65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"25" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/2799/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Рога Н.В., секретаря с/з Граненко М.М., розглянув заяву Фізичної особи-підприємця Пономаренко Оксани Олександрівни (вх.№2-835/26 від 30.04.2026р.) про розстрочення виконання судового рішення у справі №916/2799/25
За позовом: Товариства з додатковою відповідальністю «Альянс Україна» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 21-Г, код ЄДРПОУ 32253696)
До відповідача: Фізичної особи-підприємця Пономаренко Оксани Олександрівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про відшкодування шкоди
Представники сторін:
Від позивача: Корнілов Л.О. - на підставі ордера серії АА №1602438 від 02.01.2023р.
Від відповідача: не з'явився.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 02.12.2026р., залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2026р., позовну заяву Товариства з додатковою відповідальністю «Альянс Україна» (далі - ТДВ «Альянс Україна») до Фізичної особи-підприємця Пономаренко Оксани Олександрівни (далі - ФОП Пономаренко О.О.) про стягнення збитків у розмірі 921 673 грн 14 коп. задоволено повністю, стягнуто з ФОП Пономаренко Оксани Олександрівни на користь ТОВ "Альянс Україна" збитки у розмірі 921 673 грн 14 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 13 825 грн 10 коп.
09 квітня 2026р. судом видано наказ про примусове виконання рішення.
30 квітня 2026р. на адресу суду надійшла заява (вх.№2-835/26 від 30.04.2026р.) Фізичної особи-підприємця Пономаренко Оксани Олександрівни про розстрочення виконання судового рішення у справі №916/2799/25.
В обгрунтування заяви відповідач зазначає, що у зв'язку з початком широкомасштабної збройної агресії вся територія України, в тому числі Одеська область та селище Усатово Одеської області, неодноразово зазнавала ракетних атак або атак ударних БПЛА збройними силами Російської Федерації, що триває і досі та, внаслідок таких обставин, ФОП Пономаренко О.О. позбавлена можливості належним чином здійснювати господарську діяльність та здійснювати перевезення вантажів, адже інфраструктура портів не дозволяє забезпечити безпечні умови для перевезення вантажів.
Внаслідок цього, на твердження ФОП Пономаренко О.О., вона вимушена тимчасово призупинити перевезення вантажів, що обумовлено існуванням підвищеного рівня загроз для водіїв та вантажу, пов'язаних із регулярними ракетними та безпілотними атаками, обстрілами території селища Усатово Одеської області та міста Одеси, портової зони, а також систематичними діями держави-агресора, спрямованими на створення атмосфери небезпеки та психологічного тиску на мирних мешканців та наведені несприятливі обставини привезли до незадовільного фінансового стану відповідачки.
Крім того, відповідачка зазначає, що її фізичний, моральний та психологічний стан погіршився, у неї діагностовано гіпертонічну хворобу ІІ ст. ризик 3.
Відповідачка також зазначає, що на теперішній час нею вживаються заходи для погашення заборгованості по судовому рішенню у даній справі, однак, не вистачає грошових коштів для повного погашення боргу, адже ФОП Пономаренко О.О. має значні видатки, які вплинули на її фінансовий стан. Так, за 2025 рік ФОП Пономаренко О.О. сплачено 197 411,00 грн податків, 103 822,00 грн заробітної плати, 50 671,52 грн ПДВ та РКО, 2 244 693,37 грн інших видатків (оплата дизельного палива, запчастин до транспортних засобів, тощо).
Враховуючи усе вищевикладене, на думку відповідачки, наразі наявні підстави для задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду про стягнення з ФОП Пономаренко О.О. збитків у розмірі 921 673 грн 14 коп. та витрат по сплаті судового збору у розмірі 13 825 грн 10 коп., разом 935 498,24 грн, на 12 місяців рівними платежами по 77 958 грн 19 коп. на місяць.
Ухвалою суду від 11.05.2026р. повідомлено сторін про призначення судового засідання для розгляду заяви про розстрочення виконання судового рішення на 19.05.2026р.
13 травня 2026р. до суду від позивача надійшли заперечення на клопотання про розстрочення (вх.№16683/26 від 13.05.2026р.), згідно яких ТДВ «Альянс Україна» зазначає, що введення воєнного стану, загроза обстрілів та повітряні тривоги є загальновідомими фактами, які впливають на всіх без винятку громадян та суб'єктів господарювання в Україні, у тому числі й на позивача.
Позивач вважає, що відповідачка не довела об'єктивного причинно-наслідкового зв'язку між загрозами обстрілів та абсолютною неможливістю виконати саме це грошове зобов'язання.
