20 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/8584/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Товариства з обмеженою відповідальністю
«Наукові публікації» - Бурбели А.С.,
Міністерства освіти і науки України - Тур К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Наукові публікації»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 (у складі колегії суддів: Колесник Р.М. (головуючий), Сковородіна О.М., Тищенко А.І.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2025 (суддя Літвінова М.Є.)
у справі № 910/8584/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Наукові публікації»
до Міністерства освіти і науки України
про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації,
У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Наукові публікації» (далі - ТОВ «Наукові публікації») звернулося до суду з позовом до Міністерства освіти і науки України, у якому просило:
- визнати недостовірною та такою, що завдає шкоду діловій репутації ТОВ «Наукові публікації», інформацію, поширену Міністерством освіти і науки України у своєму листі від 02.06.2025 № 1/11385-25, у вигляді фактичних тверджень про те, що ТОВ «Наукові публікації» є «фабрикою статей»;
- зобов'язати Міністерство освіти і науки України протягом місяця з дня набрання законної сили судовим рішенням спростувати поширену недостовірну інформацію про ТОВ «Наукові публікації» шляхом відкликання свого листа від 02.06.2025 № 1/11385-25.
Позовні вимоги обґрунтовані обставинами поширення відповідачем у листі від 02.06.2025 № 1/11385-25 недостовірної інформації у вигляді фактичних тверджень про те, що ТОВ «Наукові публікації» є «фабрикою статей», що призвело до порушення особистих немайнових прав позивача.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у березні 2026 року ТОВ «Наукові публікації» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2025 у справі № 910/8584/25, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Стягнути з Міністерства освіти і науки України на користь ТОВ «Наукові публікації» витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги в сумі 12 112,00 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн, які позивач має сплатити у зв'язку з розглядом справи № 910/8584/25 у суді касаційної інстанції, докази розміру яких будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення судом касаційної інстанції відповідного рішення за результатом розгляду касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.04.2026 відкрито касаційне провадження у справі № 910/8584/25 за касаційною скаргою ТОВ «Наукові публікації» з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.05.2026.
Міністерство освіти і науки України у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 02.06.2025 Міністерством освіти і науки України за підписом заступника Міністра Курбатова Дениса було складено лист № 1/11385-25 «Про надання роз'яснень щодо співпраці з організаціями, які мають ознаки «фабрик статей», адресований керівникам закладів вищої освіти та наукових установ.
У цьому листі Міністерство освіти і науки України послалося на лист Директорії журналів відкритого доступу (Directory of Open Access Journals; далі - DOAJ) без дати та номеру (вх. МОН від 22.05.2025 № 24190/0/1-25), який було додано до листа відповідача від 02.06.2025 № 1/11385-25, та зазначило, зокрема, таке:
«… За цим видавництвом були визначені прояви наступної недоброчесної поведінки, зокрема:
- гарантована публікація у наукових виданнях, індексованих у Scopus та Web of Science, без дотримання належних процедур рецензування;
- зв'язок з мережею «фабрик статей» у Східній Європі та Центральній Азії - «Науковий Альянс» (Scientific Alliance) та ТОВ «Наукові публікації» (LLC Scientific Publications). …
… DOAJ наклало ембарго на засновників цих видань, що унеможливлює у подальшому подачу заявок на включення до DOAJ жодних видань, які видаються цими ж засновниками. Зняття ембарго можливе лише за умови розриву будь-яких зв'язків з сумнівними партнерами-видавцями, які мають ознаки так званих «фабрик статей», або «паперових фабрик», та подання апеляції для ретельної перевірки цього факту.
Враховуючи вищевикладене, викликає значне занепокоєння тенденція підписання меморандумів (угод) про співпрацю між так званими «фабриками статей» та закладами вищої освіти/науковими установами в Україні. Така форма співпраці є несумісною з принципами академічної доброчесності та суперечить положенням законів України «Про освіту», «Про вищу освіту» та «Про наукову і науково-технічну діяльність. Така діяльність підриває репутацію української науки на міжнародній арені та знижує рівень довіри до неї.
