вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" травня 2026 р. Справа№ 911/992/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Коротун О.М.
Суліма В.В.
при секретарі судового засідання: Гончаренка О.С.
за участю представників сторін:
від позивача: Кравець О.І.
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна»
на ухвалу Господарського суду Київської області від 09.04.2026
у справі № 911/992/26 (суддя Мальована Л.Я.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна»
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Березанка»,
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблунівка-Агро»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиця-Агро»
про стягнення 54 087 599,72 грн
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття
Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.04.2026 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна» про забезпечення позову.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд дійшов висновку, що заявником не доведено належними доказами, що невжиття заходів забезпечення позову, зазначених у заяві, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду. Водночас, забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятою ухвалою, Товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Київської області від 09.04.2026 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву Товариству з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна» про забезпечення позову шляхом накладення арешту на усе належне ТОВ «Агрофірма «Березанка» та ТОВ «Яблунівка-Агро» рухоме та нерухоме майно, речові права на нерухоме майно, тому числі, але не виключно: право оренди, суборенди емфтезису, а також грошові кошти, які наявні на рахунках, відкритих у будь-яких банківських установах, в межах суми позовних вимог та судового збору.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в ухвалі місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального права.
Апелянт посилається на аналогічні доводи, викладені у заяві про забезпечення позову, а саме, що виконання судового рішення у цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матимуть поручителі необхідну суму грошових коштів або майна, за рахунок якого можна буде задовольнити вимоги кредитора (позивача). Заявник вважає, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів, відповідачі в будь-який момент можуть розпорядитися коштами, які знаходяться на їх рахунках та відчужити майно, яке знаходиться у їхній власності, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалено на користь позивача.
Скаржник зауважує, що він об'єктивно позбавлений можливості контролювати процес відчудження відповідачами свого майна і грошових коштів, оскільки, по-перше, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно такі відомості з'являться лише після вибуття майна з їхнього володіння, а, по-друге, інформація про рух коштів з банківського рахунку відповідно до ч. 1 ст. 60 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» становить банківську таємницю.
Крім того, апелянт зазначає, що додаткова необхідність у вжитті заходів забезпечення позову існує через те, що майновий стан відповідачів свідчить про існування обґрунтованих сумнівів щодо можливості виконання ним судового рішення у випадку стягнення з них судом збитків за договором поруки та договором зберігання і понесених позивачем судових витрат, оскільки розмір статурного капіталу відповідача-1 становить 304 866,80 грн, що менше суми заявлених до нього позовних вимог, більш, ніж у 170 разів. Розмір статутного капіталу відповідача-2 становить 7 144 318,36 грн, що менше суми заявлених до нього позовних вимог більш, ніж у 7 разів.
Апелянт наголошує, що суд першої інстанції не навів в оскаржувальній ухвалі обґрунтування, чому наведені позивачем обставини не свідчать про наявність ризиків, передбачених у ч.2 ст. 136 ГПК України та не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування ст.136 ГПК України. Вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для забезпечення позову, оскільки ним було доведено належним чином існування ризиків згідно із ч.2 ст. 136 ГПК України щодо вжиття заходів забезпечення позову.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачами та третьою особою не було надано відзиви на апеляційну скаргу, що, у свою чергу, не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.04.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна» на ухвалу Господарського суду Київської області від 09.04.2026 у справі № 911/992/26 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Коротун О.М., Сулім В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна» на ухвалу Господарського суду Київської області від 09.04.2026 у справі № 911/992/26 та призначено розгляд справи на 25.05.2026.
Явка учасників у судове засідання
Представники відповідача-1, відповідача-2 та третьої особи у судове засідання, призначене на 25.05.2026, не з'явлися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, шляхом доставлення електронних документів до електронних кабінетів, про що свідчать довідки про доставку електронних документів.
Враховуючи положення частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника відповідача-1, відповідача-2 та третьої особи обов'язковою в судове засідання не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутність представників відповідача-1, відповідача-2 та третьої особи за наявними у справі матеріалами.
