8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"29" травня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/1022/26
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Хотенця П.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м. Харків
до Фізичної особи - підприємця Чупир Вадіма Вікторовича, м. Харків
про стягнення 206308,12 грн.
без виклику учасників справи
Керівник Салтівської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м. Харків звернулася до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Фізичної особи - підприємця Чупир Вадіма Вікторовича, м. Харків, в якій просить суд стягнути з відповідача 206308,12 грн заборгованості з орендної плати за договором оренди земельної ділянки площею 0,2929 га з кадастровим номером 6310137500:02:022:0032, розташованої за адресою: в'їзд Семиградський, 2, м. Харків за період з 07 травня 2023 року по 31 березня 2024 року. Просить покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 березня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/1022/26 та постановлено розгляд справи № 922/1022/26 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Процесуальні документи у цій справі (ухвала суду про відкриття провадження у справі) надсилалася прокурору та позивачу в електронному вигляді до його Електронного кабінету, а відповідачу поштою, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.
Прокурором ухвалу суду про відкриття провадження у справі отримано 30 березня 2026 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Позивачем ухвалу суду про відкриття провадження у справі отримано 30 березня 2026 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідачем ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано 04 квітня 2026 року, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Відзиву на позов відповідачем до суду надано не було.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до статті 114 Господарського процесуального кодексу України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
Салтівською окружною прокуратурою міста Харкова вивчаються обставини, пов'язані з законністю та правомірністю використання земельних ділянок територіальної громади міста Харкова.
Зокрема, встановлено порушення прав територіальної громади при використанні земельної ділянки за адресою: м. Харків, в'їзд Семиградський, 2.
Рішення 37 сесії Харківської міської ради 7 скликання №2236/20 від 19 серпня 2020 року "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності площею 0,2929 га (кадастровий номер 6310137500:02:022:0032) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування виробничих будівель літ. "А-2", літ. "Б-1" (майстерні) по в'їзду Семиградському, 2 та надано Фізичній особі-підприємцю Чупир Вадіму Вікторовичу (код РНОКПП НОМЕР_1 ) в оренду строком до 01 вересня 2031 року земельну ділянку комунальної власності площею 0,2929 га (кадастровий номер 6310137500:02:022:0032) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування виробничих будівель літ. "А-2", літ. "Б-1" (майстерні) по в'їзду Семиградському, 2.
На підставі вищевказаного рішення Харківської міської ради 31 березня 2021 року між Харківською міською радою (позивачем, орендодавцем) та Фізичною особою - підприємцем Чупир Вадімом Вікторовичем (відповідачем, орендарем) укладено договір оренди землі .
Відповідно до пункту 1 договору орендодавець на підставі рішення 37 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 19 серпня 2020 року № 2236/20 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку із цільовим призначенням - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, код КВЦПЗ- (11.02) - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, з кадастровим номером 6310137500:02:022:0032, яка розташована м. Харків, в'їзд Семиградський, 2.
Згідно пункту 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,2929 га.
Відповідно до пункту 3 договору на земельній ділянці розміщено об'єкти нерухомого майна - нежитлові будівлі літ. "А-2", літ. "Б-1".
Рішенням державного реєстратора Департаменту реєстрації Харківської міської ради Перепелиці М.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 57665939 від 15 квітня 2021 року зареєстровано право оренди вказаної земельної ділянки Чупир В.В. (номер запису про інше речове право: 41516985).
Згідно пункту 5 договору нормативна оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить 8837000,00 грн.
Відповідно до пункту 8 договору, договір укладено строком до 01 вересня 2031 року.
Згідно пункту 9 договору орендна плата за земельну ділянку вноситься орендарем щомісячно в грошовій формі на рахунок Державного казначейства України у Харківській області. Розмір орендної плати за земельну ділянку за рік становить 3,6 % від суми нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Відповідно до пункту 11 договору орендна плата за земельну ділянку сплачується рівними частками за місцем розташування земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Згідно підпункту б пункту 28 договору орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату у строк та в розмірі, що встановлені договором.
Відповідно до пункту 38 договору за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.
Матеріали справи свідчать про те, що за інформацією Головного управління ДПС у Харківській області, відповідач є платником орендної плати за користування земельною ділянкою, площею 0,2929 га з кадастровим номером 6310137500:02:022:0032, розташованою за адресою: в'їзд Семиградський, 2, м. Харків. Станом на 24 листопада 2025 року за відповідачем рахувалася заборгованість 465828,45 грн, а саме за податковими зобов'язаннями у 2023 році - 241263,41 грн, за податковими зобов'язаннями у період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року - 105162,50 грн та за податковими зобов'язаннями у 2025 році - 119402, 54 грн.
