Справа № 320/13635/24 Суддя (судді) першої інстанції: Панова Г. В.
01 червня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Парінов А.Б.,
судді: Беспалов О.О.,
Ключкович В.Ю.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Київського окружного адміністративного суду звернувся громадянин Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління державної міграційної служби в Одеській області щодо прийняття рішення № 51034500000573 від 21.02.2024 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та скасувати вказане рішення;
- визнати протиправними дії Головного управління державної міграційної служби в Одеській області щодо прийняття рішення від 21.02.2024 № 51032500091163 про визнання недійсною посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та скасувати вказане рішення;
- зобов'язати Головне управління державної міграційної служби в Одеській області направити інформацію до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію державної прикордонної служби про протиправність і скасування рішення Головного управління державної міграційної служби в Одеській області № 51034500000573 від 21.02.2024 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Головне управління державної міграційної служби в Одеській області направити інформацію до ДМС України про видалення з бази даних ДМС України інформації про недійсність посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 оформлену на ім'я громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління державної міграційної служби в Одеській області № 51034500000573 від 21.02.2024 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління державної міграційної служби в Одеській області № 51032500091163 від 21.02.2024 про визнання недійсною посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язано Головне управління державної міграційної служби в Одеській області направити інформацію до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію державної прикордонної служби про протиправність і скасування рішення Головного управління державної міграційної служби в Одеській області № 51034500000573 від 21.02.2024 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язано Головне управління державної міграційної служби в Одеській області направити інформацію до ДМС України про видалення з бази даних ДМС України інформації про недійсність посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 оформлену на ім'я громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач ( далі - апелянт) подав апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду, у якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Зокрема, в обґрунтування заявлених вимог апелянт стверджує, що діяв в межах компетенції, з огляду на наявність підстав для прийняття рішення про скасування дозволу на іміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні, у зв'язку з отриманням подання від Департаменту контрозвідки Служби безпеки України від 14.02.2024 № 2/2/3-2154нт, в якому зазначалося, що позивач прибув в Україну з метою вчинення протиправної діяльності направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні, що може призвести до підриву державності та повалення державного ладу в Україні.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Від позивача до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити у задоволені апеляційної скарги ГУ ДМС України в Одеській області у повному обсязі, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.11.2024 року в справі №320/13635/24 - без змін.
Позивач наголошує, що відповідач виносячи спірне рішення на підставі подання від Департаменту контрозвідки Служби безпеки України від 14.02.2024 № 2/2/3-2154нт не здійснив правового аналізу відповідного подання та не запросив позивача задля надання ним пояснень, в результаті чого не звернув уваги на відсутність доказів.
Крім того зазначає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення не врахував принцип презумпції невинуватості, передбачений ст.62 Конституції України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, колегія суддів приходить до висновку підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, мотивуючи це наступним.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 03.10.2023 року громадянин Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся із заявою до ГУ ДМС України в Одеській області про надання дозволу на імміграцію на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про імміграцію», як особа, що перебуває у шлюбі з іммігрантом громадянкою Молдови ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Піля проведення перевірок визначених імміграційним законодавством і не виявленням підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію, 20.11.2023 року відповідачем прийнято рішення про надання громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дозволу на імміграцію в Україну.
27.11.2023 року позивач документований посвідкою на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 .
Відповіддю відповідача, вих.№5100.19.1-2822/51.1-24 від 11.03.2024 року частково задоволено адвокатський запит представника позивача - надано копію рішення про скасування дозволу на імміграцію № 51034500000573 від 21.02.2024 року позивачу, що прийнято на підставі п. 3 ч.1 ст. 12 ЗУ «Про імміграцію», відповідно до якої дозвіл на імміграцію скасовується якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні. Висновок не направлено.
На повторний адвокатський запит відповіддю відповідача, вих.№5100.19.1-2869/51.1-24 від 12.03.2024 року надано копію висновку, що обґрунтовує рішення про скасування дозволу на імміграцію позивачу.
Отриманим висновком вказується, що підставою для скасування дозволу на імміграцію позивачу послугувало подання Департаменту контррозвідки СБ України від 14.02.2024 № 2/3/3-2154нт відповідно до змісту якого позивач прибув в Україну з метою вчинення протиправної діяльності, направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні, що в свою чергу, може призвести до підриву державності, та повалення державного ладу в Україні..
Вважаючи свої справа порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, дійшов висновку, що відповідачем при ухваленні рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 було порушено процедуру ухвалення такого рішення, крім того зазначено, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами яким чином дії позивача можуть нашкодити нормальним умовам життєдіяльності інших людей.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон №3773) "Про імміграцію" від 07.06.2001 №2491-ІІІ (далі - Закон №2491-ІІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання у сфері імміграції» від 26.12.2002 №1983 (далі - Порядок №1983).
