18 травня 2026 року Справа № 926/2831/25
За позовом Керівника Чернівецької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Відділу освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради (1) та Західного офісу Державної аудиторської служби України (2)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія"
про визнання додаткових угод недійсними та стягнення безпідставно сплачених коштів в сумі 63000,37 грн.
Суддя Тинок О.С.
Секретар судових засідань Марущак Л.В.
Представники:
від органу прокуратури - Кініщук Л.І.
від позивача-1 - Брус М. І.
від позивача-2 - Котельбан Н.Д.
від відповідача - Савка О.Т.
Керівник Чернівецької обласної прокуратури, діючи в інтересах держави в особі Відділу освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради та Західного офісу Державної аудиторської служби України звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія", в якій просить суд:
- визнати недійсною Додаткову угоду №2/93 від 25.08.2021 до Договору №18 від 02.03.2021 про постачання електричної енергії споживачу, укладену між Відділом освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області та ТОВ “Чернівецька обласна енергопостачальна компанія»;
- визнати недійсною Додаткову угоду №3/95 від 27.08.2021 до Договору №18 від 02.03.2021 про постачання електричної енергії споживачу, укладену між Відділом освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області та ТОВ “Чернівецька обласна енергопостачальна компанія»;
- визнати недійсною Додаткову угоду №4/126 від 18.10.2021 до Договору №18 від 02.03.2021 про постачання електричної енергії споживачу, укладену між Відділом освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області та ТОВ “Чернівецька обласна енергопостачальна компанія»;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернівецька обласна енергопостачальна компанія» на користь Відділу освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області грошові кошти в сумі 63000,37 грн.
Позов обґрунтований тим, що 02 березня 2021 року між позивачем-1 та відповідачем було укладено Договір № 18 про постачання електричної енергії споживачу обсягом споживання - 211719,6 кВт/год на суму 739600,00 грн з ПДВ, за ціною 3,4932996 грн з ПДВ за 1 кВт/год, з урахуванням тарифів на розподіл та передачу електричної енергії.
Однак, у подальшому до Договору № 18 додатковими угодами внесені зміни до істотних умов, в тому числі щодо збільшення ціни за 1 кВт/год електричної енергії. Внаслідок укладення додаткових угод було порушено п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та п. 13.3 Договору № 18. Зокрема, додатковими угодами збільшено ціну за одиницю товару у порівнянні з ціною визначеною Договором № 18 більше ніж на 10%, а саме: додатковою угодою від 27 червня 2021 року № 3/95 з 25 червня 2021 року збільшено ціну за 1 кВт./год до 4,23500 грн (на 21,23 % у порівнянні з ціною, встановленою Договором № 18); додатковою угодою від 18 жовтня 2021 року № 4/126 з 01 жовтня 2021 року збільшили ціну за 1 кВт./год до 4,65808 грн (на 33,34 % у порівнянні з ціною встановленою Договором № 18).
При цьому спірними додатковими угодами збільшено ціну за одиницю товару без документального підтвердження коливання ціни на ринку.
Загалом ціна електричної енергії, визначена Договором № 18, укладеним за результатами проведеної закупівлі, внаслідок укладення додаткових угод зросла з 2,9110830079 грн з ПДВ за 1 кВт/год до 4,65808 грн за 1 кВт/год.
Управління Західного офісу Держаудитслужби у Чернівецькій області було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності позивача-1 за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2024 року. Ревізією установлено порушення вимог п. 2 ч. 4 ст. 41 Закону України від 25 грудня 2015 року «Про публічні закупівлі» та п. 13.3 Договору № 18, укладеного з відповідачем, додатковими угодами від 25 серпня 2021 року № 2/93, 27 серпня 2021 року № 3/95 та 18 жовтня 2021 року № 4/126 до Договору № 18, проведено підвищення ціни за одиницю товару без документального підтвердження коливання ціни на ринку, внаслідок чого Відділом освіти зайво оплачено 63000,37 грн за неотриману у період з 01 серпня 2021 року по 31 грудня 2021 року електричну енергію в кількості 18034,63 кВт/год, чим завдано установі матеріальної шкоди на зазначену суму.
За таких обставин, орган прокуратури вважає, що є підстави для заявлення позовних вимог щодо визнання недійсними додаткових угод від 25 серпня 2021 року № 2/93, 27 серпня 2021 року № 3/95 та 18 жовтня 2021 року № 4/126 до Договору № 18 від 02 березня 2021 року та стягнення з відповідача безпідставно сплачених коштів в сумі 63000,37 грн.
Згідно із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 серпня 2025 року, справу №926/2831/25 передано на розгляд судді Тинок О.С.
Ухвалою суду від 29 серпня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 17 вересня 2025 року.
10 вересня 2025 року Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області через відділ аналітично-статистичної роботи та ведення архіву подано суду письмові пояснення від 09 вересня 2025 року № 132413-15/1772-2025 (вх.3637).
Зміст письмових пояснень збігається із викладеними твердженнями та обставинами у позовній заяві органу прокуратури. Управління вказало, що проведеною ревізію фінансово-господарської діяльності Відділу освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2024 року було складено акт ревізії від 27 березня 2025 року № 03-33/5 підписаний об'єктом контролю 01 квітня 2025 року із запереченнями. Висновки на заперечення направлені Відділу освіти листом від 21 квітня 2025 №132403-14/828-2025. Зокрема, ревізією дотримання законодавства про закупівлі встановлено, що внаслідок укладання додаткових угод до договору про постачання електричної енергії споживачу від 02 березня 2021 року №18 із порушенням вимог п.2 ч.5 ст. 41 Закону України від 25 грудня 2015 року №922-VIII «Про публічні закупівлі», проведено підвищення ціни за одиницю товару без документального підтвердження коливання ціни товару на ринку та з порушенням умов визначених договором, внаслідок чого Відділом освіти зайво (безпідставно) сплачено ТОВ «Чернівецька обласна енергетична компанія» на суму 63000,37 грн.
