ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.06.2026Справа № 910/3383/25
За скаргою Комунального автотранспортного підприємства №273904 КАТП-273904
на дії державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Романченко Ірини Олександрівни
у справі №910/3383/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРЕТ СЕРВІС ЕНЕРГОЗМІН»
до Комунального автотранспортного підприємства №273904 КАТП-273904
про стягнення 1 797 364, 37 грн
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судового засідання Дубина Т.М.
представники учасників справи:
від стягувача: Каркузаєва Н.Ш.;
від боржника: Шевченко К.В.;
від державного виконавця: не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРЕТ СЕРВІС ЕНЕРГОЗМІН» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального автотранспортного підприємства № 273904 КАТП-273904 (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 1 797 364, 37 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 затверджено мирову угоду, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРЕТ СЕРВІС ЕНЕРГОЗМІН» та Комунальним автотранспортним підприємством №273904 КАТП-273904 і закрито провадження в справі № 910/3383/25. Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «ПРЕТ СЕРВІС ЕНЕРГОЗМІН» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 13 480, 23 грн, сплаченого за платіжною інструкцією №2342 від 14.03.2025.
06.04.2026 від боржника (скаржника) надійшла скарга на дії державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Романченко Ірини Олександрівни, у якій боржник просить суд:
- визнати неправомірними дії державного виконавця Романченко Ірини Олександрівни щодо відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1;
- скасувати постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 від 18.03.2026 про стягнення з Комунального автотранспортного підприємства №273904 КАТП-273904 заборгованості у сумі 1 737 364, 37 грн;
- скасувати постанову державного виконавця про визначення мінімальних витрат виконавчого провадження від 18.03.2026 у загальній сумі мінімальних витрат: 369,00 грн;
- скасувати постанову державного виконавця арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 1 911 469, 80 грн (UAH);
- скасувати постанову від 23.03.2026 про приєднання виконавчого провадження НОМЕР_1 до зведеного виконавчого провадження НОМЕР_2.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2026 скаргу Комунального автотранспортного підприємства №273904 КАТП-273904 на дії державного виконавця повернуто без розгляду, з підстав зазначених в ухвалі.
22.04.2026 від боржника (скаржника) надійшла скарга на дії державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Романченко Ірини Олександрівни, в якій боржник просить суд:
- визнати неправомірними дії державного виконавця Романченко Ірини Олександрівни щодо відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1;
- скасувати постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 від 18.03.2026 про стягнення з Комунального автотранспортного підприємства №273904 КАТП-273904 заборгованості у сумі 1 737 364, 37 грн;
- скасувати постанову державного виконавця про визначення мінімальних витрат виконавчого провадження від 18.03.2026 у загальній сумі мінімальних витрат: 369,00 грн;
- скасувати постанову державного виконавця арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 1 911 469, 80 грн (UAH);
- скасувати постанову від 23.03.2026 про приєднання виконавчого провадження НОМЕР_1 до зведеного виконавчого провадження НОМЕР_2.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 задоволено клопотання боржника (скаржника) про поновлення строку для подання скарги на дії державного виконавця, поновлено останньому строк для подання скарги на дії державного виконавця та прийнято до розгляду скаргу боржника (скаржника) на дії державного виконавця Голосїївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Романченко Ірини Олександрівни. Розгляд скарги призначено на 06.05.2026, запропоновано стягувачу і державному виконавцю в строк до 30.04.2026 надати суду письмові пояснення щодо скарги, з наданням доказів на підтвердження викладених у поясненнях обставин та зобов'язано державного виконавця в строк до 30.04.2026 надати суду належним чином завірені копії матеріалів зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_3 щодо приєднаного до нього виконавчого провадження № НОМЕР_4.
30.04.2026 від представника стягувача надійшли заперечення на скаргу.
30.04.2026 від представника стягувача надійшло клопотання про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2026 задоволено клопотання представника стягувача про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції та постановлено забезпечити його участь у судовому засіданні призначеному на 06.05.2026 та в усіх наступних засіданнях у режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів.
