65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"01" червня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/1046/26
Господарський суд Одеської області у складі судді Мусієнко О.О.,
розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Булавка-Транс» (44301, Волинська обл., м. Любомль, вул. Відродження, буд. 1, кв. 9)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Банкир Логістікс» (65003, м. Одеса, вул. Гефта Миколи, буд. 1/5)
про стягнення 132 448, 85 грн
1. Короткий зміст позовних вимог.
19.03.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю “Булавка-Транс» (далі - ТОВ “Булавка-Транс», позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом, (вх. № 1073/26 від 23.03.2026), про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Банкир Логістікс» (далі - ТОВ “Банкир Логістікс») загальної суми заборгованості в розмірі 132 448, 85 грн, яка складається з: 112 729 грн - основної суми заборгованості згідно договірних зобов'язань між сторонами відповідно до договору № БК10072025 від 10.07.2025, 2103, 24 грн - 3% річних, 17 616, 61 грн - пені у вигляді подвійної ставки НБУ та стягнення понесених витрат на сплату судового збору в розмірі 3328 грн, та витрат на правничу допомогу в розмірі 8500 грн.
2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Вказаною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз'яснено про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч. 7 ст. 252 ГПК України.
Ураховуючи наявність електронних кабінетів у позивача та у відповідача ухвала суду від 25.03.2026 була доставлена до їх електронних кабінетів 25.03.2026 та до електронного кабінету представника позивача 25.03.2026, про що свідчать відповідні довідки про доставку електронного документу, сформовані за допомогою Комп'ютерної програми “Діловодство спеціалізованого суду».
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 7 ст. 6 ГПК України у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система. Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу. Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Частиною 1 ст. 232 ГПК України передбачено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.
Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (ч. 6 ст. 242 ГПК України).
Згідно з ч. 11 ст. 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Отже, ГПК України передбачено два способи надсилання судового рішення: (1) в електронній формі - через “Електронний кабінет» та (2) шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Тобто, ухвала суду від 25.03.2026 була надіслана позивачу та відповідачу у відповідності до вимог ГПК України.
Суд також бере до уваги, що сторони мали можливість ознайомитись з усіма процесуальними документами у справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua), який є відкритим для доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень»).
Таким чином, матеріали справи свідчать про належне повідомлення учасників справи про відкриття провадження у справі та встановлення процесуальних строків, а також створення учасникам судового процесу належних умов для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень.
З огляду на викладене господарський суд доходить висновку про належне повідомлення як позивача, так і відповідача про розгляд судом даного спору.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
Водночас суд зауважує, що відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Зі змісту ст. 165 ГПК України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно з ч. 4 ст. 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Щодо строку розгляду справи.
У відповідності до ч. 1 ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.
Частиною 4 ст. 11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродньо встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Ураховуючи викладене, суд, зважаючи на необхідність забезпечення доступу до правосуддя в умовах воєнного стану, розглянув справу № 916/1046/26 поза межами строку, встановленого ст. 248 ГПК України, в розумний строк згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
3. Позиція учасників справи.
Доводи позивача - ТОВ “Булавка-Транс».
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № БК10072025 від 10.07.2025 про перевезення вантажів щодо сплати заборгованості за надані позивачем послуги перевезення.
Скерована 05.03.2026 позивачем відповідачу претензія з вимогою здійснити оплату в семиденний термін останнім була отримана 09.03.2026, однак станом на 19.03.2026 жодної оплати не надійшло.
Враховуючи прострочення оплати позивачем згідно положень ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611, ст. 625 ЦК України, а також положень п. 5.9. договору нараховано відповідачу пеню у розмірі 17 616, 61 грн та 3 % річних у розмірі 2103, 24 грн
Правову позицію обґрунтовує приписами ст. ст. 11, 509, 525, 530, 599, 610, 626, 627, 629, 909 ЦК України, ст. ст. 173, 174, 175, 193, 202, 307 ГК України, а також положеннями ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».
Оскільки відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами до суду не надав, суд у відповідності до ч. 13 ст. 8, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 5 ст. 252 ГПК України, враховуючи, що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами.
4. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Між ТОВ “Банкир Логістікс» як замовником та ТОВ “Булавка-Транс» як виконавцем 10.07.2025 укладено договір № БК10072025 перевезення вантажів (далі - договір), п. 1.1. якого передбачено, що за цим договором замовник доручає виконавцеві виконати перевезення вантажів у транспортних засобах у межах України та в міжнародному сполученні, а виконавець зобов'язується доставити власним або залученим автомобільним транспортом надані замовником вантажі до пункту призначення в обумовлені сторонами термін та видати їх уповноваженій на одержання вантажу особі - вантажоодержувачу, а замовник зобов'язується своєчасно оплатити послуги перевезення.