Також управління зазначило, що внаслідок укладення додаткової угоди від 25 серпня 2021 року № 2/93 з 01 серпня 2021 року було збільшено ціну електричної енергії на 10,21%, від 27 червня 2021 року № 3/95 на 21,23 %, а від 18 жовтня 2021 року № 4/126 на 33,34 %, чим порушено п. 2 ч. 5 ст.41 Закону № 922, згідно якого збільшення ціни можливе до 10 відсотків. Надані на обґрунтування зміни ціни основного договору цінові довідки не відображають коливання ціни на ринку з моменту укладання Договору №18 до моменту внесення змін додатковими угодами.
З огляду на викладене у письмових поясненнях, Західний офіс Держаудитслужби в особі Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області підтримало позовні вимоги Чернівецької обласної прокуратури у справі № 926/2831/25.
11 вересня 2025 року представник відповідача через підсистему “Електронний суд» направив до суду відзив на позовну заяву (вх. №3664), в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У відзиві вказується, що при укладенні основного договору сторони погодили всі істотні умови та закріпили право на внесення змін до договору, в тому числі у порядку, передбаченому Законом України «Про публічні закупівлі», однак конкретного порядку та умов внесення змін у договір визначено не було.
З метою приведення ціни на електричну енергію, зазначеної в основному договорі, до ринкової, відповідачем на адресу позивача-1 були направлені листи з належним підтвердженням наявності факту коливання середньозваженої ціни на ринку електричної енергії та додаткові угоди.
Відповідач погоджується з доказами, наданими позивачем, в контексті коливання ціни за електричну енергію за додатковими угодами, а саме - з довідками Чернівецької торгово-промислової палати. Твердження відносно того, що відповідач порушив умови укладеного договору в частині збільшення ціни за поставлену електричну енергію, не відповідають дійсності, оскільки умовами договору передбачена можливість внесення змін у договір, у томі числі у частині зміни вартості товару після його підписання до виконання зобов'язань у випадках, визначених у статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Усі спірні додаткові угоди були підписані сторонами договору під час його дії, без зауважень та у відповідності до визначеного у договорі порядку. Споживач жодного разу не заявив про свою відмову від договору у зв'язку зі зміною ціни.
Відповідач вважає, що вимоги про визнання недійсними додаткових угод із застосуванням односторонньої реституції у вигляді стягнення 63000,37 грн, є безпідставними та суперечать вимогам чинного законодавства, тому просив застосувати наслідки їх недійсності, оскільки, двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами.
11 вересня 2025 року представник відповідача через підсистему "Електронний суд" направив до суду клопотання (вх.№3039) про зупинення провадження у справі №926/2831/25 до завершення розгляду справи №920/19/24 Великою Палатою Верховного суду.
17 вересня 2025 року прокурор подав суду відповідь на відзив (вх.№3753), в якій останній просив суд подану позовну заяву задовольнити в повному обсязі, а також подано заперечення (вх.3752) на клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
У поданій відповіді на відзив вказував, що додатковою угодою від 25.08.2021 № 2/93 до Договору № 18, ціну за одиницю товару було збільшено на 10,21 % порівняно з ціною, визначеному у Договорі № 18, чим порушено положення п. 13.3 Договору № 18 та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», згідно якого збільшення ціни можливе до 10 відсотків. Тому доводи відповідача наведені у відзиві фактично нівелюються вказаним правочином, оскільки у зв'язку із укладанням даної додаткової угоди до Договору № 18, одномоментно мало місце збільшення ціни на суму понад 10 %, визначених, як максимально допустимої.
Укладені у подальшому за ініціативи відповідача додаткові угоди № 2/93, № 3/95 та № 4/126 до Договору № 18 завідомо суперечать вимогам Закону України «Про публічні закупівлі», а необґрунтоване, без відповідної правової підстави збільшення ціни постачальником призвело до незабезпечення потреб держави в особі споживача в обсязі, визначеному договором та заявленому у тендерній документації, що прямо свідчить про недотримання вищевказаної доктрини з боку відповідача та його суперечливу поведінку. Більше того, після укладання договору і досягнення згоди сторонами щодо усіх істотних умов договору, саме дії відповідача не відповідають принципу добросовісної конкуренції серед учасників, а укладання низки додаткових угод до Договору № 18, з постійним збільшенням ціни за товар, не відповідає принципу максимальної економії та ефективності.
Також, прокурор вказує, що основний Договір № 18 від 02 березня 2021 року недійсним не визнається, а тому підстави для застосування двосторонньої реституції щодо повернення набутого майна на користь відповідача, відсутні. Більше того, позовна вимога прокурора щодо стягнення з відповідача коштів стосується повернення ним безпідставно та незаконно отриманих бюджетних коштів через необґрунтоване завищення ним ціни за одиницю предмету закупівлі при одночасному зменшенні його кількості, що була поставлена на виконання Договору № 18. В такому разі та за таких умов, твердження відповідача щодо необхідності застосування двохсторонньої реституції є безпідставним.
Ухвалою суду від 17 вересня 2025 року відкладено підготовче засідання на 01 жовтня 2025 року.
Ухвалою суду від 01 жовтня 2025 року зупинено провадження у справі № 926/2831/25 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі № 920/19/24. Постановлено після перегляду Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі № 920/19/24 учасникам справи у п'ятиденний строк повідомити суд про результат їх розгляду.
19 січня 2026 року прокурор направила до суду клопотання про поновлення провадження у справі (вх. №199), у зв'язку прийняттям Великою Палатою Верховного Суду постанови від 21 листопада 2025 року у справі №920/19/24.
Ухвалою суду від 19 січня 2026 року постановлено: поновити провадження у справі з 05 лютого 2026 року; підготовче засідання призначити на 05 лютого 2026 року.
05 лютого 2026 року представник відповідача через підсистему “Електронний суд» подав до суду письмові пояснення (вх. №531) у яких відповідач просить суд відмовити у задоволені позову.
У поданих письмових пояснення відповідач посилаючись на практику Верховного Суду обґрунтовує належність застосування двосторонньої реституції до укладених спірних додаткових угод.