У судове засідання 06.05.2026 з'явились представники стягувача та боржника, державний виконавець в засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Також у судовому засіданні представник боржника заявив клопотання про відкладення розгляду скарги на іншу дату, яке суд протокольною ухвалою задовольнив. Крім цього, суд протокольною ухвалою зобов'язав державного виконавця виконати вимоги ухвали суду від 23.04.2026.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2026 відкладено судове засідання в справі на 27.05.2026 та повторно запропоновано державному виконавцю в строк до 22.05.2026 надати суду письмові пояснення щодо скарги, з наданням доказів на підтвердження викладених у поясненнях обставин.
07.05.2026 від державного виконавця надійшли копії матеріалів зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_3 щодо приєднаного до нього виконавчого провадження № НОМЕР_4.
У судове засідання 27.05.2026 з'явились представники стягувача та боржника, державний виконавець в засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Представник боржника у судовому засіданні підтримав скаргу та просив задовольнити, представник стягувача просив відмовити в задоволенні скарги.
Розглянувши скаргу Комунального автотранспортного підприємства №273904 КАТП-273904 на дії державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Романченко І.О., суд приходить до висновку про таке.
Статтею 339 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
В обґрунтування скарги заявник посилається на те, що ним здійснюється добровільне виконання мирової угоди шляхом укладення договорів поруки та часткового погашення заборгованості поручителем, у зв'язку з чим, на думку скаржника, відкриття виконавчого провадження є передчасним. Також скаржник зазначає про наявність технічних неточностей у постанові про відкриття виконавчого провадження та безпідставність винесення постанов про арешт коштів, визначення мінімальних витрат виконавчого провадження та приєднання до зведеного виконавчого провадження.
Стягувач проти задоволення скарги заперечив, зазначивши, що ухвала Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 у справі № 910/3383/25 є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню, а зобов'язання боржником у повному обсязі не виконані. Стягувач також вказав, що часткове погашення заборгованості не свідчить про належне виконання мирової угоди та не позбавляє його права звернутися із виконавчим документом до органу державної виконавчої служби.
Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 затверджено мирову угоду, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРЕТ СЕРВІС ЕНЕРГОЗМІН» та Комунальним автотранспортним підприємством №273904 КАТП-273904 і закрито провадження в справі № 910/3383/25.
Відповідно до п.1 та п. 2 мирової угоди, відповідач визнає позовні вимоги позивача в повному обсязі на суму 1 797 364, 37 грн та зобов'язується оплатити вказану заборгованість на користь позивача після затвердження цієї мирової угоди судом, на рахунок НОМЕР_5.
Згідно з п. 3-5 мирової угоди, оплата заборгованості буде здійснена шляхом укладення договорів порук з третіми особами, які братимуть на себе зобов'язання перед позивачем відповідно до статей 553, 554 Цивільного кодексу України. Відповідач зобов'язується у разі укладення договорів порук повідомити відповідних поручителів про умови цієї мирової угоди до моменту набуття ними статусу поручителя. Поручителі (треті особи), які укладуть договори поруки, нестимуть солідарну відповідальність перед позивачем за невиконані грошові зобов'язання відповідача у межах сум, визначених у відповідних договорах порук.
Пунктом 8 мирової угоди сторонами погоджено, що в разі неналежного виконання відповідачем зобов'язань, передбачених пунктом 1 цієї мирової угоди, позивач має право пред'явити ухвалу Господарського суду міста Києва для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством про виконання судових рішень, шляхом стягнення з відповідача невиконаних зобов'язань, а також із третіх осіб (поручителів), які набудуть статус поручителів за цими зобов'язаннями.
Отже, згідно з умовами затвердженої судом мирової угоди відповідач зобов'язаний сплатити суму заборгованості у розмірі 1 797 364, 37 грн.
