65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"29" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/945/26
Господарський суд Одеської області у складі судді Желєзної С.П., розглянувши у порядку письмового провадження справу №916/945/26,
за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
до відповідача: приватного акціонерного товариства «ВФ Україна»
про стягнення 24 938,71 грн
Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент) звернувся до господарського суду з позовною заявою до приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» (далі - ПрАТ «ВФ Україна») про стягнення неустойки у розмірі 24 938,71 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним поверненням відповідачем об'єкта оренди після закінчення строку дії договору № ТГО-297/13 від 18.07.2013, що стало підставою для нарахування позивачем неустойки за період з 01.04.2025 до 06.10.2025.
Ухвалою суду від 23.03.2026 дана справа була призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження, встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов та заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, встановлено сторонам строк для подання відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.
ПрАТ «ВФ Україна» було повідомлено про розгляд даної справи шляхом доставлення ухвали суду від 23.03.2026 до зареєстрованого електронного кабінету відповідача та його представника (Коцар О.С.) в підсистемі «Електронний суд» 23.03.2026.
Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Таким чином, відповідач був належним чином повідомлений про розгляд судом даного спору. Оскільки ПрАТ «ВФ Україна» не надало суду відзиву на позовну заяву, дана справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 178 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд встановив наступне.
18.07.2013 між КП «Теплопостачання міста Одеси» (Орендодавець) та ПрАТ «ВФ Україна» (Орендар) було укладено договір оренди № ТГО-297/13, відповідно до п.1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування об'єкт оренди загальною площею 2,0 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Корольова, 112 (частина крівлі будівлі ЦТП № 80) (об'єкт оренди).
Пунктом 1.3 договору оренди № ТГО-297/13 від 18.07.2013 встановлено, що такий договір укладено на строк з 18.07.2013 до 18.06.2016.
Відповідно п. 2.1. договору оренди № ТГО-297/13 від 18.07.2013 орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 04.10.1995 з наступними змінами та доповненнями, рішень Одеської міської ради і виконкому Одеської міської ради.
18.07.2013 між КП «Теплопостачання міста Одеси» та ПрАТ «ВФ Україна» було підписано акт приймання-передачі до договору оренди №ТГО-297/13 від 18.07.2013, відповідно до якого Орендодавцем було передано, а Орендарем прийнято у користування об'єкт оренди за договором.
16.04.2018 між Департаментом та ПрАТ «ВФ Україна» було укладено додатковий договір №1 до договору оренди №ТГО-297/13 від 18.07.2013, за умовами якого Орендодавця було змінено з КП «Теплопостачання міста Одеси» на Департамент, а також продовжено строк дії договору до 01.06.2018.
При цьому додатковим договором №1 від 16.04.2018 договір оренди №ТГО-297/13 від 18.07.2013 було доповнено пп. 2.2 п. 2 новими абзацами, відповідно до яких з 01.01.2018 Орендар перераховує орендну плату у встановленому даним договором розмірі з урахуванням індексу інфляції та ПДВ на поточний рахунок Департаменту. Розподіл щомісячної суми орендної плати та перерахування її на рахунок балансоутримувача та орендодавця проводиться орендарем у порядку, визначеному рішенням Одеської міської ради про бюджет міста Одеси на відповідний бюджетний рік. Орендар зобов'язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.
Додатковий договір №1 від 16.04.2018 до договору оренди №ТГО-297/13 від 18.07.2013 був погоджений Балансоутримувачем - КП «Теплопостачання міста Одеси».