Крім того, відповідач вказує, що у матеріалах справи наявні офіційні листи та цінові довідки Чернівецької торгово-промислової палати, які фіксують зміну середньозваженої закупівельної ціни електричної енергії на ринку та слугували підставою для коригування ціни відповідно до умов договору. При цьому відповідачем додатково надано витяги з ринку «на добу наперед» (РДН), які відображають реальну ринкову кон'юнктуру у відповідні розрахункові періоди. Аналіз цих витягів однозначно свідчить про те, що ціна електричної енергії на РДН стабільно та системно перевищувала середньозважену закупівельну ціну (СЗЦ), яка застосовувалася відповідачем при постачанні електричної енергії позивачу та покладалася в основу формування договірної ціни. Твердження позивача про нібито завищення вартості електричної енергії або неправомірне збагачення відповідача є економічно необґрунтованими, документально не підтвердженими та такими, що прямо спростовуються матеріалами справи, зокрема офіційними даними РДН і довідками Торгово-промислової палати.
У судовому засіданні 05 лютого 2026 року оголошено перерву до 25 лютого 2026 року.
У судовому засіданні 25 лютого 2026 року оголошено перерву до 11 березня 2026 року.
Протокольною ухвалою задоволено усне клопотання відповідача про оголошення перерви у судовому засіданні задля надання відповідачу додаткового часу. Продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів. Зобов'язано відповідача надати суду належні докази, які підтверджують викладені обставини у запереченнях щодо заявленого позову, а також процесуальні документи Верховного Суду від 26 лютого 2026 року у справі №926/407/24.
27 лютого 2026 року представник відповідача через підсистему “Електронний суд» подав до суду письмові пояснення (вх. №531) у яких повідомив результат розгляду справи №926/407/24 вищою інстанцією. Зокрема, відповідач вказав, що за результатами розгляду справу № 926/407/24 на розгляд Великої Палати передано не було, а судом касаційної інстанції прийнято відповідне рішення по суті спору, де рішення першої інстанції та постанову апеляційної інстанції залишено без змін.
10 березня 2026 року представник відповідача через підсистему “Електронний суд» подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи (вх. №974) у зв'язку із зайнятістю уповноваженого представника у іншому судовому засіданні. До клопотання долучено судову повістку про виклик до суду.
Ухвалою суду від 11 березня 2026 року відкладено підготовче засідання на 23 березня 2026 року.
20 березня 2026 року представник позивача 1 через підсистему “Електронний суд» подав до суду клопотання про розгляд справи без участі представника Відділу освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради (вх. №1287) у зв'язку із перебуванням уповноваженого представника у щорічній відпустці. До клопотання долучено розпорядження міського голови №16-в від 05 березня 2026 року про надання відпустки Брус М.І.
Ухвалою суду від 23 березня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06 квітня 2026 року.
У судовому засіданні 06 квітня 2026 року було оголошено перерву до 20 квітня 2026 року.
У судовому засіданні 20 квітня 2026 року було оголошено перерву до 04 травня 2026 року.
Прокурор, представники позивачів у судовому засіданні 04 травня 2026 року підтримали позовні вимоги, просили суд їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 04 травня 2026 року просив суд відмовити у задоволені позову.
У судовому засіданні 04 травня 2026 року було відкладено проголошення судового рішення до 13 травня 2026 року.
Водночас, судове засідання 13 травня 2026 року не відбулося, у зв'язку із оголошенням повітряної тривоги по всій території Чернівецької області (з 11 години 57 хвилин по 17 годину 58 хвилин).
Ухвалою суду від 14 травня 2026 року призначено розгляд справи по суті на 18 травня 2026 року.
У судовому засіданні 18 травня 2026 року судом проголошено скорочене рішення.
Розглянувши подані учасниками справи матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
У лютому 2021 року позивачем-1 було проведено переговорну процедуру за предметом «ДК 021:2015:09310000-5 - Електрична енергія» (ідентифікаційний номер UA-2021-02-23- 013843-b) очікуваною вартістю 739 600,00 грн, у зв'язку з двічі відміненими процедурами закупівель (UA-2021-01-05-000446-с та UA-2021-02-02-009895-а) через подання для участі в торгах менше двох тендерних пропозицій.
За результатами проведеної процедури закупівлі переможцем визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернівецька обласна енергопостачальна компанія» (далі Товариство) з ціновою пропозицією 739600,00 грн за 211739,6 кВт.
02 березня 2021 року між Відділом освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради (далі - споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" (далі - постачальник) укладено договір №18 про постачання електричної енергії споживачу (далі - договір).
Згідно з пунктом 2.1. Договору на умовах цього Договору та за результатами проведеної процедури закупівлі постачальник продає товар: електрична енергія згідно коду ДК 021:2015: 09310000-5 - Електрична енергія, споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Відповідно до пунктів 2.3.- 2.4. Договору загальна сума договору становить 739600,00 грн в т.ч. ПДВ 123266,67 грн. Сума договору може бути змінена у випадку зменшення обсягів закупівлі, зокрема урахуванням фактичного обсягу видатків споживача. Обсяг постачання: 211 719,6 кВт* год.
Початком постачання електричної енергії споживачу є дата підписання договору. Постачальник за цим договором не має права вимагати від споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, ніж визначену умовами цього договору. Договірні обсяги споживання електричної енергії визначаються Додатком № 1 до цього Договору (пункти 3.1, 3.3, 3.4. Договору).
У пункті 5.1 Договору визначено, що споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за вартістю, що визначаються відповідно до механізму визначення вартості електричної енергії, наведеним у Додатку 2 до цього Договору.
Споживач має право, зокрема: отримувати електричну енергію на умовах, зазначених у цьому договорі; купувати електричну енергію із забезпеченням рівня якості комерційних послуг, відповідно вимог діючих стандартів якості надання послуг, затверджених Регулятором, а також на отримання компенсації за порушення таких вимог, розмір якої визначено в комерційній пропозиції; отримувати відшкодування збитків від постачальника, понесених у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням постачальником своїх зобов'язань перед споживачем, відповідно до умов цього договору та чинного законодавства (підпункти 1,2,10 пункту 6.1 Договору).