МОН категорично не поділяє такі підходи до провадження наукової діяльності та рекомендує утриматись від укладання будь-яких правочинів (меморандумів, договорів, угод тощо) з подібними компаніями, а також утриматись від звернень до них щодо отримання будь-яких послуг, наслідком яких може стати дискредитація наукової діяльності, а також потенційні порушення академічної доброчесності та дослідницької етики.
У зв'язку з зазначеним, Міністерство освіти і науки України закликає розірвати чинні меморандуми (угоди) про співпрацю із зазначеними в листі та іншими компаніями, які мають ознаки «фабрик статей» та припинити будь-яку спільну діяльність або зв'язки з ними. За наявними у МОН даними - 48 ЗВО України, 5 наукових установ та окремі академії є підписантами таких меморандумів станом на червень 2025 року.
У разі наявності діючого договору (меморандуму, угоди тощо) з однією або декількома такими компаніями, просимо у строк до 10 червня 2025 року надати МОН офіційне роз'яснення щодо такої співпраці та поінформувати МОН про вжиті заходи для її припинення.».
Протягом червня 2025 року на адресу Міністерства освіти і науки України від українських закладів вищої освіти та наукових установ надійшли листи, в яких останні з посиланням на лист від 02.06.2025 № 1/11385-25 повідомили позивача про розірвання укладених з ТОВ «Наукові публікації» меморандумів про співпрацю, а саме: лист Західноукраїнського національного університету від 04.06.2025 № 126- 03/1234; лист Державного податкового університету від 09.06.2025 № 1573/01-23; лист Закладу вищої освіти «Подільський державний університет» від 05.06.2025 № 01-15/439; лист Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка від 09.06.2025 № 2147/01-50/02; лист Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв від 04.06.2025 № 273; лист Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України від 10.06.2025 № 520; лист юридичного факультету Західноукраїнського національного університету від 05.06.2025 № 39; лист Вінницького національного технічного університету від 09.06.2025 № 01- 02-11/193; лист Одеського національного економічного університету від 05.06.2025 № 01-16/499; лист Черкаського державного технологічного університету від 11.06.2025 № 647/03-13; лист Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка від 03.06.2025 № 25.00/35.00-510.
ТОВ «Наукові публікації» подало до суду зазначений позов та вважає, що поширена Міністерством освіти і науки України у листі від 02.06.2025 № 1/11385-25 інформація є недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, та порушує особисті немайнові права позивача. Застосований відповідачем відносно позивача термін «фабрика статей» має негативний контекст, що вкрай негативно вплинув на ділову репутацію ТОВ «Наукові публікації»
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив та мотивував таке рішення недоведеністю позивачем тих обставин, що поширена відповідачем інформація у листі від 02.06.2025 № 1/11385-25 є недостовірною, порушує особисті немайнові права ТОВ «Наукові публікації», тобто, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, з огляду на те, що у цьому листі немає ідентифікуючої ознаки позивача - коду ЄДРПОУ, адреси та інших відомостей, які б дозволили визначити, що це стосується ТОВ «Наукові публікації».
Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення суду першої інстанції та зазначив, що Директорія журналів відкритого доступу (DOAJ) дійшла до суб'єктивного висновку про пов'язаність діяльності позивача із діяльністю «паперової фабрики» на основі власних переконань, проведеного власного аналізу та на підставі оцінки певних фактів (зокрема на основі публікацій, що є публічно доступним та з якими може ознайомитись будь-хто, в тому числі і позивач за посиланням papermills.tilda.ws/paperstanupro), що вказує на оціночність даного судження та виключає можливість віднесення такої інформації до фактичного твердження, яке могло б бути перевірене судом на предмет його відповідності дійсності. Відповідач фактично лише врахував інформацію, яка була йому донесена Директорією журналів відкритого доступу (DOAJ) та відтворив її зміст у власному листі від 02.06.2025 № 1/11385-25. У діях відповідача склад юридичного правопорушення щодо поширення ним недостовірної інформації про відповідача не встановлено, а позивачем не було надано суду жодних належних, допустимих та вірогідних доказів того, що саме інформація, зазначена відповідачем у листі від 02.06.2025 № 1/11385-25 порушує його особисті немайнові права, завдає шкоди відповідним його особистим немайновим благам чи перешкоджає йому повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, що входить до обов'язкового предмета доказування у цій справі.