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно зі статтею 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI визначено, що іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Частиною третьою статті 3 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
За змістом частини 15 статті 4 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Згідно зі статтею 2 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Статтею 3 Закону №3773 передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Згідно з ч. 1, п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону №2491-III дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції може бути встановлена для таких категорій іммігрантів, зокрема чоловік (дружина) іммігранта, якщо вони перебувають у шлюбі понад два роки, його діти, які не досягли 18 років, та його непрацездатні батьки, які вважаються членами сім'ї іммігранта відповідно до права іноземної держави - країни походження.
Як вбачається з матеріалів справи, документи, що були подані позивачем для отримання дозволу на імміграцію, були перевірені територіальним підрозділом відповідача, який приймав документи, перевіряв їх справжність та відповідність вимогам законодавства, в результаті чого було прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію, що підтверджується дозволом на імміграцію в Україну, який був виданий позивачу 20.11.2023 року.
У свою чергу, підстави для скасування дозволу на імміграцію визначені статтею 12 Закону України "Про імміграцію", а саме, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України, щодо позивача не було встановлено.
Як було встановлено, дозвіл на імміграцію позивача скасовано на підставі п.3 ч.1 ст. 12 Закону №2491-III - дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.
Отже, вчинення іммігрантом дій, які становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні є підставою для скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, яка видана на підставі цього дозволу.
Відповідно до пунктів 21-24 Порядку №1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав.
Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, територіальні органи ДМС та територіальні підрозділи ДМС, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо було встановлено обставини, за яких дозвіл на імміграцію підлягає скасуванню відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію".
У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", яке з матеріалами, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення), надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС всебічно вивчають у місячний строк подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора скасування дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі потреби запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є іммігрант, проводяться перевірки відсутності підстав, за яких відповідно до частин другої і третьої статті 22 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" виїзд з України не дозволяється.
Про прийняте рішення протягом п'яти календарних днів письмово повідомляється ініціаторам скасування дозволу на імміграцію.
Копії рішень про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п'яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй.
Інформація щодо рішення про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання надається Держприкордонслужбі в порядку, визначеному законодавством.
Судом першої інстанції зроблено висновок про порушення Відповідачем процедури розгляду подання щодо скасування дозволу на імміграцію, зокрема щодо ненадання суду будь-яких доказів надсилання (вручення) позивачу запрошення про надання пояснень та відповідних документів, однак, як слушно зазначає апелянт - відповідний висновок зроблено у зв'язку з застосуванням до спірних правовідносин п. 23 Порядку №1983 в редакції чинній до 19.01.2021 року. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що на момент вчинення окремих процесуальних дій відповідача, набув чинності п. 23 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 927 від 29.08.2023; в редакції Постанови КМ № 58 від 19.01.2024, зі змісту якого вбачається, що запрошення іммігранта для надання пояснень є правом яке реалізується за потреби, а не обов'язком міграційного органу.
Як вже було встановлено судом, підставою для скасування дозволу на імміграцію позивача послугувало подання Департаменту контррозвідки СБ України від 14.02.2024 № 2/3/3-2154нт.
За змістом статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2229-XII «Про Службу безпеки України» на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Відтак, саме СБУ наділена компетенцією надавати оцінку наявності у діях відповідних суб'єктів загроз (реальних та/або потенціальних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, а також повноваженнями щодо вжиття заходів превентивного характеру з метою протидії розвідувальній, розвідувально-підривній діяльності проти України, тим більше в умовах воєнного стану.
Як вбачається з матеріалів справи, безпосередньою підставою для скасування дозволу на імміграцію та в наступному посвідки на постійне проживання стало подання Департаменту контррозвідки СБ України від 14.02.2024 № 2/3/3-2154нт про скасування дозволу на імміграцію Позивачу.
У зазначеному листі вказано:
«Департаментом контррозвідки, у ході здійснення заходів, спрямованих на викриття та протидію наявним загрозам національним інтересам, національній безпеці, суверенітету, територіальної цілісності України та виконання визначених законодавством завдань у сфері забезпечення державної безпеки отримано інформацію стосовно громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документованого 27.11.2023 ГУ ДМС України в Одеській області посвідкою на постійне проживання НОМЕР_2 , терміном дії до 27.11.2033, оформленою на підставі дозволу на імміграцію, який прибув в Україну, з метою вчинення протиправної діяльності направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні, що в свою чергу, може призвести до підриву державності, та повалення державного ладу України.».