Споживач зобов'язаний, зокрема: забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору (підпункт 1, пункту 6.2 Договору).
Постачальник має право, зокрема: отримувати від Споживача плату за поставлену електричну енергію (підпункт 1, пункту 7.1. Договору).
Постачальник зобов'язаний, зокрема: нараховувати і виставляти рахунки споживачу за поставлену електричну енергію відповідно до вимог та у порядку, передбачених ПРРЕЕ та цим договором; надавати споживачу інформацію про його права та обов'язки, ціни на електричну енергію, порядок оплати за спожиту електричну енергію, порядок зміни діючого постачальника та іншу інформацію, що вимагається цим договором та чинним законодавством, а також інформацію про ефективне споживання електричної енергії; відшкодовувати збитки, понесені споживачем у випадку невиконання або неналежного виконання постачальником своїх зобов'язань за цим договором (підпункти 2,3,9 пункту 7.2. Договору).
Положеннями пункту 9.1 Договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством.
Цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та укладається на строк до « 31» грудня 2021 року, а в частині розрахунків договір діє до повного виконання зобов'язань сторонами (пункт 13.1 Договору).
Відповідно до пункту 13.2. Договору крім випадків, передбачених договором та чинним законодавством, цей договір припиняється у разі: закінчення строку, призупинення дії ліцензії з провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії постачальником або її анулювання; банкрутства або припинення господарської діяльності постачальником; зміни власника об'єкта споживача, зміни електропостачальника.
Згідно із пунктами 13.3, 13.4. Договору істотні умови договору можуть бути змінені у порядку, передбаченому статтею 188 Господарського кодексу України та у випадках, визначених у частині 5 та 6 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", за наявності документально підтверджених об'єктивних обставин. У разі прийняття нових, внесення змін у чинні, набрання чинності окремих положень або нормативно-правових актів у цілому, що впливають на відносини сторін, що регулюються цим договором. Сторони зобов'язуються у відповідності до застосованих положень чинного законодавства України внести відповідні зміни до договору шляхом укладення додаткових угод до нього, в іншому випадку - сторони вправі розірвати договір.
Внесення змін до цього договору здійснюється шляхом укладення додаткових угод нього (крім повідомлень про зміну реквізитів). Припинення дії цього договору не звільняє сторони від належного виконання зобов'язань, що виникли під час дії договору (пункти 13.5 та 13.8. Договору).
Договір №18 про постачання електричної енергії споживачу від 02 березня 2021 року підписаний та скріплений печатками уповноважених осіб сторін договору.
Відповідно до пункту 1 Механізму визначення вартості електричні енергії (Додаток 3 до Договору) ціна за спожиту електричну енергію за 1 кВт/год з урахуванням тарифів на її розподіл та передачу становить 2,9110830079 грн. тому числі ПДВ 20%-0,582. Кількість 211719,6 кВт/год.
У подальшому, керуючись п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» сторонами укладено 3 додаткових угод до Договору, згідно яких було збільшено ціну на поставлену електричну енергію з одночасним зменшенням обсягу постачання електричної енергії., а саме:
- додатковою угодою від 25 серпня 2021 року № 2/93 до Договору № 18 від 02 березня 2021 року сторони домовилися, що ціна за 1 кВт/год становить 3,85000 грн з ПДВ та обсяг закупівлі на 2021 рік становить 36245,8 кВт/год. При цьому у пункті 6 передбачили, що додаткова угода набирає чинності та поширює свою дію на відносини, що виникли з 01 серпня 2021 року. Так, з 01 серпня 2021 року збільшено ціну за одиницю товару з 3,4932996 до 3,85000 грн за 1 кВт/год, тобто на 10,21 % порівняно з ціною, визначеному у основному Договорі;
- додатковою угодою від 27 серпня 2021 року № 3/95 до Договору № 18 від 02 березня 2021 року сторони домовилися, що ціна за 1 кВт/год становить 4,2350 грн з ПДВ та обсяг закупівлі на 2021 рік становить 32989,7 кВт/год. При цьому у пункті 6 передбачили, що додаткова угода набирає чинності та поширює свою дію на відносини, що виникли з 25 серпня 2021 року. Так, з 25 серпня 2021 року збільшено ціну за одиницю товару з 3,4932996 до 4,2350 грн за 1 кВт/год, тобто на 10% порівняно з ціною, визначеному у додаткові угоді від 25 серпня 2021 року № 2/93 та на 21,23% порівняно з ціною у основному Договорі;
- додатковою угодою від 18 жовтня 2021 року № 4/126 до Договору № 18 від 02 березня 2021 року сторони домовилися, що ціна за 1 кВт/год становить 4,65808 грн з ПДВ та обсяг закупівлі на 2021 рік становить 29993,35 кВт/год. При цьому у пункті 6 передбачили, що додаткова угода набирає чинності та поширює свою дію на відносини, що виникли з 01 жовтня 2021 року. Так, з 01 жовтня 2021 року збільшено ціну за одиницю товару з 3,4932996 до 4,65808 за 1 кВт/год, тобто на 10% порівняно з ціною, визначеному у додаткові угоді від 27 серпня 2021 року № 3/95 та на 33,34% порівняно з ціною у основному Договорі.
У матеріалах справи міститься довідки Чернівецької торгово-промислової палати № 927,3 від 02 серпня 2021 року (середньозважена ціна електричної енергії станом на 02 серпня 2021 року без ПДВ - 2578,52 грн, з ПДВ - 3094,22 грн ), №999 від 16 серпня 2021 року (середньозважена ціна електричної енергії станом за 10 днів серпня 2021 року без ПДВ - 2127,10 грн, з ПДВ - 2552,52 грн), та №1235 від 08 жовтня 2021 року (середньозважена ціна електричної енергії станом за вересень 2021 року без ПДВ - 2230,78 грн, з ПДВ - 2676,936 грн), які подані на підтвердження коливання ціни.
При цьому матеріали справи не містять цінові довідка, які відображають коливання ціни з моменту укладення попередньої додаткової угоди від 25 серпня 2021 року № 2/93 до моменту укладення додаткової угоди від 27 серпня 2021 року № 3/95.
