ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
01 червня 2026 року Справа № 906/1629/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Олексюк Г.Є.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС"
на рішення Господарського суду Житомирської області 17.02.2026
(ухвалене о 10:50 год. у м. Житомирі)
у справі № 906/1629/25 (суддя Соловей Л.А.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Домком Житомир"
про стягнення 6 308 грн 51коп.
Відповідно до ч.13 ст.8, ч. 10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія" Домком Житомир" про стягнення 6 308 грн 51 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування ОСОБА_1 у зв'язку із затопленням квартири останньої, яка була застрахована у ПрАТ "СК "АРКС".
Продовжує, що залиття квартири сталося через недотримання відповідачем покладеного на нього обов'язку з належного утримання в належному стані мережі водопостачання будинку.
Підсумовує, що шкода застрахованому майну була завдана неправомірними діями відповідача, а позивач виплатив страхове відшкодування, то до нього перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за завдані збитки.
Господарський суд Житомирської області рішенням від 17.02.2026 у справі № 906/1629/25 в задоволенні позову відмовив.
При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив із того, що:
- долучений позивачем на підтвердження наявності вини відповідача акт від 22.07.2025 не є належним доказом у справі, оскільки він складений із порушенням Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, а саме - в акті відсутні відомості про завдану матеріальну шкоду (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених унаслідок залиття речей та їхня орієнтовна вартість тощо), відсутня інформація про те, з чиєї вини відбулося залиття; відсутній висновок комісії щодо встановлення вини особи, яка вчинила залиття, а сам акт не підписаний потерпілою стороною (мешканцем квартири);
- ПрАТ "СК "АРКС" не надало до матеріалів справи належних доказів перерахування страхової виплати у розмірі 6 308 грн 51 коп. страхувальнику;
- позивач не довів наявність протиправної поведінки відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між такою поведінкою і збитками потерпілої сторони.
- подані позивачем докази мають дефекти (щодо міста в котрому сталася страхова подія).
Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 11, 526, 988, 990, 993 (далі - ЦК України), ст. ст. 1, 6, 9, 20, 25, 27 Закону України "Про страхування" № 85/96-ВР від 07.03.1996, ст. ст. 7, 8 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", п. 2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76 (зареєстрованих Міністерством юстиції України 25.08.2005 №927/11207).
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" звернулося з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Житомирської області від 17.02.2026 у справі № 906/1629/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована таким.
Відповідач намагається ухилитися від відповідальності та від відшкодування нанесеної позивачу шкоди.
Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З урахуванням того, що у деліктних зобов'язаннях діє презумпція вини, а відповідач не довів свою невинуватість у заподіянні такої шкоди позивачу, місцевий господарський суд дійшов помилково висновку, щодо відмови у задоволенні позовних вимог.
Місцевим господарським судом при ухваленні рішення не були з'ясовані всі обставини, що мають значення для справи, що є підставою для скасування або зміни судового рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує, що позивачем не надані докази, які підтверджують здійснення виплати страхового відшкодування страхувальнику в сумі 6 308 грн 51 коп., як підставу для стягнення з відповідача суми сплаченого страхового відшкодування, а тому суд першої інстанції правильно надав оцінку фактичним обставинам.
Зазначає, що твердження позивача про ухиляння відповідача від відповідальності та від відшкодування шкоди спростовуються, оскільки в Акті про залиття вказана причина залиття, яке відбулось не через вину відповідача, що не заперечується страхувальником.
Продовжує, що Акт про залиття від 22.07.2025 не містить відомості про завдану матеріальну шкоду (обсяги необхідного ремонт приміщень квартири, перелік пошкоджених унаслідок залиття речей та їхня орієнтовна вартість тощо).
Також у відзиві вказано, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які відповідач очікує понести у зв'язку із розглядом справи, складається з витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 000 грн.
За наведеного відповідач просить залишити рішення Господарського суду Житомирської області Господарського суду від 17.02.2026 у справі № 906/1629/25 без змін, а апеляційну скаргу ПрАТ "СК "АРКС" - без задоволення та здійснити розподіл судових витрат.
Крім того, відповідачем подано окрему заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій він просить стягнути з ПрАТ "СК "АРКС" на користь ТОВ "КК "Домком Житомир" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.
