01 лютого 2011 р. № 33/224-10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.,
суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивача - Мороз О.В.,
відповідача - Маслов Д.В.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу ВАТ "Завод "Павлоградхімаш"
на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.12.2010
у справі№33/224-10
за позовомТОВ "Транс Агентство Метал"
до ВАТ "Завод "Павлоградхімаш"
про стягнення заборгованості за поставлений товар
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2010 (суддя Лопатін А.В.) в позові відмовлено з мотивів проведеного відповідачем в рахунок оплати поставленого товару зарахування зустрічної вимоги щодо нарахування неустойки за прострочення поставки товару у розмірі 690646,21 грн.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.12.2010 (судді: Мороз В.Ф., Науменко І.М., Голяшкін О.В.) рішення скасовано, позов задоволено - на підставі ст.ст.525,526,625,655,692 ЦК України стягнуто з відповідача на користь позивача 690578,32 грн. заборгованості за товар, поставлений за договором від 04.05.2009 №09-15-0185, 26528,01 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 14069,83 грн.
ВАТ "Завод "Павлоградхімаш" в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на порушення і неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.551,601,602 ЦК України, ч.1 ст.233 ГК України та ст.83 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що відсутність заперечень іншої сторони не є умовою проведення заліку зустрічних однорідних вимог, а апеляційний суд не встановив, що вимоги сторін, зараховані за заявою відповідача, є неоднорідними. Крім того, не визнаючи розмір нарахованої пені, позивач не посилався в апеляційній скарзі на п.3 ст.83 ГПК України, ч.1 ст.233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України, а також не зазначав про необхідність зменшення розміру штрафних санкцій з підстав їх надмірного завищення. На думку заявника, застосувавши вказані норми, апеляційний суд порушив принцип змагальності сторін.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом апеляційної інстанції та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.
Скасовуючи первісне рішення відмову в позові та приймаючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:
За умовами договору поставки від 04.05.2009 №09-15-0185 (далі - договір) позивач зобов'язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити металопродукцію згідно специфікації на загальну суму 1748178 грн.
Згідно специфікації №1 від 20.05.2009 оплата товару здійснюється на умовах внесення 5% передоплати та 95% доплати протягом 45 банківських днів з моменту поставки товару. Строк поставки визначено протягом 60-65 календарних днів з моменту підписання специфікації.
Згідно п.10.1 договору за прострочення виконання зобов'язань, визначених у п.п.3.2,4.1,6.2.4,10.3,10.5, продавець зобов'язаний сплатити покупцю пеню у розмірі 0,5% від вартості товару за кожен день прострочення.
22.05.2009 року відповідачем сплачено позивачу 87408,90 грн. у якості передоплати за вказаним договором поставки.
Згідно видаткових накладних №ТНД-000069 від 01.10.2009 на суму 1562869,44 грн. та ТНД-000002 від 18.01.2010 на суму 176966,78 грн., тобто з порушенням строку, встановленого умовами специфікації, позивачем поставлено, а відповідачем без зауважень прийнято обумовлену специфікацією металопродукцію.
В подальшому, згідно заяви про залік зустрічних вимог №546 від 22.02.2010, надісланої позивачу відповідачем 23.02.2010 року, повідомлено постачальника про припинення зобов'язань щодо оплати поставленого за договором товару на суму 690646,21 грн. шляхом зарахування зустрічної вимоги відповідача щодо сплати пені у сумі суму 690646,21 грн., нарахованої покупцем на підставі п.10.1 договору у зв'язку з простроченням поставки товару, вимога про оплату якої була направлена 26.01.2010 року.
За змістом ст.601 ЦК України припинення зобов'язання зарахуванням можливе за умов зустрічності вимог сторін, їх однорідності та безспірності. За відсутності безспірності вимог спір має бути вирішений у судовому порядку з дотриманням вимог процесуального закону.
Згідно зі ст.611 ЦК України та ст.230 ГК України неустойка (штраф, пеня) є відповідальністю за порушення зобов'язання.
За змістом ч.3 ст.551 ЦК України, ч.1 ст.233 ГК України та п.3 ст.83 ГПК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, тобто у відповідному спорі про її стягнення.
Місцевий господарський суд, не звернувши увагу на відсутність безспірності зустрічного зобов'язання та заперечення позивача щодо нарахування відповідачем неустойки у відповідному розмірі, відсутність розгляду у порядку позовного провадження спору про застосування пені, що унеможливлює її зменшення з підстав, передбачених ч.3 ст.551 ЦК України та ч.1 ст.233 ГК України, дійшов помилкового висновку про можливість зарахування пені в рахунок припинення зобов'язання відповідача щодо оплати поставленого товару. При цьому судом не враховано, що нарахована пеня є неспіврозмірною допущеному порушенню та становить 690646,21 грн. від вартості усього поставленого товару (1742836,22 грн.), а судове рішення не відповідає встановленим ст.3 ЦК України вимогам щодо справедливості, добросовісності та розумності.