11 червня 2025 року начальником Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області направлено лист-відповідь на запит Чернівецької обласної прокуратури від 30 травня 2025 року №24-2267ВИХ-25 до якого було долучено Акт №03-33/5 від 27 березня 2025 року ревізії фінансово-господарської діяльності Відділу освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2024 року.
У згаданому акті вказується, що за наслідками проведеної ревізії було встановлено, що сторонами було дотримано законодавство про закупівлі, зокрема закупівлі, проведені на виконання кроків Плану України, схваленого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 березня 2024 року № 244. Отже, сторонами на момент підписання Договору №18 були погоджені всі істотні умови: предмет, ціну та строк виконання зобов'язань за договором, як передбачено частиною третьою статті 180 Господарського кодексу України та Закону № 922. Умови підписано Договору №18 відповідають проекту договору визначеному до відмінених закупівель за процедурами відкритих торгів (UA2021-01-05-000446-с та UA-2021-02-02-009895-а).
Однак, у подальшому сторони укладали додаткові угоди: від 25 серпня 2021 року № 2/93, від 27 серпня 2021 року № 3/95, від 18 жовтня 2021 року № 4/126, де збільшували ціну електричної енергії з порушенням п. 2 ч. 5 ст.41 Закону №922, згідно якого збільшення ціни можливе до 10 відсотків.
У акті вказано, що збільшення ціни за одиницю товару здійснювалось без належного документального підтвердження коливання ціни на ринку у повні періоди, чим порушено п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону №922 та 13.3 Договору №18.
Так, проведеним розрахунком, з урахуванням фактичного обсягу спожитої електричної енергії, встановлено, що внаслідок укладання всупереч вимог п.2 ч. ст. 41 Закону №922 та п.13.3 Договору №18 додаткових угод від 25 серпня 2021 року №2/93, від 27 серпня 2021 року №3/95, від 18 жовтня 2021 року №4/126 до Договору №18 на збільшення ціни, Відділом освіти зайво оплачена 63000,37 грн за неотриману у період з 01 серпня 2021 року по 31 грудня 2021 року електричну енергію в кількості 18034,63 кВт, чим завдано установі матеріальної шкоди на зазначену суму.
Водночас, по даних бухгалтерського обліку позивачем-1 вказані вище видатки проведено за рахунок коштів місцевого бюджету по КЕКВ 2273 «Оплата електроенергії» за КПКВК МБ: 0611010 - «Надання дошкільної освіти», 0611021 - «Надання загальної середньої освіти закладами загальної середньої освіти», 0611070 - «Надання позашкільної освіти закладами позашкільної освіти, заходи із позашкільної роботи з дітьми», 0611080 - «Надання спеціальної освіти мистецькими школами», 0615031 - «Утримання та навчально-тренувальна робота комунальних дитячо-юнацьких спортивних шкіл», 0614060 - «Забезпечення діяльності палаців і будинків культури, клубів, центрів дозвілля та інших клубних закладів». Згідно розрахунку за КПКВК МБ: 0611010 Відділом освіти зайво оплачено 13948,81 грн за неотриману у період з 01 серпня 2021 року по 31 грудня 2021 року електричну енергію в кількості 3993,02 кВт, за 0611021 - 29920,74 грн (8565,18 кВт), за 0611070 - 5,14 грн (1,47 кВт), 0611080 - 4723,41 грн (1352,13 кВт), за 0615031 - 3852,36 грн (1102,79 кВт), за 0614060 - 10549,92 грн (3020,04 кВт).
20 травня 2025 року позивач-1 направляв претензію відповідачу №174 щодо повернення безпідставно сплачених коштів у розмірі 63000,37 грн.
24 червня 2025 року відповідач направив позивачу-1 відповідь на претензію №06/1772 у якій відмовився проводити повернення коштів у зв'язку із недотриманням вимог ч.3 ст. 222 ГК України , а саме без розрахунку суми, що підлягає до стягнення.
Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
До способів захисту цивільних прав та інтересів належить визнання правочину недійсним (статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України у чинній редакції на момент виникнення правовідносин).
У даній справі заявлено вимогу про визнання недійсними додаткових угод до договору №18 про постачання електричної енергії споживачу від 02 березня 2021 року на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, як таких, що укладені з порушенням вимог п.2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17).
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Як встановлено судом, позивачем-1 за результатами проведеної процедури закупівлі електричної енергії відповідно до вимог Закону України «Про публічні закупівлі» було укладено з переможцем Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернівецька обласна енергопостачальна компанія» Договір №18 про постачання електричної енергії споживачу від березня 2021 року в обсязі 211719,6 кВт/год з терміном поставки товарів з 02 березня 2021 року до 31 грудня 2021 року, ціна (тариф) електричної енергії, у тому числі диференційовані ціни (тарифи) - 2,911080079 грн за 1 кВт.год без ПДВ та 3,4932996095 грн з ПДВ. Отже, вбачається, що сторони у договорі обумовили усі істотні умови.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України (у чинній редакції на момент виникнення правовідносин) з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (частини 1 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»).
Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
Аналіз змісту спірних додаткових угод свідчить про те, що сторони укладали їх з метою зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10% з обґрунтуванням коливання ціни такого товару на ринку, при цьому не збільшуючи суму закупівлі визначену в договорі, тобто, правовою підставою для їх укладення були норми пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
За приписами пункту 8 частини 2 статті 22 Закону України «Про публічні закупівлі» тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов'язковим зазначенням порядку змін його умов.
Частиною 4 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон України «Про публічні закупівлі» не містить виключень з цього правила.
Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, що входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.
Водночас, укладаючи додаткову угоду №2/93 від 25 серпня 2021 року сторони збільшили ціну основного правочину одразу на 10,21 %.
Отже, у будь якому разі, відповідачем ініційовано порушення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» прохаючи затвердити нову ціну понад дозволений ліміт визначений відповідним положенням законодавства.
