вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" травня 2026 р. Справа№ 910/10203/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Демидової А.М.
Сибіги О.М.
за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.
за участю представників:
від позивача: Сас О. М.
від відповідача 1: Зінчук К. М.
від відповідача 2: не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут
на рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2025 (повне рішення складено 30.10.2025)
у справі № 910/10203/25 (суддя Курдельчук І. Д.)
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування"
до: 1. Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут;
2. Моторного (транспортного) бюро України
про стягнення грошових коштів
Короткий зміст позовних вимог.
В серпні 2025 року Товариство з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" (надалі - позивач, ТДВ "Експрес Страхування") звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (надалі - відповідач 1, ВІТІ, ВІТІ ІМЕНІ ГЕРОЇВ КРУТ) та Моторного (транспортного) страхового бюро України (надалі - відповідач 2, МТСБУ) про стягнення з ВІТІ, ВІТІ ІМЕНІ ГЕРОЇВ КРУТ 586 689,28 грн шкоди та з МТСБУ 160 000,00 грн шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 746 689, 28 грн відповідно до умов договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, а тому він отримав право вимоги в розмірі виплаченого відшкодування.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення.
Рішенням господарського суду міста Києва від 30.10.2025 у справі № 910/10203/25 позов задоволено частково. Стягнуто з ВІТІ, ВІТІ ІМЕНІ ГЕРОЇВ КРУТ на користь ТДВ "Експрес Страхування" 586 689,28 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 7 040, 27 грн. У позові до МТСБУ відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач відшкодувавши страхові виплати набуває право вимоги до особи, яка несе відповідальність за спричинення збитків які виникли внаслідок ДТП. Оскільки ВІТІ, ВІТІ ІМЕНІ ГЕРОЇВ КРУТ є володільцем транспортного засобу, тому у нього як у власника виник обов'язок відшкодувати шкоду завдану джерелом підвищеної небезпеки. При цьому, судом зазначено, що цивільно-правову відповідальність за шкоду, завдану військовослужбовцем (водієм) під час виконання службових обов'язків на транспортному засобі установи, має нести саме ВІТІ, ВІТІ ІМЕНІ ГЕРОЇВ КРУТ.
Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 30.10.2025 у справі №910/10203/25, ВІТІ, ВІТІ ІМЕНІ ГЕРОЇВ КРУТ звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати його в частині що стосується ВІТІ, ВІТІ ІМЕНІ ГЕРОЇВ КРУТ і прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
Скаржник не погоджується із рішенням суду першої інстанції щодо покладення на нього обов'язку відшкодувати збитки та вважає рішення незаконним, необґрунтованим та прийнятим із порушенням норм матеріального і процесуального права.
Відповідач 1 наголошує, що автомобіль КАМАЗ 53212 є військовим майном, яке відповідно до Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" закріплене за ними лише на праві оперативного управління, а не належить інституту на праві власності. Крім цього, апелянт зазначає, що військовослужбовець ( ОСОБА_1 ) не перебуває у класичних трудових відносинах з інститутом, а тому положення ч. 1 ст. 1172 ЦК України (відшкодування шкоди юридичною особою за свого працівника) не можуть автоматично застосовуватися до військової частини. Скаржник стверджує, що оскільки транспортний засіб не мав полісу ОСЦПВ, діє спеціальний механізм ЗУ № 1961-IV. Головний тягар відшкодування збитків у межах страхових лімітів має нести саме МТСБУ як гарант за незабезпечені авто. Також, скаржник зазначає, що наявна офіційна позиція МТСБУ (із посиланням на Facebook-сторінку та медіа), згідно з якою Бюро прийняло рішення не стягувати регреси з військових частин та військовослужбовців ЗСУ під час дії воєнного стану, беручи витрати на себе.
Скаржник ставить під сумнів висновок № 0443 експерта-автотоварознавця, оскільки в його вступній частині відсутнє попередження експерта про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України (що є порушенням Інструкції Мін'юсту № 53/5). Через це інститут вважає такий доказ недопустимим та необ'єктивним. На думку апелянта, позивач не надав належних доказів того, що всі зафіксовані експертом пошкодження автомобіля Mercedes-Benz виникли саме внаслідок цього конкретного ДТП.
