01 червня 2026 року Справа № 280/2658/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36000, м. Полтава, вул. Гоголя, буд. 34, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №0844500049140 від 25.02.2026 року щодо відмови у перерахунку пенсії (зміна страхового стажу, набутого до 01.01.2004) ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період трудової діяльності в Фермерському господарстві « ОСОБА_1 » з 04.02.1995 по 30.06.2000, згідно трудової книжки НОМЕР_2 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 08.12.2021року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області з заявою про призначення пенсії. Пенсію було призначено з 28.09.2021 року. 16.02.2026 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з метою перерахунку страхового стажу, мотивуючи заяву тим, що при винесенні рішення про призначення пенсії йому не було зараховано страховий стаж за період роботи у Фермерському господарстві «КІХТЕНКО В.О.» з 04.02.1995 по 30.06.2000. Разом з заявою було додано копію рішення від 04.02.1995 про призначення на посаду голови Фермерського господарства «Кіхтенко В.О.» та лист відповідь Вільнянського місцевого архіву вих. №03-08/К-246 від 01.02.2022, згідно якого архівна установа зазначила, що на зберіганні у місцевому архіві знаходяться лише документи з кадрових питань, через що надати інформацію щодо сплати внесків на державне соціальне страхування на ОСОБА_1 Вільнянський місцевий архів не має можливості. Рішенням №0844500049140 від 25.02.2026 року, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області відмовив позивачу в перерахунку пенсії (зміни страхового стажу набутого до 01.01.2004) з посиланням на те, що документів що підтверджують сплату внесків на соціальне страхування у період роботи у фермерському господарстві не надано. Факт роботи потребує додаткового підтвердження. Вказано, що позивачем було вжито всіх необхідних заходів щодо отримання уточнюючої інформації стосовно щодо сплати внесків на державне соціальне страхування задля уточнення його страхового стажу. Так, позивач з рішенням відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії за віком через недостатнє підтвердження факту роботи задля врахування страхового стажу не згоден, вважає дії відповідача такими, що порушують його право на соціальний захист та пенсійне забезпечення гарантоване Конституцією та Законами України, звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 31.03.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву. Також вказаною ухвалою суду витребувано у відповідача докази.
15.04.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, разом із витребуваними доказами, в якому проти задоволення позовних вимог заперечив та вказав, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 16.02.2026 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про перерахунок пенсії, а саме про зміну страхового стажу, набутого до 01.01.2004. Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області та прийнято рішення про відмову у перерахунку від 25.02.2026 № 0844500049140. До заяви додано рішення від 04.02.1995 року про призначення на посаду голови фермерського господарства «Кіхтенко В.О.» Документів, що підтверджують сплату внесків на соціальне страхування у період роботи у фермерському господарстві не надано. Факт роботи потребує додаткового підтвердження. Отже, зважаючи на вищезазначене, Управління діяло в межах правового обов'язку, який визначений для органів Пенсійного фонду України чинними нормативно-правовими актами України у сфері пенсійного забезпечення та вважає вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступні обставини.
Судом встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що позивач перебуває на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як пенсіонер та отримує пенсію за віком, призначену з 28.09.2021 року.
16.02.2026 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії, а саме про зміну страхового стажу, набутого до 01.01.2004.
Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області та прийнято рішення про відмову у перерахунку від 25.02.2026 № 0844500049140.
Зі змісту рішення слідує, що до заяви додано рішення від 04.02.1995 року про призначення на посаду голови фермерського господарства «Кіхтенко В.О.». Документів, що підтверджують сплату внесків на соціальне страхування у період роботи у фермерському господарстві не надано. Факт роботи потребує додаткового підтвердження.
Не погодившись з даним рішенням відповідача, позивач звернувся з позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірним питанням у цій справі є наявність у позивача права на перерахунок пенсії, за відсутності доказів сплати страхових внесків, правомірність дій відповідача щодо не включення до страхового стажу періоду роботи позивача з 04.02.1995 року по 30.06.2000 року.
У період з 04.02.1995 року по 30.06.2000 (спірний період) економічні, соціальні і правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні визначав Закон України від 20.12.1991 №2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (далі - Закон №2009-XII).
За змістом ст. 28 Закону №2009-XII особи, які працюють у селянському (фермерському) господарстві за трудовим договором (контрактом), та члени селянського (фермерського) господарства починаючи з 16-річного віку підлягають пенсійному забезпеченню нарівні з працівниками сільського господарства, а також загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття і загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, відповідно до законодавства.
Селянське (фермерське) господарство реєструється як платник збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в органах Пенсійного фонду України за своїм місцем розташування, у встановленому порядку сплачує збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з усіх видів заробітку за членів селянського (фермерського) господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), а також як платник страхових внесків з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, зазначених у частині першій цієї статті, сплачує страхові внески у встановленому законодавством порядку.