Необхідність укладення оспорюваних додаткових угод №№2-4 до договору обґрунтовано відповідачем коливанням ціни електричної енергії на ринку, на підтвердження якого (коливання) відповідачем було надано довідки Чернівецької торгово-промислової палати № 927 від 02 серпня 2021 року (середньозважена ціна електричної енергії станом на 02 серпня 2021 року без ПДВ - 2578,52 грн, з ПДВ - 3094,22 грн ), №999 від 16 серпня 2021 року (середньозважена ціна електричної енергії станом за 10 днів серпня 2021 року без ПДВ - 2127,10 грн, з ПДВ - 2552,52 грн), та №1235 від 08 жовтня 2021 року (середньозважена ціна електричної енергії станом за вересень 2021 року без ПДВ - 2230,78 грн, з ПДВ - 2676,936 грн).
Однак, вказані довідки не містять усіх періодів, що охоплюється внесеними змінами до основного правочину, а лише вибірково місять певну кількість днів у відповідному місяці. До того ж, середньозважена ціна вказана у долучених до матеріалів справи довідках має меншу ціну, аніж узгоджені сторонами основного правочину. Представник відповідача не зміг належними, достатніми та достовірними доказами обґрунтувати яким чином розраховувалась зміна ціни за 1 кВт.
Підписуючи спірні додаткові угоди №2-4 до договору №18/ від 02 березня 2021 року сторони змінили основну ціну договору у розмірі 3,4932996095 грн з ПДВ до 4,65808 грн з ПДВ, що потягло за собою зменшення кількості електричної енергії, яка підлягала поставці згідно тендерній пропозиції та основного правочину. Так, позивач-1 недоотримав 18034,63 кВт, при цьому сплатив безпідставно відповідачу 63000,37 грн.
Відповідно до частина 1 статті188 Господарського кодексу України (у чинній редакції на момент виникнення правовідносин) зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. При цьому сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це іншій стороні договору. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у 20-денний строк після одержання пропозиції повідомляє іншу сторону про результати такого розгляду.
Будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки. При цьому, така відмова покупця не надає постачальнику права в односторонньому порядку розірвати договір.
Споживач мав беззаперечне право на отримання електроенергії по ціні, визначеній в укладеному сторонами договорі, однак, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо пропозиції відповідача про збільшення ціни підписав оскаржувані додаткові угоди, внаслідок чого ціна електроенергії збільшилася на 33,34%, а обсяг поставки електроенергії за договором істотно зменшився.
Відтак, враховуючи викладене, суд вважає, що така поведінка сторін призвела до повного нівелювання результатів відкритих торгів.
Метою регулювання, передбаченого статті 41 Закону «Про публічні закупівлі», а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.
Стаття 652 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Філологічне тлумачення пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону "Про публічні закупівлі" свідчить, що зміна істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі допускається лише у випадках, прямо передбачених цією нормою. Одним із цих випадків є збільшення ціни товару, але за умови, що таке збільшення не може перевищувати нормативно визначеного відсоткового значення суми, встановленої в договорі про закупівлю, яке у пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону "Про публічні закупівлі" унормовано на рівні не більше 10 %.
До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни необхідно враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10% значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю (такий висновок міститься у пунктах 139, 140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2025 року у справі №920/19/24).
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 206, 207 постанови від 21 листопада 2025 року у справі №920/19/24 вказала, що зміни та доповнення до пункту 2 частини 5 статті 41 вказаного Закону стосуються лише встановлення альтернативного варіанту визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару та не скасовують встановлену первісною редакцією цього Закону заборону збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10%, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини 5 статті 41 Закону, повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.
Отже, у постановах від 21 листопада 2025 року у справі №920/19/24, від 24 січня 2024 року у справі №922/2321/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами у договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару у бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункті 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
При цьому, висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22 щодо застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" має універсальний характер та підлягає застосуванню до всіх правовідносин, які виникають при збільшенні ціни за одиницю товару за договором, укладеним відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі".
Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2026 року у справі №922/2121/25 структуровано та викладено, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов:
(1) відбувається за згодою сторін, зокрема шляхом підписання додаткових угод до основного договору про закупівлю;
(2) збільшення ціни має бути пропорційне збільшенню ціни цього товару на ринку в разі коливання його ціни на ринку;
(3) коливання ціни такого товару на ринку має бути обґрунтоване і документально підтверджене постачальником;
(4) ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%;
(5) така зміна може відбуватися не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю;
(6) загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.
Метою Закону України "Про публічні закупівлі" є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку (означене викладено у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2024 року у справі №924/413/24, від 15 жовтня 2024 року у справі №918/18/24, від 08 жовтня 2024 року у справі №918/728/23).
Передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний уже укладений договір і щоб не проводити новий тендер закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону України "Про публічні закупівлі"нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд вважає, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної у договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод) (постанови Верховного Суду 12 листопада 2024 року у справі №910/19784/23, від 10 вересня 2024 року у справі №918/703/23, від 02 липня 2024 року у справі №910/13579/23, від 14 травня 2024 року у справі №917/1010/22).
Означене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду викладених у пунктах 151-152 постанови від 21 листопада 2025 року у справі №920/19/24, де вказано, що інший підхід до розуміння положень пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" збільшення ціни понад 10 % ціни договору закупівлі при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої. Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі".
Згідно із узгодженою судовою практикою, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі. До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників (такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2025 року у справі №920/19/24, Верховного Суду від 19 лютого 2026 року у справі №915/1744/23, від 02 лютого 2026 року у справі №922/2121/25, від 13 січня 2026 року у справі №910/9215/24).
Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 912/1580/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 913/368/19, від 11 травня 2023 року у справі № 910/17520/21).
Отже внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди.
При цьому існування обставин, які є підставою для зміни ціни товару, повинні бути доведені належними та допустимими доказами, та такі коливання ціни товару на ринку повинні бути наявні саме на момент внесення таких змін (пункт 42.4 постанови Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 913/368/19).
В іншому випадку не досягається мета Закону, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.