Підставою апеляційного оскарження відповідач вказує на порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема ч. 1 та ч. 2 статті 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (№ 1075-XIV), п. 13.1 ст. 13, ч. 2 п. 22.1 ст. 22, підпункт "а" пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (№ 1961-IV).
Позивачем подано до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, який сформований в підсистемі "Електронний суд" 13.03.2026, в якому просить залишити її без задоволення, а судове рішення залишити без змін. У відзиві позивач зазначає наступне:
- автомобіль КАМАЗ 53212 (д/н НОМЕР_1 ) згідно з технічним паспортом належить та перебуває на обліку у Військового інституту, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на момент ДТП автомобіль перебував у законному володінні/користуванні установи на праві, тотожному праву власності;
- водій ОСОБА_1 під час аварії перебував на військовій службі у ВІТІ, ВІТІ ІМЕНІ ГЕРОЇВ КРУТ, що підтверджується наказами, довідками та його власними свідченнями, що не було спростовано відповідачем 1;
- позовна заява про стягнення відшкодування з водія ОСОБА_1 у справі № 361/1205/25 була залишена без розгляду саме за заявою Військового інституту, тобто відповідач сам фактично відмовився від вимог до водія;
- МТСБУ було залучено до справи як відповідача 2 із обсягом вимог у розмірі 160 000,00 грн відповідно до встановленого ліміту. Суд відмовив у задоволенні позову до МТСБУ через чітке розмежування понять військовослужбовця (який має пільги) та військової частини (яка пільг не має), оскільки інститут намагається безпідставно ототожнити їх.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг по суті.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.12.2025 апеляційну скаргу у справі № 910/10203/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Ходаківська І. П. - головуючий суддя, судді: Владимиренко С. В., Демидова А. М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2026 апеляційну скаргу ВІТІ, ВІТІ ІМЕНІ ГЕРОЇВ КРУТ на рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2025 у справі № 910/10203/25 залишено без руху, надано час для усунення недоліків, а саме, сплати судового збору в сумі 10 560, 41 грн. за належними реквізитами.
12.02.2026 через систему "Електронний суд" на адресу суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої додані належні докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги на виконання вимог ухвали суду.
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/728/26 від 23.02.2026 у справі № 910/10203/25, у зв'язку із перебуванням судді Владимиренко С. В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2026 у справі № 910/10203/25 передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя - Ходаківська І. П., судді: Демидова А. М., Сибіга О. М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 (колегія суддів: головуюча Ходаківська І. П., судді Демидова А. М, Сибіга О. М.) поновлено ВІТІ, ВІТІ ІМЕНІ ГЕРОЇВ КРУТ строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2025 у справі № 910/10203/25, відкрито апеляційне провадження у справі № 910/10203/25, витребувано матеріали цієї справи з господарського суду міста Києва, призначено до розгляду апеляційну скаргу ВІТІ, ВІТІ ІМЕНІ ГЕРОЇВ КРУТ на рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2025 у справі № 910/10203/25 на 02.04.2026; зупинено дію оскарженого рішення.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2026 (колегія суддів: головуюча Ходаківська І. П., судді Демидова А. М, Сибіга О. М.) продовжено строк розгляду апеляційної скарги ВІТІ, ВІТІ ІМЕНІ ГЕРОЇВ КРУТ на рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2025 у справі № 910/10203/25, розгляд справи № 910/10203/25 відкладено на 14.05.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2026 за клопотаннями представникам ВІТІ, ВІТІ ІМЕНІ ГЕРОЇВ КРУТ та ТДВ "Експрес Страхування" розгляд справи постановлено здійснювати в режимі відеоконференції.
У судовому засіданні 14.05.2026 в режимі відеоконференції взяв участь представник ВІТІ, ВІТІ ІМЕНІ ГЕРОЇВ КРУТ, який просив задовольнити апеляційну скаргу.