Водночас позивач подав заперечення на зазначену заяву, у яких, з підстав, викладених у них, просить відмовити у задоволенні заяви ТОВ "КК "Домком Житомир" про стягнення з ПрАТ "СК "АРКС" витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції змінити в мотивувальній частині, виходячи з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 17.11.2024 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АРКС" (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) був укладений електронний поліс комплексного страхування майна за стандартним страховим продуктом "Нерухомість без огляду" №DNH0NBR-24АН0В8 (далі - Договір; а.с.7-11).
Згідно з розділом 4 договору предметом цього договору є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування (п.4.2. Договору), страховику на умовах, визначених договором.
Об'єктом страхування за цим договором є майно на праві володіння, користування і розпорядження, інформація щодо ідентифікації якого зазначається в п.5 поліса (далі - застраховане майно), а також відповідальність страхувальника (особи, відповідальність якої застрахована) за заподіяну шкоду потерпілій третій особі або її майну у зв'язку з експлуатацією застрахованого майна та з якими пов'язані:
- страхові інтереси страхувальника (вигодонабувача);
- страхові ризики, що підлягають страхуванню за цим договором.
Відповідно до пункту 5.1. Договору застрахованим майном за цим договором є нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 .
Пунктом 8.6. Договору визначено, що під час сплати страхового платежу в призначенні платежу вказується наступне: "Страховий платіж за договором №DNH0NBR-24АН0В8 від 17.11.2024".
Строк дії Договору становить 12 місяців з 18.11.2024 до 17.11.2025 включно (п. 9.1. Договору).
19.07.2025 із застрахованим майном відбулась страхова подія, залиття застрахованої квартири водою. Комісією у складі представників ТОВ "КК "Домком Житомир": менеджера з домоуправління Космацької О.Я., майстра дільниці ОСОБА_2 , юриста ОСОБА_3 складено акт про залиття в будинку АДРЕСА_1 , що сталося з причини: пошкодження дощового водогону. Висновок комісії: відремонтувати дощовий водовідвод (а. с. 12).
Позивач зазначає, що страхувальник за Договором звернулась до ПАТ "СК АРКС" із заявою про страхове відшкодування від 19.07.2025 і така заява була розглянута. Залиття водою застрахованої квартири визнано страховим випадком у зв'язку з чим, на підставі кошторису відновлювального ремонту від 25.07.2025, страхового акту №ARX4438952 від 25.07.2025, розрахунку страхового відшкодування, ним здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 6 308 грн 51 коп., що підтверджується платіжним дорученням №1151526 від 28.07.2025 (т. 1, а. с. 13-18).
Викладені обставини стали підставою для звернення позивача до суду із цим позовом.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Апеляційний господарський суд бере до уваги, що з 01.01.2024 у нормативному регулюванні відносин у сфері страхування відбулися зміни, а саме: введено в дію Закон України "Про страхування" №1909-ІХ від 18.11.2021, у зв'язку з чим Закон України "Про страхування" №85/96-ВР від 07.03.1996 втратив чинність.
Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Суд апеляційної інстанції зважає на те, що пунктом 22 розділу XV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про страхування" від 18.11.2021 №1909-IX встановлено, що до договорів страхування та перестрахування, що були укладені до дня введення в дію цього Закону і продовжують діяти після введення в дію цього Закону, застосовуються вимоги цього Закону щодо підстав, порядку і наслідків зміни або припинення (розірвання) таких договорів незалежно від дати їх укладення. При достроковому припиненні (розірванні) дії договору страхування життя, укладеного до введення в дію цього Закону, який продовжує діяти після введення в дію цього Закону, застосовується порядок розрахунку викупної суми, що виплачується страхувальнику при припиненні (розірванні) договору страхування життя відповідно до частини четвертої статті 105 цього Закону, якщо у договорі, який достроково розривається, не визначено порядок розрахунку викупної суми та мінімальний розмір викупної суми на кожний рік дії договору (або менший регулярний період) в абсолютній величині та/або у відсотках від страхової суми за ризиком дожиття або від сплачених премій за таким договором страхування життя.