Позиції учасників справи
Представниця позивач у судовому засіданні апеляційної інстанції 25.05.2026 підтримала доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просила її задовольнити, ухвалу Господарського суду Київської області від 09.04.2026 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Товариство з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна» звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Березанка» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблунівка-Агро», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиця-Агро» про солідарне стягнення з відповідачів збитків у розмірі 54 087 599,72 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.07.2025 між ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» і ТОВ «Волиця-Агро» було укладено договір складського зберігання зерна № 01/2025, відповідно до умов якого зерновий склад зобов'язався прийняти від поклажодавця на зберігання сільськогосподарську продукцію (зернові, олійні, насіннєві культури) врожаю 2025 року, зберігати та відпустити зерно на умовах цього договору, відповідно до чинного законодавства України.
На забезпечення виконання цього договору, 02.07.2025 між ТОВ «Агрофірма «Березанка» як поручителем, ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» як кредитором та ТОВ «Волиця-Агро» як боржником було укладено договір поруки -1. В цей же день, між ТОВ "«Яблунівка-Агро'як поручителем, ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» як кредитором та ТОВ «Волиця-Агро» як боржником було укладено договір поруки -2 . За умовами цих договорів поручителі зобов'язалися відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов'язань боржника за основним договором у їх повному обсязі як солідарні боржники, у тому числі за сплату боржником процентів, неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків за основним договором в
повному обсязі.
Позивач у позовній заяві зазначив, що зерновим складом було втрачено 7 095,34 т пшениці 4 класу врожаю 2025 року та 3500,00 т кукурудзи 3 класу врожаю 2025 року, що були передані поклажодавцем йому на зберігання за договором зберігання, внаслідок чого відповідно до п. п. 5, 14 додаткової угоди № 1 від 02.07.2025 до цього договору у ТОВ «Волиця-Агро» виникло зобов'язання відшкодувати ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» збитки, завдані втратою переданого на зберігання зерна, за його ринковою ціною у загальному розмірі 97 677 128,00 грн. У зв'язку з проведенням позивачем зарахування зустрічних однорідних вимог, сторін розмір збитків, які підлягають стягненню за договором зберігання, становить суму 54 087 599,72 грн.
Оскільки боржник не задовольнив вимогу кредитора про відшкодування збитків, 24.03.2026 ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» направило поручителям дві вимоги за вих. № 70946 та за вих. № 70947 про виконання зобов'язань за договорами поруки та за договором зберігання, проте, а ні ТОВ «Агрофірма «Березанка», а ні ТОВ "«Яблунівка-Агро» ці вимоги не задовольнили, у зв'язку з чим, ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» звернулось до суду про солідарне стягнення з відповідачів збитків у розмірі 54 087 599,72 грн, завданих ТОВ «Волиця-Агро» за договором складського зберігання зерна № 01/2025 від 02.07.2025.
Разом із позовною заявою позивач у порядку ст. ст. 136 - 140 Господарського процесуального кодексу України звернувся до суду з заявою про забезпечення позову у цій справі, в якій просив накласти арешт на усе належне відповідачам рухоме та нерухоме майно, речові права на нерухоме майно, у тому числі, але не виключно: право оренди, емфітевзису, а також грошові кошти, що обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах суми позовних вимог та понесених ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» судових витрат під час розгляду цієї справи у суді першої інстанції у загальному розмірі 55 504 325,32 грн.
В обґрунтування своєї заяви, заявник посилається на те, що виконання судового рішення у цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матимуть поручителі необхідну суму грошових коштів або майна, за рахунок якого можна буде задовольнити вимоги кредитора (позивача). Заявник вважає, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів, відповідачі в будь-який момент можуть розпорядитися коштами, що знаходяться на їх рахунках та відчужити майно, яке знаходиться у їхній власності, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення.
Позивач зазначає про те, що він об'єктивно позбавлений можливості контролювати процес відчудження відповідачами свого майна і грошових коштів, оскільки, по-перше, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно такі відомості з'являться лише після вибуття майна з їхнього володіння, а, по-друге, інформація про рух коштів з банківського рахунку відповідно до ч. 1 ст. 60 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» становить банківську таємницю.
Також необхідність у вжитті заходів забезпечення позову існує через те, що майновий стан відповідачів свідчить про існування обґрунтованих сумнівів щодо можливості виконання ними судового рішення у випадку стягнення з них судом збитків за договором поруки та за договором зберігання і понесених позивачем судових витрат, оскільки розмір статурного капіталу відповідача-1 становить 304 866,80 грн, що менше суми заявлених до нього позовних вимог більш, ніж у 170 разів. Розмір статутного капіталу відповідача-2 становить 7 144 318,36 грн, що менше суми заявлених до нього позовних вимог більш, ніж у 7 разів.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.04.2026 відмовлено у задоволенні заяви Товариству з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна» про забезпечення позову.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд дійшов висновку, що заявником не доведено належними доказами, що невжиття заходів забезпечення позову, зазначених у заяві, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду. Водночас, забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм права при постановленні оскаржуваного судового рішення щодо забезпечення позову, колегія суддів зазначає наступне.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 137 ГПК України).
Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Під забезпеченням позову у даному випадку слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. При цьому забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Як встановлено судом першої інстанції предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення збитків.
Отже, позивач звернувся до суду з позовною вимогою майнового характеру.
Відмовляючи у заяві про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем належними і допустимими доказами не доведено обставин, з якими закон пов'язує застосування заходів забезпечення.
Колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
При цьому, обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.
Разом з тим, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Як свідчить зміст оскаржуваної ухвали суд першої інстанції, застосовуючи статті 136, 137 ГПК України, вказав, що позивач не обґрунтував належними та допустимими доказами обставини, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів це призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому, суд першої інстанції вказав, що доводи заявника, є припущеннями, що не підтверджені належними та допустимими доказами.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. (Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).
Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватись принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06.03.2023 у справі №916/2239/22.
Отже, з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що здійснене судом першої інстанції правозастосування статтей 136, 137 ГПК України засновані на вірному застосуванні цих норм та узгоджується із наведеними вище висновками Верховного Суду. Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують.
Колегія суддів, дослідивши зміст поданої до суду першої інстанції заяви про забезпечення позову та приєднаних до неї додатків, встановила, що вказана заява не містить обґрунтованих доводів реально існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, які свідчать про можливість невиконання судового рішення.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу заявника на те, що відсутність нерухомого майна у відповідачів та те, що статутний капітал відповідачів у десятки разів менший, ніж загальна сума заборгованості, не являється беззаперечним свідченням наявності підстав вважати, що виконання рішення у справі буде ускладнено, або унеможливлено.
Колегія суддів зазначає, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів вчинення відповідачами дій, що у подальшому могли б призвести до зменшення обсягів наявних грошових активів, що могло б призвести до ускладнення виконання судового рішення.
Отже, заявником не наведено належного доказового обґрунтування поданої заяви, що вказує на відсутність дійсних та достатніх підстав для забезпечення позову.
Щодо посилання скаржника у апеляційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені у справі №910/1/21, у постанові Верховного Суду від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 та у постанові від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 щодо застосування статей 136, 137 ГПК України у розгляді заяв про забезпечення позову, колегія суддів виходить з того, що оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову суд здійснює у кожній конкретній справі, з урахуванням поданих заявником доказів, доводів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Застосування судом положень статей 136, 137 ГПК України у вказаних справах залежало від конкретних обставин справи та наданих заявником доказів, доводів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову, і саме цим обґрунтована відмінність у судових рішеннях.
Суд першої інстанції відмовив у застосуванні заходів забезпечення позову у зв'язку з недоведеністю заявником необхідності у застосуванні певного виду забезпечення та можливості утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Відтак, застосування судом першої інстанції норм права при розгляді заяви про забезпечення позову не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків суду касаційної інстанції.
Колегія суддів звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), в силу імперативних приписів статті 236 ГПК України повинен під час розгляду справи надати оцінку особливо тим аргументам учасників справи, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.
Колегія суддів зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин щодо застосування статей 136, 137, 236 ГПК України у правовому та процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
З огляду на вищезазначене, оцінивши обґрунтованість доводів позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням доведеності, розумності і співмірності його вимог стосовно забезпечення позову, наявності зв'язку між заявленими заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог, суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду прийнята у відповідності з вимогами процесуального права, підстав її скасовувати або змінювати не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна» на ухвалу Господарського суду Київської області від 09.04.2026 у справі № 911/992/26 задоволенню не підлягає. Ухвалу Господарського суду Київської області від 09.04.2026 у справі № 911/992/26 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна» на ухвалу Господарського суду Київської області від 09.04.2026 у справі № 911/992/26 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 09.04.2026 у справі № 911/992/26 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №911/992/26 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 01.06.2026.
Головуючий суддя А.Г. Майданевич
Судді О.М. Коротун
В.В. Сулім