Також у судовому засіданні 14.05.2026 в режимі відеоконференції взяв участь представник ТДВ "Експрес Страхування", який просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
МТСБУ явку свого представника у судове засідання 14.05.2026 не забезпечило. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлено належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
До визначеної дати проведення судового засідання від МТСБУ не надійшло заяв чи клопотань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, із вказівкою на наявність обставин, які б об'єктивно унеможливили розгляд справи у судовому засіданні 14.05.2026.
Враховуючи, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представника МТСБУ.
Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 11.07.2023 між ТДВ "Експрес Страхування" та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №777.23.2771398, яким застраховані майнові інтереси, пов'язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням транспортним засобом - Mercedes-Benz/ GLE 300d 4Matic /300, 2022 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .
02.08.2023 в с. Козин транспортний засіб КАМАЗ 53212 (державний номерний знак НОМЕР_1 ), керований ОСОБА_1 , здійснив зіткнення з транспортним засобом Mercedes-Benz (державний номерний знак НОМЕР_2 ), внаслідок чого вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Фізичною особою-підприємцем Ковтуном Володимиром Володимировичем сформовано товарний чек №100 від 02.08.2023 на суму 2 650,00 грн (без ПДВ) за надання послуг евакуатора, проведено перевезення авто Mercedes-Benz GLE 300D НОМЕР_2 від Обухівське шосе 39, с. Козин до м. Київ, Столичне шосе, 90, та Акт надання послуг евакуатора №100 від 02.08.2023 на суму 2 650,00 грн.
03.08.2023 ОСОБА_3 звернулась до ТДВ "Експрес Страхування" із повідомленням про подію: дорожньо-транспортна пригода, що мала місце 02.08.2023 в Київській області, с. Козин.
03.08.2023 ОСОБА_4 звернулась до ТДВ "Експрес Страхування" із заявою про виплату страхового відшкодування для відновлення автомобіля на розрахунковий рахунок СТО СП "АДУ Мерседес-Бенц".
03.08.2023 представником ТДВ "Експрес Страхування" складено Акт огляду транспортного засобу: Mercedes-Benz (державний номерний знак НОМЕР_2 ).
Спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний дім Україна-Мерседес Бенц" виставлено рахунок №2123003188 від 14.08.2023 за ремонт транспортного засобу Mercedes-Benz (державний номерний знак НОМЕР_2 ) на загальну суму 739 851,98 грн.
Постановою Обухівського районного суду Київської області від 15.08.2023 у справі №372/3698/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
ТДВ "Експрес Страхування" складено Страховий акт №3.23.03114-1 від 15.08.2023 про виплату страхового відшкодування у розмірі 739 851,98 грн за страховим випадком від 02.08.2023.
ТДВ "Експрес Страхування" здійснило виплату страхового відшкодування на суму 739 851,98 грн відповідно до платіжної інструкції кредитного переказу №68812406 від 28.08.2023.
ТДВ "Експрес Страхування" складено Страховий акт №3.23.03114-2 від 30.08.2023 про виплату страхового відшкодування у розмірі 2 650,00 грн за страховим випадком від 02.08.2023.
ТДВ "Експрес Страхування" здійснило виплату страхового відшкодування на суму 2 650,00 грн відповідно до платіжної інструкції кредитного переказу №68812513 від 31.08.2023.
Листом від 26.09.2023 Спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний дім Україна-Мерседес Бенц" повідомило ТДВ "Експрес Страхування", що під час відновлювального ремонту автомобіля Mercedes-Benz були виявлені приховані дефекти.
26.09.2023 представником ТДВ "Експрес Страхування" складено Акт огляду транспортного засобу: Mercedes-Benz (державний номерний знак НОМЕР_2 ).
Спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний дім Україна-Мерседес Бенц" виставлено рахунок №2123003763 від 27.09.2023 за ремонт транспортного засобу Mercedes-Benz (державний номерний знак НОМЕР_2 ) на загальну суму 6 399,48 грн.
Спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний дім Україна-Мерседес Бенц" складено Акт виконаних робіт №2300013293 від 27.09.2023 на загальну суму 739 851,98 грн.