Як убачається з матеріалів справи, за загальний період з липня 2025 року по лютий 2026 року боржник уклав договори поруки №2025/499 від 06.08.2025, №2025/499 від 02.11.2025 та №2026/1 від 10.01.2026 з Товариством з обмеженою відповідальністю «БІВУД» та перерахував на рахунок позивача суму грошових коштів у загальному розмірі 90 000, 00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями:
№278 від 31.07.2025 на суму 10 000, 00 грн,
№70 від 05.09.2025 на суму 10 000, 00 грн,
№105 від 29.09.2025 на суму 10 000, 00 грн,
№ 332 від 30.09.2025 на суму 10 000, 00 грн,
№136 від 07.11.2025 на суму 10 000, 00 грн,
№383 від 12.11.2025 на суму 10 000, 00 грн,
№144 від 28.11.2025 на суму 10 000, 00 грн,
№171 від 06.02.2026 на суму 20 000, 00 грн.
Враховуючи значний розмір непогашеної заборгованості, незначний обсяг здійснених оплат, а також тривалий період невиконання зобов'язань - майже протягом року з моменту затвердження мирової угоди - стягувач 16.03.2026 звернувся до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою про відкриття виконавчого провадження.
У свою чергу, старшим державним виконавцем Голосіївського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Романченко Іриною Олександрівною прийнято виконавчий документ (ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.06.2025) до виконання шляхом винесення постанови від 18.03.2026 про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4, якою в т. ч. зобов'язано боржника КАТП-273904 подати декларацію про доходи та майно боржника, а також попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Також старшим державним виконавцем також винесено постанову від 18.03.2026 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, постанову від 23.03.2026 про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення та постанову від 23.03.2026 про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження.
Після відкриття виконавчого провадження поручителем боржника (скаржника) ТОВ «БІВУД» частково сплачено заборгованість у розмірі 20 000, 00 грн за договором поруки № 2026/1 від 10.01.2026. У зв'язку з цим стягувач звернувся до державного виконавця із заявою, в якій повідомив, що у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 здійснено часткове погашення заборгованості, а саме: 20.03.2026 сплачено 10 000,00 грн та 22.04.2026 сплачено 10 000,00 грн, на підтвердження чого додано копії платіжних інструкцій № 42 та № 74.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 192 Господарського процесуального кодексу України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.
Статтею 193 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і строки, передбачені цією угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження". У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом про затвердження мирової угоди є виконавчим документом, який відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження».
Отже, у випадках невиконання зобов'язаною стороною умов мирової угоди, затвердженої господарським судом, заінтересована сторона (стягувач) має право звернутися до державного/приватного виконавця із заявою про примусове виконання ухвали, якою затверджено цю угоду.
При цьому встановивши, що пред'явлена до примусового виконання ухвала про затвердження мирової угоди, як виконавчий документ, відповідає вимогам частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» та якщо немає підстав для повернення виконавчого документа або відмови у відкритті виконавчого документа, державний/приватний виконавець, діючи в межах наданих йому цим Законом повноважень, відкриває виконавче провадження, накладає арешт на кошти та майно боржника, а також вчиняє інші дії щодо примусового виконання відповідного виконавчого документа.
Судом встановлено, що ухвала Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 у справі №910/3383/25 про затвердження мирової угоди є виконавчим документом, який відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження».
Частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно із п. 1 ч.2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження (частина п'ята статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»).
У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону (ч.7 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження»).
В межах наданих Законом України «Про виконавче провадження» повноважень щодо примусового виконання судових рішень, в тому числі ухвали про затвердження мирової угоди, державний/приватний виконавець встановлює чи мало місце повне або часткове невиконання ухвали про затвердження мирової угоди як виконавчого документа, тобто наявність підстав для пред'явлення такого виконавчого документа до примусового виконання, що має наслідком відкриття виконавчого провадження, а також ступінь виконання боржником ухвали про затвердження мирової угоди як виконавчого документа, зокрема на підставі наданих як стягувачем, так і боржником документів, що кореспондує обов'язку стягувача, визначеному частиною третьою статті 26 вказаного Закону, зазначити у заяві про примусове виконання рішення суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати, а також обов'язку сторін, визначеному частиною третьою статті 19 цього Закону, невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником.
