20 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/18509/21 (910/7889/23)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Картере В.І., Погребняка В.Я.,
за участю секретаря судового засідання Сулім А.М.,
за участю представників:
АТ "Таскомбанк" - Писаренка О.В.,
ОСОБА_1 - Числовської І.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Таскомбанк"
на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025
у справі № 910/18509/21 (910/7889/23)
за позовом ОСОБА_1
до Акціонерного товариства "Таскомбанк"
про визнання недійсною додаткової угоди та припинення поруки
в межах справи № 910/18509/21
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Уно піца".
У травні 2023 року ОСОБА_1 (позивач) звернулася до Господарського суду м. Києва з позовом до Акціонерного товариства "Таскомбанк" (далі - АТ "Таскомбанк", Банк, відповідач), в якому просила:
- визнати недійсною додаткову угоду від 09.09.2011 до договору поруки № BL3023-П1 від 18.06.2008, укладену між Відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Уно Піца";
- визнати припиненою поруку Товариства з обмеженою відповідальністю "Уно Піца" за договором поруки № BL3023-П1 від 18.06.2008, укладеним між Відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Уно Піца".
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 як керівник Товариства з обмеженою відповідальністю "Уно піца" (далі - ТОВ "Уно піца", боржник) не підписувала додаткову угоду до договору поруки, а про її існування дізналась з матеріалів справи про банкрутство ТОВ "Уно піца". У зв'язку з цим додаткову угоду, укладену між Банком та ТОВ "Уно піца", вважає нікчемною у зв'язку з недодержанням письмової форми її укладення у відповідності до статей 218, 547 ЦК України, з посилання на положення частини другої статті 215 ЦК України просить оспорюваний правочин визнати недійсним, а поруку - припиненою в силу частини першої статті 559 ЦК України за цим договором забезпечення.
ОСОБА_1 подала до суду клопотання про призначення почеркознавчої експертизи у справі, на яке надійшли заперечення АТ "Таскомбанк"
20.10.2023 від представника АТ "Таскомбанк" Писаренка О. В. надійшла заява про застосування строків позовної давності.
Фактичні обставини справи
18.06.2008 між ВАТ "Універсал банк" (правонаступником якого є АТ "Універсал банк", а в подальшому АТ "Таскомбанк") та ОСОБА_2 (Позичальник) був укладений Генеральний договір про надання кредитних послуг № ВL3023 та додаткову угоду № ВL3023/К-1 до Генерального договору про надання кредитних послуг, відповідно до умов якого позичальнику були надані в кредитне користування грошові кошти у розмірі 520 000 доларів США, строком до 31.05.2009, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,45% річних.
17.09.2009, 14.09.2010 та 09.09.2011 між АТ "Універсал банк" та Позичальником були укладені додаткові угоди до кредитного договору, відповідно до умов яких сторонами погоджено зміну відсоткових ставок за користування кредитними коштами.
Так, відповідно до додаткової угоди № 3 від 09.09.2011 починаючи з 09 вересня 2011 року до 31 серпня 2012 року сторони узгодили базову проценту ставку у розмірі 9,5 % річних, а починаючи з 01 вересня 2012 року - у розмірі 14,2 % річних.
В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 18.06.2008 між ВАТ "Універсал банк" та ТОВ "Уно піца" як поручителем був укладений Договір поруки № ВL3023-П1, за умовами якого Поручитель взяв на себе зобов'язання нести солідарну відповідальність у разі невиконання/неналежного виконання Позичальником умов Кредитного договору.
У зв'язку з укладенням додаткових угод до Кредитного договору 17.09.2009, 14.09.2010 та 09.09.2011, між АТ "Універсал банк" та ТОВ "Уно піца" були укладені відповідні додаткові угоди до Договору поруки.
Так, 17.09.2009 між АТ "Універсал банк" та ТОВ "Уно піца" в особі в. о. директора ОСОБА_3 було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору поруки.
14.09.2010 між АТ "Універсал банк" та ТОВ "Уно піца" в особі керівника ОСОБА_4 , було укладено Додаткову угоду до Договору поруки.
