ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.05.2026Справа № 910/729/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Акціонерного товариства "Люфтганза Карго Акцієнгезелльшафт" в особі представництва "Люфтганза Карго Акцієнгезелльшафт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТММ Експрес" про стягнення 5 318 065,80 грн,
за участю представників:
позивача: Терещенко М.І.;
відповідача: Міновської В.В.;
У січні 2026 року Акціонерне товариство "Люфтганза Карго Акцієнгезелльшафт" (далі - Товариство) в особі представництва "Люфтганза Карго Акцієнгезелльшафт" (далі - Представництво) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТММ Експрес" (далі - Підприємство) 2 862 382,75 грн основного боргу, 615 315,14 грн інфляційних втрат, 1 840 367,91 грн пені та 172 919,29 грн трьох процентів річних. Також позивач просив суд на підставі частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначити в рішенні суду про нарахування пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат на суму основного боргу до моменту фактичного виконання цього рішення. Крім того, у позовній заяві було заявлено клопотання про письмове опитування відповідача в порядку статті 90 ГПК України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28 січня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.
30 січня 2026 року через систему "Електронний суд" позивач на виконання вимог вказаної ухвали подав документи для усунення недоліків позовної заяви разом із заявою про зменшення розміру позовних вимог, у якій просив стягнути з відповідача 5 318 065,80 грн, з яких: 2 862 382,75 грн основного боргу, 615 315,14 грн інфляційних втрат, 1 667 448,62 грн пені та 172 919,29 грн трьох процентів річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 2 лютого 2026 року відкрито провадження у справі № 910/729/26, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 19 лютого 2026 року.
18 лютого 2026 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив від 11 лютого 2026 року вих. № 42, у якому останній заперечував проти задоволення позову та вказав на необґрунтованість заявленої до стягнення суми заборгованості. На думку Підприємства, позивачем не надано належних доказів, які підтверджують правильність нарахованої суми боргу, оскільки в підписаних між сторонами актах здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за період січень-лютий 2022 року вартість таких послуг була погоджена в національній валюті України - гривні. При цьому, сторони не передбачили в договорі валютного застереження чи механізму перерахунку боргу залежно від курсу іноземної валюти. Договором чітко визначено, що розрахунок між сторонами відбувається саме в гривнях. За розрахунком відповідача, фактичний розмір спірної основної заборгованості становить 1 660 416,93 грн. Також відповідач заперечував проти обґрунтованості заявлених до стягнення сум трьох процентів річних та інфляційних втрат, а також вказував на те, що наданий Товариством розрахунок пені здійсненний без урахування приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Крім того, Підприємство ставило під сумнів допустимість електронного листування, поданого позивачем як доказ, оскільки воно здійснене іноземною мовою без відповідного перекладу українською мовою й не дає можливості ідентифікувати його авторів. Натомість сторони не погоджували в договорі можливість електронного документообігу. Відповідач також вказував на те, що наявність спірного боргу зумовлена погіршенням фінансового стану Підприємства у зв'язку з воєнним станом, зменшенням прибутків та скороченням чисельності працівників. У зв'язку з цим відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову, а у разі його задоволення - врахувати контррозрахунок Підприємства.
У підготовчому засіданні 19 лютого 2026 року суд постановив протокольні ухвали: про продовження з власної ініціативи суду строку підготовчого провадження на 30 днів; про оголошення перерви в засіданні до 7 квітня 2026 року.
2 березня 2026 року на адресу суду від відповідача надійшло клопотання від 23 лютого 2026 року вих. № 48 про долучення доказів до матеріалів справи разом із заявою свідка, поданою на виконання вимог статті 90 ГПК України.
18 березня 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив від 17 березня 2026 року з клопотанням про поновлення процесуального строку на його подання. У вказаній заяві по суті справи позивач зазначав, що хоча розрахунки між сторонами здійснювалися у гривнях, вартість міжнародних авіаперевезень фактично формувалась у доларах США відповідно до стандартної тарифної сітки, яка є загальноприйнятою у сфері міжнародних вантажних перевезень. Визначення тарифів та інших платежів в доларах США також відображено у відповідних авіанакладних (AWB). Позивач наголошував на тому, що всі рахунки містили одночасно суму в доларах США, її гривневий еквівалент та відповідний курс Національного Банку України щодо вказаної іноземної валюти. Відповідач приймав й оплачував ці рахунки без заперечень і зауважень. На думку позивача, сума спірних послуг, визначена в гривнях, була лише технічним платіжним еквівалентом, натомість валютна складова є невід'ємною частиною ціни вказаного договору. Крім того, позивач зазначав, що в заяві свідка, поданої відповідачем у порядку статті 90 ГПК України, Підприємство підтвердило ведення між сторонами відповідного електронного листування. Окремо позивач ставив під сумнів дійсність повноважень представників відповідача.