Верховний Суд у постанові від 23.10.2024 у справі №925/555/21 зазначив, що уклавши мирову угоду та подавши її на затвердження суду, сторони погодили, що відповідна мирова угода після її затвердження судом (постановлення ухвали про затвердження цієї мирової угоди), якщо вона відповідає вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження», є виконавчим документом, повне або часткове невиконання якого має наслідком пред'явлення його стягувачем для дострокового примусового виконання та сплату боржником сум стягнення за виконавчим документом.
Тобто у випадку пред'явлення до виконання ухвали про затвердження мирової угоди, яка відповідає вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження», відповідно є виконавчим документом, державний/приватний виконавець наділений повноваженнями відкрити виконавче провадження, накласти арешт на кошти та майно боржника в межах суми стягнення за цим виконавчим документом, яка підлягає сплаті боржником (примусовому стягненню виконавцем) у випадку повного або часткового невиконання боржником мирової угоди як виконавчого документа.
Отже, встановивши нездійснення боржником у цій справі погашення заборгованості в повному обсязі на суму 1 797 364, 37 грн, державний виконавець правомірно відкрив виконавче провадження, оскільки сума боргу затверджена ухвалою суду яка, як зазначалося вище, є виконавчим документом відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження».
Щодо доводів скаржника про наявність технічної помилки у постанові про відкриття виконавчого провадження, а саме: «заборгованість за поставлену електричну енергію у сім 1 797 364, 37 грн», суд зазначає, що наведена неточність не впливає на зміст оскаржуваної постанови, не спотворює суті виконавчого документа та не свідчить про незаконність відкриття виконавчого провадження.
При цьому скаржником не доведено, яким саме чином вказана технічна неточність порушує його права чи унеможливлює виконання рішення суду.
Крім цього, доводи скаржника про передчасність відкриття виконавчого провадження суд відхиляє як необґрунтовані, з огляду на таке.
Відповідно до статей 18, 326 Господарського процесуального кодексу України та статті 129-1 Конституції України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України, а держава забезпечує їх виконання у визначеному законом порядку.
Як зазначалось вище, згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача. При цьому положеннями Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено обмежень щодо можливості пред'явлення виконавчого документа до виконання у випадку часткового виконання боржником відповідного зобов'язання.
Сам по собі факт часткового виконання зобов'язання не свідчить про припинення обов'язку боржника в розумінні статей 598, 599 Цивільного кодексу України та не позбавляє стягувача права на звернення до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання судового рішення у невиконаній частині.
Як убачається з матеріалів справи, загальний розмір заборгованості, визначений мировою угодою та затверджений ухвалою суду, становить 1 797 364, 37 грн.
При цьому, станом на дату звернення стягувача із заявою про відкриття виконавчого провадження (16.03.2026) боржником та поручителем було сплачено лише 60 000, 00 грн (згідно з платіжними інструкціями 90 000, 00 грн), що становить приблизно 3,34 % від загального розміру зобов'язання, тоді як невиконаною залишалась заборгованість у сумі 1 737 364,37 грн, тобто понад 96 % узгоджених сторонами зобов'язань.
Отже, на момент пред'явлення виконавчого документа до виконання зобов'язання боржника фактично залишалось невиконаним у переважній частині, а здійснення окремих часткових платежів не може свідчити про належне та повне виконання мирової угоди.
Посилання скаржника на те, що умовами мирової угоди не визначено конкретного строку виконання зобов'язання, також не спростовують правомірності звернення стягувача до органу державної виконавчої служби.
Так, відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а за змістом статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Суд враховує, що умовами мирової угоди прямо передбачено обов'язок боржника сплатити заборгованість після затвердження мирової угоди судом, а тому обов'язок щодо її виконання виник з моменту набрання ухвалою суду законної сили.
Відсутність у мировій угоді конкретної календарної дати виконання не може тлумачитися як надання боржнику права виконувати судове рішення невизначений або необмежений час, оскільки таке тлумачення суперечило б принципам обов'язковості судового рішення, добросовісності та розумності, закріпленим у статтях 3, 13, 509 Цивільного кодексу України.
Крім того, суд враховує, що пунктом 8 мирової угоди прямо передбачено право стягувача у разі неналежного виконання боржником зобов'язань пред'явити ухвалу суду до примусового виконання у встановленому законом порядку, що узгоджується з положеннями статті 193 Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про виконавче провадження».