09.09.2011 між АТ "Універсал банк" та ТОВ "Уно піца" в особі директора ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду до Договору поруки.
За умовами Додаткової угоди від 09.09.2011 до Договору поруки № ВL3023-П1 від 18.06.2008 (далі - оспорювана угода), сторони погодили, що порукою забезпечуються в повному обсязі зобов'язання боржника, яким є громадянин США ОСОБА_5 , за №BL3023/K-1 від "18" червня 2008 року до Генерального договору про надання кредитних послуг №BL3023 від "18" червня 2008 року, надалі Основний договір, укладеним між Поручителем та Кредитором.
При цьому, Основний договір включає в себе будь-які Додаткові (індивідуальні) угоди до Основного договору, зокрема, але не виключно:
1. Додаткова угода №1 від "17" вересня 2009 року до Основного договору,
2. Додаткова угода №2 від "14" вересня 2010 року до Основного договору,
3. Додаткова угода №3 від "09" вересня 2011 року до Основного договору а також будь-які інші додаткові (індивідуальні) договори (угоди) до Основного договору, договори про внесення змін до Основного договору, що будуть укладені після набрання чинності цією Додатковою угодою.
Поручитель підписанням цієї Додаткової угоди підтверджує, що порукою також забезпечуються зобов'язання Боржника, передбачені Основним договором, у разі їх зміни - збільшення або зменшення, якщо така зміна обумовлена застосуванням умов Основного договору щодо збільшення або зменшення суми зобов'язань Боржника за Основним договором. При цьому, Поручитель дає свою згоду на збільшення розміру зобов'язань, забезпечених порукою за цим Договором, що виникли до підписання цієї Додаткової угоди та/або можуть виникнути в майбутньому, внаслідок чого збільшився або збільшиться обсяг його відповідальності перед Іпотекодержателем - у випадку внесення змін Кредитором та Боржником до Основного договору, або у випадку внесення Кредитором в односторонньому порядку змін до Основного договору та/або цього Договору (пункт 1).
Відповідно до пункту 2 оспорюваної угоди відповідальність Поручителя і Боржника є солідарною.
Згідно листа Головного управління регіональної статистики від 03.10.2022 за № 23- 07/889-22, доданого до пояснень ліквідатора ТОВ "Уно піца" арбітражним керуючим Бандолою О.О., за інформацією з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України станом на 01.10.2022 керівники ТОВ "Уно піца":
з 19.09.2002 - ОСОБА_6 ; з 03.10.2002 - ОСОБА_4 ; з 25.05.2011 - ОСОБА_1 .
З 08 квітня 2011 року єдиним учасником та директором ТОВ "Уно піца" є ОСОБА_1 згідно з протоколом № 04/11 загальних зборів учасників товариства від 08.04.2011.
Згідно довідки ТОВ "Уно піца" за підписом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 працює на посаді комерційного директора, за період з 01.02.2011 по 31.07.2011 його заробітна плата складає 240 000 грн.
Згідно з Протоколом № 7/11 Загальних зборів учасників ТОВ "Уно піца" від 07.09.2011, вирішено виступити поручителем за ОСОБА_5 перед ПАТ "Універсал банк" в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором з ПАТ "Універсал банк", надати повноваження ОСОБА_1 укласти (підписати) договір поруки з ПАТ "Універсал Банк" в якості забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_5 .
Звернувшись з позовом про визнання додаткової угоди недійсною ОСОБА_1 стверджує, що вона не підписувала будь-яких забезпечувальних договорів як директор ТОВ "Уно піца", зокрема і Додаткову угоду від 09.09.2011 до договору поруки, про цю угоду вона довідалась у квітні 2023 року під час розгляду заяви ліквідатора про покладення солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство ТОВ "Уно піца". Підпис від імені ОСОБА_1 , який міститься на додатковій угоді, виконаний іншою особою із наслідуванням її підпису.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ "Таскомбанк" про визнання недійсною додаткової угоди та припинення поруки відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява ОСОБА_1 від 17.05.2023 не містить висновку експерта про те, що додаткову угоду від 09.09.2011 до договору поруки № ВL3023-П1 від 18.06.2008 підписано іншою особою, а не ОСОБА_1 , а відбиток гербової печатки не належить ТОВ "Уно піца".