27 березня 2026 року на адресу суду від відповідача надійшли заперечення від 23 березня 2026 року вих. № 71, у яких останній навів свої аргументи на спростування доводів позивача, викладених у відповіді на відзив, а також зазначав, що авіанакладні та електронне листування не є первинними бухгалтерськими документами, а відтак не підтверджують погодження нової ціни договору.
6 квітня 2026 року на адресу суду від відповідача надійшла заява від 1 квітня 2026 року вих. № 82 з додатковими доказами на підтвердження повноважень Міновської В.В. на представництво інтересів Підприємства в суді в порядку самопредставництва.
У підготовчому засіданні 7 квітня 2026 року суд постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволені клопотання позивача від 17 березня 2026 року про поновлення процесуального строку на подання відповіді на відзив; про продовження з власної ініціативи суду вказаного строку - до 17 березня 2026 року включно.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 7 квітня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті на 23 квітня 2026 року.
У судовому засіданні 23 квітня 2026 року судом було оголошено перерву до 21 травня 2026 року.
19 травня 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява від 18 травня 2026 року про обґрунтований сумнів щодо належності та допустимості доказів, підписання позову неналежною особою та залишення позову без розгляду.
У судовому засіданні 21 травня 2026 року суд постановив протокольну ухвалу про залишення вищевказаної заяви відповідача від 18 травня 2026 року без розгляду.
У судовому засіданні цього ж дня представник Товариства підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві та запереченнях, просив у його задоволенні відмовити.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов та заперечення відповідача, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
1 січня 2016 року між Товариством в особі Представництва і Підприємством було укладено договір № 96, за умовами якого останнє зобов'язалось здійснювати продаж вантажних авіаперевезень на рейси Товариства, діючи від свого імені й за свій рахунок.
Цей правочин підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками.
Відповідно до пункту 2.3. договору Товариство зобов'язалось: приймати до перевезення вантаж, який відповідає вимогам пункту 2.3.2 Правил ІАТА "Вантажі, готові до транспортування", розділу 8.3 "Інформація перевізника" підрозділу "Люфтганза Карго А.Г. (LH/020)" (підпункт 2.3.6. вказаного правочину); здійснити транспортування вантажу до підтвердженого пункту призначення згідно "Умов контракту", зазначеним на зворотному боці авіанакладної та Правил ІАТА (підпункт 2.3.7. договору).
За підпунктом 2.4.8. пункту 2.4. вказаного правочину Підприємство зобов'язалось своєчасно перераховувати Товариству грошові кошти відповідно до умов розрахунків, вказаних в розділі 3 цього договору.
Пунктами 3.1., 3.4. договору визначено, що розрахунок між сторонами здійснюється один раз на місяць на підставі місячного рахунку, який виставляється Товариством. Оплата рахунку повинна бути здійснена Підприємством не пізніше 15 днів з моменту його виставлення. Сторони виставляють рахунки, а також проводять розрахунки в гривнях.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами й діє до 31 грудня 2016 року. Якщо за 30 днів до закінчення строку цього договору жодна із сторін не заявить про свій намір його розірвати, дія договору автоматично пролонгується на кожен наступний календарний рік. У частині виконання фінансових умов цей договір зберігає свою дію до повного закінчення розрахунків між сторонами (пункти 11.1., 11.2., 11.6. вказаного правочину).
