12 січня 2011 р. № 54/329
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоМирошниченка С.В.,
суддівБарицької Т.Л.,
Губенко Н.М.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 06.10.2010
у справі№ 54/329
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Диад"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг"
простягнення 220 214,76 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача: повідомлений, але не з'явився;
- відповідача: Коптєва А.Є. (дов. №65 від 28.12.2010);
Рішенням господарського суду міста Києва від 26.05.2010 (суддя Т.С. Демченко) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Диад" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг" (далі - відповідач) задоволено повністю, визнано недійсним п. 2.1. договору від 24.02.2009 про розірвання договору фінансового лізингу № 004/08-У від 30.05.2008, зобов'язано стягнути з відповідача на користь позивача 220 214,76 грн. авансового платежу та судові витрати.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2010 (судді: С.А. Пашкіна, Н.Ф. Калатай, О.Ф. Синиця) рішення господарського суду міста Києва від 26.05.2010 у справі 54/329 змінено, резолютивну частину рішення викладено в новій редакції, зокрема позов задоволено частково, визнано недійсним п. 2.1. договору від 34.02.2009 про розірвання договору фінансового лізингу № 004/08-У від 30.05.2008, зобов'язано стягнути з відповідача на користь позивача 220 214 ,76 грн. авансового платежу та судові витрати, в решті позову -відмовлено.
При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з того, що поясненнями від 25.02.2010 № 5 позовні вимоги були доповнені позивачем вимогою про визнання договору від 24.02.2009 про розірвання договору фінансового лізингу № 004/08-У від 30.05.2008 недійсним.
Враховуючи, що суд першої інстанції під час здійснення провадження у справі не відмовляв у прийнятті вимог про визнання договору від 24.02.2009 про розірвання договору фінансового лізингу № 004/08-У від 30.05.2008 недійсним, суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користуючись правами, наданими суду першої інстанції, розглянув позовні вимоги позивача в обсязі, заявленому ним з урахуванням пояснень від 25.02.2010 № 5.
Відповідач, не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2010 та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог з мотивів порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Відповідач не скористався правом, наданим ст. 111-2 ГПК України, та не надав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, що у відповідності до положень ст. 75 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового акту в касаційному порядку.
Сторони у справі належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75, проте відповідач не скористався своїм правом бути присутніми у судовому засіданні 12.01.2011.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судом апеляційної інстанції належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 30.05.2008 між відповідачем (лізингодавець) та позивачем (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 004/08-У (далі - договір).
Згідно з п. 1.1. вказаного договору його предметом є надання лізингодавцем у платне володіння і користування на умовах фінансового лізингу лізингоодержувачу майна, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведена у специфікації (додаток № 2 до договору) для підприємницьких цілей лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.
Відповідно до п.п. 1.1.1.1., 1.2. договору лізингоодержувач обирає майно і його продавця, умови поставки самостійно. Лізингодавець на замовлення лізингоодержувача купує майно, зазначене у "Замовленні на предмет лізингу" (додаток № 2 до договору), спеціально для передачі його лізингоодержувачу у платне користування на умовах фінансового лізингу.
Пунктом 2.1. договору встановлено, що приймання-передача майна від лізингодавця до лізингоодержувача оформляється відповідними актами приймання-передачі майна, що підписуються належним чином уповноваженими представниками сторін.
Відповідно до п. 3.1. договору лізингоодержувач зобов'язався у термін до 10.06.2008 сплатити лізингодавцю авансовий лізинговий платіж у розмірі 220 214,76 грн.
Відповідно до наявного в матеріалах справи платіжного доручення №004784 від 02.06.2008 позивач сплатив відповідачеві 220 214,76 грн. авансового платежу за договором.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.12.2008 між ТОВ "Богдан-Лізинг", ТОВ "Італійська Торгівельна Організація" та ТОВ "ДИАД" був складений та підписаний акт прийому-передачі товару за договором поставки № 013/08-КП від 23.05.2008.
Пунктом 2.2. договору фінансового лізингу у редакції, викладеній у додатковій угоді № 1 від 20.10.2008 до договору, передбачено, що прийняття-передача предмету лізингу повинно відбутись протягом 30 календарних днів з дати поставки товару, який є предметом лізингу, поставщиком (ТОВ "Італійська Торгівельна Організація") за договором поставки № 013/08-КП від 23.05.2008.
Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій, предмет лізингу не був переданий у користування позивачеві.
Пунктом 8.4. договору фінансового лізингу в редакції, викладеній у додатковій угоді № 1 до договору, передбачено право лізингоодержувача розірвати договір у випадку, коли лізингодавець прострочив передачу лізингоодержувачу майна по договору на строк більш ніж 240 календарних днів. Повернення авансового лізингового платежу в такому випадку відбувається в термін протягом 3-х робочих днів з дати отримання лізингодавцем суми попередньої оплати від постачальника майна за договором поставки, згідно з яким лізингодавець намагався придбати майно з метою передачі його у фінансовий лізинг лізингоодержувачу.