У поданій касаційній скарзі ТОВ «Наукові публікації» в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень послалося на те, зокрема, що суди попередніх інстанцій абсолютно безпідставно вважали недоведеним факт порушення особистих немайнових прав позивача, оскільки відповідач не заперечує, що поширена інформація стосувалась саме позивача у цій справі, відповідач не вказував на іншого суб'єкта, якого він теоретично міг би мати на увазі; так чи інакше розірвання закладами вищої освіти та науковими установами меморандумів про співпрацю саме з Позивачем і саме з посиланням на Спірний лист беззаперечно доводить факт порушення прав саме ТОВ «Наукові публікації»;
Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову, порушив положення статей 76, 77, 78, 86 ГПК та безпідставно надав оцінку листу Директорії журналів відкритого доступу (DOAJ) (вх. МОН від 22.05.2025 № 24190/0/1-25) як належному, допустимому і достовірному доказу, який викладений англійською мовою, а також наявному в матеріалах справи неофіційному перекладу, що було надано позивачем суду не як доказ, а як додаткове джерело інформації для повного розуміння судами всіх обставин справи; за відсутності нотаріально засвідченого перекладу на українську мову суд взагалі не мав права сприймати такий лист як доказ, а отже оцінка цього листа не повинна була лягти в основу мотивувальної частини судового рішення, тому надання оцінки такому листу є самостійним порушенням норм процесуального права. При цьому скаржник послався на постанову Верховного Суду від 12.03.2025 у справі № 910/20940/21 стосовно того, що коли стороною не надано засвідченого у встановленому законом порядку перекладу документів українською мовою, такі докази визнаються неналежними та недопустимими, що унеможливлює їх дослідження та оцінку як доказів у справі при вирішенні спору по суті; та постанови від 26.02.2026 у справі № 910/16718/20 від 30.10.2024 у справі № 917/1451/22 щодо застосування господарських процесуальних норм права за відсутності подібності матеріально правових відносин.
Суди попередніх інстанції помилково віднесли викладену відповідачем у листі від 02.06.2025 № 1/11385-25 інформацію до оціночних суджень, тоді як насправді вказана інформація є фактичним твердженням щодо позивача, а її достовірність може бути перевірена.
Суд першої інстанції застосував нечинну редакцію Цивільного кодексу України (далі - ЦК), а саме частину 3 статті 277 ЦК (презумпція добропорядності), та застарілу судову практику, не врахувавши релевантні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.09.2025 у справі № 911/2702/24, від 01.07.2025 у справі № 910/4448/24, від 03.06.2025 у справі № 914/855/24, від 06.08.2024 у справі № 922/2993/21, від 06.02.2024 у справі № 910/7750/22, від 14.11.2023 у справі № 910/8562/22, від 01.10.2019 у справі № 910/13556/18, від 10.10.2018 р. у справі № 521/19965/16-ц, від 04.06.2025 у справі № 756/3297/24, від 22.01.2026 у справі № 757/32444/24-ц та в багатьох інших. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 22.01.2022 у справі № 554/7761/20 підкреслювала, що практика Верховного Суду щодо незастосування частини 3 статті 277 ЦК до правовідносин, які виникли після набрання чинності Законом № 1170-VII, є усталеною.
Суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі № 910/12422/20, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 10.07.2024 у справі № 911/2722/22, від 03.07.2024 у справі № 910/11399/23, від 26.06.2024 у справі № 914/1833/23, від 05.06.2024 у справі № № 916/2492/21, щодо необхідності застосування при вирішенні спору такого стандарту доказування як принцип вірогідності доказів.
Суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07.12.2021 у справі № 905/902/20, від 18.02.2026 у справі № 910/14711/24, від 16.09.2025 у справі № 910/8054/24 від 10.12.2024 у справі № 910/924/24, від 07.06.2023 у справі № 910/5504/21, від 15.06.2022 у справі № 910/13849/21, від 05.09.2024 у справі № 911/994/23 та в багатьох інших, щодо застосування у подібних правовідносинах статті 30 Закону України «Про інформацію» про те, що поширенням інформації вважається опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі . Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Також скаржник послався на постанови Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 927/791/18, від 23.09.2025 у справі № 910/11308/24, від 04.06.2025 у справі № 490/1923/23, від 05.06.2024 у справі № 756/14771/21, від 19.08.2020 у справі № 446/1953/16-ц, від 29.03.2023 у справі № 201/10970/21, від 09.02.2022 у справі № 577/1629/20, від 08.12.2022 у справі № 757/12172/20, щодо необхідності визначення характеру поширеної інформації та з'ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
Стаття 28 Конституції України гарантує кожній особі право на повагу до її гідності, а за частиною 4 статті 32 основного Закону кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
У статті 34 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Також відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.
У статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зазначається, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію (такі висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18, від 07.12.2021 у справі № 905/902/20).
За змістом статей 91, 94, 201 ЦК юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу. Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Частиною 1 статті 15 ЦК передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно з частиною 1 статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 275 ЦК захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту належать, зокрема, спростування недостовірної інформації (стаття 277 ЦК).
Право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, яка порушує право на ділову репутацію юридичної особи.
У статті 200 ЦК передбачено, що інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.
Основні принципи інформаційних відносин закріплено у статті 2 Закону України «Про інформацію», якими є гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
Кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію (статті 5, 7 Закону України «Про інформацію»).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 905/902/20 зазначено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, поданого на захист ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Поширенням інформації вважається опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
За змістом статті 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Отже, судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. У свою чергу, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом (подібні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 910/19082/16, від 01.10.2019 у справі № 910/13556/18, від 21.11.2019 у справі № 927/791/18, від 18.03.2021 у справі № 927/791/18).
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Lingens v. Austria» від 08.07.1986 (заява № 9815/82) зауважується, що суду необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.
Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження, необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ у справі «Бразільє проти Франції» від 11.04.2006), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (рішення ЄСПЛ у справах «Патурель проти Франції» від 22.12.2005, «ТОВ «Інститут економічних реформ» проти України» від 02.06.2016).
Тобто, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати (постанова Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/10429/18).
При вирішенні питання про визнання поширеної інформації недостовірною, має бути визначено характер такої інформації та з'ясовано, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. При цьому позивач повинен довести факт поширення недостовірної інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 73, 74 ГПК).
Згідно зі статтею 76 ГПК належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Допустимість доказів за статтею 77 ГПК полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК).
За змістом статті 86 ГПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, що розглядається, ТОВ «Наукові публікації» просило визнати недостовірною та такою, що завдає шкоду діловій репутації ТОВ «Наукові публікації», інформацію, поширену Міністерством освіти і науки України у своєму листі від 02.06.2025 № 1/11385-25, у вигляді фактичних тверджень про те, що ТОВ «Наукові публікації» є «фабрикою статей»; та зобов'язати Міністерство освіти і науки України протягом місяця з дня набрання законної сили судовим рішенням спростувати поширену недостовірну інформацію про ТОВ «Наукові публікації» шляхом відкликання свого листа від 02.06.2025 № 1/11385-25.
До позовної заяви ТОВ «Наукові публікації», між іншим, надало лист DOAJ (англійською та українською мовами), як установив суд апеляційної інстанції, такого змісту: «Шановні представники Міністерства освіти і науки України! Ми пишемо, щоб повідомити Міністерство освіти і науки України про нещодавні заходи у відповідь на зростання занепокоєння з приводу збільшення активності паперових фабрик в Україні. Слідом за нашими розслідуваннями, низку журналів було видалено з DOAJ через перевірені зв'язки з Видавництвом «Наукові журнали», яке було пов'язане з неналежною практикою паперової фабрики. Видавництво наукових журналів відоме як Scientific Alliance, Scientific Publications / Наукові публікації з псевдонімом tanu.pro через використання цього електронного домену. Були повідомлення в ЗМІ і дослідницькі публікації щодо цієї організації див. papermills.tilda.ws/paperstanupro. Ці веб-сайти організації рекламують «Замовити публікацію в журналах[sic] від Scopus/Web of Science база даних» / «Замовити публікацію в журналах із бд Scopus/Web of Science» та «Гарантія публікації наукових праць у Scopus, Web of Science (WoS), ERIH+, JSTOR, підвищення індексу Хірша» / «Тарантія публікації наукових робіт у Scopus, Web of Science (WoS), ERIH+, JSTOR, тощо. Гарантії публікації є недоречними, і ми стурбовані зв'язком цієї організації з українськими журналами. З огляду на нашу відданість академічній доброчесності, DOAJ має політику проти паперових фабрик. Якщо журнали мають будь-які зв'язки з паперовими фабриками, ми не прийматимемо їхні заявки та не відновлюватимемо їх. Тому редакційна команда DOAJ вирішила видалити перелічені нижче журнали з DOAJ через їхні зв'язки з Видавництвом наукових журналів. Ми наполегливо рекомендуємо журналу та його афілійованій установі переглянути відносини з цією організацією та перейти до більш надійного партнера. Вони мають право подати апеляцію разом із будь-якою відповідною документацією або доказами, що підтверджують, що журнал більше не пов'язаний прямо чи опосередковано з Видавництвом наукових журналів, і ми розглянемо їхні апеляції якомога швидше…».