З огляду на те, що Договір укладено 17.11.2024, а страхова подія настала 19.07.2025, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України "Про страхування" №1909-ІХ від 18.11.2021, а не Закону України "Про страхування" №85/96-ВР від 07.03.1996, який був застосований судом першої інстанції.
Крім того, суд першої інстанції застосував положення ст. 988 ЦК України, яка була виключена з 01.01.2024 на підставі Закону України "Про страхування" №1909-ІХ від 18.11.2021.
Таким чином, судом першої інстанції було застосовано норми закону, які не підлягали застосуванню (Закон України "Про страхування" №85/96-ВР від 07.03.1996, ст. 988 ЦК України), та не застосовано закон, який підлягав застосуванню (Закон України "Про страхування" №1909-ІХ від 18.11.2021).
Зазначене, у розумінні ч. 2 ст. 277 ГПК України, є неправильним застосуванням норм матеріального права.
З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд застосовує положення ЦК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та норми Закону України "Про страхування" №1909-ІХ від 18.11.2021.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відшкодування збитків є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів (п. 8 ч. 2 ст.16 ЦК України).
Стаття 11 ЦК України встановлює, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно із ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Нормами ч. 1 ст. 979 ЦК України передбачено, що договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України "Про страхування", інших законодавчих актів.
Згідно з ст. 980 ЦК України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об'єктом страхування можуть бути: життя, здоров'я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.
Страхова виплата (страхове відшкодування) - грошові кошти, що виплачуються страховиком у разі настання страхового випадку відповідно до умов договору страхування та/або законодавства (п. 50 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про страхування").
Згідно із п. 59 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, ризик виникнення якої застрахований, з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування або відповідно до законодавства
Відповідно до п. 69 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством
Відповідно до частини 4 статті 89 Закону України "Про страхування" предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.
У пунктах 5, 6 статті 89 Закону України "Про страхування" визначено, що об'єктом страхування можуть бути:
1) життя, здоров'я, працездатність та/або пенсійне забезпечення;
2) майно на праві володіння, користування і розпорядження майном та/або можливі збитки чи витрати;
3) відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.
Договором страхування визначаються конкретний об'єкт страхування, з яким пов'язані страхові інтереси страхувальника (іншої особи, визначеної у договорі страхування), та страхові ризики, що пов'язані з цим об'єктом страхування та підлягають страхуванню за цим договором страхування.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Закону України "Про страхування" страховик за договором страхування зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором або законом строк.
Перелік страхових випадків визначається в договорі страхування за згодою сторін, якщо інше не передбачено законодавством (ч. 7 ст. 93 Закону України "Про страхування").
Згідно зі ст. 94 Закону України "Про страхування" страхова сума може бути встановлена за окремим об'єктом страхування, страховим випадком, групою страхових випадків, договором страхування в цілому.
Розмір страхової суми визначається за домовленістю між страховиком та страхувальником або відповідно до законодавства під час укладення договору страхування або внесення змін до такого договору.
У договорі страхування в межах страхової суми можуть визначатися ліміти відповідальності страховика за окремим об'єктом страхування, страховим ризиком або страховим випадком, групою страхових ризиків та/або страхових випадків тощо.
При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах дійсної вартості майна за цінами і тарифами, що діють на день укладення договору страхування або внесення змін до такого договору, якщо інше не передбачено договором страхування або законом.
Страхові виплати здійснюються у порядку, визначеному страховим продуктом та договором страхування, якщо інше не передбачено законодавством України.
Страхова виплата не може перевищувати розмір прямого збитку, заподіяного страхувальнику та/або іншій особі, передбаченій договором страхування. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі якщо страхова сума становить певну частку дійсної вартості застрахованого об'єкта страхування, страхова виплата виплачується у такій самій частці дійсної вартості застрахованого об'єкта страхування, якщо інше не передбачено умовами договору страхування.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 102 Закону України "Про страхування" у разі настання події, що має ознаки страхового випадку, страховик зобов'язаний встановити факт, причини та обставини такої події та прийняти з урахуванням умов договору страхування рішення про визнання або невизнання випадку страховим.
Здійснення страхової виплати проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених договором страхування) і рішення страховика про визнання випадку страховим та здійснення страхової виплати (страхового акта).