Отже, необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про припинення зобов'язань щодо оплати товару шляхом зарахування відповідачем нарахованої ним пені.
Зобов'язання відповідача щодо оплати поставленого товару має бути ним виконане в силу приписів ст.ст.525,526,655,692 ЦК України та ст.193 ГК України, в зв'язку з чим, заявлена сума залишку боргу (690578,32 грн.) та нараховані на підставі ч.2 ст.625 ЦК України 26528,01 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 14069,83 грн. за період прострочення оплати (грудень 2009р.-квітень 2010р.) підлягають стягненню.
Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на таке.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Дійсно, наявність заперечень однієї сторони не є перешкодою для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони.
Однак, як правильно зазначила апеляційна інстанція, припинення зобов'язання зарахуванням можливе лише за умов однорідності та безспірності зустрічних вимог сторін. Адже, за відсутності безспірності вимог відповідний спір має бути вирішений у судовому порядку з дотриманням вимог процесуального закону.
Колегія відхиляє як такі, що не мають істотного значення для справи, твердження заявника про відсутність встановлення апеляційним судом неоднорідності вимог сторін, зарахованих за заявою відповідача №546 від 22.02.2010, оскільки в обґрунтування задоволення позову суд в оскаржуваній постанові послався не на неоднорідність зустрічних вимог сторін, а передусім на наявність заперечень позивача щодо нарахування відповідачем надмірної неустойки у розмірі 690646,21 грн., яка становить майже 40% від вартості усього поставленого за договором товару (1742836,22 грн.), обумовлену цим неспіврозмірність нарахованої пені та наявність між сторонами спору щодо її застосування відповідачем у завищеному розмірі.
В свою чергу, наявність спірних питань щодо розміру нарахованої відповідачем пені та дуже вірогідне її зменшення в іншому позовному провадженні в порядку ч.3 ст.551 ЦК України, ч.1 ст.233 ГК України та п.3 ст.83 ГПК України виключає можливість застосування до спірних правовідносин ст.601 ЦК України та, як наслідок, переконливо свідчить про передчасність висновку місцевого господарського суду про припинення зобов'язання відповідача щодо оплати боргу за поставлений товар шляхом зарахування зустрічної вимоги відповідача про сплату неустойки, нарахованої за прострочення поставки продукції.
Місцевий господарський суд, відмовляючи в позові з мотивів проведеного відповідачем в рахунок оплати поставленого товару зарахування зустрічної вимоги щодо нарахування неустойки, не врахував положення ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України, відповідно до яких загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість, а також не взяв до уваги приписи ч.3 ст.551 цього Кодексу, відповідно до яких розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Разом з тим, апеляційний суд надав належну увагу та оцінку таким обставинам, як загальна вартість поставленого товару, повне виконання зобов'язання позивачем, розмір нарахованої неустойки у порівнянні з розміром можливих збитків кредитора (відповідача), а відтак, співвідношення нарахованих штрафних санкцій і наслідків порушення зобов'язання.
Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень у справах про стягнення неустойки (постанова ВСУ від 21.11.2006 у справі №47/628-05).
Окрім того, стосовно неоднорідності вимог про стягнення основного боргу та вимог про стягнення пені, касаційна інстанція вважає за необхідне додатково зазначити таке.
Згідно з ч.1 ст.199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Виходячи зі змісту ст.ст.546,548,549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Крім того, відповідно до вимог ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до ч.4 ст.213 ГК України штраф, як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Таким чином, неустойка (штраф, пеня) є засобом забезпечення виконання зобов'язання та заходом відповідальності (правовим наслідком порушення зобов'язання), а тому її (неустойку) не слід ототожнювати з боргом за поставлений товар. Отже, вимоги про стягнення основного боргу та про стягнення неустойки не є однорідними, оскільки правова природа їх виникнення є різною.
Що стосується доводів відповідача про порушення апеляційним судом принципу змагальності сторін шляхом застосування норм п.3 ст.83 ГПК України, ч.1 ст.233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України, на які позивач не посилався в апеляційній скарзі та не заперечував щодо проведеного зарахування з підстав надмірного завищення розміру штрафних санкцій, то такі помилкові доводи спростовуються наступним.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Отже, цілком очевидно, що в аспекті правозастосовчої діяльності та керуючись ч.ч.1,2 ст.101 ГПК України, суд апеляційної інстанції вправі застосовувати в тому числі і ті норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, на які не посилається заявник апеляційної скарги, а відповідні висновки апеляційного суду, які ґрунтуються на застосуванні цих норм, не можна вважати наслідком порушення принципу змагальності сторін.
Колегія також звертає увагу заявника на те, що він не позбавлений можливості захистити свої права шляхом звернення до господарського суду з позовом про стягнення неустойки, нарахованої за період прострочення поставки товару позивачем.
Зважаючи на вищенаведене, підстави для скасування постанови відсутні.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.12.2010 у справі №33/224-10 залишити без змін, а касаційну скаргу ВАТ "Завод "Павлоградхімаш" - без задоволення.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
В.Цвігун