ТДВ "Експрес Страхування" складено Страховий акт №3.23.03114-3 від 08.10.2023 про виплату страхового відшкодування у розмірі 4 187,30 грн за страховим випадком від 02.08.2023.
ТДВ "Експрес Страхування" здійснило виплату страхового відшкодування на суму 4 187,30 грн відповідно до платіжної інструкції кредитного переказу №68813397 від 09.10.2023.
Спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний дім Україна-Мерседес Бенц" складено Акт виконаних робіт №2300016994 від 10.10.2023 на загальну суму 4 585,31 грн.
ТДВ "Експрес Страхування" звернулось із даним позовом до суду, в якому просило стягнути з Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут 586 689,28 грн. та з Моторного (транспортного) бюро України 160 000,00 грн.
Заперечуючи позовні вимоги, ВІТІ, ВІТІ ІМЕНІ ГЕРОЇВ КРУТ посилається на те, що автомобіль КАМАЗ 53212 (д/н НОМЕР_1 ) не є його власністю. Інститут зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" вказаний транспортний засіб має статус військового майна та закріплений за установою лише на праві оперативного управління, що виключає обов'язок відшкодування шкоди на підставі ч. 1 ст. 1172 ЦК України. Крім того, Інститут наголошує, що оскільки на винуватця ДТП поширюються пільги, передбачені п. 13.1 ст. 13 та п.п. "г" п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (ЗУ №1961-VI), виплата страхового відшкодування потерпілій особі має здійснюватися МТСБУ за рахунок фонду захисту потерпілих без подальшого права регресу до військової частини.
В свою чергу, заперечуючи проти позову, МТСБУ наголошує, що обов'язок із відшкодування шкоди покладається безпосередньо на особу, з вини якої сталася дорожньо-транспортна пригода. Оскільки, виходячи зі змісту позовної заяви, винуватцем цієї аварії є ОСОБА_1 , саме він і повинен нести цивільно-правову відповідальність за завдані збитки.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
Стаття 11 ЦК України встановлює, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно із частиною 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до частини другої цієї ж статті збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").
За умовами статті 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'я та/або майну потерпілого.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно з положеннями статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до п. 59 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, ризик виникнення якої застрахований, з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування або відповідно до законодавства.
Відповідно до ч.3 ст. 102 Закону України "Про страхування" у разі настання події, що має ознаки страхового випадку, страховик зобов'язаний встановити факт, причини та обставини такої події та прийняти з урахуванням умов договору страхування рішення про визнання або невизнання випадку страховим.
Здійснення страхової виплати проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених договором страхування) і рішення страховика про визнання випадку страховим та здійснення страхової виплати (страхового акта).
У разі визнання випадку страховим страховик здійснює страхову виплату страхувальнику (іншій особі, визначеній договором страхування або законодавством) відповідно до умов договору страхування або законодавства (частина 4 статті 102 Закону України "Про страхування").
Згідно з статтею 993 Цивільного кодексу України до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до статті 108 Закону України "Про страхування" страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат.
Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Виходячи з наведеного, страховик внаслідок виконання обов'язку винної особи (боржника) перед особою, якій завдано збитки (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому зобов'язання не припиняються, а відбувається заміна сторони у цьому зобов'язанні (заміна кредитора): замість особи, якій завдано збитки, прав кредитора набуває страховик.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, аналізуючи правову природу спірних правовідносин, правильно застосував норми матеріального права, які регулюють інститут суброгації у страхових зобов'язаннях.
Так, настання страхового випадку покладає на страховика обов'язок встановити обставини події, прийняти рішення про її визнання страховим випадком та здійснити виплату на підставі страхового акта.