У відповідності до п. 1.2. договору окрім безпосереднього здійснення перевезення, виконавець може взяти на себе зобов'язання - за плату надати замовникові транспортно-експедиційні послуги з організації перевезення вантажу у транспортних засобах.
Згідно з п. 2.2. договору на кожне перевезення оформляється заявка, яка складається в письмовому вигляді, підписується повноважною особою замовника, скріплюється печаткою та в сканованому вигляді передається виконавцю за допомогою електронної пошти та є невід'ємною частиною договору. В заявці мають міститися наступні дані: маршрут руху; найменування вантажу; вага, властивості вантажу, що вимагають особливих умов або запобіжних заходів для збереження вантажу під час перевезення, розмір та умови оплати, адреси місць завантаження і розвантаження вантажу, дати і часу завантаження, розвантаження (терміни доставки) вантажу, особливі умови, та обов'язково зазначатись реквізити цього договору.
Виконавець зобов'язаний: здійснювати надання послуг замовнику відповідно до заявки та іншими дорученнями, наданими замовником, суворо дотримуючись умов одержуваного замовлення; здійснювати перевезення вантажів за заявками замовника, з дотриманням термінів доставки та цілісності вантажу; не пізніше ніж через 14 календарних днів з моменту розвантаження вантажу передати замовнику оригінали TTH/CMR, рахунки, податкової накладної та акту про надання послуг з перевезення вантажу, що підтверджують виконання послуг у рамках даного договору та є підставою для проведення розрахунків (п. п. 3.1.1., 3.1.3., 3.1.9. договору).
Замовник зобов'язаний своєчасно, в строки і на умовах, передбачених цим договором, здійснювати оплату послуг виконавця (п. 3.3.10. договору).
Пунктом 4.1. договору передбачено, що загальна вартість (ціна) цього договору є загальною сумою усіх плат, сплачених замовником виконавцю за цим договором, яка сторонами не обмежується і визначається на підставі фактично наданих виконавцем послуг по перевезенню (доставці) вантажу. Вартість кожного перевезення (розмір оплати) погоджується сторонами в заявці на кожне окреме перевезення.
За положеннями п. 4.2. договору розрахунки за надання послуг між виконавцем і замовником проводяться в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок виконавця на підставі виставлених рахунків.
У відповідності до п. 4.4. договору замовник здійснює оплату за виконані перевезення протягом 14 (чотирнадцять) календарних днів з моменту отримання пакету документів, передбаченого п. 3.1.9. даного договору. Підпис обох сторін на акті про надання послуг з перевезення вантажу засвідчує факт отримання замовником пакету документів, що підтверджують виконання перевезення, а саме: TTH/CMR з відміткою про отримання вантажу вантажоодержувачем або інший документ, що відображає шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення, рахунок, податкова накладна та акт про надання послуг з перевезення вантажу.
Згідно з п. 5.2. договору кожна сторона має виконувати свої зобов'язання належним чином, надаючи іншій стороні всіляке сприяння у виконанні нею своїх зобов'язань.
У разі порушення термінів оплати послуг з перевезення вантажу, замовник виплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний календарний день несвоєчасного виконання зобов'язань (прострочення платежу) (п. 5.9. договору).
За положеннями п. 9.1. договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.
Пунктами 9.2., 9.3. договору передбачено, що строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 9.1. цього договору, та закінчується 31 грудня 2025 року. Якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення терміну дії даного договору не сповістить іншу сторону письмово про його розірвання, термін дії цього договору автоматично пролонгується на кожен наступний календарний рік. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Договір підписаний позивачем та відповідачем, скріплений їх печатками.
Між ТОВ “Банкир Логістікс», як замовником, та ТОВ “Булавка-Транс», як виконавцем, була складена заявка на автоперевозку 10/07/25/1 про погодження наступних послуг та їх вартості: замовник - ТОВ “Банкир Логістікс»; перевізник - ТОВ “Булавка-Транс»; дата подачі - 15.07.2025; адреса завантаження - Гданськ, Польща; митне оформлення - Харків, Україна; вигрузка - Дергачі, Україна; найменування вантажу/вага - 22, 534 т, плівка; обладнання (тип/номер) - MAN AC 3178 HM SCHMITZ AC3751 XF, FY531375; особливі умови - тент; вид та форма оплати - 2700 дол б/т за авто. Оплата 14 днів по оригіналам.
