79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
14.05.2026 Справа № 914/3216/25
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу
за позовом: Львівської обласної організації Українського товариства глухих
до відповідача: Львівської міської ради
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю
про: визнання права власності на самовільно реконструйовану будівлю,
представники:
позивача: не з'явився,
відповідача: не з'явився,
третьої особи: не з'явився,
17.10.2025р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Львівської обласної організації Українського товариства глухих до відповідача: Львівської міської ради про визнання права власності на самовільно реконструйовану будівлю.
22.10.2025р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою ухвалив: вищевказану позовну заяву залишити без руху; надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, а саме: 10 днів з дня вручення цієї ухвали про залишення позовної заяви без руху.
24.10.2025р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх.№28286/25).
Ухвалою суду від 29.10.2025р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
13.11.2025р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№30339/25).
25.11.2025р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№31415/25).
16.12.2025р. через систему «Електронний суд» позивачем подано клопотання про залучення до участі у справі: Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю (79034, Україна, Львівська обл., місто Львів, вулиця Угорська, будинок 7А, ідентифікаційний код 40181003) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (вх.№5115/25 від 16.12.2025р.).
В поданому клопотанні (вх.№33688/25 від 16.12.2025р.) представник позивача просить суд витребувати в Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» матеріали інвентаризаційної справи на будівлю за адресою м. Львів, вул. Ю.Руфа (кол. Некрасова), 45 для її огляду в судовому засіданні.
16.12.2025р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про долучення доказів у справі (вх.№33669/25).
Протокольною ухвалою від 17.12.2025р. суд, зокрема, ухвалив: визнати причини пропуску строку на подання доказів поважними, поновити строк, долучити докази до матеріалів справи.
17.12.2025р. суд постановив ухвалу відповідно до якої, зокрема, ухвалив: витребувати в Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (місцезнаходження: 79024, Львівська обл., місто Львів, вулиця Липинського, будинок 54; ідентифікаційний код: 03348525) інвентаризаційну справу на будівлю за адресою: м.Львів, вул. Ю.Руфа (кол. Некрасова), 45, яку зобов'язано надати в строк до 14.01.2025р.
12.01.2026р. (вх №925/26) на адресу суду від Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» надійшли матеріали інвентаризаційної справи на будівлю за адресою: м.Львів, вул. Ю.Руфа (кол. Некрасова), 45.
В поданому клопотанні (вх.№2586/26 від 28.01.2026р.) представник позивача просить суд повторно витребувати в Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» матеріали інвентаризаційної справи на будівлю за адресою м. Львів, вул. Ю.Руфа (кол. Некрасова), 45, так як зазначено про те, що інформація про надходження інвентаризаційної справи не відображена в системі «Електронний суд».
25.02.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про проведення судового засідання за відсутності учасника справи (вх.№5533/26).
25.02.2026р. суд постановив ухвалу відповідно до якої, зокрема, ухвалив: залучити до участі у справі: Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю (79034, Україна, Львівська обл., місто Львів, вулиця Угорська, будинок 7А, ідентифікаційний код 40181003), як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача у справі №914/3216/25.
17.03.2026р. через систему «Електронний суд» від третьої особи надійшли письмові пояснення (вх.№7682/26).
18.03.2026р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання, зокрема, про неможливість прийняти участь в судовому засіданні, зазначено також про те, що позивач не заперечує щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті (вх.№7780/26).
26.03.2026р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання, в котрому позивач просить залишити судові витрати за ним, у разі задоволення позовних вимог (вх.№11545/26).
13.05.2026р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про проведення судового засідання без участі представника позивача (вх.№13601/26).
Позиція позивача: позивач визнає, що Львівська обласна організація Українського товариства глухих самовільно реконструювала будівлю на вул. Ю. Руфа, 45 з влаштуванням дахової котельні.
В обґрунтування підстав позову зазначено, що позивач є власником будівлі, площа якої збільшилась внаслідок самочинної реконструкції, щодо якої позивач позбавлений можливості зареєструвати право власності, крім як через застосування порядку згідно ст. 376 Цивільного кодексу України.
Позиція відповідача: вказано на те, що у даному випадку позивач не є ні власником, ні законним користувачем земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. Така земельна ділянка не надавалася позивачу під вже збудоване нерухоме майно.
Тому, як зазначає відповідач, правові підстави, передбачені ст.376 ЦК України, для визнання права власності на самочинне будівництво відсутні.
Крім того, вважає себе неналежним відповідачем.
Позиція третьої особи: вказано, зокрема, на те, що звернень щодо введення в експлуатацію об'єкта будівництва по вул. Ю.Руфа, 45 згідно Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядком введення в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року № 461 до Інспекції не надходило.