Крім того, суд вказав, що під час розгляду кредиторських вимог Банку до ТОВ "Уно піца" Шевченківським районним судом міста Києва у справі №761/15093/13-ц та Господарським судом міста Києва у справі № 910/18509/21 керівник ТОВ "Уно піца" ОСОБА_1 не подавала заперечень щодо недійсності додаткової угоди від 09.09.2011 до договору поруки № ВL3023-ПІ від 18.06.2008 та була обізнана про її існування.
З посилання на вказані обставини суд першої інстанції відхилив клопотання про призначення у справі судової експертизи з огляду на те, що заявником не доведено необхідність залучення експерта та призначення судової почеркознавчої експертизи у справі.
Короткий зміст ухвали та постанови суду апеляційної інстанції
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. Разом з апеляційною скаргою заявила клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи з метою підтвердження викладених у позові доводів про те, що оспорювану додаткову угоду від 09.09.2011 до договору поруки вона не підписувала.
У спростування доводів суду першої інстанції про обізнаність про додаткову угоду, з огляду на наявність підпису ОСОБА_1 на протоколі загальних зборів учасників ТОВ "Уно піца" № 7/11 від 07.09.2011, на листі від 08.09.2011, на довідці ТОВ "Уно піца" щодо ОСОБА_2 , просила також призначити експертизу названих документів, позаяк вони позивачкою також не підписувались.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 клопотання ОСОБА_1 про призначення судової експертизи задоволено. Призначено у справі №910/18509/21(910/7889/23) судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (далі - КНДІСЕ).
Ухвала мотивована тим, що для з'ясування фактичних даних, що входять до предмета доказування, а саме, обставин приналежності підпису керівника на первинних документах ТОВ "Уно піца" ОСОБА_1 , необхідні спеціальні знання.
09.10.2025 до Північного апеляційного господарського суду з експертної установи надійшли матеріали справи № 910/18509/21 (910/7889/23) та висновок експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 2361-/25-32 від 23.09.2025.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 скасовано. Прийнято нове рішення. Позов задоволено повністю. Визнано недійсною додаткову угоду від 09.09.2011 до договору поруки № BL3023-П1 від 18.06.2008, укладену між ВАТ "Універсал банк" та ТОВ "Уно піца". Визнано припиненою поруку ТОВ "Уно піца" за договором поруки №BL3023-П1 від 18.06.2008, укладеним між ВАТ "Універсал банк" та ТОВ "Уно піца". Стягнуто з АТ "Таскомбанк" на користь ОСОБА_1 13420 грн судових витрат по сплаті судового збору та 11874,24 грн судових витрат по оплаті судової експертизи.
Ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що факт фальсифікації підпису на оспорюваній угоді доведений висновком судового експерта КНДІСЕ №2361/25-32 від 23.09.2025, який складений на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 у справі № 910/18509/21(910/7889/23) про призначення судової почеркознавчої експертизи, що свідчить про відсутність волевиявлення ТОВ "Уно піца" на укладення спірного правочину та є беззаперечною підставою для визнання його недійсним відповідно до частини третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України.