Згідно пункту 4 розділу 2 додатка 2 рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22 лютого 2017 року №542/17 "Про місцеві податки і збори у місті Харкові" в редакції, чинній на теперішній час, передбачено, що за період з 01 квітня 2024 року по 31 березня 2025 року встановлено ставку земельного податку за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні фізичних осіб, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, на рівні 0 відсотків від їх нормативної грошової оцінки.
Рішенням 38 сесії 8 скликання від 30 квітня 2025 року № 801/25 Харківської міської ради "Про продовження дії пільг з місцевих податків" визначено, що термін дії вказаних пільг продовжено до 30 вересня 2025 року.
Рішенням 45 сесії 8 скликання Харківської міської ради від 25 вересня 2025 року №920/25 "Про продовження пільг з місцевих податків" визначено, що термін дії пільг продовжено до 31 грудня 2025 року.
У зв'язку з вищезазначеним та пунктом 69.42 "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України, податкові повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання за 2025 рік підлягають скасуванню.
З матеріалів справи вбачається, що за 2023 рік Фізичній особі - підприємцю Чупир Вадіму Вікторовичу було нараховано заборгованість у сумі 402436,98 грн.
У подальшій інформації Головне управління ДПС у Харківській області зазначало про наявність заборгованості за 2023 рік у розмірі 241263,41 грн, тож відповідачем було сплачено 161173, 57 грн заборгованості за 2023 рік.
Проведеним перерахунком встановлено суму належної до сплати заборгованості за 1 місяць у розмірі 33536,42 грн.
Відповідно, встановлено суму належної до сплати заборгованості і за 1 день - у розмірі 1102,57 грн.
Враховуючи вищевказані законодавчі положення та проведені розрахунки, сума належної до сплати Фізичною особою - підприємцем Чупир Вадімом Вікторовичем заборгованості за 2023 рік (з 07 травня 2023 року до 31 грудня 2023 року) становить 262319,19 грн.
З огляду на сплату відповідачем 161173,57 грн заборгованості за 2023 рік, залишок несплаченої суми заборгованості становить 101145, 62 грн.
З урахуванням даних Головного управління ДПС у Харківській області та вищевказаних розрахунків, сума належної до сплати відповідачем заборгованості зі сплати орендної плати за землю за період з 07 травня 2023 року по 31 березня 2024 року становить 206308,12 грн.
Таким чином, Фізична особа - підприємець Чупир Вадім Вікторович обов'язку щодо сплати орендної плати у визначеному договором оренди землі від 31 березня 2021 року розмірі не виконав, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість зі сплати орендної плати на загальну суму 206308,12 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 23 Закону України “Про прокуратуру» визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 1 статті 24 Закону України “Про прокуратуру» визначено, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Відповідно до частини 7 статті 24 Закону України “Про прокуратуру» повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством.
Згідно частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява № 61517/00, пункт 27).
Водночас ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15 січня 2009 року, заява №42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).
Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Так, відповідно до частини 1, абзацу 1 частини 3 та абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суд.
Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".
В Основному Законі та ординарних законах не наведено переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак визначено критерії для оцінки орієнтири та умови, коли таке представництво є можливим.
Наявність інтересу і необхідність його захисту повинні базуватися на справедливих підставах, які мають бути об'єктивно обґрунтовані (доведені) і мати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не обмежується тільки зазначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов'язує обґрунтовувати наявності права на таке представництво або, інакше кажучи, вимагає пояснити (засвідчити, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор. Знову ж таки, це має бути засновано на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію у динаміці, коли суб'єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний самостійно реалізувати своє право на судовий захист.
Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
В даному випадку, як зазначив прокурор у позовній заяві, користування відповідачем земельною ділянкою без правовстановлюючих документів не лише спричинило втрати місцевого бюджету, а є і дискримінацією інших землекористувачів, які опиняються у гіршому економічному становищі поряд із суб'єктами, які ухиляються від належного оформлення відносин у земельній сфері та сплати орендної плати. Ненадходження вчасно та/або у повному обсязі платежів за використання землі, яка перебуває у комунальній власності, призводить до невиконання прибуткової частини місцевого бюджету, чим порушуються інтереси держави в особі територіальної громади.
Як стверджує прокурор, у разі, коли вичерпано можливості збалансування місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій та субвенцій відповідно до закону (стаття 66 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). Недоотримання коштів у розмірі суми орендної плати суттєво ослаблює дохідну частину місцевого бюджету та може призвести до неможливості покриття щомісячних (постійних) видатків місцевого бюджету і як наслідок до необхідності державного забезпечення збалансування місцевого бюджету. Таким чином, місцеві інтереси знаходяться у тісному зв'язку із загальнодержавними, а місцеве самоврядування і державне буття суспільства характеризуються взаємозалежністю та взаємодоповненням. Як наслідок, у разі порушення економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, порушуються й інтереси держави в цілому. Фактом не отримання коштів від орендної плати за спірну земельну ділянку місцевим бюджетом порушуються визначальні матеріальні потреби суспільства, Харківської територіальної громади, як носія єдиного джерела влади в Україні, тобто порушуються інтереси держави в цілому, оскільки ослаблюються економічні основи місцевого самоврядування, що призводить до неможливості забезпечення виконання відповідних програм розвитку.