Враховуючи вищевикладене, до страховика, який компенсував збитки за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги до особи, відповідальної за їх заподіяння.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в силу закону відбувається перехід прав кредитора до страховика в межах фактично сплаченого відшкодування без припинення самого зобов'язання (відбувається лише заміна кредитора у зобов'язанні). З огляду на підтверджений факт виплати страхового відшкодування потерпілій особі, Позивач на законних підставах набув право вимоги у розмірі 746 689, 28 грн.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (Закон України від 01.07.2024, в редакції від 17.08.2022; чинний на час спірних правовідносин, надалі - ЗУ №1961-VI) обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Згідно з пунктом 35.1 статті 35 ЗУ №1961-VI для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Пунктом 36.1 статті 36 ЗУ №1961-VI страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Відповідно до пункту 36.4 статті 36 ЗУ №1961-VI виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Страховик здійснює компенсацію витрат страхувальника або особи, відповідальність якої застрахована, а МТСБУ компенсує витрати особи, звільненої від цього виду обов'язкового страхування на підставі пункту 13.1 статті 13 цього Закону або відповідальність якої застрахована іноземною страховою компанією відповідно до умов Міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", за умови, що такі витрати здійснюються за згодою страховика (МТСБУ). У компенсації витрат може бути відмовлено повністю або частково, якщо такі витрати здійснені без попереднього погодження із страховиком (МТСБУ).
Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється шляхом безготівкового розрахунку.
Отже, хоча позивач є особою, яка сплатила страхове відшкодування за договором майнового страхування, а КАМАЗ 53212 (державний номерний знак НОМЕР_1 ) на час дорожньо-транспортної пригоди не був забезпеченим транспортним засобом, однак приписи пункту 36.4 статті 36 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виключають можливість здійснення регламентної виплати на підставі підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно з підпунктом "г" пункту 41.1 статті 41 ЗУ №1961-VI МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону.
Пунктом 13.1 статті 13 ЗУ №1961-VI МТСБУ встановлено, що учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.
Положення норми встановлює пільги для тих, хто звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України і поширює дію на випадки керування ТЗ: 1) учасники бойових дій, які особисто керують належними їм транспортними засобами, 2)постраждалі учасники Революції Гідності, які особисто керують належними їм транспортними засобами 3) особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, які особисто керують належними їм транспортними засобами, 4)особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, 5) особи /будь-хто/, що керують у присутності особи з інвалідністю I групи, транспортним засобом, належним цій особі з інвалідністю I групи.
Здійснюючи системний аналіз підпункту "г" пункту 41.1 статті 41 та пункту 13.1 статті 13 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (Закон № 1961-IV), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо чітко обмеженого кола умов, за яких МТСБУ відшкодовує шкоду за рахунок фонду захисту потерпілих. Зокрема, у випадках заподіяння шкоди пільговими категоріями осіб (учасниками бойових дій, постраждалими учасниками Революції Гідності, особами з інвалідністю внаслідок війни чи інвалідністю I групи), обов'язковою законодавчою умовою є те, що такі особи мають особисто керувати належними їм транспортними засобами.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, водій ОСОБА_1 на момент ДТП дійсно мав статус особи з інвалідністю II групи внаслідок війни (посвідчення серії Є №0007467), проте він керував автомобілем "КАМАЗ 53212" (д.н.з. НОМЕР_1 ), який йому не належав на жодній із правових підстав (право власності, господарське відання, оперативне управління чи договір оренди).
Враховуючи викладене, місцевий господарський суд правомірно зазначив, що норми пункту 13.1 статті 13 та підпункту "г" пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Оскільки Позивачем не було надано жодних доказів наявності інших передбачених статтею 41 цього Закону підстав для регламентної виплати, висновок суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог до МТСБУ у сумі 160 000,00 грн та відмову в їх задоволенні є законним.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно до ч.ч. 1-3 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суд першої інстанції вірно зазначив, що для покладення відповідальності або визначення правомірності страхових виплат необхідно встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут є вищим військовим навчальним закладом Міністерства оборони України та має статус юридичної особи.
Відповідно до частин 1, 3 статті 83 Цивільного кодексу України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.
Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.
Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом.
Згідно з статтею 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.
Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" (редакція на час спірних правовідносин) управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Відповідно до Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №671 від 26.11.2024 (редакція від 24.05.2023) Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.
Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (редакція від 15.04.2023) військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).