У разі визнання випадку страховим страховик здійснює страхову виплату страхувальнику (іншій особі, визначеній договором страхування або законодавством) відповідно до умов договору страхування або законодавства.
В силу ст. 993 ЦК України до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
За змістом ч. 1 ст. 108 Закону України "Про страхування" страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат.
Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки (ч. 2 ст. 108 Закону України "Про страхування").
У разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. В таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора, а саме потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди.
Таким чином, за суброгацією відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2 ст. 1166 ЦК України).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, шкода, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, вина.
Тобто, при заявлені вимог про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачем зобов'язань перед позивачем, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв'язку між ними. В свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.
Апеляційний господарський суд вказує, що звертаючись до суду із цим позовом, позивач має довести належними доказами факт завдання шкоди саме відповідачем, встановити прямий причинний зв'язок між протиправною поведінкою останнього та збитками, тобто що протиправна дія чи бездіяльність є причиною, а збитки, яких зазнала потерпіла особа, - наслідком такої протиправної поведінки.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками справи, будинок № 28 по вулиці Захисників України у місті Житомир перебуває в управлінні відповідача на підставі Договору №1/13 про надання послуги з управління багатоквартирним будинком від 01.09.2019 (а. с. 54-57).
Пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" передбачено, що управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.
Управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором (ч. 1 ст. 11 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").
Згідно з п. 1, 6 ч. 4 ст. 8 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" управитель багатоквартирного будинку зобов'язаний забезпечувати належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку та прибудинкової території відповідно до нормативних вимог і договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, від власного імені укладати з підрядниками необхідні договори про виконання окремих робіт та послуг; укласти з виконавцем послуги з постачання електричної енергії договір про постачання електричної енергії для освітлення місць загального користування, живлення ліфтів та забезпечення функціонування іншого спільного майна багатоквартирного будинку, забезпечувати виконання умов цього договору та контроль якості цих послуг.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач має право на відшкодування збитків, завданих його майну, шкоди, заподіяної його життю або здоров'ю внаслідок неналежного надання або ненадання житлово-комунальних послуг та незаконного проникнення в належне йому житло (інший об'єкт нерухомого майна).
Суд бере до уваги, що п. 2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76 встановлено, що у разі залиття, аварії квартир складається відповідний акт (додаток №4).
У додатку № 4 до цих Правил зазначено, що факт залиття квартири та його наслідки фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка згідно з укладеною угодою обслуговує внутрішньо-будинкові системи опалення та водопостачання, представника власника будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
Присутність зацікавлених осіб від потерпілої сторони та з боку винної є обов'язковою.
В акті мають бути зазначені такі відомості:1) дата складання акту (число, місяць, рік); 2) прізвища, ініціали та посади членів комісії; 3) прізвище, ім'я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; 4) прізвище, ім'я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, з вини якого сталося залиття; 4) адреса квартири, поверх, форма власності; 5) характер залиття та його причини; 6) завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених унаслідок залиття речей та їхня орієнтовна вартість); 7) висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття.
Таким чином, складаючи акт про залиття, комісія повинна не тільки забезпечити присутність осіб, визначених у зазначених Правилах, але і вказати всю вищевказану необхідну інформацію.
На підтвердження факту настання події позивачем до матеріалів справи долучено Акт від 22.07.2025, за яким залиття сталося через пошкодження системи дощового водовідведення.
Проте наявний у матеріалах справи Акт від 22.07.2025 не містить відомостей щодо: завданої матеріальної шкоди (зокрема, обсягів необхідного ремонту приміщення, переліку пошкодженого внаслідок залиття майна та його орієнтовної вартості); інформації про те, з чиєї вини відбулося залиття; висновків комісії щодо встановлення вини особи, відповідальної за залиття. Крім того, зазначений акт не підписаний потерпілою стороною.
За таких обставин суд дійшов висновку, що Акт від 22.07.2025 може лише підтверджувати факт залиття приміщення, проте не є належним та достатнім доказом на підтвердження вини відповідача у спричиненні залиття цього приміщення.
Таким чином, суд першої інстанції вірно виснував, що Акт від 22.07.2025 складений з порушенням Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76, а тому не може бути прийнятий судом до уваги як допустимий, достовірний та достатній доказ, оскільки не містить належних висновків про неправомірні дії щодо залиття квартири відповідачем.