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалося сторонами в поданих ними заявах по суті спору, на виконання умов вказаного правочину позивач у період з січня 2022 року по лютий 2022 року надав відповідачу обумовлені договором послуги та виставив для їх оплати рахунки (інвойси): від 31 січня 2022 року № КВР202201600033 за надані авіавантажні перевезення/послуги за січень 2022 року на загальну суму 1 766 990,37 грн (61 388,15 доларів США за курсом НБУ 1 USD = UAН 28,7839 станом на 31 січня 2022 року); від 28 лютого 2022 року за надані авіавантажні перевезення/послуги за лютий 2022 року: № КВР202202800020 на загальну суму 6 171,03 грн (210,94 доларів США за курсом НБУ 1 USD = UAН 29,2549 станом на 28 лютого 2022 року); № КВР202202600034 на загальну суму 827 187,27 грн (28 275,17 доларів США за курсом НБУ 1 USD = UAН 29,2549 станом на 28 лютого 2022 року); № КВР202202600033 на загальну суму 7 058,63 грн (241,28 доларів США за курсом НБУ 1 USD = UAН 29,2549 станом на 28 лютого 2022 року). Копії вказаних рахунків містяться в матеріалах справи.
Крім того, між повноважними представниками сторін були складені та підписані без жодних заперечень і зауважень, а також скріплені печатками Представництва та Підприємства, акти здачі-приймання робіт (надання послуг): від 31 січня 2022 року № КВР202201600033 на суму 1 766 990,37 грн, від 28 лютого 2022 року: № КВР202202800020 на суму 6 171,03 грн, № КВР202202600034 на суму 827 187,27 грн, № КВР202202600033 на суму 7 058,63 грн. Копії вказаних актів також наявні в матеріалах справи.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за наведеним договором свідчить відсутність з боку Підприємства претензій і повідомлень про порушення Товариством умов цього правочину. Факт надання обумовлених договором послуг у спірний період, підписання між сторонами вказаних актів й отримання Підприємством виставлених рахунків Товариства, відповідачем під час розгляду даної справи не заперечувався.
Однак, відповідач за надані позивачем послуги в установлений договором строк у повному обсязі не розрахувався, у зв'язку з чим в останнього, за розрахунком позивача, виникла заборгованість на загальну суму 90 115,54 доларів США, еквівалент якої у гривнях станом на подання позову складав 2 862 382,75 грн.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З копій рахунків та актів здачі-приймання робіт (надання послуг), що містяться в матеріалах справи, вбачається, що загальна вартість наданих позивачем послуг у гривнях на момент виставлення відповідних рахунків відповідачу складала 2 607 407,30 грн. Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт оплати відповідачем спірних послуг на загальну суму 946 990,37 грн. Факт оплати Підприємством вказаної суми коштів також визнавав позивач у своїй позовній заяві. Відтак, за розрахунком суду, загальна сума заборгованості Підприємства на час розгляду даного спору складає 1 660 416,93 грн.
Посилання позивача на необхідність визначення вартості наданих ним послуг у доларах США в еквіваленті за курсом гривні, розрахованим на час звернення до суду з цим позовом, є необґрунтованими, оскільки приписами пункту 3.4. договору сторони чітко погодили, що розрахунки між ними проводяться саме в гривнях.
Судом також враховано, що як у підписаних між сторонами актах, так і у виставлених самим Позивачем рахунках чітко визначена вартість наданих ним послуг як у доларах США, так і в гривневому еквіваленті станом на день виставлення відповідного рахунку, а також зазначено відповідний курс НБУ, за яким слід розраховувати гривневий еквівалент вартості відповідної послуги.
Натомість укладений між сторонами договір не містить будь-яких положень щодо можливості коригування вартості наданих послуг Товариством за вже виставленими рахунками залежно від зміни курсу гривні до іноземної валюти, а також механізму здійснення коригування відповідних сум.
При цьому, за частиною 2 статті 632 ЦК України, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з статтею 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.
Проте в матеріалах справи відсутні докази погодження між сторонами у встановленому договором чи законом порядку змін до спірного правочину в частині порядку проведення розрахунків за ним. Водночас надане позивачем електронне листування не є належним доказом внесення змін до умов укладеного між сторонами договору щодо порядку здійснення розрахунків, враховуючи вищевказані положення ЦК України.
У той же час, зі змісту наданих позивачем електронних листів взагалі не вбачається факт надання уповноваженою особою відповідача згоди на зміну порядку розрахунків (погашення спірної заборгованості в іноземній валюті) та на перерахунок суми спірної заборгованості залежно від зміни курсу гривні до відповідної іноземної валюти.