За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, пояснень учасників справи, суд встановив наступне:
Львівська обласна організація Українського товариства глухих (надалі - позивач) є власником будівлі, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Ю.Руфа (кол. Некрасова), 45 на підставі Реєстраційного посвідчення від 29.04.2002 року Серія КММ № 015037.
Рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 19.09.1989 року №252 «Про заходи по підвищенню безпеки та експлуатації газового господарства області» затверджено графік ліквідації газифікованих в минулому котелень, вбудованих в будинки громадського призначення в 1990-2010 роках по області згідно з додатком, згідно яким Обласний будинок культури за адресою: м. Львів, вул. Некрасова, 45 Українського товариства глухих в графіку був поставлений на 1995 рік.
Згідно рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 05.12.2003 року № 1045 «Про влаштування Львівською обласною організацією українського товариства глухих дахової котельні для теплопостачання будинку культури на вул. Некрасова, 45», надано дозвіл Львівській обласній організації українського товариства глухих влаштування дахової котельні для теплопостачання будинку культури на вул. Некрасова, 45.
У 2002 році ТзОВ «Спецбудмонтажпроект» було виготовлено проект «Паливна для будинку культури УТОГ по вул. Некрасова, 45 у м. Львові».
Згідно Акту № 1 здачі-приймання робіт, укладеного між позивачем та ТзОВ «Спецбудмонтажпроект», було виконано 1-ий етап робіт.
У відповідності до Акту здачі-приймання робіт за червень 2003 року, укладеного між позивачем та ТзОВ «Спецбудмонтажпроект», було фактично завершено роботи по влаштуванню дахової котельні.
Крім того, позивачем було проведено реконструкцію вестибюлю з переносом санвузлів в підвальні приміщення.
Фактично, дахова котельня була змонтована на горищі будівлі за адресою: м. Львів, вул. Ю.Руфа (кол. Некрасова, 45) за рахунок реконструкції такого, внаслідок чого змінилась загальна площа будівлі з 817,7 кв.м на 1017,0 кв.м.
При цьому, позивач наголосив на тому, що реконструкція будівлі за адресою: м. Львів, вул. Ю.Руфа (кол. Некрасова, 45) відбувалась виключно в межах існуючої будівлі.
Як встановлено за змістом поданого Звіту візуально-інструментального обстеження про відповідність державним будівельним нормам (ДБН) проведеної реконструкції з влаштуванням мансардних приміщень у будівлі будинку культури УТОГ у м. Львові по вул. Ю.Руфа, 45, така відповідає державним будівельним нормам.
Крім того, за твердженням позивача, в жовтні 2024 року позивач звернувся до Управління державної реєстрації Львівської міської ради із заявою про державну реєстрацію прав на зазначену вище будівлю, проте Рішенням від 15.10.2024 року № 75552803 про відмову у проведенні реєстраційних дій, відмовлено у реєстрації відповідних прав на підставі наявних розбіжностей щодо площі та року завершення будівництва будівлі, права на яку заявлено між поданим заявником документами, у зв'язку з облаштуванням мансарди і дахової котельні без дозвільних документів.
Також, позивач неодноразово звертався на адресу Інспекції державного архітектурно- будівельного контролю із заявами про прийняття в експлуатацію приміщень на вул. Ю.Руфа 45, проте було отримано відмови, зокрема листами від 10.04.2025 року та від 25.06.2025 року.
Вказано на те, що фактично реконструкція будівлі за адресою: м.Львів, вул. Ю.Руфа відбувалась для влаштування дахової котельні на виконання ще рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 19.09.1989 року № 252 «Про заходи по підвищенню безпеки та експлуатації газового господарства області» та на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 05.12.2003 року № 1045 «Про влаштування Львівською обласною організацією українського товариства глухих дахової котельні для теплопостачання будинку культури на вул. Некрасова, 45».
Разом з тим, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у своїх поясненнях вказує на те, що звернень щодо введення в експлуатацію об'єкта будівництва по вул. Ю.Руфа, 45 згідно Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядком введення в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року № 461 до Інспекції не надходило.
У свою чергу, позивач вважає, що у нього відсутні будь-які можливості здійснити реєстрацію права власності на будівлю за адресою: м. Львів, вул. Ю.Руфа (кол. Некрасова, 45) після реконструкції такої в порядку, визначеному чинним законодавством України та єдиним належним способом подальшої реєстрації є вирішення питання права власності в судовому порядку.