Суд враховує правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду, зокрема, від 26.09.2018 у справі №569/14230/15-ц, від 21.02.2018 у справі № 2-1974/11, від 22.05.2019 у справі №640/8205/17, від 18.12.2019 у справі №711/7670/16-ц), в яких неодноразово зазначалося, що акт, який не відповідає вимогам, викладеним у Правилах, не може бути належним і допустимим доказом заподіяння відповідачем майнової шкоди.
При цьому, колегія суддів наголошує, що саме позивач має довести, серед іншого, протиправність поведінки відповідача та те, що саме його протиправні дії чи бездіяльність є причиною завдання збитків, які настали у власника нежитлового приміщення як безпосередній наслідок такої поведінки.
Будь-яких інших доказів на підтвердження вини відповідача позивачем до матеріалів справи не надано.
З врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції висновує, що позивач не довів вину відповідача у заподіянні збитків, а також причинно-наслідкового зв'язку між такою поведінкою і збитками потерпілої сторони.
Доводи апеляційної скарги наведеного вище не спростовують.
Крім того, як зазначено вище, відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 108 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Тому до предмету доказування в межах цієї справи входить також доведення позивачем набуття ним права вимоги до відповідача та здійснення виплати позивачем страхового відшкодування страхувальнику.
Пунктом 8.6. Договору визначено, що під час сплати страхового платежу в призначенні платежу вказується: "Страховий платіж за договором №DNH0NBR-24АН0В8 від 17.11.2024".
Крім того, розділом ІІ Страхового акту від 25.07.2025 №ARX4438952 передбачалося таке призначення платежу, як " Страховий акт від 25.07.2025 №ARX4438952".
Позивач не надав до матеріалів справи належних доказів перерахування страхової виплати у розмірі 6 308 грн 51 коп. страхувальнику - ОСОБА_1 , котрий містив би одне із наведених призначень платежу.
На підтвердження здійснення виплати страхувальнику позивач долучив до матеріалів справи платіжне доручення №1151526 від 28.07.2025 на суму 193 996 грн 70 коп. із призначенням платежу: виплата по відомості №АХА00000573 від 28.07.2025, платник: ПАТ "СК "АРКС" (код 20474912) отримувач: ПАТ "СК "АРКС" (код 20474912).
Позивач не надав до матеріалів справи відомості №АХА00000573 від 28.07.2025.
Додана позивачем до матеріалів справи таблиця (а. с. 19 на звороті) не є належним доказом перерахування страхового відшкодування, оскільки вона не є первинним бухгалтерським документом у розумінні норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", не містить даних щодо особи, яка її склала, підстав складення, посилань на відповідні договори тощо, отже з цієї таблиці неможливо встановити обставини, які мають значення для вирішення спору.
Також матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження розміру заявленої шкоди у сумі 6 308 грн 51 коп.
Визначення розміру шкоди має здійснюватися у порядку, встановленому законодавством, особою, яка володіє відповідною кваліфікацією та повноваженнями. Разом з тим, кошторис відновлювального ремонту від 25.07.2025 (а. с. 14) складено одноособово зацікавленою особою ОСОБА_4 , яка є старшим фахівцем Відділу врегулювання складних не моторних збитків позивача.
При цьому матеріали справи не містять доказів, що підтверджують наявність у зазначеної особи відповідної кваліфікації чи спеціальних знань, необхідних для визначення вартості відновлювальних робіт.
За таких обставин кошторис відновлювального ремонту від 25.07.2025 не може вважатися належним та допустимим доказом у справі.
Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано зауважено на наявності недоліків у страховому акті від 25.07.2025 №АRX4438952, а саме: у ньому зазначено місце події - м. Київ, тоді як в акті комісії від 22.07.2025 та матеріалами справи підтверджено, що залиття квартири сталося у м. Житомир.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що позивачем не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, що має наслідком відмову в позові.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржник був почутим і йому надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження тому, відсутні правові підстави для її задоволення.
З урахуванням викладеного в сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову, однак з огляду на допущене судом першої інстанції неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції слід змінити.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 17.02.2026 у справі №906/1629/25 слід змінити.