Чинне законодавство про публічні закупівлі не визначає, які органи, установи чи організації мають право надавати інформацію щодо коливання цін на ринку і які документи можуть підтверджувати таке коливання. Такі органи і такі документи можуть визначатися замовником при формуванні тендерної документації, а сторонами - при укладенні договору (відповідно до тендерної документації).
Разом із тим у документах, які видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників такого коливання, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі №912/1580/18).
Одночасно постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції) (така правова позиція викладена Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18 червня 2021 року у справі №927/491/19, а також у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 915/346/18, від 12 лютого 2020 у справі № 913/166/19, від 21 березня 2019 року у справі № 912/898/18, від 25 червня 2019 року у справі № 913/308/18, від 12 вересня 2019 року у справі № 915/1868/18).).
Чинне законодавство про публічні закупівлі не визначає, які саме органи, установи чи організації мають право надавати інформацію щодо коливання цін на ринку і які документи можуть підтверджувати таке коливання. Такі органи і документи можуть визначатися замовником при формуванні тендерної документації, а сторонами - при укладенні договору (відповідно до тендерної документації).
При цьому у постанові Верховного Суду від 18 сервня 2021 року у справі № 927/491/19 зазначено, що надані цінові довідки Хмельницької торгово-промислової палати та роздруківки з сайту Державного підприємства «Оператор ринку» за своїм змістом є лише документами довідково-інформаційного характеру і фактично дублюють дані із сайту Державного підприємства «Оператор ринку» та не містять точної інформації про коливання цін на електричну енергію станом як на момент звернення відповідача з пропозиціями про внесення змін до договору, так і на момент підписання спірних додаткових угод.
Оцінюючи докази надані відповідачем в підтвердження обставин коливання ціни електричної енергії на ринку, суд вважає їх неналежними та недопустимими у розумінні ст. 76,77 ГПК України, оскільки вказані цінові довідки та роздруківки не містять відомостей та аналізу щодо динаміки ціни на електроенергію в періоди між укладенням договору та кожної окремої додаткової угоди.
З огляду на що, суд дійшов висновку, що відповідач не довів факт коливання ціни на електричну енергію на ринку в бік збільшення, що може бути підставою для зміни істотних умов договору, а також необхідність збільшення ціни, а відтак постачальником не дотримано порядку, встановленого Законом України «Про публічні закупівлі».
Зважаючи на викладене, вбачається не відповідність укладених додаткових угод №2-4 до Договору №18 від 02 березня 2021 року положенням пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», згідно з яким істотні умови договору про закупівлю можуть змінюватися після його підписання у випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Коливання цін на ринку електроенергії не може бути беззаперечною підставою для автоматичного перегляду (збільшення) погодженої сторонами ціни за одиницю товару.
Натомість, сторони послідовно збільшували вартість електроенергії, за відсутності доказів, що її вартісні показники упродовж дії договору зростали в такій прогресії, що виконання його умов стало вочевидь невигідним (збитковим) для позивача-1.
Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом України «Про публічні закупівлі» (постанова Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі №915/1868/18).
Законодавство про публічні закупівлі встановлює спеціальний порядок зміни істотних умов договору, укладеного на відкритих торгах. Споживач, як сторона договору, розпоряджався не власними коштами, а коштами місцевого бюджету, тобто коштами відповідної громади.
Відтак, таке розпорядження було неефективним, здійсненим на шкоду інтересам держави та громади, з порушенням норм Закону України «Про публічні закупівлі» та засад цивільного законодавства (добросовісного користування правами), з огляду на що, суд дійшов висновку про визнання недійсними додаткових угод №2/93 від 25 серпня 2021 року, №3/95 від 27 серпня 2021 року та №4/126 від 18 жовтня 2021 року до договору №18 про постачання електричної енергії споживачу від 02 березня 2021 року.
Додатково, судом встановлено, що укладені спірні додаткові угоди передбачали зворотною дію в часі, тобто укладались на момент вже поставленої електричної енергії.
Об'єднана палата в складі Касаційного господарського суду у постанові від 12 жовтня 2018 року у справі № 910/21671/17 дійшла однозначного висновку про неможливість та протиправність застосування частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України щодо зворотної дії додаткових угод.
Згідно з частиною 3 статті 631 Цивільного кодексу України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Водночас вказаною нормою закону не надається право сторонам застосовувати зворотну дію в часі пунктів додаткової угоди або договору, які змінюють врегульовані договірні відносини (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 червня 2018 року у справі № 910/14082/17).
З огляду на викладене, ураховуючи встановлені факти порушення норм пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" Державним підприємством «Путильське лісове господарство», яким було ініційовано внесення протиправних зміни до істотних умов договору, суд дійшов висновку, що органом прокуратури правомірно заявлено позов до відповідача-2 Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», як правонаступника Державного підприємства «Путильське лісове господарство».
Щодо вимоги про стягнення з відповідача безпідставно отриманих бюджетних коштів, суд зазначає наступне.
Уточнюючи висновок, викладений у пункті 5.29 постанови від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду у пункті 154 постанови від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України).
У свою чергу, в постанові від 26 травня 2023 року у справі № 905/77/21 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала висновок, що позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.
Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.
Згідно з частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
За приписами частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19, від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21 висловлено, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України) та застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права його учасників. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна його відчужувачу не відновлює права позивача, то судом може бути застосований іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в рамках заявлених позовних вимог.
Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2021 року у справі № 904/1907/15, роз'яснюючи застосування статей 215, 216 Цивільного кодексу України, зазначив, що двостороння реституція є необхідним правовим наслідком визнання правочину недійсним і не може бути проігнорована сторонами. Повернення всього отриманого за таким правочином є юридичним обов'язком, що виникає безпосередньо з норм закону та факту недійсності правочину.
Водночас у цій справі судом встановлено обставину, що відповідач не здійснив поставку електричної енергії на відповідну суму, а отже, відсутні передумови для застосування двосторонньої реституції відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу, положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Як встановлено судом, позивач-1 сплатив відповідачу 739456,67 грн за фактично поставлену електричну енергію в кількості 194652,00 кВт.