Заслухавши учасників справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи, позовні вимоги заявлені до Львівської міської ради спрямовані на визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва в порядку ст. 376 ЦК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Згідно з ч. 4 ст. 41 Конституції України та ч. 1 ст. 321 ЦК України, право приватної власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.
За загальними правилами, кожна особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 ЦК України). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
Зазначена правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2019 року справа №306/2140/17, від 18 лютого 2019 року справа №308/5988/17-ц, від 26 грудня 2018 року справа №727/720/17, від 07 лютого 2018 року справа №127/18746/15-ц.
Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (ст. 90 Земельного кодексу України), землекористувачі (ст. 95 Земельного кодексу України), особи, які набули право користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки, або з інших, передбачених законом підстав.
Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.
За змістом частини першої статті 376 Цивільного кодексу України, самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» надано визначення терміну «будівництво», а саме: нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт об'єкта будівництва.
Відповідно до пункту 3.21 ДБН А.2.2-3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво» реконструкція - перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об'єкта будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (загальна площа, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко- економічного рівня, доступність для маломобільних груп населення. Реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об'єкта в цілому або його частин (за умови їх автономності).
Частиною другою статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.
Також, заборонена експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (частина восьма статті 39 цього Закону.
Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови) або порушення умов, передбачених у цих документах, зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.
Слід зазначити, що в розумінні частини першої статті 376 ЦК України, самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а й об'єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, перебудови, надбудови вже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), розробленої та затвердженої в установленому порядку проєктної документації (будівельного паспорта), оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності.
Вказаного висновку дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.04.2023р. у справі № 511/2303/19.
Відповідно до частини другої статті 376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Частиною третьою статті 376 Цивільного кодексу України передбачена можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за рішенням суду.
Верховний Суд у постанові від 23.10.2018р. у справі № 11/173-06 звертав увагу, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано за умови відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки або, якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку, розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, з таким цільовим призначенням, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкта, а також за умови відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки та відсутності порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.
Пунктом 10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011р. №461, передбачено, що у випадку визнання права власності на самочинно збудований об'єкт за рішенням суду, він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об'єкта.
Суд констатує про відсутність в матеріалах справи відомостей про отримання позивачем будь-яких дозвільних документів, що надавали б право на проведення будівельних робіт з реконструкції. Вказане дає підстави для висновку про самочинний характер проведеного позивачем будівництва в розумінні положень ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України.
Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об'єкт нерухомості (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України).
Проте, в окремих випадках стаття 376 Цивільного кодексу України передбачає можливість визнання судом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, як за особою, яка здійснила самочинне будівництво.
Так, згідно частини п'ятої статті 376 Цивільного кодексу України, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (Постанова ВП ВС від 15 листопада 2023 року № 916/1174/22).
Також, якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22.
Водночас, Верховний Суд звертає увагу на те, що на підставі частин третьої, п'ятої статті 376 ЦК України суд може задовольнити і позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, виключно за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством.
Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та істотних правил.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.08.2020р. у справі № 760/21223/17-ц.
У даному випадку, позивач не є ні власником, ні законним користувачем земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. Така земельна ділянка не надавалася позивачу під уже збудоване нерухоме майно.
Тому, правові підстави, передбачені ст.376 ЦК України, для визнання права власності на самочинне будівництво відсутні.
При цьому, формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Відповідний орган місцевого самоврядування, а саме Львівська міська рада, не визнала позовні вимоги.
Суд не повинен заміняти органи, які зобов'язані видавати дозволи на будівництво й узгоджувати забудови; визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку має залишатися винятковим способом захисту права. Тому судам необхідно з'ясовувати, чи звертався позивач до компетентних органів із питання узаконення самочинного будівництва, чи було відмовлено компетентними органами у вирішенні зазначеного питання.
Аналогічною є правова позиція Верховного Суду, зроблена ним у постанові від 25.08.2020р. по справі № 760/21223/17-ц.
Таким чином, визнання судом права власності на самочинне будівництво можливе лише у тому разі, якщо в прийнятті такого об'єкта в експлуатацію було незаконно відмовлено та за умови дотримання визначених законом вимог, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.
Дослідивши та оцінивши докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів у підтвердження протилежного та вищенаведених висновків суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку, як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З підстав вищевикладеного в сукупності, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позову та визнання за позивачем права власності на самочинно реконструйовану нежитлову будівлю.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у справі покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Відмовити в позові повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Враховуючи перебування судді Король М.Р. у відпустці в період з 25.05.2026р. по 29.05.2026р., повне рішення у даній справі складено 01.06.2026р.
Суддя Король М.Р.