Щодо витрат відповідача на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.
Реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у рішенні від 16.11.2000 №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника.
Зокрема, в абзаці п'ятому пункту 5 мотивувальної частини зазначеного рішення визначається, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".
Конституційне право кожного на правничу допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Положеннями статті 16 ГПК України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до приписів статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно з приписами статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів у справі та повідомити про надання відповідних доказів у визначені ГПК України строки; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат з дотриманням вимог ч. 8 ст. 129, ст. 221 ГПК України.
Колегія суддів вказує, що у відзиві на апеляційну скаргу зазначений орієнтовний розрахунок витрат пов'язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 000 грн, а також заявлено про розподіл судових витрат.
Крім того, одночасно із відзивом, відповідачем було подано заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій він просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000 грн.
Апеляційний господарський суд бере до уваги, що у розумінні положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Крім того, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може також відступити від вказаного у частині четвертій статті 129 ГПК України загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).
Також суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. (Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №925/1545/20).
Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Суд зауважує, що відповідні докази були подані до ухвалення апеляційним господарським судом судового рішення в цій справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, правнича допомога в суді апеляційної інстанції Товариству з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Домком Житомир" надавалася адвокаткою Дирдіною Іриною Володимирівною.
Зокрема, 26.01.2026 між адвокаткою Дирдіною Іриною Володимирівною (далі за текстом договору - Адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Домком Житомир" (далі - Клієнт) був укладений Договір про надання правничої допомоги (далі - Договір від 26.01.2026, а. с. 147 на звороті) відповідно до п. 1.1. якого Клієнт доручає, а Адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором.
Адвокат здійснює юридичне представництво інтересів Клієнта з усіх питань господарської діяльності Клієнта, в тому числі, але не виключно, підготовку процесуальних документів до суду та представництво інтересів Клієнта в судовій справі № 906/1629/25 в судах всіх інстанцій (п. 2.1. Договору від 26.01.2026).
Пунктом 3.1. Договору від 26.01.2026 до обов'язків Клієнта віднесено сплатити гонорар Адвокату за домовленістю, а також вказано, що розмір оплати встановлюється додатковою угодою.
Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2027 (п. 5.1. Договору від 26.01.2026).
Відповідно до п. 1 Додаткової угоди № 2 від 02.04.2026 до Договору від 26.01.2026 (далі - Додаткова угода № 2) Адвокат зобов'язується надати Клієнту послуги з представництва інтересів Клієнта у Північно-західному апеляційному господарському суді під час розгляду господарської справи №906/1629/25 (далі - Послуги).
Згідно із п. 2 Додаткової угоди № 2 вартість Послуг встановлюється у такому розмірі:
- за підготовку відзиву на позовну заяву - 3 000 грн;
- за підготовку інших процесуальних документів, необхідних для розгляду справи - 1 000 грн/год.;
- за участь в одному судовому засіданні - 2 000 грн.
Пунктом 3 Додаткової угоди № 2 визначений порядок розрахунків, а саме після повного надання послуг за цим Договором, Адвокат складає розрахунок (детальний опис робіт (наданих послуг), та, у разі відсутності зауважень Клієнта, Сторони підписують акт приймання-передачі наданих послуг. Клієнт здійснює оплату протягом 15 календарних днів з моменту підписання акту приймання-передачі та виставлення Адвокатом рахунку на банківські реквізити Адвоката, зазначені в рахунку.
При цьому, апеляційний господарський суд вказує, що зазначення у п. 2 Додаткової угоди № 2 слів "на позовну заяву" оцінює як описку та вважає, що сторони, з огляду на зміст цієї Додаткової угоди, мали на увазі "на апеляційну скаргу".
09.04.2026 між Адвокатом та Клієнтом був підписаний Акт приймання-передачі наданих послуг до Договору про надання правової допомоги від 26.01.2026 (а. с. 148 на звороті), відповідно до якого Адвокатом в межах розгляду судової справи № 906/1629/25 у Північно-західному апеляційному господарському суді були надані такі послуги Клієнту:
Підготовка відзиву на апеляційну скаргу ПрАТ "СК "АРКС" на рішення Господарського суду Житомирської області від 17.02.2026 у справі №o 906/1629/25; Витрати часу - 3 год.; Вартість наданих послуг - 3 000 грн.