Визнаючи поруку припиненою суд апеляційної інстанції вказав, що оскільки додатковою угодою № 3 від 09.09.2011 до кредитного договору була збільшена відсоткова ставка за кредитом, а додаткова угода від 09.09.2011 до договору поруки є недійсною та не створює правові наслідки для сторін, відповідно у даному випадку відбулась зміна зобов'язання без згоди поручителя, що належить визнати підставою для припинення поруки поручителя.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
До Верховного Суду з касаційною скаргою звернулось АТ "Таскомбанк", просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 та ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 у справі №910/18509/21(910/7889/23), рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 у справі №910/18509/21(910/7889/23) залишити без змін.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження зазначає обставини, визначені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Вважає, що апеляційним господарським судом:
- застосовано норми статей 15, 16 ЦК України без урахуванням висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, постанові Верховного Суду від 01.10.2024 у справі №924/922/21 (686/27230/20), враховуючи набрання законної сили рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13.09.2013 у справі №761/15093/13-ц, зокрема: щодо неналежного та неефективного способу захисту ОСОБА_1 порушених прав; щодо дотримання принципів правової визначеності та остаточності рішення; щодо принципу процесуальної економії (визначеного в т.ч. у постанові Великої Палати Верховного суду від 28.01.2020 у справі №50/311-6, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.3020 у справі №910/3009/18);
- застосовано норми статей 99, 107 ГПК України щодо призначення у справі судової почеркознавчої експертизи та відмову у призначенні повторної судової почеркознавчої експертизи без урахуванням висновків, викладених у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №4, у постановах Верховного Суду від 12.03.2024 у справі №922/5102/21, від 18.02.2021 у справі №926/1100/18, від 08.12.2021 у справі №910/18570/17; від 14.12.2021 у справі №910/9564/20; від 24.11.2021 у справі №914/1396/20; від 17.12.2020 у справі №910/7426/17;
- судове рішення у справі ухвалено без дослідження та урахування дійсних обставин та доказів у справі, зокрема не враховано наявність в матеріалах справи заяви Відповідача про застосування строків позовної давності, в протиріч правовим висновкам, які містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №914/3224/16 та у постанові від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц.
Позиція інших учасників справи
У відзиві ОСОБА_1 проти касаційної скарги заперечує, вважає, що доводи скаржника зводяться до вимог про переоцінку доказів та обставин справи, погоджується з мотивами та висновками суду апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях, вважає їх законними та обґрунтованими.
Призначення апеляційним судом судової почеркознавчої експертизи вважає правомірним та обґрунтованим з огляду на те, що факт виконання підпису у спірній додатковій угоді має визначальне юридичне значення для висновку про недійсність оспорюваного правочину.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Положення статті 202 ЦК України передбачають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 627, частина перша статті 628 ЦК України).
Згідно з частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 908/3326/19, від 10.11.2020 у справі № 910/9305/19, від 15.05.2020 у справі №904/3938/18, від 05.04.2018 у справі № 910/8493/17.
За змістом статей 203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Недодержання кожної із цих вимог є самостійною підставою недійсності правочину.
Положеннями статті 204 ЦК України передбачено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності та волевиявленню сторін, що на момент укладення договору свідомо існує об'єктивна неможливість настання правового результату, а також, що внаслідок його укладення порушені права позивача.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України).
Підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.
Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов'язки поза таким волевиявленням.
Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Тобто, як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229 - 233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов'язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.
Такі висновки щодо визнання або невизнання правочину укладеним, узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц.
Разом з тим, у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
Верховний Суд враховує, що за змістом статей 73, 98 ГПК України висновок експерта є доказом обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, тож на його підставі особа може заперечувати факт вчинення правочину.
З метою встановлення дійсних фактичних обставин справи, апеляційним судом й було призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої були поставлені питання, чи належить ОСОБА_1 підпис на Додатковій угоді від 09.09.2011.
У справі, що розглядається, висновки суду апеляційної інстанції про недійсність додаткової угоди від 09.09.2011 до договору поруки №BL3023-П1 від 18.06.2008, ґрунтуються на встановленому факті фальсифікації підпису на оспорюваній угоді, що доведений висновком судового експерта, що свідчить про відсутність волевиявлення ТОВ "Уно піца" на укладення правочину та є підставою для визнання його недійсним відповідно до частини третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України.
Такий підхід узгоджується з положеннями статей 202, 203, 207, 638 ЦК України, відповідно до яких підпис є обов'язковим реквізитом письмового правочину як персоніфікованого виразу волі сторони, а його відсутність або виконання не тією особою означає відсутність згоди сторони на укладення правочину, внаслідок чого такий правочин не створює юридичних наслідків.