Відповідно до п. 8.3. договору він може бути розірваний за взаємною згодою сторін, за виключенням випадків, визначених п.п. 8.4., 8.5. договору.
Згідно з п. 8.8. договору він може бути також достроково розірваний без відшкодування лізингоодержувачу будь-яких збитків, викликаних таким розірванням, зокрема, у випадку, коли продавець предмета лізингу з будь-якої причини не мав можливості поставити предмет лізингу протягом 130 календарних днів з моменту отримання лізингодавцем авансового лізингового платежу від лізингоодержувача відповідно до графіку сплати лізингових платежів. При цьому, авансовий лізинговий платіж лізингоодержувача підлягає поверненню лізингодавцем.
Відповідно до матеріалів справи, 24.02.2009 сторонами було підписано договір про розірвання договору фінансового лізингу № 004/08-У від 30.05.2008, за умовами якого на підставі п.п. 8.3. та 8.8. договору фінансового лізингу № 004/08-У сторони вирішили розірвати договір фінансового лізингу та пунктом 2.1 погодили, що авансовий лізинговий платіж лізингоодержувача підлягає поверненню лізингодавцем протягом трьох робочих днів від дня отримання в повному обсязі лізингодавцем раніш сплаченого ним першого платежу від постачальника по договору поставки № 013/08-КП від 23.05.2008.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, сторонами не заперечується той факт, що відповідач не повернув позивачеві сплачений останнім авансовий лізинговий платіж.
Відповідно до наявного в матеріалах справи доповнення до позовної заяви від 09.09.2009 № 84 позовні вимоги були доповнені позивачем вимогою про визнання п. 2.1 договору від 24.02.2009 про розірвання договору фінансового лізингу № 004/08-У від 30.05.2008 недійсним, посилаючись на те, що умова вказаного пункту суттєво порушує права позивача на отримання сплаченого ним авансового лізингового платежу.
Відповідно до ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення у сторін цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Як передбачено ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно з ч. 2 ст. 806 ЦК України до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що обумовлення повернення відповідачем позивачу авансового платежу (після сплати якого предмет лізингу у встановлені договором строки не був поставлений) фактом повернення відповідачу, раніш перерахованого ним на користь постачальника предмету лізингу, платежу, суперечить нормам вищезгаданої ч. 2 ст. 693 ЦК України, згідно з якою, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має безумовне право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Крім того, відповідно до положень ч. 7 ст. 193 ГК України, не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те що вимога позивача стягнути з відповідача 220 214,76 грн. сплаченого авансового лізингового платежу відповідає обставинам справи та чинному законодавству, з огляду на що підлягає задоволенню.
Стосовно задоволення судом апеляційної інстанції позовних вимог, які не були розглянуті місцевим господарським судом, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 9 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 № 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" (в редакції від 03.09.2004 № 04-5/1518) якщо в процесі перегляду справи апеляційним судом буде встановлено, що суд першої інстанції, приймаючи рішення, неправомірно не розглянув одну чи кілька заявлених вимог, суд апеляційної інстанції повинен самостійно усунути відповідне порушення.
Враховуючи зазначене, апеляційним господарським судом було правомірно розглянуто позовні вимоги позивача в обсязі, заявленому ним з урахуванням пояснень від 25.02.2010 № 5.
Так, відповідно до наявних в матеріалах справи пояснень позивача від 25.02.2010 № 5 позовні вимоги були доповнені вимогою про визнання недійсним договору від 24.02.2009 про розірвання договору фінансового лізингу № 004/08-У від 30.05.2008 з тих підстав, що підписуючи договір про розірвання договору фінансового лізингу № 004/08-У від 30.05.2008, відповідач ввів позивача в оману, оскільки повернення перерахованої відповідачем постачальнику передоплати, після чого в свою чергу відповідач мав повернути передоплату позивачу, відбутися не могло через те, що саме відповідач не виконав перед постачальником зобов'язання з повної оплати предмету лізингу, через що підстав для повернення суми передоплати не існували, що знайшло своє відображення у рішенні господарського суду міста Києва від 31.07.2009 та постанові Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2009 у справі №12/194.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що вищезазначена вимога задоволенню не підлягає, оскільки факти, на які посилається позивач, були встановлені у постанові Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2009 у справі № 12/194 і станом на 24.02.2009 (дату укладення договору про розірвання договору фінансового лізингу № 004/08-У від 30.05.2008), відомі сторонам не були, а відтак, в даному випадку не може йти мова про введення при підписанні спірного договору позивача відповідачем в оману щодо зазначених обставин.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд в порядку ст. ст. 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин судом апеляційної інстанцій з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків суду апеляційної інстанцій, що покладені в основу прийнятої у даній справі постанови, а тому не є підставами для її скасування.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2010 у справі № 54/329 залишити без змін.
Головуючий суддя С.В. Мирошниченко
Судді: Т.Л. Барицька
Н.М. Губенко