Час роботи в селянському (фермерському) господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), зараховується до загального і безперервного стажу роботи на підставі записів у трудовій книжці і документів, що підтверджують сплату внесків (збору) на соціальне страхування.
Членам селянського (фермерського) господарства та особам, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), призначені пенсії виплачуються у повному розмірі без урахування одержуваного заробітку (доходу).
Закон №2009-XII втратив чинність 29.07.2003 із набранням чинності Закону України "Про фермерське господарство".
За правилами ч. 3 ст. 34 Закону України "Про фермерське господарство" час роботи у фермерському господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), зараховується до страхового стажу за даними, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, у тому числі за даними про трудову діяльність працівників, внесеними відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а за періоди, за які не внесені дані до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Так, ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За змістом ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Згідно із ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, в якій Верховний Суд дійшов висновку, що невиконання роботавцем обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позбавляє працівника соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_3 міститься запис про прийняття позивача з 04.02.1995 на посаду Голови фермерського господарства «Кіхтенко В.О.».
В оскаржуваному рішенні підставою відмови у перерахунку пенсії є відсутність документів, що підтверджують сплату внесків на соціальне страхування у період роботи у фермерському господарстві.
Доводи пенсійного органу щодо не надання позивачем довідки про сплату страхових внесків або інформації Пенсійного Фонду України про сплату страхових внесків за період з 04.02.1995 по 30.06.2000 не є підставами для відмови в зарахуванні вказаного періоду, оскільки такі дані знаходяться у відповідача та можуть бути ним перевірені.
Крім того, обов'язок перевірки сплати роботодавцем відповідних страхових внесків покладається на орган Пенсійного фонду України. Особа, яка звернулася за призначенням/перерахунком пенсії, не відповідає за неможливість Пенсійного фонду підтвердити сплату страхових внесків через втрату архівних даних.
При цьому, суд враховує вчинення позивачем дій з метою отримання відповідних відомостей, за наслідками чого листом Вільнянського місцевого архіву вих. №03-08/К-246 від 01.02.2022, архівна установа зазначила, що на зберіганні у місцевому архіві знаходяться лише документи з кадрових питань, через що надати інформацію щодо сплати внесків на державне соціальне страхування на ОСОБА_1 Вільнянський місцевий архів не має можливості.
Доказів, які б свідчили про вчинення пенсійним органом будь-яких дій щодо перевірки сплати страхових внесків за цей період відповідачем не надано, як і не надано доказів не сплати страхових внесків.
Відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії також не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
Зазначена позиція відповідає правовим висновкам Верховного суду у постановах Верховного Суду від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, 11.10.2023 по справі № 340/1454/21.
Суд не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку, оскільки як і у справі, що розглядається, позивач також перебуває на посаді директора та засновника.
Разом з тим, обов'язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок згідно із частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI покладено на платника єдиного внеску.
Суд зазначає, що періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до відповідного стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні.
Відтак, відсутність в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування - індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5) відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення особи права на пенсію, оскільки остання не може нести за це відповідальність.
Правові висновки суду у даній справі відповідають усталеній практиці Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 09.09.2019 у справі №242/5448/16-а, від 31.10.2019 у справі №235/7373/16, від 06.07.2020 у справі №242/2179/17, від 09.10.2020р. у справі №341/460/17, від 01.03.2021 у справі №423/757/17, від 31.03.2021 у справі №242/5696/16-а, від 17.11.2021 у справі №242/5635/16-а, а також від 15.06.2022 у справі №383/102/14-а, від 02.08.2022 року у справі № 560/4616/20.
Разом із цим, суд враховує, що відповідно до довідки (форма ОК-5) Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування - індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 містяться відомості про часткову сплату страхових внесків Фермерським господарством «КІХТЕНКО В.О.» з 2000 року та повну з 2001 року.
Оскільки, відповідач не перевірив факт сплати страхових внесків, ця обставина є невстановленою, а тому висновки про не зарахування періоду роботи позивача у ФГ «КІХТЕНКО В.О.» до страхового стажу при перерахунку пенсії є передчасними, в зв'язку з чим рішення пенсійного органу підлягає скасуванню.
Стосовно обраного способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи N R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до абзацу 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20.05.2013 № 7, суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.
Суд не може підміняти державний орган і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Слід зазначити, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту, згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин кожної конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь особи, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З урахуванням викладеного, висновок суду щодо зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням певних фактичних обставин справи.
Суд зазначає, що враховуючи не повне встановлення пенсійним органом обставин щодо сплати страхових внесків, належним засобом захисту прав позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок пенсії, на підставі заяви від 16.02.2026, з урахуванням висновків суду.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини першої статті 90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Оскільки відповідно до положень Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, в силу вимог статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають стягненню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9,77, 90, 139, 241, 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36000, м. Полтава, вул. Гоголя, буд. 34, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 25.02.2026 № 0844500049140 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок пенсії, на підставі заяви від 16.02.2026, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 01.06.2026.
Суддя А.В. Сіпака