Ревізією Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області було встановлено, щ позивачем-1 зайво оплачена 63000,37 грн за неотриману у період з 01 серпня 2021 року по 31 грудня 2021 року електричну енергію в кількості 18034,63 кВт, чим завдано установі матеріальної шкоди на зазначену суму.
Оскільки, додаткові угоди №2-4 до договору №18 від 02 березня 2021 року визнані недійсними у судовому порядку, відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню ціна, яка визначена сторонами у Договорі №18 про постачання електричної енергії споживачу від 02 березня 2021 року у розмірі 3,4932996095 грн з ПДВ.
Відповідно, різниця між сумою фактично сплачених коштів (за цінами, які встановлювались додатковими угодами від №2/93 від 25 серпня 2021 року, №3/95 від 27 серпня 2021 року та №4/126 від 18 жовтня 2021 року та сумою, що підлягає сплаті з урахуванням ціни, погодженої у Договорі №18 про постачання електричної енергії споживачу від 02 березня 2021 року, є сумою коштів, яка була безпідставно одержана відповідачем останній зобов'язаний повернути на користь позивача-1 грошові кошти у загальному розмірі 63000,37 грн, що відповідає приписам статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.
Щодо представництва прокурором інтересів держави в особі позивачів, суд зазначає наступне.
Згідно із статтею 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Частини 3 і 5 стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
У положеннях частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19, від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19, від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 та №922/1830/19).
Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
У категорії спорів щодо визнання недійсними договорів, укладених у межах публічних закупівель, пред'явлення прокурором позову в інтересах осіб, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, має ґрунтуватися на визначенні того, яка саме особа є суб'єктом, що має безпосередній інтерес у захисті державних фінансових ресурсів та в належному виконанні договірних зобов'язань відповідно до положень Закону України «Про публічні закупівлі» (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі № 924/524/24).
Закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (такий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19, постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 923/449/18, від 25 лютого 2021 року у справі № 912/9/20, від 25 червня 2024 року у справі № 918/760/23, від 01 жовтня 2024 року у справі № 918/778/23, від 20 лютого 2025 року у справі № 910/16372/21).
Для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти слід повертати (стягувати) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету (праовва позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 березня 2024 року у справі № 904/192/22).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2025 року у справі № 920/19/24 викладено висновки про те, що у спорі за позовом прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності правочину головний розпорядник бюджетних коштів, визначений прокурором як позивач, на користь якого прокурор просить стягнути кошти (застосувати реституцію), є належним позивачем у справі, який уособлює державу, за захистом інтересів якої прокурор звернувся із цим позовом до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі №905/1907/21 відзначила, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - територіальної громади. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади. Отже засновником комунального закладу та власником її майна є територіальна громада в особі Ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов'язана контролювати виконання місцевого бюджету, зокрема законність та ефективність використання комунальним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі.
У постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі №916/2407/22 погоджуючись з висновком суду апеляційної інстанції про те, що прокурор правильно визначив позивача - Управляння освіти, оскільки Управління освіти є стороною оспорюваних правочинів, а також юридичною особою, яка може від свого імені набувати майнові права та нести обов'язки та є розпорядником бюджетних коштів, здійснює процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів згідно з законодавством України. Такі висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19.
З матеріалів справи вбачається, що Чернівецькою обласною прокуратурою було повідомлено позивачів про встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави листами № 24-3395вих-25 від 19 серпня 2025 року та № 24-3401 вих-25 від 19 серпня 2025 року та виконано приписи статті 23 Закону України «Про прокуратуру» шляхом повідомлення, зокрема ради про встановлені порушення та надання строку для вжиття заходів до поновлення порушених інтересів держави.
З огляду на викладене, у органу прокурори є обґрунтовані підстави для пред'явлення позовної заяви в інтересах держави в особі в особі Відділу освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради та Західного офісу Державної аудиторської служби України, у зв'язку із здійсненням захисту інтересів держави неналежним чином.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень статей 77, 78 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Згідно з частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд зазначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.
Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі Руїз Торіха проти Іспанії Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Стандарт доказування вірогідність доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Отже, на підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, беручи до уваги імперативно встановлену чинним законодавством заборону на зміну ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару, а також визначену пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" неможливість збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позову.
До того ж, відповідач належними, достовірними та достатніми докази не довів можливість та обґрунтованість зміни ціни основного правочину одномоментно на 10,21% шляхом укладення додаткової угоди №2/93 від 25 серпня 2021 року, що свідчить про порушення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Решта доводів учасників справи, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
Відповідно до норм статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справ.
Відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається у повному обсязі на відповідача, з вини якого виник спір.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 12, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 130, 191, 231, 232, 233, 236-241, 326, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
2. Визнати недійсною Додаткову угоду № 2/93 від 25 серпня 2021 року до Договору № 18 від 02 березня 2021 року про постачання електричної енергії споживачу, укладену між Відділом освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернівецька обласна енергопостачальна компанія».
3. Визнати недійсною Додаткову угоду № 3/95 від 27 серпня 2021 року до Договору № 18 від 02 березня 2021 року про постачання електричної енергії споживачу, укладену між Відділом освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернівецька обласна енергопостачальна компанія».
4. Визнати недійсною Додаткову угоду № 4/126 від 18 жовтня 2021 року до Договору № 18 від 02 березня 2021 року про постачання електричної енергії споживачу, укладену між Відділом освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернівецька обласна енергопостачальна компанія».
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" (58001, Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Пауля Целана, буд. 6, код 42102122) на користь Відділу освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області (59400, Україна, Чернівецька обл., м. Заставна, вул. Самоврядування, буд. 9, код 43065925) грошові кошти в сумі 63000,37 грн.
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" (58001, Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Пауля Целана, буд. 6, код 42102122) на користь Чернівецької обласної прокуратури (58000, Україна, м. Чернівці, вул. Мирона Кордуби, буд. 21, код 02910120) 12112,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.
У судовому засіданні 18 травня 2026 року було проголошено скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 233 ГПК України, у зв'язку із перебуванням головуючого судді у відрядженні, повне рішення складено та підписано 01 червня 2026 року.
Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя Олександр ТИНОК