Щодо доводів скаржника щодо незаконності постанови про арешт коштів боржника, суд зазначає таке.
Згідно зі статтями 48, 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника є самостійним заходом примусового виконання рішення, який застосовується виконавцем для забезпечення реального виконання судового рішення. При цьому арешт коштів накладається виконавцем шляхом винесення відповідної постанови після відкриття виконавчого провадження.
Отже, винесення постанови про арешт коштів є не дискреційним правом виконавця, яке залежить від суб'єктивної оцінки поведінки боржника, а прямо передбаченим законом заходом забезпечення виконання судового рішення у межах відкритого виконавчого провадження.
Твердження скаржника про те, що державним виконавцем не доведено ризиків невиконання рішення, суд відхиляє, оскільки Закон України «Про виконавче провадження» не містить вимоги щодо необхідності попереднього встановлення чи окремого доказування виконавцем ризиків ухилення боржника від виконання рішення для накладення арешту на кошти.
Сам факт наявності невиконаного судового рішення та відкритого виконавчого провадження є достатньою правовою підставою для застосування такого заходу.
Судом встановлено, що на момент винесення постанови про арешт коштів боржником не було виконано понад 96 % зобов'язань, визначених мировою угодою та ухвалою суду, а сума непогашеної заборгованості становила 1 737 364,37 грн.
При цьому суд враховує, що з моменту затвердження мирової угоди до моменту відкриття виконавчого провадження минуло майже дев'ять місяців, протягом яких боржником та поручителем сплачено лише 60 000,00 грн, що свідчить про неналежне виконання взятих на себе зобов'язань та об'єктивно підтверджує наявність підстав для застосування заходів примусового виконання.
Посилання скаржника на те, що арешт коштів фактично блокує господарську діяльність комунального підприємства, не можуть бути підставою для скасування постанови державного виконавця, оскільки сам по собі статус боржника як комунального підприємства не звільняє його від обов'язку виконання судового рішення та не виключає застосування до нього заходів примусового виконання на загальних підставах.
Суд зазначає, що скаржником не доведено, що арешт накладено на рахунки, звернення стягнення на які прямо заборонено законом, або що виконавцем порушено порядок визначення суми арешту. Натомість арешт застосовано в межах суми невиконаного зобов'язання, що відповідає вимогам статті 56 Закону України «Про виконавче провадження».
За таких обставин, суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про неправомірність дій державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Романченко Ірини Олександрівни, які полягають у арешті коштів боржника у виконавчому провадженні НОМЕР_1 та винесенні постанови про арешт коштів боржника від 23.03.2026.
Стосовно постанови про визначення мінімальних витрат виконавчого провадження суд зазначає, що відповідно до статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» визначення мінімальних витрат виконавчого провадження здійснюється державним виконавцем одночасно з відкриттям виконавчого провадження, а тому така постанова винесена у межах наданих законом повноважень.
Щодо постанови про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження суд зазначає, що така дія відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та спрямована на забезпечення належної організації виконання судових рішень щодо одного боржника.
Оскільки судом не встановлено незаконності постанови про відкриття виконавчого провадження, доводи скаржника про похідний характер постанови про приєднання виконавчого провадження до зведеного також є необґрунтованими.
За таких обставин суд дійшов висновку, що державний виконавець діяв у межах наданих повноважень, на підставі належного виконавчого документа та у спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно зі ст. 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. (ч. ч. 1, 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України).
Положеннями ст. 86 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27.09.2001).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Статтею 343 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Підсумовуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності та взаємного зв'язку, суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги Комунального автотранспортного підприємства №273904 КАТП-273904 на дії державного виконавця, а тому підстави для задоволення скарги відсутні.
Керуючись ст.233-235, 255, 342, 343, 345 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні скарги Комунального автотранспортного підприємства №273904 КАТП-273904 на дії державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Романченко Ірини Олександрівни відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та у відповідності до положень ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена протягом десяти днів з дня складення її повного тексту шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.
Повна ухвала складена та підписана 01.06.2026.
Суддя Я.А.Карабань