Заявка на автоперевозку 10/07/25/1 підписана позивачем та відповідачем, скріплена їх печатками, та в якій зазначено, що замовник гарантує оплату відповідно до умов договору та цієї заявки.
Між ТОВ “Банкир Логістікс», як замовником, та ТОВ “Булавка-Транс», як виконавцем, був складений акт надання послуг № 1151 від 21.07.2025 на підставі заяви № 10/07/25/1 від 10.07.2025 до договору № БК10072025 від 10.07.2025 та згідно якого виконавцем були виконані наступні роботи (надані такі послуги): транспортні послуги з міжнародного перевезення автомобілем AC3178HM/AC3751XF за маршрутом: 80-718 Гданськ, Польща - м/п Ягодин на суму без ПДВ 37 600 грн; транспортні послуги з міжнародного перевезення автомобілем AC3178HM/AC3751XF за маршрутом: м/п Ягодин - с. Дергачі, Харківська обл. (Україна) на суму без ПДВ 72 129 грн; загальна вартість робіт (послуг) склала без ПДВ 112 729 грн та загальна вартість робіт (послуг) із ПДВ - 112 729 грн; замовник претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.
Акт надання послуг № 1151 від 21.07.2025 підписаний позивачем та відповідачем, скріплений їх печатками.
Позивач виставив відповідачу рахунок на оплату № 1151 від 15.07.2025 на загальну суму із ПДВ 112 729 грн.
Позивач засобами поштового зв'язку направив відповідачу претензію від 05.03.2026, в якій вказав, що 15.07.2025 ним було виставлено рахунок на оплату послуг на суму 112 729 грн, проте станом на 05.03.2026 оплата відповідачем так і не була проведена; якщо в семиденний строк від дня пред'явлення претензії відповідач не виконає оплату послуг у розмірі 112 729 грн за банківськими реквізитами позивача, даний спір буде передано до господарського суду для захисту прав та інтересів з позовною заявою.
Факт направлення претензії від 05.03.2026 позивачем відповідачу підтверджується описом вкладення, накладною № 4300600214819 та фіскальним чеком АТ “Укрпошта».
Згідно відомостей «трекінг» АТ «Укрпошта» претензію від 05.03.2026 відповідач отримав 09.03.2026.
5. Позиція суду.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду (ст. 251 ЦК України).
В силу ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Частиною 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
За ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення (ч. 1 ст. 908 ЦК України).
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК України).
Згідно з ч. 2, 3 ст. 909 ЦК України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частинами 1 та 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно із ст. ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що на виконання умов договору № БК10072025 від 10.07.2025 перевезення вантажів позивач надав відповідачу транспортні послуги з міжнародного перевезення, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними CMR № 1407/5 та № 1407/6, підписаним сторонами актом надання послуг № 1151 від 21.07.2025 на суму 112 729 грн.
Акт підписаний без зауважень та заперечень, що свідчить про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором у повному обсязі.
Акт було підписано обома сторонами в паперовій формі, скріплено печатками обох сторін, він має всі необхідні реквізити, а тому є належним первинним документом, що засвідчує господарську операцію. Таким чином, надання послуг є документально підтвердженим та прийнятим замовником без заперечень та зауважень, жодних заперечень проти поставлених послуг чи обсягу переданих документів замовник не висловлював, а перевізник не отримував, жодні претензії по якості, кількості послуг не надходили.
Таким чином, відповідач, отримав документи позивача щодо перевезення вантажу за заявкою на автоперевозку 10/07/25/1, актом надання послуг № 1151 від 21.07.2025 на суму 112 729 грн, фактично погодив, підписав, однак, свій обов'язок з оплати отриманих від позивача послуг, не виконав.
Ураховуючи умови п. 4.4. договору № БК10072025 від 10.07.2025 перевезення вантажів, дату підписання відповідачем акту надання послуг, а саме 21.07.2025, оплату останній за виконані перевезення повинен був здійснити до 04.08.2025 року.
Відповідач доказів виконання зобов'язань або неможливості такого виконання за договором № БК10072025 від 10.07.2025 перевезення вантажів щодо оплати в повному обсязі отриманих послуг не надав, доказів врегулювання спору мирним шляхом не направив; заявлених до нього вимог не спростував, тому грошове зобов'язання не припинилося виконанням, проведеним належним чином.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд зазначає, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача основної суми заборгованості у розмірі 112 729 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Ураховуючи те, що відповідач у встановлений строк грошове зобов'язання не виконав, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 17 616, 61 грн та 3 % річних у розмірі 2103, 24 грн.
Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми пені у розмірі 17 616, 61 грн судом встановлено, що такий розрахунок є арифметично невірним, у зв'язку з чим зробив власний:
за період з 05.08.2025 - 31.12.2025; 112 729,00 (сума боргу) x (2 x 15,50 : 365) x 149 днів (прострочення) : 100 = 14 265, 62 грн;
за період з 01.01.2026 - 29.01.2026; 112 729,00 (сума боргу) x (2 x 15,50 : 365) x 29 днів (прострочення) : 100 = 2 776,53 грн;
за період з 30.01.2026 - 04.02.2026; 112 729,00 (сума боргу) x (2 x 15,00 : 365) x 6 днів (прострочення) : 100 = 555,92 грн.
Таким чином, загальна сума пені становить 17 598, 07 грн.
Заперечень щодо правильності здійснених розрахунків відповідач не подав.
Відтак, з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 17 598, 07 грн.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі ж висновки викладені в постановах Верховного Суду від 22.07.2025 у справі №910/4747/24, від 20.05.2025 у справі №916/2098/24.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних втрат є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція) (див. правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 910/21124/20, від 13.03.2024 у справі № 904/5899/21).
Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3 % річних в розмірі 2103, 24 грн, судом встановлено, що такий розрахунок є арифметично і методологічно правильний. Заперечень щодо правильності здійснених розрахунків відповідач не подав.
Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3 % річних в сумі 2103, 24 грн.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ “Булавка-Транс» цілком обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, а тому підлягають задоволенню частково.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, витрати на оплату позову судовим збором у розмірі 3328 грн, понесені позивачем, підлягають частковому відшкодуванню йому за рахунок відповідача у розмірі 3327, 53 грн - пропорційно розміру задоволених позовних вимог (132 430, 31 х 3328 : 132 448, 85).
Щодо витрат на професійну правничу допомогу
Відповідно до ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 8500 грн.
Пунктом 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 16 ГПК України).
Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 16 ГПК України).
Відповідно до ст. 26 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (ст. 1 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).
Гонорар у відповідності до ст. 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність» є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю (постанова Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19).
При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 3 ст. 126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 6 ст. 126 ГПК України передбачено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При визначенні розміру суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Зокрема, визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанов Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Суд зауважує, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 923/560/17, від 10.11.2021 у справі № 329/766/18, від 19.07.2022 у справі № 910/6807/21.
Інтереси позивача - ТОВ “Булавка-Транс» у справі № 916/1046/26 представляв адвокат Назарук Ю.В. згідно ордеру на надання правничої допомоги серії АС № 1179246 від 19.03.2026, виданого на підставі договору про надання правничої допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги від № 03/03/2026 від 03.03.2026.
Судом встановлено, що на підтвердження факту надання правничої допомоги та понесення витрат на професійну правову допомогу адвоката в сумі 8 500 грн надано: розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, згідно якого були проведені наступні дії: здійснення досудового врегулювання у вигляді претензії - 1 500 грн, складання позовної заяви з додатками і розрахунком ціни позову - 7 000 грн, що загалом - 8 500 грн; квитанцію до прибуткового касового ордера № 2 від 19.03.2026 на суму 8 500 грн.
Відповідач заяву про зменшення витрат на правничу допомогу не подав, а також не висловлював заперечень щодо їх розміру.
Таким чином, дослідивши та оцінивши додані позивачем до позовної заяви документи, дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, а також документи, наявні у судовій справі, докази, якими підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, та, зважаючи на принципи співмірності та розумності судових витрат, суд доходить висновку про стягнення з відповідача таких витрат в розмірі 8500 грн.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Банкир Логістікс» (65003, м. Одеса, вул. Гефта Миколи, буд. 1/5; ідентифікаційний код юридичної особи: 43804301) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Булавка-Транс» (44301, Волинська обл., м. Любомль, вул. Відродження, буд. 1, кв. 9; ідентифікаційний код юридичної особи: 42911896) основну суму заборгованості у розмірі 112 729 грн (сто дванадцять тисяч сімсот двадцять дев'ять гривень), пеню у розмірі 17 598, 07 грн (сімнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто вісім гривень, сім копійок), 3 % річних у розмірі 2103, 24 грн (дві тисячі сто три гривні, двадцять чотири копійки), судовий збір у розмірі 3327, 53 грн (три тисячі триста двадцять сім гривень, п'ятдесят три копійки) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8500 грн (вісім тисяч п'ятсот гривень).
3. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст. 256 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено та підписано 01 червня 2026 року у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді з 25.05.2026 по 29.05.2026.
Суддя О.О. Мусієнко