Окрім того, на думку позивача, ці дані повністю спростовуються матеріалами справи, оскільки саме перевезення, внаслідок якого виник спір, було здійснено 16.11.2023 р., тобто під час воєнного стану.
Крім того, як зазначає позивач, відповідачкою не надано жодних доказів, які підтверджували її фінансовий стан на момент подання заяви. Докази, на які посилається відповідачка, підтверджують реалізацію підприємницької діяльності за 2025 рік, але ніяк не підтверджують неможливість погашення заборгованості за судовим рішенням.
Також позивач звертає увагу суду на те, що подана заява про відстрочення виконання рішення суду не містить жодних посилань, доводів, доказів на підтвердження того, що за час розстрочення та відстрочення ФОП Пономаренко О.О. покращить свою економічну ситуацію.
Якщо все ж таки суд дійде висновку про необхідність розстрочення, то враховуючи суму заборгованості у розмірі 921 673, 14 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 13 825,10 грн та статус відповідачки як суб'єкта підприємницької діяльності, позивач вважає, що для повного погашення заборгованості достатньо терміну у чотири місяці, та цей термін не буде надмірним, не порушуватиме баланс інтересів сторін та процесуальне законодавство.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 331 ГПК України, позивач просить у задоволенні заяви ФОП Пономаренко Оксани Олександрівни про розстрочення виконання рішення Господарського суду Одеської області від 02.12.2025 р. у справі № 916/2799/25 відмовити.
В судовому засіданні 19.05.2026р. представник позивача проти задоволення заяви про розстрочення судового рішення заперечує.
Представник відповідачки згідно заяви (вх.№18085/26 від 25.05.2026р.) просив здійснювати розгляд заяви без його участі.
Розглянув матеріали справи, заяву ФОП Пономаренко Оксани Олександрівни про розстрочення виконання судового рішення у справі №916/2799/25, суд дійшов наступного висновку.
Згідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Приписами ч.1 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо) сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також, серед іншого, враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору та наявність стихійного лиха, інших надзвичайних подій тощо.
Отже, надання відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є процесуальною дією суду, яка вчиняється останнім за встановлення обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим.
При цьому, судом враховується, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 ГПК України, вказана норма процесуального закону не вимагає.
Розстрочення - це спосіб виконання зобов'язання, при якому виконання проводиться не одночасно і в повному обсязі, а частинами і в строки, встановленні наперед.
Підставою для відстрочення, розстрочення, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд також повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.
Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення або розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Положення ГПК України не містять конкретного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Щодо наявності підстав для задоволення своєї заяви відповідачка вказує на наявність значної фінансової заборгованості.
Але, як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013р., розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника. Відсутність грошових коштів не є виключною обставиною та має негативний вплив на фінансовий стан не лише заявника, а й стягувача у справі.
Крім того, слід зауважити, що відсутність у відповідачки грошових коштів для виконання рішення суду не може бути єдиною підставою для задоволення заяви про надання розстрочення та відстрочення виконання рішення суду, адже, суд має враховувати інтереси обох сторін у справі.
Суд також звертає увагу на те, що заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження отримання доходів чи прибутку зараз або в майбутньому та можливості погасити заборгованість у періоди, які він навів у заяві.
Посилання відповідачки на введення військового стану та, як наслідок, складні умови роботи, не беруться судом до уваги, так як військовий стан введено на всій території України та його умови є однаковими для всіх учасників справи.
Господарський суд погоджується із доводами позивача, що саме перевезення, внаслідок якого виник спір, було здійснено 16.11.2023 р., тобто під час воєнного стану.
На підставі наведеного вище, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви ФОП Пономаренко Оксани Олександрівни (вх.№2-835/26 від 30.04.2026р.) про розстрочення виконання судового рішення у справі №916/2799/25.
Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст.129-1 Конституції України, ч.ч.1, 2 ст.18 ГПК України рішення суду, які набрали законної сили є обов'язковими до виконання.
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду.
У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.
Несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру, а у системному розумінні цієї норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання. Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначені судом. Присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже, сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини на державу покладено позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02).
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Керуючись ст. 234, ст. 331 ГПК України, суд
1. У задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Пономаренко Оксани Олександрівни (вх.№2-835/26 від 30.04.2026р.) про розстрочення виконання судового рішення у справі №916/2799/25 -відмовити.
Ухвала набирає законної сили 25.05.2026р. в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення (підписання).
Повний текст ухвали складено 01 червня 2026 року.
Суддя Н.В. Рога