У постанові від 07.06.2022 у справі № 916/3351/20 Верховний Суд роз'яснив, що наявність або відсутність відбитка печатки суб'єкта господарювання сама по собі не створює юридичних наслідків і не може замінювати підпис уповноваженої особи. Відтак, правочин, який не підписано стороною, не вважається укладеним і не породжує прав та обов'язків для неї. Саме ці висновки були правильно враховані апеляційним судом, який обґрунтовано відхилив доводи Банку щодо наявності печатки та інших формальних ознак документів як підтвердження волевиявлення позивача.
Таким чином, встановлений судом апеляційної інстанції на підставі висновку експерта факт виконання підпису у спірній додатковій угоді іншою особою має визначальне юридичне значення та обґрунтовано покладений в основу висновку про недійсність оспорюваного правочину на підставі частини першої статті 215 та частини третьої статті 203 ЦК України, оскільки додаткова угода є вчиненою за відсутності волевиявлення учасника правочину, що свідчить про її невідповідність вимогам частини третьої статті 203 ЦК України.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 26.03.2024 у справі № 911/4706/15, про те, що встановлені в справі обставини підписання договору невідомою особою можуть бути підставою для звернення позивача із позовом про визнання такого договору недійсним на загальних підстава, передбачених положеннями статей 203, 215 ЦК України.
Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим результатом недійсності договору по своїй суті "нівелювання" правового результату, породженого таким договором (тобто, вважається, що не відбулося переходу/набуття прав взагалі) (постанова Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 569/16702/19).
Обставини щодо відсутності волевиявлення позивача при укладенні додаткової угоди до договору поруки та наявністю у такій угоді підпису невстановленої особи іншими учасниками справи в порядку, визначеному положеннями статей 13, 74, 76 - 77 ГПК України не спростовано, доказів протилежного не надано.
Отже, суд апеляційної інстанції розглянув цю справу у межах заявлених позовних вимог і з наведених позивачем підстав, а також з урахуванням наданих Банком заперечень, які оцінив з відповідним обґрунтуванням.
Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України (в редакції чинній станом на дату укладення оспорюваної угоди) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Як було зазначено вище, оспорюваною додатковою угодою № 3 від 09.09.2011 до кредитного договору була збільшена відсоткова ставка за кредитом, а додаткова угода від 09.09.2011 до договору поруки визнана недійсною, що не створює юридичних наслідки для сторін, тобто у даному випадку відбулась зміна зобов'язання без згоди поручителя, що обґрунтовано визнано апеляційним судом підставою для припинення поруки поручителя.
Щодо доводів касаційної скарги про безпідставність призначення по справі судової почеркознавчої експертизи на підставі ухвали Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19).
Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (ст. 1 Закону України "Про судову експертизу").
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Дульський проти України" від 01.06.2006 експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід'ємну частину судової процедури.
За змістом частини першої статті 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
У даній справ апеляційний суд встановив наявність визначених статтею 99 ГПК України умов для призначення судової почеркознавчої експертизи, а саме, неможливість без спеціальних знань встановити, чи належить ОСОБА_1 підпис на додатковій угоді від 09.09.2011, а також на протоколі, листі та довідці, якими Банк намагався довести її обізнаність про укладення спірної угоди; відсутність у позивача оригіналів спірних документів та необґрунтована відмова суду першої інстанції у призначенні експертизи позбавили позивача можливості надати належний висновок судового експерта на стадії розгляду справи місцевим господарським судом.
Суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що відмова суду першої інстанції в задоволенні клопотання позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи призвела до того, що фактичні обставини справи, на які посилався позивач, залишилися нез'ясованими.
Отже, суд апеляційної інстанції, призначаючи експертизу, діяв у відповідності до змісту статті 99 ГПК України.
В спростування доводів касаційної скарги про безпідставне відхилення судом апеляційної інстанції клопотання Банку про призначення повторної судової експертизи у справі колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції врахував висновок експертизи від №2361/25-32 від 23.09.2025 і сумнівів у його правильності не встановив.