З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Як встановлено місцевим господарським судом, відповідно до довідки про дорожньо-транспортну пригоду 3023217381556375, складеної Обухівським РУП ГУНП в Київській області, під час оформлення дорожньо-транспортної події вантажний автомобіль КАМАЗ 53212, державний номер НОМЕР_1 був ідентифікований як власність Військового інституту телекомунікацій, який був керований водієм ОСОБА_1 (посвідчення НОМЕР_3 ).
Згідно довідки №1/46/198/12 від 29.01.2025 старший сержант ОСОБА_1 перебував на військовій службі у ВІТІ, ВІТІ ІМЕНІ ГЕРОЇВ КРУТ з 25.05.2022 по 05.07.2024.
Зокрема, як вбачається зі змісту доповідної записки начальника служби пального та мастильних матеріалів Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут від 31.01.2025, старший сержант ОСОБА_1 на виконання наказу начальника інституту від 19.07.2023 № 272 "Про організацію підготовки до розміщення та навчання курсантів поза межами інституту" здійснював транспортування військового майна з табірного збору до розташування військової частини на автомобілі "КАМАЗ 53212" (д.н.з. НОМЕР_1 ).
Відповідно до дорожнього листа № 859, ОСОБА_1 був визначений водієм зазначеного транспортного засобу. Наведені обставини у своїй сукупності беззаперечно свідчать, що на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 мав статус військовослужбовця, який перебував за кермом автомобіля, що належить військовій установі, та виконував свої безпосередні службові обов'язки.
Відповідно до пояснень сержанта, який 02.08.2023 виконував обов'язки у бойовому наряді черговим парку, автомобіль КАМАЗ 53212, д/н НОМЕР_1 при поверненні в автомобільний парк інституту був оглянутий, пошкодження були відсутні. Зауважень від ВАЇ БДР в дорожньому листі записано не було.
Судом першої інстанції встановлено, що матеріали справи не містять жодних доказів неправомірного чи самовільного використання транспортного засобу військовослужбовцем, характер та обставини експлуатації автомобіля "КАМАЗ 53212" (д.н.з. НОМЕР_1 ) свідчать про те, що зазначена військова установа володіла ним на законних підставах, який за своїм правовим режимом є тотожним праву власності, зокрема на праві оперативного управління чи господарського відання.
В матеріалах справи відсутні будь-які відомості або докази, які б спростовували факт перебування вказаного майна в оперативному управлінні чи іншій законній формі користування військового інституту на момент настання дорожньо-транспортної пригоди. Окрім того, позивачем не надано, а судом першої інстанції не виявлено даних про те, що цей транспортний засіб вибув з володіння установи внаслідок протиправних дій третіх осіб або перебував під керуванням особи, яка заволоділа ним незаконно.
Відповідно до п 1.6 Правил дорожнього руху, які затверджені Постановою КМУ №1306 від 10.10.2001 власник транспортного засобу - фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб, що підтверджується відповідними документами.
Відповідно до ст. 16 Закону України №1961-IV власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що на момент настання дорожньо-транспортної пригоди вантажний автомобіль "КАМАЗ 53212" (державний номерний знак НОМЕР_1 ) перебував у законному володінні та користуванні ВІТІ, ВІТІ ІМЕНІ ГЕРОЇВ КРУТ.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що зазначена військова установа на законних підставах утримувала та використовувала вказане джерело підвищеної небезпеки на праві оперативного управління, яке за своїм режимом є тотожним праву власності.
У постанові від 05.06.2018 (справа №243/10982/15-ц) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
Тобто, володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об'єктом. трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
Зважаючи на наявні у матеріалах цієї справи докази, зокрема на постанову Обухівського районного суду Київської області від 15.08.2023 у справі № 372/3698/23, апеляційний суд вважає цілком обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність причинно-наслідкового зв'язку між порушенням правил дорожнього руху (правил експлуатації джерела підвищеної небезпеки) та завданням шкоди потерпілій особі. Таким чином, факт протиправної поведінки водія та настання шкідливих наслідків є доведеним і встановленим у межах цієї справи
Стосовно доводів відповідача щодо статті 1172 Цивільного кодексу України, судом першої інстанції вірно зазначено наступне. Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником (у цьому випадку - військовослужбовцем) під час виконання ним своїх трудових чи службових обов'язків. Оскільки матеріалами справи повністю підтверджено факт вчинення ДТП військовослужбовцем під час виконання службового завдання на автомобілі установи, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що обов'язок із відшкодування шкоди покладається саме на Військовий інститут.
