неповнолітньої дитини, однак просить врахувати покази неповнолітньої дитини, яка бажає жити із бабусею. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
Представник Служби у справах дітей та сім'ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації у судовому засіданні зазначив, що факт домашнього насильства з боку матері не знайшов свого підтвердження. Після переїзду відповідача разом з дитиною до Подільського району міста Києва Служба не могла контролювати сім'ю. Представник не вбачає підстав для відмови у задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу та покази свідків, дослідивши докази, суд встановив наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_4 в ОСОБА_5 народився син - ОСОБА_6 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Реєстраційної служби Михайлівського районного управління юстиції Запорізької області.
Відомості про батька дитини були записані відповідно до частини першої статті 135 СК України, що підтверджується витягом № 00034532978 від 11.01.2022 року з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька.
Відповідач у справі - ОСОБА_5 є матір'ю позивача та бабусею малолітнього ОСОБА_6 .
Дитина проживала разом з матір'ю та бабусею за адресою: АДРЕСА_1 , до семимісячного віку. Після цього, за домовленістю із відповідачем позивач переїхала на постійне місце проживання до м. Запоріжжя.
Судом встановлено, що саме відповідач утримувала малолітнього онука, годувала, доглядала, водила до дитячого садочку, здійснювала підготовку його до школи, водила до школи, тобто здійснювала догляд та виховання, забезпечувала його базові потреби (харчування, гігієна, безпека) та формування особистості (емоційний розвиток, соціалізація, навчання).
Зазначені обставини підтвердили також допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , а також дитина ОСОБА_6 .
З 2019 року позивач переїхала жити закордон до Польщі, однак її дитина і надалі залишалась жити разом із бабусею. Після переїзду закордон обидві сторони підтвердили ті обставини, що позивач брала участь в утриманні сина, у його вихованні, між ними налагодився сімейний зв'язок. Позивач періодично приїжджали з-за кордону для зустрічей із сином. Також, разом з дитиною позивач їздила на відпочинок до моря, що підтверджено показами свідка ОСОБА_17 .
З початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України селище Михайлівка Василівського району Запорізької області було окуповане у зв'язку з чим відповідач і з малолітнім ОСОБА_6 опинились у важкій життєвій ситуації, пережитий стрес, загроза життю дитини та ізоляція в окупації в свою чергу сформували особливий довірливий зв'язок між онуком та бабусею. Водночас позивач у цей час також і морально, і матеріально намагалась підтримувати як свого сина, так і свою матір, шукала можливість щодо повернення сина разом з відповідачем на підконтрольну територію України, що підтверджується письмовими доказами, наявними у матеріалах справи.
У жовтні 2024 року дитина ОСОБА_6 та відповідач були переміщені на підконтрольну територію України до міста Києва, де стали проживати разом з позивачем. Однак сімейні відносини між ними не склались, виникали конфлікті ситуації, суперечки та сварки.
15.12.2024 року виникла конфліктна ситуація між позивачем та дитиною ОСОБА_6 , свідком якої також була відповідач. Після чого ОСОБА_6 втік з дому та в подальшому залишився проживати разом із бабусею.
На час розгляду справи неповнолітній ОСОБА_6 проживав із бабусею за адресою: АДРЕСА_4 .
26.09.2025 головними спеціалістами відділу з питань профілактики та організації роботи із запобігання дитячій бездоглядності Служби Солонцовою Інною Олександрівною та Буцом Олександром Анатолійовичем , спільно із керівником Служби соціально-психологічного консультування осіб, які постраждали від домашнього насильства Подільського районного в місті Києві центру соціальних служб Волинець Катериною Олегівною , головним спеціалістом з питань гендерної рівності та сімейної політики Управління соціальної та ветеранської політики Подільської районної в місті Києві державної адміністрації Мельником Олександром Сергійовичем, здійснено візит за адресою проживання ОСОБА_6: АДРЕСА_4 . За результатом візиту було встановлено, що умови проживання відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Квартира мебльована, обладнана побутовою технікою. В квартирі прибрано, чисто. Облаштовані місця для навчання та відпочинку. Наявні речі особистого вжитку. Посезонним одягом, продуктами харчування та гаджетами дитина забезпечена. Матеріально дитину утримує бабуся ОСОБА_3 . Зі слів бабусі дитина з семимісячного віку проживає разом з нею. Дитина задоволена, говорить про те, що бажає проживати разом з бабусею.
Згідно з довідкою від 30.03.2026 № 01-21/80 Комунального закладу «Василівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1» Василівської міської ради Запорізької області повідомлено Службу у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, що ОСОБА_6 навчається у 7-А класі. За період навчання зарекомендував себе як відповідальний та старанний учень. Проте у ІІ семестрі ОСОБА_6 майже не відвідував онлайн-уроки у зв'язку з технічними труднощами при підключенні до платформи дистанційного навчання. Водночас учень має доступ до всіх матеріалів, розміщених на платформі, знаходить можливість опрацьовувати їх самостійно, тому домашні завдання виконані ОСОБА_6 своєчасно і в повному обсязі.