У відповідності до п. п. 3, 4, 5 Акту загальна сума, яка підлягає оплаті Клієнтом на рахунок Адвокат становить 3 000 грн. Клієнт не має претензій до Адвоката з приводу наданих послуг. Клієнт здійснює оплату протягом 15 календарних днів з моменту підписання приймання-передачі та виставлення Адвокатом рахунку.
Крім того, 09.04.2026 адвокаткою складений розрахунок (детальний опис робіт (наданих послуг) до Договору про надання правової допомоги від 26.01.2026 в якому вказано:
найменування послуги - підготовка відзиву на апеляційну скаргу ПрАТ "СК "АРКС" на рішення Господарського суду Житомирської області від 17.02.2026 у справі № 906/1629/25;
витрати часу - 3 год.;
вартість наданих послуг - 3 000 грн (а. с. 149).
Суд враховує, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права (подібний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
У ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Суд зазначає, що фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
За ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Як вказано вище, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5, 7 та 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Вказана правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічну правову позицію викладено у додаткових постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 21.01.2020 у справі №916/2982/16, від 07.07.2020 у справі №914/1002/19).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Суд бере до уваги, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.22.2022 у справі №922/1964/21.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тому, з огляду на викладене, враховуючи розумну необхідність судових витрат для цієї справи, незначну складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт у суді апеляційної інстанції, беручи до уваги принципи пропорційності та співмірності, оцінюючи надані юридичні послуги та враховуючи заперечення відповідача, критерій розумної необхідності судових витрат для конкретної цієї справи, апеляційний господарський суд враховує таке.
Зі змісту відносин, що склалися між відповідачем та адвокаткою вбачається, що ними був погоджений фіксований розмір гонорару за підготовку відзиву на апеляційну скаргу в сумі 3 000 грн.
Суд зазначає, що адвоката Дирдіна І.В. представляла інтереси відповідача і в суді першої інстанції, була ознайомлена із позицією позивача, подавала відзив на позов (на котрому частково базується і відзив на апеляційну скаргу).
При цьому, апеляційний господарський суд вказує, що категорія цієї справи не є специфічною чи особливо складною, не потребувала при складенні процесуальних документів опрацювання великої кількості нормативно-правових актів, доводи та заперечення сторін зводилися до аргументів на які учасники справи посилалися під час розгляду справи судом першої інстанції, а також суд зважає на те що розгляд апеляційної скарги здійснювався у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Також колегія суддів зважає на те, що апеляційна скарга та відзиви не є значними за своїми обсягами.
Крім того, апеляційний господарський суд, при наданні оцінки послугам з правничої допомоги також врахував, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.10.2021 у справі № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19).
Водночас процедура стягнення витрат на правову допомогу не може використовуватися як інститут безпідставного збагачення та як інститут покарання за недобросовісну процесуальну поведінку одного з учасників провадження, оскільки таке стягнення не переслідуватиме легітимну мету та не відповідатиме процесуальній суті передбаченої положеннями ГПК України компенсації таких витрат (подібна позиція викладена в додаткових постановах Верховного Суду від 03.12.2024 у справі № 908/314/18, від 12.12.2024 у справі № 920/882/23(920/234/19), від 26.11.2024 у справі № 922/1792/24, від 19.11.2024 у справі № 873/103/24).
Враховуючи викладене в сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що обсяг наданих Товариству з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Домком Житомир" юридичних послуг та їх вартості, є обґрунтованим та підтвердженим в загальному розмірі 2 000 грн, і в такій сумі підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 17.02.2026 у справі №906/1629/25 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
3. В решті рішення Господарського суду Житомирської області від 17.02.2026 у справі №906/1629/25 залишити без змін.
4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" (04070, Україна, місто Київ, вулиця Іллінська, будинок 8, код 20474912) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Домком Житомир" (10020, Україна, Житомирська обл., місто Житомир, проспект Миру, будинок 2, код 39374379) - 2 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
5. Господарському суду Житомирської області видати наказ на виконання цієї постанови
6. Справу № 906/1629/25 надіслати Господарському суду Житомирської області.
7. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Олексюк Г.Є.