При цьому встановив, у поданому клопотанні про призначення повторної експертизи Банком не доведено ані необґрунтованості висновку експерта №2361/25-32 від 23.09.2025, ані його суперечності іншим матеріалам справи, ані наявності таких істотних порушень порядку проведення експертизи, які б унеможливлювали використання вказаного висновку як належного та допустимого доказу. Тож правомірно виснував про відсутність підстав для призначення повторної експертизи щодо визначення належності підпису позивача на оспорюваній додатковій угоді.
Посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду у справах №922/5102/21 та № 926/1100/18, колегія суддів відхиляє, оскільки вони лише вказують на те, що сторона має право ставити під сумнів висновок експерта та заявляти клопотання про повторну експертизу, однак не означають обов'язку суду автоматично призначати таку експертизу. Вирішальним є саме наявність обґрунтованих сумнівів у правильності висновку (чого апеляційним судом встановлено у цій справі не було), а не формальне посилання на окремі положення рекомендацій чи незгода з висновками експерта.
Відтак, доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими, спрямованими виключно на переоцінку доказів, яким уже надано належну оцінку судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неналежно обраний позивачем спосіб захисту.
Банк вважає, що апеляційний господарський суд дійшов невірного висновку про застосування ОСОБА_1 належного та ефективного способу захисту порушених прав шляхом подачі позову про визнання недійсною додаткової угоди до Кредитного договору та припинення поруки у цій справі, не зважаючи на ухвалене 13.09.2013 Шевченківським районним судом міста Києва у справі №761/15093/13-ц рішення, яким позовні вимоги АТ "Універсал Банк" задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ТОВ "Уно Піца" заборгованості за Кредитним договором в сумі 4 284 767,94 грн, що було еквівалентно 536 065,05 доларів США.
За доводами Банку, ОСОБА_1 як керівник боржника мала б заперечувати проти задоволення позовних вимог під час розгляду справи №761/15093/13-ц у Шевченківському районному суді м. Києва.
Однак, як встановив апеляційний суд, рішення у справі №761/15093/13-ц від 13.09.2013 було заочним, ОСОБА_1 не була учасником процесу, не могла заявляти відповідні доводи, ініціювати дослідження питання справжності підпису на додатковій угоді та не мала процесуальної можливості відстоювати власні права й інтереси, чим спростовуються протилежні доводи Банку.
Оскільки, саме в справі про банкрутство ТОВ "Уно піца" оскаржувана додаткова угода породжувала безпосередні правові наслідки для боржника та для самої ОСОБА_1 як особи, до якої заявлено вимоги про солідарну відповідальність, апеляційний суд правомірно визнав обраний позивачем спосіб захисту належним у конкретних процесуальних обставинах цієї справи.
Щодо доводів касаційної скарги про необхідність застосування до позовних вимог ОСОБА_1 строків позовної давності, перебіг яких, на думку скаржника, розпочався з 2.05.2011, тобто з моменту призначення ОСОБА_1 директором ТОВ "Уно піца", а відтак вона мала знати про всі угоди, укладені від імені товариства.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 464/5089/15.
Колегія суддів зазначає, що скаржник фактично підміняє встановлення реального моменту обізнаності особи про порушення її права припущенням про те, що директор товариства має знати про всі документи, які укладаються від імені товариства. Такий підхід є юридично неправильним з огляду на обставин цієї справи, де саме факт неприналежності підпису ОСОБА_1 був підтверджений висновком судової почеркознавчої експертизи №2361/25-32 від 23.09.2025.
Враховуючи наведене, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, колегія суддів керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 300 ГПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки апеляційного суду у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які послає заявник у касаційній скарзі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі ухвали та постанови.
За таких обставин, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані ухвала про призначення експертизи та постанова апеляційного суду - без змін.
Судові витрати
Дійшовши висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги та залишення без змін оскаржуваних судових рішень, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Таскомбанк" залишити без задоволення.
2. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 у справі №910/18509/21 (910/7889/23) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Огороднік К. М.
Судді Картере В. І.
Погребняк В.Я.