Колегією суддів проаналізовано зміст листа та встановлено, що Департамент посилається на відомості про допомогу Ірану у війні російської федерації проти України, зокрема таємні поставки до російської федерації свої дронів-камікадзе (країна виробництва Іран), що масово застосовуються на фронті ворогом.
Таким чином, Департамент контррозвідки Служби безпеки України вважає, що діяльність позивача становить загрозу національній безпеці України.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що СБУ не висловлено жодних доводів у зазначеному листі в контексті участі або причетності громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 до протиправної діяльності направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні, як і не не надано будь-яких інших документів чи доказів, окрім вказаного вище подання, які дійсно свідчили б про наявність у діях Позивача загрози національній безпеці України або громадському порядку в Україні.
Однак, суд зазначає, що Апелянт, приймаючи спірне рішення, обмежився лише констатацією факту наявності подання Департаменту контррозвідки Служби безпеки України, як достатньої підстави для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію.
Посилання апелянта на принцип професіоналізму, як на беззаперечну підставу для скасування дозволу на імміграцію позивача у зв'язку з надходженням подання Департаменту контррозвідки СБ України від 14.02.2024 № 2/3/3-2154нт колегією суддів відхиляються.
У постанові від 13 лютого 2020 року у справі №823/1499/17 Верховний Суд, вирішуючи спір у подібних правовідносинах, дійшов висновку, що підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну за пунктом 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-III є саме дії іммігранта, що становлять загрозу національній безпеці України чи громадському порядку в Україні. При цьому, підкреслено, що зазначена норма не визначає такої умови для прийняття рішення про скасування відповідного дозволу, як доведення вини іммігранта у кримінальному чи адміністративному провадженні.
Апелянт не перевірив обґрунтованість такого подання, не досліджував будь-які інші документи чи докази, окрім вказаного вище подання, які дійсно свідчили б про наявність у діях Позивача загрози національній безпеці України або громадському порядку в Україні - чим порушив п. 23 Порядку №1983.
Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2020 року у справі №480/296/19 наголошував, що подання спеціально уповноважених органів про скасування особі дозволу на імміграцію не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб'єктів права, у зв'язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, на відміну від рішення органу ДМС. Тож обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, як суб'єктом управлінської діяльності, який на підставі цього подання приймає рішення, що є предметом перевірки у адміністративному судочинстві. У свою чергу, рішення ДМС як суб'єкта управлінської діяльності повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб'єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2024 у справі № 260/5694/22, від 21.02.2024 у справі №500/1254/23, від 11.04.2024 у справі 520/12164/22.
Щодо доводів апелянта в частині не оскарження позивачем відповідного подання Департаменту контррозвідки СБ України, суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2020 року у справі № 480/296/19 наголошував, що подання спеціально уповноважених органів про скасування особі дозволу на імміграцію не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб'єктів права, у зв'язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, на відміну від рішення органу ДМС. Тож обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, як суб'єктом управлінської діяльності, який на підставі цього подання приймає рішення, що є предметом перевірки у адміністративному судочинстві. У свою чергу, рішення ДМС як суб'єкта управлінської діяльності повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб'єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами.
З урахуванням усього, викладеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Головного Управління державної міграційної служби України в Одеській області № 51034500000573 від 21.02.2024 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є протиправним та підлягає скасуванню, як і прийняте на його підставі рішення Головного управління державної міграційної служби в Одеській області № 51032500091163 від 21.02.2024 про визнання недійсною посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 .
При цьому, колегія суддів вважає виправданим посилання суду першої інстанції на норму частини четвертої статті 245 КАС України, якою визначено, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно з частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Відтак, з метою захисту прав свобод та інтересів позивача, задоволення позовних вимоги про зобов'язання Головне управління державної міграційної служби в Одеській області направити інформацію до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію державної прикордонної служби про протиправність і скасування рішення Головного управління державної міграційної служби в Одеській області № 51034500000573 від 21.02.2024 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та направити інформацію до ДМС України про видалення з бази даних ДМС України інформації про недійсність посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 оформлену на ім'я громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є належним способом захисту.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
При цьому, апеляційна скарга не містить посилань стосовно протиправності рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, тому в силу ст. 308 КАС України - не переглядається колегією суддів.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову, однак з огляду на застосування при ухваленні рішення судом першої інстанції до спірних правовідносин норм права в редакції, що втратила чинність на момент вчинення окремих процесуальних дій, зокрема Порядку формування квоти імміграції затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983 та зроблених на їх підставі висновків, апеляційним судом встановлено наявність підстав для зміни рішення суду в мотивувальній частині.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до ст. 315 за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін;
2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення;
3) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;
4) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;
5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю
Згідно з частиною першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року - змінити в мотивувальній частині.
В іншій частині Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович
(Повний текст постанови суду виготовлено 01 червня 2026 року)