Міністерством освіти і науки України проти позову заперечило та зазначило, зокрема, що за обставин, які склалися, Міністерство діяло в межах своїх повноважень та враховувало інформацію міжнародної професійної організації у сфері академічного видавництва та відкритого доступу - Directory of Open Access Journals (DOAJ). При цьому Міністерство, здійснюючи державну політику у сфері освіти, науки та академічної доброчесності, має право аналізувати інформацію міжнародних професійних організацій, реагувати на ризики порушення академічної етики, інформувати заклади освіти про потенційні репутаційні ризики. У листі від 02.06.2025 № 1/11385-25 Міністерство навело інформацію, яка була похідною від листа DOAJ, і не стверджувало категорично, що позивач є «фабрикою статей» у значенні встановленого юридичного факту. Навпаки, у листі використовувались формулювання: «мають ознаки»; «так званих»; «викликає значне занепокоєння»; «рекомендує утриматись». Такі мовні конструкції свідчать про припущення, оцінку, висловлення позиції, рекомендаційний характер інформації. Вони не можуть розцінюватися як категоричне твердження про встановлений факт вчинення позивачем протиправної діяльності. Використання мовних конструкцій, які свідчать про припущення або оцінку, вказує на оціночний характер висловлювань. Зазначений лист Міністерства мав рекомендаційний характер та був спрямований на забезпечення академічної доброчесності.
Суд апеляційної інстанції оцінив наявні у матеріалах справи докази, подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень, і установив таке:
- у листі Директорія журналів відкритого доступу (DOAJ) навела суб'єктивні висновки про пов'язаність діяльності позивача із діяльністю «паперової фабрики» на підставі власних переконань, проведеного власного аналізу та на підставі оцінки певних фактів (зокрема на основі публікацій, що є публічно доступним та з якими може ознайомитись будь-хто, в тому числі і позивач за посиланням papermills.tilda.ws/paperstanupro), що вказує на оціночний характер такого судження та виключає можливість віднесення цієї інформації до фактичного твердження, яке могло б бути перевірене судом на предмет його відповідності дійсності;
- Міністерство, взявши до уваги інформацію, викладену DOAJ у зазначеному листі, у власному листі від 02.06.2025 № 1/11385-25 «Про надання роз'яснень щодо співпраці з організаціями, які мають ознаки «фабрик статей» зазначив зокрема наступне: «до Міністерства освіти і науки України надійшов лист від Директорії журналів відкритого доступу (Directory of Open Access Journals (DOAJ) (вх. МОН від 22.05.2025 № 24190/0/1-25 (додається) щодо виявлених зав'язків наукових видань, засновниками яких є заклади вищої освіти України, із сумнівними видавцями, що виключені з DOAJ, зокрема через порушення публікаційної етики. Внаслідок ретельних повторних розглядів записів наукових директорію DOAJ було виявлено докази того, що такі видання пов'язані із видавництвом «Наукові журнали» (Scientific Journals Publishing House), яке наразі виключене DOAJ у зв'язку з виявленням порушень керівництв DOAJ, їх політики прозорості та належних практик наукового видавництва, а також релевантних рекомендації та керівництв Комітету з публікаційної етики (СОРЕ). За цим видавництвом були визначені прояви наступної недоброчесно поведінки, зокрема зв'язок з мережею «фабрик статей» у Східній Європі та Центральній Азії - «Науковий Альянс» (Scientific Alliance) та ТОВ «Наукові публікації (LLC Scientific Publications)…»;
- відповідач фактично лише врахував інформацію, яка була йому донесена DOAJ, з проханням перевірити;