06.10.2025 між Департаментом, ПрАТ «ВФ Україна» та КП «Теплопостачання міста Одеси» було підписано тристоронній акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності, яке перебувало у користуванні Орендаря на підставі договору оренди №ТГО-297/13 від 18.07.2013.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.11.2025 у справі № 916/1554/25 позов Департаменту до ПрАТ «ВФ Україна» було задоволено частково шляхом присудження до стягнення з відповідача неустойки у розмірі 89 705,38 грн, судового збору у розмірі 2 523,33 грн, провадження у справі в частині позовних вимог Департаменту про виселення закрито у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Позов у межах справи № 916/1554/25 був пред'явлений з підстав неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором оренди №ТГО-297/13 від 18.07.2013, що стало підставою, в тому числі, для нарахування позивачем за період з 02.05.2021 по 31.03.2025 неустойки на підставі ст. 785 ЦК України.
Проте постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2026 рішення суду від 05.11.2025 у справі № 916/1554/25 було частково скасовано з викладенням його резолютивної частини в редакції, відповідно до якої з ПрАТ «ВФ Україна» було присуджено до стягнення неустойку у розмірі 49 152,95 грн.
З посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.05.2025 у справі №904/8325/21, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розмір такої неустойки має розраховуватися виходячи із розміру орендної плати станом на день припинення договору оренди майна, тобто без проведення подальшої індексації орендної плати. Під час розрахунку неустойки судом було враховано, що орендна ставка без ПДВ у квітні 2021 року становила 1003,10 грн.
Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Предметом заявленого Департаментом позову є вимога про стягнення з ПрАТ «ВФ Україна» неустойки, нарахованої за період з 01.04.2025 до 06.10.2025, у зв'язку із простроченням повернення об'єкта оренди за договором оренди №ТГО-297/13 від 18.07.2013.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).
Під час вирішення спору у справі № 916/1554/25 судом було встановлено, що строк дії договору оренди №ТГО-297/13 від 18.07.2013 сплинув 01.05.2021.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Суд зазначає, що встановлена у межах справи № 916/1554/25 обставина закінчення 01.05.2021 строку дії договору оренди №ТГО-297/13 від 18.07.2013 має преюдиційне значення для даної справи, а, отже, не потребує повторного встановлення судом.
Згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Проте, незважаючи на закінчення 01.05.2021 строку дії договору оренди №ТГО-297/13 від 18.07.2013 об'єкт оренди був повернутий ПрАТ «ВФ Україна» на користь Орендодавця лише 06.10.2025.
Аналіз ч. 1 ст. 759 та ч. 1 ст. 785 ЦК України дозволяє дійти висновку, що договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном впродовж строку дії договору із сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди, а припинення договору найму зумовлює обов'язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Невиконання наймачем обов'язку щодо поверненні речі є підставою для виникнення права наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов'язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України.
Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України обов'язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов'язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди, та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18, Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.
Зі змісту статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України.
Законодавцем у ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог ст. 614 ЦК України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах 09.09.2019 у справі № 910/16362/18 та від 06.02.2020 у справ № 915/1429/19.
В матеріалах справи відсутні докази вжиття ПрАТ «ВФ Україна» заходів з повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору, під час вирішення спору у справі №916/1554/25 така обставина також встановлена не була.
З огляду на викладене господарський суд доходить висновку про наявність у Департаменту права на нарахування ПрАТ «ВФ Україна» неустойки за період з 01.04.2025 до 06.10.2025, стягнення якої за вказаний період не було предметом спору у справі №916/1554/25.
У розумінні загальних та спеціальних норм права, санкція (неустойка) яка передбачена статтею 785 ЦК є мірою відповідальності, визначеною законодавцем за неправомірне користування майном після припинення договору. З огляду на те, що зазначена міра відповідальності застосовується до триваючого правопорушення (неповернення майна орендодавцю), санкція також має характер тривалості у часі (зобов'язання сплатити подвійну плату за користування річчю за весь час неправомірного користування майном). Відтак, зазначена санкція (неустойка), як така, що визначена спеціальною нормою права має певні особливості у застосуванні в порівнянні з іншими штрафними санкціями, які охоплюються загальними визначеннями статті 230 ГК України та ст. 549 ЦК України (такі висновки наведено в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19).