Відповідно до статті 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (зі змінами та доповненнями) визначено статус сільських, селищних, міських рад, як органів місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (стаття 63 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи .
Згідно статті 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
При цьому, враховуючи вимоги статті 19 Конституції України, територіальна громада м. Харкова як власник спірної земельної ділянки делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
Таким чином, Харківська міська рада є органом, уповноваженим державою здійснювати повноваження у спірних правовідносинах.
Підставою для представництва інтересів держави у даному випадку є нездійснення уповноваженим органом - Харківською міською радою, захисту прав територіальної громади, а саме щодо стягнення з Фізичної особи - підприємця Чупир Вадіма Вікторовича несплаченої орендної плати за договором та відповідний позов до останнього з цим же предметом та з цих же підстав до судів не пред'являвся.
Матеріали справи свідчать про те, що Харківською міською радою, у тому числі її службовими особами, при наявності зазначених вище порушень інтересів територіальної громади м. Харкова, а саме факту несплати Фізичною особою - підприємцем Чупир Вадімом Вікторовичем орендної плати, у судовому порядку не вжито відповідних заходів та не здійснено захист порушених законних економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, територіальної громад міста та як наслідок й інтересів держави в цілому.
Про зазначені вище порушення та намір представництва інтересів держави органами прокуратури у суді в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Салтівською окружною прокуратурою міста Харкова повідомлено Харківську міську раду листами №53-103-1601вих-25 від 15 квітня 2025 року та №53-103-3538вих-25 від 06 серпня 2025 року.
Однак, Харківська міська рада не скористалася своїм правом на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про її бездіяльність та наявність у керівника Салтівською окружної прокуратури міста Харкова передбачених частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" підстав для звернення до суду з даним позовом самостійно.
Листом Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 16 травня 2025 року №4187/0/225-25 повідомлено окружну прокуратуру про те, що заходи цивільно-правового характеру щодо несплати Фізичною особою - підприємцем Чупир Вадімом Вікторовичем орендної плати, Харківською міською радою не вживались.
Відтак, прокурором здійснені всі можливі заходи щодо повідомлення уповноваженого органу про виявлені порушення законодавства та можливості захистити інтереси територіальної громади в судовому порядку.
За таких умов, бездіяльність уповноваженого державного органу щодо звернення до суду з позовом вказує на нездійснення цим органом захисту інтересів держави та є підставою для представництва прокурором в суді інтересів держави в даному випадку.
У постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду, надаючи висновок щодо застосування приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру", вказала, що звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме, подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави тощо), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
З огляду на зазначене, звертаючись до суду із цим позовом, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 Господарського процесуального кодексу України обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді та визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави.
Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами прокурора про необхідність у даній справі здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Згідно статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до статтей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі продажу права оренди земельної ділянки.
Згідно статті 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату, аналогічну норму містить і статті13 Закону України "Про оренду землі".
Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".
Відповідно до статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Згідно частин 1-2 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Частиною 3 статті 22 Закону України "Про оренду землі" визначено, що розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно статті 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Плата за землю обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 271.1.1 статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування платою за землю є нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.
Нормативне регулювання визначення розміру орендної плати за оренду земельних ділянок державної або комунальної власності відбувається за імперативно встановленою формулою множення нормативної грошової оцінки на коефіцієнт, який погоджується сторонами в договорі, але у законодавчо встановлених межах. Розмір нормативної грошової оцінки згідно з наведеними вище законодавчими нормами встановлюється відповідним органом місцевого самоврядування.
Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до статті 36 Закону України "Про оренду землі" у разі невиконання зобов'язань за договором оренди землі сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.
Згідно частини 1 статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статей 526 та 525 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.
Відповідно до статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином на відповідача покладається судовий збір у розмірі 2662,40 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 165, 196, 201, 208-210, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Чупир Вадіма Вікторовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) 206308,12 грн заборгованості з орендної плати за договором оренди земельної ділянки площею 0,2929 га з кадастровим номером 6310137500:02:022:0032, розташованої за адресою: в'їзд Семиградський, 2, м. Харків за період з 07 травня 2023 року по 31 березня 2024 року.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Чупир Вадіма Вікторовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4; код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) 2662,40 грн судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "29" травня 2026 р.
СуддяП.В. Хотенець