- поширена відповідачем інформація про пов'язаність діяльності Видавництва «Наукові журнали» (що також відоме, як Scientific Alliance, Scientific Publications/ТОВ «Наукові публікації»), тобто позивача із діяльністю «паперової фабрики» відповідає дійсному змісту листа Директорії журналів відкритого доступу (DOAJ) (вх. МОН від 22.05.2025 № 24190/0/1-25), за своєю суттю не є фактичним судженням самого відповідача, а є оціночним (тобто не фактичним) судженням іншого суб'єкта, не учасника цієї справи, - Директорії журналів відкритого доступу (DOAJ), що беззаперечно виключає в діях відповідача склад юридичного правопорушення щодо поширення ним недостовірної інформації про позивача;
- позивачем не надано суду жодних належних, допустимих та вірогідних доказів того, що саме інформація, зазначена відповідачем у листі від 02.06.2025 № 1/11385-25, порушує його особисті немайнові права, завдає шкоди відповідним його особистим немайновим благам чи перешкоджає йому повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, що входить до обов'язкового предмету доказування у даній справі;
- відповідач є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності, тому направлення листа від 02.06.2025 № 1/11385-25 закладам вищої освіти та науковим установам безпосередньо свідчить про реалізацію відповідачем своїх повноважень зокрема у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти;
- сам по собі факт розірвання навчальними закладами вищої освіти та науковими установами меморандумів про співпрацю з позивачем, за відсутності належних і допустимих доказів на підтвердження певних обставин, не може безпосередньо та беззаперечно доводити те, що інформація, зазначена відповідачем у листі від 02.06.2025 № 1/11385-25, порушує особисті немайнові права позивача, завдає шкоди його особистим немайновим благам чи перешкоджає йому повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Суд апеляційної інстанції, установивши, що інформація (повідомлення), викладена в листі відповідача від 02.06.2025 № 1/11385-25 про лист Директорії журналів відкритого доступу (DOAJ) (вх. МОН від 22.05.2025 № 24190/0/1-25), та доручення закладам вищої освіти та науковим установам провести відповідну перевірку не є недостовірною інформацію, що підлягає судовому захисту шляхом її спростування, згідно з визначеним статтею 277 ЦК порядком, на підставі оцінки встановлених фактичних обставин у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 20.05.2019 у справі № 591/7099/16-ц, від 19.06.2019 у справі № 380/951/17.
При цьому суд апеляційної інстанції надав оцінку поданим сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень доказам, наявним у матеріалах справи, з урахуванням принципів належності, допустимості, достовірності та вірогідності, що не дає підстав для висновку про не врахуванням цим судом при вирішенні спору висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі № 910/12422/20, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 10.07.2024 у справі № 911/2722/22, від 03.07.2024 у справі № 910/11399/23, від 26.06.2024 у справі № 914/1833/23, від 05.06.2024 у справі № № 916/2492/21, щодо необхідності застосування при вирішенні спору такого стандарту доказування як принцип вірогідності доказів, про що зазначено скаржником у касаційній скарзі.
Доводи ТОВ «Наукові публікації», викладені у касаційній скарзі стосовно того, що переклад листа Директорії журналів відкритого доступу (DOAJ), наявний у матеріалах справи, не є належним доказом, а був наданий позивачем до позовної заяви для інформації, тому безпідставно врахований судом апеляційної інстанції як доказ, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 75 ГПК обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Як свідчать матеріали справи, у процесі розгляду справи як у суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції правильність перекладу листа Директорії журналів відкритого доступу (DOAJ) та його зміст, наданий позивачем, сторонами не тільки не заперечувався, а й визнавався, тому в силу частини 1 статті 75, статті 76 ГПК суд апеляційної інстанції обґрунтовано надав оцінку цьому доказу в контексті його належності та допустимості.