В ході розгляду даної справи Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації відмовилась надавати письмовий висновок про розв'язання спору, посилаючи на те, що у відповідності до вимог ч. 5 ст. 19 СК України у такій категорії спорів письмовий висновок щодо розв'язання спору не є обов'язковим. Разом з тим, представники третіх осіб у судовому засіданні висловили свою позицію щодо позовних вимог.
Суд бере до уваги те, що ст. 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.
Так, рішенням у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
Також у рішенні від 11.07.2017 року, заява № 2091/13, у справі «М. С. проти України» та у рішенні «Мамчур проти України», № 10383/09, від 16.07.2015 року, § 100 ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
ЄСПЛ у справі «Савіни проти України» вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому, у конкретній ситуації враховується, що з іншої сторони держава має позитивний обов'язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз'єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (пункт 52 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Савіни проти України»).
У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага й, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Також, відповідно до статті 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства, дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом із батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї від народження.
Згідно статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
За правилами, передбаченими статями 157, 160 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
Статтею 163 цього Кодексу передбачено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.
Частиною 3 статті 29 Цивільного кодексу України визначено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 не позбавлена батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_6 . Матеріали справи не містять доказів ініціювання процесу щодо визнання ОСОБА_6 дитиною, позбавленою батьківського піклування чи встановлення над нею опіки. Також відсутнє рішення органу опіки і піклування чи суду про призначення відповідача ОСОБА_3 опікуном неповнолітнього ОСОБА_6 . Відтак позивач ОСОБА_1 є законним представником та має переважне право перед іншими особами на те, щоб дитина проживала з нею.
Разом з тим, суд враховує складність ситуації та чутливість правовідносин, в яких існує спір, адже у судовому засіданні дитина зазначила, що не бажає спілкуватись із матір'ю через конфліктну ситуацію, яка сталась 15.12.2024 року, категорично не хоче налагоджувати із нею зв'язок та ніколи їй не пробачить побиття та сварки.
Також суд враховує висновок експерта-психолога ОСОБА_18 вих. № 01/0425 від 17.04.2025 року, за результатами проведеної психологічної експертизи ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з яким рекомендовано зберегти проживання дитини в безпечному середовищі з бабусею, яка виконує роль фігури прихильності та стабільності.
Отже, негайне відібрання неповнолітньої дитини не буде сприяти забезпеченню спокійного та стійкого середовища для неї, стане додатковим емоційним стресом, не буде враховано і її поглядів, що у сукупності охоплює складові елементи принципу найкращих інтересів дитини.
Крім того, суд враховує те, що проживання неповнолітнього ОСОБА_6 разом з бабою становить для нього звичну стабільну сімейну середу з народження, так як дитина від народження проживала разом з бабою, яка займалась його вихованням, піклуванням, підтриманням здоров'я та матеріальним забезпеченням.
Також, судом враховано ставлення матері до виконання своїх батьківських обов'язків протягом всього життя дитини, зокрема відсутність постійного піклування матері про дитину, відсутність прихильності дитини до матері та почуття безпеки поруч із матір'ю.
Беручи за основу у вирішенні цього спору принцип найкращих інтересів дитини, погляди та вік дитини, її індивідуальність, збереження звичного для неї сімейного оточення і підтримання відносин, піклування, захист і безпеку дитини, її вразливий стан, який виник внаслідок існування такого спору, суд дійшов висновку про відмову у відібранні дитини і передачі її матері, оскільки це суперечить інтересам дитини, при цьому покладаючи на компетентні органи держави в контексті виконання позитивних обов'язків держави зобов'язання забезпечити систему послідовних кроків у напрямку возз'єднання матері з дитиною, щоб запобігти негативному впливу на дитину.
В інтересах дитини в ситуації, що склалася у цій справі, доцільно спочатку вжити відповідних підготовчих заходів, спрямованих на адаптацію дитини та матері до відновлення стосунків, а також підготовки для проживання дитини разом із матір'ю, після чого протягом перехідного періоду потрібно вирішити питання про безпосереднє проживання дитини з матір'ю.
Подібний підхід був застосований у рішенні ЄСПЛ у справі «N.TS. and other v. Georgia» від 02.02.2016 року (заява № 71776/12), а також у постанові Верховного Суду від 04.08.2021 року справа № 654/4307/19 (провадження № 61-19210св20).
За наведених обставин, позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, виходячи з вищевикладених підстав.
Оскільки у ході судового розгляду суд дійшов висновку про відмову у позові, то в силу положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір не підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 76-82, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної у місті Києві державної адміністрації та Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, про відібрання дитини - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування сторін по справі:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ;
відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_4 .
Третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, ЄДРПОУ 37393756, адреса: 04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, буд. 14;
Третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, ЄДРПОУ 37498740, адреса: 03148, м. Київ, вул. Гната Юри, буд. 9.
Суддя Я.К. Левицька