Так само не є підставою для перерахунку вартості наданих Позивачем послуг авіаційні накладні (AWB), оскільки відповідно до Правил повітряних перевезень вантажів, затверджених наказом Державної авіаційної служби України від 19 листопада 2021 року № 1795, авіаційна вантажна накладна (Air Waybill) - це документ, оформлений вантажовідправником чи від його імені, який є підтвердженням укладення договору перевезення між авіаперевізником і вантажовідправником, прийняття вантажу до перевезення на визначених умовах та квитанцією про отримання вантажу.
Тобто вказаний документ жодним чином не визначає вартість наданих позивачем послуг за укладеним з відповідачем договором, а лише підтверджує факт здійснення відповідного перевезення.
Суд звертає увагу на те, що ні Правилами IATA, ні "загальновизнаними звичаями ділового обороту" (на які позивач посилався у своїй відповіді на відзив) не встановлено безумовного права позивача на зміну порядку проведення розрахунків за спірним договором залежно від зміни курсу іноземної валюти до гривні в односторонньому порядку (без погодження іншої стороною).
Судом враховано, що, звертаючись до суду з цим позовом, позивач також нарахував компенсаційні втрати за загальний період прострочення з грудня 2023 року по грудень 2025 року на гривневий еквівалент вартості його послуг, визначений у доларах США станом на дату звернення до суду з цим позовом - 26 січня 2026 року.
Разом із цим, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення такого зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 червня 2019 року в справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року в справі № 922/3095/18, від 7 лютого 2024 року в справі № 910/3831/22.
Враховуючи те, що позивачем у встановленому законом порядку не доведено існування правових підстав для зміни вартості наданих ним послуг шляхом їх перерахунку за курсом гривні до іноземної валюти на час звернення до суду з цим позовом, суд дійшов висновку про необґрунтованість його вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 1 201 965,82 грн. У той же час, оскільки сума боргу відповідача, яка складає 1 660 416,93 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з Підприємства вказаної суми боргу.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо оплати спірних послуг, позивач також просив суд стягнути з відповідача 615 315,14 грн інфляційних втрат та 172 919,29 грн трьох процентів річних, нарахованих на суму основної заборгованості в розмірі 2 862 382,75 грн за загальний період прострочення з 8 грудня 2023 року по 12 грудня 2025 року.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом із цим, як встановлено судом, позивач у своєму розрахунку необґрунтовано застосував базу нарахування вказаних компенсаційних виплат у розмірі 2 862 382,75 грн. При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що здійснення ним часткової оплати заборгованості в розмірі 50 000,00 грн не спростовує наявності станом на 8 грудня 2023 року заборгованості перед Товариством на іншу частину боргу (1 710 416,93 грн - 50 000,00 грн = 1 660 416,93 грн).
Враховуючи вказане, судом здійснено власний розрахунок заявлених до стягнення сум компенсаційних втрат, обґрунтований розмір яких складає: 356 933,28 грн інфляційних втрат, 100 311,49 грн трьох процентів річних. Відтак, вказані вимоги підлягають задоволенню у визначеному судом розмірі. У задоволенні вимог позивача про стягнення з Підприємства 258 381,86 грн інфляційних втрат і 72 607,80 грн трьох процентів річних слід відмовити у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Крім того, Товариство просило стягнути з відповідача 1 667 448,62 грн пені, нарахованої на суму основної заборгованості в розмірі 2 862 382,75 грн за загальний період прострочення з 8 грудня 2023 року по 12 грудня 2025 року.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 4 статті 231 ГК України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин), у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 ГК України, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин).
За умовами пункту 4.3. договору, у випадку порушення строків перерахування принципалу грошових коштів, встановлених пунктом 3.1 цього правочину, агент несе відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення. У цьому випадку принципал отримує право не приймати вантаж або відстрочити день його відвантаження.
Разом із цим, згідно з частиною 6 статті 232 ГК України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин та напочатку періоду нарахування заявленої до стягнення з Підприємства пені) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Умову договору, якою передбачено нарахування штрафних санкцій за весь час прострочення виконання зобов'язань, не можна визнати такою, що встановлює інший строк нарахування пені, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20 серпня 2021 року № 910/13575/20.