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19 також наведено висновок, відповідно до якого при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною 2 статті 785 ЦК за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.
Верховним Судом у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/3351/22 було вказано, що зазначені вище висновки ґрунтуються на тому, що застосування будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов'язань до юридичної особи не віднесено законодавцем до об'єктів оподаткування ПДВ. Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо). Додана вартість - це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару. Виходячи з аналізу частини 2 статті 785 ЦК, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов'язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг. Неустойка, нарахована на підставі частини 2 статті 785 ЦК, є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об'єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, ст. 283, 284, 286 ГК України (який діяв станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
Після спливу строку дії договору, невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч. 2 ст. 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Ураховуючи наведені положення законодавства можна дійти висновку про те, що з моменту припинення договору оренди та до часу повернення орендарем майна, орендодавець має право здійснити нарахування неустойки відповідно до положень ч. 2 ст. 785 ЦК України у розмірі подвійної плати за найм речі, тобто орендної плати.
При цьому розмір такої неустойки має розраховуватися виходячи із розміру орендної плати станом на день припинення договору оренди майна. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27.05.2025 у справі №904/8325/21.
З урахуванням викладеного, господарський суд доходить висновку, що неустойка у розмірі подвійної орендної плати має розраховуватися без урахування ПДВ. При цьому слід враховувати орендну плату на день припинення договірних правовідносин, без подальшої індексації такої орендної плати. Зазначене не було враховано Департаментом, оскільки під час здійснення розрахунку неустойки позивачем було нараховано ПДВ (5 колонка розрахунку, а/с 10), а також проіндексовано розмір орендної плати.
Під час розрахунку неустойки Південно-західний апеляційний господарський суд у постанові від 11.02.2026 у справі № 916/1554/25 виходив з того, що орендна ставка без ПДВ у квітні 2021 року, тобто на дату припинення договірних відносин, становила 1003,10 грн.
Враховуючи встановлену у межах справи № 916/1554/25 обставину щодо розміру орендної плати на дату закінчення строку дії договору, суд доходить висновку про відсутність підстав для врахування наданого позивачем 24.03.2026 розрахунку орендної плати, згідно з яким орендна плата у квітні 2021 року з урахуванням індексації та без ПДВ становила 1036,54 грн.
Наведене дозволяє господарському суду дійти висновку, що розмір неустойки на період з 01.04.2025 до 06.10.2025 становить 12 425,50 грн. Неустойка була розрахована судом наступним чином: 1) 1003,10 грн * 6 місяців = 6 018,6 грн; 2) 1003,10 грн /31 день * 6 днів жовтня 2025 року = 194,15 грн; 3) 6 018,6 грн + 194,15 грн = 6 212,75 грн; 4) 6 212,75 грн * 2 = 12 425,50 грн.
У розрахунку неустойки, здійсненої Департаментом вбачається, що сума сплачених відповідачем коштів за період з 01.04.2025 до 06.10.2025 становить 639,87 грн.
Викладене дозволяє господарському суду дійти висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявленого Департаментом позову шляхом присудження до стягнення з ПрАТ «ВФ Україна» неустойки у розмірі 11 785,63 грн (12 425,50 грн - 639,87 грн = 11 785,63 грн).
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів.
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення заявленого Департаментом комунальної власності Одеської міської ради позову шляхом присудження до стягнення з приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі 11 785,63 грн.
Судові витрати зі сплати судового збору покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» / 01601, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15; ідентифікаційний код 14333937/ на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради /65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; ідентифікаційний код 26302595/ неустойку у розмірі 11 785,63 грн /одинадцять тисяч сімсот вісімдесят п'ять грн 63 коп./, судовий збір у розмірі 1 258,21 грн /одна тисяча двісті п'ятдесят вісім грн 21 коп./.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного рішення суду.
Повне рішення складено 29 травня 2026 р.
Суддя С.П. Желєзна