Посилання скаржника на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 12.03.2025 у справі № 910/20940/21, не приймаються до уваги, оскільки у цій справі суди, установивши, що документи, надані арбітражним керуючим та які визначені підставою позову, складені іноземною мовою і заявником не надано їх засвідчений у встановленому законом порядку переклад українською мовою, визнали зазначені докази неналежними та недопустимими, що унеможливлює їх дослідження при вирішенні спору по суті.
Натомість у справі, що розглядається, таких обставин установлено не було, а сторони не заперечували правильність перекладу листа Директорії журналів відкритого доступу (DOAJ), наданого позивачем до позовної заяви.
Позивач у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтував також тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору неправильно застосовано положення статті 30 Закону України «Про інформацію» та не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 905/902/20, від 18.02.2026 у справі № 910/14711/24, від 16.09.2025 у справі № 910/8054/24, від 10.12.2024 у справі № 910/924/24, від 07.06.2023 у справі № 910/5504/21, від 15.06.2022 у справі № 910/13849/21, від 05.09.2024 у справі № 911/994/23, а також від 18.03.2021 у справі № 927/791/18, від 23.09.2025 у справі № 910/11308/24, від 04.06.2025 у справі № 490/1923/23, від 05.06.2024 у справі № 756/14771/21, від 19.08.2020 у справі № 446/1953/16-ц, від 29.03.2023 у справі № 201/10970/21, від 09.02.2022 у справі № 577/1629/20, від 08.12.2022 у справі № 757/12172/20 щодо необхідності визначення характеру поширеної інформації та з'ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Так, зокрема у зазначених скаржником постановах Верховного Суду міститься висновок, який узагальнено зводиться до того, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Суд апеляційної інстанції, у справі, що розглядається, врахував такі висновки Верховного Суду і на підставі досліджених обставин справи, у тому числі оцінки поданих сторонами доказів, не встановив в діях відповідача складу правопорушення, що є підставою для визнання недостовірною та такою, що порушує право позивача та недоторканість ділової репутації, інформацію, наведену у листі від 02.06.2025 № 1/11385-25.
Таким чином, Верховний Суд зазначає, що наведені судом апеляційної інстанції мотиви та висновки щодо відсутності підстав для задоволення позову у цій справі, не суперечать правовим висновкам, викладеним у зазначених скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду. Водночас, необхідно зауважити, що висновок щодо наявності/відсутності підстав для задоволення позову у наведених скаржником у касаційній скарзі справах, визначався з урахуванням конкретних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, що зумовило прийняття судом відповідного рішення.
Разом із тим необхідно зазначити, що зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції не вбачається застосування цим судом при вирішенні спору положень частини 3 статті 277 ЦК у редакції, яка діяла до 19.04.2014, тому не знайшли своє підтвердження доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень зазначеної норми та не врахування у зв'язку із цим правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.09.2025 у справі № 911/2702/24, від 01.07.2025 у справі № 910/4448/24, від 03.06.2025 у справі № 914/855/24, від 06.08.2024 у справі № 922/2993/21, від 06.02.2024 у справі № 910/7750/22, від 14.11.2023 у справі № 910/8562/22, від 01.10.2019 у справі № 910/13556/18, від 10.10.2018 р. у справі № 521/19965/16-ц, від 04.06.2025 у справі № 756/3297/24, від 22.01.2026 у справі № 757/32444/24-ц, з відповідного питання.
З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, що розглядається, доводи ТОВ «Наукові публікації» про неправильне застосування судом апеляційної інстанції наведених норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.
Разом із тим відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Так, у частині 1 статті 310 ГПК наведено підстави, які є обов'язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.
Такими підставами касаційна скарга не обґрунтована.
За змістом частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Проте касаційна скарга не обґрунтована і підставами для скасування судових рішень, передбаченими у пунктах 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК.
Посилання у касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального закону щодо надання оцінки поданим сторонами доказам та встановлення обставин, що мають значення для справи, Верховний Суд вважає формальними, адже в оскаржуваному судовому рішенні скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах.
Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідно зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК. Проте у цій справі заявлена скаржником підстава оскарження судового рішення з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК є необґрунтованою, про що зазначено вище.
Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.
Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Наукові публікації» залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 у справі № 910/8584/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Берднік
Судді: В.А. Зуєв
І.С. Міщенко