У пункті 3.1. договору сторони погодили, що оплата наданих позивачем послуг має бути проведена Підприємством не пізніше 15 днів з моменту виставлення відповідного рахунку позивачем. Оскільки спірні рахунки були виставлені відповідачу 31 січня 2022 року та 28 лютого 2022 року, кінцевим строком їх оплати було 15 лютого 2022 року та 15 березня 2022 року відповідно. Отже, кінцевим строком нарахування пені, з урахуванням граничного строку, встановленого частиною 6 статті 232 ГК України, є 15 серпня 2022 року та 15 вересня 2022 року.
Однак, пунктом 7 Розділу Прикінцевих положень ГК України було передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.
На території України карантин, установлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" № 211, тривав з 12 березня 2020 року.
Отже, дія Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX фактично надавала можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.
Однак, постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 було відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Відтак, нарахування пені, передбаченої пунктом 4.3. вказаного договору, на суму спірної основної заборгованості в силу вищевказаних приписів чинного законодавства було можливе лише до 30 червня 2023 року.
Відповідно до статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Однак, Товариством заявлено про нарахування пені виключно за період з 8 грудня 2023 року.
У той же час, судом враховано, що 28 серпня 2025 року, у зв'язку з введенням в дію Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб", набрали чинності приписи абзаца 2 частини 3 статті 549 ЦК України, згідно з якими боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 3 статі 5 ЦК України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Оскільки на час набрання законної сили положень абзаца 2 частини 3 статті 549 ЦК України, спірна сума заборгованості відповідачем погашена не була, судом виконано власний розрахунок передбаченої вказаною нормою Кодексу штрафної санкції за період з 28 серпня 2025 року по 12 грудня 2025 року на суму боргу в розмірі 1 660 416,93 грн. За розрахунком суду, обґрунтований розмір пені, яка підлягає стягненню на користь Товариства, складає 150 893,23 грн. Відтак, вказана позовна вимога підлягає задоволенню у вищезазначеному розмірі. У задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 1 516 555,39 грн неустойки слід відмовити в зв'язку з її необґрунтованістю.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову.
Крім того, позивач просив суд зазначити в рішенні про нарахування пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат на суму боргу до моменту фактичного виконання судового рішення в частині погашення суми основного боргу.
Суд звертає увагу на те, що частина 10 статті 238 ГПК України передбачає можливість такого нарахування виключно щодо відсотків або пені, а не інфляційних втрат.
Зокрема, відповідно до частини 10 статті 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Слід також зазначити, що застосування вищезазначених положень ГПК України є правом, а не обов'язком суду.
Разом із цим, рішення суду не може прийматись на майбутнє, як застереження від будь-яких порушень, не може містити будь-яких умов, за яких воно буде виконуватись.
Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту саме порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Ухвалення рішення на майбутнє, приймаючи за наявність неіснуюче порушення, прямо суперечить завданням судочинства.
Враховуючи вищенаведене, суд не вбачає підстав для застосування вказаної норми ГПК України.
Водночас, у разі невиконання рішення у даній справі, Товариство не позбавлене права звернутися до суду з окремим позовом про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат за період, який не був предметом розгляду цього спору.
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, позов Товариства підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТММ Експрес" (04073, місто Київ, проспект Степана Бандери, будинок 9; ідентифікаційний код 35712122) на користь Акціонерного товариства "Люфтганза Карго Акцієнгезелльшафт" (60546, Федеративна Республіка Німеччина, місто Франкфурт-на-Майні, Аеропорт Франкфурт, ворота 21, будівля 322; номер в торговому реєстрі: HRB 90085) в особі представництва "Люфтганза Карго Акцієнгезелльшафт" (04070, місто Київ, вулиця Боричів тік, будинок 33/6А; ідентифікаційний код 26612002) 1 660 416 (один мільйон шістсот шістдесят тисяч чотириста шістнадцять) грн 93 коп. основної заборгованості, 356 933 (триста п'ятдесят шість тисяч дев'ятсот тридцять три) грн 28 коп. інфляційних втрат, 100 311 (сто тисяч триста одинадцять) грн 49 коп. трьох процентів річних, 150 893 (сто п'ятдесят тисяч вісімсот дев'яносто три) грн 23 коп. пені та 27 222 (двадцять сім тисяч двісті двадцять дві) грн 66 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 1 червня 2026 року.
Суддя Є.В. Павленко