Колегія суддів також зазначає, що предметом позову в цій справі є вимога про відшкодування завданої внаслідок ДТП страхової виплати зокрема, з ВІТІ, ВІТІ ІМЕНІ ГЕРОЇВ КРУТ.
Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено у статті 1166 ЦК України, відповідно до частини першої якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Отже, статтею 1187 ЦК України обов'язок з відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану в законі особу - законного (титульного) володільця джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Аналіз наведених вище положень статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави для висновку, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №426/16825/16-ц).
Тлумачення частини 1 статті 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, наступає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника (аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц, що узгоджується також з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.02.2019 у справі № 640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі № 910/14685/17).
Відповідно до Конституції України, статуту Збройних сил України, інших нормативно-правових актів військовослужбовці та призвані на збори військовозобов'язані мають зберігати довірене їм озброєння, техніку та інше військове майно, вживати заходів щодо запобігання шкоди.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції належним чином дослідив та врахував фактичні обставини проходження служби водієм та правовий статус транспортного засобу на момент дорожньо-транспортної пригоди.
Матеріалами справи підтверджується, що старший сержант ОСОБА_1 у період з 25.05.2022 по 05.07.2024 проходив військову службу у ВІТІ, ВІТІ ІМЕНІ ГЕРОЇВ КРУТ. Шкода потерпілій особі була заподіяна військовослужбовцем безпосередньо під час виконання ним службових обов'язків, а саме - при виконанні наказу начальника інституту від 19.07.2023 № 272 та на підставі дорожнього листа № 859, що полягали у транспортуванні військового майна з табірного збору до розташування військової частини за кермом службового автомобіля. Обставини використання техніки та наслідки події зафіксовані у матеріалах службової перевірки, призначеної на підставі відповідного рапорту посадової особи від 20.01.2025 № 1/46/1/358.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, має нести саме ВІТІ, ВІТІ ІМЕНІ ГЕРОЇВ КРУТ як законний володілець джерела підвищеної небезпеки - автомобіля "КАМАЗ 53212".
Враховуючи наведені обставини, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що відшкодування заподіяної шкоди має здійснити ВІТІ, ВІТІ ІМЕНІ ГЕРОЇВ КРУТ, у зв'язку з чим позовна вимога про стягнення з останнього збитків у розмірі 586 689, 28 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.
Також, колегія суддів зазначає, що підстави та порядок притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному або військовому майну під час виконання ними службових обов'язків, врегульовано Законом України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі".
За змістом статей 3, 5 та 6 цього Закону, військовослужбовець несе матеріальну відповідальність за наявності його вини, протиправної поведінки та прямої дійсної шкоди, а її межі (обмежена, повна чи підвищена) залежать від форми вини та характеру використання майна. Водночас апеляційний суд наголошує, що встановлений цим Законом внутрішньовідомчий механізм притягнення водія до відповідальності перед державою жодним чином не звільняє Військовий інститут від цивільно-правового обов'язку як володільця джерела підвищеної небезпеки відшкодувати шкоду, завдану третім особам
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частин 1-5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду міста Києва від 18.09.2025 у справі №910/16181/24.
У справі "Салов проти України" від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно зі статтею 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі "Hirvisaari v. Finland"). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі "Ruiz Torija v. Spain").
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судові витрати
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання апеляційної скарги в порядку статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2025 у справі №910/10203/25 залишити без змін та поновити його дію.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повна постанова підписана 28.05.2026 (у зв'язку з участю судді Сибіги О. М. у підготовці для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України з 25.05.2026 по 27.05.2026).
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді А.М. Демидова
О.М. Сибіга